Цивільно-військове співробітництво в Україні: створення та розвиток у кризових умовах
Розроблення основних директивних документів із застосування збройних сил у заходах цивільно-військового співробітництва. Дослідження особливостей такого застосування, шляхів їх покращення та удосконалення з використанням передового європейського досвіду.
| Рубрика | Политология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.12.2017 |
| Размер файла | 91,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 341.7
Цивільно-військове співробітництво в Україні: створення та розвиток у кризових умовах
Васюкова Наталія Віталіївна
Постановка проблеми. В Україні дослідження принципів та вироблення методології цивільно-військового співробітництва (ЦВС) знаходиться на стадії становлення, тоді як у багатьох країнах, де розроблені основні директивні документи із застосування збройних сил у заходах цивільно-військового співробітництва, активно досліджуються особливості такого застосування, шляхи покращення, удосконалення тощо.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Головним напрямком досліджень є узагальнення досвіду участі в міжнародних операціях із підтримання миру та безпеки (J.W. Rollins, P. Rehse, А. Wenzel), імплементація принципів комплексного підходу в заходи цивільно-військового співробітництва (C. Wendling, G. Frerks, D. Lilly), удосконалення системи підготовки військовослужбовців з питань цивільно-військового співробітництва з урахуванням досвіду участі в подоланні кризових ситуацій (S. Pfister, N. Reindrop, P. Wiles).
Стаття має на меті дослідити процес імплементації міжнародного досвіду в розвиток системи цивільновійськового співробітництва в Збройних Силах України. Для досягнення поставленої мети слід вирішити низку завдань: охарактеризувати існуючі концепцію та принципи цивільновійськового співробітництва за стандартами НАТО; проаналізувати існуючий досвід застосування збройних сил у заходах цивільно-військового співробітництва під час міжнародних операцій із підтримання миру та безпеки; розглянути можливі шляхи розвитку цивільно-військового співробітництва в Збройних Силах України (в умовах застосування підрозділів на своїй території).
Виклад основного матеріалу.
1 Розуміння цивільно-військового співробітництва.
«Щошвидше я зможу позбутися питань поза межами військової сфери, тим щасливішим я буду! Іноді мені здається, що я проживаю десять років щотижня, дев'ять з яких витрачаються на вирішення політичних та економічних питань, а ще відсутність водопостачання, харчування, палива, і трупи по всьому місту...» (генерал Д. Ейзенхауер: «Хрестовий похід до Європи»). Така ситуація типова для будь-якої території, ураженої як збройним конфліктом (внутрішнього чи зовнішнього характеру), так і будь-якою надзвичайною ситуацією. Військові, залучені до виконання безпосередньо військових завдань, мають безліч супутніх проблем, які доводиться вирішувати самостійно або із залученням цивільних (місцевого населення, представників органів місцевої влади, місцевих неформальних лідерів, міжнародних або неурядових організацій).
Розуміння необхідності налагодження та підтримання взаємодії військового та цивільного компонентів у зоні конфлікту забезпечує якнайшвидший перехід від виконання військовими нетипових для них завдань та функцій, що, у свою чергу, суттєво підвищує ефективність виконання поставленої військової задачі, прискорює досягнення кінцевої мети і, таким чином, скорочує період перебування у зоні конфлікту та пов'язані з цим витрати. збройний цивільний військовий співробітництво
Оскільки у ЗС України відсутнє чітке розуміння ЦВС як виду оперативного забезпечення військ (сил) і як важливого компоненту процесу оперативного планування операції та у зв'язку з необхідністю впровадження оперативних стандартів НАТО у повсякденну діяльність військ з метою досягнення взаємосумісності, необхідно проаналізувати досвід провідних країн світу та НАТО щодо ЦВС.
Стратегічний контекст ХХІ століття містить велику кількість етнічних, релігійних, ідеологічних та функціональних викликів, що вимагає від країн, виснажених конфліктами, стихійними лихами чи катастрофами, пошуку підходів раціонального їх вирішення. Але такого вирішення неможливо досягти виключно військовими засобами. Внеском НАТО у концепцію комплексного підходу (англ. comprehensive approach) вважають налагодження взаємодії з цивільним сектором через систему цивільно-військового співробітництва.
Така взаємодія надає можливість військовим досягти бажаного кінцевого результату шляхом координації дій, синхронізації зусиль та уникнення або вчасного вирішення конфліктних ситуацій між цивільними та військовими, поєднуючи, таким чином, військові операції та процес досягнення мети шляхом політичного врегулювання.
Цивільно-військове співробітництво, як одна із функцій військового компонента, є невід'ємною частиною сучасних багатовимірних операцій (англ. multidimensional operations), охоплює всі сторони, задіяні у вирішенні конфлікту, та сприяє взаємній підтримці цивільного та військового компонентів. Головний задум такої взаємодії досягти мети, поставленої та очікуваної всіма сторонами, з урахуванням інтересів місцевого населення, всіх цивільних гравців (представників міжнародної спільноти, міжнародних та неурядових організацій), і, в тому числі, Альянсу. Запорукою успіху такого співробітництва буде розуміння особливостей процесу планування та діяльності кожної зі сторін.
На тактичному рівні військові виконують завдання ЦВС, сприяючи військовим зусиллям безпосередньо у районі виконання завдань. Процес планування також вимагає внеску з боку ЦВС, так само як і з боку всіх складових військового компонента. Широкий спектр діяльності під час сучасної військової операції знаходиться під впливом ЦВС, оскільки значна увага військових зосереджена на цивільному секторі. Звісно, не вся діяльність військових стосується ЦВС, проте без нього втілення концепції комплексного підходу вважається неможливим.
ЦВС не розглядається як універсальний інструмент для досягнення перемоги, але він надає усім учасникам процесу відновлення миру низки переваг для можливості вирішення комплексних проблем.
2 Цивільно-військове співробітництво та управління кризами.
Класичний варіант військового та кризового управління в стабілізації ситуації це довгостроковий період, який триває до 10 років (рис. 1), а іноді більше, і включає в себе три етапи.
У середньому 10 років
Рис. 1 Варіант кризового управління в стабілізаційній операції
Перший етап. Запровадження миру. Як правило, включає:
- розмежування сторін;
- стримування;
- демонстрацію сили;
- бойові дії;
- захист цивільного населення;
- надання невідкладної допомоги;
- підготовку до діяльності та створення органів ЦВС.
Другий етап. Підтримка миру:
- стабілізація ситуації та обстановки;
- стримування;
- бойові підрозділи як фактор стримування та безпеки в зоні конфлікту;
- розбудова громадянського суспільства, створення цивільно-військових адміністрацій.
Третій етап. Виведення військ:
- дієве громадянське суспільство;
- мінімальне стримування;
- наявність міжнародних спостерігачів;
- підзвітність місцевій владі.
Сфера інтересів та напрямки
діяльності ЦВС у ході операції включають:
- налагодження комунікації з ключовими гравцями цивільного компоненту;
- налагодження та підтримку обміну інформацією;
- координацію діяльності військового компонента та координацію цивільно-військового співробітництва;
- укладення угод, оцінювання та відслідковування погоджених проведених робіт та інші види діяльності.
Налагодження комунікації (діалогу) це фундаментальний напрямок ЦВС, який найчастіше здійснюється через центри ЦВС, обладнані поза межами дислокації військових частин та підрозділів, доступ до яких відкрито для місцевого населення та представників цивільних організацій. Комунікація відбувається шляхом координаційних зустрічей, під час звернення громадян тощо.
Обмін інформацією одна з функцій ЦВС для забезпечення командира достовірною, оновленою інформацією щодо діяльності цивільних гравців, організацій, які мають або можуть мати вплив на хід операції. Обмін інформацією відбувається також на рівні місцевих адміністрацій та органів управління, міжнародних організацій, урядових та неурядових організацій з метою створення сприятливих умов для планування та координації їх діяльності з діяльністю військового компонента. Обмін та поширення інформації відбувається через ЗМІ, радіо та телебачення з метою інформування місцевого населення та інших представників цивільного сектору щодо присутності та діяльності військових для запобігання протидії з їх боку.
Координація діяльності -
ЦВС координує свою діяльність з усіма гравцями в зоні конфлікту та на всіх рівнях: місцевими адміністраціями, цивільними організаціями та населенням з метою об'єднання зусиль для оптимального та ефективного використання усіх можливих ресурсів.
