До питання про представництво національних меншин у виборних органах влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 323.1

До питання про представництво національних меншин у виборних органах влади

Луцишин Г.І.,

доктор політичних наук, доцент, завідувач кафедри політології та міжнародних відносин, Національний університет «Львівська політехніка» (Україна, Львів), L_halyna@ukr.net

Розглянуто особливості представництва національних меншин у виборних органах влади. Зазначається, що маючи представників в органах влади, національні меншини отримують можливість краще зреалізувати свої мовні та культурні потреби, зберігати свою національну ідентичність, сприяти освітньому, соціальному, культурному розвитку. Наголошується, що складність механізмів представництва національних меншин у законодавчих органах влади зумовлена такими причинами як різноманіття соціальної, релігійної і етнічної культури, нерівна можливість культурного розвитку багатьох народів і малочисельність етносів, які не готові забезпечити своє представництво у владних структурах, неузгодженість демократичних процедур формування органів влади.

Ключові слова: національні меншини, політична нація, вибори, виборча система, етнополітика.

національний меншина демократичний влада

Lutsyshyn H. I., Doctor of Political Science, Docent, Chair of the Department of Political Science and International Relations at National University Lviv Polytechnics (Ukraine, Lviv), L_halyna@ukr. net

On the matter of representation of national minorities in elected government agencies

In the article the features of representation of national minorities in elected government agencies are considered. The problem of representation of national minorities in government agencies exists both for traditionally polyethnic countries and countries which are homogeneous ethnically is proved. When national minorities are represented in government agencies, then they are able to better realize their language and cultural needs and preserve their national identity. The author emphasizes on their degree of educational, social, cultural development. The complexity of mechanisms of ethnic representation in legislature also stems from reasons such as the diversity of social, religious and ethnic culture; an unequal opportunity for cultural development of many nations and the paucity of ethnoses which are unprepared to provide their representation in government entities; inconsistency of democratic procedures of the formation of government agencies.

Keywords: national minorities, political nation, the election, the electoral system, ethno politics.

Луцишин Г. И., доктор политических наук, доцент, заведующая кафедрой политологии и международных отношений, Национальный университет «Львовская политехника» (Украина, Львов), L_halyna@ukr.net

К вопросу о представительстве национальных меньшинств в органах власти

Рассмотрены особенности представительства национальных меньшинств в выборных органах власти. Отмечается, что имея представителей в органах власти, национальные меньшинства получают возможность лучше реализовать свои языковые и культурные потребности, это также дает возможность сохранять свою национальную идентичность, подчеркивает ее уровень образовательного, социального, культурного развития. Сложность механизмов этнического представительства в законодательных органах власти обусловлена такими причинами как многообразие социальной, религиозной и этнической культуры; неровная возможность культурного развития многих народов и малочисленность этносов, которые не готовы обеспечить свое представительство во властных структурах; несогласованность демократических процедур формирования органов власти.

Ключевые слова: национальные меньшинства, политическая нация, выборы, избирательная система, этнополитика.

Практика сучасних європейських держав свідчить, що ефективна участь національних меншин у суспільно- політичному житті є однією з важливих складових мирного демократичного суспільства. Одним з важливих елементів етнонаціональної структури держави є національні меншини, демографічна, політична і організаційна сила яких є різною, адже одні з них утворюють маленькі локальні громади, а інші відіграють суттєву роль у суспільстві. У багатьох європейських країнах (Бельгії, Данії, Іспанії Італії, Словенії, Швеції) національні меншини проживають компактно і зберігають свої культурні, мовні та інші традиції протягом століть. Неврахування інтересів цих груп населення у процесі формування внутрішньої та зовнішньої політики за певних умов може призвести як до внутрішньодержавних, так і міждержавних конфліктів.

Питання участі різних суспільних груп країни в представницьких органах влади є актуальним для будь- якої держави, кожна з яких по-своєму намагається вирішити це питання. Загроза асиміляції національних меншин значно посилює прагнення до збереження своєї національної ідентичності, що завжди переходить у площину політичних відносин та необхідності прийняття політичних рішень.

