Ґенеза зовнішньополітичної доктрини німецького націонал-соціалізму

Размещено на http://allbest.ru

Одеська національна академія харчових технологій

Ґенеза зовнішньополітичної доктрини німецького націонал-соціалізму

Дмитрашко С.А.

Вступ

Постановка проблеми. Націонал-соціалізму як політичному феномену присвячені наукові дослідження, в яких він розглядається з різних методологічних позицій. Дослідження націонал-соціалізму переплетені з політичною дійсністю, тому зберігається необхідність теоретичного дослідження, що дозволить відшукати структурні елементи фашизму як родового явища і націонал-соціалізму як німецької форми фашизму. Націонал-соціалістичний рух був ідеологічним за своєю суттю, спрямованим на завоювання влади як всередині країни, так і ззовні. Зовнішньополітична доктрина є складовою ідеології націонал-соціалізму та є частиною суто прагматичних інтересів режиму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До праць, що були присвячені сучасній методології дослідження фашизму і націонал-соціалізму можна віднести роботи Б. Бессонова, О. Бланка, О. Галкіна, Е. Джентілє, В. Віппермана, М. Брошата. Подальша розробка та вивчення реальної практики діяльності нацистського режиму, зокрема у зовнішній політиці, представлена в публікаціях М. Геффернена, П. Рахшміра, В. Розумюка, А. Майера, В. Мазера. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Зовнішньополітична доктрина націонал-соціалізму мала багато спільного з фашистською доктриною, проте на відміну від останньої, ґрунтувалася не на ідеї політичної нації, держави з культурно-історичним обґрунтуванням. Концепція А. Гітлера стверджувала, що єдиною можливістю для націонал-соціалістичної держави та її безпеки всередині і ззовні, є спрямованість на створення німецького расового континентального рейху.

Метою даної статті є аналіз політико-ідеологічних, політико-правових основ зовнішньої політики націонал-соціалізму та визначення специфіки методів зовнішньополітичної діяльності А. Гітлера.

Виклад основного матеріалу

Зовнішньополітична доктрина є чітко оформленою системою суджень, напрямів політики, принципів визначення союзників-ворогів, методів та форм досягнення поставлених цілей, завдань, які тісно пов'язані з ідеологією націонал-соціалізму. До структурних елементів доктрини зовнішньої політики націонал-соціалістичного режиму відноситься: расизм, антисемітизм, принцип боротьби всіх проти всіх за життєвий простір, розширення життєвого простору на Сході Європи, імперська місія Німеччини. А. Гітлер в «Mein Kampf» визначив зовнішньополітичну місію націонал-соціалізму: « мусить без озирання на «традиції» і упередження знайти в собі мужність зібрати наш народ і його сили задля походу шляхом, який виведе цей народ із теперішньої обмеженості життєвого простору до нових земельних володінь» [1, с. 38].

Специфічність харизматичного лідерства А. Гітлера розкривається в поєднанні функцій суб'єкта політики і суб'єкта ідеології. Пропаганда доводила, що фюрер -- це особа, що стоїть над вузькопартійними чи міжпартійними конфліктами, тому не виконує функції партійного менеджера. В політичній свідомості громадян фюрер ставав тим лідером, що втілював волю історії щодо особливої місії Німеччини.

Ґ. Шуберт писав, що А. Гітлер з фанатичною рішучістю заявив про те, що він є прибічником народного егоїзму: «Ми знаємо лише один інтерес і це інтерес нашого власного народу» [2, с. 66]. Якщо врахувати, що політико-ідеологічні настанови у нацистській державі об'єднувалися з політико-інституціійною потугою, то подібна позиція унеможливлює будь-який інтернаціональний синтез інтересів. Можемо погодитись з думкою дослідниці А. Томаєвої, що «нацизм включає в себе вже не тільки неприязне ставлення до інших націй, але й спирається на ідею національної переваги. Нацизм може виявлятися і в такий формі, як неприязне ставлення до іншого націоналізму» [3, с. 73].

Німецькій політичній культурі властиве трактування зовнішньої політики не тільки як сфери представництва раціональних, економічних, політичних питань, але й прояву особливої культурної, релігійної, ідейної, в певному сенсі, метафізичної діяльності. Творення концептуальних основ зовнішньої політики залежало від ціннісних орієнтирів, переконань, стереотипів не менше, ніж від геополітичного, геоекономічного обґрунтування напрямів політичної діяльності. Перед великими війнами в німецькій політичній культурі відбувалося, як писав С. Одуєв, переоцінка цінностей, через те, що «кожне повернення Заратустри» означало «визначення вищих цінностей» [4, с. 9]. Перша світова війна була обґрунтована ідеєю німецької спільноти, «фатерлянду», імперії, тоді як Друга світова війна визначалася нацистськими ідеологами у категоріях «вищої цінності раси», рейху. В. Мазер проаналізував основні положення «Меіп Kampf» і дійшов до висновку, що світосприйняття Гітлера мало «вимогу загарбання землі шляхом війни і примусового загарбання та забезпечення беззастережного суверенітету германської расової держави» [5, с. 148]. Расова теорія перетворилася в парадигму світової політики, яка дозволяла націонал- соціалістичному режиму легітимувати боротьбу за володарювання в світі. німецький політичний гітлер

Одним з важливих положень зовнішньополітичної доктрини націонал-соціалізму була вимога захоплення землі шляхом війни і забезпечення безумовного суверенітету расової держави. А. Гітлер розумів суверенітет держави не як політико-правову властивість держави, а як беззастережну незалежність народу і держави, тобто як можливість прохарчуватися із врожаю власної землі і цю землю захищати у війні. В його розумінні, суверенітет держави -- це надзвичайно велика територія, яка несе в собі захист, оскільки розмір території вже є коефіцієнтом потуги. Подвійне розуміння суверенітету -- господарське і геополітичне -- ґрунтувалося на переконанні, що між народами і державами відбувається постійна нескінченна війна за існування.

Відповідно, у зовнішній політиці відсутні власні закони, вона регулюється тими самими законами, що регулюють «боротьбу всіх проти всіх» у людському суспільстві. Тим не менш, А. Гітлер був не тільки ідеологом, але й програмологом. Його програма розпочиналася з вимоги скасування Веймарської республіки, ізоляції соціал-демократів і комуністів, ліквідації безробіття і продовжувалася негативним ставленням не тільки до умов Версальської системи, але і кордонів Німеччини часів 1914 р. Він був переконаний, що кордони 1914 р. не несуть економічного захисту, не посилюють воєнно-політичний статус Німеччини в Європі. Важливим було те, що Гітлер відкидав існуючі міжнародні господарсько-політичні угоди, тому що «розмови про мирне економічне завоювання світу є найбільшим безглуздям, яке було визначено як керівний принцип державної політики» [5, с. 149]. В економічному обґрунтуванні проблеми нестачі життєвого простору визначені такі фактори, як кількість землі, на якій проживає народ; якість і кількість врожаю; кількість людей, що проживає на землі; модернізація технологій.

Основна проблема у зробленому висновку: «німецькому народу не вистачає території для виживання, тому війна є єдиним засобом (а не метою) досягнути більшого простору для безпеки та захисту [5, с. 154], тому для Німеччини є єдина можливість проведення здорової земельної політики -- лише в отриманні нової території у самій Європі» [5, с. 156]. Багато в чому переконаність лідера НСДАП походила від того, що він не був демократичним політиком, не пропонував альтернатив, більше концентрувався на радикальних перетвореннях і опозиції міжнародному ладу. Окрім цього, націонал-соціалісти укріпили свої позиції, тому що змогли національні почуття після катастрофи кайзерівської імперії трансформувати у політичні дії та презентувати НСДАП як загальнонаціональну силу.

Аналіз тверджень лідера НСДАП доводить, що А. Гітлер мислив як політик екстенсивного типу, тому що розвиток і збереження могутності держави вбачав у загарбанні території інших країн, які знаходяться на Сході Європи. Він відкидав ідею модернізації господарства і включення у світове співтовариство, оскільки у такий спосіб неможливо гарантувати захист країни. Селянство, армія, простір ставали факторами гарантії безпеки і захисту держави.

Якщо спробувати систематизувати основи зовнішньополітичної концепції А. Гітлера, то треба зазначити, що вони складаються з двох основних елементів. У «Mein Kampf» писав, що зовнішня політика народної держави мусить забезпечити існування об'єднаної державою риси, тобто:

а) забезпечити природне співвідношення зростання і кількості народу з розміром і продуктивністю землі;

б) величина землі тотожна військово-політичній могутності держави. З цих двох елементів -- економічного і геополітичного -- виводиться основна мета зовнішньої політики -- відновлення статусу світової держави для Німеччини.

