Особливості партійних комунікацій

Основна публічна активність політичних партій в Україні у площині налагодження системної комунікації з виборцями спостерігається у так званий період «кульмінації» політичного життя, тобто виборчий період. Тоді партії активно використовують ЗМІ, піар-акції, практикують зустрічі з виборцями, мітинги, збори тощо. Водночас актуалізація політичної комунікації партій із виборцями саме в період виборів є помилковою стратегією, що становить загрозу не лише для електоральних здобутків, але й для ефективного розвитку самих партій.

Розуміння форм і видів комунікації неможливе без розуміння мети кожної партії, яка полягає в завоюванні і утриманні державної влади. Відтак для збільшення числа прихильників вона має навчитися представляти свій власний інтерес як інтерес якомога ширшого кола громадян. Для партій політична комунікація - це робота із суспільною свідомістю, робота, направлена на формування і перетворення такої свідомості.

Законодавство України дає можливість партіям здійснювати комунікацію в усіх можливих формах: проводити різноманітні зустрічі з громадянами, організовувати мітинги, походи, демонстрації, пікети; влаштовувати публічні дебати, дискусії, «круглі столи», прес-конференції; оприлюднювати в ЗМІ виступи, інтерв'ю, відеофільми, аудіо- та відеокліпи, публікації та повідомлення; розповсюджувати свою символіку, листівки, плакати, друковані матеріали, розміщувати інформацію на носіях зовнішньої реклами; проводити концерти, вистави, спортивні змагання, різноманітні публічні заходи за підтримки партії. Можна практикувати й інші форми комунікації: налагоджувати діяльність громадських приймалень партій, організовувати телефонні лінії, листуватися з виборцями, працювати з громадськими об'єднаннями - жіночими, спортивними, екологічними, бізнесовими, освітніми, проводити громадські слухання, поширювати партійну пресу, листівки, висвітлювати поточну діяльність партій за допомогою електронних засобів донесення інформації. Головне при цьому - пам'ятати основну мету такої комунікативної активності: встановлення постійного та довготривалого зв'язку з виборцями.

Всі вказані види комунікації, в силу різних причин, недостатньо використовуються основним масивом українських партій. Напевно, основна з них - недосконала стратегія діяльності партії, відсутність професійних кадрів, які здатні були б мислити масштабно та перспективно.

Одне із першочергових завдань кожної з партій, що прагне бути ефективною, - визначити способи донесення до виборця свого повідомлення і справити вагомий вплив на свідомість виборця та його електоральну поведінку. Таких способів багато. Важливо, щоб вибрані способи відповідали ідейним, структурним, кадровим особливостям партії, її фінансовим можливостям.

Суттєвим недоліком в діяльності переважної більшості українських політичних партій є те, що вони не працюють над дослідженням електорального поля. Буквально одиниці з них чітко усвідомлюють процеси, що спричиняють до зміни соціальної структури українського суспільства, відстежують динаміку демографічних процесів, зрушення в системі цінностей, що відбуваються у свідомості різних соціальних груп, для того, щоб зрештою ефективно працювати з окремими цільовими групами. Натомість основне, на чому зосереджена увага більшості партій в Україні - відстеження рівня довіри, причому зростання інтенсивності таких вимірювань припадає на пік виборчої кампанії.

Ігнорування партією потреби у вивченні особливостей та інтересів цільової електоральної групи, відсутність системної роботи з модернізації ідеологічних засад відповідно до рівня суспільно-політичного та економічного розвитку країни призводить до того, що партія втрачає відчуття часу, віддаляється від виборців, що в наслідку тягне за собою втрату електоральних позицій.

Такі види внутрішньопартійної комунікації, як збори, з'їзди, різноманітні форуми депутатів рад від партії, так само можуть і повинні використовуватися з метою як поширення інформації про стратегічну і тактичну діяльність партії, так і в агітаційних цілях для розширення кола прихильників. Налагодження регулярної внутрішньопартійної комунікації виступає також важливим чинником формування дисципліни та єдиного підходу до здійснення інформаційної політики партії. Але «українські партії перебувають у такому стані і на такому етапі свого розвитку, що не тільки інколи проводять свої заходи закрито, щоб туди не потрапили представники ЗМІ, але й часто взагалі не збираються на свої форуми (які потенційно можуть стати засобом суспільної комунікації). Партійні збори проводяться як надзвичайний захід - у тому разі, коли питання не можна обговорити в інший спосіб. Найчастіше це питання, щодо яких потрібно інформувати державну установу: Міністерство юстиції - про установчий з'їзд, Центральну виборчу комісію - про список кандидатів на вибори» [4].

Політичні партії не можуть функціонувати ізольовано одна від одної, вони взаємодіють - конкурують, формують спільні стратегії, обмінюються інформацією. Міжпартійна комунікація - це вид політичної комунікації на основі спільності, часткового збігу або протилежності інтересів, у якому головними учасниками є політичні партії та блоки. Міжпартійна комунікація, по-суті, формує партійну систему. Для побудови міжпартійної комунікації використовують різні технології. Щоб обрати оптимальну технологію комунікації, потрібно діагностувати політичну ситуацію в цілому, відносини між політичними партіями, подбати про створення індивідуальної стратегії для конкретного політичного актора, зокрема й партійного лідера.

Однак, у більшості випадків міжпартійна комунікація на міжособистісному рівні відбувається не офіційно: на світських заходах, випадкових зустрічах, зустрічах «без краваток».

Засоби масової інформації відіграють не останню роль у міжособистісній комунікації між партійними діячами. Партійні лідери роблять заяви, критикують чи використовують компрометуючу інформацію про свого конкурента через ЗМІ (на шпальтах газет, через телебачення чи радіо, інтернет-сайти). Процедура такої комунікації передбачає відповідь «ображеного» політичного діяча зі спростуванням певної інформації.

Комунікацію на міжособистісному рівні можна спостерігати і при роботі депутатів у парламентських комітетах та комісіях. Незважаючи на те, що при такій роботі депутати відстоюють та представляють інтереси своєї фракції, комунікація все ж таки залишається міжособистісною.

Процедура міжінституційної комунікації має більш визначений характер і переважно відбувається за такою схемою: підготовка матеріалів для проведення зустрічі (орієнтований перелік питань, місце та час зустрічі), розробка порядку денного та регламенту зустрічей, проведення зустрічі, можливе створення робочих груп для розгляду певних питань. Якщо зустріч закрита - підготовка матеріалів до цієї зустрічі, допуск на засідання, оформлення протоколів, рішень.

Робота в комітетах та фракціях передбачає два рівні політичної комунікації: міжпартійний рівень політичної комунікації при роботі в комітетах та комунікацію в середині фракції. Комунікацію в середині фракції також частково можна назвати міжпартійною, але лише за тією умовою, що до складу фракції входять представники різних партій.

У суспільствах, де відбуваються демократичні перетворення існує певна специфіка міжпартійної комунікації, (вважає І. Костів і називає такі суспільства транзитними) оскільки вона відбувається в контексті переходу від звичайної багатопартійності як сукупності значної кількості партій, які, проте, не мають реального впливу на процеси ухвалення рішень, формування урядових стратегій, - до партійної системи як інституалізації політичного плюралізму і змагальності. Власне, міжпартійна комунікація - це один із вагомих чинників розвитку політичної конкуренції і відповідно подальшої демократизації [3].

Це зумовлює конфронтаційний та тіньовий характер міжпартійної комунікації на початку транзиту і відповідний дискурс комунікації. Постійні протистояння між «старою» та «новою» елітою, коаліцією та опозицією, що набирають характеру «війни без правил», посилюють конфронтаційність у взаємодіях і комунікації між партіями. Проте відсутність ресурсів для монополізації політичного поля, тиск на еліту з боку суспільства поступово формують взаємозалежність груп еліти і політичних партій, які вони створюють, і, відповідно, - передумови для співробітництва між ними, хоча часто ситуаційного, що відповідно поступово трансформує принципи та дискурс комунікації між ними. У цій ситуації міжпартійна комунікація стає інструментом внутрішньоелітних домовленостей про правила й обмеження в боротьбі за владу, зберігаючи свій переважно тіньовий, неформалізований характер.

Утверджувати демократичні принципи, досягати згоди політична еліта може завдяки міжпартійній комунікації. Отже, принципи і результати комунікації політичних партій зумовлені інституційною системою суспільства, мірою її консолідованості.

Незважаючи на те, що Україна знаходиться вже не на початку «транзиту», і на думку дослідників партійна система вже набула сталого вигляду, багато ознак транзитного суспільства (описаних вище) спостерігаються в комунікації партій і сьогодні.

Отже можна дійти висновку, що свою основну функцію - представництво інтересів певної частини суспільства, українські партії виконують неналежним чином, адже слабко уявляють собі ці інтереси. Причиною цьому є відсутність систематичної роботи з електоратом, нехтування відстеженням його настроїв і потреб, тобто відсутність системної комунікації. Натомість партії гарно усвідомлюють свій інтерес - досягнення влади, тому дружно активізують комунікативні зусилля напередодні виборів, «обробляючи мізки» електорату.

Список використаних джерел