Функції політичної еліти: виклики сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції політичної еліти: виклики сучасної України

Маркітантов В. Ю.

Визначення функцій політичних еліт є важливою теоретичною проблемою дослідження. У статті аналізуються існуючі в політичній науці погляди на функції політичної еліти. Чимало науковців у свої працях намагаються з'ясувати це складне питання, але в основному лише у контексті свого конкретного дослідження.

Беззаперечним є факт, що роль еліти повинна відповідати певним суспільним потребам. Кожний етап розвитку суспільства потребує застосування різних груп функцій, а можливо, й заміни (повної або часткової) політичної еліти. Часто еліти, які очолюють боротьбу за власну державність або незалежність країни, як правило, досягнувши мети, не спроможні здійснювати керівництво цією державою, розбудовувати та зміцнювати її, принаймні, самостійно. І навпаки, еліти, що звикли управляти країною у відносно стабільний час, часто не здатні очолити боротьбу за її існування.

Ключові слова: еліта, політична еліта, функція, функції політичної еліти.

Події, що відбуваються в Україні останніми часом, прикували до себе увагу не лише значної частини вітчизняного суспільства але й світової спільноти, котра із занепокоєнням стежить за ситуацією, що виникла у результаті боротьби нашої нації за своє європейське майбутнє. Ці події є наслідком складних та неоднозначних процесів творення незалежної Української держави протягом останніх десятиліть. Значна увага прикута й до сучасної політичної еліти, яка мала б очолити націю у цій боротьбі та вивести країну з кризи. Саме до політичної еліти у сучасного суспільства накопичилося багато питань щодо даних нею обіцянок та її діяльності / бездіяльності у скрутний для країни час.

Визначення функцій політичних еліт є важливою теоретичною проблемою дослідження. Чимало науковців у свої працях намагаються з'ясувати це складне питання, але в основному лише у контексті свого конкретного дослідження. Так, цієї проблеми торкалися Д. Видрін, С. Вовканич, В. Бебик, В. Білецький, С. Троян, Ю. Сурмін, Т Бевз, М. Пірен, О. Майборода, О. Гаман-Голутвина та ін.

На нашу думку, доцільно виокремити наукові доробки вітчизняних науковців С. Вовканича [6], Д. Видріна і Д. Табачника [5], в яких зроблена спроба звести до єдиного знаменника різні погляди на функції політичної еліти.

Метою статті є аналіз та характеристика існуючих поглядів щодо функцій політичної еліти в сучасній політичній науці, а також виокремлення тих, що найбільше потребує сьогодні українське суспільство.

Поняття «функція», за Тлумачним словником української мови, - «це робота кого-, чого-небудь, обов'язок, коло діяльності когось, чогось; обов'язок, повинність, місія» [17, с. 707]. У політичній науці, як і у суспільствознавстві, під функцією розуміють роль, яку виконує певний соціальний (у нашому випадку політичний - В. М.) інститут [23, с. 26].

Ми визначаємо функції політичної еліти як основні напрями її діяльності, які виражають суть та призначення політичної еліти, її роль і місце в суспільстві.

Дослідники якоюсь мірою намагалися визначити функції еліти, зводячи до єдиного знаменника різні уявлення. Ю. Сурмін, наприклад, стверджує, що «конкретний набір функцій і їхня соціальна транскрипція визначаються особливостями суспільства: рівнем

розвитку економіки, соціальної сфери і політичних інститутів, ментальністю людей й інших факторів» [20, с. 168].

Зазначимо, що у стародавні часи однією із основних функцій, монополією і навіть привілеєм елітної групи у суспільстві було збереження його (суспільства) звичаїв і традицій.

На переконання відомого українського науковця В. Липинського, основна роль еліти полягає в організації суспільства та його проводі, творенні цінностей та організації життя [18, с. 14]. На думку іншого видатного українця Д. Донцова, саме провідна верства, а не народ, здатна формувати та впроваджувати в життя ідею, і мобілізувати народ для боротьби за неї [8, с. 285-290].

Дж. Мейс вважає однією із найважливіших функцій еліти формування політичної культури суспільства [15, с. 60]. О. Майборода вбачає її у цілеспрямованому формуванні суспільної психології та суспільних настроїв [13]. Про необхідність встановлення елітою норм суспільної поведінки і суспільної моральності йдеться у доповіді Д. Яневського [19, с. 29]. А. Круглашов та О. Мельник наголошують, що головною функцією еліти є створення належних умов для забезпечення інтересів, прав і обов'язків людини і громадянина [10, с. 74].