Укладення угод пов'язане з діяльністю ЦВС через можливу участь в організації закупівель та прямому або опосередкованому наданні послуг, разом з бізнес-партнерами та іншими структурами. Укладення угод в рамках підтримки приймаючої країни (англ. Host Nation Support) разом зі спеціалістами з логістики має відбуватися у присутності або за погодженням із військовими юрисконсультами. Особовий склад підрозділу ЦВС може також укладати трудові угоди з місцевим населенням.
Підрозділом ЦВС постійно оцінюються настрої серед цивільного сектору загалом та місцевого населення зокрема щодо присутності військ, їх діяльності з метою підтримання високого рівня обізнаності командира щодо ситуації навколо та для надання йому можливості приймати вчасні та ефективні рішення з убезпечення своїх підрозділів.
Інші види діяльності пов'язані з такими факторами:
наявність біженців та вимушених переселенців, які завжди присутні у зоні конфлікту. Відповідно до Конвенції ООН від 1951 року це сфера відповідальності агенції ООН з питань біженців (англ. UNHCR United Nations High Commissioner for Refugees). Але часто виконання завдань цією організацією відбувається за підтримки військових: ЦВС здійснює координацію та забезпечує транспортування, супроводження військовими конвоїв із біженцями і підтримку тимчасових таборів для біженців та вимушених переселенців;
- надання гуманітарної допомоги: ЦВС забезпечує доставку до місць призначення гуманітарних вантажів та іноді розповсюджує гуманітарну допомогу;
- евакуація цивільного населення: незважаючи на те, що це насамперед завдання місцевих органів влади та міжнародної поліції, військові формування також виконують це завдання за умов надзвичайних обставин;
- роззброєння, демобілізація та реінтеграція (англ. DDR disarmament, demobilization and reintegration). Цей процес відіграє життєво важливу роль у стабілізації зони конфлікту для ідентифікації колишніх учасників бойових дій, їх реінтеграції, повернення в суспільство та до мирного життя. Хід роззброєння, демобілізації та реінтеграції базується на співпраці та координації спільних дій цивільними та військовими: реінтеграція це прерогатива цивільних, тоді як роззброєнням та демобілізацією опікуються військові. Як правило, успішне завершення такого процесу забезпечує підґрунтя для проведення виборів;
- проведення виборів. Підготовка та проведення виборів це сфера відповідальності цивільних, але за підтримки військових у процесі їх підготовки. У Європі, зазвичай, цю функцію покладають на ОБСЄ, тоді як на світовому рівні це прерогатива ООН. У ході підготовки до виборів та їх проведенні, за рішенням командира, представники ЦВС надають підтримку щодо налагодження та підтримання контактів з ОБСЄ, ООН та органами місцевої влади, визначення приміщень для проведення виборів, порядок транспортування та наявність транспорту для переміщення та доставки виборців, організації тренувань для забезпечення безпеки виборів, підтримки зв'язку та організації взаємодії зі штабом ОБСЄ, безпеки виборчих дільниць та виборців, забезпечення охорони транспортування виборчих бюлетенів до центральних виборчих дільниць для їх підрахунку.
3 Взаємодія з міжнародними, урядовими та неурядовими організаціями.
Важливість військового або цивільного компонента носить непостійний характер з перспективи актуальності на тому чи іншому етапі вирішення конфлікту. На початкових етапах надзвичайно важлива присутність та ефективна діяльність військових насамперед для забезпечення безпеки та створення належних умов для діяльності цивільних гравців.
На цьому етапі військові часто беруть на себе функції, притаманні за звичайних умов цивільним місцеве управління, надання гуманітарної допомоги тощо.
Проте таке нетипове навантаження має зніматися з військових щонайшвидше, як тільки безпекова ситуація дозволить безпечне розгортання гуманітарних організацій та зробить можливим їх діяльність (рис. 2).
Рис. 2 Етапи активізації діяльності військових та цивільних залежно від стадії безпекової ситуації
У будь-якому разі за сучасних умов уникнути цивільно-військового діалогу та взаємодії практично неможливо. Запорукою успіху таких зв'язків є тісні взаємини учасників, розуміння задач та функцій один одного. Діяльність цивільних організацій зосереджена насамперед на наданні гуманітарної допомоги і підпорядковується гуманітарним принципам:
- гуманність (має на меті полегшити страждання людини будь-де та за будь-яких умов, особлива увага приділяється вразливим групам населення дітям, жінкам та людям похилого віку);
- нейтралітет (гуманітарна допомога надається без втручання у протистояння та активні дії за принципом непідтримання жодної зі сторін конфлікту з огляду на політичні, релігійні чи ідеологічні переконання);
неупередженість (гуманітарна допомога має надаватися без дискримінації за етнічними, гендерними, національними, політичними, расовими та релігійними ознаками).
Існує загальноприйнята класифікація цивільних організацій, а саме: міжнародні, урядові та неурядові організації (МО, УО, НУО).
Міжнародна організація це міжурядова, регіональна чи світова організація, яка керується міжнародним правом і створюються групою держав на основі міжнародних угод (ООН, ОБСЄ, ЄС, СОТ).
Урядові організації фінансово залежать від спонсоруючих їх урядів, зусилля яких вони підтримують у зоні проведення операції. Їх діяльність вузьконаправлена сфера управління, охорони здоров'я, економічного розвитку, відновлення інфраструктури, освіти тощо (CIDA Організація зі сприяння розвитку, Канада; GTZ Організація з технічної співпраці, Німеччина).
Неурядова організація це приватна, неприбуткова організація, яка не належить жодному з урядів та може створюватися на місцевому, регіональному чи міжнародному рівнях. Проте в порівнянні з міжнародними організаціями НУО вирішують менші за масштабом завдання, мають невеликий бюджет, але водночас є більш гнучкими у процесі прийняття рішень та можливості розгортання (мобільності). Найвідомішими є «Лікарі без кордонів», «Права людини», МКЧХ та багато інших.
Надання підтримки цивільним організаціям охоплює широкий спектр діяльності підрозділу ЦВС. Іноді для цього задіюють багато військових ресурсів: особовий склад, матеріальнотехнічне забезпечення, обладнання, засоби зв'язку, надання експертної допомоги. Наприклад, супроводження гуманітарних конвоїв не є суто військовою задачею, проте може покладатися на військових у таких винятках:
- якщо органи місцевої влади не бажають або не в змозі забезпечити безпечне проходження гумконвою без використання військового супроводу;
- якщо гуманітарна ситуація у зоні відповідальності склалася таким чином, що без цієї допомоги місцеве населення зазнає значних втрат;
- залучення військових не компрометуватиме діяльність організації та дотримання нею гуманітарних принципів.
Взаємодія з цивільними організаціями може відбуватися у зоні стихійних лих та надзвичайних ситуацій. У таких випадках військові здійснюють підтримку місцевої влади і їм ставляться чітко визначені завдання в межах наявних сил та засобів, а координація відбувається через військові органи управління.
4 Досвід провідних країн світу у застосуванні підрозділів ЦВС.
Концепція цивільно-військового співробітництва не нова для багатьох провідних армій світу. Розглядаючи різноманітні національні підходи до підготовки та принципів застосування підрозділів ЦВС, можна багато чому навчитися, в тому числі на чужих помилках. Безумовно, аналіз та накопичення такого досвіду стане беззаперечним внеском у розвиток системи цивільно-військового співробітництва у ЗС України та виведе їх на рівень взаємосумісності під час проведення багатонаціональних операцій, навчань тощо.
Розмаїття національних підходів до ЦВС зумовлене різним досвідом тієї чи іншої країни за останні десятиліття, а також відображає різноплановість їх особистих, національних інтересів. Отже, попередній досвід участі країни в певному конфлікті та сукупність її національних інтересів впливають на вироблення поглядів на систему цивільно-військового співробітництва й особливості її функціонування. Тобто йдеться про раціонально-культурну сукупність змінних у формуванні концепції ЦВС, де раціональне формується на основі чітко визначених національних інтересів, а культурна складова формується набуттям нового досвіду, вивченням нової культури тощо.