Проблема дослідження актуальна і тому, що політичні вимоги національних меншин присутні у більшості випадків їхньої діяльності (хоча досить часто вони не є на першому плані) і проявляються вони головним чином у забезпеченні представництва в органах влади різних рівнів. Складність полягає в тому, що проблема представництва не повинна суперечити визнаному і закріпленому в більшості конституцій принципу рівного виборчого права. Найчастіше умови існування окремих етнічних груп визначають відносини між більшістю суспільства та меншостями. Обидві ці групи можуть існувати або одна проти одної, тобто у стані заперечення чи ворожості, або взаємної толерантності і доброзичливості. Також можливі посередні стани, скажімо, коли вони є не у ворожому стані, але ізольовані, байдужі, заперечують одна одну, або ж співпрацюють тільки з необхідності.

Серед зарубіжних дослідників проблем національних меншин варто виділити праці Ф. Гекмана, Г Гільберта, Ж. Дюпарка, І. Клауда, Н. Лернера, А. Росса, А. П. Торнберрі, А. Хонора та ін. Питання представництва національних меншин в органах влади досліджують і українські вчені, зокрема, О. Антонюк, І. Варзар, В. Євтух, І. Кресіна, О. Картунов, В. Котигоренко, О. Майборода, М. Обушний, Ю. Римаренко, М. Степико, Ю.Тищенко та ін.

Метою статті є здійснення комплексного аналізу питання представництва національних меншин у виборних органах влади.

Існують різні підходи до співвідношення таких понять як влада і національні меншини. У багатьох державах дотримуються думки, що національні меншини варто обмежувати від участі у владі, оскільки присутність національних меншин несе вірогідність виникнення внутрішньої опозиції в державі, результатом чого може стати виникнення загроз цілісності держави. З іншої сторони - присутність представників національних меншин в органах влади знімає етнічну напругу в суспільстві, запобігає виникненню етнічних конфліктів. На думку ряду дослідників, зокрема, О. Майбороди, «етнічність має бути присутня у владі або своїми носіями, або ж пріоритетним ставленням до себе» [4, с. 18]. Врахування етнічного чинника має бути обов'язковим елементом передвиборної стратегії. Разом з тим, наголос на етнічному чиннику в передвиборній боротьбі стимулює «політизацію етнічності». З іншої сторони, якщо суспільство розділене, етнічні спільноти відмовляються співіснувати в межах одного суспільства, а еліти не хочуть співпрацювати, то жоден із типів виборчої системи не забезпечить стабільного і представницького поствиборчого політичного процесу.

Досліджуючи вплив різних типів виборчої системи на шанси меншин (етнічних, релігійних) бути представленими в органах влади, Ю. Шведа зазначає, що у випадку мажоритарної системи, навіть за умови високого ступеня демократії, меншини зазвичай не допускають до реальної влади. Також шанси етнічних меншин бути представленими в органах влади, зокрема в центральних, різко зменшуються, якщо вони незначні або географічно розпорошені. Саме з цих причин жодна словенська організація не має реальної можливості отримати місце в національному парламенті Австрії [8, с. 189]. Також дослідник наголошує, що система відносної більшості та мажоритарна виборча система ніколи не діятимуть ефективно в неоднорідних в ідеологічному або етнічному сенсі суспільствах, де кожна сторона протистояння з острахом очікує можливих наслідків отримання контролю над владою її опонентами. Окремо виділяють резервування місць для забезпечення представництва етнічних меншин у парламенті. Місця закріплюють за конкретними національними чи релігійними меншинами у різних країнах, зокрема, у Хорватії (угорська, італійська, чеська, словацька, русинська, українська, німецька, австрійська меншини), Словенії (угорці й італійці), Тайвані (корінне населення) тощо. На ці зарезервовані місця представників обирають практично так само, як і інших депутатів, але інколи - тільки відповідні меншини, визначені у законодавстві [8, с. 236].