За думкою Гітлера, боротьба націй за життєвий простір є складовою процесу історії. У «Mein Kampf» він дав визначення світової держави: «Німеччина сьогодні не є світовою державою. Навіть якщо б було подолано наше тимчасове воєнне безсилля, ми вже б не могли претендувати на цей титул. У добу поступового розподілу Землі між державами, окремі з яких самі простягаються практично на цілі континенти, не можна визнавати світовою державою країну, політична метрополія якої обмежена сміхотворною земельною площиною у 5 тис. кв. км.» [1, с. 36]. Геополітичне становище Німеччини в Європі мало свої вигідні та негативні сторони. Відкритість кордонів, небезпека війни на два фронти, відсутність виходу до океану, залежність економіки від сировини інших країн, за думкою фюрера, повинні бути подолані континентальним простором держави й економічною автаркією.

Імперська місія німецького народу сприймалася як прояв особливостей культурної, релігійної та расової діяльності. Ще зі створення Другого рейху посилилися позиції Німеччини як актора європейської політики. Критики діяльності канцлера О. фон Бісмарка наполягали на необхідності злиття Німеччини з Австрією, захопленні колоній у Східній Європі заради створення автаркії. Так, на початку ХХ ст. Фердінанд Фрід, який був редактором «ТАТ», активно обстоював ідею домінування імперії в Європі як можливість виходу з залежностей світової економіки.

Традиція поєднання економічної автаркії з військово-стратегічними діями у напрямі Сходу Європи була розгорнута у програмі Пангерманського союзу. Задля могутності Німеччини як впливового актора міжнародних відносин представники Пангерманського союзу пропонували об'єднати всі народи Європи, які розмовляють німецькою мовою у державний союз, який стане базисом для завоювання колоній у самій Європі. Саме з пропозицій Пангерманського союзу з'являється наголос на проблемі відсутності необхідної кількості землі для германського рейху у зв'язку з надлишком населення та серединним розташуванням у центрі Європи [6, с. 1048]. Не всі політики підтримували ідею наступу на Схід Європи, існувала лінія трансатлантичної колонізації і торгівлі, представлена, наприклад, Генрі Сімонсфельдом, а також одним із лідерів Пангерманського союзу Генріхом Класом. В історичній науці початку ХХ ст. також відображаються ідеологічні настанови vkische. Так, Карл Хампе в роботі «Похід на Схід. Славні подвиги колонізації німецького народу у Середньовіччі» писав про необхідність продовження великої колонізації Середньовіччя.

У якості аргументу проти створення польської держави, до якої могли відійти східнонімецькі землі, наводилась культурна колонізація земель німців, яка дає невід'ємне право на володіння. В. Віппреманн цитує Хампе: «Коли між двома расами відсутні надійні географічні кордони, що розділяють, це завжди приводить до натиску в обидва боки з використанням сили» [7, с. 107]. У період Другої світової війни у дослідженнях «остфоршунг» значно посилюється расова аргументація «Drang nach Osten». Дослідник Отто Рехе в роботі «Сила і походження значення нордичної раси для західних слов'ян» писав, що «великий німецький кордон взяв під своє заступництво західних слов'ян, аби провести кордон з чужорідними расами, яких серед слов'ян багато» [7, с. 114].

У політичних програмах, історичних доробках були присутні теми, які вплинули на формування світогляду А. Гітлера та інших політиків НСДАП. Так, домінування поглядів про розширення німецьких народних мас, їхнє просування на території Східної Європи, посилена праця, особлива життєва енергія народу свідчили про позицію vkische, народно-органічну теорію. Коли додавався матеріал про зіткнення рас, які не мають надійних територіальних кордонів, що веде до натиску -- це свідчило про расову аргументацію, а якщо мова йшла, що в цій боротьбі переможуть ті, які володіють більш цінними якостями, а переможені переймуть їх як взірець, то це прояви соціал-дарвінізму.