За О. Гаман-Голутвіною, найважливіша функція еліти полягає у «розробці та ухваленні стратегічних рішень, а також забезпеченні їх трансляції на рівень масової свідомості і поведінки» [7, с. 99]. Такої ж думки дотримується і І. Плашкін, вважаючи, що «саме на еліту (політичну, управлінську) покладається ухвалення стратегічно важливих рішень, від яких залежить доля не тільки країни, а й кожного українця зокрема» [19, с. 9].

«Ключовим моментом у діяльності еліти, - твердить О. Литвиненко, - є її спроможність розробити та адекватно реалізувати певний проект суспільного розвитку, що відповідав би, з одного боку, особливостям сучасної політичної ситуації в країні та у світі, а з іншого - виходив з реального потенціалу країни» [19, с. 6].

Д. Видрін основними функціями політичної еліти вважає ефективне управління, ухвалення оптимальних рішень, політичне керівництво, прогнозування, формування кадрового складу тощо [див.: 21, с. 222].

Одна з найважливіших функцій еліти (як інституту) - перешкода дезінтеграції суспільства, яка виникає через неконтрольовані дії різних соціальних груп [9]. На переконання Т. Бевз, лише політична еліта спроможна забезпечити «інтеграцію суспільства, стійкість держави, стабільне функціонування політичної системи», саме вона «здійснює владу, забезпечує збереження та відтворення політичних цінностей, діє з метою задоволення потреб та інтересів окремих соціальних груп або всього народу, користується певними перевагами свого суспільного становища» [2, с. 73].

Чимало дослідників дотримується думки про важливість забезпечення консенсусу як у суспільстві, так і всередині самої еліти. Наприклад, А. Франке у своїй доповіді під час круглого столу зазначає, що «для того, щоб забезпечити тривалу стабільність демократичного суспільства, необхідні консолідація та консенсус щодо політичних цінностей, настанов самих еліт та населення» [19, с. 49]. С. Здіорук відзначає надзвичайно негативне явище, притаманне нашому суспільству останніх десятиліть, - відсутність у країні консенсусу різних політичних сил [19, с. 27]. Відповідно, можна говорити про інтеграційну функцію політичної еліти. Ситуація, яка склалася останнім часом в Україні і яка характеризується політичними кризами, свідчить про нездатність політичної еліти досягти консенсусу, а відповідно й ліквідувати ці кризи. Фактичний розкол країни, що розпочався ще у 2004 році й триває дотепер, - результат діяльності знову ж таки вітчизняної політичної еліти. А. Лузан, аналізуючи цю ситуацію, стверджує, що сьогодні в Україні немає політичного лідера, здатного об'єднати країну [12, с. 137]. Отже, саме від діяльності політичної еліти, спрямованої на розкол або ж на об'єднання, надалі залежить доля окремих регіонів, держави в цілому та, власне, і самої політичної еліти. політична еліта суспільство україна

І. Жданов головною функцією національної української еліти називає проголошення національної ідеології, віднайдення шляхів виходу держави з кризи та проекту розвитку своєї території [див.: 4, с. 67, 70]. Про ідеологічну функцію як одну з найважливіших для політичної еліти говорить і О. Лазаренко [11].

За складних сьогоднішніх обставин в Україні, на думку Т. Марусик, національна еліта «повинна стати важливою державотворчою та державозберігаючою силою, провідником і «ферментом» не лише духовного відродження нації, а насамперед її консолідації» [14, с. 74].

В умовах конкурентного існування кількох політичних еліт у демократичному суспільстві функція їх полягає у виробленні стратегії розвитку, визнаної народом, та у подальшій її реалізації [19, с. 65]. До цього, на нашу думку, можна додати також і забезпечення цілісності цього народу, перешкода безконтрольній діяльності різних соціальних груп, спрямованій на дезінтеграцію суспільства.

Л. Шипілов характерними функціями для еліт вважає акумуляцію суспільних відносин у формі правових ідей, доктрин і теорій та популяризацію новацій до рівня загалу [22, с. 41].

С. Вовканич вважає за необхідне виділення функцій еліти, за яким вона повинна:

- виступати гарантом вертикального (з покоління в покоління) передавання нагромадженого людством і нацією досвіду, інформації, що забезпечує ідентичність народу;

- виступати носієм і генератором нової інформації (примноження знань і соціального інтелекту, наукового потенціалу тощо), необхідної для здобуття більш високого рівня розвитку;

- бути творцем розумної суспільної опозиції, регулятором адаптаційних суспільних процесів і провідником нації на шляху поступу, розвою;

- ініціювати поширення вітчизняного досвіду і знань, їх інтеграції до світового інформаційного простору;

- бути головним репрезентантом нації, народу в системі світового співтовариства [6, с. 31-32].

