Функціонування політичної системи

* за ставленням до системи влади виокремлюють системну (яка поділяє основні цінності, принципи та цілі існуючої політичної системи, але заперечує методи здійснення політики) та позасистемну (яка не згодна не лише з діями владних структур, а й з самими підвалинами суспільно-політичного ладу в країні); * за характером вимог визначають радикальну опозицію (застосовує як парламентські, так і позапарламентські методи тиску та, як правило, відкидає будь-які компроміси з чинною владою), помірковану (застосовує переважно методи парламентського тиску, вдається до „політичного торгу” з принципових питань) та лояльну опозицію (готова підтримувати владу, може дійти згоди з нею і навіть піти на поступки);

* за характером дій виокремлюють конструктивну опозицію (дії опозиції спрямовані на поліпшення якості політичного управління, стимулювання влади до реформ) та деструктивну (її дії спрямовані на створення перешкод у діяльності владних структур);

* за місцем у спектрі політичної сили опозицію характеризують як ліву, праву, центристську тощо.

20. Визначте авторитарні тенденції в політичному режимі сучасної України

Сучасний політичний режим України можна охарактеризувати як проміжну форму між двома протилежними по своїй суті типами політичних режимів тоталітарним і демократичним. Елементи авторитарного політичного режиму:

Нелегітимна влада

В Україну повернулися такі явища як політичні ув'язнення, кримінальні покарання за участь у антивладних виступах, залежність судової та законодавчої гілки влади від виконавчої, зокрема президента. Вибори хоч і мали демократичну подобу, але супроводжувалися впливами адмінресурсу ще на етапах висування кандидатів та партій, та маніпуляціями з виборчим законодавством.

Влада в країні стрімко втрачає легітимність та підтримку громадян. Соціологічний Центр Разумкова наводить рейтинг довіри громадян, згідно якого, лише 13,3% респондентів вважать політику президента прийнятною. В Європі прийнято вважати лідера країни, рейтинг якого опускається нижче 17 % таким, що втратив підтримку громадян і фактично є нелегітимним. 17 % в Європі ? делікатний сигнал до відставки. Але не в Україні, де на думку виборців правляча партія традиційно мало зважала, що між іншим цілком характерно диктаторським режимам.

1. Перша і найвизначальніша ознака - концентрація влади в руках глави держави, невеликої військової чи олігархічної групи або ж сім'ї.

2. Друга найважливіша ознака авторитарного режиму ? непідконтрольність влади народу та не підзвітність населенню.

3. Класичною ознакою авторитаризму є ігнорування принципу поділу гілок влади та домінування виконавчої гілки, що ми яскраво бачимо навіть прописане у конституції.

4. Характерним для авторитаризму є декларативність прав та свобод людини, про що свідчить рекордна кількість програних Україно справ у європейських правових інституціях у питаннях порушення нашою державою прав людини.

5. Силові структури непідконтрольні суспільству та використовуються в політичних цілях - постійне збільшення фінансування та чисельності МВС та Внутрішніх військ

6. Наявність політичних репресій та політичних в'язнів.

7. Імітація чесності виборів та їх не репрезентативний характер.

8. Ознакою авторитаризму є утиски свободи слова. Загалом в Україні цей пункт можна вважати частковим.

9. Особистість позбавлена гарантій безпеки у взаємовідносинах з владою.

10. Недопущення опозиції до реального управління державою.

11. Політична концентрація влади при відсутності тотального контролю над суспільством та невтручання в неполітичні сфери, зокрема економіку. Це, та невід'ємна риса усіх авторитарних режимів, яка відрізняє авторитаризм від тоталітаризму, однак і вона не завжди виконується. Незграбне втручання держави в економіку, бюрократична та податкова зарегульованність, надання переваги улюбленим олігархам на противагу опозиційним бізнесменам, політичний тиск на економічних конкурентів та спроби нарощення впливу держави в церковному житті наближають нашу країну до рис тоталітаризму.

12. Командні адміністративні методи держуправління, однак відсутні терор та масові репресії - є улюбленим стилем політичного правління регіоналів.

8 ознак авторитаризму з 12. Для України, як однієї з держав, що недавно стали на шлях демократичних перетворень, першочергове значення має питання спроможності інститутів демократії витримати випробування часом, вистояти в політичних конфліктах і кризах. Значною мірою це залежить від типу політичного режиму, що утворився в країні.

21. Дайте аналіз демократичним тенденціям в політичному режисі сучасної України

Значна роль у процесах трансформації суспільства належить політичній владі. Для того, щоб цілеспрямовано здійснювати модернізацію в напрямку демократизації, політичному режимові необхідний досить високий рівень інституалізації. Їй притаманні: адаптованість, складність, автономність та узгодженість організацій, що входять до політичної системи. При відсутності розвиненого громадянського суспільства цей фактор стає визначальним. Однак значення волі політичного режиму не слід абсолютизувати, бо це призводить до спроб привести громадянське суспільство у відповідність з наказами держави. Для України потрібна насамперед політика взаємодії, а не петрограндизму. Сучасна практика свідчить про руйнівні наслідки використання політичного контролю елітою для пристосування реформ до свого власного становища та інтересів. Стати на заваді цьому може лише формування громадянського суспільства. Наявна можливість його постійно впливати на тих, хто здійснює функції політичної влади. За визначенням Р.Даля, такий політичний режим класифікується як поліархія. Становлення останньої в Україні є важливим чинником стабілізації. Зміст її полягає в наявності згоди між учасниками соціальної взаємодії, які володіють певним автономним простором.

Складовими елементами консолідації в Україні, як вже зазначалося, є соціальний та ліберальний вектори розвитку. Перший має глибоке підгрунтя в традиції, другий пов'язаний з модернізаційним імпульсом. Традиційно вони в нашому суспільстві були розведені і навіть протистояли один одному, тому не набували свого повного розвитку, деградували до негативної, гіпертрофованої форми. Соціальний - абсолютизував соціально-економічні вимоги, за якими втрачала свою цінність політична свобода, ліберальний - замкнувся на вузькій вимозі лише політичної свободи, перейшов в охоронну тенденцію. Різниця між ними полягала також у трактуванні ідеї загального блага, у відношенні до держави, демократії. Факторами стабільності, які також мають за основу прагнення до консенсусу, є: становлення політичної культури громадянського типу, переборення слабкості політичної волі всіх суб'єктів соціальної дії, баланс інтересів основних соціальних груп, рівновага між автономним простором особистості і громадським цілим; усвідомлення особистістю власної відповідальності за свою долю; а завдання держави - гарантувати цивілізований соціальний простір для реалізації особистістю своїх творчих сил; поступове формування середнього прошарку, підвищення його впливовості; в економічній сфері: становлення політики соціального застосування принципів економіки споживання, партнерства та підтримка її державою, формування умов, за яких всі соціальні групи отримали б можливість досягти своїх цілей завдяки режимові. Щодо політико-інституціональної сфери - необхідне утвердження механізмів політичних і правових гарантій від авторитарних, неототалітарних, охлократичних проявiв. Це становлення розвиненої рольової структури і подолання кризи взаємодії; використання методу утворення широких коаліцій; структурація партійної системи в напрямку поміркованого плюралізму; подолання надмірної актуалізації питання про створення відносно сталої більшості в законодавчому органі країни. Порозуміння повинно стати цінністю суспільства і, що надто важливо, - еліти. Від її творчого потенціалу багато в чому залежить розробка новітньої національної ідеї в Україні, становлення впливової ідеології центризму. Отже, адаптаційна модель стабільності повинна бути багатофакторною та мати підгрунтя в наявності консенсусу на соціально-ліберальних засадах.

22. Розкрийте поняття громадянського суспільства. Структура і характерні ознаки громадянського суспільства

В сучасних суспільних науках існують різні визначення громадянського суспільства в широкому сенсі, як певного типу суспільної організації. Це пов'язано як з тим, що саме громадянське суспільство є складним і багатомірним явищем, так і з тим, що термін “громадянське суспільство” входить до інструментарію різних наук про суспільство (історії, політології,соціальної філософії, соціології) що накладає на його визначення свій відбиток, особливо з урахуванням наявності в цих науках різних традицій та шкіл.

Наприклад, громадянське суспільство визначається як “сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних і т.ін.), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів і їх асоціацій”.

Існують і інші визначення громадянського суспільства, зокрема, як:

- системи забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління, системи самостійних і незалежних від держави громадських інституцій і відносин, які мають забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів,реалізації приватних інтересів в потреб, індивідуальних чи колективних;

- стійкої системи горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виростає безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них

На думку відомого західного соціолога Едуарда Шилза, громадянське суспільство, по-перше, є частиною суспільства відокремленою і незалежною від держави; по-друге, воно забезпечує права індивідів і зокрема, право власності; по-третє, громадянське суспільство є сукупністю багатьох незалежних економічних одиниць, які діють незалежно від держави і конкурують одна зодною.

У вужчому сенсі під громадянським суспільством розуміють сферу добровільних організацій та неформальних зв'язків, в які вступають індивіди і групи в публічній діяльності. Цю сферу відрізняють, з одного боку, від діяльності влади, з іншої, від сфери ринкової економіки, яка, втім, є економічною основою громадянського суспільства. З цієї причини громадянське суспільство іноді називають “третім сектором”, яке в демократичних країнах є проміжною ланкою між громадянами і державою.

Громадянське суспільство - це царина, в якій громадяни вирішують конкретні проблеми, тут здійснюється представництво їхніх інтересів, ведеться суспільно значуща діяльність, тобто громадянами береться на себе відповідальність за спільне благо.

За словами відомого німецького державного і політичного діяча Дітмара Штюдемана, “поняття “цивільне або громадянське суспільство” позначає

основний принцип демократії: під державою і суспільством мається на увазі співтовариство зрілих громадян, які самі спільно визначають свою долю. У вужчому сенсі громадянське суспільство визначається як демократична форма самоорганізації суспільства, незалежно від держави і поза ринком.