США та Канада
Еквівалентом ЦВС у доктринах США та Канади є цивільно-військові операції (далі ЦВО). Суміжні поняття взаємодія з цивільними, цивільно-військові операції мають такі визначення у ЗС США:
Взаємодія з цивільними увесь особовий склад, який перебуває на дійсній службі або в резерві отримує повною мірою необхідну підготовку для здійснення взаємодії з цивільними та підтримки ЦВО. Така діяльність: посилює взаємини між військовими та представниками місцевої влади в зоні відповідальності військ (сил); надає можливість залучення цивільних експертів для підвищення ефективності ЦВО.
ЦВО діяльність командира з метою налагодження, підтримання відносин, здійснення впливу чи прагматичного використання відносин між військовими, урядовими та неурядовими цивільними організаціями, представниками влади, цивільним населенням на території проведення операції з позитивним, нейтральним або ворожим відношенням до військової присутності. Це здійснюється для полегшення військових операцій, консолідації зусиль та досягнення оперативних цілей США. ЦВО може здійснюватися визначеними цивільними гравцями, іншими військовими або поєднанням цих компонентів.
Проте існує концептуальна відмінність між доктриною США у сфері цивільно-військової взаємодії та доктриною ЦВС НАТО. НАТО вбачає у ЦВС насамперед можливість покращення координації з цивільним компонентом. Доктрина НАТО не зосереджена суто на проведенні проектів, хоча можливість здійснення гуманітарних проектів на підтримку своїх сил не виключається. Підхід США зосереджується на здійсненні впливу на цивільне оточення з метою підтримки своїх сил. Під час ЦВО військові можуть виконувати функції цивільних органів влади та організацій. Тобто принцип США передбачає певне пристосування цивільних до потреб військових.
Королівство Данія
У ЗС Королівства Данія ЦВС відбувається за стандартами НАТО. Найширше вони застосовували ЦВС під час операцій по боротьбі з повстанцями (англ. COIN, counterinsurgency) в Афганістані.
Ці операції відрізняються від традиційних бойових дій тим, що ані повстанці, ані ті, хто їм протистоїть, не мають на меті відвоювати територію, поте намагаються відвоювати згоду та довіру місцевого населення, яке проживає на цій території. Це схоже на політику два кандидати, що протистоять, всіма засобами намагаються переконати виборців «стати на їхній бік».
Ще однією особливістю боротьби з повстанцями є те, що це протистояння відбувається в цивільному середовищі, а точніше, серед місцевого населення. Це ускладнює проведення військової операції, адже місцеве населення, «серця» якого намагаються завоювати (англ. WHAM Winning Hearts and Minds), може легко надати притулок чи прихисток повстанцям. Дуже важко розділити хто повстанець, а хто просто місцевий житель, але саме це і треба зробити під час проведення операції по боротьбі з повстанцями.
Ще однією характерною рисою є те, що у такій операції час працює проти борців з повстанцями. Вважається, що перемогти у такій операції можна лише презентуючи себе як позитивну альтернативу повстанцям. Тому в ній не слід вдаватися виключно до військових засобів, а це надає широке коло можливостей для використання ЦВС.
Тісна взаємодія з представниками міжнародних, неурядових та інших організацій надає місцевому населенню те, за чим воно, зазвичай, звертається до свого уряду та представників безпекового сектору: можливість економічного розвитку та безпечне середовище, що є доброю альтернативою неспокою, який сіють повстанці.
Саме в такому середовищі доводилося працювати датським підрозділам ЦВС. Залежно від присутності представників цивільних організацій, підрозділи ЦВС часто були єдиним інструментом командира в плануванні та проведенні некінетичних операцій (операцій без використання летальної зброї та прямих боєзіткнень). До того ж, це був чи не єдиний підрозділ, особовий склад якого пройшов спеціальну підготовку та мав необхідні сили і засоби, щоб адекватно та ефективно відповідати на запити і потреби, які надходили від цивільного населення у зоні їх відповідальності.
Королівство Норвегія
У виданні Білої книги Норвегії за 2000-2001 роки були представлені такі основоположні елементи концепції оборони: 1) сучасна та гнучка система оборони, 2) співробітництво у галузі оборони між союзниками та на міжнародному рівні, 3) строкова служба, 4) цивільно-військова співпраця.
Проте останній елемент (цивільно-військову співпрацю) не слід ототожнювати з ЦВС за стандартами НАТО, оскільки під такою співпрацею розуміють необхідність залучення цивільних і військових ресурсів для підтримання належного забезпечення інтересів та рівня безпеки країни.
Разом з тим Норвегія має досвід розгортання підрозділів ЦВС у операціях за стандартами НАТО з 2002 року, отож операції в Боснії, Косово, Іраку, Афганістані відбувалися за участю норвезьких підрозділів ЦВС. Окрім підтримки цивільних зусиль, направлених на допомогу місцевому населенню, відбудову інфраструктури та цивільних інституцій, Норвегія розглядала використання ЦВС у Іраку та Афганістані як важливий засіб у боротьбі з терором.
Збройні сили Норвегії забезпечують дотримання стратегії держави з виконання міжнародних зобов'язань шляхом участі у МО ПМБ, балансуючи між політичними цілями, військовими засобами та виділеним бюджетом. ЦВС, як військовий інструмент, розглядається економічно вигідним, до того ж, такий досвід надавав можливість здобуття безцінного досвіду для ЗС. Як згодом було відображено у Білій книзі 2002-2003 років, міжнародні військові зобов'язання, зокрема участь підрозділів ЦВС у МО ПМБ, сприяли підвищенню компетентності та покращенню якості ЗС загалом.
5 Налагодження системи ЦВС у ЗС України.
Фахівцями з розробки доктринальних документів Об'єднаного командування ЗС НАТО Брюнссум було запропоновано бачення системи ЦВС (для національних потреб) у ЗС України, оптимізоване для сучасних викликів та загроз.
Ці пропозиції спиралися на такі фактори:
- ЦВС у ЗС України носить «внутрішній», національний характер (на відміну від ЦВС у МО ПМБ);
- проте такому ЦВС будуть притаманні ті ж функції, що і ЦВС за стандартами НАТО: в зоні першочергової уваги буде місцеве населення та органи місцевої влади, незалежно від їх ставлення (нейтрального чи агресивного) до представників ЗС України. У свою чергу, військові мають враховувати специфіку регіону делікатні теми для обговорення, релігійні чи культурні фактори, під час контактів із цивільним населенням та представниками місцевої влади;
- на державну владу покладаються обов'язки з організації, координації та виконання програм, направлених на надання гуманітарної допомоги, як це покладається на приймаючу країну у зоні проведення МО ПМБ. Застосовується такий принцип: чим більше розвинені та налагоджені державні структури, тим більшу керівну роль вони відіграватимуть у цьому процесі;
- координація діяльності з міжнародними та неурядовими організаціями залишається такою ж, як в
МО ПМБ та має на меті мінімізацію або уникнення конфліктних ситуацій (рис. 3).
Такий підхід включає два найвищі рівні державний та міжвідомчий (міжміністерський), проте існує і третій місцевий (муніципальний). Його структура буде схожа на дві попередні та очолюватиметься мером або місцевим головою.
Органи прийняття рішень на рівні міністерств або регіональних рад, зазвичай, зосереджуються на довгостроковому плануванні, тоді як на тактичному рівні оперативні центри задіяні у безпосереднє втілення та проведення короткострокового планування.
Проте треба сказати про рівень кожного такого оперативного центру урядові оперативні центри відповідають за координацію усіх урядових та цивільних гравців, тоді як на тактичному рівні оперативні центри зосереджені на військових операціях. Тісна співпраця між такими оперативними центрами (яка може забезпечуватися через офіцерів зв'язку або, як мінімум, групу ЦВС, що складається з офіцера зв'язку та офіцера оперативної групи) необхідна для забезпечення комплексного підходу у разі одночасного проведення військових та цивільних дій.
На всіх рівнях мають бути представлені підрозділи ЦВС та інформаційних операцій, які висвітлюватимуть для населення порядок, структуру і підходи, що використовуються у боротьбі з кризовими ситуаціями. (Довідково: у системі стратегічних комунікацій НАТО ЦВС та психологічні операції є складовою інформаційних операцій).
