Політична свідомість: поняття, структура, типи і функції. Політична ідеологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРИСТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Реферат з політології на тему:

«Політична свідомість: поняття, структура, типи і функції. Політична ідеологія»

Студентки 46 групи

соціально-психологічного факультету

Лободи Ольги Дмитрівни

Викладач: Сухачов С.Я.

Житомир - 2015

Зміст

Вступ

1. Сутність та головна ідея політичної свідомості

2. Типи політичної свідомості

3. Функції політичної свідомості

4. Політична ідеологія

5. Функції та рівні політичної ідеології

Список використаної літератури

Вступ

Свідомість людини не тільки відображає світ, політичні реалії, але й творить їх, змінює їх своїми діями. Безперервність процесу суспільно-історичної практики зумовлює безперервність процесу свідомості. Суспільству необхідна не всяка діяльність, не порожній активізм, а діяльність кваліфікована, цілеспрямована, довільна, свідома. Рівнозначно суспільству необхідна не просто емпірична людська індивідуальність, а особа, що має світогляд, переконана, самостійна, яка володіє собою, має владу над діяльністю, здатна до скоєння вільних дій - вчинків, охоплених свідомістю. Свідомість становить суттєву властивість діяльності особи і самої особистості. Якісність і дієвість особистості визначається повнотою тріади: діяльність, свідомість, особа.

1. Сутність та головна ідея політичної свідомості

Політична свідомість (від лат. con -- разом, спільно та scentia -- знання) -- це система знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення політичної сфери суб'єктами -- індивідами, групами, націями тощо. Політична свідомість, є системою ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин; це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб'єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.

Сутність політичної свідомості полягає в тому, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.

Ідея і поняття політичної свідомості, як такої, що притаманна, відповідно від індивідуума-рядового члена суспільства, починаючи з класового розшарування в ньому, і до нації і суспільства в цілому особливо розроблені в марксизмі, були загальноприйнятими у СРСР і лишаються популярними в пострадянських філософських школах.

Формування політичної свідомості - процес усвідомлення соціальними суб'єктами реалій політичного життя, притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Встановлюються своєрідні межі адекватного відображення політичного буття в свідомості. Якщо повніше та всебічніше відображається в політичній свідомості політичне життя, то повніше й глибше інтереси та ціннісні орієнтації класу, нації, соціальної групи, особи фіксують потреби суспільного прогресу. Політична свідомість неоднорідна. Пояснюється це тим, що саме суспільство - складна система, що включає всеохоплювану державою, її структурами, життєдіяльність індивідів, соціальних спільностей, верств і груп, взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів в умовах ринку. Політична свідомість і виступає як специфічна форма мислення, прояву політичних інтересів соціальних відносин верств, різноманітних груп. Але неоднорідність самих соціальних спільностей, верств, різноманітних соціальних груп ще більше урізноманітнює політичну свідомість. Ускладнення соціальної структури поглиблює різноманітність політичної свідомості.[1]

2. Типи політичної свідомості

Масова політична свідомість в кожному суспільстві неоднакова - може бути авторитарною й демократичною. Авторитарна політична свідомість орієнтується на «сильну» політичну владу, беззаперечне підпорядкування їй, культ сили та авторитет тих, хто стоїть при владі, веде до фактичного заперечення прав громадян на реальну участь у здійсненні влади тощо. Авторитарна політична свідомість - різновид фетишизованої свідомості, що обожнює владу, сприймає її як своєрідну магічну силу, що забезпечує добробут суспільства і громадян. Авторитарна політична свідомість служить сприятливим ґрунтом для зростання культу особи глави держави, утвердження диктаторських, тиранічних режимів.

Демократична політична свідомість спирається на народовладдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, виборність і підзвітність перед народом органів влади, верховенство закону, а також громадянського суспільства над державою, політичний плюралізм та ін.

Розуміння політичної свідомості як сукупності духовних явищ, що відображають внутрішні і зовнішні процеси функціонування держави та інших політичних інститутів і структур суспільства, дає змогу так схарактеризувати її структуру:

ь політична психологія (емпірична й буденна політична свідомість)

ь політична ідеологія (теоретична й наукова політична свідомість);

ь політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп;

ь спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств і груп суспільства.

Спираючись на матеріали різних соціологічних досліджень, моніторингів, аналітичні розробки, можна назвати такі домінуючі типи української політичної свідомості:

1. Патерналістсько-егалітарна політична свідомість. Для неї характерні очікування вирішення всіх проблем за рахунок політики держави або, в крайньому разі, місцевої влади і керівництва підприємств. Носії такої політичної свідомості відверто жадають «сильної руки», яка б навела порядок у державі аж до переділу власності.

2. Індивідуалістично-ліберальна політична свідомість. Для неї характерна орієнтація при вирішенні своїх проблем перш за все на власні сили, переконаність у тому, що можна самому керувати своєю долею. Представники цього типу діяльні, у них немає невпевненості у своєму майбутньому, вони більшою мірою орієнтовані на кар'єру і життєвий успіх. [1]

3. Функції політичної свідомості

Політична свідомість як специфічне суспільне явище та елемент політичної системи соціально неоднорідного суспільства має ряд функцій:

· пізнавальну,

· інформативну,

· нормативну,

· оціночну,

· аналітичну,

· прогностичну,

· регулятивну,

· виховну

· комунікативну.

Провідна функція політичної свідомості - пізнавальна. До вирішення всіх проблем політичного життя людина підходить, орієнтуючись на певні норми свідомості, в яких відбитий досвід у вигляді певних знань і оцінка з позицій моральності та інших норм. Людина розглядає та оцінює політичні ідеї з власних позицій. Оцінюючи ситуацію, політичні ідеї, мету тощо, людина змушена фіксувати своє ставлення до дійсності й завдяки цьому виділяти себе як суб'єкта такого ставлення, усвідомлювати себе носієм ідей і благородної мети. Ось чому пізнавальна функція визначає істинність політичних ідей, мети, розкриває хід політичних явищ і процесів соціальної діяльності. Адже свідомість не можна повністю звести ані до одного з цілого ряду наближених їй світів, що умовно виділяються: до світу ідей, понять, значень, наукових знань; до світу людських цінностей, емоцій і змістів. Але свідомість не тільки народжується, але й присутня в таких світах, живе в них, порівнює, оцінює тощо.

З пізнавальною функцією політичної свідомості тісно пов'язана оціночна. Нові політичні реалії, динамізм і складність політичних змін додають підвищені вимоги до висновків, узагальнень, політичних оцінок. типи української політичної свідомості:

На даний час Україна знаходиться у центрі політичних заворушень. Все це - проблемні ситуації, в яких без спроможності до творчого узагальнення та оцінки орієнтуватися неможливо. У процесі суспільної діяльності особа не тільки пізнає політичні відносини, але й по-своєму оцінює їх. До одних політичних явищ людина ставиться позитивно, до інших - негативно: внаслідок цього виробляються норми поведінки особистості. Політична оцінка повинна бути науковою, глибокою і всебічною.

Прогностична функція політичної свідомості тісно пов'язана з пізнанням розвитку політичних процесів, має суто творчий характер, сприяє генеруванню нових ідей, концепцій, теорій, поглядів, що потім застосовуються практично. Моделювання ідеологічних і соціальних процесів дозволяє зробити більш оптимальними прогнози й варіанти рішень. Передбачення дозволяє з'ясувати можливі наслідки рішень, що приймаються. Врахування причинно-наслідкових зв'язків - головна умова при моделюванні ідеологічних, соціальних і політичних процесів.

Регулятивна функція політичної свідомості відображається в регулюванні і відображенні соціальних процесів. Важливим моментом регулятивної функції виступає визнання певних цінностей, принципів та ідеалів, зумовлених потребами індивідів, соціальної спільності, верстви, групи, класу та суспільства.

Комунікативна функція сприяє формуванню у людей політичної свідомості, орієнтуванню їх на перспективу суспільного розвитку.

Велике значення виховної функції політичної свідомості. У виховній діяльності вирішальне значення мають соціально-політичні та ідеологічні фактори. В сучасних умовах проблема ідейно-політичного виховання стоїть не менш гостро, аніж в інші періоди історичного розвитку.

Зміна свідомості безкризово не минає. Розчарування в минулому, соціальна апатія, спад настроїв охоплює не тільки зрілих людей, але й молодь. В сучасних умовах постало питання про необхідність цілеспрямованого виховання ініціативи, самостійності, гострого інтересу до нової потреби у політичному вихованні.[1]

4. Політична ідеологія

Політична ідеологія -- складне і суперечливе духовне утворення. Вона покликана розкрити специфіку двох видів розвитку -- політичного та ідеологічного -- і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес.

Політична ідеологія має трирівневу структуру свого функціонування:

1) теоретико-концептуальний, який включає розробку та обґрунтування цілей, принципів, цінностей, ідеалів. На цьому рівні формується образ дійсності, тобто узагальнене уявлення групи про свої інтереси та цілі;

2) програмно-політичний, на якому загальні соціально-філософські принципи перетворюються в конкретні програми, лозунги, гасла, документи, вимоги політичної еліти. На цьому рівні відбувається поєднання загальних політичних поглядів з повсякденними потребами, які громадяни та їх об'єднання висувають до влади. Означені принципи, лозунги, програми, документи складають ідейно-політичну основу для прийняття рішень, орієнтації та стимулювання поведінки громадян.

3) актуалізований (чи поведінковий), який свідчить про міру засвоєння громадянами цілей, вартостей, ідеалів, принципів політичної ідеології, наскільки вони втілені в діях громадян.

Структурними складниками політичної ідеології є:

Ш політичні ідеї;

Ш політичні теорії, концепції, доктрини;

Ш політичні ідеали, цінності, мрії, утопії;

Ш оцінка політичних процесів;

Ш гіпотези, гасла, програми.

Політична ідея -- вихідний момент теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності. Час від часу між попередніми ідеями, способами пояснення дійсності і новими фактами виникає суперечність.

Політична доктрина -- це розвинена система ідей, поглядів, концепцій, що виражають суть і зміст організації політичної влади в державі, функціонування влади, провідні тенденції її розвитку. Кожна держава опрацьовує власну політичну, військову доктрини, в яких розкривається стратегія і тактика політичної діяльності на історичний період. Політичний ідеал спрямовує ідеологію на пошук досконалих форм суспільного життя, оцінює сучасні форми життєустрою з позицій майбутнього. Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки кожної політичної дії, вчинку, їх наслідків. Тобто наскільки дана дія, вчинок демократичний, відповідає цінності миру, свободи, суверенітету, плюралізму, відкритості, чесності тощо. політичний ідеологія егалітарний ліберальний

Політична утопія -- це сукупність ідей та уявлень, які є продуктом абстрактного мислення, не ґрунтуються на знанні реальних політичних процесів і пропонують принципово нездійсненний за даних умов проект (заклики до побудови комунізму за два--три десятки років). Політична програма -- це насамперед план, за яким готові діяти та чи та партія, блок, соціальна група, клас, нація, світове співтовариство.[3]

5. Функції та рівні політичної ідеології

Американський політолог Ф. Гросс характеризує політичну ідеологію як вид ідеології, має свою структуру, цілі й специфічну спрямованість. Він виділяє у політичній ідеології:

· основні цінності («Загальна Декларація правами людини», 10 християнських заповідей);

· допоміжні чи інструментальні цінності, корисні за певних умов, але з обов'язкові всім (надійність, коректність, чесну гру, пунктуальність тощо. п.);

· абсолютні цінності (свобода, рівність, справедливість, толерантність та інших.).

Основними функціями політичної ідеології є:

Ш гносеологічна -- створення моделі світу й визначення місця людини у ньому;

Ш аксіологічна -- оцінка минулого та нинішнього з урахуванням різних і цінностей;

Ш програмно-цільова -- формулювання мети діяльності групи, розробка програми її досягнення;

Ш футурологічна -- моделювання розвитку для своєї групи й суспільства загалом;

Ш інтегруюча -- формування певного підходи до тим чи іншим явищам соціокультурної практики суспільства;

Ш захисна -- конкурентне взаємодію з іншими ідеологіями;

Ш соціально-організаційна -- визначення принципів організації та управління життям спільності.

Впровадження ідеології в масовий політичний свідомість і у переконання -- процес індивідуальний, заснований на політична і соціальна практиці суб'єкта. У зв'язку з цим вирізняються такі рівні функціонування політичної ідеології:

теоретико-концептуальний, основу якого формулювання засад, які розкривають цінності, ідеали, бачення світу певного етносу, класу, групи, держави;

програмно-політичний, у якому соціальні принципи і ідеали перетворюються на гасла, програми розвитку й вимоги політичних еліт, вкладених у прийняття управлінських рішень та орієнтування політичної поведінки громадян;

актуалізований, що характеризує ступінь освоєння громадянами принципів, і цілей ідеології, що у їх політичному участі.[2]

Список використаної літератури

1. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кременя В. Г., проф. Горлача М. І.-- Харків: Друкарський центр «Єдиноpіг», 2001. - 640 с.

2. Тургаев А.С., Хренов А.Е. Политология в схемах и комментариях СПб.: Питер, 2005. - 304 с.

3. Політологія: М. М. Вегеш та ін. ; ред. М. М. Вегеш. - 3-тє вид., перероб. і доповн. - К. : Знання, 2008. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru