Теоретичні аспекти вивчення політичних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Теоретичні аспекти вивчення політичних конфліктів

Жекало Г. І.

аспірантка кафедри політології

Анотація

В статті здійснено спроби виділити основні теоретичні засади вивчення політичних конфліктів. Теоретичні дослідження політичних конфліктів в основному відбувались у межах соціально-філософської та соціально-політичної думки починаючи ще зі Стародавніх часів. Проте сучасна теорія конфлікту була закладена приблизно в сер. ХХІ ст. завдяки здобуткам західних науковців. Напрацювання західних дослідників у галузі конфліктології є досить вагомі і лягли в основу досліджень вітчизняних вчених.

Ключові слова: політичний конфлікт, соціальний конфлікт, теорія конфлікту, концепція досліджень.

політичний конфлікт функціоналізм етнонаціональний

Проблематика політичних конфліктів стала надзвичайно актуальною в останні роки. Це перш за все через ті як внутрішньополітичні, так і зовнішні конфлікти, які не оминули нашу державу. Для того щоб осягнути якогось конкретного знання в першу чергу потрібно зрозуміти загальне. Так само, без знання теорії, не можна зробити конкретні практичні кроки. Для того, щоб знайти якісь конкретні кроки управління конфліктом , його попередження чи розв'язання, перш за все необхідно обґрунтувати теоретичні та концептуальні засади та аспекти вивчення конфліктів. Це зумовлює актуальність нашого дослідження.

Метою статті є перш за все виокремити головні аспекти та особливості розвитку теорії конфліктної думки.

Теоретичні дослідження політичного конфлікту, його причин та змісту відбувались у межах еволюції філософської та соціально-політичної думки фактично протягом всієї історії. Західна наука, яка стала базою для наукових розробок щодо проблематики конфліктності в нашій державі представляє собою велике число як практичних, так і теоретичних напрацювань. Що ж до вітчизняного стану наукової розробки даної проблематики, то варто сказати, що українська конфліктологія як наука про феномен конфлікту, яка почала формуватися від часу здобуття незалежності вийшла на новий рівень свого розвитку. Про це свідчить велика кількість підручників, посібників, монографічних досліджень, об'єктом дослідження в яких виступають саме конфлікти та політичні конфлікти зокрема. Серед них можна назвати праці таких вчених, як Ю. Мацієвський, А. Бандурка, В. Друзь, І. Ващенко, М. Пірен, Т Яхно, І. Куревін, Є. Тихомирова, С. Постоловський, В. Зібцева, Л. Герасіна, О. Зінчина, С. Яремчук, М. Цюрупа, В. Котигоренко та ін. Велике значення мають і дисертаційні дослідження вітчизняних науковців. Так останні роботи, які висвітлювали дану проблематику були захищені наступними дослідниками: І. Станкевич, С. Тихонюк, С. Ростецька, С. Шубін, Л. Збриць- ка, О. Батрименко, О. Москаленко та ін. Актуальними є статті таких вітчизняних дослідників, як Ю. Білецька, О. Кукарцев, О. Майборода, А. Кіссе, В. Радецький. та ін., в основі яких в загальному дослідження особливостей політичних конфліктів та конкретно саме теоретичних аспектів та підходів до вивчення останніх.

Історія розвитку людства засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть. Конфлікти існують стільки, скільки живе людство на землі. Кожний період історії показує, що без суперечностей, протиставлень, суперечностей не обходились. Як вдало висловився відомий український дослідник С. Яремчук: «конфлікти - джерело змін, які відбуваються в суспільстві, розвиток якого - це безперервний процес виникнення та розв'язання різноманітних суперечностей особистостей та соціальних груп» [24, с.3].

Проблематика конфліктів цікавила ще мислителів Стародавніх Греції, Китаю, Риму, Середньовіччя, епохи Відродження, Нових часів. В античних суспільствах знання щодо причин виникнення, природи конфліктів, способів їх уникнення містилися у висловлюваннях, повчаннях мудреців та у працях мислителів. Саме в цей час виникають перші наукові здогадки щодо ролі конфліктів у соціальному середовищі, визнання різних причин їх виникнення. Варто зауважити, що у період античності вчення про суб'єкт конфлікту ще були невиразні, а поняття динаміки і структури конфлікту не розглядалося взагалі, проте нерідко конфлікт вважався у суспільстві неминучим.

