Ментальні засади політичної самоорганізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Ментальні засади політичної самоорганізації

В.П. Березинський, доктор політичних наук, доцент

Політична сфера суспільства, що розглядається крізь призму самоорганізаційних процесів, постає як відкрита нелінійна система, спроможна адаптуватися до зміни зовнішніх умов шляхом перебудови своєї внутрішньої структури. При цьому внутрішня структура політичної сфери суспільства розглядається як набір опосередкованих системними взаємозв'язками компонентів, які складаються із сукупності елементів, що перебувають у всезагальному зв'язку взаємозумовленості [5, с. 525].

Самоорганізаційні процеси в політичній сфері являють собою когерентні, кооперативні ефекти різноспрямованих цінніснозабарвлених комунікативних взаємодій індивідуальних та колективних політичних суб'єктів персоніфікованої та інституційної природи, що володіють певними обсягами політичних владних повноважень. Неоднорідність суб'єктного складу політичної системи, багатовимірність та різнорівневість міжсуб'єктних взаємодій у політиці, поліваріантність детермінант політичного розвитку, інтерактивний характер політичного процесу, де когерентні ефекти політичних дій сягають далеко за їх межі й перетворюються на самостійні елементи політичного життя, - все це конституює внутрішнє середовище політичної сфери суспільства як поле нелінійності, що потенційно містить у собі різні типи локалізації політичних процесів, а отже - різні типи політичних структур.

Кожний етнос, кожна спільнота, виходячи з умов свого проживання й відповідно до національних і соціокультурних особливостей мислення, кодує зміст по-своєму, з тим, щоб він був зрозумілий, пізнаваний, щоб його можна було передавати, тобто декодувати під час комунікації. Відповідно до синергетичних уявлень про політичну самоорганізацію вирішальну роль у цих процесах відіграє явище атрактора (англ. attract - притягати), яке можна визначити як такий майбутній стан системи, що змінюється, якого ще не знає сьогодення, але минуле вже там присутнє і розпоряджається ним. Це означає, що в різних часових рядах нелінійності окремі події минулого можуть випереджати сьогодення й підстерігати нас із майбутнього.

Атрактор є евентуальним майбутнім вектором наступних змін, який або мобілізує і структурує образ сприятливого майбутнього, або формує образ прийдешньої катастрофи, що прискорює процеси розпаду. Зрозуміти атрактор означає створити умови для прогнозування розвитку, моделювання поведінки й оптимального керування процесами системи. Бездумна, егоїстична або корумпована влада може пропонувати зі свого сьогодення будь-які вектори розвитку, але всі вони будуть формальні. Атрактор неминуче «призначить» свій сценарій розвитку. Імперії, держави, династії стрімко занепадали, коли простір епіфеноменів не транслював або транслював у соціуми негативні образи майбутнього.

Атрактор має архетипну природу. Як пише В. Одайник, «архетип - це організуючий принцип, що стоїть за психологічними феноменами» [4, с. 27]. Як продукти колективного несвідомого архетипи відтворюють найбільш глибинний рівень несвідомого, який виходить за межі індивідуальної психічної структури і їх слід відносити до системи світовідчуття, яке має переважно несвідомий характер. По суті, архетипний шар колективного несвідомого складає філогенетичний рівень політичного світосприйняття, зміст якого складають не самі архетипи, а архетипні уявлення, архетипні образи [3, с. 112].

Згідно з К.-Г Юнгом архетип суттєво відрізняється від відповідно перероблених чи історично усталених форм, тобто архетипних уявлень. Архетипи як продукти колективного несвідомого вловлюються індивідуальною свідомістю шляхом віддзеркалення змісту архетипу в реальності, що передбачає перенесення апріорного знання в сферу свідомого та установлення його зв'язку з раціонально сформульованими ідеями. Архетипні уявлення є проекціями архетипів на рівні індивідуальної свідомості. «Таке проектування лежить у самих основ, і тому було потрібно декілька тисячоліть історії культури, щоб якось відрізнити проекцію від зовнішнього світу» [6, с. 99].

Як показав В.В. Кривошеїн, відповідні архетипні конструкції колективного несвідомого складають фрактальну матрицю політичного світосприйняття [3, с. 110]. При цьому термін «фрактал» (лат. fractus - подрібнений, дробовий) означає структуру, яка складається з часток, у якомусь сенсі подібних до певного цілого. Як зазначають О. Донченко та Ю. Романенко, «тривале витіснення якихось компонентів фракталу з його часток приводить до формування певних постійних або тимчасових характеристик цієї неповної структури, яка все одно прагнутиме до власної первинної повноти і повторюватиме одні й ті самі помилки саме тому, що прагнення за якихось причин нездійсненне» [2, с. 32-33]. По суті, фрактал - це топологічна структура уречевлених архетипів, сума як первинних міфологічних образів-архетипів, так і вторинних, набутих.

Структури фракталу являють собою свого роду генералізовані матриці сприймання, мислення і поведінки, які імпліцитно існують в індивідуальній і соцієтальній психіці й актуалізуються в реальних життєвих виборах. Ці генералізовані матриці сприймання можна розглядати як «певні інформаційні структури індивідуальної психіки, які передаються з покоління в покоління як родова пам'ять, як імпринти, в яких зафіксовані різні аспекти життєсприйняття - вони обумовлюють на несвідомому рівні те, як ми відчуваємо і бачимо навколишню дійсність, вважаємо її єдиною й об'єктивною» [3, с. 110-111].

Між архетипами (архетипними уявленнями) й атракторами наявний чіткий зв'язок. Тут ідеться, в першу чергу, про такий різновид атрактальних структур, які називають «дивними атракторами» [1], які на противагу циклам або точковим атракторам описують рух, що не стане періодичним (а значить, передбачуваним).

Політична самоорганізація, яка спонукається архетипними силами (які моделюються «дивними атракторами»), є до певної міри ірраціональним процесом, який не підпорядковується законам логіки, є непередбачуваним. Тобто ірраціональність - це іманентна властивість явищ політичної самоорганізації. Однак ірраціональність не означає повну некерованість, точніше, ірраціональність має на увазі неможливість повної керованості, неможливість передбачувано нав'язувати свою волю, маніпулювати людиною й суспільством. Розуміння ірраціональної суті політичної самоорганізації дозволяє «підштовхувати» його в певному напрямку, обумовленому дією «дивного атрактора».

Таким чином, розгортання політичної ситуації, особливо якщо мова йде про динамічні масові процеси, варто пояснювати дією архетипної моделі. У нелінійних динамічних системах, до яких відносяться політичні системи, архетипам відповідають «дивні (фрактальні) атрактори». Отже, моделювання політичних процесів, у тому числі динаміки суспільної свідомості й електоральної поведінки, «суб'єктом» самоорганізації яких виступає архетип, оптимальне з використанням фрактальних об'єктів («дивних атракторів», фрактальних часових рядів).

синергетичний атрактор архетип політичний

1. Березинський В.П. «Дивний аттрактор» як архетипна структура самоорганізації політичних систем / В.П. Березинський // Політол. вісн. - К.: ВАДЕКС, 2013. - Вип. 69. - С. 394-401.

2. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Глибінні регулятиви психополітичного повсякдення) / О. Донченко, Ю. Романенко. - К.: Либідь, 2001. - 334 с.

3. Кривошеїн В.В. Системологія політичного світосприйняття: структурно-компонентний аспект / В.В. Кривошеїн. - Д.: ДНУ, 2004. - 146 с.

4. Одайник В. Психология политики. Политические и социальные идеи Карла Густава Юнга: пер. с англ. / В. Одайник. - М.: Ювента, 1996. - 382 с.

5. Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: [Л.М. Герасіна, В.Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін.]; за ред. М.П. Требіна. - Х.: Право, 2015. - 816с.

6. Юнг К.-Г. Об архетипах колективного бессознательного : пер. с англ. / К.-Г. Юнг // Юнг К.-Г. Архетип и символ. - М. : «Ренессанс» СП «ИВО СиД», 1991. - С.95-128.

Размещено на Allbest.ru