Партія Реформації Японії як продукт трансформації японської партійної системи: концептуальні засади та ідеологічна платформа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет (Україна, Маріуполь)

Партія Реформації Японії як продукт трансформації японської партійної системи: концептуальні засади та ідеологічна платформа

Іванець Т.М.

аспірантка кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики

Кінець ХХ століття став переломним для партійної системи Японії, яка залишалася практично незмінною впродовж другої половини століття. У 2000-х роках чітко окреслюються дві великі партії, які визначають політичне життя Японії: правляча Ліберально-демократична партія (далі - ЛДПЯ) та опозиційна Демократична партія (ДПЯ). Прихід до влади останньої на виборах до Палати Представників у 2009 році змусив наукові кола активно заговорити про можливість формування двопартійної системи в Японії. Однак, 2012 рік приніс нові сюрпризи. За результатами виборів до тієї ж Палати Представників, по-перше, владу повернула собі ЛДПЯ, що, враховуючи прорахунки демократів за період перебування при владі, не дивно, по-друге, раптово другою за чисельністю опозиційною силою, яка за кількістю місць у нижній палаті парламенту майже наздогнала ДПЯ - 57 та 54 депутатські мандати, стала нещодавно створена, в минулому регіональна, партія, що дотримувалася позицій правого популізму - Партія Реставрації Японії[7].

Ця партія, хоч і проіснувала недовго (у червні 2014 року відбувся розкол між її лідерами та вона розпалася на два блоки), стала феноменом у політичному житті Японії та першим прецедентом, коли партія, що не являлася масовою, не мала довгої історії та не спиралася на державний ресурс, змогла так швидко отримати вплив у парламенті.

Партійна система Японії на сучасному етапі входить у фазу активних трансформацій -і це викликає зацікавленість у представників як вітчизняних, так і закордонних наукових шкіл. Процеси, пов'язані з політичною системою Японії, діяльністю і функціонуванням японських партій, та зміни у цій сфері на межі тисячоліть розглядають такі автори як О. Добринська, П. Калмичек, Є. Молодякова, Х. Муракамі, І. Цветова, О. Сенаторов, Д. Стрельцов, П. Павленко. Треба зауважити, що у більшості праць увага приділяється партіям, які вже мають політичну історію, а Партія Реставрації являється новим гравцем на політичній арені Японії. Дослідники Д. Стрельцов та Х. Муракамі торкалися питань, пов'язаних з її діяльністю, однак, лише в контексті загального аналізу партійної структури Японії. Досліджень, які були б присвячені саме Партії Реставрації, як одному з феноменів японського політичного життя, на сьогоднішній день немає, що доводить актуальність теми.

Метою нашої статті було проаналізувати історію створення та функціонування Партії Реставрації Японії, концептуальні засади та принципи, на яких вона діє, вивчити основні пункти її передвиборчої платформи, визначивши таким чином основні складові її успіху на парламентських виборах.

Партія Реставрації Японії була створена на основі регіональної Партії Реставрації Осака 28 вересня 2012 року. Її засновником став Тору Хасимото. Він у 2008 році був обраний на посаду губернатора префектури Осака. Саме тоді почалися його перші кроки у напрямку до парламенту. Створена у 2010 році Партія Реставрації Осака на місцевих виборах у 2011 році перемагає, отримав 58 місць з 109 у раді префектури та 33 з 89 у міській раді. Голова партії Т. Хасимото обирається мером Осака, а Генеральний Секретар Ітіро Мацуі - губернатором префектури Осака[9].

Щоб підкреслити той факт, що в основу Партії Реставрації Японії покладена саме регіональна партія, штаб-квартира партії так і залишилася в Осака (це є нехарактерною рисою для японських партій, які переважним чином розміщають свої штаб-квартири виключно у Токіо). У своїй платформі Партія Реставрації у всіх пунктах незмінно робила акцент на важливості саме регіону та наполягала на необхідності децентралізації [3].

Концептуальні засади діяльності Партії Реставрації були викладені в її Уставі, який був прийнятий 28 вересня 2012 року на установчих зборах партії та переглянутий 30 березня 2013 року. Згідно нього вищим органом прийняття рішень являються Загальні збори, на яких визначаються річний план дій, бюджет партії, обговорюються найважливіші питання та поправки. Скликає Загальні збори Голова партії за допомогою Виконавчої Ради. Рішення на Загальних зборах приймаються простою більшістю, за умови присутності більш ніж половини представників [4].