Демократична, оскільки той, хто не визнає основних прав громадянина і людини, не може бути частиною громадянського суспільства. Таким чином, громадянське суспільство - елементарна складова частина діючої демократії”розглядаючи сучасний стан громадянського суспільства в Україні, необхідно розглядати як рівень розвиненості інститутів громадянського суспільства, так і стан громадянської культури, зокрема, рівень громадської активності населення країни.

Якщо узагальнити різні визначення, то можна виокремити основні риси громадянського суспільства. Таке суспільство характеризується:

- наявністю розвиненої мережі різноманітних відносин між рівними, пвтономними в своїх діях суб'єктами (окремими громадянами та соціальними групами), які здійснюються без посередництва держави;

- існуванням суспільних інститутів (громадських організацій, профспілок, структур місцевого самоврядування, незалежних ЗМІ та ін.), які відображають увесь спектр інтересів громадян та соціальних груп, захищають їх у стосунках з державою;

- усталеною системою цінностей, в основі якої лежать цінності суспільного активізму, моральної і економічної автономії індивіду, сприйняття суспільства як самоцінності.

23. Умови формування громадянського суспільства

Громадянське суспільство -- це сукупність громадських інститутів, які сформовані на добровільній основі, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, за посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні природні права і свободи. З нашої точки зору, громадянське суспільство -- це система відносин між громадянами, закріпленими у відносинах певних спільностей людей, які мають різний вимір: соціальнодемографічний, політичний, економічний, конфесійний тощо.

Громадянське суспільство відображає якісноісторичні характеристики суспільства, набуті лише на певному етапі його розвитку. Поступальний розвиток соціуму приводить до його диференціації, виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути громадянсь кого суспільства відповідно перебирають на себе повноваження у контролі над людинотворчими сферами соціальної життєдіяль ності. В результаті завдяки розвитку інститутів громадянського суспільства позбавляється державного втручання і сфера вироб ництва, що відтепер значною мірою засновується в Україні на приватній власності та комерційних інтересах. Ідейному забезпеченню зазначеного процесу підпорядковані: а) концепція індивідуалізму, у якій людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність; б) принцип непорушності права приватної власності; в) ідея місцевого самоврядування, що передбачає дифе ренціацію й відносну автономію організації та здійснення різ них форм публічної влади. Саме на цих засадах можна відокремити державу від суспільства, розгледіти її як специфічне соціальне явище або особливий політичний інститут, котрий виконує функції інструменту життєзабезпечення громади. І це дозволяє визначити реальні можливості державновладного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, забезпечити підконтрольність державних інститутів суспільству в умовах сучасної України. Слід також підкреслити, що поняття громадянського суспільства найбільш адекватно співвідноситься з поняттям саме правової, соціальної держави, оскільки обидва терміни відбивають найважливіші характеристики та невід'ємні сторони сучасної демократії. Громадянське суспільство формується історично, відображає певні якісні характеристики суспільства, набуті лише на певному етапі його розвитку. Поступальний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, виокремлення сфери управління як окремої галузі суспільної діяльності. Держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними сферами соціальної життєдіяльності. Насамперед, завдяки розвитку інститутів громадянського суспільства позбавляється державного втручання сфера виробництва, що відтепер значною мірою засновується в Україні на приватній власності і комерційних інтересах. Саме на цих засадах можливо відокремити державу від суспільства, розгледіти її як специфічне соціальне явище або особливий політичний інститут, котрий виконує функції обслуговування суспільства. І це дає нам змогу визначити реальні можливості державновладного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, забезпечити підконтрольність державних інститутів суспільству. Треба також визнати, що громадянське суспільство опредме чується у відповідних громадянських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманіт них за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів. Серед цих інститутів -- сім'я, церква, об'єднання за інтересами, профспілки, органи громадської самодіяльності, громадські орга нізації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а самими індивідами, і тому їх реальне функціо нування є показником громадської зрілості суспільства, усвідом лення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості. Серед інститутів громадянського суспільства слід виокремити політичні партії та рухи, оскільки вони виступають своєрідною «перехідною ланкою» від інтересів громадянського суспільства до здійснення державної влади. З одного боку, діяльність полі тичних партій спрямована на сферу громадянського суспільства, звідки акумулюються політичні настрої та сподівання населення, а з іншої -- на здобуття державної влади і важелів управління в загальнонаціональному масштабі для здійснення політичних настанов та програм, що стосується відтепер безпосередньо про,лематики функціонування політичної системи.

24. Форма правління держави Україна

Форма держави -- це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.

За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:

-- Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);

-- він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);

-- В Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).

За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям,

За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.



25. Охарактеризуйте форму територіального устрою України

Територіальний устрій України -- це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами. З територіальним устроєм тісно пов'язана форма державного устрою. Форми державних зв'язків бувають різні. Сучасні держави за формою устрою поділяються на унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарна держава -- це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. к відомо, сьогодні у світі найбільш поширеними формами територіального устрою є унітарна (Болгарія, Велика Британія. Польща. Угорщина та ін.), федеративна (Аргентина, Індія, Німеччина. США та ін.) І конфедеративна (Сербія і Чорногорія) форми. Щоправда, конфедерації є швидше винятком з огляду на перехідний характер цієї форми територіального устрою. У кожній країні світу форма територіального устрою сформувалася історично під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Україна тривалий час перебувала в складі різних за територіальним устроєм держав, виступаючи суб'єктом унітарних держав (Польща, Румунія, Російська імперія), федерацій (СРСР) та конфедерацій (Австро-Угорщина).

Україна, як унітарна держава (від лат. unitas- єдність, єдине ціле) має у своєму складі адміністративно-територіальні одиниці без правового статусу державних утворень. В Україні Існує єдина Конституція, єдина система законодавства, єдині державні символи, єдина для всієї території України державна мова, єдине громадянство, єдина виборча система, єдина система органів державної влади, уніфікована система місцевого самоврядування, яка передбачає спеціальний правовий статус для АРК і міст Києва і Севастополя, єдина фінансово-бюджетна система, єдина грошова одиниця, єдина система оборони і національної безпеки.

Важливе значення має і принцип системності територіального устрою України, закріплений у ст. 133 Конституції України. Він передбачає, що територіальний устрій України має певну систему, що складається з взаємопов'язаних адміністративно-територіальних одиниць, які перебувають між собою у структурних і функціональних зв'язках.

26. Розкрийте суть процесу ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ в Україні

17 червня 2014 року Верховна Рада України прийняла перший з пакету "децентралізаційних законів" - Закон України "Про співробітництво територіальних громад".

чому ця реформа потрібна, а також підсумувати, що вже зроблено і що маємо ще зробити.

Що ж таке децентралізація? Вона передбачає створення фінансово незалежних громад, які зможуть самостійно і на належному рівні утримувати дитячі садки і школи, амбулаторії, будинки культури і клуби, дороги, інфраструктуру.

Простіше кажучи, децентралізація - це реальний шлях до підвищення якості повсякденного життя мешканців кожного села, селища чи міста.

Децентралізація чи федералізація?

Без децентралізації, без ефективного місцевого самоврядування, ми ще надовго залишимось з дітьми, яким існуюча система не в змозі надати якісну та сучасну освіту, недолікованими хворими, розбитими дорогами, занедбаними селами, залишимось з усім тим ворохом проблем, які сьогодні маємо.

Це - аксіома для кожного пересічного європейця. створення місцевого самоврядування - це один з елементів побудови західної цивілізації", - говорить один з польських реформаторів Єжи Стемпень.

Чому ми обираємо шлях децентралізації?

Тому що європейський і світовий досвід свідчить, що місцеві проблеми можуть ефективно вирішуватись тільки на місцевому рівні. Держава ніколи не дійде до проблем кожного села чи міста, кожної вулиці чи двору.

Cильне місцеве самоврядування несумісне з будь-яким тоталітарним режимом. Сильне місцеве самоврядування базується на розвинутому громадянському суспільстві і демократії. В умовах децентралізації неможлива узурпація влади.

Той шлях, який ми обираємо, передбачає передачу повноважень вирішувати місцеві проблеми на низовий, базовий рівень, рівень громад. Також він передбачає забезпечення їх власними фінансовими ресурсами, які зроблять їх спроможними ці проблеми вирішувати.

А те, що нам намагаються нав'язати наші російські "друзі" - це зовсім інше. Це - шлях не вперед, а назад. Це шлях перетворення областей в "удільні князівства".

Всі постсоціалістичні країни центрально-східної Європи пройшли шлях децентралізації. І усі вони від цього отримали величезний поштовх для свого розвитку.

Приклад цих країн розвіює один із найбільших міфів, що децентралізація - це шлях до сепаратизму.

І в Латвії, і в Естонії, і навіть в Литві є території переважно російськомовні. Але децентралізація повноважень ні в якому разі не призводить до сепаратистських настроїв.

"Голова сільради (ради гміни) не має над собою начальника. Ніхто не може йому сказати, що він має робити. Навіть прем'єр-міністр. І це ключова річ", - каже автор польської реформи децентралізації Єжи Регульський.

Але будь-який орган місцевого самоврядування може діяти тільки в рамках закону і Конституції.

Спроможні громади

Повноваження, фінансові ресурси і контроль - три кити, на яких базується ефективна модель місцевого самоврядування.

Громади мають бути спроможні взяти на себе широкі повноваження у вирішенні місцевих проблем. Отримавши відповідні економічні інструменти (перш за все податки і збори), вони мають заробити для себе необхідні ресурси.

Сьогодні більшість наших сіл - дотаційні, вони не можуть заробити навіть на утримання сільради. А це, в свою чергу, позбавляє сільську владу будь-яких стимулів для розвитку.

І справді - при нинішній системі управління, обраний голова села може нічого не робити взагалі, але він і ще декілька працівників сільради будуть отримувати зарплатню з держбюджету.

Нинішня система управління на селі склалася ще в 20-30 роках минулого століття. За цей час кардинально змінилася і економічна, і демографічна ситуація в країні.

Села, в яких жило 5-6 тисяч людей і в яких люди у віці 20-50 років складали до 70% населення, не лише зменшилися, але й постаріли. Та сама ситуація і в містечках.

створили механізм добровільного об'єднання громад, яке дасть стимул для розвитку цих територій.

Сьогодні цей процес стартував. Уже дев'ять областей - Дніпропетровська, Житомирська, Хмельницька, Херсонська. Миколаївська, Полтавська, Харківська, Чернігівська і Рівненська - прийняли перспективні плани формування спроможних громад на сесіях облрад, а ще дві - Луганська і Донецька затвердили плани рішенням військово-цивільних адміністрацій.

Економічні стимули

Парламент прийняв зміни до Податкового та Бюджетного кодексів, які уже розширили фінансові можливості місцевого самоврядування, а в майбутньому дозволяють зробити економічно самодостатніми та спроможними і нові об'єднані громади.

Об'єднані громади отримають весь спектр повноважень та фінансових ресурсів, що їх наразі уже мають міста обласного значення, зокрема зарахування 60% ПДФО на власні повноваження, прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом (зараз прямі відносини мають лише області, райони, міста обласного значення -УП ), державні субвенції.

Логіка цих змін полягає в тому, що податки, які передаються на місця, дозволяють збільшити місцеві бюджети, а громади уже матимуть право питати у свого керівництва, як ті розпоряджаються додатковими ресурсами.

Якщо громада левову частину податків, які створюються на її території, залишає в себе, а не відсилає у Київ, у неї з'являється стимул заробляти більше.

Так громади стають активними учасниками економічного життя.

Уже зараз можна підвести певні проміжкові підсумки. У 2015 всі обласні центри та міста обласного значення змогли збільшити свої бюджети.

Вінниця - на 300 млн грн. Львів - майже на 800 млн.

наповнили Державний фонд регіонального розвитку, передбачивши у ньому 3 млрд гривень.

Повноваження

розпочали передачу органам місцевого самоврядування повноважень, які по праву їм належать.

Знаковим було прийняття закону про архітектурно-будівельний контроль. У це важко повірити, але за часів Януковича була побудована корупційна вертикаль, яка фактично позбавляла місцеві органи будь-якого впливу на те, що будується у громаді.

Тепер на місця передаються максимальні повноваження, але контроль залишається за центром.

Така ж логіка стосунків центр-регіон буде закладена і в сфері управління землею.

Відійде в минуле поняття земель за межами населених пунктів, розпоряджатись якими одноосібно мали право державні чиновники.

Слід зупинитися на праві громади утворювати муніципальну варту.

Зараз дехто говорить, що це перший крок до створення регіональних воєнізованих угрупувань. Це також міф.

Муніципальна варта - це структура, яка має слідкувати за питаннями благоустрою, незаконних звалищ, парковок.

Вона ні в якому разі не може займатися кримінальними справами - це виключна компетенція поліції

Далі на черзі - чітке розмежування повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, дозвілля, соціально-економічного розвитку, інфраструктури між рівнями місцевого самоврядування.

Цей етап ми зможемо провести уже після того, як буде чітко визначена і закріплена в Конституції нова система місцевого самоврядування.

Система управління на місцях

Зараз існує дуже багато міфів про те, як зміниться адміністративно територіальний устрій країни.

Основною територіальною одиницею стає громада. Громада має голову та виконком, який виконує всі функції з управління громадою.

Села, які ввійшли до об'єднаної громади обирають старост, які входять до виконкому об'єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді.

Тобто за простою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади - усе на місці вам зробить староста. (давно в Європі )

Наступний рівень - це район і область. І там і там будуть обрані рай- та облради, які мають створити виконкоми замість рай- та обладміністрацій. Тобто обрані місцевими жителями люди будуть керувати областями.

При цьому центральна влада матиме своїх представників, які зможуть ветувати будь-які незаконні рішення місцевої влади. І якщо комусь, не приведи господи, прийде в голову гратись у сепаратизм, то такі рішення будуть негайно зупинені. Як і будь-які рішення корупційного характеру.

Саме ці речі мають бути закріплені в Конституції. є усього чотири ключові моменти, які необхідно чітко зафіксувати:

- статус громади як базової одиниці місцевого самоврядування;

- принципи субсидіарності, повсюдності, фінансової самодостатності місцевого самоврядування, які ми уже почали втілювати через закони, з тим, що ні у кого не було можливості відкотити назад;

- трирівневу модель місцевого самоврядування;

- систему забезпечення контролю з боку держави та громади.

Після того як це буде зроблено, точка неповернення буде пройдена.