Згідно з позицією деяких науковців, у кожній країні «еліта покликана виконувати роль вирівнювача рівнів окремих регіонів щодо державних і духовних цінностей, національної свідомості, історичної пам'яті, традицій, а також роль консолідатора нації в політичному, регіональному, мовно-культурному аспектах» [див.: 3, с. 21]. До сказаного В. Білецький додає функцію керівництва державою, а при її відсутності (держави - В. М.) - лідера в боротьбі народу за свою державність та функцію самовідтворення [3, с. 21]. Але зауважимо, що часто еліти, які очолюють боротьбу за власну державність або незалежність країни, як правило, досягнувши мети, не спроможні здійснювати керівництво цією державою, розбудовувати та зміцнювати її, принаймні, самостійно. Тоді необхідний прихід «нової», здатної до управління еліти або ж утворення союзу різних еліт - поміркованої старої, «революційної» (яка здійснювала провід у боротьбі) та частини нової.

Беззаперечним залишається факт, що роль еліти повинна відповідати певним суспільним потребам. Отже, кожний етап розвитку суспільства потребує застосування різних груп функцій, а можливо, й заміни (повної або часткової) політичної еліти. Революція, на думку Ю. Сурміна, потребує застосування мобілізаційної функції, реформування - інноваційної, конфліктні ситуації - миротворчої тощо [20, с. 168].

В. Бебик зупиняється на цілій низці функцій політичної еліти, яку можна простежити в політичній науці й виділяє такі функції: вироблення політичної волі своєї спільноти, розробка механізмів її реалізації, репрезентацію в суспільстві соціальної спільноти, вироблення спрямованості останньої і контроль за нею, регулювання політичного представництва своєї спільноти, підготовку кадрового резерву для політичних інститутів суспільства тощо [1, с. 108].

Д. Видрін і Д. Табачник виділяють такі функції сучасної політичної еліти:

- функція безпосереднього управління, за якою через систему законів, ухвал, указів та проведення кадрового добору відбувається безпосередній вплив і контроль за основними сферами економічного, політичного та соціального життя;

- координаційна та інтеграційна функції, за якими необхідним є поєднання зусиль різних відомств для розв'язання пріоритетних державних проблем, акумулювання ресурсів і можливостей на більш перспективних і необхідних напрямах економіки й політики;

- функція огляду та експертизи напрямів політики, направлених на виявлення небезпечних для національних інтересів країни політичних кроків, дій та акцій;

- функція пошуку оптимальних рішень, яка передбачає експертизу проектів, аналіз пропонованих різними відомствами політичних і управлінських ухвал в різних галузях діяльності;

- функція прогнозування й планування, за якою передбачається підготовка сценаріїв наслідків (коротко- і довгострокових) чинних політичних доктрин, стратегій, дій; планування політики і передбачення її наслідків;

- функція підготовки політики, яка передбачає визначення пріоритетів, підготовку громадської думки, створення інформаційної бази під передбачуваний політичний курс;

- функція підтримки політики, яка передбачає вплив на суспільне середовище для створення сприятливого соціального, соціально-психологічного, фінансового клімату для пріоритетних політичних стратегій;

- функція підготовки кадрів, за якою відбувається фахова підготовка персоналу, курирування навчально- наукових підрозділів, які готують кадри для державного управління й адміністрування [5, с. 30-32].

З'ясовуючи основні функції політичної еліти України, С. Троян зупиняється на таких трьох: 1) з'ясування інтересів різних суспільних груп у політичному житті;

2) формування політичних програм, доктрин, ідеологій;

3) створення механізмів реалізації політичних програм [21, с. 223].

Надзвичайно важливим на сучасному етапі розвитку політичної еліти в нашій країні є підвищення її якості через процедуру селекції, яка, на думку М. Михальченка, полягає у доборі та вихованні еліти [16, с. 27].

Отже, у науковому просторі співіснують різні думки щодо ролі та функцій еліти в суспільстві. Проте, сьогодні Україна зіштовхнулася з сукупністю загроз для власної державності - окупація частини території, політична та економічна кризи, значна інфляція, розхитування регіонів, сепаратистські рухи, терористичні акти тощо. Ситуація, яка склалася, свідчить про те, що сучасна вітчизняна еліта не надто готова для швидкого долання криз та усунення загроз. Відповідно, на нашу думку, найбільш пріоритетними сьогодні є такі функції політичної еліти: функція керівництва, державозберігаюча та миротворча, розробки та реалізації проекту розвитку держави й суспільства, інноваційна, мобілізаційна та інтегративна.

Список використаних джерел

1. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство / Валерій Бебик // Віче.

- 1993. - №7. - С.107-112.

2. Бевз Т. Концепт політичної еліти у дискурсі сучасного політичного процесу / Т. Бевз // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - К., 2006. - Т.2. - С.69-80.

3. Білецький В. Формування сучасної української еліти / Володимир Білецький // Схід. - 1995. - №3. - С.21-25.

4. Бусыгина И. Политическая регионалистика: учебное

пособие / И. М. Бусыгина. - М.: Московский государственный институт международных отношений, «Российская политическая энциклопедия», 2006. - 280 с.

5. Видрін Д. Україна на порозі ХХ ст.: політичний аспект / Д. Видрін, Д. Табачник. - К.: Либідь, 1995. - 291 с.

6. Вовканич С. Плюралізм еліт і універсалізм елітарності / Степан Вовканич // Схід. - 1996. - №4. - С.30-34.

7. Гаман-Голутвина О. Определение основных понятий элитологии / О. В. Гаман-Голутвина // Полис. - 2000. - №3. - С.97-103.

8. Донцов Д. Націоналізм [Електронний ресурс] / Д. Донцов.

- Лондон: Українська видавнича спілка; Торонто: Ліга визволення України, 1966. - 363 с. - Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/ wp-content/uploads/books/1603/Шe.pdf

9. Дука А. Перспективы социологического анализа властных элит [Електронний ресурс] / А. В. Дука // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2000. - Т. ІІІ. - №1. - С.64-82. - Режим доступу: http://soc.pu.rU/publications/jssa/2000/1/06duka.html

10. Круглашов А. Формування міської політики через пошук нових форм взаємозв'язків між міською елітою та територіальною громадою / Анатолій Круглашов, Олена Мельник // Регіональні та національні еліти: хто формує політику?: матеріали Міжнародної наукової конференції, (Чернівці, 6-7 грудня 2001 р.). - Чернівці: Букрек, 2002. - С.74-82.

11. Лазоренко О. Без політичної еліти так тяжко жити... / Олена Лазоренко // Вісті з України. - 1995. - 2 лютого.

12. Лузан А. Чи необхідна політична реформа в Україні / А. О. Лузан // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - К., 2006.

- Т.2. - С.129-142.

13. Майборода О. Якщо в Україні і потрібні зміни, то не Конституції, а правлячої еліти [Електронний ресурс] / О. Майборода.

- Режим доступу: http://krytyka.kiev.ua/

14. Марусик Т. Еліта як духовно-інтелектуальний феномен суспільства / Тамара Марусик // Регіональні та національні еліти: хто формує політику?: матеріали Міжнародної наукової конференції, (Чернівці, 6-7 грудня 2001 р.). - Чернівці: Букрек, 2002. - С.178-183.

15. Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт / Дж. Мейс // Сучасність. - 1997. - №3. - С.59-64.

16. Михальченко М. Українська еліта як специфічний феномен / М. І. Михальченко // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - К., 2006. - Т.2. - С.17-30.

17. Новий тлумачний словник української мови. - К.: «Аконіт».

- 1999. - Т.4. - 941 с.

18. Пірен М. Українська еліта і проблеми модернізації суспільства / Марія Пірен // Універсум. - 2000. - №3-4. - С.11-16, 41-44.

19. Роль еліт у трансформаційному суспільстві: матеріали «круглого столу». - К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2003. - 96 с.

20. Сурмін Ю. Концептуально-методологічні аспекти формування і розвитку української політичної еліти / Ю. П. Сурмін // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - К., 2006. - Т.2.

- С.159-173.

21. Троян С. Політична еліта України: земна боротьба за владний олімп / Сергій Троян // Регіональні та національні еліти: хто формує політику?: матеріали Міжнародної наукової конференції, (Чернівці, 6-7 грудня 2001 р.). - Чернівці: Букрек, 2002. - С.221-228.

22. Шипілов Л Юридичне освоєння еліти. Еліта як інструмент та об'єкт соціального міфотворення / Л. Шипілов // Молода нація. - К.: Смолоскип, 2000. - С.39-43.

23. Шляхтун П. Політологія (теорія та історія політичної науки): підручник / П. П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2002. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru