Чехія, Словаччина і Німеччина

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Чехія і Словаччина

У складних політичних умовах розвивалася революція в чеських та словацьких землях. У Богемії та Моравії значну кількість населення становили німці. Вони мали значно ширші політичні права, ніж чехи. Політичний режим К. Меттерніха в Австрійській імперії не дозволяв чехам і словакам створювати політичні організації, однак поблажливо ставився до їхнього культурного розвитку. Завдяки Й. Добровському та Й. Юнгманну була створена чеська літературна мова, якою користувалися також словацькі автори. Одночасно здійснювалися спроби створення словацької літературної мови. Незначна за чисельністю інтелектуальна еліта обох народів створила умови для національного відродження і водночас для диференціації двох споріднених, але відмінних етнічних одиниць.

Перебуваючи в опозиції до режиму К. Меттерніха, чехи співробітничали з німецькими демократичними організаціями. Вони продовжували працювати спільно і після того, як у березні 1848 р. революційна хвиля досягла Богемії. Німецькі та чеські демократи були переконані в необхідності реорганізації абсолютизму і проведення демократичних соціально-політичних реформ, широкої автономії у складі відновленої монархії. Однак значні розбіжності спостерігалися в питаннях національного об'єднання. Німці виступали за утворення об'єднаної Німеччини і взяли участь у роботі Франкфуртського парламенту. Чеські ж демократи, лідерами яких були Ф. Палацький, К. Воровський, Ф. Рігер, вбачали небезпеку як в ідеях, що виходили з Франкфуртського парламенту, так і в ідеях об'єднання німецьких земель під егідою Австрії.

Спочатку вони висунули ідею створення парламенту Богемії з майбутнім перетворенням його на Генеральну асамблею Богемії, Моравії та Сілезії. Пізніше запропонували скликати з'їзд представників усіх слов'янських народів імперії. Він почав свою роботу в Празі у червні 1848 р. Провідну роль на з'їзді відігравав Ф. Палацький, який обстоював ідею австрославізму. Слов'янський з'їзд насторожено зустріли австрійці, німці та угорці. 17 червня, після декількох сутичок пражан з австрійськими військами, австрійський комендант Праги розігнав слов'янський з'їзд і придушив повстання празьких революціонерів.

Чеські демократи зосередились на роботі австрійського рейхстагу, де намагалися скоординувати свої дії з депутатами від інших національних областей імперії та закласти в конституцію федеративні ідеї. Після Відня рейхстаг працював у м. Кромериці. Федеративні ідеї були закладені в проект конституції, однак їх не прийняли радники імператора Франца Йосифа і в березні 1849 р. рейхстаг було розпущено. Монархічний уряд поступово почав згортати залишки конституціоналізму.

Націоналізм угорських демократів відштовхнув від них демократичних лідерів Словаччини. "Адвокати в Пешті" відмовилися офіційно підтвердити повагу до прав словаків і не дозволили створити місцевий сейм, натомість наказали заарештувати діяча словацького відродження Л. Штура. Словаки створили Національну раду, яка стала союзником габсбурзької монархії й навіть ухвалила рішення про відправлення збройних загонів на придушення угорської революції. політичний чех німецький меттерніх

Поразка революції в Угорщині ознаменувала завершення революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії. Почалася поступова реставрація монархічних інститутів влади та ліквідація демократичних завоювань. Нарешті у 1851 р. було скасовано конституцію 1849 р.

2. Німеччина

Динамічний економічний розвиток німецьких держав у середині 40-х років змінився депресією і загальною економічною кризою. Наслідком кризи стали зростання безробіття і погіршення становища робітників та ремісників. Неврожайні роки (1845-1847) призвели до голоду, який охопив усю Центральну Європу. Періодично спалахували голодні бунти та антиурядові виступи в деяких німецьких державах. Детонатором масових революційних виступів стала звістка про революцію в Парижі та повалення королівської влади.

На початку березня ліберали і радикали зібрали у прикордонних з Францією німецьких державах численні мітинги, на яких висувалися вимоги надання демократичних прав та свобод, введення конституції, ліквідації залишків феодальних повинностей, забезпечення прав на працю та скликання загально-німецького національного парламенту. У більшості німецьких держав ці події розгорталися мирно. Лише у Пруссії відбулися сутички берлінських демонстрантів з військами та поліцією, споруджувалися барикади.

Після того як у Німеччині стало відомо про революцію у Відні та відставку князя К. Меттерніха, символу попереднього реакційного порядку, правителі німецьких держав, щоб запобігти подальшому розгортанню революції на зразок Франції, поспішили задовольнити вимоги демонстрантів. Прусський король Фрідріх Вільгельм IV ліквідував цензуру, пообіцяв ввести конституцію та скликати об'єднаний ландтаг. "Березневі вимоги" були виконані також в інших німецьких державах, де створювалися нові уряди, до складу яких входили ліберали.

Після швидкої і майже безкровної революції з'ясувалося, що скористатися наслідками перемоги буде важко. Були значні суперечності між лібералами та радикальними демократами. Якщо перші були представлені в урядах і отримали реальну можливість для проведення ліберальних соціально-економічних та політичних реформ, то радикали вважали революцію незавершеною і закликали люмпенізовані маси до активних дій та проведення соціалістичних перетворень. Спостерігався гострий конфлікт між пролетаріатом, який вимагав соціального законодавства та захисту своїх прав в індустріальному виробництві, та буржуазією, що намагалася використати владу для прискореного розвитку індустріального капіталізму на основі вільної конкуренції. Відбувалися палкі дискусії щодо майбутнього національного об'єднання. Прихильники ідеї "великонімецького" варіанта обстоювали ідею, що національне об'єднання повинне відбутися під егідою Австрії. Прихильники ж "малонімецького" варіанта переконували, що в імперії Габсбургів був значний відсоток слов'янського, угорського та італійського населення, а тому вона не могла відображати інтереси всіх німців. Природним об'єднавчим центром, на їхню думку, мала стати Пруссія, чиє геополітичне положення може забезпечити ефективне державне управління та безпеку в Центральній Європі. Ці дискусії визначили діяльність загальнонімецького парламенту.

Попередній парламент зібрався у Франкфурті-на-Майні у березні 1848 р. Представники від усіх німецьких земель (у тому числі Австрії) утворили Комітет п'ятидесяти, завданням якого мала стати підготовка до скликання Національних зборів. У квітні - травні проходили вибори делегатів за різними виборчими законами, що діяли в німецьких державах. Серед делегатів більшість становили помірковані ліберали, і навіть у південно-західних німецьких землях, де досить відчутним був революціонізуючий вплив Франції, вони здобули перемогу. Здавалося, це створить міцне підґрунтя для розроблення конституції об'єднаної Німеччини.

Парламент почав роботу 18 травня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні в церкві Св. Павла. Багато часу відводилося обговоренню загальнолюдських принципів та громадянських прав, які мали бути утверджені в новій Німеччині. Тимчасовий імперський уряд очолили ерцгерцог Йоганн, дядько австрійського імператора Франца Фердінанда, найпоміркованішій член габсбурзької династії, та князь К. Ляйнінген, двоюрідний брат англійської королеви Вікторії. Однак тимчасові органи не мали необхідної повноти влади. Зокрема безплідними були їхні дії щодо залучення німецьких держав до війни з Данією за Шлезвіг та Голштайн. Пруссія проігнорувала Франкфуртський парламент і в серпні уклала з Данією мир. Незадоволені сепаратними діями прусського короля восени подали у відставку керівник тимчасового уряду Ляйнінген та впливовий австрійський діяч ліберального напряму А. фон Шмерлінг.

Робота парламенту ускладнилася загальним спадом революції восени 1848 р. Прусський король та новий імператор Австрії Франц Йосиф відверто нехтували вимогами лібералів і схилялися до пропозицій консерваторів. Така ситуація спостерігалася також в інших німецьких державах. Наприкінці року Національні збори нарешті завершили обговорення основних демократичних принципів конституції об'єднаної Німеччини. "Декларація прав німецького народу" - складова конституції - проголошувала основні права та свободи громадян, рівність усіх перед законом, ліквідацію станових переваг, усіх феодальних повинностей, недоторканність приватної власності тощо.

Оскільки в Австрії було вироблено імперську конституцію, де наголошувалося, що жодна з австрійських земель не може увійти до нової Німеччини, то було прийнято "малонімецький" варіант об'єднання. "Імператором німців" мав стати прусський король. Він повинен був очолювати і виконавчу владу, а законодавча передавалася двопалатному парламенту, який складався з нижньої палати (фольксхаус) та Зборів держав (штатенхаус) із представників урядів та ландтагів окремих держав. Для заспокоєння радикалів, які наполягали на ліквідації монархії та створенні єдиної демократичної республіки, запровадили загальне виборче право для чоловіків. Проект конституції було розіслано у німецькі держави і після обговорення прийнято 27 березня 1849 р.

28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент проголосував за обрання прусського короля Фрідріха Вільгельма IV німецьким імператором (290 голосів проти 248). З квітня делегація парламенту, очолювана його головою Е. Сімсоном, запропонувала корону королю. Однак Фрідріх був надто консервативним, щоб прийняти корону, яка "тхнула революцією", з рук лібералів. До того ж такий крок неминуче призвів би до погіршення відносин з Австрією, яка традиційно негативно ставилася до спроб Пруссії встановити гегемонію в німецьких землях. Король також відмовився визнати ухвалену парламентом конституцію.

Без підтримки Пруссії та Австрії діяльність Франкфуртського парламенту стала безперспективною. У травні тимчасовий уряд припинив діяльність, більшість депутатів роз'їхалися. Парламент переїхав до Штутгарта і 18 червня 1849 р. був розігнаний поліцією.

Радикали зробили спробу захистити конституцію, яка давала надію на майбутні демократичні перетворення. Влітку 1849 р. почалися народні повстання в Дрездені, Пфальці, Бадені, Рейнській області, які були придушені місцевою владою та прусськими військами. Революція зазнала поразки, не виконавши головних завдань - об'єднання Німеччини та утвердження демократичних принципів. Водночас остаточно утвердилася провідна роль Пруссії в німецьких землях.

Революції 1848-1849рр. не привели до радикальних політичних змін в Європі. Повсюдно було відновлено монархічні режими, збережено роздробленість Італії та Німеччини. У Франції на короткий час було встановлено республіку та обрано президента Луї Наполеона Бонапарта і введено конституцію. Після придушення революцій настали роки реакції.

Размещено на Allbest.ru