Політизація етнічності на прикладі "русинського питання" в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 323.1:32.1(477.87)

Політизація етнічності на прикладі «русинського питання» в Україні

Дегтеренко А. М.,

кандидат політичних наук, доцент, головний консультант сектору етнополітики, Національний інститут стратегічних досліджень

Розглянуто «русинське питання» в контексті політизації етнічності в Україні. Проаналізовано чинники, які можуть призводити до етнополітичних конфліктів в Україні у вимірі русинської проблематики. Використано діалектичний метод дослідження, а також емпіричні -- моніторинг, математико--статистичні, зокрема, структурне та типологічне групування базового матеріалу. Акцентована роль держави, наукової спільноти та громадськості в мінімізації загроз соціальній стабільності українського суспільства, пов'язаних з русинським етноконфліктогенним чинником. Сформульовані рекомендації державним інститутам, громадським організаціям та ЗМІ щодо прогнозування протиріч та можливих конфліктів на ґрунті «русинського сепаратизму». Розроблено практичні рекомендації щодо врахування етнонаціональних особливостей в контексті впровадження в регіонах державної етнополітики.

Degterenko A. M., PhD (Political Sciences),

The «Ruthenian issue» as the example of the politicization of the ethnicity in Ukraine

The ««Ruthenian' question» in the context of the politicization of ethnicity in Ukraine is under the study. There were analyzed some factors that lead to the ethnic and political conflicts on the ground of the Ruthenian issue in Ukraine. It also uses empirical methods: monitoring, mathematics and statistics, including structural and typological grouping of base material. The utmost role of state, of the national scientific society and public in the way to the minimization of appeals to the stability of Ukrainian society with regard to the Ruthenian' ethnic conflict factors is highlighted. Some recommendations for the national state institutions, public organizations and Mass Media aiming to foresee the possible contradictions and conflicts on the ground of the «Ruthenian' separatism» are presented. The recommendations have made for consideration the ethnic features in the context of ethnic and national politics in regions.

Дегтеренко А. Н., кандидат политических наук, доцент, главный консультант сектора этнополитики, Национальный институт стратегических исследований (Украина, Киев), degterenko@niss.gov.ua

Политизация этничности на примере «русинского вопроса» в Украине

Рассмотрен «русинский вопрос» в контексте политизации этничности в Украине. Проанализированы факторы, которые могут приводить к этнополитическим конфликтам в Украине в соответствии с русинской проблемой. Использован диалектический метод исследования, а также эмпирические -- мониторинг, математико--статистические, в частности, структурное и типологическое группирование базового материала. Акцентирована роль государства, научного сообщества и общественности в минимизации угроз социальной стабильности украинского общества, связанных с русинским этноконфликтогенным фактором. Сформулированы рекомендации государственным институтам, общественным организациям и СМИ по прогнозированию противоречий и возможных конфликтов на почве «русинского сепаратизма». Разработаны практические рекомендации по учету этнонациональных особенностей в контексте реализации в регионах государственной этнополитики.

У 2014-2015 роках з'явилися нові загрози у внутрішньополітичній та зовнішньополітичній площині та виклики для національної безпеки держави, які вплинули на всі процеси життєдіяльності в Україні. Основними питаннями на порядку денному стали, відповідно до Стратегії національної безпеки України [1]: загроза територіальній цілісності держави, агресія РФ проти України, збереження незалежності, військова присутність Російської Федерації в Криму і на Сході України, нарощування військових сил вздовж державного кордону України, тероризм і сепаратизм. Все частіше в науковому та інформаційному просторі постає питання як саме спрацює в Україні «принцип доміно», коли «особливого статусу» почнуть вимагати «окремі райони» в різних регіонах України. Актуалізувалося це питання у місцях компактного проживання національних меншин (угорців, румунів та інших), які вже неодноразово заявляли про необхідність створення національнокультурних автономій. Питання створення національнокультурної автономії русинів на Закарпатті привернуло увагу громадськості. соціальний русинський етнонаціональний громадськість

Системна криза змінила акценти розвитку етнонаціональних відносин в Україні. Підтвердженням цього є специфіка конфліктів на етнічному ґрунті. Як свідчать результати дослідження, здійсненого Інститутом соціології НАНУ 2014 року, 14,7% респондентів визнали, що їм доводилося за останні 12 місяців стикатися з випадками дискримінації (утиску прав та інтересів) щодо українців, порівняно з 2012 роком 8,4%. На питання: чи доводилося за останні 12 місяців стикатися з випадками дискримінації щодо росіян відповіли «так» 9,6% респондентів, що на 5,9% більше порівняно з 2012 роком. Ці показники засвідчують досить високий рівень занепокоєння в суспільстві щодо загроз утиску прав та інтересів громадян держави різних етнічних груп, але в той же час загальна соціально-психологічна ситуація в сучасному українському суспільстві сьогодні є досить толерантною, що підтверджують результати того ж самого моніторингу Інституту соціології НАН України щодо національної дистанційованості населення країни в 1992-2014 роках. Інтегральний індекс національної дистанційованості населення України від різних етнічних груп у 2014 році зменшився та дорівнює 5,0 (протягом 2008-2012 рр. він дорівнював показнику 5,2, у 2006 році 5,3) [2].

