Деконсолідаційні аспекти сучасного суспільства: реконфігурація імперіальності в просторі співбуттєвості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деконсолідаційні аспекти сучасного суспільства: реконфігурація імперіальності в просторі співбуттєвості

Юлія Бродецька

Анотація

Аналіз статті зосереджений на розгляді деконсолідаційних аспектів сучасного суспільства. В якості останніх виступає ідеологія імперіальності, що трансформує механізми й практики своєї реалізації в сучасному соціокультурному просторі. Виявлено, що характер розвитку сучасної соціальної теорії, її методологічний потенціал, проявляють ті протиріччя, які виникають щодо інтерпретації соціального єднання в рамках класичної методології дослідження проблеми. Трактування соціальності з позицій політичної філософії, веде до обмеженості рецептів «загального єднання з примусу», представлених переважно ідеями імперіальності (в проявах авторитарних та тоталітарних моделей). Зазначається, що в якості симулятивної практики соціальної інтеграції ідея імперії виступає деструкцією соціальності, що загрожує її порядку, стабільності. Іншими словами, потенціал держави не дозволяє подолати дискурс влади, обмежуючи можливість конструювання практик соціального єднання. Тут простором, що інвестує імперські тенденції в соціальну практику, виступає масова культура. Переростаючи межі індивідуального порядку, «культ бажання», таким чином, реалізується в державних практиках політичного тоталітаризму і ринкового капіталізму масового суспільства. Таким чином, дослідження в якості підстави ідеології імперіальності системи владних домагань, що реалізують себе в практиках тотального споживацтва, дозволяє виявити деструктивний потенціал феномена, його небезпеку в формуванні соціальної цілісності, а, отже, подолати проблему кризи соціальності про яку заявляють сучасні дослідники.

Ключові слова: соціальна цілісність, імперіальність, споживчі практики, держава, культ бажання, масова культура.

Abstract

Aspects of Deconsolidation of Modern Society: the Reconfiguration of Imperialism in the Co-Existence Sphere

The article focuses on the study analysis of the deconsolidation modern society aspects. As these aspect is the empire ideology. It transforms the mechanisms and practices of its realization in modern social and cultural space. The nature of the modern social theory and its methodological potential, reveal contradictions that appear in the interpretation of social cohesion in the classical methodology of the problem study. Political philosophy defines sociality as one aspect politics. That is why it constructs the research methodology of society as a rational project. Consequently, this leads to crisis theory, the limited model of «universal unity by coercion», which is the empire ideology. This phenomenon is a simulation of the social system integration, the destruction of sociality. It threatens its order and stability. The potential of the state does not allow to overcome the discourse of power. This limits the possibility of constructing social cohesion practices. Social crisis need to identify existence of the phenomenon of social integrity. In turn, the space that invests imperial tendencies in social practice is mass culture. This culture desire seeks to "liberate" man from responsibility and fear for their own greed. Thus, "mass culture" is a major tool for the expansion of imperial ideology in the social sphere. As the mechanism of production of consumer practices is the state. This global political and economic system forms the «cult of desire» at the level of public consciousness. "The worship of desire" outgrows individual order limits practices is realized in the state of political totalitarianism and mass market capitalism society. This means the restoration of relations community who are able to overcome the individualism of modern man and society, to destroy the cult of states. This methodological step reveals the nature of the phenomenon that produces the desire for power as the initial mechanism of development. A scientific novelty of this work is to identify the source mechanisms, practices and conditions of the imperialism ideology formation, which claims to solve the problem of social integrity. This theoretical and methodological step is necessary to design a comprehensive methodology for the study of this problem. Thus, the author focuses on the study of the ideology of imperialism as the basis of power claims system implemented in practice total consumerism. This can detect potential destructive phenomenon, its dangers in addressing social integrity, and thus overcome the problem of social crisis which modern researchers say.

Keywords: social integrity, imperialism, consumer practices, the state, the desire cult, mass culture.

