Основні загрози демократичним змінам у сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

Основні загрози демократичним змінам у сучасних умовах

Дзюбенко Ю. М.,

аспірантка кафедри соціальних теорій

Одеса

Проаналізовано основні теоретичні підходи зарубіжних та вітчизняних вчених відносно проблеми загрози демократії («перекручування демократії», «невиконання обіцянок демократії», «загрози демократії», «крихкість сучасних демократичних режимів»). Відзначено, що до сучасних загроз демократії у світі належать: зростання прихильників крайніх форм націоналізму, релігійна нетерпимість і теократичні прагнення, тероризм, криза сучасної моделі суспільно-політичного устрою, яка домінує у більшості розвинених країн світу, зростання ролі ЗМІ, зникнення інтересу громадян до прийняття політичних рішень, низька соціальна мобілізація.

Визначено, що до основних загроз демократії в Україні слід віднести: незавершеність адміністративної реформи; відсутність дієздатної системи розподілу трьох гілок; колізії у законодавстві; низька соціальна мобільність; низький рівень розвитку економіки; неспроможність впливати на владу; низька ефективність демократичних механізмів відбору еліт та виборних інститутів влади; соціальна апатія, «синдром невизначеності».

Ключові слова: політичний режим, демократичний режим, загрози демократії, «дефіцит демократії».

Сучасні політичні процеси характеризуються демократичними перетвореннями у більшості країн світу, які, в свою чергу, характеризується розвитком, які обумовлюються проблемами. Особливої уваги заслуговує проблема загроз становлення демократії. Ця проблема набула своєї гостроти для нашої держави після 2010 року, коли постало питання про можливість повернення політичного режиму в Україні до авторитаризму. Насамперед, це зумовлено значним розривом між метою, завданнями та можливостями здійснення реформування суспільства, його демократизації.

Необхідність дослідження загроз демократії особливо важлива в сучасних глобалізаційних умовах, адже демократичний транзит сприяє знаходженню державі свого місця і ролі у світовому співтоваристві та надасть змогу Україні забезпечити подальшу демократизацію суспільства та побудувати європейську розвинену державу.

Дослідженню проблеми загроз демократії присвячені роботи як зарубіжних, так і вітчизняних вчених: Ж. Бешлер, Ф. Шміттер, Ш. Ейзенштадт, А. Токвіль, М. О. Баранов, Р. В. Білійчук, О. Г. Михайловська, О. Нікандров, І. І. Погорська, Д. М. Лакішик та ін.

Зазначені автори розглядають широке коло питань: від сутності та змісту поняття «демократія», «демократизація» до основних загроз демократичного режиму.

Метою статті є визначення основних загроз демократії, зокрема в Україні.

На сучасному етапі суспільного розвитку проблема загрози демократії залишається актуальною у багатьох країнах. Ж. Бешлер ввів у науковий обіг поняття «дефіцит демократії», який означає - недоліки, властиві демократії та проблеми, що виникають у процесі становлення демократії. Автор поділив ці дефіцити на два види: 1) виникає внаслідок невідповідності ідеалу та дійсності (економічні проблеми); 2) пов'язані з об'єктивними обставинами, що заважають в ретроспективі наблизитись до ідеалу демократії (влада, престиж, багатство) [2, с. 168]. Ж. Бешлер виокремлює три види «перекручувань» демократії - політичні, ідеологічні та моральні.

Під політичними перекручуваннями він розуміє політичний ринок - обмін (відбувається між приватною і державною сферами), розподіл і пошук. Приватні інтереси виступають у ролі однієї зі сторін в обміні і пропонують свої голоси та сприяння партнеру в ході виборів. Їх партнерами є політики, яким потрібні голоси та підтримка громадян для обрання в органи влади. Тут виникає суперечність демократії.

Причинами ідеологічних перекручувань автор вважає хибні тлумачення основних демократичних принципів, що, в свою, чергу, призводить до ідеологічних висновків, які можуть негативно вплинути на демократизацію [2].

Зловживання свободою, які у більшості держав, які тримають демократичний курс, полегшуються гарантованістю громадянських свобод та розмежування державної та приватної сфери Ж. Бешлер включає до моральних перекручувань. На думку О. Г. Михайловської, основним дефіцитом української демократії виступають - «ігнорування законів і відсутність працюючої Конституції» [6, с. 66].

Якщо Ж. Бешлер виділяв загрози демократії, виходячи з ретроспективних тенденцій та співвідношенні очікувань громадян та політичних рішень, то Ф. Шміттер зосередив свою увагу на дослідженні політичних режимів в перехідний період. Автор виділив дві причини загроз демократії: «ідеологічна гегемонія демократії може вичерпатися в міру зростання розчарування нових демократичних держав у реальних результатах; ймовірність того, що демократії будуть просуватися вперед без задоволення очікувань своїх громадян і без встановлення прийнятного і передбачуваного зводу правил для політичного змагання і співробітництва» [11].

На думку Ф. Шміттера, у країнах в яких відбуваються демократичні зміни можливі два шляхи розвитку: 1) створення гібридного режиму; 2) утворення стійкої сконсолідованої демократії [11]. Автор відзначає, що більшості країн Південної Америки, Східної Європи та Азії не вдасться сформувати стабільне самоврядування, яка б стала прийнятною для суспільства [11].

Ф. Шміттер виділяє внутрішні дилеми, які характеризують сучасну демократію незалежно від просторового та часового фактору та зовнішні дилеми, які піддають сумніву сумісність нових демократичних правил і практики з існуючими соціальними, культурними та економічними умовами.

До внутрішніх дилем автор відносить олігархію; самоусунення, що характеризується відсутністю раціональних стимулів у громадян активно брати участь у політичному житті що призводить до політичної депривації; «циклічність у політиці», яка обумовлена нерівномірністю розподілу витрат і прибутків серед соціальних груп, що призводить до створення нестійкої більшості, утвореного тимчасовими коаліціями; функціональна автономія (підзвітність громадянам і експертам недемократичних інститутів держави); взаємозалежність національних лідерів від інших демократій і деяких автократій, пов'язаних з обмеженою здатністю контролювати рішення транснаціональних корпорацій, поширення ідей, пересування осіб через кордони і т.д., що свідчить про обмеження їх влади рамками держави [11].

Зовнішні дилеми характеризуються «колективним вибором між альтернативними інституційними заходами, сумісними з існуючими соціально-економічними структурами, і культурними реаліями» [11]. Автор не згоден з тим, що історичний досвід забезпечує адекватну і оптимальну інституційну відповідність. За останні двадцять років демократичні процеси залучили держави без колишнього демократичного досвіду, в т.ч. Україна. Ці країни, як правило, вдаються до опори на зарубіжний досвід.

Ш. Ейзенштадт вважає, що внаслідок ідеологічної та інституційної історії сучасних політичних систем, будь-яким конституційно-демократичним режимам притаманні крихкість і нестійкість. Автор вважає, що підставою для таких тверджень є відкритість політичного процесу в конституційних демократіях і супутня цьому тенденція до постійної переоцінки сфери політичної. «Ця відкритість - головна причина крихкості сучасних демократичних режимів, але парадокс у тому, що вона забезпечує безперервність їх існування» [12, с. 67]. Автор відзначає, що якщо політична система характеризується відкритістю, то це свідчить про її можливість адаптації до сучасних суспільно-політичних процесів та до формування уявлення про політику як про «гру» не з нульовою сумою, коли виграш однієї сторони не рівнозначний програшу іншої [12].

До основних «суперечностей» Ш. Ейзенштадт відносить: «суперечності між акцентом на автономії людини і потужним, жорстким контролем; протиріччя між творчим началом, яке внутрішньо притаманне образам, створеним ідеями Відродження, Просвітництва і великих революцій, і розмиванням таких образів, розчаруванням у них у зв'язку з рутинізацією і бюрократизацією сучасного світу; протиріччя між цілісною картиною сучасного світу, що наповнює його змістом, і дробленням цього сенсу внаслідок розширюється автономії різних інституційних сфер - економічної, політичної та культурної; протиріччя між тенденцією до самовизначення і створення самостійних політичних одиниць і зростанням міжнародних сил, що знаходяться поза контролем з боку цих одиниць» [1, цит. за: 12, с. 71].

Загрози демократії можуть виходити також як з боку народних мас, так і з боку еліти. М. Баранов наголошує, що демократія найкраще всього забезпечується за рахунок розширення участі мас у політиці. Однак у ХХ столітті саме маси стали найбільш сприйнятливі до спокус тоталітаризму [1].

У праці «Майбутнє демократії» Н. Боббіо визначив три перешкоди для розвитку демократії: технократія, бюрократія та проблема «некерованості» демократії [8, с. 89].

А. Токвіль визначив «дві головні загрози демократії: повна залежність законодавчої влади від бажань виборців, зосередження в законодавчих органах усіх інших форм правління» [10, с. 158]. Також, «при здійсненні демократії слід зважати на низку загроз реальному народовладдю у вигляді інституту представництва, абсентеїзму, маніпулювання волею народу, «тиранії мас». Протистояти таким загрозам може громадянське суспільство, яке передбачає доволі високий рівень громадянської демократичної культури» [5].

Р. В. Білійчук виділяє загрози демократії в Україні: «синдром невизначеності, що притаманний як владі, так і суспільству. В свідомості суспільства укорінився стереотип радянської влади, що діяв за схемою лідер - партія - народ, згідно з яким всі рішення приймались «згори». За умов демократичного розвитку, багато рішень суспільству приходиться приймати самостійно, а тому все більше загострюється спокуса повернутись до тієї простої схеми»; атронатно-клієнтистька модель політичної еліти; олігархічно-корпоративний тип політичної системи України, при якій величезний вплив на владні рішення мають представники найбільш багатих верств населення та криміналістичних угрупувань [3].

І. І. Погорська, Д. М. Лакішик у своїй праці визначили умови та тенденції, які загрожують демократичним перетворенням, з чим ми також погоджуємось, - «зростання прихильників крайніх форм націоналізму, релігійна нетерпимість і теократичні прагнення, тероризм і кримінальне насилля, криза сучасної моделі суспільно- політичного устрою, яка домінує у більшості розвинених країн світу, зростання ролі, що її відіграють у політиці фахівці з реклами й консультанти з питань засобів масової інформації, брак цікавості громадян до державних справ, коли не йдеться про захист їхніх конкретних інтересів» [9]. загроза демократія ідеологічний перекручування

Найбільш доречною класифікацією загроз демократичним змінам в Україні на політичні та соціальні, з якою власне і погоджуємось, вважаємо класифікацію, запропоновану М. А. Бойчуком.

До загроз першого типу належать: «незавершеність адміністративної реформи; відсутність дієздатної системи розподілу трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової); внутрішня суперечливість існуючого законодавчого поля; відсутність потужного середнього класу; низький рівень розвитку економіки; відсутність повноцінної приватної власності; несформованість в Україні основних інститутів громадянського суспільства; відсутність сформованої політичної нації; тенденції до формування одразу декількох систем ідентичностей. Однією з основних загроз в межах процедурних факторів низка авторів вважає регресивний напрям розвитку процесу демократизації, а саме той факт, що за багатьма ознаками українська форма демократії підпадає під визначення імітаційної демократії або ж керованої демократії. До соціальних загроз демократичному розвитку України слід віднести ті, які відображаються у загальній оцінці населенням стану демократії в Україні, оцінці населенням своєї спроможності впливати на владу, оцінці ефективності демократичних механізмів відбору еліт та виборних інститутів влади, оцінці ситуації з дотримання прав та свобод та загальній динаміці оцінок населенням України наявності демократії» [4, с. 20].

Таким чином, проаналізувавши різні погляди відносно загроз демократичним змінам загалом, та, зокрема, в Україні, вважаємо, що сучасні тенденції характеризуються наявністю демократичних інститутів, які зможуть мирно та ефективно вирішувати проблеми, які виникатимуть між суспільством і владою шляхом зміни правлячої еліти під час виборів.

Підсумовуючи все вище зазначене, ми дійшли висновку, що демократичні зміни у сучасних умовах характеризуються складністю та неоднозначністю. Як правильно зазначає М. С. Назаров саме «незрілість політичної еліти, політична корупція, клановість та орієнтованість виключно на лідера в політичних партіях, втрата зв'язку політичних сил з виборцями за відсутності політичних, економічних та соціальних реформ призвели до тривалої політичної та економічної кризи в країні. Використання елітами демократичних лозунгів у недемократичній боротьбі за владу стало спонукальним чинником для зростання в українському суспільстві попиту на політика, який «сильною рукою» наведе порядок у суспільстві» [7].

Список використаних джерел

1. Баранов Н. А. Трансформации современной демократии: учебное пособие / [Електронний ресурс] / Н. А. Баранов. СПб.: Балт. гос. техн. ун-т, 2006. 215 с. Режим доступу: http://read. virmk.ru/b/BARANOV_DEMOKRATIA/07.htm.

2. Бешлер Ж. М. Демократия. Аналитический очерк / Ж. М. Бешлер. М.: б.и., 1994.

3. Білійчук Р. В. Перспективи та загрози для демократії в Україні після президентських виборів 2010 р. [Електронний ресурс] / Р В. Білійчук // Наукові записки. Серія «Політичні науки»: матеріали конференції: «Перспективи та загрози демократії у постпомаранчевий період в Україні». Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2010. Вип.4. Режим доступу: http://eprints.oa.edu.Ua/845/1/NZ_stud_Vyp_4.pdf.

4. Бойчук М. А. Демократичний процес в Україні: проблема вибору і механізмів реалізації: автореф. дис... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Микола Андрійович Бойчук. Київ, 2012. 30 с.

5. Загрози реальній демократії та її захист [Електронний ресурс] / Навчальні матеріали on-line. Режим доступу: http://pidruchniki. com/10560412/politologiya/zagrozi_realniy_demokratiyi_zahist.

6. Михайловська О. Г. Деякі проблеми демократичних змін у сучасній Україні / О. Г. Михайловська // Політологічні записки. 2013. №2 (8). С. 63-69.

7. Назаров М. С. Особливості процесу демократичного транзиту в Україні та Республіці Молдова [Електронний ресурс] / М. С. Назаров. Режим доступу: https://www.academia.edu/4761413.

8. Никандров А. Социализм или демократия: дискуссии Н. Боббио с итальянскими коммунистами [Електронний ресурс] / Александр Никандров // Обозреватель. 2013. №3. С. 84-92. Режим доступу: http://observer.materik.ru/observer/N2_2013/084_093. Pdf.

9. Погорська І. І. Демократизація і сучасному світі: тенденції поширення та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / І. І. Погорська, Д. М. Лакішик. Режим доступу: http://www.kymu.edu. ua/vmv/v/p07/pogorska-lakishyk_u.pdf

10. Токвиль А. О демократии в Америке / А. Токвиль; пер. с франц. М.: Прогресс, 1992. 560 с.

11. Шмиттер Ф. К. Угрозы и дилеммы демократии [Електронний ресурс] / Ф. К. Шмиттер. Режим доступу: http://www.russ.ru/ antolog/predely/1/dem2-2.htm.

12. Эйзенштадт Ш. Н. Парадокс демократических режимов: хрупкость и изменяемость (I) / Ш. Н. Эйзенштадт // Полис. 2002. №2. С. 67-80.

Размещено на Allbest.ru