Вчення Макіавеллі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах розвитку суспільно-політичного життя переймалися філософи та історики, соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення гармонійної взаємодії між політикою і мораллю важливе значення має з'ясування причин, що зумовили розрив між ними, аналіз форм взаємодії практично-політичної діяльності людей із загальнолюдською мораллю, єдність яких забезпечує гуманістичне регулювання співвідношення цілей та засобів у політиці.

Звичайно ж, моральність політики - величина відносна. В стабільних демократичних режимах мораль є одним з найважливіших джерел взаємоиоважного діалогу еліти і населення. Водночас окремі політичні процеси здатні значно понизити морально допустимі межі політичних вчинків. У 1919 році, благословляючи створення інституту заложників (білих офіцерів), Троцький писав: мораль підкоряється інтересам революції, мета (демократія і соціалізм) виправдує, при відомих умовах, такі засоби, як насильство, неправда та вбивство, якщо вони «справді ведуть до визволення людства», таке ототожнення моралі та політики ще більш згубне для теорії і практики, аніж ігнорування політикою моральних цінностей, критеріїв.

Мета: довести, що політика і мораль розмежувалися з плином часу; дослідити політичні вчення Н. Макіавеллі.

Актуальність: якщо у свій час Макіавеллі був єдиним хто розмежовував політику і мораль, у нас чс залишились одиниці хто їх не розмежовує. Думка про розділення є сформованої і лише допрацьовується певними аргументами.

1. Політичне вчення Н. Макіавеллі

Політична наука, започаткована ще в епоху античності, активно відроджується наприкінці середньовіччя. Це пов'язано з іменем одного з видатних засновників політичної науки італійця Н. Макіавеллі (1469-1527). Саме в його працях «Міркування з приводу першої декади Тита Лівія» та «Володар» дістає дальший розвиток політична наука.

Н. Макіавеллі одним із перших зробив значний крок уперед у визначенні предмета політичної науки, її методу іі певною мірою законів. На його думку, основним предметом політичної науки є держава і влада. «Володар» - це дослідження про владу: її завоювання, утримання, розширення і втрату.

Пориваючи з релігією, Н. Макіавеллі обґрунтовує політику як дослідницьку науку. При цьому відкидається схоластичне середньовічне вчення про державу і право. Спираючись на аналіз історичної практики, він робить висновок, що стрижнем політичної поведінки людини є не християнська мораль, а вигода й сила. «Доля, - зазначав Н. Макіавеллі, завжди на тому боці, де краща армія». Звідси і теза про те, що в політиці треба апелювати не до моралі, а до сили - «мета виправдовує засоби». Завдання політичної науки полягає в тому, щоб пояснити справжній стан речей, виходячи з фактичного матеріалу та історичного досвіду, на основі пізнання реальної дійсності виводити політичні принципи і відповідно до них творити політичну історію. У теорії Н. Макіавеллі держава означає політичну історію. У теорії Н. Макіавеллі держава означає політичний стан суспільства: ставлення панівної верстви до підлеглих, існування певним чином організованої політичної влади, юстиції, створення відповідних законів тощо. Багатоманітність конкретно-історичних форм держави і політичної влади Н. Макіавеллі виводить насамперед із боротьби певних сил суспільства, переважно знаті й народу.

Поганою славою Макіавеллі завдячує написаним у вигнанні книгам «Державець» і «Міркування», де автор викладає свої погляди на потаємні пружини управління державою, на те, якими мають бути правителі, щоб досягати успіхів. Макіавеллі відверто пише, що успіх для політика - то не що інше, як досягнення поставленої перед собою мети, не важливо, гарна вона чи погана. Автора згаданих книг традиційно звинувачують у безпідставних обурливих наклепах не тільки на державців, а й на політику як таку. Мабуть, тому що Макіавеллі наважився описати дійсну поведінку людей при владі, а не те, як вони повинні поводитися. І вже зовсім не те, як самі політики інтерпретують свої наміри та дії.

Дуже можливо, що Макіавеллі був не циніком чи сатириком, а тільки об'єктивним проникливим науковцем-спостерігачем сучасного йому суспільного життя. З мікроскопом (тоді лінзами) та скальпелем у руках. Нечисленні захисники Макіавеллі вважають, що більшість патетичних звинувачень на його адресу-то обурення лицемірів, які чинять зло, прикриваючи його шляхетними словами. Людей, які найбільшим гріхом вважають щирість, відвертість.

Важливо, що в ході аналізу політичних форм звертається увага на різноманітні чинники, які виливають на становлення й зміну цих форм - економічні, військові, територіальні, географічні, демографічні, етнічні тощо. Політичні погляди Н. Макіавеллі - це реалістичний аналіз людських стосунків, що ґрунтується на досягнутому рівні знань про суспільство

Розуміння політики як об'єктивного явища закладало міцний фундамент політичної теорії як точної, досвідної науки, яка, на думку мислителя, пояснює минуле, керує теперішнім і може прогнозувати майбутнє.

Н. Макіавеллі намагається розкрити закономірності суспільнополітичних явищ, з'ясувати причини зміни однієї форми держави іншою, визначити найкращу з них, розглянути проблеми співвідношення влади правителя і народу тощо. Аналіз і вирішення цих питань, виходячи з потреб часу, надавали вченню мислителя значення практичної науки про політику, управління державою. Введення самого терміна, тобто «держава», в політичну науку Нового часу пов'язують саме з Н. Макіавеллі.

Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися.

Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання. Але після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так і підданих.

У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Н. Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими.

Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка є більш стійкою, ніж монархія, вона краще пристосовується до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм. Народ мислитель ставить вище від монарха, вважаючи його розумнішим.

Ці ідеї викладені Н. Макіавеллі головним чином у його історичних працях. Принципово іншими є його погляди, подані у трактаті «Правитель» (в оригіналі ця праця має назву «IIргіпсіре», що означає «одноосібний правитель»).

Основний зміст цієї праці складають змалювання образу ідеального, на думку Н. Макіавеллі, правителя та рекомендації щодо того, як йому здійснювати і зміцнювати свою владу.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіавеллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, - це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

Чим же була зумовлена така позиція Н. Макіавеллі? Насамперед історичними обставинами. Тогочасна Італія була роздрібнена на кілька ворогуючих між собою князівств, які до того ж зазнавали утисків з боку іноземних завойовників. Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною з яких є зміцнення держави, не нехтує ніякими засобами.

Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. По суті справи, засуджуючи тиранію як форму правління, мислитель виправдовував її стосовно тогочасних італійських умов.

Зазначена позиція Н. Макіавеллі пояснюється також однією з основних аксіом його політичної філософії - думкою про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Н. Макіавеллі наголошував, що люди можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має бути переконаним, що знать - честолюбна, а народ - чернь, яка захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх. Щоправда, правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Свої дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво. На відміну від образ, яких, за Н. Макіавеллі, потрібно завдавати швидко і разом, благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще. На думку мислителя, самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.

В цілому Н. Макіавеллі зробив вагомий внесок у розвиток політичної думки, і західна політологія вважає його основоположником науки про політику

політика мораль макіавеллі государ

2. Проблема політики і моралі у «Государі» Макіавеллі

Трактат «Государ» вийшов у світ вже після смерті автора, хоча написаний був ще в 1513 р., коли відсторонений від недавньої політичного життя Макіавеллі активно переосмислював її. Вся книга складається з вступу і двадцяти шести глав. Насамперед, Макіавеллі торкнувся питання отримання, а точніше захоплення державної влади. Далі він постарався проаналізувати історичний досвід на прикладі завоювань Олександра Македонського. Намагаючись охарактеризувати сутність держави, він виклав своє бачення про роль громадян у державі і критеріях сили тієї чи іншої влади. Кілька глав було присвячено ролі Церкви і війська в державі, яке він вважав дуже важливим оплотом будь-якого правителя. Зрештою, він підійшов до самого хвилюючого його питання - особистості правителя - «государя» (В деяких перекладах «князя»), чому приділив велику частину твору - сім глав. Розвиваючи цю ключову ідею, він також додав вимоги до радників «государя», і проаналізував новітню історію своєї батьківщини Італії, закликаючи зробити її незалежною і потужною державою.

Отже, на думку Макіавеллі, ідеальний правитель - це скупий, жорстокий, що викликає страх і повагу серед поданих, часом віроломний (не стримує свого спілкування, якщо воно не відповідає «державному інтересу»), розумний, хоробрий, активний і рішучий. Під скупістю Макіавеллі розумів відмову від розкоші, надмірних витрат, які не тільки спустошували скарбницю, а й розбещували самого правителя, роблячи його зніженої маріонеткою своїх примх. Складно оцінити жорстокість з погляду пізнього Середньовіччя і сучасності, але очевидно під жорстокістю в «Государі» розумілася безкомпромісна боротьба з політичними опонентами, аж до повного фізичного винищення і підтримка атмосфери шанобливого страху в суспільстві. Однак, підкреслював автор «Государя», викликаючи страх серед громадян, правителю не варто вдаватися в крайнощі, щоб не викликати ненависті і презирства. Тому не можна зазіхати на майно і жінок громадян, бо зневажені майнові та особисті інтереси найчастіше стають причинами бунтів. Презирство ж до «государя» може бути викликане його нерішучістю, постійним коливанням у державних справах, що сприймається як ознаки політичної слабкості. Будь-яке рішення правителя має бути твердим, сам він повинен був чоловік розсудливим, і вибирати для себе відповідних порадників, за якими про нього будуть судити. Таким чином, Макіавеллі відкидав закони християнської моралі в політиці, як і всякої іншої моралі. Він вважав, що там, де йдеться про владу, мораль - це лише прояв слабкості або виверт. Про людські моральних якостях він відгукувався в даному трактаті вельми цинічно: «Про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні й непостійні, схильні до лицемірства і обману, що їх відлякує небезпеку і тягне нажива: поки ти робиш їм добро, вони твої всій душею, обіцяють нічого для тебе не щадити - ні крові, ні життя, ні дітей, ні майна, але коли у тебе з'явиться до них нужда, вони негайно від тебе відвернуться».

Також Макіавеллі писав «Люди завжди погані, доки їх не примусить до добра необхідність» («Государ», 2013. С. 82). Отже, категорії добра і зла у творі «Государ» постають в абсолютно новому світлі. Добро чи благо - це те, що служить побудові сильної держави, а зло - це всяке протидія даному процесу. Держава та її правитель стають абсолютною цінністю людського суспільства: «Коли на чашу ваг поставлена найвища цінність - єдність держави, правитель не повинен боятися уславитися жорстоким. Можна стратити баламутів стільки, скільки потрібно, тому що страти стосуються доль небагатьох, а безлад - лихо для всіх» («Государ», 2013. С. 295). З цих цитат можна також зрозуміти, що Макіавеллі вважав масу людей нездатною забезпечити своє соціальне благополуччя без керівництва розумного і жорсткого правителя, який би підтримував справедливе соціально-економічну рівновагу і захищав свій народ від зовнішніх посягань. Тобто історію творити особистість, а не маси. А головними інструментами правителя повинні стати закони і військова сила. Закони гарні в мирний час, але в період повстань або воєн, коли правитель може позбутися своєї влади, він сам же може їх порушувати і міняти в ім'я загального блага. Коли ж дія закону і зовсім стає недостатнім - в хід йде груба сила. При цьому військо має бути не наємним, а власним, національним, відданим «государю».

Але подібний стан речей і не виключає якогось демократизму: «Не можна чесно, не ущемляючи інших, задовольнити домагання знаті, але можна - вимоги народу, так як у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать бажає гнітити народ, а народ не бажає бути пригнобленим» («Государ», 2013. С. 301). У мирний час представники різних класів можуть бути причетними до управління в республіці. А ідеальний правитель повинен задовольнити першорядні потреби всіх верств населення, при цьому, будучи швидким на розправу, не поспішати з винагородами, бо рідкісні заохочення більше цінуються і схиляють підлеглих до поваги. Всякий хороший глава держави не повинен «спочивати на лаврах», отримавши владу, але продовжувати боротися за неї, боротися з самою долею, не відтягувати навіть війну, якщо назріла така необхідність. І його не повинні бентежити поняття «моралі» і «чесності». Усяке слово, дане «государем» належить тільки йому і може бути їм повернено. А всякий спосіб захоплення і утримання влади непоганий, якщо «государ» за своїми якостями відповідає вимогам ідеального правителя. Звідси крилата фраза, приписувана Макіавеллі: «Мета виправдовує засоби». І хоч в тексті трактату вона не зустрічається, але цілком могла б служити епіграфом до нього. Ось звідки відбувся термін макіавеллізм і суперечлива слава Макіавеллі.

Макіавеллі провів чітке розмежування між політикою, релігією і етикою, що характерно і для сучасної політології за винятком етичних правил. Він спростував пануюче в суспільстві твердження Августина Блаженного про божественність влади. Всяка влада, вважав він, результат лише людських зусиль. А політика - це набір засобів утримання влади в інтересах усього суспільства («державних інтересах»).

Це подання про пріоритет суспільних інтересів над приватними також надовго закріпилося в західній політичній думці. Політика - це не ідеал, це реалії життя, і велика заслуга трактату «Государ» та й взагалі творчості Макіавеллі лежить в новому критично-нейтральному ставленні до політики, існуючому в політології як науці досі. Сам же парадокс політичних поглядів філософа, що і викликає суперечки навколо його ідей, полягає в тому, що він відкидав моральність, як таку, але вважав, що вона прагне до піднесеного, а політика тяжіє до реального, земного, а, значить, спроби їх об'єднання лише шкодять суспільству. Безглуздо думати, що правитель, політик буде абсолютно чесний, що він завжди буде стримувати своє слово і проявляти благородство, коли його влада опиниться в небезпеці. Багато в чому ці сміливі судження дуже перегукуються з сучасністю, адже хоча в глобальній політиці формально закріплені етичні нормативи, на практиці вони щодня порушуються політиками і цілими державами. Яскравим прикладом тому може служити недавній скандал про тотальне стеження американських спецслужб за громадянами інших держав всупереч деклараціям офіційної зовнішньої політики США.

Тому вважати Макіавеллі підступним інтриганом і приписувати йому політичний аморалізм несправедливо. Адже під істинної мораллю в політиці мислитель розуміє виконання громадського обов'язку, в даному випадку боргу правителя. А ось уникнення громадського обов'язку і є аморальність. Тому співвідношення політики і моралі Макіавеллі вирішує просто і безкомпромісно: досягнення політичних цілей будь-якими способами більш морально, ніж дотримання моральних норм без досягнення політичної мети. Читаючи його трактат «Государь», ми, по-перше, повинні взяти до уваги умови і причини його написання. А, по-друге, відкинувши «крайнощі» тієї епохи повинні звернути увагу на раціональну складову цього твору. Адже Макіавеллі вважав жорстокість і ігнорування моралі правителем не метою, а засобом, метою ж була не особиста вигода правителя, а ті самі «державні інтереси», загальне благо народу. Як патріот, він хотів бачити Італію єдиною і сильною. Саме тому і створив образ «государя» з одного боку як ідеального утопічного персонажа, з іншого боку, склавши своєрідний політичної кодекс, набір рекомендацій для італійських політиків. Чи міг він припустити, що кодекс цей увійде в історію?

Виникає й інше, більш актуальною питання, наскільки погляди Макіавеллі про політику і мораль, виражені в трактаті «Государ» застосовні для сучасності? Учені розходяться в думці. На мій погляд частково, так, бо дозволяють глибше зрозуміти феномен влади й особистості політиків. Так, в СРСР, урядом ігнорувалася рекомендація про не посягання на майно громадян: заборона приватної власності викликав ненависть до правлячої влади з кінцевим розпадом Союзу. У той же час, і сучасна Росія, і США, зміцнюють свою військову міць. Прикладів можна навести багато. Головна проблема - це політики «хамелеони». З точки зору макіавеллізм вони не так вже і погані, але зараз, як і в Італії VII в. важко зрозуміти як же і чиї ж інтереси вони відстоюють насправді?

Висновки

Найяскравішим представником політичної думки цього періоду був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі (1469-1527), відомий передусім своїми працями «Правитель» (1513), «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» (1519), «Історія Флоренції» (1532). Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику. Тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики.

На основі узагальнення багатовікового досвіду існування держав минулого й сучасності мислитель доводить, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний характер. Недоречно також осягати й вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами.

Макіавеллі справедливо вважається засновником політичної науки Нового часу. Він закликав розглядати явища політики поза їх зв'язком з релігією та етикою. Саме він ввів у науковий обіг поняття «держава» як таке (до нього мова велася тільки про конкретні держави). Макіавеллі був переконаним республіканцем, за що зазнав арешту, тортур, але зберіг свою відданість флорентійській комуні. Він був гарячим патріотом Італії, прихильником національної єдності. У той же час, спираючись на практику сучасної йому політики, Макіавеллі вважав, що заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які засоби - підкуп, лицемірство (формула «мета виправдовує засоби»). Звідси виникло поняття «макіавеллізм» як позначення вседозволеності в політиці. Мрія Макіавеллі - сильна республіка, яка гарантує своїм громадянам не лише розквіт свободи, а й рівність, привілеї, помґякшення майнових відмінностей. Лише свобода і рівність, на його думку, здатні розвивати здібності особистості, втілювати у ній любов до загального блага і громадянські чесноти.

Список використаної літератури

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. - 5-є вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 645 с.

2. Дробінка І.Г. Політологія: Навчальний посібник/ І.Г. Дробінка, Т.М. Кришталь, Ю.В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. - Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2004. - 387 с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк. - К.: Академія, 2003. - 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. - Х.: ХНЕУ, 2004. - 340 с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. - 2-є вид., перероб. і доп. - К.: Фирма «ИНКОС»: Центр учбової літератури, 2007. - 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л.М. Герасіна, В.С. Журавський, М.І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: ВД «Ін Юре», 2006. - 519 с.

9. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод. - Суми: Університетська книга, 2001. - 405 с.

Размещено на Allbest.ru