Постановка проблеми. Залишаючи за собою багате проблемне поле, феномен соціальної цілісності в сучасних умовах піддається все новим випробуванням, загрозам з боку тенденцій псевдоінтегративності. Серед останніх не втрачає своєї актуальності проблематика імперіальності, яка як вірус, маніпулятивно й підступно впроваджується в нові соціально-економічні реалії сучасного суспільства. Реконфігуруючи традиційні форми політичної та економічної експансії, феномен імперіальності знаходить своє втілення в практиках, чиї механізми працюють на задоволення бажання «мати», трансформуючись в модус відносин масового споживання. Наділена онтологічним статусом у рамках політичної філософії, сутність ідеї імперіальності - влада бажання набуває, таким чином, новий вимір, у якому влада знака (речі), претендує бути вписаною в поверхню сенсу [1]. Йдеться, перш за все, про ті форми відносин, в яких екзистенція імперіальності - служіння бажанню «мати» (володіти) видає себе за вирішення проблеми соціальної цілісності найбільш явно. Таким чином, метою даного дослідження є розгляд модифікацій практик імперіальності в сучасному соціокультурному просторі.

Аналіз досліджень. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що аналіз імперіальності актуалізується в контексті вирішення проблематики соціальної цілісності, інтегративності. Як зазначає Р.Гвардіні, головна небезпека сучасної ситуації криється в культурі, а точніше в основі культурної творчості, яка продукує прагнення до влади людини над сущим. При цьому позитивна чи негативна спрямованість влади залежить від того, для яких цілей вона використовується. Оскільки виявляється, що сучасна людина не доросла до правильного розпорядження владою, більш того, вона навіть не усвідомлює даної проблеми. Це означає, що безперервно зростає можливість зловживання владою, внаслідок чого вона демонізується. Якщо совість не несе відповідальність за належну людині владу, то нею опановують демони. Тому суттєвою рисою майбутньої культури буде небезпека. Йдеться про приборкання й правильне розпорядження владою. Остання стає центральною проблемою, навколо якої повинна зосередитися робота прийдешньої культури. Повинно скластися духовне мистецтво управління, що «здійснює владу над владою». У наш час культура - це відчайдушна сутичка не на життя, а на смерть [2].

Виклад основного матеріалу. Проблема влади становить екзистенцію імперіальності (колоніальності), сфокусовану в тоталітарному характері її носія (будь-то індивідуальний, або соціальний об'єкт). Простором, у якому продукуються й інвестуються руйнівні тенденції в навколишній світ, виступає «масова культура», яка трансформує «культ влади бажання» в прагнення безжального поглинання навколишнього світу.

На думку А.Радугіна, ідейною основою феномена «масової культури» є вчення епікурейців про гедонізм, яке стверджує, що відчуття насолоди є метою поведінки людини. Отже, наявність давніх ідейних джерел масової культури є аргументом проти теорій, які стверджують, що саме технічні засоби породили в XX столітті новий тип «глобальної культури» [3].

Мімікруючи під розумні й необхідні імперативи системи, породжувані порядком існування, масова культура відтворює, з одного боку, посередність людини маси - прагматичного, розважливого і в той же час конформного споживача, який «зовсім не хоче бути самими собою» [4, с. 39], з іншого, - фігуру колоніаліста, власника, чий потенціал спрямований на експлуатацію мас. Як зазначає Х.Арендт, «колоніаліст», який здійснює владу митрополії в колонії прагне, щоб «в сознании ее носителей, эта власть постепенно окружалась романтическим ореолом... По отношению к подвластному колониальному населению он выступает носителем высшей идеи. Возникает осознание избранности, особой миссии. Он осуществляет власть, исполняя высший закон, служа даже не метрополии, а высшей силе, наделившей его особым призванием и властью. Он утверждает новый порядок в мире, несет цивилизацию и просвещение. Этот взгляд на свою миссию тесно коррелирован с политической практикой. Исполнитель высшего закона не связывает себя юридическими нормами. Колониальная администрация управляет посредством декретов. Она осуществляет бюрократическое управление, основанное на волевых решениях, не ориентируясь на какие-то правовые ограничения, гуманные ценности или моральные нормы - на все то, что ограничивает власть в метрополии» [5, с. 412].

У цьому фундаментальному протиріччі, що визначає духовну ситуацію часу, виявляється, на думку К.Ясперса, сучасний конфлікт, зіткнення двох підстав цивілізації - культури й системи. Культура вимагає від людини інтелектуального розвитку, непересічність, творчих зусиль. Система заохочує посередність. «Массовый порядок создает универсальный аппарат существования, который разрушает мир специфически человеческого существования» [6, с. 323]. За допомогою популяризації споживчих практик, що насичують апарат системи людським потенціалом, масовий порядок інвестується в простір людського буття. «Культура мас» стає засобом масштабної експансії імперської ідеології в сферу соціального, а в якості механізму продукування споживчих практик виступає держава - глобальна політико-економічна система відтворення «культу бажання» на рівні суспільної свідомості. І людина приймає статус добровільного раба системи, яка створює все нові технології маніпулятивного впливу.

Як зазначає М. Бердяєв: «Соблазн царства принимает самые разнообразные формы в истории, он трансформируется и вводит людей в заблуждение. Этот соблазн великого царства не оставляет человека на протяжении всей его истории: империи древнего Востока, Римская империя, папская теократия, священная византийская империя, московское царство - третий Рим, коммунистическое царство, третье германское царство. Вся тревожная и запутанная проблема царства связана с тем, что человек... одержим мечтой о царстве. Он ищет своего царства, отдает свои силы на его создание, но царство это делает его рабом» [7].

Інституціоналізація політичного панування в якості системи структурованих відносин володіння (владою, доходами, престижем), конструює владу нового «масового порядку». У зв'язку з цим К. Манхейм зазначає, що передумовою становлення останньої стала диференціація соціокультурного життя, розпад колись єдиного світогляду на безліч автономних культурних сфер, що формують власні світи значень і цінностей. З втратою цілісності та наростанням суперечливості культурні значення втратили абсолютність й непорушність, що і призвело до їх проблематизації [8, с. 230]. Знищивши в собі почуття Бога, людина побажала споживати світ відчужено, перетворюючи його в своїй претензії на реалізацію імперських амбіцій на річ. У цих умовах «силового часу» (в термінології Р.Козеллека), культура і перевтілюється в середовище продукування політико-економічних симуляцій, що демонтує її смислові кордону, передзаданість. У свою чергу, виділившись з суспільства як зовнішня, домінуюча й регулююча сила, державна система відразу привласнює собі цілий ряд функцій, пов'язаних з монополією на загальну владу і застосування насильства.

Жага наживи, накопичення, конкуренція - основні стимули, культивовані в суспільній свідомості системою, що направляє свої ресурси на множення капіталів. Тому переростаючи межі політичних відносин, ідеологія імперіалізму активно інвестується в економічні, релігійні, культурні сфери, трансформується в практику тотального споживання. Як зазначає Е. Фромм: «В современных развитых промышленных обществах потребление - наиболее важная из форм обладания. Потреблению присущи противоречивые свойства: с одной стороны, оно способствует уменьшению ощущения беспокойства и тревоги, поскольку то, чем человек владеет, не может быть у него отобрано; но с другой - оно вынуждает человека потреблять все больше и больше, так как всякое потребление со временем перестает приносить удовольствие» [10]. Іншими словами, новий «масовий порядок» вимагав від системи зміни засобів впливу на людину. Повіривши в «культ бажання», людина залишилася наодинці з тотальним страхом обмеженості, придушити який їй обіцяла система.

В якості симулякра справжніх людських цінностей, індустрії продукування позбавлених сенсу знаків, що живлять імперську ілюзію переваги, «культура бажання» розмиває в суспільній свідомості традиційні підстави структурування світу. Її завдання - підтримувати в свідомості споживача «культ бажання», спокушати ненаситне прагнення «мати» все новими спокусами цивілізації, розірвати зв'язок людини з реальністю, зануривши її в ілюзорний світ споживчого раю. З цією метою, вона культивує нові стратегії і тактики маніпуляцій, перетворюючись в «технологію звільнення особистості від тиску держави».

Характерною рисою цієї ситуації стають спроби концептуалізації феномена культури, що все більше втрачає свій нормативний характер й мету передзаданості - «вдосконалення чого або кого-небудь», перетворюючись в дискурс влади. «На место одной культуры приходят многоликие культуры и цивилизации. Иными словами, культура была осознана «как культура», то есть особая сфера реальности, а ее продукты - как «феномены культуры», а не нечто, само собой разумеющееся и очевидное» [9, с. 189].

Все, що може запропонувати «культура бажання» загнаній страхом свідомості в якості «звільнення» - це збільшення практик споживання цивілізаційних благ. І все, що від людини потрібно - це побажати «мати». За своєю суттю масова культура стала досить ефективним інструментом мутації імперських практик в більш витончену модель «м'якої влади» суспільства споживання. «У сфері культури новий тоталітаризм стверджує себе саме в гармонійному плюралізмі, де найбільш суперечливі твори і істини мирно співіснують в байдужості» [11, с. 61]. На зміну диктатурі імперіалізму приходить одномірне суспільство, неототалітарна Система, яка існує за рахунок гіпнозу засобів масової інформації, що впроваджують в індивідуальну свідомість хибні потреби, культ споживання [12]. В цілому ж нічого не змінюється крім того, що в сучасному суспільстві «раби розвиненої індустріальної цивілізації є сублімованими рабами, але вони - раби, так як рабство зумовлене» [11, с. 31-33].

Переходячи від жорсткої системи тотального примусу до механізмів контролю соціального життя через економічні структури, держава ще більш активно, але «м'яко» впливає на людину за рахунок експлуатації симулякрів культурних цінностей (популяризації досяжницьких цінностей). «Простые вещи, вроде синих джинсов, кока-колы или определенной марки сигарет, давали возможность молодому поколению выражать собственное «Я»» [13, с. 38]. Репресивність системи не дозволяє особистості усвідомити підміни: «Роль клиента делает приемлемым ставшее абстракцией... политическое участие. Она облегчает груз последствий институционализации отчужденного модуса участия, так же как роль потребителя облегчает тяжесть отчужденного труда» [14, с. 126]. Іншими словами, і в разі політичної, і економічної експансій, мова йде про прагнення системи поглинути суб'єкта. Різниця полягає лише в тому, що жорстка владна вертикаль політичного управління не допускає (або обмежує) громадське самоврядування, в умовах же наростання державного капіталізму акцент робиться на латентних аспектах влади «масового порядку».

У цілому ж, і в першому, і в другому випадку система має на меті одне - монополізувати владу, сформувати залежність людини від тих ресурсів, які держава експропріювала в останньої. Ця нова система тепер відчужує навіть не результат праці, а участь в управлінні суспільством. Так людина опиняється під владою «м'якої сили» (в термінології Дж.Наема), що не скорочує, а лише підсилює своє панування над нею. Оскільки установки на індивідуалізацію, роз'єднаність, розрив первинних соціальних зв'язків і продукування вторинних, вказують на те, що цілі держави трансформуються в більш витончений механізм, глобальну фабрику інвестування споживчих прагнень «володіти». Але при цьому, «сучасна людина демонструє авторитарну готовність орієнтувати свій образ мислення і свою поведінку на норми, покладені на неї ззовні... Ці тенденції можна спостерігати всюди в індустріальному світі, абсолютно незалежно від політичної системи» [15, с. 50]. політичний демократія бюрократичний

На думку більшості сучасних дослідників, повалення тоталітарних політичних режимів (головним чином, фашизму і комунізму) і затвердження режимів представницької демократії, неолібералізму, «звільнення» особистості й суспільства від бюрократичного диктату з боку держави, трансформували природу імперіальності. Остання набулаформи «неоліберального тоталітаризму» як нової економічної системи панування держави, що гнучко впливає на рівні маніпулювання суспільною свідомістю, впроваджуючи «постфордистські» методи організації виробництва і соціал-дарвіністські суспільні норми [16, 17]. По суті ж, страх, недовіра, конформізм, з одного боку, і розважливе прагнення володіти, експлуатувати навколишній світ - залишаються вихідними психологічними підставами імперіалізму, як в формі політичного тоталітаризму, так і експансивних капіталістичних тенденцій у тих державах, де актуалізовані демократичні форми. Прихований в порядку мислення елемент деструкції, чинить опір новому дискурсивної порядку. Більш того, самі опредмечені зв'язки (економічні механізми й бюрократична система влади) не дозволяють зламати або деформувати цей криптокомпонент. Нищівна жадібність, інституціоналізована в ідеології панування, - єдина підстава споживчої системи, що продукує новий модус соціальності - глобальний ринок, де все продається і купується, все працює на «культ бажання». Екстраполюючи ринковий характер відносин на всі сфери суспільного життя, держава береться за формування нового тотального проекту - «споживчого раю». «Идея благополучия становится движущей установкой человека современной эпохи, инициативу в реализации которой, берет на себя прогрессивное знание, посредством государства и капиталистического производства. Все в этой системе подчиняется законам рационального производства- потребления под лозунгом увеличения экономических показателей, как отдельного человека, так и самого общества. Основным принципом здесь становится глобальная установка на достижение личного блага с целью «всеобщего благоденствия» [9, с. 261].

Так, німецький дослідник Р. Курц в роботі «Чорна книга капіталізму» зазначає, що так званий «реальний соціалізм» був лише одним із різновидів індустріально-капіталістичної модернізації. «В умовах відносно високого вже рівня розвитку системи товарного виробництва на Заході й далеко зайшовшої конкурентної боротьби на світовому ринку, будь-яка нова тенденція до модернізації в менш розвинених регіонах світу набувала характеру особливо насильницької наздоганяючої модернізації, в якій етатизм, властивий для початкового періоду сучасної епохи, не просто повторювався, але і виступав в більш чистій, послідовній і жорстокій формі, ніж в давно минущих західних оригіналах» [18].

Експлуатуючи вплив масової культури, система працює над виробництвом глобальної псевдореальності, де люди перетворюються на «сублімованих рабів», що не усвідомлюють свого рабства, «одномірних» істот, позбавлених соціально- критичного початку. «Технологическая реальность вторгается в. личное пространство и сводит его на нет. Массовое производство и распределение претендуют на всего индивида, а индустриальная психология уже давно вышла за пределы завода. Многообразные процессы интроекции кажутся отвердевшими в почти механических реакциях, в результате мы наблюдаем не приспособление, но мимесис: непосредственную идентификацию индивида со своим обществом и через это последнее с обществом как целым» [19, с.14].

Аналізуючи цю ситуацію, англійський дослідник С.Майлз у своїй роботі «Споживання як спосіб життя» проводить наступний аналіз. «Основний парадокс споживацтва полягає в тому, що воно впливає не в меншій мірі на спосіб життя тих, у кого немає можливості споживати, ніж на тих, у кого є такі можливості... Думати про споживання, дивитися на товари, які рекомендує реклама, не менш важливо, ніж реально споживати. Бо в будь- якому випадку людина визначає свою самооцінку і ідентичність в термінах споживчих цінностей. Суттю споживацтва як способу життя є нескінченний цикл бажань, які все одно не отримають задоволення. Чарівна привабливість споживацтва виникає з того, що воно дає можливості для задоволення. Але воно ж і обмежує ці можливості тим, що вигідно для ринку. Споживчий спосіб життя тримається на тонкій грані між суверенністю індивіда і його підпорядкуванням. Тому воно є таким ефективним засобом включення індивідуального досвіду в капіталістичну систему» [21, с. 67].

За допомогою актуалізації цінностей масової культури залежність перед тотальним об'єктом політичної влади змінюється на залежність від влади капіталу. Система в черговий раз створює ефективний спосіб поневолення людини, метою і єдиною перспективою якого виступає задоволення бажання володіти, експлуатувати все, що має хоч якусь цінність. Людині не потрібно більше робити вибір, не потрібно проявляти активність - система сама вирішує куди йти, і на що орієнтуватися. Система «піклується» про її блага, її споживче щастя, і вона повинна піклуватися тільки про себе. Тут кожен сам за себе. Я замість Ми, приватне замість загального, бажання замість потреби, матеріальний комфорт і зростання економічних капіталів замість розвитку людського потенціалу - таким виявився вибір сучасної людини.

На думку французького філософа А. Горця, демократичні індустріальні держави не тільки незрівнянно розширили своє втручання в економіку (аж до одержавлення цілих галузей), а й грали роль соціального регулятора, сприймаючи себе «як заміну суспільства» [16, с. 261]. Результатом стали скорочення опозиційного потенціалу в суспільстві, добровільне підпорядкування мас державному диктату. Механізми і форми представницької демократії залишилися в дії, але можливість і бажання вибору радикальної альтернативи системі, зменшилися; розмивалися відмінності між пропонованими варіантами політичного, економічного, соціального і духовного розвитку (феномен «інволюції демократії») [20].