Подібна соціополітична і соціокультурна атмосфера формувала світогляд політиків НСДАП, але на відміну від попередньої політичної традиції вони виокремлювали, в першу чергу, расову парадигму. Політична тенденція наступу на Схід Європи має певні особливості. Наприклад, Меллер ван ден Брук, Макс Гільдерт Бьом пропонували розглядати nach Osten» як співдружність старших і молодших партнерів, оскільки Польща на відміну від Богемії, Моравії була відкрита культурному впливу німців, тому пропонували утворити східноєвропейську федерацію. Ця політична тенденція припинилася у 1938-1939 рр., оскільки нацисти не намагалися продовжувати народницьку політику vkische, вони орієнтувалися на створення расово-чистої континентальної імперії з ядром у Німеччині. Відомий німецький дослідник В. Віпперманн слушно зауважив, що ці інтелектуальні роздуми -- рекомендації треба співвідносити з цілком реальними Нюрнбергськими законами 1935 р., від виконання яких на Сході Європи залежало тисячі життів слов'ян, євреїв [7, c. 114], яких або виселяли, або знищували у відповідності до форми черепу. Переслідування каральними структурами, Нюрнбергські закони 1935 р. змінили суспільство, тому що солідаризація громадян імперії «німецьких таспоріднених кровей» з «малоправними громадянами» була практично неможливою з-за репресій.

Звернемо увагу на важливе міркування В. Віпперманна про те, що нацистські ідеологи прийшли до певного «співіснування» націоналістичних, «народних» і расистських уявлень. «Навколо одного расового ідеологічного «ядра» групувалися різноманітні націоналістичні, «народні», антисемітські, антисоціалістичні та антикапіталістичні складові, які не тільки терпіли націоналістичні і «народні» погляди німецьких істориків, але і використовували їх для інтеграції і узаконювання зовнішньополітичних цілей» [7, с. 116]. За часів Третього рейху, як зазначає Г. Раушнінг, А. Гітлер намагався перетворити інші європейські країни -- Данію, Норвегію, Фландрію, Бельгію -- у васалів Німеччини, яка повинна панувати в Європі. Лідер НСДАП наголошував: «на Сході і на південному Сході Німеччина має намір розповсюдити свою владу далеко за встановлені кордони... Ми не хочемо рівноправ'я з іншими націями, ми хочемо панування.

Роздробленість та багатолітнє безсилля німецької держави примушували мільйони кращих синів німецького народу нести свою культуру іншим народам, то була наша біда, але зараз ми шануємося цим. Як євреї, що розпорошені на Землі, змогли потім воцаритися всюди і до сих пір -- правлять світом -- та само і ми, дійсно обраний народ, розпорошений по землі, будемо панувати всюди, будемо володарями Землі» [8, с. 119]. У якості аргументації обраного напряму наступу на Схід Європи фюрер наводить расову різницю між расовим мисленням німців і масовим мисленням слов'ян, пропонує перетворити європейський континент у єдиний політичний простір, де пануватимуть лише німці. У такий спосіб він намагається підкреслити відмінність політики Третього рейху від політики Другого рейху. Підкреслимо, що лідера Третього рейху цікавили зовнішньополітичні інтереси Німеччини, він не припускав можливості захисту інтересів інших країн або європейського континенту.

На відміну від політичної традиції Другого рейху, яка ґрунтувалася на національних інтересах на європейському Сході, Третій рейх зорієнтував зовнішню політику не тільки на повернення колоній, але й на створення расового «Східного простору» експансивним шляхом. При цьому Гітлер критикує оборонну тактику, хоча задля незначного успіху рекомендує деякі поступки, але стратегія зовнішньої політики не передбачала компромісу. Він використовує загострену аргументацію захоплення східноєвропейських земель. Земля, яку захоплюють арійські сини, а потім зберігають, за його думкою, сама виправдає усі жертви і вбивства. Ця апологія захоплення землі носить одночасно геополітичний, біологічний і метафізичний характер, оскільки, за його думкою, кордони держав змінюються так само, як рельєф Землі. «Факт захоплення землі не є високим обов'язком довічного визнання. Цей факт доводить силу загарбників і слабкість потерпілого. Виключно в силі знаходиться право» [5, с. 169]. Вільне використання фактів, маніпуляція поняттями в аргументації загарбницької політики властиве мисленню Гітлера. Він писав про те, що націонал-соціалісти починають наступ на Схід Європи там, де німці зупинилися шість століть назад, але згадаємо про три розділи Речі Посполитої, Першу світову війну, які доводять зворотне тому, що писав лідер націонал-соціалізму.

