Політика Володимира Путіна в оцінці Зб. Бжезинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика Володимира Путіна в оцінці Зб. Бжезинського

Кривошея І. І.,

Якименко Л. М.,

Збігнев Бжезинський належить до тієї когорти американського політичного істеблішменту, для котрої могутність його країни - понад усе. І мова йде не тільки про внутрішню стабільність, благополуччя громадян, їхній добробут, про сильні позиції на міжнародній арені, вплив на вирішення геополітичних і геостратегічних рішень на користь США. Мова йде про глобальне лідерство, про роль Сполучених Штатів як єдиної наддержави, навіть про виконання певної месіанської місії цієї держави стосовно усієї планети. А тому якщо інша країна, організація, конкретна особа стають на перепоні цьому, вони автоматично розглядаються як потенційні вороги, котрих, за умови невдалого чи неефективного застосування інших методів переконання, краще якщо й не знищити, то принаймні ослабити настільки, аби не чинили супротиву Білому дому.

Причина цього, на нашу думку, криється в тому, що Зб. Бжезинський як аналітик, політик і політолог «відбувся» в часи активної фази глобального протистояння періоду «холодної війни». Перемога в ній США та їхніх західних союзників - це й особиста перемога самого Зб. Бжезинського, котрий ніколи й не приховував свого бажання, як і бажання однодумців, розвалити СРСР, що створював військово-політичну конкуренцію світовому пануванню Вашингтона. Він автор глобальної стратегії антикомунізму й теорії технотронної ери як різновиду концепції постіндустріального суспільства, радник із національної безпеки (1977-1981) президента Дж. Картера, член правління Центру стратегічних і міжнародних досліджень Школи поглибленого міжнародного дослідження За президентства спочатку М. Горбачова, потім Б. Єльцина серйозних проблем Кремль для Білого дому не створював, навіть навпаки - семимильними кроками здавав свої позиції по всьому світі й особливо в Європі. Власне цим і можна пояснити покращення відносин між РФ та США і звичайно що між РФ і європейськими країнами, що в таких питаннях оглядалися й оглядаються на заокеанського партнера. Однак ситуація суттєво змінилася з приходом до влади В. Путіна.

Цей амбітний російський лідер, підтриманий спецслужбами й переважаючою більшістю громадян, що схвалювали його політику, вирішив, як влучно висловився Д. Медведєв, - правда, щодо Росії загалом, але в нашому випадку це речі тотожні, - «показати Заходу зуби». Таким чином, наростання антагонізму між Москвою й Вашингтоном було лише питанням часу. За умов нової «холодної війни» чи її наступного витка такі люди, як Зб. Бжезинський, знову в шерензі, а їхні поради беруться на озброєння при вирішенні глобальних проблем і глобального протистояння.

У великій мірі на сьогодні ми спостерігаємо своєрідну персоніфікацію політичної влади в Росії. За умови демократичного ладу, виборчих органів влади, трьох її віток досить часто, практично завжди, рішення Кремля подаються у вітчизняних і західних ЗМІ не як безособові, а пов'язуються безпосередньо з прізвищем президента. Таке уособлення, на нашу думку, є не випадковим. Це бажання концентрувати увагу реципієнтів на постаті однієї людини, нібито в руках котрої сконцентрована вся повнота влади подібно до монархічної форми правління. Це у свою чергу дозволяє проводити прозору паралель як в історичному контексті між царями/імператорами Росії й В. Путіним, так і між Російською імперією з її загарбницькими планами й сучасною Росією, котрій Зб. Бжезинський теж закидає імперські амбіції.

У зв'язку з цим особливої актуальності й гостроти набувають політологічні напрацювання й публічні висловлювання Зб. Бжезинського, у котрих він подає оцінку політичної діяльності В. Путіна на посаді президента РФ і його особистості, адже вони, по-перше, є своєрідним віддзеркаленням поглядів багатьох провідних політиків США, по-друге, впливають на формування позиції пересічних громадян, і не тільки Сполучених Штатів, по- третє, дозволяють крізь призму оціночних суджень щодо конкретної постаті простежити ставлення й по відношенню до Росії і її місця в архітектурному ансамблі міжнародної політики сьогодні й на майбутнє; по-четверте, і про це йтиме мова далі, Україні загалом й українсько-російському протистоянню - зокрема належить визначальна роль у працях Зб. Бжезинського, особливо в його інтерв'ю за останній рік, що вкрай важливо для нас, адже аналітик накреслює й озвучує перспективи вирішення затяжного конфлікту з точки зору Білого дому.

Джерельну базу нашого дослідження становлять такі праці архітектора й ідеолога зовнішньополітичного курсу США Зб. Бжезинського, як «Вибір. Світове панування або глобальне лідерство», «Ще один шанс. Три президенти й криза Американської наддержави», «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної влади», а також низка інтерв'ю, у котрих прямо чи опосередковано йдеться про В. Путіна [1-9; 11-15].

Дослідження наукової спадщини Зб. Бжезинського доволі чисельні [9], однак у жодному з них не опрацьовується окреслена нами тема. Саме тому маємо на меті в нашій статті простежити взаємозалежність між «медіаобразом» В. Путіна в інтерв'ю й аналітичних та політологічних роботах Зб. Бжезинського, оцінкою його діяльності на посаді президента РФ та прогностичними візіями американського політолога щодо майбутнього самої Росії або ж такого «майбутнього», котре влаштує Західний світ, що, у свою чергу, окреслює параметри російсько-американських відносин у найближчій і далекоглядній перспективі.

В інтерв'ю провідному німецькому виданню «Spiegel», котре було передруковано численними українськими журналами й газетами, особливо Інтернет-виданнями, Збігнев Бжезинський окреслив загальні риси президента Росії, порівнявши його з Адольфом Гітлером (до речі, потрібно сказати, що прізвище цієї історичної особи на даний час, маємо на увазі насамперед в Україні, зустрічається на диво часто й перетворюється на ім'я називне, політичні опоненти «чіпляють» його де потрібно й де не потрібно). Порівнюючи німецького фюрера й російського президента, американський політолог вказав на спільні риси й на суттєву різницю між ними, звичайно, не на користь останнього: «Гітлер ніколи не був особливо зацікавлений в тому, щоб особисто мати багато грошей. Путін же має побічний інтерес в тому, щоб збагатитися» [7].

Оцінюючи особу російського президента, Зб. Бжезинський зазначив, що той володіє «інстинктивної хитрістю» та досвідом. Однак здивування пана аналітика викликало те, що В. Путін «майже свідомо налаштував проти себе понад 40 мільйонів людей в країні по сусідству (іде мова про Україну - І. К., Л. Я.), яка до недавнього часу не виказувала ворожості по відношенню до Росії» [7].

Про прихід до влади в Росії В. Путіна Зб. Бжезинський уперше згадує в книзі «Ще один шанс. Три президенти й криза Американської наддержави», пов'язуючи цю подію насамперед із кривавою війною в Чечні (мимовільно напрошується історична паралель про зміну правителів у Московському царстві й Російській імперії шляхом державних переворотів, у період війн і революцій) і, власне, покладаючи на нового президента відповідальність за те, що Росія не пішла шляхом демократичних перетворень і повномасштабних реформ: «Перша війна між Чечнею і Росією вибухнула в 1995 році <...>. Ненадійне припинення вогню порушилося після спроб чеченців стимулювати рух за незалежність інших кавказьких народів. І наприкінці 1999 року Єльцин передав своє президентство - чим далі, тим все менш ефективне, - прем'єр-міністру Володимиру Путіну, котрий відновив війну, яка тривала з ще більшою жорстокістю кілька наступних ліг. Вийшло так, що всередині все ще не усталеної російської політичної системи війна в Чечні привела в рух прогресуюче посилення традиційних інструментів влади в Росії - сил безпеки й вояччини. Вона створила також суспільну атмосферу, сприятливу для зміни в зворотному напрямку первинного руху Росії в бік демократії. Перемогу у війні Путін зробив своєю головною метою. Асоціюючи своє президентство з енергійними зусиллями до досягнення перемоги, він був в змозі використати ідею російського націоналізму й зростаючого невдоволення американським глобальним впливом для того, щоб сприяти появі більш авторитарної й націоналістичної російської держави» [3, с. 54-55].

Росія послідовно відходила від хаотичного стрибка в демократію, який вона здійснила на початку 90-х років. Хоча цей політичний регрес і відповідав публічно заявленій Путіним точці зору, що «розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття», Буш не змінив своєї оцінки Путіна, незважаючи на відродження авторитарних тенденцій. Приймаючи його в Кемп-Девіді в 2003 році, Буш звеличував російського лідера за його «бачення Росії як країни, що живе у світі в її нових кордонах, з її сусідами й з усім світом, як країни, у якій процвітають демократія, свобода і верховенство закону» [3, с. 76].

Пригадав автор Дж. Бушу-молодшому також приязне ставлення до російського президента й у політичному бестселері «Вибір. Світове панування або глобальне лідерство»: «Кожен американський президент створює свій особистий стиль прийому важливих відвідувачів. Запрошення в гості на ранчо Буша в Кроуфорді, штат Техас, було знаком визнання важливості країни, що представляється гостем, і його особистих відносин із президентом США (крім Блера там бували голова КНР Цзян Цземінь, наслідний принц Саудівської Аравії Абдулла і президент Росії Путін)» [2, с. 196]. І це при тому, що РФ у період президентства В. Путіна, на думку Зб. Бжезинського, майже одразу «відступила від норм відкритого суспільства та справжньої демократії» [2, с. 205]. Свідченням цього, в оцінці на 2012 рік, є «небажання влади цілком зректися мерзенного радянського минулого, про що свідчать висловлювання Путіна на цю тему та його туга за радянською величчю», а це у свою чергу «заважає поступу Росії до демократії та шкодить взаєминам з найближчими західними сусідами» [8, с. 116].

Уже тоді Зб. Бжезинський попереджав і давав сигнал як американським політикам, так і європейським: «Якщо Росію покинути напризволяще й силоміць (виділення наше. - І. К., Л. Я.) не залучати до ширшої програми демократичних перетворень, вона знову стане джерелом напруги й загрожуватиме безпеці своїх сусідів» [8, с. 116]. Доволі цікаве поєднання: «силоміць» і «демократичні перетворення». Воно може свідчити про зростання занепокоєння в США політикою В. Путіна, що ґрунтується «на поєднанні агресивного націоналізму, погано прихованої ворожості до Америки через її перемогу в «холодній війні» та ностальгії за сучасністю і водночас статусом наддержави (бажано коштом Європи)» [8, с. 117].

У зв'язку з подіями в Україні екс-радник американського президента вже був менш оптимістичним. Він констатував, що між США й Росією почався новий виток холодної війни [7]. Він переконаний, що події на Сході нашої держави, як й анексія Криму - це предтеча масштабного російського наступу на всю Європу. За таких умов вона зможе захиститися лише в тому випадку, якщо консолідується й одностайно дасть відсіч гіпотетичній російській агресії або ще краще: збільшить кількість американських воєнних баз на континенті. Складається враження, що Зб. Бжезинський не попереджає, а залякує європейських партнерів новим «російським жандармом» в особі В. Путіна. За його словами, існують ознаки того, що Кремль не збирається зупинятися тільки на війні проти України. Тому, на його переконання, побоювання Литви, Латвії та Естонії щодо можливого російського нападу цілком виправдані. При цьому він додав, що сучасна Росія може повторити сценарій окупації Балтії силами СРСР в 1940-му році.

Далі, на думку Зб. Бжезинського, Росія може піти в наступ проти Польщі. Виступаючи перед сенаторами США, він сказав: «Путін захопить Ригу й Таллінн, а ми будемо «стурбовані», - а далі аргументував своє твердження таким «фактом»: «Під час святкування анексії Криму був великий мітинг у Москві, на якому був присутній президент Володимир Путін. У певний момент з натовпу пролунали крики: «Наступна Фінляндія, а потім Польща!». Я б не робив перебільшених висновків із цього. Але якийсь час обидві країни входили до складу Російської імперії й певним чином закарбувалися у свідомості росіян». Усе це, на переконання аналітика, може свідчити лише про одне: апетити росіян зростають [14]. На думку Зб. Бжезинського, не виключено, що у своїй логіці В. Путін може зайти й до «захисту російськомовних у Нью-Йорку». При цьому жодних конкретних фактів, цифр, карт, звітів він не надає - переліченні твердження винятково ґрунтуються на напрацьованому за довгі роки авторитетові автора: потрібно вірити на слово. І вірять.

Власне, за таких умов не викликають здивування й результати опитування громадської думки в Сполучених Штатах прихильників Республіканської партії, у яких запитали, хто зі світових лідерів становить найбільшу загрозу для США. На другому місці саме Володимир Путін (25%) [4]. політичний путін президент інтерв'ю

Зб. Бжезинський радить Європі й США бути одностайними й посилювати економічний і політичний тиск на Москву шляхом санкцій, що призведе до зубожіння населення й зростання незадоволення путінським режимом у самій країні, а також підтримувати євроінтеграційні устремління України, допомагати їй фінансово й забезпечити зброєю, але не поспішати з її входженням до складу НАТО, аби не дратувати ядерну Росію натівськими військовими базами на російсько- українському кордоні, допоки вона ще спроможна нанести удар по європейських союзниках Вашингтона. Зб. Бжезинський вважає запропоновану ним стратегія не «капітуляцією» перед Росією чи «ганебним компромісом» зі сторони США, а лише спробою вирішити ситуацію для України з найменшими втратами для всіх зацікавлених сторін. Зб. Бжезинський вважає, що вступ України до ЄС влаштував би і Захід, і Росію, а ось членство України в НАТО потрібно не допустити. Конфлікт в Україні варто вирішити за допомогою угоди, яка захистить Київ, але при цьому щось запропонує Володимиру Путіну.

Політолог також припустив, «що якщо Україна не завалиться», внутрішній тиск у Росії змусить того, хто перебуває при владі, шукати альтернативу: «Сподіваюся, Путін досить розумний, щоб знати, що вивчити альтернативи потрібно заздалегідь, поки не стало надто пізно» [12]. Звучить це досить моторошно, зважаючи на долю С. Мілошевича, С. Хусейна, У Чавеса, М. Каддафі, М. Мурсі, Б. Асада та інших, хто проводив політику, яка не відповідала інтересам США: «Це лише питання часу, коли російська еліта зрозуміє, що жорсткі зусилля Путіна не мають великих шансів на успіх. Рано чи пізно він перестане бути президентом, - підсумовує Бжезинський і «підсолоджує пілюлю», аби власне не ображати національні почуття росіян. - І незабаром Росія зрозуміє, що єдиний розумний шлях - це дійсно сучасна, демократична, можливо, навіть провідна європейська держава» [12].

Таким чином, авторитетний американський політолог Зб. Бжезинський у своїх наукових напрацюваннях та публічних виступах і в інтерв'ю численним європейським й американським виданням (більшість із них передруковані в українських газетах і журналах) неодноразово порушував питання щодо російсько-американських, російсько-українських відносин, а також взаємин РФ і ЄС у річищі аналізу агресивної, недалекоглядної, руйнівної й ворожої демократичним традиціям Старого й Нового світу політики російського президента Володимира Путіна. Своєрідним критерієм для оцінки діяльності цього державного діяча є те, наскільки той готовий узгоджувати свою внутрішню й зовнішню політику з Вашингтоном і не втручатися, а підтримувати реалізацію геополітичних і геостратегічних планів Білого дому по всьому світі. Як наслідок, порівнюючи періоди президентства М. Горбачова, Б. Єльцина й навіть Д. Медведєва з перебуванням при владі В. Путіна стосовно налагодження взаємин зі США, автор зазначає, що відносини між Москвою й Вашингтоном зіпсувалися винятково через дії В. Путіна. Його імперські амбіції, закоханість у славне радянське минуле, прагнення відновити обшири СРСР, претензії Росії на роль наддержави, бажання зруйнувати однополюсний світ, консолідація навколо Москви антиамериканських сил призвели спочатку до охолодження взаємин між РФ і США, а згодом можуть перейти у фазу відкритого воєнного протистояння, особливо за умови, якщо Росія здійснить спробу захопити територію Прибалтики чи Польщі - партнерів США по НАТО (Зб. Бжезинський при цьому порівнює російського президента з А. Гітлером) чи Азербайджану або Грузії - стратегічних партнерів США на Кавказі. А такої можливості Зб. Бжезинський не виключає. Особлива роль ним відводиться «українському питанню»: він стверджує, що Білий дім повинен всіляко, у тому числі й зброєю, допомогти Україні у війні з Росією, але максимум на що може сподіватися Київ - на інтеграцію в Європу, однак не на входження до НАТО, аби не дратувати таким вчинком В. Путіна на агресивні дії проти європейських союзників Вашингтона. На його думку, це задовольнить усі сторони конфлікту. Зб. Бжезинський сподівається на недовготривале перебування російського президента при владі, адже він переконаний, що сам російський народ й опозиція, правда, за активної підтримки США, скинуть його, а суд покарає за анексію Криму й війну на Донбасі.

Список використаних джерел

1. Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство / Збигнев Бжезинский / Пер. с англ. - М.: Международ. отношения, 2007. - 288 с.

2. Бжезинский З. Еще один шанс. Три президента и кризис американской сверхдержавы / Збигнев Бжезинский / Пер. с англ. - М.: Международ. отношения, 2007. - 240 с.

3. Бжезинський З. Стратегічне бачення: Америка й криза глобальної влади / Пер. з англ. Ганни Лелів / З. Бжезинський. - Львів: Літопис, 2012. - 168 с.

4. Ефимов Н. Н. В чём опасность геостратегии Бжезинского для России? / Н. Н. Ефимов // Военная мысль. - №5. - С.31-38; Евстафьев Д. Г. Збигнев Бжезинский как зеркало американской геополитики / Д. Г. Евстафьев // США: экономика, политика, идеология. - 1994. - №5. - С.30-41;

5. Кожакин Е. В. Россия в политических исследованиях Збигнева Бжезинского 1950-1960-х гг. / Е. В. Кожакин // История и историография зарубежного мира в лицах. - №5. - C.158-170;

6. Поликарпов В. С. З. Бжезинский: Сделать Россию пешкой / Виталий Поликарпов. - М.: Эксмо: Алгоритм, 2011. - 224 с.; Валовой Д. В. От Сталина и Рузвельта до Путина и Буша / Дмитрий Валовой. - М.: ТЕРРА, 2007. - 448 с.;

7. Шаклеина Т. Россия и США в новом мировом порядке. Дискуссии в политикоакадемических сообществах России и США (1991-2002) / Татьяна Шаклеина. - М.: Институт США и Канады РАН, 2002. - 445 с.;

8. Шаклеина Т. А. Дискуссии в США по внешней политике / Т. А. Шаклеина // США - Канада: экономика - политика - культура. - 1999. - №12.;

9. Панарин И. Первая мировая информационная война. Развал СССР / Игорь Панарин. - СПб.: Питер, 2010. - 256 с.;

10. Три революции и две перестройки. Этюды на темы советской истории / В. Малинкович. - М.: ИГПИ, 2008. - 368 с.;

11. Беззубцев- Кондаков А. Надо ли России бояться Китая / А. Беззубцев- Кондаков, И. Дроканов. - СПб.: Питер, 2011. - 240 с.; Млечин М. Л. Китай - великая держава номер один / Млечин М. Л. - СПб.: БХВ-Петербург, 2012. - 400 с.;

12. Евгеньев В. А. Образы США и СССР в концепции мировой политики Збигнева Бжезинского / Евгеньев // Полис: Политические исследования: научный и культурно-просветительский журнал. - 2003.

13. Грищенко Т. А. Збігнєв Бжезинський як критик зовнішньополітичної стратегії республіканських адміністрацій (перш. пол. 1970-х рр.) / Т. А. Грищенко // Записки історичного факультету. - Вип.13. - С.206-215;

14. Грищенко Т. А. Біля витоків тристоронньої стратегії: Збігнєв Бжезинський і початковий етап діяльності Тристоронньої комісії // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. - 2003. - С.255-258;

15. Грищенко Т. А. З. Бжезинський і зміни у зовнішньополітичних настановах адміністрації Дж. Картера в 1978 р. / Т. Грищенко // Історичний журнал: наукове громадсько- політичне видання. - №5. - С.25-36.

Анотація

Pв'язку з загостренням міжнародної ситуації за участі Росії й безпосередньо подій в Україні особливої актуальності й гостроти набувають політологічні напрацювання й публічні висловлювання Зб. Бжезинського, у котрих він подає оцінку політичної діяльності В. Путіна на посаді президента РФ і його особистості. У статті простежено основні риси «медіаобразу» В. Путіна в інтерв'ю й наукових роботах Зб. Бжезинського, подано обриси політичного портрета президента РФ та перелік його особистісних якостей, виокремлено основні тези прогностичних візій американського політолога стосовно майбутнього самої Росії, що, у свою чергу, окреслює параметри російсько--американських відносин у найближчій і далекоглядній перспективі, у тому числі й в контексті російсько-української кризи.

Ключові слова: Росія, США, ЄС, Зб. Бжезинський, В. Путін, українсько- російські відносини.