Дана перспектива розвитку стає домінуючою в умовах науково-технічного зростання. У гонитві за «благами» людина не помічає, як перетворюється в покірного служителя «культу бажання». При цьому якщо в ситуації політичного панування експансія держави очевидна, то ідеологія економічного благоденства створює міф про незалежність людини в її виборах. Однак як тільки вона дійсно намагається зробити вибір, проявити свою унікальність і спонтанність - вона миттєво відчуває на собі гнів «покровителя». Тотальність системи будь-то у вигляді політичної деспотії або капіталістичної експансії не допускає спонтанності, свободи, гнучкості. Під маскою «покровителя» ховається монстр, що вимагає невблаганного підпорядкування і поклоніння. Його «доброта» і «доброзичливість» мають чіткі межі і прояви: ти потрібен системі до тих пір, поки служиш їй. Як відзначають дослідники, «в действительности, о преодолении или даже смягчении тоталитарных тенденций в современном индустриальном обществе говорить не приходится. В сфере экономики и организации труда, переходу к неолиберализму соответствуют изменения в технологической базе и структуре производства, в ходе которых предпосылка тоталитаризма - «фабричный деспотизм» становится более эффективным, гибким и утонченным. Идеология неолиберализма приобретает «тоталитарные» черты... «возникает настоящая борьба всех против всех, уничтожающая всякие ценности солидарности и человечности» [22].

Висновки. Таким чином, цілком очевидно, що говорити про кінець тенденцій імеріальності, тотальності передчасно, оскільки ідеї класового, національного, расового «єднання» перманентно витають у повітрі. У цих умовах соціальна пам'ять все більше актуалізує питання альтернативи імперської ідеології, що відкриває можливість вирішення проблеми соціальної цілісності. Інтеграція, в основі якої лежить не прагнення до володіння, узурпації влади, придушення і експлуатації людини, а гармонійна зв'язність. Цей унікальний проект людських відносин навіть в найважчі і кризові часи диктату системи зберігає свою унікальність і самобутність, а головне, відкриває перспективу подолання загрозливих людству тенденцій.

Література

1. Tynan, A. A Missed Encounter? / Deleuze Studies, Nov 2011, Vol. 5, №. 3. p. 431 - 437.

2. Гвардини Р. Конец философии нового времени: Феномен человека: Антология. - М.: Высш. шк., 1993. - 349 с. - С. 240 - 296.

3. Кармазина Е. Массовая культура и массовая философия // Идеи и идеалы. - 2009. - № 1. - С. 33 - 56.

4. Радугин А. Культурология \ Философские основы массовой культуры \\ Сетевой журнал «Культуролог»

5. Арендт Х. Истоки тоталитаризма / Пер. с англ. Борисовой И. - М.: ЦентрКом, 1996

6. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. М.: Политиздат, 1991. - 527 с. (Мыслители XX в.). - С. 287 - 418.

7. Манхейм К. Избранное: Социология культуры. - М.; СПб.: Университетская книга. - 2000. - 501с.

8. Бердяев Н. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической метафизики», Париж: YMCA- Press [Электронный ресурс] \ Библиотека «Вехи». 2001.- Режим доступа:

9. Бродецкая Ю. Общество человеческих отношений: в поисках утраченной целостности / Монография. Днепропетровск: Инновация, 2014. - 370 с.

10. Фромм Э. Иметь или быть? \ Перевод Н.Войскунской, И.Каменкович и др., М.: «АСТ», 2000

11. Marcuse, Н. One-Dimensional Man. Boston: Beacon Press, 1966.- Режим доступа:

12. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Перевод: А. А. Юдин. - М.: «АСТ», 2003. - 528 с.

13. Най Дж. «Мягкая» сила и американо-европейские отношения // Свободная мысль-ХХ1. - 2004. - №- С. 33 - 41.

14. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма // Альманах THESIS, 1993. - Т. 1, Вып. 2. - С. 123 - 136.

15. Horkheimer, M. Lehren aus dem Faschismus // Horkheimer M. Gesellschaft im Uebergang. Frankfurt at Main: Athenaum-Fischer-Taschenbuch- Verlag, 1981. - Р. 36 - 59.

16. Gorz, A. Kritik der Okonomischen Vernunft: Sinnfragen am Ende der Arbeitsgesellschaft. Berlin: Rotbuch Verlag, 1989. - S.78 - 79.

