Походження влади і розвиток вчень про неї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра політичних наук

Індивідуальна робота

З політології На тему: «Походження влади і розвиток вчень про неї»

Виконала: студента гр. ЕП-21 Бурлака Д.М.

Перевірив: доц. Панібудьласка А.В.

Київ 2016

План

політичний влада політика державний

Вступ

1. Сутність влади

1.1 Види влади

1.2 Функції влади

2. Походження влади

3. Розвиток вчень про владу

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Влада - одне з фундаментальних почав суспільства і політики.

Поняття влади є одним з центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Парадокс політичної влади, здатної обертатися для людини одночасно і доцільною силою, і злою волею, за всіх часів займав розуми філософів і письменників. Аристотель і Шекспір, Гете, Ніцше і Достоєвський, Фуко і Кафка у філософських категоріях чи художніх образах намагалися відкрити завісу над цим, далеко ще не пізнаним, феноменом життя суспільства і людини.

Влада з'явилася з виникненням людського суспільства і буде в тій чи іншій формі завжди супроводжувати його розвиток. Влада необхідна, насамперед, для відтворення людського роду. Сімейно-родова форма влади спостерігалась у кочових народів Росії. З розвитком осілості поступово затверджувалася племінна влада. Формування влади територіальної обумовлено необхідністю організації суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми. З появою класів і держави кровні, родові зв'язки були зруйновані, моральний авторитет старійшини роду змінився авторитетом публічної влади, яка відокремилася від суспільства і стала над ним.

Влада є властиве суспільству вольове відношення між людьми. Влада необхідна, підкреслював Аристотель, насамперед, для організації суспільства, яке немислиме без підкорення всіх учасників єдиній волі, для підтримки її цілісності та єдності. [3]

1. Влада, її види та функції

Поняття влади є одним із центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення поняття влади, її сутності та характеру має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності соціальних відносин. Влада -- це основний елемент, що зв'язує політичну систему суспільства в одне ціле. Саме влада визначає природу і стійкість політичної системи, виражає волю соціальних суб'єктів. Ця воля здійснюється як обов'язкова, публічна, що підкорює собі всіх членів суспільства. Влада забезпечує порядок, тобто приведення поведінки суб'єктів у відповідність з нормами та цінностями, необхідними для існування системи. Влада виражає й захищає докорінні інтереси й сукупну волю соціальних об'єднань, є засобом реалізації цих інтересів та волі. Вона має глибокий внутрішній зв'язок із таким суспільним явищем, як організація. Це і соціальний інститут, і порядок відносин, і цілеспрямована діяльність зі створення організації, підтримки стабільності й порядку. Влада -- це осмислений цілеспрямований процес, що визначає цілі, шляхи й засоби розвитку суспільства, організує відповідну діяльність його членів. Влада необхідна насамперед для організації суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх його учасників єдиній волі, необхідна для підтримки цілісності та єдності суспільства.

1.1 Види влади

Влада як суспільне явище має структурний зміст, що уможливлює її класифікацію. Аналіз феномену влади дає змогу дійти висновку, що структура влади має типові, родові та видові характеристики.

Тип влади можна визначити, виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Кожний із типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, у свою чергу, можна класифікувати за видами. Так, у сфері політики існують такі види влади, як державна, партійна, влада суспільних об'єднань тощо.

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політичної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що політична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у межах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних організацій і т. п.

На відміну від політичної влади державна влада не обов'язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада -- це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада означає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей і завдань цієї організації.

Аналіз типів, родів та видів влади дає змогу побудувати її наукову класифікацію, яка дуже важлива для оцінки ролі та місця влади в суспільстві, для визначення її функціонування та перспектив.

Влада різних типів розрізняється за низкою взаємозв'язаних ознак:

1) за організацією -- інституціонально організована, тобто така, що існує у формі різних установ зі своєю структурою та ієрархією відносин (розпорядження, виконання) та інституціонально не організована, тобто така, що існує лише у формі політичних асоціацій, лідерства в неформальних групах і т. п.;

2) за структурою функціонування -- політична й неполітична влада (економічна, правова, ідеологічна, сімейна, особиста і т. п.);

3) за сферою та обсягом -- влада держави в зовнішньополітичних відносинах, міжнародна влада всесвітніх організацій, союзів, блоків країн та інтегрованих державних співтовариств;

4) за суб'єктом влади -- парламентська, урядова, судова, особиста (монархічна, президентська), колективна (партійна, колегіальна, кланова, народна, класова і т. д.);

5) за структурою правлячого суб'єкта -- одноосібна (монархічна, самодержавна, диктаторська, директорська та ін.) і поліархічна, що створюється групою людей (тип групового самоврядування);

6) за методами, що застосовуються для ствердження влади, -- панування, насильство, інші види примусу, переконання, авторитет, харизматична влада;

7) за соціально-політичною природою та структурною організацією носія влади -- монархічна та республіканська;

8) за режимом правління -- демократичний, авторитарний, деспотичний, тоталітарний, бюрократичний та ін.; 9) за соціальним типом -- рабовласницький, феодальний, буржуазний і т. д.

1.2 Функції влади

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох взаємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій, керівних органів політичних партій та провідних суспільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими групами та всередині них, котрі створюють загальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільстві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Середній рівень влади зв'язує два інші системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних посадових осіб та основні кадри політичного управління [4].

У суспільному житті мають місце такі основні способи завоювання та досягнення політичної влади: політична реформа; політична революція; контрреволюція, мілітаристський спосіб; різного роду політичні перевороти. Як свідчить досвід людства, спосіб здобуття влади зумовлює характер дальшої діяльності політичних сил, які приходять до влади.

Політична влада відіграє надзвичайно велику роль у житті суспільства і виконує такі головні соціальні функції.

Інтегративна функція. Одним з основних призначень влади є інтегрування зусиль різноманітних соціально-політичних сил, політичних партій та суспільних об'єднань на платформі загальнонародних інтересів. Саме в такий спосіб владні структури намагаються уникати конфронтаційних проявів, запобігати конфліктам і долати їх, спрямовуючи хід політичних подій у конструктивне русло.

Регулятивна функція. Важливим призначенням влади є регулювання життєдіяльності суспільства. Володіючи такими інструментами, як право та система політичних норм, владні структури здійснюють політико-нормативне регулювання всіх процесів суспільного життя.

Мотиваційна функція. Однією з функцій влади є формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур.

Консолідуюча функція. Важливим призначенням влади є консолідація всіх елементів політичної системи. Ураховуючи характер і тенденції розвитку в суспільстві політичних відносин, політичних інститутів, норм політичного життя, а також виходячи з особливостей функціонування політичного режиму та рівня політичної культури, органи влади намагаються не допустити виявів конфронтації та консолідувати суспільство. Якщо влада є нездатною консолідувати різноманітні елементи політичної системи, це може призвести суспільно-політичне життя до серйозних деформацій та криз.

Стабілізаційна функція. Влада є важливою стабілізуючою силою організації суспільного й політичного життя. Стабільність влади виявляється у постійному зміцненні політичної системи, безперервному оновленні та розвитку демократичних політичних інститутів, у гарантованості та захисті політичних прав та свобод громадян. [4]

2. Походження влади

Влада виникає разом із людським суспільством як його невід' ємний і необхідний елемент. Причинами її появи були:

· потреба самозбереження соціуму;

· необхідність у продовженні людського роду;

· об'єктивна неоднорідність соціальної структури будь-якого суспільства;

· потреба в колективному (суспільному) характері праці.

Влада має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер й існує всюди, де є будь-які стійкі об'єднання людей (сім'я, плем'я, держава). Відносини влади спостерігаємо повсюди: в родині, у вузі, у виробничих колективах, в армії, у державі загалом. Влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, забезпечує його розвиток, єдність, керованість, слугує важливим фактором організованості і впорядкованості соціуму.

Важливим фактором появи влади є психологічний, сутність якого полягає у тому, що деякі люди за своєю природою схильні до домінування над іншими людьми. І водночас є люди, які почуваються більш комфортно, коли ними керують. [5]

Існують різні підходи до тлумачення влади:

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політичної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктрини є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління -- як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor у перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція -- донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управляти процесом прийняття рішень на локальному чи національному рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як атрибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних систем -- сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як результат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією доктриною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлення індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (З. Фрейд та ін.) проблема влади -- це проблема панування підсвідомості над людською свідомістю та поведінкою.

Отже, велика різноманітність підходів до вивчення влади свідчить не тільки про великий інтерес у світі до проблеми влади, а й про надзвичайну складність її.

На думку російського політолога Ф. Бурлацького, для визначення природи влади необхідно виходити з кількох моментів:

1) класового підходу, 2) конкретно-соціологічного підходу, що враховує плюралістичний характер влади в суспільстві, 3) конструювання не тільки загального поняття влади, а й з'ясування специфічних особливостей певних її видів: економічної, політичної, державної і т. п., 4) диференціації суспільної й особистої влади, котрі переплітаються між собою, але можуть бути і не пов'язані одна з одною (наприклад, сімейна влада не є політичною); 5) урахування різних особливостей влади в різних соціально-політичних структурах, формаціях, цивілізаціях; 6) виокремлення вольових та правових засад, котрі тісно зв'язані між собою, але не завжди є тотожними.

Виходячи з вищезазначеного, можна дати таке визначення влади. Влада в загальному розумінні -- це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей з допомогою відповідних засобів -- волі, авторитету, права, насильства. [4]

3. Розвиток вчень про владу

Влада є ядром політики. Влада виникла з появою людського суспільства і завжди супроводжувала і супроводжує його дальший розвиток. З появою в суспільстві нерівності людей, їх різних інтересів виникає і влада. Панівні соціальні спільності ставали фактором відчуження частини суспільства або іншого соціального утворення, інтереси якого перебували в підкоренні або не ураховувались представником панівних інтересів влади. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось в норму політичного життя, причому навіть в демократичних державах. До виникнення класів державна влада мала суспільний характер: відсутність апарату насилля над суспільством, особливі примусові установи. В первісному родовому суспільстві влада здійснювалась всіма членами роду, племені, які обирали старійшину. З появою класів, приватної власності і держави кровні, родові зв'язки руйнуються, замість морального авторитету старійшини роду виникає, формується авторитет публічної влади, яка виділилась з суспільства і стала над суспільством.

Політична влада, що сформувалась у стародавніх народів, сягала корінням в міфологію, уявлення про те, що земні порядки тісно зв' язані зі світовими космічними порядками, є їх невід' ємною частиною, мають божественне походження, початок, тобто на Землі влада від Бога. В Стародавньому Китаї вважалось, що влада має божественне походження, але єдиною точкою зв' язку з вищими небесними силами виступає верховний правитель Піднебесної, тобто імператор Китаю. За міфами, в Єгипті, Вавілоні, індії боги - джерело влади правителя - самі продовжують залишатися верховодами земних справ і людських долей. В Єгипті, Греції боги - перші безпосередні верховоди і законодавці утворених держав. За християнською міфологією, "вся влада від Бога" і зв'язок земного життя з Богом тільки через ісуса Христа - сина Бога. Божественність влади, правила поведінки, закони, - все у тодішніх поглядах відповідає природно-божественному порядку справедливості.

Відхід же від міфології про владу до раціональності пов' язаний з іменами Заратустри (Персія) і принца Сіддхартха, прозваного Буддою (Просвітлений) в індії. Будда відкидає думку про Бога як верховного, морального володаря світу, джерела закону. Людські справи, вважає Будда, залежать від власних зусиль людей. Відхід від міфологізації влади і формування філософських, політичних підходів до Світу, влади дали основу для теорії політики, влади і держави. В Китаї велику роль відіграло філософське вчення Конфуція (уі-v ст. до н. е.). В Стародавній Греції в історії виникнення і розвитку політичних поглядів виділяються три періоди: ранній - іХ-Х ст. до н. е. - зв' язки з становленням стародавньогрецької державності, раціоналізацією політико-правових уявлень, формуванням філософського підходу до держави і влади; другий - v-іу ст. до н. е. - період розквіту стародавньогрецької філософії і політичної думки і третій - іУ-іі ст. до н. е. - період еллінізму, занепад стародавньогрець-кої державності. В Стародавньому Римі виділяються три періоди: царський (754-510 рр. до, н. е.), республіканський (509-28 рр. до н. е.) і імператорський (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.). Єдина Римська імперія в 395 р. н. е. поділена на Західну (Рим) і Східну (Констан-тинополь) імперії. Східно-Римська Візантійська імперія проіснувала до 1453 р. В ученні про політику істотним внеском стали знамениті Закони ХІІ таблиць, праці Тіта Лукреція Кара (99-55 рр. до н. е.), вчення про владу і державу Цицерона та ін. Аналізуючи різні форми державної влади, Ціцерон виділяє форми державного устрою: царська влада, аристократична і народна (демократична) влада.

В Стародавній Русі утворення держави супроводжувалось появою і розвитком політико-правової ідеології, особливо після прийняття в 988 р. християнства, що санкціонувало розвиток феодалізму і сприяло посиленню влади князя. Проблеми влади і держави знайшли тоді відображення в праці Ілларіона "Слово о законе и благодати", літописі "Повесть временных лет", "Русская правда", "Слово о полку Игореве", "Послание князя Владимира" та ін. Обґрунтовується тоді і соціальна база влади (дрібні і середні феодали, на яких опирався князь). В ХІV ст. радикальні течії (Матвій Башкін, Феофан Косой та ін.) заперечували церковну владу, виступали за усунення земної влади, володіння Бога.

В епоху Відродження в Західній Європі значний внесок у формування концепцій влади внесли Нікколо Макіавеллі, пізніше - вчення про владу Шарля Монтеск' є, а потім своєрідні підходи до влади і держави здійснили філософи Томас Гоббс, Джон Локк, Гуго Гроцій, Іммануїл Кант, Фрідріх Фіхте, Георг Гегель, Карл Маркс та ін., російські мислителі Олександр Герцен, Микола Чернишевський, а пізніше, в кінці XIX ст. - на початку ХХ ст., філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяєв та ін., українські мислителі Феофан Прокопович, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський та ін. Проблеми влади перебувають в центрі уваги сучасної західної науки про політику Ві-льфредо Парето, Гаетано Моски, Роберта Міхельса, Макса Вебера, Моріса Дюверже та ін. І лише з утвердженням демократичного політичного режиму в усій повноті стала проблема розвитку теорії влади і держави.

Уявлення про головну роль політичної влади в суспільстві розвивав ще англійський філософ Томас Гоббс. Державною владою Томас Гоббс називав "Особу або збори, волі яких підкоряються всі інші". Влада є об' єднанням волі громадян в єдину волю. Влада безмежна, абсолютна, якими б не були її форми. Влада тримає людей в страху, спрямовує їх дії до спільного блага. Влада є сила. Хто не володіє силою, той не володіє владою. Томас Гоббс пояснював необхідність влади в основному соціальними причинами, хоча і зв' язував це з бажанням позбутися панівної в природному становищі війни всіх проти всіх. Ідея політичної влади як панування спільної волі, що опирається на насилля, сприйнята і марксизмом. Та вже суб'єктом спільної волі тут виступає економічно панівний клас. Політична влада визначається, по суті, як об'єктивна влада капіталу. Не відступав від традиційного розуміння політичної влади і Макс Вебер, який підкреслював, що головний засіб політики - сила. Політика ж означає прагнення до участі у владі або впливати на розподіл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між соціальними спільностями людей тощо. В сучасній науці про політику підкреслюється, що будь-яка політична влада має своїм завданням забезпечити порядок, тримати під контролем напруженість, зберігати статус-кво суспільства, реформувати його або революціонізувати (Флоріан Бро). Іспанський політолог Хосе Ортега-і-Гассет аналізує економічну, військову, інформаційну влади і владу страху (фобократію). В характеристиці економічної влади (або плутократії) відмічається, зокрема, що економічна влада є багатство, перетворене в знаряддя панування в суспільстві. Іншими словами, це влада, заснована на багатстві. Її головний засіб - гроші. В сучасних умовах економічна влада досягла виняткової консолідації. Економічна влада як така і сама по собі "не вдається до насилля", нібито не вона здатна безсоромно нехтувати всі божественні і людські норми. Економічна влада диктує поведінку діючих осіб на суспільній сцені. [6]

Висновок

Влада і є та знову, яка визначає політику; влада існує скрізь, де є спільна діяльність; це необхідний атрибут суспільних відносин, суть якого полягає в перекладі матеріальних і духовних інтересів й у спільну дію. Для того щоб забезпечити спільність в будь-якій справі, хтось повинен взяти на себе ініціативу розпорядження. Ця ініціатива або приймається, або заперечується. Така абстрактна модель функціонування влади: панування, домінування і злагоди та підпорядкування. У реалізації ж дійсного владного акта справа йде набагато складніше. Підпорядкування і опір виявляються переплетеними між собою дуже складним і для кожного окремого випадку специфічним чином.

Класична постановка питання про владу виходить з того, що вона являє собою сукупність політичних інститутів, за допомогою функціонування яких одні соціальні групи отримують можливість нав'язувати свою волю іншим і діяти у відповідності з так званими загальними (загальнонародними загальнодержавними) інтересами. Центральною місце серед цих інститутів займає держава, яка має право і обов'язок говорити від імені народу або всього організованого їм спільноти. Держава - необхідний суспільний інститут. Специфіка держави в тому, що воно претендує на монополію легітимного політичного насильства в межах своєї юрисдикції. Більш того, сутнісне визначення держави, згідно з Вебером, полягає в тому, що це єдина інстанція, яка має право на застосування насильства по відношенню до своїх громадян і в межах своєї території.

Політична влада, охоплюючи всі сфери життя і моделюючи людські відносини, зраджує їм статус політичних є джерелом і основою цієї політики, тобто влада - першооснова політики.

Список використаних джерел

1) Політологія: Навчальний посібник / За ред. А.С. Тургаева, А.Є. Хренова. СПб.: Питер, 2005. 560 е.: іл. (Серія "Навчальний посібник").

2) Полуніна Г.В. Політологія: навчальний посібник для ВУЗів. М: "Акаліс", 2005 р.

3) http://ua-referat.com/Влада_-_поняття_і_види.

4) http://www.info-library.com.ua/books-text-5468.html.

5) http://www.big-lib.com/book/74_Politologiya/7359_1Vlada_yak_odna_z_naigolovnishih_kategorii_politologii.

6) http://m.pidruchniki.com/1593110636361/politologiya/viniknennya_rozvitok_vchennya_pro_vladu.

Размещено на Allbest.ru