С.В. Чабаненко,

аспірант кафедри глобалістики, політології та паблік рилейшнз

Університету "Україна"

Вже минуло сімнадцять років незалежності Україною були зроблені перші, здавалось, досить успішні кроки в напрямку європейської інтеграції. Але в 2005 році стало зрозуміло що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків. Предметом серйозного дослідження мають стати інтереси країн, що є членами ЄС, та України, усвідомлені і неусвідомлені перешкоди на шляху до інтеграції. Тільки вивчивши ці проблеми, можна відповісти на питання про те, що сприяє і що заважає інтеграції України в Європу. Ці проблеми мають вивчатись через призму розвитку світового співтовариства, сучасної геополітики та геостратегії різних держав. Зарубіжні та вітчизняні вчені (П. Асснер, Д. Іден, П. Гауен, Ж. Сапір, Е. Соловйов, Т. Грищенко, О. Дергачов, Є. Василенко та інші) вивчають різні аспекти цих проблем.[1]

Вбачаючи на певну близькість українців до народів, що проживають в ЄС все ж зазначимо, що існує багато перешкод якнайшвидшій інтеграції України в ЄС. Поки що Україна не готова стати членом ЄС тому, що не відповідає стандартам цього об'єднання держав. Всім бажаючим вступити до ЄС надсилаються питання у кількості 2400 запитань, в тому числі, як приклад, яка в країні висота тротуарів (відповідь на усі питання містить інформацію про те, чи можуть українські інваліди нормально пересуватись).

За даними соціологічних опитувань, що проводились в 2004-2006 рр., громадяни ЄС згодні схвалити вступ держави - кандидата за таких умов:

*країні дотримуються прав людини і принципів демократії (79 % опитаних визнали відповідність цим вимогам важливою);

*рівень економічного розвитку країни має наближатись до рівня держав - членів ЄС (4 % опитаних);

*країна - кандидат має застосовувати правила і стандарти ЄС (69 %);

*приєднання нових членів не має бути занадто дорогим для держав - чинних членів ЄС (58 %);

*країна має активно боротися з організованою злочинністю і перевезенням наркотиків (78 %);

*уряд держави - кандидата має здійснювати достатні заходи зі збереження навколишнього середовища (70 %);

*держава - кандидат має вносити свою частку коштів до бюджету ЄС (68 %).[1]

Найефективним критерієм людського виміру є індекс людського розвитку людини, розроблений ООН. Цей індекс також враховується при прийнятті рішення про розширення ЄС. Він слугує комплексним вираженням виміру трьох базових змінних: довголіття, освіченості і рівня життя. Індекс людського розвитку враховується при прийнятті рішення про розширення ЄС.

В Доповіді ПРООН про людський розвиток за 2001 р. 162 країни і території були розділені на три групи по ІЛР:

Перша група об'єднує 48 країн з високим рівнем людського розвитку, в яких величина ІЛР перевищує 0,8 (середнє значення ІЛР для цих країн 0,936). В групі з максимальним значенням ІЛР знаходяться і деякі постсоціалістичні країни: Словенія (0,874), Чехія (0,812), Хорватія (0,803) і Литва (0,803).

Друга група - це країни із середнім рівнем людського розвитку. В неї входять 78 країн з ІЛР від 0,799 до 0,5. Середнє значення ІЛР для цих країн 0,684: Україна займає 74 місце по ІЛР (0,742); Росія - 55 місце (0,775); Білорусь - 53 місце (0,782).[3]

Згідно з С. Гантінгтоном, Україна не належить до західної цивілізації (у всякому разі, більша частина народу України належить до слов'яно - православної цивілізації). Він виділяє західну, конфуціанську, японську, ісламську, гінді, слов'яно - православну, латиноамериканську, з певними зауваженнями ще і африканську. С. Гантінгтон відмічає, що після закінчення «холодної війни» Європу роз'єднують не ідеологічні, а культурно - цивілізаційні відмінності. «Оксамитова завіса культури замінила залізну завісу ідеології як найістотніша лінія розлому в Європі». Лінія, що відділяє західну і незахідну цивілізації в Європі, пролягає вздовж кордону між Росією та Фінляндією та країнами Балтії, розділяє Білорусь та Україну, відокремлюючи греко - католицьку Західну Україну від православної Східної. Православні народи меншою мірою здатні побудувати стабільні політичні системи на демократичних засадах. Україна, за висловом С. Гантінгтона, є «роздвоєною» країною, так як знаходиться на межі двох цивілізацій. В «роздвоєних» країнах, якою є і Росія, значно більше проблем, які породжені належністю різних груп народу до різних цивілізацій. С. Гантінгтон називає умови, при яких такі країни можуть здійснити цивілізаційну трансформацію: 1) політична і економічна еліта країни має підтримувати цивілізаційну трансформацію; 2) народ має бути готовим до такого переходу; 3) провідні верстви цивілізації - реципієнта повинні мати бажання прийняти нову країну.

Для України євроінтеграція є ще й культурним вибором, адже Київ є світовим центром православ'я. Це принципова відмінність між положенням України і країнами Центральної Європи. Інтереси Заходу, на його думку, були пов'язані не стільки із насадженням демократичних цінностей, скільки з побудовою в регіоні певної системи безпеки, яка б стримувала вже не військову небезпеку, а, скоріше, соціальну. В колишньому Радянському Союзі виникли могутні міграційні потоки, зросла торгівля наркотиками, людьми, зброєю і т.п. Україна залишається предметом впливу, але розраховувати на те, що Захід буде боротись за Україну, немає ніяких причин. Намагаючись виробити зовнішньополітичну стратегію України, прогнозуючи майбутнє європейської інтеграції та шанси України стати повноправним членом ЄС, не слід забувати про культурні фактори.[4]

Значною мірою інтеграція залежить від цілеспрямованих дій та зусиль держав, які в ній зацікавлені. Нині, як відмічає Ростіашвілі, відбулася переорієнтація теорії від її концентрації на природному характері соціального прогресу як спонтанного і неминучого продукту еволюції до акцентування того феномена, що отримав назву «соціального телесизму» (від грецького - подія, здійснення; в політичній теорії - розумно планований прогрес, досягнення бажаних цілей шляхом розумного звернення до засобів), а також розширення уявлень про державу, як про «мотор» культурних і взагалі прогресивних перетворень у суспільстві.

Об'єднана Європа висуває ряд умов, за виконання яких шанси України стати членом ЄС, будуть зростати. Найбільш суттєві зауваження Об'єднаної Європи до України можна звести до трьох: по - перше, європейці вважають Україну недостатньо демократичною, вони вказують на відсутність верховенства права, обмеженість свободи преси і т. п.; по - друге, в Україні велика доля бідних громадян; по - третє, Україна відстає від Європи в технічному і технологічному оснащенні економіки.

Невизначеність українських політиків і економістів, підприємців щодо майбутнього європейської інтеграції цілком обґрунтована, адже немає точно визначених термінів проведення таких переговорів, вони відкладаються на невизначений час; українські політики не врахували всі перешкоди на шляху європейської інтеграції.

Між Україною та Європейським Союзом відносини були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів як головуючий в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя [5].

Теперішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення інтеграції з метою створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація Плану Дій повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створення передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Хоча Україна й поза межами Євросоюзу, але вона успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

Укріпленню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також процедур обміну інформацією, які очікуються найближчим часом. ЄС визнає також важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово - технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.[8]

Стрімко розвивається торговельно - економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн - членів ЄС припадає 33 % зовнішньоторговельного обороту України)[9].

Вже у червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тонн. Завершується процес опрацювання євросоюзівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС. Євросоюзівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і в двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

Дуже активно Україна взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно - візової політики та відповідної правової бази.

Україна, в контексті розширення ЄС, прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в'їзду до країн - членів ЄС своїх громадян. Робота в цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь в економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.

Зараз помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.[10]

ЄС здійснює підтримку у реформуванні системи управління газотранспортною системою України, проведенні технічного аудиту нафтотерміналу «Південний» та техніко - економічному обґрунтуванні для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

ЄС є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

Стратегічним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки держав, які мають значний космічний, технічний та технологічний потенціал, 22-го вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи. Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково - дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо.

Головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави. інтеграція україна вступ держава

Перспективними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підґрунтя для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково - технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.[12]

Згідно Угоди, сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводять переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках Комітету парламентського співробітництва.

Відповідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь - якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності.[13]

Зараз в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи:

1. Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій.

2. Підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики.

3. Підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій.

-Робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності.

-Робоча група з питань змін клімату.

-Робоча група з питань енергетичних стратегій.

4. Підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом.

УПС була укладена на початковий період тривалістю десять років.

Тепер Україна має всього лише статус сусіда, як і ряд країн Північної Африки і Близького Сходу. Хоча країни - сусіди готують План дій до членства. Україна, щоб наблизитись до ЄС, має провести реформи (неформальні), перш за все отримати статус країни з ринковою економікою, стати членом СОТ, провести переговори про пом'якшення візового режиму.

У 2005 році в Плані дій з'явилось десять додаткових пунктів:

1) розпочати найближчим часом консультації щодо розширення угоди між Україною та ЄС, як тільки буде реалізовано політичні пріоритети Плану дій Україна - ЄС;

2) дослідити можливості тіснішої співпраці у сфері зовнішньої політики і політики безпеки;

3) поглиблення торгових і економічних відносин між Україною та ЄС;

4) надати подальшу підтримку вступу України до СОТ і надалі забезпечувати допомогу Україні у виконанні встановлених вимог;

5) посилити нинішні контакти з Україною, щоб надати допомогу щодо невирішених питань, які стосуються надання Україні статусу країни з ринковою економікою;

6) посилити переговори щодо спрощення візового режиму, беручи до уваги аспекти безпеки;

7) розширити співпрацю у ключових галузях, таких як енергетика, транспорт, охорона довкілля, а також розвиток приватного сектору. Україна стане пріоритетною країною у поточній підготовці до розширення транс'європейських мереж;

8) підвищити підтримку процесу наближення законодавства України до законодавства ЄС;

9) зусилля у сфері демократії та верховенства права стануть негативним імперативом і буде передбачено подальшу цільову допомогу, включаючи посилення громадянського суспільства;

10) надання Україні кредиту ЄІБ у розмірі 250 млн. євро.

З 2005 року країни - члени ЄС виступили за більш тісне співробітництво з Україною (хоча немає згоди щодо міри укріплення стосунків з Україною, як і відносно перспектив членства України в ЄС). Нині виділяють так звану групу «одинадцяти» - північні та східні сусіди України вважають за необхідне більш активно співпрацювати з Україною. За даними опитування, проведеного Єврокомісією у червні 2005 року, лише 45 % громадян країн ЄС підтримують вступ України до ЄС. Найбільше прихильників інтеграції України в ЄС (66 %) у країнах, що приєднались в 2004 році. Приєднання України до ЄС підтримує 76% поляків (проти - 15 %). У країнах, що стали членами ЄС раніше, прихильників євроінтеграції України с 41 %. Найбільше противників серед австрійців - 69 % (підтримує - 18 %). Франція, як одна з найбільш потужних країн ЄС категорично проти розширення ЄС, в тому числі проти української інтеграції. Показовим є те, що у Франції виник громадський рух, який вимагає від уряду переглянути свою позицію щодо України. Цей рух організував з цією метою пікетування уряду. Решта країн ЄС не має чіткої позиції, зокрема, Німеччина вважає, що не час розглядати питання про нове розширення, спочатку треба вирішити ті проблеми, яких сьогодні досить багато в ЄС. Аналітики вважають, що таке різне ставлення до України відображає відсутність узгодженої зовнішньої політики ЄС взагалі. Кожна країна, розглядаючи питання міжнародної політики, виходить з власних інтересів, а не з інтересів всього об'єднання. Більша узгодженість зовнішньої політики можлива після прийняття Конституції ЄС [14].

Створюючи зовнішньополітичну стратегію країни, слід враховувати і виграш, і програш від інтеграції України і Європи. В Україні є власні інтереси щодо Європи: держава від приєднання до ЄС може отримати гарантії безпеки; підприємці отримають більші можливості для розвитку бізнесу; від того, що Україна залишилась на узбіччі Європейського Союзу, вони матимуть збитки. Розширення ЄС в травні 2004 р. привело до зниження в Україні ціни зернових культур. Це пов'язано з тим, що зернові є експортною продукцією, і ціни на зовнішньому ринку (європейському) диктують ціни на внутрішньому ринку. Українські селяни не постраждали б від розширення ЄС, якби в Україні були такі ж великі дотації сільському господарству, як і в ЄС. По суті, всі затрати європейських фермерів покриваються за рахунок дотації. Виручені кошти за продаж продукції становлять чистий прибуток.

Загальне фінансування сільського господарства ЄС йде через Брюссельські структури (близько 2/3 всіх коштів) і через національні бюджети. В розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь в ЄС всі види підтримки становлять 775 євро (в США - 100 євро); в розрахунку на одного зайнятого в сільському господарстві - в ЄС 18 тис. євро (в Канаді - 12 тис. євро, в США - 17 тис. євро, в Японії - 22 тис. євро, в Швейцарії - 34 тис. євро). Спершу країни, що стали членами ЄС в 2004 р., отримували 25 % від обсягу підтримки сільського господарства; згодом після тривалих і гострих переговорів стали отримувати 50 % [16].

Не дивлячись на перешкоди, інтегративні процеси будуть відбуватись тому, що не тільки Україна зацікавлена в ЄС, а і ЄС певною мірою зацікавлений в Україні. Як вважає М. Михальченко, якщо Україна стане членом ЄС, політична вага останнього зросте. ЄС зацікавлена в українському ринку, але за умови вирішення проблеми бідності, яка нині є дуже гострою. Європейський ринок іноді називають суперником, його розширення сприятиме ще більшій економічній могутності цього об'єднання.

ЄС має намір запропонувати Україні місце на єдиному ринку, де існує свобода переміщення грошових потоків, свобода торгівлі товарами, свобода переміщення людей. Також ЄС планує спільно з Україною визначити стратегії в сфері економіки, транспорту, телекомунікацій.[17]

Саме від європейської інтеграції виграють громадяни України - вони отримають більше можливостей захисту своїх прав. Для них будуть не тільки відкриті європейські ринки праці, але на них буде розповсюджуватись і соціальні програми, хоча не всі категорії українських громадян виграють від зближення з Європою; очевидно, програють українські селяни. В СРСР продуктивність праці в сільському господарстві складала 25 % від продуктивності праці в розвинених країнах Заходу; нинішнє село не має навіть тієї техніки, що мала місце при соціалізмі. Крім того, вони можуть втратити землю. Земля - дорогий товар, який буде користуватись попитом у багатих західноєвропейців. Програють ті, хто працює на підприємствах, основні фонди яких на 80 % застаріли. Складно буде адаптуватись до нових умов людям старшого і середнього віку.

ЄС рекомендується уточнити положення Плану дій: розвивати інструментарій, запропонований у рамках Європейської політики сусідства, для наближення України до Європейських стандартів; ЄС має почати внутрішнє обговорення свого бачення майбутніх взаємин України і ЄС. Європейська Комісія запропонувала новим сусідам розширеного Європейського Союзу політику привілейованого партнерства, якою в перспективі передбачається створення з країнами - сусідами зони вільної торгівлі з метою досягнення нової економічної інтеграції. На першому етапі така політика передбачає реалізацію двосторонніх планів дій. Ці плани протягом 3-5 років дають змогу сторонам тісно зблизитись з ЄС для того, щоб одержати доступ до його програм в галузі освіти, досліджень та інформаційних технологій, а також відкрити ринки, співпрацювати у сфері управління кордонами, транспорту, енергетики, захисту довкілля, боротьби з тероризмом і організованою злочинністю. На реалізацію програми привілейованого партнерства з новими сусідами буде виділено в 2004 - 2006 роках 255 млн. євро.[17]