Публічна та державна політика: спільне та відмінне

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНВЗ "Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана"

Кафедра регіоналістики та туризму

Факультету економіки та управління

Реферат

на тему: "Публічна та державна політика: спільне та відмінне"

Виконав: студент 1 курсу ЕД-101 групи

денної форми навчання

Чепурна Альона Віталіївна

Перевірив: Оболенський О.Ю.

Київ - 2017

План

Вступ

1. Що таке публічна політика?

2. Що таке державна політика?

3. Спільне та відмінне між державною та публічною політикою

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Щоб вивчати сферу політики, треба насамперед виокремити політичні відносини із взаємовідносин суспільства, яке можна розглядати як своєрідну систему, що складається із взаємопов'язаних, але все ж самостійних підсистем. Це сфери суспільного життя: виробнича, соціальна, духовна, політична та сфера родинного життя.

Політика тісно пов'язана із владою, боротьбою за її здобуття чи вплив на неї, функціонуванням владних інституцій, регулюванням за їх допомогою суспільних відносин і розв'язання найрізноманітніших проблем, що виникають у суспільстві, за допомогою владних рішень.

Термін політика походить від грецького слова polis (містодержава), polites (громадянин), politico (державний діяч), і вперше був введений античним мислителем Аристотелем. Політика - це суспільна діяльність, що передбачає суперництво і співробітництво при здобутті і здійсненні влади. Суттю цієї діяльності є прийняття і виконання владних рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом.

Метою політики є забезпечення панування одних соціальних груп над іншими (як це має місце в примітивних суспільствах) або узгодження соціальних інтересів, створення механізму реалізації спільної волі і спільного інтересу.

Засобами політики є сила, право і мораль, які повинні розумно поєднуватися. В іншому випадку вони не виражатимуть інтегрованого суспільного інтересу.

Політика пов'язана з іншими сферами науки, такими як економіка, культура, релігія, соціальна сфера, мораль, ідеологія, право. Політична підсистема створює сприятливі умови для функціонування усіх ланок суспільної системи, для повноцінного самовияву і самореалізації суспільних об'єктів, узгоджує їхні інтереси, регулює взаємовідносини. Політика - це своєрідний компонент у системі суспільних зв'язків, що служать засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин за допомогою державної влади. Це та ділянка суспільного життя, в якій формуються і з якої виходять головні імпульси управління соціальним організмом. Її призначення полягає у тому, щоб орієнтувати життя суспільства і його розвиток у певному напрямі, забезпечувати стабільне й ефективне функціонування усіх його підсистем, зосереджувати зусилля людей на досягненні загальних (спільних) цілей. [1]

1. Що таке публічна політика?

Відповіді на питання "що таке публічна політика?" досі немає. Як зазначає Н. Шматко "термін не виражає якогось соціологічного поняття, за ним стоїть лише обмежений і пухкий образ, туманне уявлення, запозичене у політичному дискурсі". Дане поняття є дискусійним на Заході. Воно широко використовується в науковій літературі і розглядається як органічна частина політичної науки, без якої було б немислимо уявити механізми формування політики, взаємодії у цьому процесі держави, громадянського суспільства та бізнесу. [3]

У науці немає конкретного визначення, що таке публічна політика, кожен вчений має своє визначення, наприклад:

- професор Річард Роуз: "Програма урядового дії є специфічною комбінацією законів, розподілу кредитів, адміністрації і керованого персоналу в інтересах реалізації сукупності цілей, більш-менш ясно певних".

- дослідник Ж.-К. Тоніг: "Концепт публічної політики позначає втручання авторитету, обліченого публічним могутністю і урядової легітимністю, в певну область товариства або його території. Ці втручання можуть набувати три основні форми: публічні політики передають зміст, отримують вираження в посібниках і призводять до результатів. Вони здійснюють мобілізацію діяльності та процесів праці. Вони реалізуються через відносини з іншими соціальними колективними та індивідуальними акторами ".

- на думку політолога Є. Пейдж, публічна політика є комбінацією чотирьох елементів:

1) принципів - загальне уявлення про способи управління публічними справами;

2) мети - специфічними пріоритетами, визначеними по відношенню до певної ставкою;

3) конкретних заходів - рішення, інструменти;

4) практичних дій, поведінки чиновників, покликаних здійснювати прийняті рішення.

Концепт публічності прийнято визначати як "відкритість, доступність і колективність". Поняття "публічність" характеризує відриту розумінню і увазі громадську політику та інші види діяльності, доступні спостереженню і контролю процедури прийняття рішень, гласність дискусій, відкритість "політичної сцени", виступів лідерів і т. д. Публічність утворює сферу колективності, асоціативне простір, в якому за різними ознаками групуються члени суспільства, коллектівізуются погляди, емоції, виникають і функціонують політичні партії, громадські організації, творчі та інші союзи (публічний простір, за визначенням Ю. Хабермаса). У цьому просторі зустрічаються і взаємодіють або протистоять один одному організовані, інституціональні, формалізовані і спонтанні громадські формування (громадські рухи "народні фронти" і т. п.). У ньому поєднуються процеси організації та самоорганізації, управління та самоврядування.

Враховуючи таке розмаїття в підходах, слідом за американським філософом Джоном Дівей (1859-1952), ми будемо дотримуватися принципу, згідно з яким публічна політика, найчастіше, є тільки робочою гіпотезою. Мова не йде про строгу і раціональної програмою. Йдеться про досвід спостереження у процесі здійснення публічної політики. Публічні політики, відповідно до метафорою французьких соціологів П. Ласкума і П. Ле Гале, нагадують пазли, які потрібно зібрати, враховуючи при цьому невизначеність цілей і невіддільність їх від гри акторів в ході здійснення політики.

На практиці здійснення публічної політики характеризується наступними елементами:

- Точним оглядом програм і діючої бюрократії;

- Секторальними підходом;

- Витонченим аналізом акторів і систем дії;

- Підходом, заснованому на принципі послідовності, враховуючи, що кожне специфічне простір дії має своїх акторів, характеризується своєю динамікою, своїми парадоксами;

- Відомим різночитанням між емпіричними роботами, що описують динаміку взаємодій, і концептуалізацією моделей, які характеризують зв'язаність дії. публічна державна політика влада

Скажімо і про те, що при всьому різноманітті підходів, виявляються два типи аналізів. Аналізи одного типу концентруються на визначенні проблем, які потрібно інтерпретувати, і на способах їх концептуалізації; аналізи іншого типу пов'язані з історичною перспективою гри акторів і інститутів. [4]

2. Що таке державна політика?

Державна політика виражає загальні інтереси населення, а також є концентрованим їх відображенням. Для виконання цього призначення держава утворює відповідну систему органів влади, які здійснюють вироблення і реалізацію державної політики.

Державна політика - це практична діяльність політичних суб'єктів і органів державної влади з реалізації виробленого політичного курсу та досягнення конкретних політичних цілей. Слід констатувати, що органи державної влади відіграють провідну роль у підготовці та виконанні державної політики. Саме в діяльності глави держави, уряду та парламенту знаходять практичне вираження сутність і роль держави в суспільстві, види цілеспрямованого впливу на нього. Хоча політичні партії та групи інтересів є завжди активними в процесі артикуляції власних інтересів, проте саме центральний державний апарат спільно з органами законодавчої влади безпосередньо ініціює і формує основні пропозиції щодо методів, норм, пріоритетів, а також стратегічних напрямів здійснення державної політики. Роль глави держави, парламенту та уряду щодо вироблення державної політики зумовлює (в основному) форма державного правління. З огляду на це державну політику розробляють і здійснюють такі публічні інститути влади, як Президент і уряд на чолі центральних та місцевих органів виконавчої влади. Активну участь щодо узгодження політичної стратегії та контролю за її реалізацією в цьому процесі бере законодавча влада. Проте парламент не є суб'єктом виконання державної політики. [6]

До цього слід додати:

- законодавча влада визначає політичний курс держави;

- виконавча влада на основі виробленого політичного курсу розробляє та реалізує державну політику;

- судова влада виносить рішення щодо спорів, які виникають у процесі цієї діяльності.

Виходячи з цього система державної політики - це сукупність людських, інституціональних, процесуальних і духовних складових (соціальні суб'єкти, інститути, цілі, принципи, методи, інтереси, потреби та ін.), які консолідовані на основі імперативної державної влади для політичного управління економічною, соціальною та іншими сферами суспільства з метою реалізації суспільно визначених цінностей та досягнення суспільно значущих цілей [2].

Державна влада - це складне багатопланове утворення. Саме тому не існує єдиного загальноприйнятого визначення державної влади. Цим обумовлено існування різних теорій державної влади, адже безліч вчених по-своєму дають визначення цьому поняттю. Найбільш поширеним є тлумачення державної влади як такого виду публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, тобто здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку осіб. Однак у цьому, як і в багатьох інших визначеннях, акцент робиться саме на публічний характер цієї влади. [5]

3. Спільне та відмінне між державною та публічною політикою

Досі немає однозначної універсальної відповіді щодо природи співвідношення державної та публічної влади, характеру взаємозалежності та відмінності державної і місцевої самоврядної влади, а також співвідношення останньої з публічною владою. Державну владу нерідко ототожнюють з публічною, що породжує ряд проблем в теорії і практиці конституційного права. [6]