Русинське питання (визнання русинської мови та русинської автономії на Закарпатті), набуває резонансності хвилеподібно, наприклад, у часи передвиборчих кампаній, а також є інструментом щодо збільшення іноземного впливу (в першу чергу, російського) на Заході України. Але саме сьогодні, враховуючи зміни, які відбулися в українському суспільстві, в умовах системної кризи та відповідно до зовнішньополітичних викликів, русинське питання набуває актуальності в контексті національної безпеки, як ніколи раніше.

Відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживають представники понад 130 етнічних груп. Існування етнічних спільнот це історичне явище, яке не потребує правового визнання, а може лише фіксуватися під час переписів населення у формі особистої самоідентифікації. Під час проведення Всеукраїнського перепису 2001 року всі громадяни мали можливість вільно зазначити свою етнічну ідентифікацію. «Русинами» самовизначилися 10183 особи, які мешкають на Закарпатті. Більша частина русинів України проживає у Закарпатській області та дорівнює 0,54% населення цієї області. Розподіл населення Закарпатської області за окремими адміністративно-територіальним одиницями, яке визначило себе русинами та вказало в якості рідної мови русинську мову (у % до загальної кількості чисельності населення) свідчить, що із загальної чисельності територіальних одиниць з 257 населених пунктів області тільки в 52 з них чисельність населення, яке самовизначилося русинами, становить більше 1% від усього населення кожної окремої територіальної одиниці. Серед адміністративно-територіальних одиниць з найвищим відсотком русинського населення: Ганьковицька сільрада (с. Ганьковиця) - 90,54% населення; Неліпинська сільрада 21,95%, с. Неліпино 22,34%; с. Сасівка 21,81%; с. Ромочевиця 20,36%, с. Жборівці 4,18%, с. Кендерешів 2,18%, м. Мукачеве 2,02%[3] та інші.

Питання русинів є актуальним в багатьох країнах їх розселення. Етнонім «русин» у наш час використовує частина населення Словаччини, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, а також нащадки переселенців із Закарпаття і Пряшівщини на теренах Сербії та Хорватії. Русинами називає себе частина нащадків переселенців із західноукраїнських земель в Канаді, США, Австралії та інших країнах. Прибічники «політичного русинства» вважають, що у світі потенційно є близько двох мільйонів русинів. Так, канадський вчений П. Магочі відносить до русинів населення Закарпатської області України (977 тисяч осіб), частину населення Словаччини, Сербії та Хорватії (більше 160 тисяч осіб). В монографічному дослідженні буковинського етнополітолога І. Буркута, щодо теми русинства, зазначається, що загальна кількість русинів у світі може сягати трохи більше 100 тисяч осіб [4, с. 153-154], що до певної міри підтверджується переписами населення у країнах проживання русинів, проведених на початку XXI ст.

Навколо локальної групи українського народу, що зберегла за собою давній загальноукраїнський етнонім «русини», уже протягом більше ста років ведуться наукові й політичні дискусії. Науковці і політики намагаються визначити місце і роль цієї групи в світовій цивілізації. Багато вітчизняних вчених, які займаються проблематикою етнонаціональтних відносин (О. Антонюк, М. Бударін, М. Головатий, Л. Зубко, О. Позняк, С. Савойська, О. Шевчук та інші), розглядають русинів як етнонаціональну групу українського народу.

Проблема «політичного русинства» привернула до себе увагу багатьох наукових діячів, таких, зокрема, як С. Віднянський, І. Гранчак, О. Кривицька, В. Котигоренко, І. Кресіна, О. Майборода, О. Мишанич, М. Панчук, Я. Пилинський, які у своїх працях досліджують феномен русинства, культуру русинів, їх звичаї і ментальність, історію розвитку тощо. Такі науковці, як В. Бирчак, А. Волошин, М. Лелекач, І. Панькевич, письменникипедагоги Л. Дем'ян, О. Маркуш доводять, що мова русинів Закарпаття не що інше, як один з діалектів української мови, а русини є саме українцями. В. Брензович, М. Макара, І. Мигович, П. Магочі все ж намагаються довести, що русини окрема етнічна група, котра зберігає живу материнську мову, свій фольклор тощо. З одного боку, русинське питання є досить дослідженим, але з іншого загрози національній безпеці України, відповідно до русинської проблематики, є ґрунтовно не вивченими. Авторка даної статті долучається до загальнонаукової дискусії в світлі сучасних подій на теренах Україні та аналізує русинську проблематику у вимірі нових актуальних загроз та викликів сьогодення.