Не менш вільною, дещо архаїчною для технологічного і технічного ХХ ст., аргументацією створення автаркії була позиція Гітлера щодо пріоритетів і напрямів розвитку економіки. Він розумів і використовував надважливі можливості розвитку важкої промисловості і торгівлі для воєнної модернізації країни, але пріоритетом вважав створення економічної автаркії з метою виведення німецької економіки з світової. За його думкою, у збереженні народу головну роль відіграють армія і селянство, а необхідний життєвий простір не може бути досягнуто військово-політичними угодами, лише силою. Він робить акцент на силі військової влади, оскільки саме вона вирішує всі земельні претензії і виступає легітимацією цих земельних претензій. У розумінні А. Гітлера, Європа не географічне поняття, це проблема кровного зв'язку. За свідченням Г. Пікера, фюрер проголошував, що мета його політики на Сході Європи -- в перспективі освоїти цей простір для заселення його ста мільйонами представників германської раси» [9, с. 274]. Його модель світу носила всеохоплюючий характер: створення європейської континентальної держави виступало як щабель для світової імперії; боротьба з семітами означала боротьбу зі Злом; расовий відбір -- це елемент антропології політики нацистського режиму, спрямованої на створення нового типу людини. Гітлер міркував, що існуватимуть чотири економічні імперії -- США, Британія, Східна Азія, Європа на чолі з рейхом. Він бачив європейську імперію як тоталітарну імперію з різним рівнем залежностей.

Для націонал-соціалізму використання радикальних засобів для вирішення різноманітних питань суспільно-політичного характеру було звичайною практикою. Політична практика використання різноманітних засобів для досягнення мети, за думкою А. Гітлера, припустима, тому що «революційні режими здавна звикли виходити за усталену межу» [10, с. 203]. У зовнішній політиці використання методів підбурювання, насилля, створення «п'ятої колони», злочини проти людства, невизнання норм міжнародного права мала постійну тенденцію до використання їх як нормативної форми політичної діяльності нацистської держави. Він відчував недовіру до кар'єрної дипломатії, більше покладався на своїх емісарів, коли справа стосувалася втручання у внутрішні справи інших держав. Щоб утримувати західні демократії під постійною загрозою, у Німеччині проводились арешти заручників та інші терористичні акції. Йому належить альтернативний принцип використання соціал-імперіалізму -- задля зменшення соціального невдоволення всередині Німеччини, пропаганда активно нав'язувала думку про вороже оточення і фатальну роль війни для німецької історії. Очікування фюрера, властиві для певних політичних груп авторитарного типу, було втілено в новій формулі державної доктрини «народ, імперія, фюрер». Подібна доктрина створює бажану єдність у суспільстві та спрямовує зусилля громадян у необхідному режимові напрямі. У 1945 р. Й. Геббельс у своїх щоденниках запише, «супротивник підтверджує, що ... Гітлер втілює для німецьких військ, так би мовити, тип національного герою з міфології» [11, с. 168]. Можемо зазначити, що важливою специфікою політики націонал-соціалістичного режиму було поєднання внутрішньополітичної боротьби з зовнішньою політикою, а також залучення психологічної війни у зовнішньополітичну діяльність. Впливовий соціальний психолог С. Московичи, провівши аналіз расизму, стереотипу та дискримінацій, підкреслював, що існують люди авторитарного типу, які беруть участь в екстремістських політичних рухах. Часто екстремістські ідеї знаходять підтримку серед людей, які вірять у необхідність порядку, сили влади та стережуться «інших», так як поділяють суспільство на «ми» -- «вони», де «вони» -- це «інші» [12, с. 476].

Враховуючи зміну світового співвідношення сил, появу можливості для Німеччини отримати статус світової держави, А. Гітлер, тим не менш, відкидає ідею можливої співпраці й економічного лідерства. Німецький націонал-соціалізм був орієнтований на створення расової ієрархічної континентальної імперії.

Висновок

У формуванні зовнішньополітичної моделі діяльності нацистської держави критеріями виступали не тільки економічні потреби автаркії, рівнозначними були ціннісні орієнтації, культурні, історичні традиції та геополітичні орієнтири. Зокрема, культуртрегерська діяльність германців на слов'янських землях визначалась як одна з умов державного інтересу на східних землях Європи. Відповідно до расових ієрархічних цілей було додано геополітичну аргументацію щодо напрямів політики.

Програмові засади націонал-соціалістичної зовнішньої політики формувалися під впливом системи поглядів, що поєднувала обов'язкові фактори політики -- імперію як форму держави та вождя як особливого типу лідера доби імперіалізму.

Расова теорія перетворилася на парадигму європейської політики, яка дозволила націонал-соціалістичному режимові легітимувати боротьбу за володарювання в Європі. Лідери націонал-соціалізму змогли інтегрувати великі маси людей навколо режиму тим, що в якості мети запропонували зрозумілу і бажану всіма ідею відновлення величі Німеччини. Ця ідея була базисною в обґрунтуванні і оформленні внутрішньої і зовнішньої політики нацистської держави.

Для подальших досліджень актуальним залишається проблема з'єднання внутрішньополітичної боротьби і зовнішньополітичної агресії з технологіями психологічної війни, започаткована Третім рейхом.

Список літератури

1. Гитлер А. «Mein Kampf». Восточное ориентирование и восточная политика / А. Гитлер // Воєнно - исторический журнал. - 1990. - № 11. - С. 35-38.

2. Schubert G. Anfдnge nationalsozialistischer AuЯenpolitik / G. Schubert. - Kцln : Verlag Wissenschaft und Politik, cop. 1963. - 253 s.

3. Томаєва А. О. Ідеологія націонал-соціалізму: її витоки, ґенеза, роль у суспільно-політичному житті Німеччини (до постановки питання) / А. О. Томаєва // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. О. Сковороди. - Х, 2013. - С. 72-75.

4. Одуев С. Ф. Тропами Заратустры. (Влияние ницшеанства на немецкую буржуазную философию) / С. Ф. Одуев. - М. : Изд. «Мысль», 1976. - 201 с.

5. Maser W. Hitlers «Mein Kampf»: « Entstehung, Aufbau, Stil, Дnderungen, Quellen, Quellenwert, kommentierte Auszьge» / W. Maser. - Mьnchen : Bechtle Verlag, 19б6. - 344 s.

6. Троян С. С. Немецкие проекты «Миттельевропы» конца ХІХ-начала ХХ века [Електронний ресурс] / С. С. Троян // Известия Пензенского государственного педагогического университета им. В. Г. Белинского. - 2012. - № 27. - С. 1047-1053. - Режим доступу : cyberleninka.ru/article/n/nemetskie-proekty-mittelevropy- kontsa-xix-nachala-xx-vv

7. Wippermann W. Der «Deutsche Drang nach Osten». Ideologie und Wirklichkeit eines politischen Schlagwortes. / W. Wippermann. - Darmstadt : Wissenschaftliche Buchgessellschaft, 1981. - 159 s.

8. Раушнинг Г. Говорит Гитлер. Зверь из бездны / Г. Раушнинг ; пер. с нем.; под ред. А. Егазарова. - М. : «МИФ», 1993. - 381 с.

9. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Г. Пикер; пер. с нем. И. В. Розанова; общ. ред., вступ. статья и предисл. И. М. Фрадкина. - Смоленск : Фирма «Русич», 1993. - 496 с.

10. Проэктор Д. М. Фашизм: путь агрессии и гибели / Д. М. Проэктор. - 2-е изд., доп. - М. : Наука, 1989. - 584 с.

11. Геббельс Й. Дневники 1945 года. Последние записи / Й. Геббельс, пер. с нем. ; вступ. слово и общ. ред. А. А. Галкина. - Смоленск : Фирма «Русич», 1993. - 416 с.

12. Социальная психология / под ред. С. Московичи. - 7-е изд. - СПб. : Питер, 2007. - 592 с.: ил. - (Серия «Мастера психологии»)

Анотація

Ґенеза зовнішньополітичної доктрини німецького націонал-соціалізму. Дмитрашко СА. Одеська національна академія харчових технологій

У статті розглянуто зовнішньополітичну доктрину націонал-соціалізму. Здійснено аналіз політико-ідеологічних, політико-правових основ зовнішньополітичної концепції лідера НСДАП А. Гітлера. Досліджено змістовну специфіку зовнішньополітичного напряму «Drang nach Osten» в державній діяльності Третього рейху. Визначено складові елементи зовнішньополітичної концепції А. Гітлера та розглянуто специфічне поєднання традиційних і новаторських підходів до зовнішньої політики. Автором показані перспективи розглядання зв'язку внутрішньополітичної боротьби і зовнішньополітичної агресії з психологічною війною.

Ключові слова: націонал-соціалізм, зовнішня політика, імперія, «життєвий простір», «Mein Kampf».

Размещено на Allbest.ru