Циклічність політичних процесів феномену сталого партнерства

В кінці двадцятого століття наша держава почала формуватися, як незалежна, самостійна і суверенна демократична країна. Взявши за основи свого розвитку досвід більшості демократичних Європейських країн, політичні еліти України намагалися створити продемократичну країну, яка проходячи крізь процеси глобалізації, здійснює трансформації в пошуках нових моделей існування. Розглядаючи процеси трансформації України та пошуку нашою державою партнерських форм співіснування в системі міжнародних відносин, варто звертати увагу на кризи, як основне джерело змін. Кризи в сучасному державотворенні країн пострадянського простору, як явище неординарне, малодосліджене, потребує якісного аналізу. Проводити дослідження кризових процесів в Україні варто з врахуванням різного виду криз - від політичних, економічних до екологічних та духовних. Процес дослідження криз доволі складний, бо потребує застосовувати детального аналізу соціальних процесів держав [3; 7].

Розглядаючи переломні моменти розвитку Української держави, варто звернути в першу чергу увагу на те, що знаходження під впливом одночасно двох політико - культурних середовищ (євразійського та європейського) процеси розвитку та формування криз у суспільстві відбувалися і відбуваються доволі стрімко та мало передбачувано. Проте можна помітити певні закономірності у політичному житті України та ці закономірності попри їхню помітність та однозначність все таки варто піддати глибокому аналізу в рамках політичного процесу пошуку партнерства, що в системі міжнародних відносин відіграє першочергового значення.

Взаємообумовленість змін у системі міжнародних відносин полягає не тільки у взаємопроникненні та тісних економічних зв'язках. Взаємозалежність у системі міжнародних відносин виступає складною ментальною сутністю, що поєднує в собі різноманітні складові від економічних, соціальних і релігійних, до військових, ідеологічних та культурних.

Проте переходячи в аналізі від політичних глобальних криз до політичних регіональних криз, достатньо цікавим видається досвід України. Адже Україна, як держава, не тільки перебуває в активній фазі трансформаційних процесів. Українське суспільство виробило стійкий соціальний імунітет у процесі циклічного політичного трансформування, яке в середньостроковій перспективі займає 12 років. Варто підкреслити, що на відміну від циклічного розвитку економічних процесів С.Кузнеца та К.Жугляра політичні цикли на прикладі країн пострадянського простору (України) не мають чіткого зв'язку з економікою. Однак тенденційна циклічність розвитку суспільств присутня та є такою, що допомагає суспільствам не тільки трансформуватися, але й інтегруватися в нових викликах глобалізації.

Спостерігаючи розвиток України, автор здійснив умовний поділ трансформацій на декілька етапів та підетапів. В своєму логічному контексті кожен з підетапів політичного розвитку держави взаємопов'язаний з попереднім та за результатами аналізу можна здійснювати спробу прогнозування не тільки реалізації політичної волі окремих досліджуваних держав, але й глобального середовища. Такий підхід є цікавим з прагматичної точки зору, бо допомагає вивести аналіз політичних процесів глобальних трансформацій з теоретичного контексту в практичний аспект. Можемо пересвідчитися, що практичне застосування політичних процесів дозволяє не тільки вираховувати можливі варіації розвитку в системі міжнародних відносин, але й дозволить ефективно застосовувати політичні вміння в практичній площині [5].

Розглянувши трансформації України в контексті дванадцятирічних циклів між країнами пострадянського простору, варто підкреслити певну кризогенність та патогенність політичного перелому:

початок першого циклу політичних трансформацій, що складається з двох підетапів в межах 1989 року відбувся, як знаковий глобальний вимір, що зумовив активну фазу та утворив певну біфуркаційну межу. Досягнувши свого піку, в межах 1993 року циклічність політичного процесу просувалася на спад аж до 2000 року. Варто підкреслити, що перший політичний цикл трансформації українського суспільства складався з двох підетапів, де:

на першому підетапі першого циклу тривалістю 5 років загострювалися кризові процеси та суспільство перебувало в активній фазі перебудови з чітким завданням утворити нову систему партнерства, котра відобразилася в утворенні незалежних відокремлених держав, розпадом СРСР та утворенням СНД. Динамічний розвиток першого під етапу першого циклу тривав з 1989 року по 1993 рік, ознаменувався новим етапом розвитку глобального середовища;

на другому підетапі першого циклу тривалістю 7 років згасали активні політичні трансформаційні процеси та система Українського суспільства готувалася до входження в другий політичний цикл. Внутрішньо трансформаційний розвиток другого підетапу першого циклу тривав з 1994 року по 2000 рік та ознаменувався змінами економічного устрою України.

початок другого циклу активувався в межах 2001 року, в системі міжнародних відносин ознаменувався низкою трагічних подій 11 вересня. Попри те глобальна система також опосередковано вплинула на Україну, яка перейшла в межі другого політичного циклу, каталізатором якої виступила акція “Україна без Кучми”. До піку загострення другий цикл дійшов в період кінця 2003 початку 2004 років та ознаменувалася подіями “Помаранчевої революції”. Після чого Україна перебуваючи в процесі перманентних криз, завершує другий цикл до 2012 року. Наступний, другий політичний цикл в умовах українського суспільства також складається з двох підетапів:

на першому підетапі другого циклу тривалістю 5 років, також можемо спостерігати загострення кризових політичних процесів та соціальний спротив до тодішньої влади. Процес подальшої трансформації та всенародного спротиву, перебуваючи активній фазі, триває до 2004 року, який ознаменувався “Помаранчевою революцією”. Динамічний розвиток першого підетапу другого циклу тривав з 2001 по 2005 рік, ознаменувався невдалими спробами переформатування інституту влади;

на другому підетапі другого циклу тривалістю 7 років бачимо подальшу деструктивну трансформацію політичного процесу в доволі пасивній формі з поверненням до централізованих форм управління та неефективними заходами подолання фінансової кризи 2008 року, що в свою чергу забезпечило стрімкий розвиток третього циклу. Другий під етап другого циклу тривав з 2006 року по 2012 рік, ознаменувався низкою деструктивних процесів у політичному, економічному та соціальному житті України.

початок третього циклу в межах 2013 року ознаменувався в Україні сумнозвісними подіями. Прогнозувати подальше протікання кризових процесів варто в контексті 2013-2017 року з подальшим завершенням третього циклу до 2024 року;

можливо припустити, що на першому підетапі третього циклу, який триватиме з 2013 по 2017 роки, відбудеться низка кардинальних змін суспільства, які ознаменовані асоційованим членством в ЄС, розірванням тісних економічних відносин з Росією та подальшими глобальними метаморфозами в Євро-Азійському регіоні;

другий підетап третього циклу тривалістю 7 років відбудеться, як поступова адаптація політичного та економічного середовища України до подальшої інтеграції в ЄС, можливо з врахуванням деструктивних та конструктивних чинників розвитку суспільства.