Епоха Середньовіччя характеризується конфліктами між християнськими та мусульманськими світами, війська яких з перемінним успіхом здобували перемогу. Проте в цей час вже відомі приклади замирення збройних конфліктів шляхом встановлення певного терміну «Божого перемир'я», яке починалося з двох днів на тиждень, а далі тривало декілька місяців. Важливою особливістю конфліктологічних ідей, які отримали свій розвиток у поглядах мислителів Середніх віків, було те, що в основному вони носили релігійний характер. Для підтвердження цього можна звернутись до думки Августина Аврелія (354-430 рр.), який доводив єдність людської і божественної історії. У своїй праці «Про Град Божий» [1] він описував боротьбу двох царств (градів) - божого і земного. Щодо конфліктів, то мислитель говорив: «Краще, говорю, війна з надією на вічний мир, ніж полон без будь-якої думки про звільнення».

У період Середньовіччя була розроблена так звана «теорія справедливої війни» (інколи її називають «теорією священної війни»). Проте деякі джерела стверджують, що дана теорія була ще закладена в Стародавні часи. Головний зміст цієї концепції полягає в тому, що війна повинна бути виключно оборонною та вестись за для досягнення миру.

У період Просвітництва та Нового часу (Н. Макіавеллі, Ф. Бекон, Т Гоббс, Дж. Локк, І. Кант, Ж-Ж. Руссо, К. Клаузевіц та ін.) конфлікт продовжували розглядати у абстрактному розумінні. І незважаючи на значну кількість ідей, висунутих мислителями цього часу щодо природи конфлікту, загальні риси конфлікту як явища суспільного життя не були висвітлені, що й відтягнуло назад виникнення самостійної теорії конфліктів. Проте, в цей період виділяються два основні підходи до розуміння соціального конфлікту: песимістичний і оптимістичний. Представники першого підходу стверджують про ірраціональну природу людини, для якої прояви агресії і насилля не вважаються відхиленням від природного стану (Т. Гоббс, Ч. Дарвін, Л. Гумплович, Г Спенсер, В. Самнер, Г Ратценхофер); представники другого, притримуються думки про раціональну природу людини як миролюбної істоти, для якої характерні прояви жорстокості лише за умови необхідності захисту життєво важливих інтересів (Г. Лейбніц, Ж.-Ж. Руссо) [21]. І саме в період починаючи з ХІХ ст. у науці затвердилася ідея внутрішньої суперечності, конфліктності політики. Доказом цього є те, що А. Токвіль, К. Маркс, Г. Зіммель, а пізніше К. Боулдінг, Л. Козер, А. Бентлі та інші теоретики почали розглядати конфлікт як головне джерело політики, що полягає у докорінних змінах у політичному просторі [10, с.112].

На рубежі XIX-XX ст. все більший вплив на розробку проблематики конфлікту стала надавати соціологія. Німецький соціолог Г. Зіммель (1858-1918) вважається першим, хто ввів у науковий обіг термін «соціологія конфлікту». Саме він вважається одним із найяскравіших представників функціональної теорії конфлікту та її засновником. Згідно із ученням Зіммеля конфлікт постає універсальним соціальним явищем, яке надає гармонійності у стосунках між групами чи прошарками всіх суспільств. Абсолютна гармонія у суспільстві неможлива, або за таких умов суспільство є нежиттєздатним [22, с.33]. Концепція Г.Зіммеля підтверджує, що саме конфлікт є центральним елементом культури, а цим самим і соціально-політичного життя. «Як тільки життя піднеслося над суто тваринним станом до деякої духовності, а дух, у свою чергу, піднявся до стану культури, в ній, - підкреслює Г.Зіммель, - виявився внутрішній конфлікт, наростання і вирішення якого є шлях оновлення всієї культури» [7, с.61].

Великий вплив на теорію конфлікту справили вчення К. Маркса та Ф. Енгельса. Саме вчення цих, як вважає В. Котигоренко «класиків марксизму» в Радянському Союзі «були канонізовані і упродовж багатьох років визначали ситуацію з конфліктологічними дослідженнями», а джерельна база теоретико-методологічних досліджень штучно обмежувалась їх працями [11, с.43].

К. Маркс та Ф. Енгельс розвивали модель конфлікту революційного класу і соціальних змін. Вони пояснювали, що саме завдяки революційним діям рано чи пізно можна здобути владу: «або робочий клас налаштований нереволюційно, тоді він відстоює інтереси роботодавців, від яких залежить його існування; або ж робітничий клас робиться революційним, - і тоді політична влада в країні рано чи пізно перейде в його руки» [12, с.303]. Будь-які прояви суспільно-політичного протистояння в марксистській інтерпретації поставали віддзеркаленням глибинного соціально-економічного конфлікту антагоністичних класів [18, с.99].

Отже, вже починаючи із XIX століття багато мислителів, вчених у своїх дослідженнях стали виходити з того, що конфлікт - це реальність, невідворотне явище в житті суспільства і стимул соціального розвитку.

Райнер Преторіус у своїй праці «Теорія конфлікту» [16] вказує, що у 60-х роках у США політична соціологія розділилась на два напрями: «конфліктну школу» і «школу консенсусу». В основі «конфліктної школи» - концепція «чистого» (або абсолютного) конфлікту, відповідно до якої суперечність між суб'єктами має невиправний чи «патологічний» характер. На рівні узагальнень така ситуація є моделлю «гри» з нульовою сумою (виграш одного учасника обов'язково призводить до рівнозначного за масштабами й наслідками програшу іншого учасника). У руслі наведених відносин між політичними гравцями обов'язковою умовою виходу з конфлікту має бути «знищення» або супротивника, або наявної ситуації. «Школа консенсусу» базується на інших критеріях. Наявність конфлікту в соціальних процесах вважається природною і необов'язково загрозливою системі [5, с.41].

Вихідним пунктом суперечок стали протиставлення теорій Т Парсонса і Р. Дарендорфа. Останній вважав наявність конфлікту в соціальних процесах природним і не обов'язково загрозливим систем при її збереженні і зміні, тоді як структурно- функціоналістські теорії (найбільш відома з них належить Т Парсонсу) вважали конфлікт відхиленням від норми і загрозою.

В середині ХХ ст. концепція «соціальної згоди» Т Парсонса і теорія «людських відносин» Е. Мейо, які розглядали конфлікт як соціальну аномалію, вбачаючи в гармонії нормальний стан суспільства справила великий вплив на розвиток конфліктологічних теорій. Т Парсонс у своїй праці «Система современных обществ» [14] зосередив головну увагу на виявленні механізмів та способів запобіганню конфлікту та залагодженні виявів напруги між соціальними суб'єктами.

Якщо Т Парсонс і його прихильники вважали конфлікт відхиленням від норми і аномалією, то напротивагу їхнім думках у другій половині ХХ ст. англо - германським соціальним філософом Р. Дарендорфом і американським соціологом Л. Козером була розроблена теорія конфлікту, положення якої спирались на вихідні ідеї М. Вебера і Г. Зіммеля і трактували конфлікт як неминуче і певною мірою позитивне явище.

Згідно теорії «регульованого конфлікту» Р. Дарендорфа конфлікт у політиці є звичайним станом, а тому намагання створити безконфліктне політичне середовище - це утопія. У своїй роботі «Елементи теорії соціального конфлікту» [2] він розглядає етапи розвитку конфлікту, фактори, що визначають його форми, і оцінює можливі способи вирішення. Р. Дарендорф визначає соціальний конфлікт як «будь-яке відношення між елементами, яке можна охарактеризувати через об'єктивні («латентні») або суб'єктивні («явні») протилежності». При визначенні конфлікту, по-перше, передбачається, що ступінь усвідомлення суперечності не важлива для характеристики відносин як конфліктних. На першому етапі конфлікту протилежність може бути як усвідомленою, так і неусвідомленою. По-друге, визначення конфлікту не включає в себе в якості необхідної ознаки наявність відкритої запеклої боротьби. Конфліктна взаємодія має широкі кордони. По-третє, кожен конфлікт зводиться до відносин двох елементів. Якщо в конфлікті беруть участь кілька груп, коаліції відновлюють його біполярність [19, с.141].

Р. Дарендорф обґрунтувавши теорію конфлікту, яка одержала назву «конфліктна модель суспільства» зробив висновок, що лише регульовані політичні конфлікти здатні виконувати для держави і суспільства певну позитивну роль, незважаючи на ті можливі матеріальні, політичні, соціальні чи моральні збитки, які вони зазвичай несуть із собою. [13]. «Революція в якомусь сенсі - інша назва надії, непорушного принципу людського життя», писав він» [3, с.11].

Теорія «конфліктного функціоналізму» Л. Козера є фундаментом сучасної науки про конфлікт і включає цілий ряд питань: причини конфліктів, їх гостроту, тривалість та функції [21]. За Козером, конфлікт - підстраховуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи і інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність зі зміненими умовами [20]. Л. Козер був саме тим дослідником, хто бачить в конфлікті позитивну роль. У своїй праці «Враждебность и напряженность в конфликтных отношениях» він виражається наступним чином: «конфлікт очищує повітря, тобто видаляє скупчення придавлених ворожих емоцій, даючи їм вільний вихід в діях» [8].

Варто наголосити на тому, що припущення Р. Дарендорфа та Л. Козера базувались в основному на роботах Г Зіммеля, К. Маркса, Ф. Енгельса. Проте, якщо К. Маркс та Ф. Енгельс підкреслювали антагоністичний характер конфліктів та його деструктивну роль для суспільства, то Г. Зіммель наголошував на інтегративних функціях конфлікту. Отож як бачимо з вище зазначеного у нас випливають два головні підходи до визначення конфліктів. Перший, який спирається на дослідження Р. Дарендорфа і його послідовників і другий, який за основу бере дослідження конфлікту як патології та загрози суспільству. Перший підхід можна продемонструвати на прикладі визначень Дж. Тернера, який зазначає, що «конфлікт - головне джерело зміни соціальних систем», «соціальна система систематично породжує конфлікти», а тому конфлікт є неминучою і дуже поширеною властивістю соціальних систем» [4, с.39]. Прикладом другого підходу можна назвати , наприклад Е. Мейо, який висунув ідею «миру в промисловості», охарактеризувавши конфлікт як «небезпечну соціальну хворобу», яка є антитезою співпраці й рівноваги. Також прихильники цієї концепції шведський соціолог X. Бродаль та німецький соціолог Ф. Гласл представляли конфлікт як хворобу, спричинену брехнею та злом [23, с.95].

М. Примуш зазначає що спроби об'єднати теорії конфлікту та створити універсальне вчення про конфлікт - «загальну теорію конфлікту» («Конфлікт і захист: загальна теорія») на початку 60-х взявся Кеннет Боулдінг. Згідно його досліджень, конфлікт - загальна категорія, притаманна живому і неживому світу, яка виступає базовим поняттям для аналізу процесів соціальної, фізичної, хімічної і біологічної дії. Усі конфлікти мають загальні функції, властивості і тенденції виникнення, протікання і розв'язання. На думку Боулдінга, у природі людини лежить прагнення до постійної боротьби із собі подібними, до ескалації насильства. Однак конфлікти потрібно переборювати, істотно обмежувати [17].

Слід зазначити, що основні положення сучасної загальної теорії конфлікту широко представлені також в загальновідомих публікаціях Дж. Тернера, Дж. Рекса, Р. Коллінза, М. Дойча, М. Лебедєвой та ін.

Заслуга в формуванні теорії регулювання конфліктів і володінні конфліктною ситуацією належить англо-американській школі політологів. Так, відомий її представник Карл Дойч ввів визначення солідарних і конфліктних систем. У своїх дослідженнях він за основу брав ситуаційний підхід до визначення конфліктів і наголошував на тому, що саме «психологічний фактор може повести конфлікт по деструктивному напрямку» [6, с.208]. Варто відмітити також праці Р. Коллінза, якого дослідниця Денисенко І. [4, с.35] відносить до представників інтегральної теорії конфлікту. Базовим положенням Коллінза є те, що «людські істоти - це піддані конфлікту тварини», а «ідея і мораль створюються суспільством і служать інтересам сторін конфлікту» [9]. Конфлікт, на думку вченого виникає там, де є насильницький примус.

Досить часто політологічними називають соціологічні теорії конфлікту, розроблені Козером, Боулдінгом, Дарендорфом. Проте, при цьому виділяють напрямки досліджень конфліктів політологами. Це три напрями політологічних теорій конфлікту: теорія політичних структур (В. Парето, Г. Моска, Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі), теорію політичної стабільності (Дж. Блондель, Д. Істон, С. Ліпсет, Д. Сандерс) та етнополітичні теорії (М. Гектер, Т Нейрн, Дж. Родшильд).

Представники теорії політичних структур звертали увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, а не лише злагоди і стабільності в суспільному житті. В. Парето (1848-1923) - італійський дослідник, який створив свою теорію еліти і наголосив на подвійності психології людини. Будь-які суспільні теорії, ідеології є ширмою, що ховають дії, продиктовані почуттями, емоціями [15, с.26]. Гаетано Моска (1858-1941) у своїй праці «Еліти політичної науки» вважав важливим розподіл суспільства на два класи: пануючий «політичний клас», і керований клас, неорганізована більшість. Реальна влада завжди в руках політичного класу. У суспільстві завжди існують сили, готові змінити стару правлячу меншість. Зміна відбувається у вигляді соціальних конфліктів [17].

Теорія політичної стабільності акцентує увагу не на з'ясуванні природи конфліктів, а на збереженні стабільності і цілісності суспільної системи. Завдання представників даної теорії полягають у пошуку шляхів згуртування суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних цінностей та інтересів. Теорія ставить своєю метою вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій.

У теорії «внутрішньої конфліктної поведінки», розробленої Д. Сандерсом, усі дестабілізуючі події розглядаються як відхилення від системи специфічної «нормальності», які відрізняються від країни до країни і від періоду до періоду часу. Під такими подіями Сандерс розуміє зміни в режимі, владі і співтоваристві, мирні і насильницькі виклики політичній системі, тобто різні форми внутрішньої конфліктної поведінки. Категорія нормальності, відхилення від якої приводить до конфліктів, пов'язана з рівнем масової свідомості, вираженим у пануючих в даному суспільстві на даний момент соціальних цінностях.

Що ж до етнополітичних теорій, то ці концепції з'явилися в другій половині 70-х років. Популярність придбала концепція внутрішнього колоніалізму, запропонована професором Вашингтонського університету М. Геншером у 1975 р. М. Геншер пов'язує проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку з етнічними розходженнями населення держави. Важливим є політичний конфлікт між центральним урядом і етнічними периферійними групами в процесі модернізації багатонаціональної держави. Посилення розходжень у соціально-економічному розвитку етнонаціональних груп пояснюється їхньою нерівномірною модернізацією. Економічна нерівність, що утворилася, стає причиною прояву етнонаціональної солідарності, а надалі - етнонаціоналізму.

Близька до цієї концепції теорія «нерівномірного розвитку» Т Нейрна, директора Шотландського міжнародного інституту. На його думку, етнонаціональний конфлікт - результат нав'язування менш розвинутим районам країни зразків розвинутого центру.

Домінантне становище політичних факторів у генезисі етнонаціональних конфліктів подане в етнополітичній концепції професора Колумбійського університету Дж. Ротшильда. У роботі «Етно-політика» (1981) він відзначає, що під час модернізації відбувається політизація лідерів національної меншості, а отже, політизація всієї соціальної групи. [17].

Висновки

Розглянувши головні теоретичні засади та аспекти щодо визначень політичних конфліктів, ми можемо стверджувати, що на протязі багатьох років конфлікт, незалежно від свого осередку зародження, вважався соціальним явищем. Із вище зазначеного ми зрозуміли, що теоретичні дослідження політичного конфлікту, його причин, сутності за змісту на протязі фактично всієї історії велися в рамках еволюції філософської і соціально-політичної думки. І навіть якщо із широкого спектру проаналізованих підходів до дослідження сутності конфлікту спробувати вирізнити теорію політичного конфлікту як більш вузьку галузь соціального знання, то бачимо, що вона в основному розвивалася в рамках теорії соціального конфлікту. Проте, потрібно не забувати про три напрями політологічних теорій конфлікту: теорія політичних структур, теорію політичної стабільності та етнополітичні теорії, які в основному з політологічної точки зору намагались пояснити загальні теоретичні аспекти конфлікту.

Бібліографічні посилання

Блаженный А. О Граде Божием. - Мн. : Харвест, М. : АСТ, 2000. - 1296 с.

Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту [Електронний ресурс] / Р. Дарендорф. - Режим доступу : http://ecsocman.hse.ru/data/968/645/1216/019_darendorf.pdf (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы / Р Дарендорф; пер. с нем. Л. Ю. Пантиной. - М. Издательство «РОССПЭН», 2002. - 39 с.

Денисенко І. Д. Сучасна теорія конфлікту: проблеми експлікації, демаркації, класифікації / І. Д. Денисенко // Український соціум. - 2013. - №3(46). - С. 32-43.

Древаль Ю. Теорія конфліктів і організація роботи парламентів / Ю. Древаль // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: Зб. Наук. праць. - К., 2008. - Вип. 42. (підсерія «Курасівські читання»). - С. 40-48.

Дойч М. Разрешение конфликта (Конструктивные и деструктивные процессы) / М. Дойч // Социально-политический журнал. - 1997. - №1. - С. 202 - 212.

Зиммель Г. Избранные работы / Г. Зиммель // пер. с нем. А. Жаровський. - К. : Ника- Центр, 2006. - 440 с.

Козер Л. Враждебность и наприжонность в конфліктних отношениях [Електронний ресурс] / Л. Козер. - Режим доступу : http://www.gumer.iHfo/bibliotek_Buks/Psihol/Konflikt/04. php (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Коллинз Р. Теория конфликта [Електронний ресурс] / Р Коллинз. - Режим доступу : http://azps.ru/polpsy/lib/konflict_kollinz.html (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Конфліктологія [Підручник для студентів вищ.навч. закл] / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін. - Харків : Право, 2002. - 256 с.

Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасні Україні : політологічний концепт / Віктор Котигоренко. - К. : Світогляд, 2004. - 722 с.

Маркс K. Сочинения // K. Маркс, Ф. Энгельс. - Т. 4. - М. : Государственное издательство политической литератури, 1995. - 616 с.

Литвин В. Сучасна Україна у дзеркалі суспільно-політичних конфліктів [Електронний ресурс] / В. Литвин. - Урядовий кур'єр. - 2002. - 23 листопада. - Режим доступу : http:// www.rada.gov.ua/LIBRARY/vistupi/litviH/uradk_02_n_23.html (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Парсонс Т. Система современных обществ / Т. Парсонс; пер. с англ. Л.А. Седова, А.Д. Ковалева / под ред. М.С. Ковалевой. - М. : Аспект Пресс, 1998. - 270 с.

Пірен М. І. Конфліктологія: підручник / М. І. Пірен. - К. : МАУП, 2003. - 360 с.

Преториус Р. Теория конфликта [Електронний ресурс] / Р Преториус // Политические исследования. - 1991. - № 5. - Режим доступу : chrome-extension://oemmndcbldbo iebfnladdacbdfmadadm/http://www.polisportal.ru/files/File/puvlication/Starie_publikacii_Polisa/ P/1991-5-13-Pretorius_Teoriya_konflikta.pdf (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Примуш М. Конфліктологія [Електронний ресурс] / М. Примуш. - К. : Професіонал, 2006. - 288 с. - Режим доступу: http://studentam.net.ua/content/category/24/318/86/ (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Розумюк В. Ідеологічний конфлікт у суспільстві: марксистська інтерпретація. - Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2008. - Вип. 42. - С. 96-106.

Степаненкова В. М. Понятие социального конфликта в теории Р Дарендорфа // Социологические исследования. - №5. - 1994. - С. 141-142

Танчер В. Льюис Козер: функциональность конфликта и польза несогласия в науке [Електронний ресурс] / В. В. Танчер // Современная американская социология / В. И. До- бреньков. - М. : Изд-во МГУ, 1994 . - С. 265-273. - Режим доступу : http://ntb.misis.ru:591/ OpacUmcode/mdex.php?url=/notices/index/IdNotice:373976/Source:defauk (дата звернення 28.01.2015) - Назва з екрана.

Тихонюк С. Конфлікт: еволюція поняття від філософії до державного управління [Електронний ресурс] / С. Тихонюк. - Режим доступу : www.uiss.gov.ua/public/File/Str_ prioritetu/SP_3_2012.pdf (дата звернення 30.01.2015) - Назва з екрана.

Цюрупа М. В. Основи конфліктології та теорії переговорів : навч. пос. - К. : Кондор, 2004. - 172 с.

Яхно Т. Конфліктологія та теорія переговорів : навч. пос. / Т. Яхно, І. Куревіна. - К. : Цент учбової літератури, 2012. - 168 с.

Яремчук С. С. Основи конфліктології : Конспект лекцій / Укл.: С. С. Яремчук. - Чернівці: Рута, 2008. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru