Релігія і тоталітарні режими (на прикладі нацистської Німеччини)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Трагічною спадщиною ХХ ст. для людства став досвід існування тоталітарних режимів, серед яких особливо вирізняється нацистський режим у Німеччині. “Третій Рейх” залишив по собі пам'ять як один із найкривавіших режимів у світовій історії, що виступив антиподом демократії, свободі, християнським цінностям. Як і інші тоталітарні режими, нацистський режим прагнув підпорядкувати собі не тільки політику, економіку, але й духовне життя німецького народу. У результаті, упродовж існування “Третього Рейху” виникли доволі складні стосунки режиму з традиційними віруваннями німців і їх головними церковними інституціями. Співіснування християнських конфесій -католицької і протестантської церков у Німеччині з гітлерівською державою віддавна викликає не тільки науковий, але й суспільний інтерес. Адже тут відбувався не тільки конфлікт між різними соціальними установами, але мало місце також і протистояння між різними системами цінностей світоглядного та морально-етичного змісту. Тотальний характер нацистської держави поставив у складні умови християнську релігію та її інституції. В теорії націонал-соціалізму і в політичній практиці нацистського режиму утвердилось ідеологічно спотворене бачення релігії, як засобу здійснення важливих завдань “Третього Рейху”. Німецькі католики і протестанти змушені були відстоювати самостійність і самобутність своїх конфесій, встановлювати нову систему стосунків з нацистським режимом. Поглиблення знань з питань релігійно-церковної політики нацистів видається нам актуальним і науково доцільним. Вивчення стосунків між державою і церквою в “Третьому Рейху” сприяє вирішенню проблеми історичної відповідальності німецького нацизму.

Історіографія націонал-соціалізму і “Третього Рейху” містить значний обсяг досліджень, перші з яких з'явилися ще до Другої світової війни. Релігійний аспект ідеології гітлерівців активно досліджувався в Німеччині. Ряд теологів та істориків церкви (Г.Безьєр, М.Грішат, Й.Кайзер, К.Маєр, Й.Мельхаузен, К.Новак і К.Шольдер) розробляють тему стосунків між Євангелічною церквою і нацистським режимом. Світські дослідники переважно вивчають взаємодію між католицькою церквою і державою в Німеччині 30-х- 40-х рр. (У. фон Хель, Х.Гюнтер, К.Хуммель, Х.Хюрт, Р.Морсей, К.Репген) [22, с. 108].

З 50-х рр. минулого століття серед німецьких науковців відбувається розмежування в царині дослідження взаємин церкви і націонал-соціалізму. Частина істориків дотримується консервативних позицій, а інші - ліберальних. Показовими у цьому відношенні є висновки ліберальних науковців К.Шольдера і Р.Морсея. На їхню думку, християнські церкви капітулювали перед Гітлером у 1933 р. [23, с. 134]. Така тенденційність властива й історикам консервативного табору. Започатковує наукове вивчення феномену нацизму ще до приходу Гітлера до влади Вільгельм Райх. У своїй книзі “Психологія мас і фашизм” він вперше визначив сутність фашизму, розглядаючи його в контексті соціальних і психологічних явищ [28]. Згодом, з'являються й інші праці, в яких аналізуються політичні, економічні та ідеологічні аспекти націонал-соціалізму. Це - книга К.Зонтгаймера “Як нацизм прийшов до влади” [16], монографія М.Бросцата “Держава Гітлера” [9], У.Ширера “Злет і падіння Третього рейху” [33]. У 1990-х рр. дослідники історії християнської церкви В.Мессорі [24; 25], Г.Бедуел [1], К.Грюнберг [12] і В.Лангер [20] сприяли новому осмисленню релігійної політики нацистів і ролі в ній особистості Гітлера. Серед істориків пострадянських країн, які активно вивчають релігійне питання в нацистській державі, особливе місце займає Л.М. Бровко. Упродовж останніх років вона опублікувала низку робіт з проблем взаємин між християнськими конфесіями і нацистським режимом [3; 4; 5; 6; 7; 8]. В останній роботі “Церква і Третій рейх” російська дослідниця узагальнила найновіші досягнення в ділянці історичної реконструкції становища релігії і церкви в нацистській тоталітарній державі.

Серед українських істориків, які розглядали питання стосунків між християнськими конфесіями і націонал-соціалізмом варто виділити О.Д. Давлєтова. У своїх роботах дослідник розкриває ідейно-теоретичні витоки нацизму, питання націонал-соціалістичного вишколу німецької молоді, проблему приходу гітлерівців до влади [15]. Спираючись на здобутки вищезазначених дослідників, ми маємо намір уточнити місце та роль християнства і християнських конфесій в ідеології націонал-соціалістичної партії, виявити елементи релігійності, властиві окремим нацистським структурам і розкрити їх характер.

Для нацистів релігія і церква упродовж їхнього перебування при владі в Німеччині залишалася одним із найважливіших об'єктів контролю і тиску. Тоталітарний режим не міг допустити, щоб будь-яка інституція крім нацистської держави впливала на свідомість німців. Водночас, гітлерівці змушені були рахуватися з тисячолітніми традиціями християнства, пристосовувати окремі компоненти своєї ідеології до вимог політичної кон'юнктури. Але, загалом, християнські конфесії розглядалися як конкуренти в боротьбі за свідомість населення “Третього Рейху” [10, с. 101].

Розвиток нацистської ідеології цілком залежав від еволюції поглядів і уявлень вождя нацистів Адольфа Гітлера. Від нього залежало ставлення державного механізму до християнства і церкви [29, с. 55].

Сiм'я, у якiй народився Адольф Гiтлер, проживала у провiнцiйному австрiйському мiстечку Браунау, неподалiк вiд кордону з Баварiєю, i сповiдувала католицьку вiру. Адольф був сином митного чиновника Алоїса Гiтлера вiд його третьої дружини, яка, доводячись йому далекою родичкою, була молодшою вiд нього на 23 роки й виховувала дiтей у традицiйному релiгiйному дусi. Шестирiчним хлопчиком Адольф спiвав у церковному хорi, прислужував пiд час меси i, за його власним визнанням, "так часто зачаровувався величною розкiшшю надзвичайно урочистих церковних свят"

Однак справжнiм християнином, який би всiєю душею сприйняв християнську вiру, Адольф Гiтлер не став. Ще в школi в його свiдомiсть западають сумнiви вiдносно вiри, формується суперечливе ставлення до християнського свiтогляду та до католицької церкви. Воно породжувалося вивченням у школi природознавчих предметiв, данi яких суперечили бiблiйним поглядам на людину та природу. "Я в школi, - згадував А. Гiтлер, - дуже гостро сприймав цю суперечнiсть i був настiльки впевнений у своїй правотi, що навiть заявив учителю природознавства, що його розповiдь розходиться з тим, що нам розповiдали на першому уроцi (закону божого - О.i.), i змусив учителя впасти в розпач".

У подальшiй своїй самоосвiтi, зокрема у вiденський перiод життя, коли А. Гiтлер, мрiючи стати великим художником, заповнював свiй вiльний час безсистемним читанням рiзноманiтної, часто досить поверхової, а то й зовсiм псевдонаукової лiтератури, вiн сприйняв вульгарносоцiологiчну й натурматерiалiстичну критику релiгiї та церкви. Взагалi його свiтогляд базувався на вульгарному соцiодарвiнiзмi, який механiчно переносив закони розвитку бiологiчних видiв на суспiльнi вiдносини [6, c. 175]. Саме в цей перiод у його свiдомостi закрiпився не тiльки скептицизм щодо основ релiгiйного свiтогляду, але й сформувалося нiгiлiстичне ставлення до загальнолюдських морально-етичних, гуманiстичних цiнностей, якi несло та вiдстоювало в суспiльствi християнство.

Критичне ставлення до iсторичної ролi римсько-католицької церкви, яка протягом багатьох столiть не тiльки духовно впливала на нiмецьке суспiльство, але й, зосередивши у своїх руках великi матерiальнi цiнностi, виступала суперницею свiтської влади та певною мiрою перешкоджала об'єднанню Нiмеччини в єдину нацiональну державу, - усе це закрiпило в свiдомостi А. Гiтлера тверде переконання, що вершин полiтичної могутностi й усевладдя необхiдно досягти не за допомогою релiгiї та церкви, а всупереч їм, бо вони, виступаючи як самостiйнi та впливовi громадськi iнститути, обмежують сферу iдеологiчного й полiтичного панування держави, а отже, є перешкодою в досягненнi всеосяжного впливу на маси та встановленнi тотального контролю над суспiльством.

Перебуваючи в лавах НСДАП, Гітлер, як істинний соціаліст, почав проявляти вільнодумство і заявив, що вчення християнської церкви є “філософією, що не прямує до істини” [13, с. 36]. Але, піднімаючись до вершин партійної і державної влади, Гітлер завжди прилюдно дотримувався християнської риторики.

Пов'язавши свою долю з націонал-соціалістичною партією, Гітлер, принаймні позірно, узгоджував свої погляди на релігію і церкву з партійною позицією. У першому програмному документі нацистів “25 пунктів”, ухваленому 1 квітня 1920 р., містяться положення щодо релігії. Так, у пункті 4 зазначено, що громадянином Німеччини може бути людина будь-якого віросповідання. Пункт 24 програми зазначає, що НСДАП є партією, що стоїть на засадах християнства: “Ми вимагаємо свободи усіх віросповідань у державі, оскільки вони не загрожують її існуванню і не ображають моральних почуттів німецької раси. Партія, як така, стоїть на ґрунті позитивного християнства, не пов'язуючи себе з тим чи іншим віросповіданням” [15, с. 309].

Привертає увагу поняття “позитивне християнство”, яке вказує на особливості тлумачення нацистами християнського віровчення. Згодом, ідеологи націонал-соціалізму розпочинають критику Старого Заповіту, як тексту, що суперечить “позитивному християнству” [21, с. 107]. Еволюція поглядів Гітлера на релігію і церкву простежується в його праці “Моя боротьба”. Ця книга містила розгорнуті положення ідеології націонал-соціалістичної партії. Фахівці виділяють дві провідні ідеї книги - антисемітизм і “нова людина”. Гітлер доводить в ній, що релігія є фундаментом як антисемітизму, так і “нової людини”. Релігія і віра, на думку вождя нацистів, є засобом морально-духовного оздоровлення арійської раси в процесі становлення “нової людини” [11, с. 62]. Оцінюючи сучасне йому німецьке суспільство автор опусу “Моя боротьба”, дійшов невтішного висновку про низький стан моральності, яка, як він вважав, потрібна буде “у моменти найвищого напруження в расовій боротьбі арійців”. У зв'язку з цим Гітлер піддає критиці обидві провідні християнські конфесії в Німеччині - католицьку і протестантську церкви.

Німецьке духівництво, на думку фундатора нацистської ідеології, нездатне захищати інтереси німецького народу. В книзі, зокрема зазначено: “Загальне враження виходило таке, що йдеться про свідоме і грубе нехтування інтересами німецького народу” [11, с. 62]. Лідер націонал-соціалістів знаходить і причини байдужості духовенства католицької конфесії Німеччини до інтересів німців - перебування папського престолу в Римі, а не в Берліні [11, с.63]. Через це, вважав Гітлер, католицький єпископат переважно вороже ставився до потреб нації, приниженої Версальським договором. Щоправда, він наголошує на тому, що нехтування народними інтересами властиве не тільки для церкви, але й для переважної частини державних і суспільних інституцій Німеччини.

Дещо поблажливіше оцінює Гітлер протестантів. Протестантизм, стверджував він, більше відповідає настроям німецького народу, бо має за собою власну непросту історію становлення в протистоянні з папським престолом. Водночас, в головному протестантська церква розходиться з німцями: “Протестантизм завжди виступить у підтримку всього німецького. Всі ці ідеї глибоко закладені в самій сутності протестантизму…»

Однак варто звернутися до питання єврейства і виявиться, що він ставиться вороже до найменшої спроби визволити націю від цього явища” [11, с. 65]. “Моя боротьба” містить чітку позицію щодо будь-якого втручання в церковні справи. Гітлер засуджує тих політиків, які ставлять перед собою завдання політичними методами реформувати релігійну сферу з метою перетворити релігію у своє знаряддя впливу насуспільні процеси. “Заснувати чи знищити релігію, -наголошував Гітлер, - справа значно важча, ніж утворити чи знищити державу, а тим паче партію” [11, с. 317]. Гітлер також наголошував на тому, щоб націонал-соціалістична партія не втручалася в справи релігії задля збереження звичаїв і моралі раси. Водночас, він застерігає й церкву від втручання в партійно-політичні конфлікти [11, с. 63]. Провідник нацистів порівнював релігійні догми для віруючих з законами для держави. Він вважав, що боротьба проти релігійних догматів, це те ж саме, що боротьба проти законів держави. Тому Гітлер заперечував будь-які намагання реформувати церкву, оскільки це призводить до “релігійного нігілізму”. В книзі “Моя боротьба” можна знайти й такі рядки: “Тільки дурень і злочинець стане нищити стару віру. Віра піднімає людину над рівнем суто тваринним, заберіть у неї релігію, не надавши рівноцінної заміни, то швидко переконаєтесь, що підірвали сам фундамент її буття” [11, с. 65]. Але, ці загалом зрозумілі для цивілізованої людини ідеї, цілком нівелюються крайнім націоналізмом, прославлянням німецької нації, німецької крові, раси та її чистоти. Це кардинально суперечить інтернаціональній сутності християнства. Розходились з християнством і заклики боротьби проти євреїв [6, с. 358].

Провал “пивного путчу” і перебування у в'язниці Ландсберг істотно змінили політичну тактику Гітлера і всієї НСДАП. Після звільнення вождя нацистів у грудні 1924 р. було обрано шлях на здобуття влади в Німеччині мирним, легальним способом. Задля здобуття прихильників серед консервативно налаштованих німців гітлерівці не скупилися на християнську риторику [3, с. 47].

Наприклад, у “Програмі партії”, яку затвердив з'їзд НСДАП у 1926 р. підкреслювалася солідарність нацистів з християнськими церквами і спростовувалися неоязичницькі аспекти ідеології націонал-соціалізму: “Партія… заперечує тому, щоб її ідентифікували з прагненнями відродити культ Вотана”. Більш того, зміна форми пізнання Бога та Божественних істин “по суті своїй виходить далеко за рамки навіть тієї радикальної програми, яку проголосив націонал-соціалізм” [30].

Науковці вже давно встановили, що християнська риторика і звернення нацистів до релігійних почуттів німців мало на меті, передусім, прагнення маніпулювати цими почуттями задля політичної вигоди і здобуття визнання серед широких мас [27].

Показовою у цьому відношенні є промова Геббельса 3 грудня 1928 р., яка отримала назву “Політичний католицизм”. Тут оратор запевняв німців у тому, що нацисти підтримують “позитивне християнство”. Водночас, неважко помітити в промові гітлерівського поплічника деякі нові нюанси: “Кесарю - кесареве, Богові - боже.

Служитель слова служить слову, служитель народу служить народу. Ми не допустимо того, щоб служитель слова, що знаходиться на державній службі, завдав збитків народу… Тому, ми - католики і протестанти -виступаємо проти цього, і які, як німці, хочуть захистити свою самобутність і… не збираються терпіти, коли їм звертатимуть шию від імені Христа”. Німців з консервативними поглядами і правими політичними уподобаннями такі слова, звичайно ж, приваблювали. Замість того, щоб підтримувати на виборах центристів та націоналістів вони віддавали свої голоси націонал-

соціалістам [4, с. 173].

Серед соратників Гітлера найбільш активно ідеологічні засади нацизму розвивав Альфред Розенберг. Йому належить розробка концепції “Німецької народної церкви”. Основні положення концепції викладені в п'ятій частині третьої книги його монографії “Міф ХХ століття” (1930 р.). Передусім, нацистський теоретик пропонує відкинути Старий Заповіт як релігійну книгу, оскільки, на його думку, Старий Заповіт сприяв перетворенню німців у “духовних євреїв” і утвердженню “матеріального панування євреїв” [30, с. 440]. Розенберг вважав християнські ідеї універсалізму і рівності чужими для німців. Німецький народ, що відроджується, на думку нацистського ідеолога, повинен мати нову церкву, яка відповідає духові вільної і сильної раси. Повернення до німецької містики, поєднання німецького середньовічного релігійного мислителя Еккехарта з “героїчним солдатом в сталевому шоломі”, доводив Розенберг, відкриє шлях до “гуманної народної релігії майбутнього, до істинної німецької церкви і єдиної культури німців [30, с. 453]. У “Німецькій народній церкві”, вважав нацистський теоретик, слід істотно змінити обряди. Передусім, слід відмовитися від розп'яття, а замість нього поширити зображення “духу вогню”. На картинах Ісус Христос має бути білявим і струнким, а в церквах має з'явитися “Бог зі списом”. Замість ікон у храмах повинні бути портрети і фрагменти з висловлювань “майстра Еккехарта”. Збірники релігійних псалмів слід очистити від пісень на честь Ієгови [30, с. 450]. Фактично, концепція “Німецької народної церкви” була сумішшю містицизму і відвертого язичництва і вирізнялася відсутністю цілісності і органічності.

Маніпулюючи фактами, використовуючи історичний досвід Священної Римської імперії німецької нації, Розенберг запроваджує термін “тисячолітній рейх” і відновлює ідею німецького месіанства. “Тисячолітній рейх” у книзі “Міф ХХ століття” постає як своєрідне “царство боже на землі” [32, c. 118].

Більш простіше головну думку Розенберга висловив Геббельс: “…католицька церква, як євреї і більшовики, найбільш небезпечний суперник, бо також прагне світового панування… Ніякого співіснування бути не може” [2, с. 120].

У суперечливому суспільному житті міжвоєнної Німеччини релігійні ідеї нацистів знайшли родючий ґрунт. Чимало німців підтримали розбудову “Німецької народної церкви”. Однак, більшість громадян Німеччини залишалися вірними своїй конфесії -католицькій, чи протестантській. Боротьба націонал-соціалізму з християнством зосередилася довкола питання виховання молоді. Упродовж періоду панування нацистського режиму в Німеччині “Моя боротьба”, “Міф ХХ століття” рекомендувалися для читання в усіх відділеннях Гітлерюгенда і в усіх партійних організаціях. Вождь Гітлерюгенду Б. фон Ширах заявляв, що шлях Розенберга - це шлях усієї німецької молоді [35]. Таким чином, “позитивнее християнство”, яке вперше зустрічаємо у “25 пунктах”, є нічим іншим як першою спробою пристосування догм християнства до ідей націонал-соціалізму. Християнська риторика Гітлера і розмежування в книзі “Моя боротьба” партійної політики і християнської релігії зовсім не означали байдужість нацистів до майбутнього католицької і протестантської церков у Німеччині. Глибинні світоглядні розбіжності і закономірності становленняи тоталітарної нацистської держави зумовили у подальшому відкриту і приховану боротьбу за вплив на духовне життя німців між християнським конфесіями з одного боку і “Третім Рейхом” - з іншого.

Націонал-соціалістична ідеологія у поєднанні з політичною практикою багатьма сучасними дослідниками розглядається як одна із “світських релігій”, покликання якої полягало у тому, щоб замінити традиційні вірування [33, с. 18].

Для “світської релігії” властивим є відсутність провідного поняття Бога як надприродної і всемогутньої сили. Об'єктом поклоніння тут виступає “вождь”. У нацистській Німеччині формується культ Гітлера, як і в СРСР - культ Леніна і Сталіна. Культ Гітлера спирався на містично-язичницькі компоненти націонал-соціалізму [26, с. 17].

Націонал-соціалістична “світська релігія” сакралізувала постать Гітлера - “спасителя” німецької раси. Сподвижники вождя в цій квазірелігії посідають місця “апостолів”. У стислі терміни утвердилися нацистські церемонії і ритуали, з яких складався новий культ. Але, варто зазначити, цей культ через прихильність переважної частини німців до традиційних вірувань не став всеохоплюючим. Послідовниками нового культу були представники нацистської еліти [25, с. 279].

Найбільше адептів неоязичництва було в СС та молодіжних організаціях - школах Адольфа Гітлера і “орденському замку” [24, с. 18]. Варто зазначити, що захоплення язичництвом, містицизмом, ірраціональним було властивим для всієї модерністської культури Європи початку ХХ століття. Зокрема, нацисти урозбудові своєї “світської релігії” спиралися на містичні вчення Гвідо фон Ліста, Ланца фон Лібенфельса. Чимало націонал-соціалістів були членами, або наближени- ми до різних товариств і організацій містичного або окультного спрямування. Багато членів націонал-соціалістичної партії увійшли до так званого “Німецького ордену”, який у 1920-1930-х роках включав наступні підрозділи: Всенімецький союз (Берлін); Німецьку спілку творців (Гамбург); спілку “Thule” (Мюнхен); спілку “Германці” (Лейпциг); Общину німецького оновлення (Лейпциг); Спілку німецько-германської культури (Мюнхен); Наднаціональний союз арійців (Данциг) та інші [18].

Усі ці структури формувалися і функціонували на засадах таємних організацій, мали свою окультну символіку, часописи. Головним, що об'єднувало ці строкаті угруповання, було прагнення кардинально перебудувати основи суспільного життя німців.

Провідною структурою в нацистському державному організмі, яка запроваджувала неоязичництво булла організація СС. “Вождь” цієї організації Генріх Гіммлер особисто брав участь у розробці і запровадженні неоязичницьких, містичних елементів культу і обрядовості в повсякденну практику організації. За його безпосереднім керівництвом війська СС стали нагадувати середньовічний рицарсько-духовний орден. Цей новітній орден мав свою символіку, своєрідний кодекс честі, систему ритуалів і обрядів [19].

Гіммлер багато зробив для того, щоб замок Вевельсбург став духовним центром СС, схожим на легендарний Камелот. Тут проводилися важливі орденські ритуали. У центральному круглому залі збиралися магістр ордену і рицарі - члени організації. Крім цього, в замку розміщався музей арійської культури. Гіммлер планував тут зібрати всі можливі експонати, які мали б демонструвати могутність арійської раси і її героїчне минуле. Замок Вевельсбург мав перетворитися на духовний центр націонал-соціалізму і “Третього Рейху” [19].

У символіці СС широко використовувалося рунічне письмо давніх германців. Таємничі знаки для нацистів були свідченням величі і слави предків новітніх арійців.

Містична естетика язичницьких обрядів і ритуалів впливала на свідомість молодих членів СС. Не меншою мірою заворожувала містична практика есесівців і сторонніх поціновувачів оригінальних культів [14, с. 197]. нацистський тоталітарний релігія

Поступово захоплення неоязичництвом проникає і в повсякдення пересічних німців. “Магія псевдоязичницьких обрядів” - факельна хода, свято літнього та зимового сонцестояння, церемонія ім'я наречення, церемонія весілля та інші ретельно реконструйовані ритуали істотно впливали на свідомість мешканців “Третього Рейху”. Поступово християнські обряди хрещення, вінчання, поховання витіснялися новітніми, сконструйованими нацистськими ідеологами. Дивовижна суміш християнства і язичництва захоплювала послідовників націонал-соціалізму [21, с. 117]. Дослідники феномену нацизму ґрунтовно виявили і проаналізували його соціально-психологічні корені. В умовах різкої зміни основ суспільного устрою, переходу від однієї форми державності до іншої пересічна людина, відчуваючи небезпеку від нового, мимоволі звертається до ірраціонального і містичного, чим була переповнена ідеологія і політична практика націонал-соціалістичної партії [26, с. 27].

Отож, можна дійти висновку, що нацистська ідеологія, які і інші тоталітарні ідеології має в своїй основі міф, переказ з привабливим образом виняткової і героїчної нації-раси, яка несе тягар особливої історичної місії рятівника людства і має не просто право, а обов'язок створення нового державного та світового порядку. Нацистська ідеологія, інтегруючи в єдине ціле окультизм, східну і середньовічну німецьку містику, спотворені християнські ідеї, сама виступає з претензією на альтернативну неорелігію. Релігійно-містичні аспекти нацистської ідеології суперечили гуманізму і високій духовності християнства. Ідея створення “Німецької народної церкви” була спрямована на витіснення традиційних конфесій у Німеччині -католицької і протестантської церков.

Своє негативне ставлення до християнської релігії іцеркви провідники націонал-соціалістичної партії приховували за поміркованою риторикою і позірним благочестям. Про це свідчать програмні документи нацистів, в яких йдеться про підтримку партією релігійності німців і про велику роль християнської церкви в духовному житті людей. Але такі заяви зумовлювалися прагматизмом вождів нацистів - зберегти симпатії виборців і здобути прихильність тих, що голосують за центристські партії, а також сподобатись впливовому католицькому і протестантському духовенству. Водночас, псевдотеорія раси і крові, антисемітизм, антигуманізм прямо суперечили основам християнства і тому між нацизмом і християнськими конфесіями не могло бути цілком мирного співіснування.

Список використаних джерел

1. Бедуэлл Г. История Церкви [Электронный ресурс]/ Бедуэлл Г. - Режим доступа: http:www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/bedyel/ 12.php

2. Бланк А.С. Из истории раннего фашизма в Германии. Организация, идеология, методы / Бланк А.С. - М. : Мысль, 1978. -208 с.

3. Бровко Л.Н. Августин Рёш. Иезуиты и национал-социализм/ Бровко Л.Н. // Религии мира. - 2003. - С.103-133.

4. Бровко Л.Н. Кардинал Фаульхабер и Третий Рейх / Бровко

Л.Н. // Новая и новейшая история. - 2008. - № 5. - С.162-181.

5. Бровко Л.Н. Конформизм и конфронтация. Христианская церковь и нацистское государство / Бровко Л.Н. // Свободная мысль. - 1993. - № 12. - С.78-92.

6. Бровко Л.Н. Немецкая евангелическая церковь и национал-социализм / Бровко Л.Н. // Новая и новейшая история. - 2010. -№ 1. - С.71-92.

7. Бровко Л.Н. Христианство и национал-социализм. Мировоззренческий излом / Бровко Л.Н. // Переходные эпохи в социальном измерении: История и современность. - М. : Наука, 2003.- С.351-377.

8. Бровко Л.Н. Церковь и Третий Рейх / Бровко Л.Н. // Новая иновейшая история. - 1991. - № 4. - С.44-62.

9. Бросцат М. Держава Гітлера: створення і розвиток внутрішньої структури Третього рейху / Бросцат М.; [Пер. з нім.О.Насика]. - К. : Наука, 2009. - 384 с.

10. Ватлин А.Ю. Германия в ХХ веке / Ватлин А.Ю. - М. :Росспэн, 2002.- 336 с.

11. Гитлер А. Моя борьба / Адольф Гитлер. - М. : Mariner Books, 1998. - 362с.

12. Грюнберг К. Адольф Гитлер: Биография фюрера. СС - черная гвардия Гитлера / Грюнберг К. - М. : Республика, 1995. - 368 с.

13. Гудзик К. Гітлер і релігія / Ґудзик К. // Людина і світ. - 1996. - липень. - С.36-40.

14. Гудрик-Кларк Н. Оккультные корни нацизма / Гудрик-Кларк Н. - СПб.: Евразия, 1995. - 242 с.

15. Давлєтов О.Р. НСДАП на шляху від “народного руху” до політичної партії “нового типу”: прорив до влади (1919-1933 рр.)/ Давлєтов О.Р. - Запоріжжя: Просвіта, 2007. - 460 с.

16. Зонтгаймер К. Як нацизм прийшов до влади / Зонтгаймер

К.; [Пер. з нім.]. - К. : Дух і Літера, 2009. - 320 с.

17. Иоахим К. Фест. Адольф Гитлер. В трех томах. - Пермь: Алетейя, 1993.

18. Кондратьев А. Германская религия и христианство: теорія “третьей церкви” [Электронный ресурс] / Кондратьев А. - Режим доступа: http://www.intelros.ru/readroom/nz/nz_69/5546-germanskaya-religiya-i-xristianstvo-teoriya-tretej-cerkvi.html.

19. Кормилицын С. Орден СС. Иезуиты империи/ Кормилицын С. - СПб.: Питер, 2008. - 304 с.

20. Лангер В. Мышление Адольфа Гитлера: секретный доклад американской разведки / Лангер В.; [Пер. с англ. А.А. Иванова, А.В. Полищука, Е.А. Ткач, Т.А. Яхнюк]. - К. : Румб, 2005. - 496 с.

21. Макарова Л.М. Идеология нацизма: основные аспекты создания и функционирования / Макарова Л.М. // Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории. - М. : Эдиториал УРСС, 2001. - Вып.7. - С.107-135.

22. Мерцалова Л.А. Германский фашизм в новейшей историографии ФРГ / Мерцалова Л.А. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. - 205 с.

23. Мерцалова Л.А. Немецкое сопротивление в историографии ФРГ / Мерцалова Л.А. - М. : Наука, 1990. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru