Політичний конфлікт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра філософії та політології

Реферат

на тему «Політичний конфлікт»

Виконав: курсант 1 курсу

Групи ПС - 542

Лабурець А.С.

Перевірив: доцент кафедри

філософії та політології

Недря К.М.

М.Дніпропетровськ

Вступ

Сучасна наука про конфлікти представляє собою велику область знань, де серед інших проявів самостійне значення набуває політична конфліктологія. Якщо політика - всього лише участь у справах держави, то і предмет політичної конфліктології замикається у вузьких рамках державної діяльності. Якщо ж політика трактується як загальна властивість, атрибут суспільної системи, то предмет політичної конфліктології буде більш великим. У цьому сенсі політичні конфлікти можуть бути формою прояву взаємин не лише між політичними партіями, державними діячами та професійними політиками, але і між рядовими громадянами, соціальними верствами і групами як у політичній, так і в інших сферах суспільства.

Конфлікт стає політичним тоді, коли в його змісті виявляється прагнення суб'єктів висловити і відстояти власні інтереси, реалізація яких веде до зміни системи владних відносин.

Поняття та структура політичного конфлікту

Політичний конфлікт - гостре зіткнення протилежних сторін, обумовлене взаємопроявом різних інтересів, поглядів, цілей у процесі придбання, перерозподілу і його використання політичної влади, оволодіння провідними (ключовими) позиціями у владі і інститутах, завоювання права на вплив чи доступом до прийняттю рішень розподілу влади й власності у суспільстві.

Структуру конфлікту можна визначити, як сукупність елементів, які виступають в якості необхідних сутнісних параметрів цього явища, без яких конфлікт не може існувати як динамічно взаємозалежна система або процес. Зазвичай виділяють п'ять структурних елементів соціального конфлікту.

-Учасники конфлікту (індивіди, групи, спільності, держави, блоки, коаліції та ін.) Ні учасників - немає конфлікту.

-Предмет конфлікту (само протиріччя, точка перетину інтересів конфліктуючих сторін. Слід зазначити, що існують конфлікти, які не мають предмета. Їх називають нереалістичні конфлікти. Це протиборство, обумовлене не наявністю у сторін протилежних цілей, але необхідністю розрядки напруги для однієї або обох сторін.)

-Конфліктні дії (тобто безпосереднє конфліктну взаємодію. Їх можна розділити на активно-конфліктні (виклик) і пасивно-конфліктні (відповідь на виклик). Деякі автори до конфліктних дій відносять «уникнення конфлікту» чи «пристосування до конфлікту». Правомірно ці поняття розглядати не як конфліктні дії, а як конфліктну поведінку. Конфліктні дії можна розділити на наступальні і оборонні. Наступальні пов'язані з прагненням заподіяти шкоду, шкоду супротивної сторони. Оборонні - з захистом своїх позицій).

-Умови конфлікту (фізична, соціальне середовище. Очевидно, що середовище, в якій відбувається конфлікт, може його стимулювати, протидіяти його розвитку або бути нейтральною. Наприклад, наявність соціальної чи екологічної напруженості, рівень злочинності, якість роботи правоохоронних органів, низька купівельна спроможність населення в регіоні і ін)

-Наслідки конфлікту (вони позначаються не тільки на учасників, але і на стані соціуму, на перспективах майбутнього взаємодії сторін, на характері нових протиріч. Слід зазначити, що наслідки соціальних конфліктів інтерпретуються в суспільстві неоднозначно).

Причини і стадії розвитку політичних конфліктів

політичний конфлікт владний

Найбільш загальної причиною виникнення конфліктів є нерівному становищі, займане людьми у суспільстві, розлад між очікуваннями, практичними намірами і вчинками людей, несумісність претензій сторін в умовах обмежених можливостей їхнього задоволення., Головне питання конфліктів - це хто й як розпоряджається ресурсами, у яких влада, що дозволяє одному гуртові людей розпоряджатися діяльністю інших.

У процесі управління конфліктом важливо враховувати етап її формування та розвитку. Конфлікт немає відразу. Причини його накопичуються, назрівають дуже тривалий час. Об'єктивно наявні суперечності можуть призвести конфлікт у випадку їх усвідомлення суб'єктами (лідерами, партіями, групами тощо.). Майбутній конфлікт зароджується у атмосфері напруженості відносин між опозиційними сторонами, що свідчить про наявності предмета спору та посилення конкуренції, розбіжності позицій. Це етап виникнення конфлікту. На цьому етапі важливо виявити справжні причини конфлікту, цим розкрити протиріччя, лежаче у його основі, встановити певних норм і правил взаємодії сторін. Такий аналіз може призвести до запровадження конфлікту рамки, дозволяють контролювати його перебіг і розвиток.

Етап розвитку конфлікту характеризується проявом сил, підтримують конфліктуючі сторони - чи протиборчі їм. Стають очевидними кордону конфлікту, його інтенсивність і непередбачуване напруження. Особливо велике напруга конфліктів щодо цінностей, що з моральністю, уявлення про честі і гідність. Ефективність дій влади етапі розвитку конфлікту визначається їхньою спроможністю законними методами забезпечити зниження напруженості у взаєминах сторін і поворот їх до примирення позицій.

Етап закінчення конфлікту годі - найскладніша фаза, тому що від результату закінчення протиборства залежить нова стрій у суспільстві. Можливі два варіанта закінчення конфлікту годі: досягнення примирення сторін чи їх непримиренність, тобто нерозв'язність конфлікту. Примирення, своєю чергою, може мати характер повного чи часткового врегулювання конфлікту. Конфлікт може бути розв'язана саме по собі, наприклад, через втрату актуальності предмета спору, втоми учасників, виснаження ресурсів тощо.

Головна причина політичних конфліктів у сучасної Росії пов'язана з стратегією і тактикою перерозподілу державної власності і місцевої влади, що визначає їхнє гостроту і до соціально-економічної і політичною нестабільності й напруженості в усіх галузях суспільства. Соціально-психологічний фон, у якому з'являються і протікають конфлікти, характеризують такі чинники:

а) радикальні зміни у соціальну структуру суспільства, які у стрімкої диференціації населення за рівнем доходів та ідеологічної орієнтації;

б)деформація - зміна системи цінностей, поширення зразків західної культури, індивідуалізму, культу сили та т.п.;

в) розширення поля соціально-етнічної напруженості з урахуванням конституційних, територіальних і міжнаціональні суперечності;

р) відсутність досвіду перебування у конфлікті, нетерпимість до інакодумців, радикалізм свідомості;

буд) масові порушення закладених у Конституції права і свободи, передусім соціально-економічних і отримання правдивої інформації про діяльність влади;

е) політизація армії, можливість перетворення їх у самостійну політичну дію з метою наведення порядку чи зміни політичного режиму.

Політичні конфлікти у сьогоднішньої Росії мають такі особливості: по-перше, це конфлікти у сфері самій владі за володіння реальними важелями влади; по-друге, виключно велика роль влади у конфліктах, що виникають у неполітичних сферах, проте вони однак, безпосередньо чи опосередковано зачіпають основи існування такої влади; по-третє, держава практично завжди виступає як посередник, арбітра.

Численні конфлікти і конфліктні ситуації - реальність сучасного російського суспільства. Їх витоки обумовлені як становленням та розвитком нових соціально-економічних і розширення політичних структур, а й недавнім минулим, коли впродовж багато часу в суспільстві була ідеологічна розпорядження про «безконфліктність», гармонійне єдність складових його індивідів і соціальних груп. Це, природно, сприяло формуванню ставлення до конфлікту як явища, не властивому радянському суспільству.

Класифікація політичних конфліктів

Попри те що, кожен узятий окремо конфлікт унікальний, він усе одно містить у собі деякі спільні риси, дозволяють віднести його до того що чи іншому типу (класу, виду). У основі типології конфліктів то, можливо:

- подібність причин, викликали конфлікт: соціальна несправедливість, нерівне участь у прийнятті політичних рішень, відчуження влади і політичних інститутів;

- сфера прояви: економічна, соціальна, міжнаціональна, культурна, військова тощо.;

- рівень формування та прояви: на міжособистісному, груповому, регіональному і глобальному рівнях; на організаційному рівні - міжпартійні, міжінституційні, між існуючої владою та громадськими силами, яких не представлені у владі чи представлені у вигляді заперечення і придушення цих інтересів, всередині самій владі;

- термін дії: затяжні, швидкоплинні.

Сучасні дослідники виділяють конфлікти, пов'язані з процесами модернізації політичних систем: конфлікти цивілізаційного характеру, і навіть конфлікти потреб, інтересів, цінностей та ідентифікації.