Оскільки проведення програм із надання гуманітарної допомоги, реконструкції та розвитку можливе лише після досягнення певного ступеня стабільності та безпеки в регіоні, тоді планування такої діяльності слід здійснювати заздалегідь, перед початком військової операції. Таким чином, мінімізується виникнення небажаних часових інтервалів у період між закінченням військової фази та початком стабілізаційного процесу. Важливо, щоб такі програми носили комплексний характер та щоб усі відповідні міністерства зробили свій внесок у їх планування, особливу увагу приділяючи системі управління, безпеки, законності та верховенству права.
Внесок та задіяність представників міжнародних та неурядових організацій мають бути максимально включені у загальний міжвідомчий план у структурі управління кризовими ситуаціями.
Всім акторам слід зосередитися на розумінні важливості один одного у стабілізаційному процесі. Жоден з них не є винятковим і важливішим за інші, проте разом вони доповнюють зусилля один одного, роблячи їх ефективнішими та такими, що прискорюють подолання кризової ситуації. І навпаки, створення середовища «конкуренції», відмова від співпраці призводять до дублювання зусиль, збільшення витрат, залишають осторонь безліч невирішених проблем. Оптимізація співпраці, не конкурування, а обґрунтоване, обдумане співробітництво є запорукою прискорення досягнення поставленої мети з подолання кризи.
Список використаних джерел
1 NATO Public Affairs Doctrine Hierarchy: MC 0457/2, NATO Military Policy on Public Affairs; dated 8 February 2011; ACO Directive 095-001, Allied Command Operations Public Affairs; dated 4 June 2013; ACT Directive 95-10, Public Affairs Policy; dated 3 September 2008.
2 Public Affairs Handbook. ACO/ACT, 2014. 389 p.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дослідження особливостей створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу. Структура партійної системи європейського парламенту. Шляхи розвитку Європейської народної партій та рухів ЄС, їх ідеологічні засади. Місце молодіжних організацій.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 20.07.2014Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні, еволюція теоретичної думки. Соціально-економічна політика в програмах партій соціалістичного спрямування. Проблема духовної політики, особливості позицій щодо шляхів національно-державного будівництва.
дипломная работа [79,0 K], добавлен 04.01.2011Політична реклама як основний чинник виборчої кампанії, її ціль і комунікативні завдання, особливості розвитку та застосування в Україні. Вплив ЗМІ на поведінку електорату. Маніпулятивні аспекти політичної реклами під час парламентських виборів 2012 р.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 23.01.2015Поняття "політичний простір" і його застосування в сучасній політичній науці. Тенденції та зв’язки, які безпосередньо впливають на процес інтеграції політичної системи України у політичний простір ЄС. Міжпартійне співробітництво у процесі євроінтеграції.
статья [27,5 K], добавлен 11.09.2017Дослідження й аналіз особливостей австрійської діяльності в складі Євросоюзу з часу входження Австрії в Європейський Союз і по сьогоднішній день. Характеристика проблеми австрійського євроскептицизму. Ознайомлення з поглядами політолога Антона Пелінкі.
статья [23,5 K], добавлен 11.09.2017Дослідження особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські, пострадянські часи та в роки незалежності. Процес формування соціально-політичних поглядів, позицій особистості. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 23.07.2016Формування європейської ідентичності. Логіка розвитку наднаціональної ідентичності, форматування європейської ідентичності в умовах кардинального перевлаштування геополітичного порядку. Створення наднаціонального символічного простору Європейського Союзу.
статья [49,1 K], добавлен 11.09.2017Дослідження впливу методів та елементів арт-педагогіки на процес соціальної інтеграції дітей з синдромом Дауна. Створення умов гармонійного розвитку особистості дитини з відхиленнями. Особливості процесу соціальної інтеграції дитини з синдромом Дауна.
статья [53,0 K], добавлен 13.11.2017Тенденції соціально-економічного розвитку регіонів України. Регіональна соціально-економічна дезінтеграція України та її характер. Економічний регіональний розвиток України. Інвестиційний клімат і привабливість регіонів. Транскордонне співробітництво.
творческая работа [27,2 K], добавлен 17.10.2007Дослідження механізму колективного управління Європейського Союзу, використання об'єднуючого фактора європейської ідентичності та наднаціонального характеру інтеграції. Вирішення питання несумісності наднаціональності міжнародних організацій в ЄС.
статья [47,3 K], добавлен 11.09.2017