Представляє та очолює партію Голова. Термін його повноважень складає 3 роки. Він переобирається на внутрішньопартійних виборах членами партії. Вони проводяться у вересні того року, коли спливає термін повноваження попереднього Голови. Головою партії може стати представник зі спеціальних членів партії. Згідно Уставу до спеціальних членів партії відносяться парламентарії та керівники регіональних або муніципальних структур: для їх вступу до партії, на відмінно від рядових членів партії, існує спеціальна процедура - кожна кандидатура затверджується Виконавчою Радою. Право голосу на партійних виборах мають усі члени партії, у тому числі і спеціальні.

У Голови партії є заступники. Їх кандидатури схвалюють Загальні збори. Хоча б один з заступників Голови має бути з керівників регіональних структур, а у випадку, якщо Голова партії не являється парламентарієм, то його заступник обов'язково має бути членом парламенту[4].

Для координації та керівництва партією існує Виконавча Рада, яка відповідає за реалізацію уставної політики, вирішення питань, що означені в Уставі, затвердження партійних з'їздів та прийняття рішень. Саме Виконавча Рада визначає офіційних кандидатів від партії на вибори у Палату представників, Палату Радників, кандидатів на місцеві вибори [8].

Представляє Виконавчу Раду Генеральний Секретар. Він допомагає Голові партії реалізовувати практичну діяльність партії, контролювати її функціонування. Його кандидатура має бути схвалена Загальними Зборами. Генеральним Секретарем може стати лише спеціальний член партії. Він назначає свого заступника, кандидатура якого схвалюється Виконавчою Радою та має відповідати тим же вимогам, що і кандидатура заступника Голови[4].

Важливими структурними підрозділами Партії Реставрації являються Рада політичних досліджень, яка забезпечує функціонування політики партії, та Рада внутрішніх справ та комунікацій, яка займається організацією діяльності партії, PR-сферою, фінансовими питаннями, бухгалтерією тощо. Призначення керівництва та функціонування цих рад здійснюється на тих самих принципах, що і діяльність Генерального Секретаріату[4].

Також у структурі партії, крім означених вище постійно діючих органів, є спеціальні структури, які створюються при наявності певних потреб. По-перше, це Консультативний орган, що створюється для проведення консультацій з Головою партії та Виконавчою Радою по питанням, пов'язаним з діяльністю партії, звітами, фінансами тощо. Голова партії має повноваження призначити Головного радника та радників. По-друге, Комітет з партійної дисципліни, який призначається Головою партії за схваленням Виконавчої Ради. Його головна функція - надати Виконавчій Раді висновок щодо дотримання членами партії положень Уставу. Третьою подібною структурою являється Комітет з аудиту. Він також створюється зі схвалення Виконавчої Ради та функціонує у період проведення виборів Голови Партії[4].

Партія Реставрації має власні представництва у префектурах, регіональні та муніципальні філіали. Представниками префектур виступають спеціальні члени партії. Кандидатами від партії на виборах по мажоритарній системі стають голови окружних (префектних) відділень або парламентарії, які є членами партії та мають підтримкув певному окрузі [4].

Регіональні та муніципальні філіали створюються та ліквідовуються Генеральним Секретарем через Виконавчу Раду. При необхідності, Генеральний Секретар може також прийняти міри по ліквідації відділення у префектурі, знову ж таки, через Виконавчу Раду. Якщо головою відділення префектури може бути назначений виключно парламентарій, то на голів регіональних та муніципальних представництв це правило не поширюється[8].

Згідно Уставу членом Партії Реставрації може стати будь-який громадянин Японії, який досяг віку 18 років. Процедура вступу та виходу з партії визначається в організаційних правилах. Вона різниться для простих та спеціальних членів партії, по відношенню до останніх діє правило ухвалення рішення з боку Виконавчої Ради.

Члени партії сплачують передбачені Уставом членські взноси, партія не приймає взноси від організацій та компаній, це правило поширюється і на регіональні філіали партії.