Визначимо основні види політичних конфліктів у Росії:

- між законодавчої і виконавчої гілками центральної влади у процесі становлення інституту президентства;

- між елітами фінансово-промислових груп;

-внутріпарламентський;

- між партіями;

- всередині державно-адміністративного апарату.

За сучасних умов конфлікти у Росії - єдиний реальний спосіб виявлення об'єктивних протиріч, що виникають у процесі реформування. Складна політична й соціально-психологічна ситуація у Росії як визначає значною мірою зміст конфліктам та форми їх прояви, а й з їхньої сприйняття населенням, елітами, дієвість застосовуваних ліків регулювання. Не розроблено конституційні основи зовнішньої і правові норми дозволу конфліктів. Через це і через брак досвіду цивілізованого і легітимного управління конфліктами найчастіше використовують силові методи: не переговори, і компроміс, а придушення противника. Конфліктні власне методи реформування російського суспільства продовжують створити умови задля збереження конфронтації. Відчуження населення влади і політики як веде до їх зниження легітимності панівних політичних сил є, але обумовлює нестабільність функціонування політичної системи на цілому.

Шляхи вирішення політичних конфліктів

Врегулювання передбачає зняття гостроти протиборства сторін із метою запобігання негативним наслідкам конфлікту. Проте, причина конфлікту не усувається, цим зберігається ймовірність нового загострення вже врегульованих відносин. Дозвіл конфлікту передбачає вичерпання предмета спору, зміну ситуації й обставин, який би зумовлювало відносинам партнерства і виключало б небезпека рецидиву протистояння.

Примирення з урахуванням примусу, основу якого:

- явне перевага зусиль і ресурсів з одного сторони, і їх дефіцит з іншого;

- ізоляція однієї зі сторін, зниження її, і навіть інші стану, що свідчить про ослабленні її позицій, про поразку;

- знищенні противника, у результаті світ встановлюється за відсутності ворога.

Найпоширенішим методом досягнення примирення сторін є переговори. У процесі переговорів боку обмінюються думками, що знімає гостроту протистояння, допомагає зрозуміти інтереси опонента, точніше оцінити співвідношення сил, умови примирення, виявити суть взаємних претензій, альтернативні ситуації, послабити «нечесні трюки» суперника. Отже, переговорочний процес включає дотримання спеціальних правил, прийомів, дозволяють кожної з сторін домогтися поставленої мети через прийняття рішень, забезпечувати їхню виконання і перешкодити загострення постконфліктних відносин. Переговори - ритуал, який відбиває співвідношення сил. Найбільш ефективним методом їх проведення є угоду з урахуванням компромісу. Це особливо актуально у випадках, коли зрив переговорів матиме для конфліктуючих сторін неприємних наслідків.

Мирне вирішення конфлікту входять такі шляху й методи:

- досягнення компромісу з урахуванням збереження вихідних позицій;

- угоду, заснований на взаємні поступки;

- виснаження ресурсів одній або кількох сторін, що унеможливлює продовження конфлікту;

- набуття у процесі протиборства взаємоповаги сторін, розуміння правий і інтересів суперника.

Висновки

Значення й визначити місця конфлікту політичного життя то, можливо уточнено з урахуванням його функцій. Під функцією, конфлікту розуміються певні у тих чи інших часових межах наслідки чи спрямованість його на суспільство загалом чи окремі сфери життєдіяльності. Про позитивному чи негативному значенні конфліктів можна говорити лише конкретних випадках й досить умовному сенсі.

Конфлікти поліфункціональні:

- виконують стабілізуючу роль і може призвести до дезінтеграції і дестабілізації суспільства;

- сприяють вирішенню протиріч та оновленню суспільства, а можуть спричинити загибель покупців, безліч матеріальні втрати;

- стимулюють переоцінку цінностей, ідеалів, прискорюють чи уповільнюють процес становлення нових структур;

- забезпечують краще пізнання учасників конфлікту, й можуть призвести до кризи чи втрати легітимності влади.

Список використаної літератури

1. http://lib.mdpu.org.ua/e-book/politologiya/eBook/modul_2/tema17.htm

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Конфлікт

3. http://readbookz.com/book/186/6707.html

4. http://studies.in.ua/polit-men-shpora/2592-poltichniy-konflkt-yogo-struktura-formi-dzherela-tipologya.html

Размещено на Allbest.ru