Авторитарний політичний режим та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Авторитарний політичний режим та його види

1. Поняття і типологія політичних режимів

авторитаризм політичний управління

Політична влада різноманітна по формах і засобам прояви. Для відображення різних аспектів її функціонування використовуються такі поняття, як «форма правління», «політичний режим», «політична система».

Для того щоб ефективно впливати на суспільство, поведінку людей, класів, влада повинна бути організована, мати засоби впливу, примусу. Організація верховної державної влади, її органів, їх взаємовідносини з населенням позначаються поняттям «форма правління». Зазвичай виділяють монархічну і республіканську форми правління. Однак не завжди характер політичної влади в суспільстві відповідає формі правління.

У європейській політичній науці це поняття є базисним, в той час як в американській перевагу по фундаментальності віддається категорії «політична система». Незважаючи на тривале використання поняття «політичний режим», за ним не збереглося досить чіткого змісту.

Прихильники системного підходу розширено трактують дане поняття, ототожнюючи його з категорією «політична система». Це породжує відомі теоретичні труднощі, оскільки виникає небезпека термінологічного дублювання двома поняттями одного ряду політичних явищ. Терміни «політична система» і «політичний режим» характеризують політичне життя з різних боків: якщо політична система відображає характер взаємозв'язку політики з економікою, соціальною, культурною та іншими сферами життя суспільства, то політичний режим визначає засоби і методи реалізації влади. Отже, політичний режим являє собою функціональний «зріз» політичної системи, він складається в результаті політичної діяльності і політичного курсу, які вибирають власники верховної влади.

Деякі дослідники обмежують зміст політичного режиму формою правління. Згідно цій точці зору, класифікація політичних режимів грунтується на відмінності законодавчої та виконавчої функцій держави та з'ясуванні їх співвідношення. За таким принципом виділялися режим злиття влади (абсолютна монархія), режим поділу влади (президентська республіка) та режим співпраці (парламентська республіка). Акцентуючи увагу на діяльності урядових структур, подібне тлумачення ігнорує вплив інших політичних інститутів: партійної системи, груп тиску і т.д. У зв'язку з цим форму правління було б точніше представити як один з компонентів політичного режиму.

У політичній науці загальновизнаним є визначення політичного режиму, дане політологом Ж-Л. Кермонн: «Під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, сприяють формуванню політичної влади даної країни на певний період».

Поняття «політичний режим» висловлює характер взаємозв'язку державної влади та індивіда, а також дає уявлення про основи системи влади. У зв'язку з цим Ш.Л. Монтеск зауважив: «Як для республіки потрібна чеснота, а для монархії честь, так для деспотичного уряду потрібен страх». У залежності від співвідношення демократії і диктатури як принципів організації суспільного життя, яке визначає ступінь соціальної свободи особистості, виділяють три типи режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Між тоталітаризмом і демократією як крайніми полюсами даної класифікації розташовується безліч проміжних способів реалізації влади.

Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «весь», «цілий», «повний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого збройного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретної людини. При цьому влада на всіх рівнях формується закрито, як правило, однією людиною або вузькою групою осіб з правлячої еліти. Тоталітаризм є специфічно новою формою диктатури, що виникла в XX столітті.

Тоталітаризм є принципово новий тип диктатури, в якій особливу роль відіграють держава та ідеологія. Термін «тоталітарний» увів у політичний лексикон лідер італійських фашистів Б. Муссоліні (1883-1945). Цілі фашистського руху, на його думку, полягали в створенні сильної держави, використанні виключно силових принципів здійснення влади і підпорядкування всіх суспільних сил ієрархічним принципом. Сутність тоталітаризму як нового політичного порядку Б. Муссоліні висловив формулою: «Все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави».

Авторитарний (від дат. autoritas - влада) режим - державно-політичний устрій суспільства, основу якого складає диктатура однієї чи групи осіб. При цьому, однак, державний контроль не поширюється на неполітичні сфери: економіку, культуру, релігію.

Історичний досвід показує, що авторитарний режим виникає, як правило, у країнах, де відбувається зміна суспільного ладу, що супроводжується різкою поляризацією політичних сил; у країнах, де спостерігаються тривалі економічні і політичні кризи, подолання яких демократичними засобами стає неможливим. Оскільки такі ситуації в розвитку світового співтовариства - явище дуже часте, то, мабуть, авторитаризм відноситься до досить розповсюджених політичних режимів.

Демократія (від грец. demos - народ і kratos - влада) означає народовладдя, влада народу. Однак ситуація, за якої весь народ здійснював би політичне володарювання, тобто безпосередня демократія, - це лише ідеал.

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і

Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, зосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

2. Поняття і сутність авторитаризму

Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Проте подібна характеристика не вказує на сутнісні ознаки явища в цілому, навіть якщо чітко виокремити в ньому риси тоталітаризму і демократії.

Сутнісно значущим при визначенні авторитаризму є характер відносин влади і суспільства. Ці стосунки побудовані більше на примусі, ніж на переконанні, хоча режим лібералізує суспільне життя, і вже не існує чітко розробленої керівної ідеології. Авторитарний режим допускає обмежений і контрольований плюралізм у політичному мисленні, думках і діях, мириться з наявністю опозиції.

Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу. Авторитаризм притаманний владі і політиці, але підстави і ступінь його різні. У якості визначальних можуть виступати природні, природжені якості політичного лідера («авторитарної», владної особистості); розумні, раціональні, виправдані ситуацією (необхідністю особливого роду, наприклад, станом війни, суспільної кризи і т. п.); соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) і т.д., аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить в його крайню форму - тоталітаризм, деспотизм, створення особливо жорстокого, репресивного режиму. Авторитарним є всяке нав'язування волі влади суспільству, а не прийняте добровільно і усвідомлене покору. Об'єктивні підстави Авторитаризм можуть бути пов'язані з активною перетворювальної діяльністю влади. Чим менше таких підстав і бездіяльність влади, тим очевидніше виступають суб'єктивні, особисті підстави авторитаризму.

У найзагальнішому вигляді за авторитаризмом закріпився образ системи жорсткого політичного правління, що постійно використовує примусові і силові методи для регулювання основних соціальних процесів. У силу цього найважливішими політичними інститутами в суспільстві є дисциплінарні структури держави: його силові органи (армія, поліція, спецслужби), а також і відповідні їм засоби забезпечення політичної стабільності (в'язниці, концентраційні табори, превентивні затримання, групові і масові репресії, механізми жорсткого контролю за поведінкою громадян). При такому стилі владарювання опозиція виключається не тільки із сфери прийняття рішень, але і з політичного життя в цілому. Вибори або інші процедури, спрямовані на виявлення громадської думки, сподівань і запитів громадян, або відсутні, або використовуються суто формально.

Блокуючи зв'язку з масами, авторитаризм (за винятком своїх харизматичних форм правління) втрачає можливість використання підтримки населення для зміцнення правлячого режиму. Однак влада, яка не спирається на розуміння запитів широких соціальних кіл, як правило, виявляється нездатною створювати політичні порядки, які виражали б суспільні запити. Орієнтуючись при проведенні державної політики тільки на вузькі інтереси правлячого шару, авторитаризм використовує у відносинах з населенням методи патронування та контролю над його ініціативами. Тому авторитарна влада здатна забезпечити лише примусову легітимність. Але настільки обмежена у своїх можливостях громадська підтримка звужує для режиму можливості політичного маневру, гнучкого та оперативного управління в умовах складних політичних криз і конфліктів.

Сталий ігнорування громадської думки, формування державної політики без залучення громадськості в більшості випадків роблять авторитарну владу нездатною створити будь-які серйозні стимули для соціальної ініціативи населення. Щоправда, за рахунок примусової мобілізації окремі режими (наприклад, Піночет в Чилі в 70-х рр.) можуть у короткі історичні періоди викликати до життя високу громадянську активність населення. Однак у більшості випадків авторитаризм знищує ініціативу громадськості як джерело економічного зростання і неминуче веде до падіння ефективності правління, низькою господарської результативності влади.

Додатковим джерелом збереження такого типу правління є використання владою певних особливостей масової свідомості, менталітету громадян, релігійних та культурно-регіональних традицій, які в цілому свідчать про досить стійку громадянську пасивність населення. Саме масова громадянська пасивність служить джерелом і передумовою терпимості більшості населення до правлячого угрупування, умовою збереження її політичної стійкості.

Однак систематичне застосування жорстких методів політичного правління, опора влади на масову пасивність не виключають певної активності громадян і збереження їх об'єднанням деякої свободи соціальних дій. Свої (нехай скромні) прерогативи і можливості впливу на владу і прояви активності мають сім'я, церква, певні соціальні та етнічні групи, а також деякі громадські рухи (профспілки). Але і ці соціальні джерела політичної системи, які діють під жорстким контролем влади, не здатні породити скільки-небудь потужні партійні рухи, викликати масовий політичний протест. У подібних системах правління існує скоріше потенційна, ніж реальна опозиція державному ладу. Діяльність опозиційних груп і об'єднань більше обмежує владу у встановленні нею повного і абсолютного контролю за суспільством, ніж намагається реально коригувати цілі і завдання політичного курсу уряду.

Авторитарні режими формуються, як правило, в результаті державних переворотів або «повзучої» концентрації влади в руках лідерів або окремих внутріелітарних угруповань. Складаний таким чином тип формування та відправлення влади показує, що реально правлячими силами в суспільстві є невеликі елітарні угруповання, які здійснюють владу або у формі колективного панування (наприклад, у вигляді влади окремої партії, військової хунти), або у формі режиму єдиновладдя того чи іншого, в тому числі харизматичного, лідера. Причому персоналізація правлячого режиму в образі того чи іншого правила виступає найбільш часто зустрічається формою організації авторитарних порядків.

В даний час найбільш суттєві передумови для виникнення авторитарних режимів зберігають перехідні суспільства. Як зазначає А. Переворський, «авторитарні спокуси» в суспільствах цього типу практично невикорінні. Усвідомлення повсякденних труднощів викликає спокуса в багатьох політичних сил «зробити все прямолінійно, одним кидком, припинити суперечку, замінити політику адмініструванням, анархію - дисципліною, робити все раціонально». Наприклад, у сучасному російському суспільстві схильність до авторитарних методів правління постійно підживлюється втратою керованості суспільними перетвореннями, фрагментарністю реформ, наявністю різкій поляризації сил на політичному ринку, поширенням радикальних форм протесту, що є загрозою цілісності суспільству, а також не сформованим національною єдністю, поширеними консервативними уявленнями, масовим бажанням швидкого досягнення соціальної ефективності.

3. Особливості авторитарного політичного режиму

Щоб зберегти необмежену владу в своїх руках, авторитарний режим виробляє циркуляцію еліт не шляхом конкурентної боротьби на виборах, а кооптацією (вольовим введенням) їх у керівні структури. У силу того, що процес передачі влади в подібних режимах відбувається не шляхом встановлених законом процедур заміни керівників, а насильно, ці режими не є легітимними. Однак, навіть незважаючи на те що вони не спираються на підтримку народу, це не заважає їм існувати протягом тривалого часу і досить успішно вирішувати стратегічні завдання.

Авторитарний режим характеризується:

1. Необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

2. Наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

3. Здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

4. Використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

5. Спиранням на поліцейський і військовий апарат;

6. Субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

4. Види авторитарних політичних режимів

1. Воєнно-бюрократичний режим - диктатура військових та бюрократичних еліт при обмеженому залученні громадських інтелектуалів-професіоналів до формування політичних пріоритетів.

2. Корпоративний авторитаризм - режим, який визначає співробітництво значних економічних конгломератів як противага заідеологізованості та однопартійності в політичній системі (Режим Франко в Іспанії, Салазара в Португалії).

3. Дототалітарний авторитаризм - перехідний режим від демократії до тоталітаризму, за якого соціальна група, що представляє тоталітарну утопію ще не визначилась, не утвердила владу, але поступово обмежує діяльність груп інтересів громадянського суспільства та церкви.

4. Постколоніальний авторитаризм - мобілізаційний режим, властивий колишнім колоніям на їхньому шляху до незалежності, намагання демократизувати суспільство супроводжується обмеженням політичного плюралізму в умовах нестабільного економічного розвитку.

5. Етнічна або расистська квазідемократія - повна мобілізація влади етнічною або національною меншістю з обмеженням громадянських прав представників інших національностей (Південно - Африканська Республіка).

6. Традиційні режими - закриті, з монолітною структурою політичної еліти, режими спадково-родового та династичного правління (сучасні абсолютні монархії - Саудівська Аравія, Оман, Бахрейн, Катар. Дуалістичні - Марокко, Кувейт).

7. Султаністський режим - крайня форма патримуніального родового, спадкового правління при відсутності опозиції, політичного плюралізму та пасивності участі населення в політиці. Сильна тенденція до династичності влади, відсутня раціональна ідеологія, підданство султану підкріплюється ірраціональними факторами, маніпуляція символами, залякування населення і насильство.

8. Егалітарно-авторитарний режим - сучасний комунізм в світі (В'єтнам, Китай, Куба, Венесуела), закритий режим з монолітною структурою та руйнуванням приватної власності.

9. Авторитарно-інегалітарний - режим з диференційованою структурою еліти, яка вступає в контакт з економічно привілейованими групами приватних інтересів, але через закритість режиму населення залишається бідним і безправним.

10. Змагальні олігархії - режим із пасивною соціальною базою. але відкритістю до участі в політиці різних представників великого капіталу. Політика будується на конкуренції економічних еліт.

5. Типи авторитарних політичних режимів

1. Абсолютистські монархії, в яких верховна, виконавча, законодавча та судова влада повністю належить одній особі (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати тощо);

2. Військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів (в різні часи: Аргентина, Бразилія, Греція, Чилі тощо);

3. Вождистські тоталітарні - спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (Німеччина часів Гітлера, СРСР часів Сталіна);

4. Неототалітарні режими - владу контролює одна партія, інших партій або не існує, або вони мають декоративний характер (Корейська Народна Демократична Республіка).

5. Персональні тиранії - влада належить диктаторові та спирається на підтримку поліцейського апарату (в різні часи: Гаїті, Нікарагуа, Сомалі, Уганда).

В умовах авторитарних режимів можуть існувати профспілки і політичні партії, але під жорстким контролем правлячої особи або правлячого угрупування.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

6. Сильні і слабкі сторони авторитаризму

Авторитаризм іноді визначають як спосіб правління з обмеженим плюралізмом. Він цілком сумісний з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторони.

До сильних сторін відносять:

1. Порівняно висока здатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок;

2. Мобілізувати суспільні ресурси на рішення визначених задач;

3. Переборювати опір політичних супротивників;

Тобто, авторитаризм - ефективний засіб проведення радикальних суспільних реформ.

До слабких сторін відносять:

1. Повну залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників;

2. Відсутність у громадян можливостей запобігання політичних авантюр чи сваволі;

3. Обмеженість інститутів артикуляції, політичного вираження суспільних інтересів.

Узагальнюючи і систематизуючи історичний досвід функціонування авторитарних систем і режимів, можна виділити найбільш стійкі структурні особливості організації цього типу влади. Так, в інституційній сфері авторитаризм відрізняється перш за все організаційним закріпленням влади вузької елітарної угруповання (або лідера). Суперництво конкуруючих елітарних угруповань за владу, як правило, здійснюється у формі змов, путчів, переворотів. Прагнення можновладців затвердити своє положення підкріплюється повним домінуванням структур виконавчої влади над законодавчою та судовою. Недооцінка і ігнорування представницьких органів, що означає розрив держави з інтересами широких соціальних верств, обумовлює низький рівень громадянської самодіяльності і слабкість горизонтальних зв'язків у суспільстві. Таке постійне усікання механізмів представництва і інтересів населення скорочує соціальні джерела влади способи її легітимізації, в кінцевому рахунку, зумовлюючи і слабкість вертикалі влади.

Політичний плюралізм у політичних системах авторитарного типу суворо дозований. Множинність політичних сил ініціюється владою і не здатна викликати загрозу сформованим порядків. У той же час концентрація в руках власних прав і повноважень практично означає повне усунення опозиції з політичної арени. Жорсткий стиль владарювання не дає можливості інституціалізувати компроміс в політичному житті, налагодити пошук консенсусу при прийнятті державних рішень.

З нормативної точки зору авторитаризм відрізняється постійним і переважним використанням силових методів регулювання соціальних і політичних конфліктів. Як вказує X. Лінц, для цього типу влади характерна чітко окреслена компетенція влади та їх функцій в цілком передбачуваних межах. Правила гри суворо підтримують панування однієї групи. Концентрація влади передбачає систематичне використання переважно закритих від громадськості способів прийняття рішень, прагненням поставити під контроль основні форми громадської самодіяльності, у тому числі в економічній сфері. З огляду на те що в таких суспільствах, як правило, складаються політичні відносини надбагатих і надбідних верств населення, влада характеризується високим рівнем нестабільності.

В інформаційно-комунікативній сфері для авторитаризму характерний низький статус ідеологічних способів утримання і зміцнення влади, засилля односторонніх каналів в основному офіційного інформування суспільства. На інформаційному ринку повністю домінують проурядові ЗМІ, відсутні свобода слова, гарантії рівної конкуренції. У суспільній думці, в силу усвідомлення широко поширеної корупції і продажності влади, складаються потужні настрої пасивності і розчарування у владі.

Використана література

1. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К., 1997.

2. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.

3. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.

4. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.

5. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.

6. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.

Размещено на Allbest.ru