Хоча штаб-квартира партії знаходиться у місті Осака, однак при певних умовах для вирішення нагальних питань Генеральний Секретар може створювати тимчасовий штаб. Саме Генеральний Секретар має повноваження призначати голову тимчасового штабу, як правило, це або хтось із заступників Генерального Секретаря, або працівники з інших партійних підрозділів [4].

Партія Реставрації Японії створювалася Т. Хасимото саме з метою потрапити в парламент. Робити кроки у цьому напрямку він почав ще у період існування Партії реставрації Осака. Ще тоді він позиціонував свою політичну силу як третій полюс у японській політиці, альтернативу “великим” партіям. Була створена політична школа для підготовки кандидатів для участі у виборах, у цій школі брали участь понад 3 тисячі осіб. Т. Хасимото вловив популістську хвилю настроїв електорату, його невдоволення існуючими партіями та механізмами політичної влади - і зробив на це ставку. Ідеологічна платформа його регіональної, а потім і загальнонаціональної партії базувалася на принципах так званого “правого популізму”, який знайшов популярність у населення. Японський дослідник Х. Муракамі визначає “правий популізм” як концепцію, яка поєдную у собі праву ідеологію з технікою “політичного підбурювання” з гучними лозунгами та закликами до радикальних реформ, що, частіше за все, не має підґрунтя для реального втілення[10, с. 796-797].

Для заснування загальнонаціональної партії Т. Хасимото було необхідно залучити до складу партії діючих депутатів парламенту. У вересні 2012 року йому це вдалося - до складу Партії Реставрації Японії увійшло 9 депутатів парламенту (2 з ЛДПЯ, 4 з ДПЯ та 3 з Партії Усіх). Парламентським представником нової партії став МацуноЙоріхіса, колишній член ЛДПЯ[9].

Однак, розуміючи, що впливу в одній префектурі недостатньо, щоб швидко вийти на загальнодержавний рівень та отримати позитивні результати на виборах, у листопаді 2012 року Партія Реставрація проводить злиття з Партією Сонця, яку очолював мер Токіо Сінтара Ісіхара, популярний серед населення, особливо столичного та східного регіонів [8]. С. Ісіхара та Т. Хасімото стають співголовами оновленої Партії Реставрації Японії. Цей союз приніс перемогу Партії Реставрації на виборах до Палати Представників, зробивши її за результатами перших же загальнонаціональних виборів, в яких вона брала участь, другою за чисельністю опозиційною силою в японському парламенті [7].

Передвиборчою програмою партії стали “Вісім пунктів модернізації”, у яких було викладено основні позиції цієї політичної сили стосовно майбутнього Японії.

У пункті номер один “Реформування управлінських структур та механізмів управління” Партія Реставрації виступала за децентралізацію японської держави, підвищення ролі місцевого самоврядування та його самостійність, створення регіональної системи оподаткування. Пропонувалося ввести прямі вибори прем'єр-міністра, ліквідувати Палату Радників та укріпити Палату Представників, створити умови для консультацій між регіональними представниками та депутатами парламенту[3].

Пункт номер два “Фінансова, адміністративна, політична реформа, гнучкий уряд” передбачав зробити муніципальні системи більш самодостатніми, запровадити відкритість адміністративного процесу, ввести національний ідентифікаційний номер, скоротити кількість депутатів у Палаті Представників з 480 до 240, зменшити державні витрати на 30%. Також пропонувалося заборонити пожертвування у фонд партій з боку компаній та організацій, зменшити дотації партіям на 30%, створити сприятливі умови для розвитку регіональних партій [3].

Суть третього пункту “Реформа системи державної служби, політичні експерти, які зможуть активізувати діяльність у приватних та державних секторах” полягала у тому, що поняття “державний службовець” має сприйматися як професія, а не соціальний статус, як це сьогодні відбувається в Японії. Тому передбачалося переглянути підхід до заробітної плати у приватних та державних установах, ліквідувати завищений соціальний статус державних посадових осіб, ввести систему оплати праці, яка б не була залежною від віку та терміну перебування на посаді, запровадити принцип просування молодого покоління у державних установах [3].

Що стосується “Реформи освіти, її відродження до світового рівня”, то основною метою було запровадити безкоштовну освіту, диференційований підхід до учнів, децентралізацію сфери освіти, підвищити авторитет державних університетів, ввести всесвітній стандарт на використання в освіті англійської мови, підвищити заробітну плату вчителям у залежності від стажу, підняти рівень освіти інвалідів. Також акцент робився на необхідності реформування системи вступних іспитів, посилення відбору до аспірантури та реформування профсоюзу вчителів та робітників освіти[3].

У пункті п'ятому “Реформа соціального забезпечення: стабільна система допомоги тим, хто дійсно цього потребує” проголошувалася ідея прямого податку від сторони, яка надає, до тієї, яка потребує, створення нового бізнесу, а через нього нових робочих місць. У сфері соціального реформування виділялося три підпункти: пенсії - їх необхідно уніфікувати та контролювати за допомогою ідентифікаційного номеру; добробут - підтримка як людей у віці та з обмеженими можливостями, так і працюючого покоління; медичне страхування та страхування по догляду - централізація медичного страхування, акцент у страхових виплатах на пацієнтах, що серйозно хворі [3].

Щодо пункту “Економічна політика, політика зайнятості та податкова система, які відновлять надію на майбутнє”, то робився акцент на збільшенні конкурентоспроможності економічної політики країни, розвитку інфраструктури та галузевої структури економіки, яка б не залежала від курсу валют, розширенні зони вільної торгівлі, просуванні інновацій, нової моделі енергетичної політики, яка б не залежала від ядерної енергетики, захисті соціальних і економічних прав тимчасово працевлаштованих робітників, які в Японії знаходяться не в найбільш зручних умовах, працевлаштуванні випускників, іноземних працівників та жінок. У податковій сфері просувалася ідея необхідності, в умовах старіння нації та збільшення прошарку людей похилого віку, приділити увагу податку на майно[3].

У пункті“ Дипломатія, оборона, суверенітет, мир, готовність захищати національні інтереси” наголошувалося на необхідності створити оборонний потенціал для самостійного захисту японського суверенітету, важливості японсько-американського союзу та співпраці з країнами, які захищають свободу та демократію. Необхідно вирішити питання з Окінавою, де знаходиться американська військова база, розширити участь Японії у миротворчих операціях, укріпити відносини з Австралією, Південною Америкою, Китаєм та Росією, просунутися в переговорах з Росією з питань північних територій, перейти до “агресивної” політики допомоги, створити Раду з Дипломатії та Безпеки, регулювати процес продажу землі іноземцям, розширити культурний обмін та розгалузити іноземні дослідження [3].

Пункт восьмий “Конституційні поправки, рішення, що дозволять провести повномасштабну реконструкцію управлінської системи” наголошував на необхідності внесення змін до 96 статті Конституції, яка передбачає, що “поправки до Конституції вносяться з ініціативи Парламенту при згоді не менш ніж 2/3 від зального числа членів з обох палат...”, зменшивши кількість голосів для внесення ініціативи з реформування Конституції до 1/3 депутатів; до статті 94 Конституції, в якій говориться: “місцеві органи публічної влади ... можуть видавати свої постанови в межах закону”, надавши змогу місцевій владі повноваження своїми указами переписувати закони; провести референдум щодо відміни 9 статті Конституції, в якій “японський народ на усі часи відмовляється від війни, як суверенного права нації”[1].

Як ми бачимо, основний акцент у передвиборчому маніфесті робиться на наданні більших прав регіонам, зменшенні державного апарату та децентралізації у всіх сферах. Передвиборча програма торкається найбільш гострих проблем, які існують у сучасному японському суспільстві і викликають незадоволення мас, починаючи з політичної сфери - наприклад, явище “перекрученого парламенту”, яке існує в умовах двопалатного парламенту та гальмує прийняття політичних рішень, і закінчуючи соціальною. Також акцент робиться на патріотизмі та необхідності оборони власної країни, що також відповідає настроям, поширеним у сучасному японському суспільстві[3].

Не зважаючи на те, що не було запропоновано реальних кроків для вирішення тієї чи іншої проблеми, задекларований радикальний підхід до реформування японської держави, який мав торкнутися всіх сфер життя, сподобався значній частині електорату, що втомився від неспроможності влади та опозиції вирішувати існуючі проблеми. Довіру викликало і те, що Партія Реставрації сприймалася як політична сила нового формату, яка була створена не на основі угруповань, які відкололися від існуючих парламентських партій, а розпочала свою історію як регіональна сила, яка змогла вийти на загальнонаціональний рівень та позиціонує себе як провідник прав регіонів та прибічник децентралізації[10, с.798].

Партія Реставрації змогла результативно розіграти карту “плаваючих голосів”, на які традиційно робили ставку демократи. Вона отримала 28% від їх загального числа - найкращий результат на цих виборах [10,с.793]. Крім того, вивела з-під впливу ДПЯ частину одномандатних округів: у цих округах завжди перевагу отримували виключно великі партії - і таким чином остаточно зламала існуючий шаблон. У результаті, Партія Реставрації отримала 11,3% голосів, що зробило її другою опозиційною силою в японському парламенті [7].

У березні 2013 року відбувся загальний з'їзд партії, перший після того, як вона увійшла до складу парламенту. На цьому з'їзді були прописані основні пункти, яким мали бути підпорядковані подальші дії партії на політичній арені. Їх також було вісім: конституційні реформи; реалізація особистої, регіональної та національної незалежності; автономія та децентралізація в управлінні державним сектором; відносини у дусі співпраці і довіри між поколіннями; відкрите суспільство з рівними можливостями для усіх у сфері працевлаштування та освіти; зменшення втручання держави в усі сфери; ліквідація безумовної державної допомоги; стратегія зростання, яка базується на боротьбі за корпоративні інтереси, трансформації структури промисловості та мобілізації на ринку праці[5].

У тому ж 2013 році пройшли вибори до Палати Радників, однак, повторити свій успіх у той же мірі Партія Реставрації не змогла, хоча і отримала 9 з 242 депутатських місць у верхній палаті [6].

Діяльність партії ускладнювалася тим фактом, що на її чолі фактично стояли два впливових політика, а саме Т. Хасимото та С. Ісіхара, кожен з яких мав своє бачення на подальший розвиток цієї політичної структури та на її політичну діяльність. Саме через це в середині партії час від часу виникали суперечки. Врешті-решт, на позачерговому зборі партії 22 червня 2014 року С. Ісіхара з частиною депутатів (27 парламентаріїв) виходить з Партії Реставрації Японії, плануючи створити власну партію. Т. Хасимото на основі 37 депутатів, що залишилися, та 14 депутатів з Партії єдинства, відновлює власну партію під старою назвою. Починається історія нової Партії Реставрації[2].

Таким чином, Партія Реставрації Японії стала з одного боку унікальним явищем у політичному житті Японії, з іншого - передбаченим продуктом того процесу трансформацій, який активізувався в Японії у ХХІ столітті. Вона мала характерні відмінності від існуючих політичних сил: брала початок від регіональної партії, а не з парламентського угруповання; складалася з великої кількості нових політиків (вихідці з партійної політичної школи в Осака); виступала з радикальними пропозиціями відносно реформування всіх сфер життя; відкрито говорила про патріотизм, що є досить слизькою темою в Японії, та необхідність самостійної оборони країни; виступала за децентралізацію влади та зменшення державного апарату. В умовах, коли ні ЛДПЯ, ні ДПЯ так і не змогли вивести країну з кризи, нова сила, яка відкрито говорила те, що виборці хотіли почути, швидко знайшла прихильників. Експлуатація ідеї “правого популізму” виявилася ефективною в японському суспільстві. Та треба зазначити, що Партія Реставрації не була першою силою, яка вдалася до популістських прийомів: на початку ХХІ століття вони активно використовувалися колишнім прем'єр-міністром Японії Дз. Коідзумі - і тоді також виправдали себе.

Не дивлячись на те, що в здійсненні своєї політичної програми Партія Реставрації Японії успіхів так і не досягла, сам факт, що вона потрапила в парламент змусив по-новому подивитися на процес трансформації партійної системи Японії. Вона стала прикладом того, що на сучасному етапі не лише великі партії можуть впливати на політичне життя.

В перспективі планується розглянули, як буде розвиватися Партія Реставрації Японії після розколу, який відбувся у червні 2014 року, як зміниться її політика після уходу одного з лідерів та ідеологів - С. Ісіхара, чи зможе вона залишитися впливовою політичною силою в японському суспільстві.

Література

передвиборчий кандидат партія

1. Конституция Японии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uznal.org/constitution.php?text=Japan&language =r22 в [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ЬИр://пеш8.уайоо.со.]р/рюк:ир/6120623.

Размещено на Allbest.ru