Не піддається сумніву, що поняття публічної влади є ширшим, ніж державна, адже остання є саме видом публічної влади, до якої входять, наприклад, влада народу та органів місцевого самоврядування. Але з приводу останнього положення думки науковців розділилися. Одні з них вважають владу органів місцевого самоврядування різновидом державної влади, посилаючись на її характер децентралізованого державного управління. Інші ж схильні відносити місцеву самоврядну владу до окремого інституту публічної влади, яка здійснюється локально - в інтересах територіальних громад. Держава символізує публічний простір, а громадянське суспільство - деполітизований простір свободи, основу якого складають ринкова економіка і права людини. Для розмежування зазначених понять необхідно проаналізувати їх ознаки. Державна влада дійсно спирається в своїй побудові на своєрідну "публічну" основу, адже здійснюється та виступає від імені суспільства, є представником його волі [4]. Але державна влада - не єдиний різновид публічної влади, як вже з'ясувалося. Тому не випадково окремі державознавці називають державну владу особливою публічною владою, або публічною владою особливого роду. Але так чи інакше, державна влада - це влада публічна, у зв'язку з чим її треба розглядати як здатність або можливість здійснювати управління, керівництво суспільством.

Між поняттями публічної та державної влади спільними є такі параметри:

- спосіб, у який актуалізується проблема і набуває статусу суспільно важливої;

- наскільки заінтересовані сторони мають можливість користуватися каналами доступу до прийняття рішень;

- чи є ці канали;

- чи існують зворотні зв'язки між суб'єктом і об'єктом прийняття рішень тощо.

Відмінним є:

1. Механізм формування - у публічній політиці - це завжди механізми, які забезпечують можливості представлення та узгодження позицій заінтересованих сторін у прийнятті політичного, політико-управлінського рішення. Наприклад, для американців державна політика ("public policy") є "публічною", так як ці механізми вже закладені у так званій плюралістичній моделі формування державної політики.

2. Публічна політика спрямована на забезпечення суспільного інтересу (на відміну від таких варіантів як "державний інтерес", "корпоративний інтерес", "приватний інтерес"). За певних політичних режимів держава може блокувати та "відмовлятися" від санкціонування певних суспільних інтересів і вони ніколи не набувають статусу публічного інтересу. Завдання публічної політики створити механізми виявлення і забезпечення суспільного інтересу.

3. "Державна політика", "державне управління" нині піддаються суттєвим трансформаціям під впливом нових структур суспільних взаємодій (мереж), глобалізації (глобальне управління), інформаційних технологій (електронне врядування). Публічна сфера набуває значимості як платформа взаємодій та вироблення суспільних інтересів, формулювання суспільних цілей та задач. Державна політика перестає бути державною, як такою, і набуває ознак публічності у тому розмінні, що держава визнається актором, що діє та вибудовує свою політику та здійснює управління в публічній сфері.

Тобто "державна політика" і "публічна політика" можуть як ототожнюватися, так і становити різні поняття в залежності від механізму їх вироблення. [7]

Висновок

Таким чином, питанню "державна політика" або "публічна політика" та її аналізу присвячені дослідження багатьох вчених. Державна політика, як правило, розглядається як стабільна організована і цілеспрямована діяльність уряду по відношенню до тієї чи іншої проблеми; ця діяльність здійснюється безпосередньо урядом і впливає на життя суспільства. Деякі українські вчені диференціюють це розуміння поняття "державна політика" від поняття "публічної політики", що використовується в західній літературі і означає включення громадянського суспільства в процес формування, реалізації та оцінки державної політики. Проте різні визначення публічної (державної) політики мають спільні ключові елементи незалежно від того, чи визначення даного терміна є занадто широким або більш вузьким. Державна політика (або публічна політика) є стратегічним курсом, що спрямований на розвиток держави, її окремих сфер, та якого дотримуються органи державного управління та громадськість.

Отже, публічна влада відрізняється від державної вищенаведеними особливостями, і насамперед своїм суб'єктним складом. Суб'єктами публічної влади виступають населення, народ, сукупність абстрактних суб'єктів влади, а державної влади - лише її органи. Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що державна й публічна влада мають певні спільності, але по природі свого співвідношення перебувають у взаємозалежності подібно до співвідношення частини й цілого.

Список використаної літератури

1. Аляєв Г.Є. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Полтава: АСМІ, 2007. - 280 с.

2. http://academy.gov.ua/NMKD/library_nadu/Pidruchnuiky_NADU/9fa81bc0-991f-47e7-817d-a853b8627f97.pdf.

3. http://sociologos.net/textes/chmatko/politique_publique.htm.

4. Погорілко В.Ф. Публічна влада // Юридична енциклопедія: в 6 т. - К.: Укр. Енцикл., 2003. -Т.5. -280 с.

5. Рабінович П.М. Державна влада // Юридична енциклопедія: В 6 т. - К.: Укр. Енциклоп., 1999. -Т.2. -380 с.

6. Конверський А.Є., Лубський В.І., Горбаченко Т.І. та ін. Політологія: освітньо-професійний комплекс: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 680 с.

7. Совгиря О.В. Конституційне право України: навчальний посібник / О.В. Совгиря, Н.Г. Шукліна; МОНУ. - Київ: Юрінком Інтер, 2008. - 632 с.

Размещено на Allbest.ru