Маючи своїх представників в органах влади, національні меншини отримують можливість краще зреалізувати свої мовні та культурні потреби, це також дає можливість зберігати свою національну ідентичність, підвищує її рівень освітнього, соціального, культурного розвитку. Практика показує, що етнічність відіграє одну із важливих ролей у становленні політичних інститутів пострадянського простору і досягнути гармонізації міжнаціональних, міжетнічних відносин можна лише проведенням послідовної демократичної етнонаціональної політики.

Серед міжнародних політико-правових механізмів забезпечення представництва національних меншин у виборних органах варто виділити рекомендації Венеціанської комісії, в яких зазначається: 1) політичні партії, що репрезентують національні меншини, мають бути дозволені у законодавчому порядку; 2) спеціальні правила, які гарантують національним меншинам зарезервовані місця у представницькому органі, що є винятком із загальної схеми розподілу мандатів, не суперечить принципу рівності можливостей; 3) ані кандидати, ані виборці не повинні доводити свою приналежність до національних меншин; 4) право національних меншин бути репрезентованими у представницьких органах не повинне обмежуватись виборчими бар'єрами; 5) виборчі округи (їхній розмір та конфігурація) повинні бути утворені з урахуванням необхідності заохотити представників національних меншин взяти участь у виборах [9].

Також значна увага даним питанням приділяється і в Лундських рекомендаціях про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999 р.), які підготовлені провідними європейськими експертами. Зокрема, у даному документі йдеться про те, що «досвід, накопичений у Європі та поза її межами, свідчить про важливу роль виборчого процесу у створенні умов для участі меншин у політичному житті. Зазначається, що виборча система повинна сприяти представництву меншин та їхньому впливу, зокрема:

1) у місцях компактного проживання меншин їхнє до статнє представництво може бути забезпечене шляхом створення одномандатних округів; 2) представництву меншин можуть сприяти пропорційні виборчі системи, за яких кількість місць партії в законодавчих зборах залежить від частки голосів, отриманих нею на загальнонаціональних виборах; 3) деякі види преференційного голосування, за якого виборці розташовують кандидатів у порядку відданої ними переваги, можуть сприяти представництву меншині розширенню співробітництва між громадами; 4) розширити участь національних меншин в державному управлінні можна шляхом зниження відсоткового бар'єру для проходження в законодавчий орган [3].

Важливу роль у врегулюванні даного питання відіграють дорадчі та консультативні органи, які повинні виступати каналами для діалогу між державною владою та національними меншинами. Важливо, щоб дорадчі та консультативні органи готували рекомендації, розробляли законодавчі та інші пропозиції, надавали коментарі щодо рішень уряду тощо.