17. Kurz, R. Schwarzbuch Kapitalismus. Eichhorn Verlag, Frankfurt at Main, 1999. - S.762 - 780.

18. Kurz, R. Der Kollaps der Modernisierung. Frankfurt at Main, 1991. - 134 p.

19. Маркузе, Г. Одномерный человек. Исследование идеологии Развитого Индустриального Общества. М.: «REFL-book», 1994. - 368 с.

20. Agnoli, J., Bruckner, P. Die Transformation der Demokratie. Frankfurt at Main: Athenaum-Fischer- Taschenbuch- Verlag, 1968. - 340 р.

21. Miles, St. Consumerism as a way of life. - L. etc.: Sage, 1998. - 174 p.

22. Дамье В. Тоталитаризм в ХХ веке [Электронный ресурс] \ Ferro, M. Nazisme et communisme. Deux regimes dans le siecle. «Pluriel», Hachette Litteratures. - 1999. - Paris.

References:

1. Tynan, A. A Missed Encounter? Deleuze Studies, Nov 2011, Vol. 5, №. 3, Р. 431 - 437.

2. Gvardini, R. End of modern philosophy: human phenomenon: An Anthology [Konec filosofii novogo vremeni: Fenomen cheloveka: Antologija], M.: High school, 1993, 349 p., Р. 240 - 296.

3. Karmazina, E. Mass culture and mass philosophy [Massovaja kul'tura i massovaja filosofija], Idei i ideally, 2009, № 1, Р. 33 - 56.

4. Radugin, A. Culturology [Kul'turologija \ Filosofskie osnovy massovojkul'tury], Setevoj zhurnal «Kul'turolog», [Electronic resource].

5. Arendt, H. The Origins of Totalitarianism [Istoki totalitarizma] / Trans. from Eng. M.: TsentrKom, 1996. [Electronic resource].

6. Jaspers, K. The Origin and Goal of History [Smysl i naznachenie istorii], Trans. from Germ, M.: Politizdat, 1991,527 p.

7. Mannheim, K. Selected works: Sociology of Culture. [Izbrannoe: Sociologija kultury], M.; SPb.: University Book, 2000, 501 p.

8. Berdyaev, N. Slavery and Freedom. Experience personalistic metaphysics [O rabstve i svobode cheloveka. Opyt personalisticheskoy metafiziki], Parizh [Electronic resource].

9. Brodetskaya, Yu. Community human relations [Obshchestvo chelovecheskikh otnosheniy: v poiskakh utrachennoy tselostnosti], Dnepropetrovsk, 2014, 370 p.

10. Fromm, E. To Have or to Be? [Imet' ili byt'?] Trans. from Eng., M.: «AST», 2000. [Electronic resource].

11. Marcuse, Н. One-Dimensional Man. Boston, Beacon Press, 1966, [Electronic resource].

12. Marcuse, Н. Eros and Civilization [Jeros i civilizacija], Trans. from Eng. M.: AST, 2003, 528 p.

13. Nay, Dzh. The «soft» power and the american- European relations [«Myagkaya» sila i amerikano- evropeyskie otnosheniya], Svobodnaya mysl-ХХІ, 2004, № 10, P. 33 - 41.

14. Khabermas, Yu. The relationship between the system and the world of life under late capitalism [Otnosheniya mezhdu sistemoy i zhiznennym mirom v usloviyakh pozdnego kapitalizma]. Almanakh THESIS, 1993, Vol. 1, is. 2, P. 123 - 136.

15. Horkheimer, M. Lehren aus dem Faschismus // Horkheimer M. Gesellschaft im Uebergang. Frankfurt at Main: Athenaum-Fischer-Taschenbuch- Verlag, 1981, Р. 36 - 59.

16. Gorz, A. Kritik der okonomischen Vernunft: Sinnfragen am Ende der Arbeitsgesellschaft. Berlin: Rotbuch Verlag, 1989, S.78 - 79.

17. Kurz, R. Schwarzbuch Kapitalismus. Eichhorn Verlag, Frankfurt at Main, 1999, S.762-780.

18. Kurz, R. Der Kollaps der Modernisierung. Frankfurt at Main, 1991, 134 S.

19. Agnoli, J., Bruckner, P. Die Transformation der Demokratie. Frankfurt at Main: Athenaum-Fischer- Taschenbuch- Verlag, 1968, 340 p.

20. Miles, St. Consumerism as a way of life. - L. etc.: Sage, 1998, 174 p.

Размещено на Allbest.ru