Особливості елементів політичної системи суспільства

За організаційно-правовою формою громадське об'єднання поділяють на громадську організацію та громадську спілку. Різниця між якими в тому, що засновниками і членами першої є фізичні особи, в той час як в другої засновником виступає юридична особа приватного права, а членами можуть юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Варто зазначити, що Законом України «Про громадські об'єднання» не регулюється діяльність політичних партій; релігійних організацій; утворених актами органів державної влади (інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) непідприємницьких товариств; асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань; саморегулівних організацій та організацій, які здійснюють професійне самоврядування; непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.

«Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:

1) добровільності;

2) самоврядності;

3) вільного вибору території діяльності;

4) рівності перед законом;

5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників);

6) прозорості, відкритості та публічності»[2,ст.3].

Утворення і діяльність громадських об'єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Окрім того, громадські об'єднання не можуть мати воєнізованих формувань. Також, громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

Держава забезпечує додержання прав громадських об'єднань.

«Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об'єднань, так само як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом»[2,ст.22].

Слід зазначити, що держава, як головна владна і організуюча сила покликана забезпечувати нормальну діяльність всіх недержавних організацій в рамках їх поставлених завдань, сприяти їх розвитку та вдосконаленню.

Співпраця і взаємодія держави та громадських об'єднань сприяє стабільності суспільного життя, встановленню в суспільстві режиму реальної демократії.

Всі організаційні структури політичної системи - державні, громадські організації діють в рамках і на основі законів, які утворюють правовий фундамент державного і суспільного життя.

Висновок

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-організованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система є центральною проблемою різних наук, зокрема права, політології, соціології та ін. Вона дає загальне, цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо.

Існують різні підходи у дослідженні політичної системи. Зокрема такі, як: інституціональний, функціональний, регулятивний, комунікативний, особистісний та інші. Теорію держави та права, предмет якої становлять інституціональні елементи державно-правової організації суспільства, цікавить передусім вузьке поняття політичної системи, що виокремлює її інституціональний аспект. До цих елементів належать: держава, політичні партії, політичні рухи. Більш детальна характеристика та особливості елементів політичної системи дається в курсовій роботі, зокрема в другому розділі.

Варто зауважити, що досить часто до складу політичної системи в її вузькому значенні відносять такі організації, які повинні з принципових міркувань перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, -- церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації та ін., що свідчить про недостатню визначеність та структурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, а також містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. Однак, охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави.

Держава є одним з найважливіших інститутів будь-якого суспільства, що формувався і вдосконалювався разом із розвитком людської цивілізації. Слід зазначити, що державу не можна ототожнювати з політичною системою, її слід розглядати в якості важливої складової частини цієї системи, яка входить в неї не як сукупність різних органів, а як цілісний інститут. Місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються наступними основними обставинами: 1)держава визначає основні напрямки його розвитку в інтересах усіх і кожного; 2)держава -- організація всіх громадян; 3)держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій; 4)держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу; 5)держава володіє суверенітетом; 6)держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни. Недержавні організації такими функціями не володіють.

Політична партія є добровільним об'єднанням прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утворюється для участі у виробленні та здійсненні державної політики, виборах органів влади, представництва в їх складі. Уявлення про ту чи іншу партію дають такі ознаки: мета партії (завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції), характер організації партії; зміст ідеології партії; підтримка збоку населення.

Велику роль у процесах розвитку політичної системи відіграють суспільно-політичні рухи. Їх можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які створюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми.

Сучасні держави демократичного типу створюють всім учасникам політичної системи всі необхідні умови для виконання покладених на них завдань і втілення ними своїх повноважень.

Всі організаційні структури політичної системи діють в рамках і на основі законів, які утворюють правовий фундамент державного і суспільного життя.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996р (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) - № 254к/96-вр. Ред. від 15.05.2014.

2. Закон України «Про громадські обєднання» від 22.03.2012 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1, ст.1) - № 4572-17.Ред. від 03.08.2014

3. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 23, ст.118 ) - № 2365-14. Ред. від 26.10.2014

4. Андреев С.С. Политическая система и политическая организация общества// Социально-политические науки. 1992, №1.

5. Бабкіна О.В., Горбатенько В.П. Політологія -К.:Видавничий центр «Академія», 1998. - 368с.

6. Ващенко К.О., Корнієнко В.О. Політологія для вчителя: навч.посібн. для студ. пед.. ВНЗ. - К.: Видавництво імені М.П.Драгоманова, 2011. - 406с.

7. Демидов А.И. Политическая система и государство/В кн. Теория государства и права: Курс лекций/Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.:Юристъ,2001. - 776с.

8. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права - Київ:Кондор, 2006 - 477с.

9. Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г.Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. - 432с.

10. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Том 1. М.:Зерцало, 1998.-416с.

11. М.Н.Марченко. Теория государства и права. Учебник . Изд. 3-е, расширенное и дополненное. - М.: Изд. Зерцало, 2000. -624 с.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. -Харків: Консул, 2001.-656 с.

13. Сухонос В.В. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с.

14. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. Харків «Право»- 2002 р., 432с.

15. Якушин В.М. Політична система і політичний режим/Україна посткомуністична: суперечності та перспектива соціально-політичного розвитку//Політична думка, 1993, №1.

Размещено на Allbest.ru