Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Коеволюція виборчої та партійної системи України

Дяченко Д.В

(науковий керівник Перфільєва А.О)

На процес формування українських політичних партій, а відтак і на формування української партійної системи вплинув характер суспільно-політичних процесів “перебудови” у пізньому СРСР. Відміна шостої статті Конституції СРСР у лютому 1990 р, що містила норму про монопольну роль КПРС, у політичному житті, створила підґрунтя для розвитку багатопартійності. Зміни у виборчому законодавстві відкрили шлях альтернативним, конкурентним виборам і дали поштовх до створення політичних партій та рухів. Одна частина політичних партій в УРСР, сформувалася з колишніх представників комуністичної партії; друга частина політичних партій формувалася в результаті процесу інституалізації різноманітних опозиційних, дисидентських рухів та організацій [2, c. 234-235]. Об'єднуючим чинником для більшості політичних партій та рухів того часу стала конкуренція за політичну владу з комуністичною партією УРСР [1, c. 78].

Перші альтернативні вибори в УРСР пройшли у березні 1990 р. Відповідно до виборчого законодавства виборчий процес проходив за мажоритарною системою абсолютної більшості (50%+1). Результатом виборів стало проходження до парламенту п'яти партійних груп, що засвідчило формування конкурентної партійної системи в Україні. Втім, особливості виборчого законодавства давали преференції на виборах представникам партійно-номенклатурної еліти (що оформилася у партійне об'єднання “Група 239”), і одночасно, значно обмежувало можливості потрапити до законодавчого органу представникам демократичної опозиції [6, c. 352]. Тимчасова заборона та самодискридетація КПУ після розпаду СРСР сприяла звільненню політичного та електорального простору для інших політичних партій.

Перші вибори у незалежній Україні пройшли у 1994 р, відповідно до виборчого законодавства 1993 р. Нове виборче законодавства передбачало незначні, порівняно з попереднім, зміни, а отже реалізація його норм принципово не вплинула на перебіг і результат виборчого процесу: перевагу на виборах отримали представники партійно-номенклатурної еліти. Ці вибори показали недосконалість існуючої виборчої системи, оскільки велика кількість депутатів не була обрана в першому турі, і як наслідок - значні ресурси було витрачені на довибори; значна частина депутатів взагалі не була обрана до парламенту; обраний парламент характеризувався великою кількістю безпартійних кандидатів (246 депутатів), а партійні кандидати (190 депутатів) були розпорошені аж між п'ятнадцятьма ідеологічно поляризованими партіями [1, c. 82]. Крайня ідеологічна поляризованість політичних партій цієї каденції та відсутність у них коаліційного потенціалу [3, c. 33] дає можливість визначити існуючу на той час партійну систему як “атомізовану” (більше 10 ідеологічно протилежних партій) [5, c. 595].

Розпорошеність політичних сил, неможливість сформувати ефективний, діяльний уряд, спонукали українську політичну еліту до пошуків шляхів оптимізації політичного процесу. Одним з таких шляхів стало прийняття нового виборчого законодавства 22 жовтня 1997 р, за яким і пройшли парламентські вибори 1998 р. Відповідно до законодавчої реформи, в Україні вводилася “змішана” виборча система: 225 депутатів обиралося на загальнодержавному виборчому окрузі за партійними списками з 4-відсоковим виборчим бар'єром, а ще 225 на одномандатних виборчих округах за системою “перший отримує все” [6, с. 353-354]. Виборче законодавство 1997-2001 рр. сприяло певній стабілізації партійної системи, зменшенню партійної розпорошеності, підвищенню ролі партій та формуванню партійних блоків, спрощенню формування уряду. Партійну систему після виборів 1998-2002 рр. можна описати як систему “поляризованого плюралізму” (більше 6 ідеологічно поляризованих партій).

Суспільно-політичні реалії 2004 р. спонукали до впровадження нової моделі виборчої системи, яка б мала більш репрезентативний характер. Нове виборче законодавство передбачало введення “чистої” пропорційної системи з “жорсткими” списками (відомо лише першу “десятку” списку партії), з 3-відсотковим виборчим бар'єром. Зміна виборчої системи певним чином вплинула на партійну конфігурацію в українському парламенті: кількість партій зменшилося з шести до п'яти. Приблизно такий самий розклад сил був і після позачергових виборів 2007 р. Серед багатьох фахівців панує думка, що сформована після 2006 р. партійна система є “біполярною” за своєю сутністю [1, c. 237]. Специфіку, сформованої “біполярної” партійної системи, характеризує наявність двох політичних еліт, кожна з яких, в різні періоди, оформлювалася у двох-трьох політичних партіях, що становили окремий “партійний полюс”, який відрізнявся від протилежного полюсу за політичними пріоритетами, політичною програмою, вектором розвитку держави та суспільства, зовнішньополітичними орієнтаціями, електоральною орієнтацію на різні регіони (Схід-Південь, Центр-Захід). У 2011 р. за часів президентства В.Януковича виборче законодавство зазнало нових змін, які передбачали перехід до змішаного виборчого формату, як у 1998-2002 рр, але з прохідним бар'єром у 3% для пропорційної складової, за якими і були проведені вибори у 2012 р. Реформа виборчої системи не змінила характер “біполярності” партійної системи. Два “блоки” почергово змінювали один одного у державного керма майже десять років, поки політична криза 2013-2014 рр. не встановила нові реалії.

Особливості сучасної партійної системи України, що оформилася після парламентських виборів 2014 р. визначається не стільки специфікою виборчого законодавства (“змішана” система з поправкою до закону, про підвищення прохідного бар'єру до 5%), скільки кризою в якій опинилася українська держава та суспільство. Наразі, ми маємо в парламенті шість партій та дві партійні групи, і в перспективі, відповідно до соціологічних опитувань, у законодавчий орган мають шанс потрапити, у разі виборів, вісім партій [4, c. 7].

Сучасна партійна система Україна характеризується крайньою розпорошеністю політичних сил, при одночасній відсутності партій лівого ідеологічного спрямування: усі політичні сили представлені в парламенті є центристськими та право-центристськими. Сучасний український парламент не в змозі сформувати стабільний та ефективний уряд, який би міг проводити важливі поточні та довгострокові реформи. Мажоритарна складова виборчої системи хоча і відповідає уявленням громадян про можливість прямого впливу на політику, але негативно впливає на процес партійного будівництва. Таким чином, слабкість партійної системи сприяє слабкості політичної системи держави загалом.

На нашу думку, для формування репрезентативного та стабільного парламенту Україні необхідно перейти до “чистої” пропорційної системи з “відкритими” списками. Система “відкритих” списків надасть змогу виборцями впливати на загальний партійний список, і таким чином обирати власне “своїх” представників. Виборчий бар'єр у 5% є найбільш оптимальним, оскільки ускладнює потрапляння до парламенту маргінальних та анти-системних партій, які не користуються загальнонаціональною підтримкою, або ставлять собі за мету антидержавну діяльність, або кардинальну зміну політичної системи. У сучасному законодавстві існує бар'єр у 2%, подолавши який, партія може розраховувати на державне фінансування, але оптимальним є бар'єр у 3%.

Системне реформування виборчого законодавства створить підґрунтя для встановлення ефективної партійної системи. Перехід до пропорційної системи сприятиме процесу партійного будівництва, формуванню структурованих, стабільних, орієнтовних на ефективну парламентську діяльність партій, що відкриє шлях до утвердження сильної партійної системи. Підвищення політичної та виборчої культури населення України, в довготривалій перспективі, сприятиме більш раціональному та зваженому вибору українських громадян, що в свою чергу підвищить шанси найбільш конструктивних, орієнтованих на реальну парламентську діяльність, політичних сил та “відсіюванню” популістських, технічних та анти-системних політичних груп.

Список використаних джерел та літератури

партійний виборчий політичний український

1. Карамзіна М. Етапи розвитку багатопартійності в Україні: (1988-2011) / М. Карамзіна // Партійна система сучасної України: еволюція, тенденції та преспективи розвику. - К.: ІПіЕНД, 2012. - 588 с.

2. Романюк А. Партії та електоральна політика / А. Романюк, Ю. Шведа. - Л.: ЦПД - Астролябія, 2005. - 348 с.

3. Сарторі Д. Порівняльно-конституційна інженерія: дослідження структур, мотивів і результатів / Д. Сарторі. - К.: АртЕк, 2001. - 224 с.

4. Соціологічна група “Рейтинг”. Електоральні настрої населення та оцінка соціально-економічної ситуації в країні [Електронний ресурс] / Соціологічна група “Рейтинг”. - 2016. - Режим доступу: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/elektoralnye_nastroeniya_naseleniya_i_ocenka_socialno-ekonomicheskoy_situacii_v_ukraine.html.

5. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем / Ю. Шведа. - Л.: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - 617 с.

6. Шведа Ю. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні / Ю. Шведа. - Л., 2010. - 462 с.

Размещено на Allbest.ru