У багатьох державах, згідно із законодавством, передбачена певна кількість місць в парламенті для тих чи інших національних меншин. Зокрема, Конституція Словенії надає особливі права корінним італійським та угорським етнічним громадам у цій державі [2, с. 110]. Виборче законодавство земель Німеччини полегшує участь основних національних меншин у політичному житті. Так, наприклад, законодавство землі Шлезвіг- Гольштейн не поширює на політичну організацію датської меншини 5-ти відсотковий бар'єр, що дозволяє цій етнічній групі бути представленою в ландтазі двома депутатами. Закон про місцеві вибори у федеральній землі Бранденбург також звільнив партії і об'єднання горбів (венців) від 5% «перешкоди». Меншою мірою забезпечується політичне представництво в житті держави етнічних груп поляків і циган. В Італії, в місцях проживання офіційно визнаних національних меншин, визначення округів сприяє їх доступу до представницьких органів влади. У законодавстві Угорщини зазначається, що при формуванні виборчих округів повинні враховуватись етнічні, релігійні та інші особливості населення. Одним з важливих прав національних меншин Угорщини є можливість створювати власне самоврядування. Це означає, що національна меншина має право на створення в населеному пункті, а також на республіканському рівні, свого самоуправління, яке вправі вирішувати питання щодо розвитку суспільно-політичного, культурного життя національної меншини. Також, «...якщо в населеному пункті та чи інша національна меншина складає більшість серед населення і на виборах в органи місцевого самоврядування більше половини депутатів складають саме кандидати від однієї національної меншини, то в цьому випадку в цьому населеному пункті орган самоуправління національної меншини здійснює також адміністративне управління» [5, с. 24]. Національним меншинам Угорщини вперше право на місцеве самоврядування було надано в 1994 році і в передвиборний період приблизно в 600 містах була виявлена ініціатива щодо створення біля 800 муніципалітетів національних меншин (в цілому в Угорщині нараховується приблизно три тисячі населених пунктів). Більшість заяв, а саме 519 надійшло від циганської національної меншини. У 1998 році українська національна меншина Угорщини на виборах до органів місцевого самоврядування створила чотири місцеві органи самоврядування, що сприяло творенню республіканського органу національного самоврядування. Представники українців беруть участь у всіх узгоджувальних форумах національних меншин, внаслідок чого реалізують свої потреби і плани. Також в Угорщині національні меншини мають право на створення своїх самоврядувань на республіканському рівні. До їх завдань входить висловлення позиції національної меншини по всіх питаннях, а за необхідності, порушення справ та забезпечення захисту інтересів національної меншини на загальноугорському рівні. Такі республіканські муніципалітети були утворені в 1995 році тими національними меншинами, котрі змогли висунути не менше 14 виборців. Однак поки що в Угорщині не вирішено питання представництва національних меншин в парламенті країни. Також у Конституції Угорщини є окремий розділ «Уповноважені Національної Асамблеї з прав людини і прав національних та етнічних меншин», зокрема зазначається, що «функції Уповноваженого Національної асамблеї з прав людини та етнічних меншин здійснює орган, до якого входять по одному представникові від кожної національної та етнічної групи, висунутому організаціями національних та етнічних меншин та обраному Національною Асамблеєю» [6].

У Ст.68 Конституції Угорщини також йдеться про те, що «Закони Республіки Угорщина забезпечують представництво національних та етнічних меншин, що проживають на території країни, а також національні та етнічні меншини мають право на самоврядування. Для прийняття законів про національні та етнічні меншини вимагаються дві третини голосів присутніх представників Національної Асамблеї» [5, с. 25].

Задля вирішення питання участі національних меншин у суспільно-політичному процесі країн-членів Ради Європи, прийнята Резолюція міжпарламентської Асамблеї про забезпечення участі та представлення національних меншин у парламентському процесі. Асамблея рекомендує країнам Ради Європи належним чином враховувати вимоги етнічної та національної розмаїтості, рівного представництва національних меншин у парламентських органах влади.

Як свідчить досвід інших держав, проблема представництва національних меншин в органах влади вирішується кількома методами: завдяки спеціальним нормам у виборчому законодавстві; внаслідок традицій, що склалися, високого рівня політичної культури народів; створення різних консультативних органів, залучення представників меншин до виконавчих органів.

Складність механізмів етнічного представництва в законодавчих органах влади зумовлена і такими причинами як різноманіття соціальної, релігійної і етнічної культури; нерівна можливість культурного розвитку багатьох народів і малочисельність етносів, які не готові забезпечити своє представництво у владних структурах; неузгодженість демократичних процедур формування органів влади.

Якщо оцінювати етнонаціональну політику української держави, то можна стверджувати, що загалом вона не стимулює політизацію етнічності. Правова база етнополітики в Україні відповідає міжнародним стандартам, зокрема, меншинам в Україні гарантовані всі основні права, в тому числі на захист від дискримінації, на захист і збереження своєї ідентичності, на зв'язки з історичною батьківщиною, на асоціації та інші. Однак, як наголошує Ю. Тищенко, не сприяв ефективній участі національних меншин у виборчому процесі Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року №4061, зокрема стосовно питань формування меж виборчих округів, поширення інформації мовами меншин. Також низькою є активність консультативно-дорадчих структур національних меншин при органах влади [7].

Практика показує, що на виборах в Україні найбільш активними серед національних меншин залишаються росіяни (близько 22% населення), а також національні меншини, які компактно проживають на певних регіонах. У багатьох випадках солідарність етнічних груп є реальним фактом (наприклад, солідарність кримських татар, румунів, угорців в Україні). Однак часто групі просто нав'язується одностайність, в той час як спільного для всіх її членів політичного інтересу немає в силу їх соціальної, професійної, майнової, політико-ідеологічної неоднорідності. Разом з тим, досвід попередніх парламентських виборів засвідчив, що розрахунки на електоральну підтримку етнокультурних або етномовних груп не справджуються. Часті поразки «етнічної» виборчої стратегії дають підстави стверджувати, що в Україні ця проблема не є настільки актуальною. Найчастіше організації національних меншин співпрацюють з окремими політичними партіями, адже кожна партія намагається продемонструвати свою європейськість і демократичність, доказом чого має стати й опікування проблемами національних меншин.

Окрім політичної активізації національних меншин на внутрідержавному рівні, також помітно зросла активність національних товариств на міжнародному рівні, участь у роботі міжнародних організацій, робота у спільних міжпарламентських комісіях тощо. Не менш важливим фактором для активізації національних меншин на суспільно-політичному рівні є також територіальна наближеність національних меншин до своєї історичної батьківщини, що сприяє активізації національних товариств, в тому числі і на міжнародному рівні.

Розглядаючи національні меншини, національні товариства як суб'єкти політики, ми переконались, що сьогодні в Україні вони намагаються визначитись щодо своїх політичних інтересів. Діяльність національних меншин активізується під впливом різних чинників, часто зовнішньополітичних, і цей процес переходить у політичну площину, і тому національні меншини потрібно розглядати як потенційно впливовий політичний фактор. Також ряд національних меншин України, через низький рівень політичної інституалізації, розпорошеності, відсутності зв'язків із етнічною батьківщиною, перебувають у стані асиміляції.

Отже, проблеми національних меншин тією чи іншою мірою властиві як демократичним державам, так і державам, що розвиваються. Питання представництва національних меншин в органах влади залишається актуальним і потребує пошуку нових механізмів розв'язання проблем.

Список використаних джерел

1. Варфалви А. Права и действительность / А. Варфалви // Представительная власть: мониторинг, анализ, информация. - 1997. - №18. - С.13-19.

2. Кіссе А. Виборча система як засіб врегулювання етнічних конфліктів / А. Кіссе // Політичний менеджмент. - 2006. - №2. - С.107-115.

3. Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.osce.org/uk/hcnm/32255?download=true

4. Майборода О. Етнічна карта на парламентських виборах не стане козирною: не той розклад / О. Майборода // Контекст. - 2001. - №11.- С.18-25.

5. Попеску І. В. Права національних меншин в чинному законодавстві та в міжнародних зобов'язаннях України /

6. І. В. Попеску // Права людини в міжнародному та національному аспектах: Науково-практична конференція, Чернівці, 4 грудня 1998 р. - Чернівці: Прут, 1999. - С.23-26.

7. Тищенко Ю. Політичні партії та національні меншини в оцінках експертів [Електронний ресурс] / Ю. Тищенко. - Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/userfiles/party-national_ minority2013.pdf

8. Тищенко Ю. Про політику ідентичності: виборча кампанія до Верховної Ради України 2012 року. Аналітичний звіт / Ю. Тищенко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/ userfiles/policy_identity_election2012.pdf

9. Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні / Ю. Шведа. - Львів, 2010. - 462 с.

10. Code of Good Practice in Electoral Matters: Adopted Guidelines and Draft Explanatory Report. - Strasbourg, 9 October 2002.

Размещено на Allbest.ru