Метою даної статті є аналіз «русинського питання» в контексті політизації етнічності в Україні відповідно до сучасних внутрішньота зовнішньополітичних реалій.

Основними завданнями є систематизація чинників, які можуть призвести до етнополітичних конфліктів в Україні у вимірі русинської проблематики; розробка рекомендацій державним інститутам, громадським організаціям та ЗМІ щодо прогнозування протиріч та можливих конфліктів на ґрунті «русинського сепаратизму»; акцентуація ролі держави, наукової спільноти та громадськості в мінімізації загроз соціальній стабільності українського суспільства, пов'язаних з русинським етноконфліктогенним чинником.

Історична довідка. Законодавчі ініціативи.

Формування «політичного русинства» в його сучасній версії це яскравий прояв політизації етнічності в Україні. Його прихильники намагаються відокремити корінне населення території з його регіональною русинською самосвідомістю від решти етноукраїнського населення та домогтися адміністративно-політичного або державнополітичного самовизначення русинів як окремого народу. Русинську ідентичність «політичні русини» розглядають як легітимацію їх виняткового права на управління регіоном, використання його природних та інших соціально-економічних ресурсів і людського потенціалу. Значна частина прибічників політичного русинства орієнтується на Росією, частина на Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину.

Поліетнічний склад населення Закарпаття зумовлений етногенетичними, культурними, колонізаційними, міграційними, асиміляційними процесами, що впродовж багатьох століть визначали його розвиток. Причому, етнонаціональна ситуація в краї залежала від двох визначальних чинників: від національної політики держав, до складу яких у той чи інший період входило Закарпаття, та від міжетнічної взаємодії представників різних етносів, що мешкали в краї [5]. В окремі періоди української історії русини Закарпаття лише епізодично і короткочасно мали умови (періоди УНР-ЗУНР, Карпатської України) політичного домінування. В усі інші періоди історії в краї політично домінували угорці (у період входження Закарпаття до складу Австро-Угорщини), чехи і словаки (Чехословаччини), українці як складова нової історичної спільноти «радянський народ» (СРСР) та українці (незалежна Україна).

У 90-ті роки ХХ століття розгорнувся рух «політичного русинства» з метою обґрунтування доцільності надання автономного статусу Закарпаття у складі України. Демонтаж комуністичних режимів у різних країнах не був синхронним, але саме на базі українських громадських культурно-освітніх об'єднань впродовж одного року було започатковано «політичне русинство». Так, у березні 1991 року у Межилаборцях (Чехословаччина) скликається перший світовий конгрес русинів. Між іншим, вже 13-й конгрес русинів заплановано на червень 2015 року у Румунії.

Русинське питання не залишилося поза увагою міжнародної спільноти і 2006 року Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації оприлюднив резолюцію, де була висловлена стурбованість відсутністю офіційного визнання в Україні русинів. На виконання заключних зауважень Комітету ООН Україна надала додаткову інформацію про стан русинського питання в країні [6].

У 1992 і 2002 роках Закарпатська обласна рада зверталася до центральної влади України з проханням визнати русинів окремою національністю. 7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада, ухваливши рішення про визначення національності «русин», фактично підтримала бажання 10183 громадян України, та тим самим, взявши на себе сміливість визначати процес народження нації, замість «природного тривалого процесу націєтворення». Верховна Рада України наголосила на невідповідності чинному законодавству рішення №241 від 07.03.2007 року Закарпатської обласної ради.

Наступним історичним етапом політизації «русинського питання» став 1 Європейський конгрес підкарпатських русинів у червні 2008 року (м. Мукачеве), на якому було прийнято меморандум-звернення до урядів, президентів і парламентів світу з проханням виступити гарантами державно-правового статусу Закарпаття як Підкарпатської Русі. У жовтні 2008 року в м. Мукачеве було проведено ІІ Європейський конгрес підкарпатських русинів на якому було прийнято меморандум й Акт проголошення відновлення русинської державності. Служба безпеки України відреагувала кримінальною справою на ці прояви сепаратизму, спроби порушення суверенітету, територіальної цілісності держави і розпалювання міжетнічної ворожнечі.

Протягом останніх років проводилася законотворча робота в цьому напрямку і на рівні Верховної Ради України. Варто зазначити, що в листопаді 2005 року до ВРУ були внесені проекти постанов «Про русинів в Україні» та «Про визнання національності «русин» та внесення національності «русин» до переліку національностей, що проживають в Україні за даними перепису населення, проведеного 2001 року» (реєстр №8406 та №8406-1 від 03.11.2005 р.), а також проект постанови «Про русинів в Україні» (реєстр №7242 від 12.10.2010 р.) [7]. Ці проекти так і не стали предметом обговорення на пленарному засіданні ВРУ, що може розглядатися як підтвердження надуманості русинського питання як такого. Але проблема полягає в тому, що русинське питання може бути використано проти української державності в будьякий час.

З'ясування чинників, які можуть призвести до етнополітичних конфліктів, є актуальним завданням політичної науки і практики. В цьому сенсі актуальним є саме визначення шляхів відвернення етноконфліктної перспективи або мінімізації її деструктивних наслідків в разі розвитку конфлікту.

Основними чинниками етнополітичних конфліктів в Україні на ґрунті русинської проблематики сьогодні є: «політичне русинство» як явище в умовах системної кризи; прояви «русинського сепаратизму» та активізація мовного русинського питання.

«Політичне русинство». Інтенсифікація етнонаціональних питань «політичного русинства» сьогодні може поставити під сумнів недоторканність кордонів України, розхитувати державний суверенітет, якщо врахувати, що на свідомість русинів Західної України, використовуючи гасло про дружні мовнокультурні зв'язки, тиснуть політичні, а часто й владні структури Росії, Угорщини, Словаччини, Румунії. З іншого боку соціологічні опитування підтверджують думку, що погляди мешканців Закарпаття на події в Україні не завжди відрізняються від поглядів мешканців інших західних та центральних областей країни. Відповідно до результатів дослідження «Думки і погляди населення України: грудень 2014 року»¹ щодо запитання якою ви бачите долю свого регіону, то частиною унітарної України в межах діючої Конституції бачать своє майбутнє 91,5% респондентів Закарпатської області, 69,7% респондентів Чернівецької області та 53,4% респондентів Галичини [8].

«Русинський сепаратизм». «Русинський сепаратизм», про витоки і прояви якого активно ведуться дискусії і сьогодні, з'являється на початку 90-х років ХХ століття та базується на спробі довести мовно-культурну та історичну окремішність «підкарпатських русинів» від українців, а також на географічному розташуванні («Підкарпатська Русь» як географічний центр Європи). Акценти можуть змінюватися відповідно до сучасних умов. Так, збройний конфлікт на Сході України, окупація Криму, проголошення незаконних народних республік на частині територій Донецької та Луганської областей дають новий поштовх до мас-медійних та політичних провокацій щодо визначення окремого статусу території розселення русинів в Україні. Так, 28 березня 2015 року в прес-центрі «Нове Закарпаття» відбувся захід, який ще до свого проведення викликав неоднозначну реакцію [9], оприлюднивши думки керівників русинського руху щодо «окремих регіонів Закарпаття» та їх «особливий статус» за прикладом ДНР та ЛНР.

Ще прикладами прояву «русинського сепаратизму» є періодичні звернення лідерів русинства до міжнародної спільноти щодо визнання Україною «карпато-української» меншини: «Ми бачимо у цілому позитивну тенденцію до визнання русинів Україною. Настав час, щоб завершити цей процес і визнати цю законослухняну і мирну меншину як офіційну національність в Україні» [10].

У 2015 році моніторингова група, яка була сформована делегатами правозахисник організацій (Рада Національних меншин Вайсберг Млада; Агентство журналістських розслідувань Олена Виноградна; Всеукраїнська Правозахисна група Ігор Новосодюк; Миколаївська Правозахисна група Шпак Наталія; Львівська Правозахисна Група Будзан Віктор; Міжнаціональний культурний Центр Машталер Лев), представниками міжнаціональних об'єднань і журналістами, які проводили дослідницьку роботу з метою з'ясування, чи є насправді вимоги представників низки етнічних груп регіону Закарпаття про визнання результатів референдуму 1991 року щодо автономії Закарпаття справедливими і чи слід визнавати русинів національною меншиною. Приводом до роботи правозахисної групи, відповідно до повідомлень цієї групи, стала серія матеріалів у різних ЗМІ про спроби представників національних меншин Закарпаття організувати діалог із владою України: про передачу понад 10000 підписів жителів Закарпатської області, яка відбулася 2 березня 2015 року, котрі закликають Президента України П. Порошенка і депутатів Верховної Ради України до визнання русинів національною меншиною та поверненню до діалогу про широку автономію Закарпаття у складі України [11]. Ідеологами цієї моніторингової групи були зроблені висновки, що представники русинів та інших народностей піддаються в Україні дискримінації на етнокультурному ґрунті [12]. Під час моніторингу було опитано більше 300 русинських сімей в Ужгородському, Мукачівському, Виноградському, Тячівському, Берговському, Рахівському та Хустівському районах Закарпатської області. В анонсі оприлюднення результатів дослідження через майбутню доповідь про порушення прав русинів йдеться, що вона буде спрямована Верховному комісару ООН з прав людини, депутатам Європарламенту і Верховному комісару ОБСЄ у справах національних меншин. Але говорити про однозначну підтримку проявів «русинського сепаратизму» в Україні неможливо.

Що ж до русинської спільноти, то офіційні дані Закарпатської обласної державної адміністрації свідчать, що національним меншинам забезпечуються права на користування і навчання рідною мовою, використання національної символіки, відзначення національних свят, задоволення потреб у засобах масової інформації та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Так, сьогодні в Закарпатській області офіційно зареєстровані русинські товариства й організації (Закарпатське обласне об'єднання громадян «Общество Карпатських Русинов», Русинське науково-освітнє товариство, Закарпатське обласне «Общество підкарпатських русинов», Закарпатське обласне об'єднання громадян «Крайове товариство подкарпатських русинів», Союз русинських письменників Закарпаття, Закарпатське обласне науково-культурологічне товариство ім. О. Духновича, Закарпатське обласне Підкарпаторусинське товариство, Асоціація «Сойм підкарпатських русинів», Обласна спілка громадських організацій «Народна рада русинов Закарпаття», Закарпатське обласне громадське об'єднання «Русинська Родина», Закарпатська обласна громадська організація «Народна Рада Подкарпатской Руси» [13] та інші), працюють недільні школи, проводяться фестивалі русинської культури, русинської мовою видаються газети («Подкарпатський русин»), брошури, ведуться телепередачі («Русинська родина») і радіо передачі [14].

Отже, говорити про утиск прав і свобод в цьому сенсі є фактично необгрунтованим. А щодо задоволення потреб визнання русинів окремим етносом на теренах України, то для цього досі не знайдено жодних переконливих аргументів.

Мовне русинське питання. Чинником, який може призвести до етнополітичних конфліктів на теренах окремих регіонів України, за певних умов, може розглядатися і питання мови русинів. Ідеологами, які підтримували окремішність русинської мови, були чеські, угорські та інші вчені, серед яких угорський філолог О. Бонкало та канадський історик П. Магочі. В своїй дисертації В. Брензович відстоює окремішність русинської мови від української, як і русинів від українців [15]. У ХХ сторіччі чехословацька влада визнала русинську мову мовою державних установ Підкарпатської Русі та мовою навчання в початкових класах Закарпаття. Угорська влада називала цю мову угроруською і підтримувала ідею відтворення окремої русинської мови. У Словаччині нині русинською мовою створюють сайти, захищаються наукові праці. З 1992 по 1995 рік у Словаччині відбувався процес кодифікації русинської мови, а зараз діє Інститут русинської мови і культури, театр ім. О. Духновича у Пряшеві, видаються словники й підручники русинською мовою. Слід зазначити, що окремі фахівці, зокрема, професор кафедри славістики у шведському місті Упсалі С. Густавсон виокремлює чотири варіанти русинської мови це лемківська (у Польщі), пряшівська (у Словаччині), ужгородська (в Україні) та югославська.

Чинне законодавство України щодо мовної політики в Україні ставить ряд питань для роздумів та пропозицій. Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року був покликаний привести національне мовне законодавство у відповідність до Європейської хартії регіональних мов і мов меншин. Однак, між ним і Законом «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» [16] є ґрунтовні відмінності. Так, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» в Україні положення Хартії застосовуються до білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської мов. На підставі Закону України «Про засади державної мовної політики» перелік мов, на які спрямовані заходи щодо підтримки регіональних мов або мов меншин, значно розширено за рахунок вірменської, ромської, русинської, караїмської, кримчацької мов. Включення до згаданого переліку русинської мови є досить провокаційним, враховуючи внутрішньоі зовнішньополітичний контекст «політичного русинства». В той же час, відповідно до ст.7 Закону України «Про засади державної мовної політики», в якій зазначено, що до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення, русинська мова не може бути застосована як регіональна на підставі загальної чисельності русинів (менше 1%: Закарпатська область 0,54% населення, Закарпаття як регіон 0,8% населення) [17].

Висновки. Чи спрацює русинський чинник в умовах зовнішньополітичних та внутрішньополітичних викликів, які стоять перед Україною сьогодні, це питання однозначної відповіді не має. Є підґрунтя. Є умови. Про що свідчать вищенаведені факти у статті. Представники етнічних груп, що компактно проживають у прикордонних регіонах України, часто ідентифікуючи себе з етнічними групами сусідніх держав, які розробляють сценарії «захисту» «своїх співвітчизників» на території України, створюють підґрунтя щодо нових загроз національній безпеці нашої держави. Так, певні загрози етнополітичній стабільності в Україні створює поведінка екстремістських кіл в Росії, Румунії та Угорщині, а також реалізація цими країнами державних програм. Сьогодні це і ініціатива угорців Закарпаття щодо утворення на території області угорського автономного національно-територіального округу, подвійне громадянство та багато інших заходів і стратегій. Такі умови є досить сприятливими для активізації «політичного русинства».

До основних рекомендації щодо прогнозування протиріч та можливих конфліктів у вимірі русинської проблематики можна виокремити, по-перше, активізування системної роботи у сфері регуляторів етнонаціональних відносин в Україні. Системної концептуалізації потребують правові регулятори етнонаціональних відносин, які мінімізують загрози етнічних конфліктів та створюють умови для посилення консолідації населення країни як української громадянської нації. Це має відношення і до діяльності відповідних структур, які мають регулювати сферу етнополітики держави, і до законодавчого визнання відповідного базового документа, в якому би було чітко окреслено мету, принципи, завдання державної етнонаціональної політики, механізми її реалізації з урахуванням сучасних внутрішніх та зовнішніх викликів та загроз національній безпеці.

По-друге, актуальним є постійний моніторинг етнонаціональних процесів за регіонами України та вироблення пропозицій щодо способів попередження та розв'язання можливих конфліктних ситуацій та протиріч. При проведені Всеукраїнського перепису населення 2001 року та підготовці його офіційних результатів Державний комітет статистики використовував перелік національностей та мов, розроблених Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т Рильського НАН України. Враховуючи, що 8% жителів Закарпаття відповідно до результатів Всеукраїнського перепису 2001 року ідентифікували себе русинами, що не потребувало документального підтвердження, і тим самим, відповідно до Конституції України, гарантувало вільне визначення респондентами власної етнічної належності, то постає питання як вони себе ідентифікують українцями і русинами, тільки русинами чи якось по-іншому. Необхідним є проведення регіонального соціологічного опитування щодо визначення особистої ідентифікації мешканців Закарпаття. Питання можуть бути такими: Ким Ви себе вважаєте? 1) українцем; 2) українцем/русином; 3) русином. А під час проведення перепису населення у 2016 році було б доречно передбачити можливість самоідентифікуватися відповідно до таких варіантів: «українець», 2 «українець-русин», 3 «русин», 4. «інший» (вказати хто росіянин, угорець, словак, румун та ін.). Про такий спосіб створення можливості для більш точної самоідентифікації ведуться дискусії в науковому середовищі України вже протягом тривалого часу.

По-третє, важливим кроком сьогодні має стати підвищення рівня обізнаності населення України щодо етнонаціональних регіональних особливостей країни завдяки спільній роботі волонтерів, громадських організацій, міжнародних організацій, освітянських та наукових кіл. В цьому сенсі важливо було би визначити майданчики проведення інформаційних кампаній задля надання якісної інформації мешканцям різних регіонів держави про особливості життєдіяльності співгромадян в межах Програми загальнонаціонального порозуміння через національний діалог. Доречним була би організація та проведення загальнонаціональних форумів та круглих столів, інтерактивних майданчиків для обміну думками ЗМІ, а також регіональних культурних і освітніх обмінів молоді, студентства, творчих колективів, викладачів.

Список використаних джерел

1. Указ Президента України №287/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України» [Електронний ресурс] // Рада національної безпеки і оборони України. Режим доступу: http://www.mbo.gov.ua/documents/396.html

2. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін: Збірник наукових праць. Т.2. / Інститут соціології НАН України. К., 2014. Вип.1 (15).

3. Розподіл населення Закарпатської області, яке визначило себе русинами та вказало в якості рідної мови русинську мову (у % до загальної кількості чисельності населення). Всеукраїнський перепис населення [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. Режим доступу: http://database.ukrcensus. gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A050501_02_021_&ti=1 9A050501_02_021_.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20 %ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%C7%E0 %EA%E0%F0%EF%E0%F2%F1%FC%EA%EE%BF%20 %EE%E1%EB%E0%F1%F2%B3,%20%FF%EA%E5%20 % E 2 % E 8 % E 7 % E D % E 0 % F 7 % E 8 % E B % E E % 2 0 %F1%E5%E1%E5%20%F0%F3%F1%E8%ED%E0%EC%E8%20 %F2%E0%20%E2%EA%E0%E7%E0%EB%EE%20 % E 2 % 2 0 % F F % E A % E E % F 1 % F 2 % B 3 % 2 0 %F0%B3%E4%ED%EE%BF%20%EC%EE%E2%E8%20 % F 0 % F 3 % F 1 % E 8 % E D % F 1 % F C % E A % F 3 % 2 0 %EC%EE%E2%F3%20(1,2,3,4)&path=../Database/Census/05/01/01/& lang=1&multilang=uk

4. Буркут І. Русинство: минуле і сучасність / І. Буркут. Чернівці: Прут, 2009.

5. Закарпаття в етнополітичному вимірі Україні [Електронний ресурс] // Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Режим доступу: http://ipiend.gov.ua/ uploads/docs/zakarpat.pdf

6. Доповідь Робочої групи з Універсального періодичного огляду, Женева, 5-16 травня 2008. Універсальний періодичний огляд [Електронний ресурс] // Міністерство юстиції України. Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/upr/information_Ukr_ ru_21022012.pdf

7. Висновки до проекту Постанови Верховної Ради України про русинів в Україні [Електронний ресурс] // Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Режим доступу: http://kompravlud. rada.gov.ua/kompravlud/control/uk/doccatalog/list?currDir=47036

8. Дослідження «Думки і погляди населення України: грудень 2014 року» [Електронний ресурс] // Міжнародний центр перспективних досліджень. Режим доступу: http://opros2014.zn.ua/ west

9. Закарпаття, Галичина та Буковина утворять єдину територіальну одиницю? [Електронний ресурс] // Сайт Репортер. Режим доступу: http://ua-reporter.com/novosti/167668

10. Звернення до міжнародної спільноти щодо визнання

Україною карпато-русинської національної меншини [Електронний ресурс] // Русинський міжнародний медіальний центр. Режим доступу: http://rusynmedia.org/consortium/recognition-ukraine-

PR.html

11. У Закарпатті розпочала роботу моніторингова група з питань прав національних меншин [Електронний ресурс] // Медіагрупа Голос UA. Режим доступу: http://ua.golos.ua/suspilstvo/v_ zakarpate_nachala_rabotu_monitoringovaya_gruppa_po_voprosam_ prav_natsmenshistv_008

12. Правозахисники наполягають на визнання русинів

національною меншиною [Електронний ресурс] // РБК-Україна. Режим доступу: http://www.rbc.ua/ukr/news/pravozashchitniki-

nastaivayut-priznanii-rusinov-1431281427.html

13. Закарпатська ОДА. Управління, відділи ОДА. Відділ національностей та релігій. Список національно-культурних товариств Закарпатської області [Електронний ресурс] // Закарпатська обласна державна адміністрація. Режим доступу: http://www.carpathia.gov.ua/ua/publication/content/8450.htm

14. Інформаційно-аналітичні та довідково-статистичні

матеріали про виконання Рамкової конвенції про захист національних меншин у Закарпатській області [Електронний ресурс] // Закарпатська обласна державна адміністрація. Режим доступу: http://www.carpathia.gov.ua/data/upload/publication/main/

ua/497/1503201655.pdf

15. Національна політика на Закарпатті після приєднання краю до Угорщини 1939-1944 рр. [Текст]: розшир. автореф. дис. / В. І. Брензович; Університет ім. Л. Етвеша. Будапешт: [б.в.], 2002. 67 с.

16. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/802-15

17. Закон України «Про засади державної мовної політики» [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5029-17

References

1. Ukaz Prezydenta Ukrajiny №287/2015 «Pro rishennya Rady natsionalnoj bezpeky i oborony Ukrajiny vid 6 rtavnya 2015 roku «Pro Strategiju natsionalnoj bezpeky Ukrajiny» [Elekrtonnij resurs] // Rada natsionalnoj bezpeky i oborony Ukrajiny. Rezym dostupu: http://www. rnbo.gov.ua/documents/396.html

2. Ukrajins'ke suspil'stvo: monitoring sotsial'nyh zmin: Zbirnyk naukovyh prats'. Т.2. / Instytut sotsiologij NAN Ukrajiny. К., 2014. Vyp.1 (15).

3. Rozpodil naselennya Zakarpats'koj oblasti, yake vyznachylo sebe rusynamy ta vkazalo v yakosti ridnoj movy rusyns'ku movu (u % do zagal'noj chysel'nosti naselennya). Vseukrajins'kyj perepys naselennya [Elekrtonnij resurs] // Derzavna slyzba statystyky Ukrajiny. Rezym dostupu: http://database.ukrcensus. gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A050501_02_021_&ti=1 9A050501_02_021_.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20 %ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%C7%E0 %EA%E0%F0%EF%E0%F2%F1%FC%EA%EE%BF%20 %EE%E1%EB%E0%F1%F2%B3,%20%FF%EA%E5%20 % E 2 % E 8 % E 7 % E D % E 0 % F 7 % E 8 % E B % E E % 2 0 %F1%E5%E1%E5%20%F0%F3%F1%E8%ED%E0%EC%E8%20

%F2%E0%20%E2%EA%E0%E7%E0%EB%EE%20 % E 2 % 2 0 % F F % E A % E E % F 1 % F 2 % B 3 % 2 0 %F0%B3%E4%ED%EE%BF%20%EC%EE%E2%E8%20 % F 0 % F 3 % F 1 % E 8 % E D % F 1 % F C % E A % F 3 % 2 0 %EC%EE%E2%F3%20(1,2,3,4)&path=../Database/Census/05/01/01/& lang=1&multilang=uk

4. Berkut I. Rusynstvo: mynule I suchasnist'/ І. Berkut. Chernivtsi: Prut, 2009.

5. Zakarpattya v etnopolitychnomu vymiri Ukrajiny [Elekrtonnij resurs] // Instytut politychnyh ta etnonatsional'nyh doslidzen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrajiny. Rezym dostupu: http://ipiend.gov.ua/ uploads/docs/zakarpat.pdf

6. Dopovid' Robochoji grupy z Universal'nogo periodychnogo oglyadu, Zeneva, 5-16 travnya 2008. Universal'nyj periodychnyj oglyad [Elekrtonnij resurs] // Ministerstvo Ujstytsiji Ukrajiny. Rezym dostupu: http://www.minjust.gov.ua/upr/information_Ukr_ru_21022012.pdf

7. Vysnovky do proectu Postanovy Verhovnoji Rady Ukrajiny pro rusyniv v Ukrajini [Elekrtonnij resurs] // Komitet Verhovnoji Rady Ukrajiny z pytan' prav lujdyny, natsional'nyh menshyn i miznatsional'nyh vidnosyn. Rezym dostupu: http://kompravlud.rada. gov.ua/kompravlud/control/uk/doccatalog/list?currDir=47036

8. Doslidzennya «Dumky i pozlyady naselennya Ukrajiny: gruden' 2014 roky» [Elekrtonnij resurs] // Miznarodnyj tsentr perspectyvnth doslidzen'. Rezym dostupu: http://opros2014.zn.ua/west

9. Zakarpattya, Galychyna ta Bukovyna utvoryat' ejdynu terytorial'nu odynytsju? [Elekrtonnij resurs] // Sajt Reporter. Rezym dostupu: http://ua-reporter.com/novosti/167668

10. Zvernennya do miznarodnoji spil'noty shodo vyznannya Ukrajinoju karpato-rusyns'koji natsional'noji menshyny [Elekrtonnij resurs] // Rusyns'kyj maznarodnyj medial'nyj tsentr. Rezym dostupu: http://rusynmedia.org/consortium/recognition-ukraine-PR.html

11. U Zakarpatti rozpochala robotu monitoryngova grupa z pytan' prav natsional'nyh menshyn [Elekrtonnij resurs] // Mediagrupa Golos UJ A. Rezym dostupu: http://ua.golos.ua/suspilstvo/v_zakarpate_ nachala_rabotu_monitoringovaya_gruppa_po_voprosam_prav_ natsmenshistv_008

12. Pravozahysnyky napolyagajut' na vyznanni rusyniv natsio-

nal'noju menshynoju [Elekrtonnij resurs] // RBK-Ukrajina. Rezym dostupu: http://www.rbc.ua/ukr/news/pravozashchitniki-nastaivayut-

priznanii-rusinov-1431281427.html

13. Zakarpats'ka ODA. Upravlinnya, viddily ODA. Viddil natsional'nostej ta religij. Spysok natsional'no-kul'turnyh tovarystv Zakarpats'koji oblasti [Elekrtonnij resurs] // Zakarpats'ka oblasna derzavna administratsiya. Rezym dostupu: http://www.carpathia.gov. ua/ua/publication/content/8450.htm

14. Informatsijno-analitychni ta dovidkovo-statystychni materially pro vykonannya Ramkovoji konventsij pro zahyst natsional'nyh menshyn u Zakarpats'kij oblasti [Elekrtonnij resurs] // Zakarpats'ka oblasna derzavna administratsiya. Rezym dostupu: http://www. carpathia.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/497/1503201655.pdf

15. Natsional'na polityka na Zakarpatti pislya pryjednannya kraju do Ugorshyny 1939-1944 rr. [Tekst]: rozshyr. avtoref. dys. / V. І. Brenzovych; Universytet im. L. Etvesha. Budapesht: [b.v.], 2002. 67 s.

16. Zakon Ukrajiny «Pro ratyfikatsiju Evropejs'koji hartij regional'nyh mov abo mov menshyn» [Elekrtonnij resurs] // Verhovna Rada Ukrajiny. Rezym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/802-15

17. Zakon Ukrajiny «Pro zasady derzavnoji movnoji polityky» [Elekrtonnij resurs] // Verhovna Rada Ukrajiny. Rezym dostupu: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5029-17

Размещено на Allbest.ru