А уже на основі Конституції ми зможемо прийняти нову редакцію закону про місцеве самоврядування, низку інших законів, щоб завершити побудову нової моделі ефективного врядування.

Опір реформі

Я прекрасно усвідомлюю, що під час всіх цих перетворень, ми стикатимемося і з "перегибами на местах", і з опором.

Будь-які спроби розпочати процес децентралізації в Україні завжди впирались в небажання чиновників втрачати важелі управління.

27. Проаналізуйте умови формування громадянського суспільства в Україні

В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Вже сформовані органи влади різного рівня, але вони поки що демонструють неспроможність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді політичних партій, які виражають інтереси та формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії (а їх зареєстровано понад 120) не достатньо сприяють належному встановленню каналів звґязку між державою і громадянами.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств населення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займають положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшарування суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є:

· вільні та альтернативні політичні вибори,

· референдуми;

· незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації;

· розвиток місцевого самоврядування;

· політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси;

· наявність ринкових відносин і економічного плюралізму.

28. Розкрийте перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні

Громадянське суспільство - це є один з основних елементів становлення демократичної держави. Формування в Україні громадянського суспільства відбувається досить повільним шляхом. Причиною такого повільного його розвитку є те, що частина суспільства просто не усвідомлює необхідність демократичних реформ, а інша значна частина тяжіє до повернення тоталітарного управління радянського зразка. Країни Західної Європи, на відмінну від нашої держави, вже пройшли цей процес, навіть значно раніше. Характеризуючи становище громадянського суспільства в сучасній Україні варто зазначити, що для нашого суспільства є характерним маргіналізація громадського життя. Так, за декілька останніх років значна частина громадян взяла участь у страйках, демонстраціях. При чому, участь людей у зазначених громадських акціях пов'язана насамперед через соціальні проблеми: (невиплата заробітньої плати, пенсій). Крім того, після Помаранчевої революції 2004 року багато українських громадян зневірилися у політиках, а тому якщо і беруть участь у акціях на підтримку того чи іншого політичного діяча, то лише за суму певної винагороди. Таким чином, залишається низька активність громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення демократичного суспільства.

Ще одним негативним моментом є розпорошеність громадських організацій. На сьогодні, у нашій країні нараховується більше 106 професійних спілок. Багато із цих профспілок копіюють функції один одного і, що найголовніше, майже не діють. Бездіяльність загаданих формувань підриває довіру українських людей до принципу професійної спілки як такого.

Значні проблеми виникають і у зв'язку із домінування авторитарного принципу формування владних інституцій, який відображається і на створенні громадських організацій. Мабуть всім відомі випадки добровільно-примусового вступу до профспілок або інших громадських утворень. Країни Західної Європи, громадянське суспільство яких вже перебуває на значно вищому етапі розвитку, законодавчо врегулювали європейські стандарти громадянського суспільства.

Для покращення розвитку громадянського суспільства в Україні на даний момент потребується:

·14 сприяння встановленню максимальної відкритості, прозорості та підзвітності суспільству органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

·15 зростання соціального капіталу для підвищення рівня взаємодовіри та взаємодії у суспільстві;

·16 створення сприятливих умов для утворення та функціонування інститутів громадянського суспільства;

·17 забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, зокрема, шляхом створення умов для забезпечення широкого ефективного представництва інтересів громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з найважливіших питань життя суспільства і держави;

·18 запровадження громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу інститутів громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень та їх реалізацію;

·19 сприяння благодійній, волонтерській діяльності, іншим формам громадської активності та громадянської культури .

Розбудова громадянського суспільства в Україні має орієнтуватися на європейські стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людини, зокрема впровадження практики належного врядування, доброчесності, відкритості, прозорості та підзвітності інститутів влади, створення умов для різноманіття суспільних інтересів, у тому числі економічних, екологічних, соціальних, культурних, релігійних, територіальних тощо, і форм їх вираження (громадські ініціативи, суспільні рухи, асоціації, об'єднання).

29. Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

Стрижнем державотворчого процесу протягом першої половини 90-х років XX ст. був конституційнийпроцес, що мав забезпечити утвердження стійкої системи державної влади, національної правової системи, законності й правопорядку. Розгортання конституційного процесу ускладнювалось сповільненим виробленням науково обґрунтованої моделі майбутнього суспільно-політичного устрою, протистоянням гілок влади та непримиренною боротьбою навколо питань законодавства різних політичних сил (статус Республіки Крим, державна мова, державна символіка,приватна власність, розподіл владних повноважень та ін). Узгоджувальним комісіям усе ж вдалося дійти згоди і 28 червня 1996 р. Конституція була прийнята.

Основний Закон проголосив Україну демократичною, соціальною, правовою державою.Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека були визначені найвищими цінностями.

Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами - самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, їїмежі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

- розширення економічної свободи;

- радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

- підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

- встановлення ефективного контролю суспільства надполітикою можновладців;

- подолання економічних проблем.

Динамізм демократичнихпроцесів в Україні залежить від рівня:

- політичної активності громадян;

- економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

- співвідношення політичних сил;

- розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії - плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

- оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

- гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

- демократизм і моральність у здійсненні політики;

- громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

- конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

- рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

- спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

- етнонаціональний ідемографічний чинники суспільного розвитку;

- відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

- реальна міжнародна ситуаціяі ставлення до держави світової громадськості.

Важливою передумовою демократії є високий рівень політичної та правової культури суспільства, як і його культури взагалі. Зокрема, сучасна демократія передбачає інтелектуальну,моральну і психологічнукомпетентність громадян у прийнятті політичних та правових рішень. Важливим засобом формування такої компетентності народу є його реальна систематична участь у прийнятті конкретних рішень політичного і правовогохарактеру. Це також означає, щодемократична держ

30. Визначте особливості української політичної модернізації

Модернізація -- особлива форма цивілізаційного процесу, що полягає у переході від традиційного, аграрного суспільства до модерного. Це поняття почали використовувати з 50-х років XX ст. для характеристики процесів у країнах, які здійснювали перехід до індустріального суспільства через удосконалення економічної інфраструктури. Сучасні вчені розуміють модернізацію як процес набуття менш розвиненими країнами (суспільствами) низки ознак, характерних для більш розвинених країн (суспільств). Прибічники політологічного підходу розглядають процес модернізації як перетворення в усіх компонентах соціальної системи -- економіці, праві, політиці, культурі, освіті тощо. Процес модернізації охоплює насамперед удосконалення політичних структур та механізмів соціально-політичного розвитку і передбачає:

* упорядкування геополітичного простору через утворення національних або федеративних держав, централізацію та децентралізацію влади;

* здатність держави до структурних змін у всіх сферах суспільного життя зі збереженням стабільності та внутрішньої консолідації суспільства;

* залучення широких мас до участі у політичному процесі і встановлення політичної демократії;

* удосконалення соціально-політичних механізмів та рушіїв модернізації -- ролі і функцій держави, структури і взаємодії інститутів, діяльності соціальних суб'єктів оновлення -- еліти, політичних лідерів

* політичну соціалізацію особи, спрямовану на розширення її політичної участі, тощо.

Процес модернізації проходить кілька стадій: усвідомлення мети, консолідацію, зорієнтовану на модернізацію еліти, трансформацію, інтеграцію суспільства на нових засадах. Обов'язковою умовою здійснення цього процесу є регіоналізація та забезпечення ефективності влади.

Характерною особливістю політичної модернізації є диференціація політичної структури, або інституціоналізація, що передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів сучасного суспільства, покликаних забезпечити стабільність і соціальний порядок у державі. Саме тому модернізаційна спрямованість політичних партій і груп визначається тим, чи може партія структурувати політичне життя й інтегрувати суспільство.Україна разом з усім світом увійшла у третє тисячоліття. Як і на всьому геополітичному просторі колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в ній відбуваються динамічні еволюційно-революційні зрушення в суспільно-політичній системі. Важливим показником спроможності політики сприймати зміни, інновації, гнучко реагувати на потреби часу є політична модернізація.

31. Розкрийте вплив політичного процесу на економічну сферу суспільства

Політична та економічна сфери суспільства нерозривно пов'язані і являють собою взаємодію держави, громадянського суспільства і особистості, тобто основоположних визначників будь-якого суспільного устрою.

Теза про те, що економіка впливає на політику, а політика є концентрованим виразом економіки, який використовувався формаційним підходом, не дозволив повною мірою визначити складні взаємозв'язки зазначених сфер суспільства. Тим не менш, в переломні періоди розвитку держави процеси реформу-вання економіки тягнуть за собою істотні зміни в політичній сфері.

В даний час Росія переживає смугу реформ. Звичним стало визнання, що нашій країні протягом тривалого періоду не вдається довести реформи до кінця. Що ж заважало їй довести модернізацію країни до рівня світових зразків?

Відрікаючись від колишніх стереотипів, історики та політологи шукають причини невдач у реформуванні країни в особливостях європейської цивілізації, ментальності, особливий шлях, географічному факторі, тобто - в факторному підході і однолінійному розумінні історичного процесу.

Значно менше уваги приділяється теоретичному осмисленню владою процесів реформування, перевагам, які віддаються економічних або політичних інтересам, що порушує умови їх взаємодії.

Представники всіх структур влади постійно відчувають тиск суперечливих економічних інтересів різних суспільних верств. У політичному просторі визначається можливість реалізації економічних інтересів тих чи інших суспільних груп, здатність політичного діяча об'єднати і узаконити інтереси різних суспільних сил, використовуючи відповідні економічні важелі, насамперед механізми економічного стимулювання.

Можна виділити найважливіші напрями політичного процесу, що впливають на економічну сферу суспільства:

- організація законодавчої, конституційної діяльності, система вико-навчої влади, що реалізує закони і створює умови для функціонування економічних інститутів, що охороняють той чи інший тип економічного порядку; відповідна організація судової влади, здатна захистити встановлений порядок;

- що встановилася система місцевої влади, що дозволяє поєднувати і враховувати регіональні та загальноукраїнські інтереси;

- система відносин з світовим співтовариством, що дозволяє співвідносити інтереси країни з глобальними інтересами, сприяти прагненню розвиватися на світовому рівні.

У рамках цих найважливіших напрямків перетинаються економічні інтереси різних груп, викликаючи гострі, часом важкорозв'язні протиріччя. Процес взаємодії різних економічних інтересів далеко не гармонійний.

Не всі суспільні групи визнають ринкові відносини, приватну власність, як основні засоби стимулювання виробництва, споживання, розподілу. Відомо, що ця система породжує безробіття, яка, в свою чергу, веде до соціальної напруженості і потрясінь. Однак, заперечення ринкових відносин позбавляє систему потужного економічного стимулу, породжує застій, втрату інтересу виробників до результатів своєї праці, відставання від рівня розвиненої світової економіки.

Як розподілені громадські та природні ресурси, хто ними володіє, наскільки справедливий сталий порядок і яким чином політична влада його захищає - найважливіша сфера взаємовідносин економіки і політики, найважливіше питання будь-яких еко-номічного реформ і перетворень.

Центральна проблема у формуванні відповідних умов - процес створення правової держави і відповідного рівня легітимної влади, здатної вловлювати економічні інтереси різних суспільних верств. У широкому сенсі питання про взаємодію економіки і політики - це питання про співвідношення державної влади, громадської організації та особистості, яка відносно вільна у виборі власності і завжди не вільна по відношенню до державної влади.

Пошуки оптимального поєднання загальноросійських і регіональних інтересів - процес складний і суперечливий. Ослаблення загальноросійських економічних зв'язків посилює відцентрові тенденції. Процесу формування і зміцнення загальноросійської державності протистоїть процес її розпаду, регіоналізації. Вони пов'язані між собою, існують в реальності, вироблення оптимального варіанту їх розв'язання - найважливіше завдання політичної влади.

Реальними інструментами процесу оптимізації цих суперечливих тенденцій є законодавча розробка податкової політики, механізму формування федерального і регіонального бюджетів, інтерпретація поняття суверенітету, зміст якого змінюється, модифікується залежно від політичних цілей, політичного лідерства.

Настільки ж не прост процес вироблення концепції оптимального співвідношення інтересів країни та інтересів світового співтовариства.

На вирішення цих завдань впливають дві тенденції, реалізація яких пов'язана із зовнішньополітичним курсом кожної країни і країн світової спільноти. З одного боку, оптимально вироблений курс дає можливість встановлення партнерських відносин з економічно розвиненими країнами, що дозволяють використовувати з більшою вигодою переваги світового розподілу праці. З іншого боку, союз з більш економічно розвиненими країнами світової спільноти таїть небезпеку підпорядкування економіки країни зарубіжному капіталу.

Ці дві тенденції нерозривно пов'язані, так як ринкові відносини не дозволяють віддати перевагу безкорисливість та благодійності. Ці тенденції впливають на політичні декларації, орієнтацію засобів масової інформації, залежать від спрямованості зовнішньополітичного курсу.

Часто підсумок того чи іншого типу економічного співробітництва проявляється не відразу. Висновки і оцінки зовнішньополітичного курсу носять деколи прогностичний характер. Слід тверезо оцінювати устремління різних груп світових економічних сил, що прагнуть реалізувати як одну, так і іншу тенденцію.

Викладене свідчить про те, що взаємодія економіки і політики не прямолінійно і не одновимірно. Воно таїть у собі різні версії розвитку. Характер і спрямованість їх залежить від взаємодії економічних і політичних сил, від уміння розставити в політиці вірні акценти, врахувати суперечності, які завжди існують у взаємодії економіки і політики.

З викладеного випливає, що правляча влада повинна ясно уявляти теорети-етичні основи економічної політики, її соціальну спрямованість і механізм взаємодії економіки з політикою

32. Дайте аналіз стану прав людини і прав громадянина в державі

Свобода людини - вихідне поняття у проблемі прав людини і громадянина. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини ф громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Звісна річ, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користуватися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, установлених її правовим статусом. Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом поняття “свобода людини” повно відображає принцип, закладений у ст.19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктивна реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має витоки в системі інших соціальних норм, що панують у демократичному суспільстві. З одного боку, свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується в можливості вчиняти ті або ті конкретні дії в межах, наданих людині мораллю і правом. Можливості такого ґатунку, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Ці процеси набули особливої інтенсивності після другої світової війни. Цьому сприяла загальна демократизація міжнародних відносин, створення Організації Об'єднаних Націй, інших демократичних міжнародних інституцій. Демократизацію процесу, пов'язаного з проголошенням і захистом прав людини, значно прискорило прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розроблення механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи.