Сутність надання політичними консультантами послуг політичним діячам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з політології

СУТНІСТЬ НАДАННЯ ПОЛІТИЧНИМИ КОНСУЛЬТАНТАМИ ПОСЛУГ ПОЛІТИЧНИМ ДІЯЧАМ

План

1. Поняття політичного консультування

2. Основні види політичного консультування

3. Взаємодія політиків та політичних консультантів

4. Поняття та функції політичного менеджера

1. Поняття політичного консультування

Політичне консультування являє собою сферу діяльності фахівців, які працюють в інтересах політиків, надають необхідну їм інформацію, сприяють виробленню тих чи інших політичних рішень, стратегій діяльності політиків для досягнення поставлених перед ними цілей.

Політичне консультування можна визначити і як надання політичними консультантами послуг політичним діячам.

Політичне консультування засноване на використанні певних методик, підходів, вибір і зміст яких залежать від конкретної політичної ситуації.

Результатом політичного консультування є надана послуга, яка може полягати в аналізі варіантів можливих дій в політичній ситуації, визначенні найбільш раціональних, вигідних варіантів, розробці стратегії подальшої політичної діяльності і т. д.

Особливо значущу роль політичне консультування відіграє для регулювання відносин на вищих рівнях політичного простору.

У цьому випадку значимість прийнятих політичних рішень, перемоги і поразки в політичній конкурентній боротьбі мають значні масштаби, ці процеси здатні впливати на життя міст, регіонів, країни в цілому.

Політичне консультування найчастіше пов'язане з виробленням стратегій політичної діяльності, з формуванням іміджу політиків, з виробленням можливих варіантів управлінських рішень і визначенням методів, за допомогою яких можливе досягнення перемоги в політичній конкурентній боротьбі.

Завданнями політичного консультування є:

1) уточнення проблем, які виникають у клієнта в області політичної діяльності або при взаємодії з політичним полем діяльності суспільства;

2) надання поточної допомоги клієнту в процесі вирішення проблемної ситуації;

3) визначення порад і рекомендацій;

4) формування для клієнта пакета з найбільш характерних і типових проблем.

2. Основні види політичного консультування

Прийнято виділяти два види політичного консультування. Перший - «внутрішнє» консультування, коли допомога високопоставленому політику-практику надають працівники його апарату - помічники, радники, консультанти, а також спеціально створені для цього структури, наприклад прес-служби та РА-служби.

Другий - «зовнішнє» консультування, коли послуги надають незалежні агентства, спеціалізовані політичні консалтингові фірми. Кожен з цих видів має свою специфіку.

Головною особливістю «внутрішнього» консультування є те, що консультанти включені в структуру, якою керує політик-практик, вони знаходяться на службі, і їх функції визначаються в першу чергу штатним розкладом. І хоча, як зазначається в роботі «Політичне консультування», підготовленої колективом авторів під керівництвом Є. Єгорової-Гантман та І. Мінтусова, такі консультанти можуть надавати поряд з офіційно визначеним переліком послуг і неформальну допомогу, все-таки головний коло їхніх обов'язків визначається внутрішнім формальним розпорядком.

Так, у функції помічника зазвичай входить вирішення наступних завдань: розгляд підготовлених документів (проектів рішень) на предмет їх відповідності формальним вимогам (чи правильно оформлені папери) і раніше прийнятим рішенням, організація у разі необхідності доопрацювання проектів рішень, проведення додаткової експертизи, доповіді політику, здійснення контролю за виконанням рішень і т. У функції радників входить консультування політика в окремих областях (в галузі економіки, фінансів і т. д.) і вироблення пропозицій щодо вирішення стратегічних питань. У функції спеціальних служб - консультування політика з ведення окремих політичних кампаній з приводу, наприклад, формування іміджу самого політика та організації, яку він очолює. «Зовнішнє» консультування здійснюється шляхом укладення договору з незалежними консультантами або консалтинговими фірмами, в якому вказується перелік надаваних послуг і обумовлюються умови їх оплати. До послуг «зовнішніх» консультантів політики-практики вдаються у тих випадках, коли компетенція помічників і радників виявляється недостатньою. Зазвичай таке відбувається при необхідності швидкого вирішення несподівано виниклої проблеми або у випадку, коли проблема не може бути вирішена тільки силами працівників апарату. Найбільш частим випадком звернення до послуг «зовнішніх» консультантів є прийняття політиком рішення брати участь у виборах.

Кожен вид політичного консультування має свої переваги та обмеження. Так, «внутрішнє» консультування здійснюється на постійній основі, політик може в будь-який момент звернутися до свого штатному працівнику. «Зовнішній» консультант зазвичай буває доступний тільки на термін дії договору. Оскільки своїх помічників і радників політик приймає на роботу сам, а в процесі спільної роботи у нього складаються з деякими з них особисті, неформальні відносини, то і довіри до них він, як правило, відчуває більше, ніж до сторонніх консультантів. З іншого боку, штатні помічники і радники залежні від свого політика-керівника. Ця залежність може привести до появи бажання «підлаштуватися» під нього, тобто давати тільки ті поради, які зручні політику, які він хотів би почути. При такій ситуації ефективність «внутрішнього» консультування різко знижується.

Не можна сказати, що «зовнішнє» консультування повністю позбавлене цього недоліку. Бажаючи укласти вигідний договір, консультанти нерідко йдуть на поводу у політика, але все-таки їх самостійність створює більш сприятливі умови для об'єктивного консультування.

Основними видами політичного консультування є: - Інформаційно-аналітичне. До цього виду консультування політик вдається в тих випадках, коли йому потрібна всебічна аналітична інформація про проблемної ситуації. Наприклад, політик роздумує, чи варто йому вступати в передвиборну боротьбу. Для остаточного рішення йому потрібна інформація, за якою він звертається до фахівців. Зміст цього виду політичного консультування зводиться до збору інформації за розробленими методиками, до діагностики проблеми і прогнозу розвитку проблемної ситуації. У тих випадках, коли політик просить надати варіанти вирішення проблемної ситуації, крім її експертизи йому можуть бути запропоновані різні варіанти сценаріїв вирішення виниклої проблеми, розроблені відповідні рекомендації. До такого виду консультування політичні та державні діячі вдаються щоразу перед прийняттям відповідальних політичних рішень.

3. Взаємодія політиків та політичних консультантів

У різних видах політичного консультування політик очікує від консультантів різних підсумків їх діяльності. Якщо мова йде про інформаційно-аналітичному консультуванні, то від консультантів вимагається надання звіту про аналіз політичної ситуації, прогнозі її розвитку. Якщо мова йде про надання такої послуги, як проведення повноцінної виборчої кампанії, то на запрошених консультантів будуть покладені завдання розробки стратегії і тактики кампанії, створення виборчого штабу та організації його ефективної роботи. Якщо мова йде про психологічний супроводі політика, то завданнями консультантів стають психологічне тестування кандидата, корекція його уявлення про самого себе, психотренінги, надання допомоги у підготовці публічних виступів і т. п.

Для виконання кожного з перелічених видів діяльності потрібні відповідні професійні знання і навички. Але нерідко для політичних консультантів найбільшою проблемою стає не та конкретна робота, заради якої їх запросили, а встановлення взаєморозуміння зі своїм клієнтом, з політиком. Політики, що запрошують зовнішніх консультантів, - це люди зі сформованою системою цінностей, переконань і установок, з усталеними рисами характеру, з певною оцінкою власного Я. У кожного з них може існувати свій погляд на роль політичного консультанта. Політики, що володіють владної натурою, звиклі, що їм підпорядковуються, часто невиправдано починають тиснути на консультантів і не сприймають ніякої критики на свою адресу. Інші можуть бути спочатку недовірливо налаштовані до консультантів, підозрюючи їх у симпатіях до своїх політичних конкурентів і суперникам. Треті, перебуваючи в стані стресу, виявляються не здатні критично осмислювати ту інформацію, яку їм пропонують консультанти. Ми перерахували тільки найбільш типові причини, що ускладнюють взаєморозуміння політичних консультантів зі своїми клієнтами. Однак без встановлення нормальних робочих відносин між консультантом і клієнтом процес консультування просто неможливий. Ось чому він завжди розвивається як би в двох площинах: в одній площині йде робота, націлена на діагностику проблеми і розробку рекомендації щодо її вирішення, а в іншій - робляться зусилля по встановленню нормальних ділових відносин з політиком, людиною, якій доведеться приймати остаточне рішення. Мистецтво політичних консультантів полягає в тому, щоб по можливості якнайшвидше поєднати ці площині. Якщо цього не відбудеться, то велика ймовірність того, що підготовлений консультантами звіт просто не буде прийнятий до уваги політиком. Таким чином, поряд з виконанням своїх професійних обов'язків за рішенням конкретного завдання політичні консультанти повинні одночасно піклуватися про встановлення міжособистісних відносин з політиком-клієнтом, про створення атмосфери взаємної довіри. Відзначимо, що необхідно враховувати особистісні якості політика, риси його характеру, темпераменту.

4. Поняття та функції політичного менеджера

Поняття «менеджмент» означає сукупність принципів, форм, методів, прийомів і засобів управління матеріальними і людськими ресурсами. Цей процес здійснюють певні групи людей, які відповідно до законодавства та усталених у суспільстві норм поведінки реалізують владні функції щодо державної, комунальної, корпоративної власності. Усе, що стосується менеджменту на виробництві (на рівні фундаментальних принципів управління), застосовують і в політичній діяльності.

Недарма талановиті менеджери виробництва часто стають відомими політиками та державними діячами.

Політичний менеджмент - система управління політичними процесами, наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичний менеджмент охоплює систему управління політичною сферою суспільства на основі використання форм, методів і технологій правового менеджменту та політичного маркетингу. Він передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя політичних рішень. Цю функцію покладено на спеціалізовану групу людей (політична, правляча еліта), яка домагається необхідної поведінки людей - членів суспільства - за допомогою правових норм, умовлянь і маніпулювання.

Ці види соціотехніки управління називають ще інструментами регулювання впливу на людей. За порушення суб'єктом або об'єктом політики правових норм (законів, постанов, указів та інших нормативних актів), керівна група вдається до санкцій: звільнення з роботи, заборона на професії, обмеження певних прав (поїздки за кордон, публікування своїх праць тощо), обструкція в засобах масової інформації, судове та адміністративне переслідування. Крім санкцій, керівна група використовує і засоби заохочення: доступ до матеріальних благ і послуг, популяризація в засобах масової інформації та ін. суспільство влада політика

Такі види впливу на громадськість часто застосовують для розколу суспільних груп, які не поділяють домінуючих норм поведінки, моральних цінностей, оцінок суспільно-політичної ситуації.

Вплив на суб'єкти та об'єкти політики за допомогою умовлянь здійснюють тоді, коли намагаються їх переконати в необхідності певного політичного вибору. Техніка умовлянь передбачає залучення раціональної та нераціональної аргументації, використання статистичних даних, фактів, прагматичних аргументів, результатів соціологічних і психологічних досліджень. Під час нераціональної аргументації покладаються не на істинність аргументів, а на особистісні якості людей, котрі поділяють аналогічні думки, на авторитети, думки більшості громадян тощо.

Використовують і техніку формування емоційного компоненту, коли звертаються до стереотипів, національних інтересів, висміювання, залякування та ін.

Маніпулювання суспільною свідомістю використовують за потреби вплинути на суб'єкти, об'єкти політики, впливових кіл. Засоби маніпулювання поділяють на мовні та немовні.

Мовні передбачають використання певних штампів, термінів, ідеологічних і політичних кліше тощо. До немовних належать маніпулювання інформацією: блокування «невигідної» інформації, затримання її або викладення в сприятливому для себе контексті.

Найчастіше використовують фрагментарність інформації, що унеможливлює оцінку певної події в повному обсязі, об'єктивно. Це пасивний варіант маніпуляції. До активних належить насаджування стереотипів, «правильних» норм і цінностей. У політичній сфері виокремлюють менеджмент виборчої кампанії, діяльності правлячої (або урядової) команди й менеджмент окремої політичної кампанії з рекламування певних цінностей, доктрин, програм тощо. А процес управління розглядають на різних рівнях управлінської ієрархії: загальнодержавному, регіональному, місцевому, галузевому та ін.

Размещено на Allbest.ru