Співвідношення міжурядового та наднаціонального управління в європейських інтеграційних процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327.7:061.1ЄС

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖУРЯДОВОГО ТА НАДНАЦІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Сапсай Артем Петрович

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент МІНГАЗУТДІНОВ Ігор Олександрович, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор КРУШИНСЬКИЙ Вадим Юрійович, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат політичних наук, КОНДРАТЮК Сергій Володимирович, науковий співробітник відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться «23» березня 2009 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, к.10.

Автореферат розісланий «14» лютого 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається комплексом євроінтеграційних здобутків і проблем, що відображають унікальний і водночас неоднозначний характер інтеграційних процесів в Європі.

В цьому відношенні характерним для сучасної Європи є невпинний процес поглиблення європейської інтеграції, її поширення на все нові інтеграційні сфери. На сучасному етапі розвитку ЄС, що вже став однорідним простором з єдиною економічною та валютною системами, якісно новою особливістю є його перетворення у політичну силу. Відбувається активний пошук нових механізмів формування спільного політичного простору, посилюються процеси федералізації та конституціоналізації ЄС.

Іншою рисою європейського єднання є також і низка негативних тенденцій, а саме перешкоди на шляху до повного політичного об'єднання європейських держав і народів, бюрократичність та демократичний брак інституційної системи ЄС, зростання диференціації та гетерогенності серед основних учасників інтеграції. За таких умов нагальним постає питання щодо подальших шляхів розвитку ЄС, а також питання про те, в якій саме формі організується його політичний простір: федерації, конфедерації або іншій новоутвореній формі. В цьому відношенні виникає потреба у більш глибокому аналізі сучасних євроінтеграційних процесів в рамках Європейського Союзу, зокрема, через призму співвідношення його міжурядової та наднаціональної інтеграційних складових.

Актуальність даного дослідження обумовлюється і тим фактом, що процеси, які мають місце в сучасному ЄС, відображають також і зміни в глобальній системі міжнародних відносин, все більший вплив у якій справляють наднаціональні та транснаціональні актори. Відповідно, дослідження сучасних європейських інтеграційних процесів сприяє кращому розумінню глобальних тенденцій та характеру взаємодії сучасних акторів міжнародних відносин.

Важливий аспект актуальності даного дослідження обумовлюється і безпосереднім поглибленням співробітництва України з ЄС. Реалізація Україною свого стратегічного курсу на здобуття статусу повноправного члена ЄС вимагає сьогодні з її боку готовності до ефективної взаємодії з ЄС на всіх рівнях його інтеграційного управління, а також в будь-яких інтеграційних галузях. Принципове значення як в контексті проведення європейської зовнішньої політики, так і внутрішнього реформування системи управління України, має питання забезпечення суверенітету, збереження та одночасної передачі повноважень держави на наднаціональний і субнаціональний рівні, що також знаходиться в площині співвідношення наднаціональної та міжурядової складових сучасного ЄС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер державної реєстрації 01БФ048-01), зокрема, її підрозділу 1 - «Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин».

Об'єктом дослідження є інтеграційні процеси в ЄС.

Предметом дослідження є співвідношення міжурядової та наднаціональної форм управління ЄС інтеграційними процесами.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є вивчення еволюції співвідношення наднаціональної та міжурядової складових європейської інтеграції у просторі і часі. Відповідно до поставленої мети автором були визначені наступні завдання дослідження:

- дослідити теоретико-концептуальні засади наднаціональної та міжурядової складових європейської інтеграції;

- дослідити просторові аспекти співвідношення наднаціонального та міжурядового управління в процесі європейської інтеграції;

- надати авторську періодизацію основних етапів еволюції співвідношення міжурядової та наднаціональної форм євроінтеграційного управління;

- визначити та класифікувати фактори, що впливають на співвідношення міжурядової та наднаціональної форм європейської інтеграції; субсідіарність інтеграція співвідношення міжурядовий

- з'ясувати роль принципу субсідіарності в контексті співвідношення міжурядової та наднаціональної складових європейської інтеграції;

Методологічна основа дослідження. Робота побудована на комплексному використанні автором як фундаментальних (абсолютних), так і загальнонаукових методів дослідження.

Основу фундаментальної методології дослідження становлять принципи діалектики (взаємозв'язку та розвитку, єдності та протилежності) та принцип детермінізму. Застосування відповідних принципів надало змогу авторові дослідити європейські інтеграційні процеси з точки зору їхніх еволюційних особливостей і внутрішніх суперечностей, обгрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції. Використання принципів діалектики та детермінізму надало можливість авторові відтворити інтеграцію європейських країн в рамках ЄЕС/ЄС як динамічний процес, що перебуває в стані постійного руху і розвитку.

Основу загальнонаукових методів дослідження становлять системний, інституційний, системно-діяльнісний, історичний та порівняльно-історичний підходи. При цьому в якості основи дисертаційного дослідження виступає методологія системного підходу, зокрема - використання системно-структурного та системно-функціонального аналізу. Системно-структурний аналіз використовується для дослідження співідношення наднаціональної та міжурядової форм управління в рамках вертикальної взаємодії (наднаціональний - національний - субнаціональний рівні) основних учасників інтеграції. Використання системно-функціонального аналізу спрямоване на дослідження особливостей запровадження наднаціональної та міжурядової форми управління в різних інтеграційних галузях ЄС - соціальній, економічній, монетарній, зовнішньополітичній, безпековій, оборонній.

Окремі аспекти інтеграції ЄС, що також відображають баланс наднаціонального та міжурядового виразів інтеграції, вимагали від автора використання й інших загальнонаукових методів як доповнення до методологічного апарату системного підходу, а саме інституціонального та системно-діяльнісного підходів. Зокрема, використання інституціонального піходу з його описово-індуктивним та формально-легальним методами дослідження надали змогу автору дослідити сучасний процес конституціоналізації ЄС. В цьому зв'язку описово-індуктивний метод, що передбачає аналіз попередніх в часі процесів-факторів, дозволив пояснити сучасні особливості процесу конституціоналізації ЄС. В свою чергу, формально-легальний дозволив проаналізувати окремі юридично-правові аспекти конституціоналізації ЄС в політологічній площині.

Системно-діяльнісний підхід був використаний при дослідженні співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції в контексті розробки інтеграційними акторами установчих договорів ЄЕС/ЄС, а також при дослідженні основних зовнішньополітичних преференцій держав-членів ЄС в контексті поглибення інтеграції. Застосування саме такого підходу надало можливість здійснити комплексний аналіз євроінтеграційних процесів за умовною схемою: потреба - суб'єкт - об'єкт - процеси - умови - результати.

Історичний підхід визначив загальну структуру та побудову дисертаційного дослідження, дозволив дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і явищ у їхній хронологічній послідовності. В свою чергу, порівняльно-історичний підхід застосовувався для виявлення суті відмінностей у формально-тотожних процесах, що співвідносилися щоразу з конкретною історичною обстановкою. Це надало змогу уникнути отримання однобічних оцінок, які б перебільшували або, навпаки, применшували б значення окремих подій та явищ в контексті європейської інтеграції.

Наукова новизна дослідження зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їхнього розв'язання. В загальному вимірі наукова новизна даного дослідження полягає у винесенні автором на розгляд нового аспекту наукового аналізу сучасних процесів європейської інтеграції насамперед через призму їхніх наднаціональної та міждержавної складових. В цьому контексті, безпосередніми положеннями, що визначають наукову новизну дисертації, є наступні:

- запропоновано авторське визначення концепту інтеграційне управління, як сукупності заходів з вироблення, прийняття та контролю за виконанням вже прийнятих рішень в рамках інтеграційного об'єднання;

- доведена багатоукладна природа співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління;

встановлено поліваріантну природу співвідношення наднаціональної та міжурядової складових ЄЕС/ЄС у часовому вимірі, що визначається залежністю останнього від просторових параметрів (різних інтеграційних зрізів);

встановлено, що в процесі європейської інтеграції формування та еволюція форм інтеграційного управління супроводжувалися постійним пошуком рівноваги між наднаціональною та міжурядовою складовими ЄЕС/ЄС.

в контексті становлення міжурядового та наднаціонального управління в політичній та економічній сферах інтеграції, доведена визначальна роль цивілізаційного фактору розвитку Західної Європи, в основі якого лежить пріоритетність торговельно-економічних відносин та політична відособленість її країн;

доведено, що основним фактором у зміні співвідношення наднаціональної та міжурядової складових виступає виключно тісна взаємодія урядів держав-членів та інституцій Євроспільноти, а вплив інших акторів, зокрема, субнаціональних, недержавних або транснаціональних - є другорядним або доповнюючим;

доведено, що розмитий характер принципу субсідіарності не відтворює процес федералізації Євроспільноти, сприяє збереженню провідної ролі її держав-членів та міжурядової форми інтеграційного управління;

- запропоновані нові критерії диференціації національних преференцій держав-членів в контексті співідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄС.

Наукове та практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається її актуальністю та науковою новизною. Матеріали та результати даного дисертаційного дослідження можуть знайти своє використання у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших відомств, органів державної влади, що залучені до формування та здійснення зовнішньої політики України на європейському напрямку. Дисертація може бути корисною при підготовці підручників і посібників, нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, що присвячені сучасним проблемам інтеграційних процесів в Європі, зовнішній політиці країн Європи, діяльності міжнародних організацій, сучасним проблемам міжнародних відносин і світової політики в цілому.

Апробація результатів дослідження Основні положення та наукові результати дослідження було апробовано на засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щорічних наукових конференціях молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення дослідження опубліковані у 6 наукових статтях автора.

Структура дисертаційного дослідження Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури українською, російською, англійською, французькою та німецькою мовами у кількості 352 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 217 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано наукову актуальність теми дослідження, розкрито її зв'язок з науковими програмами і планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, визначено об'єкт, предмет та хронологічні рамки дослідження, сформульовано його мету і завдання, обгрунтовано наукову новизну роботи, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Концептуально-теоретична та джерельна база дослідження» - обгрунтовано концептуальні засади дослідження та категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження, огляд основних джерел і літератури, що присвячені проблематиці наднаціональної та міжурядової форм інтеграції в Європі та були використані при підготовці дослідження.

В контексті концептуально-теоретичного осмислення співвідношення міжурядового та наднаціонального інтеграційного управління ЄС в якості базових автор визначає категорії «наднаціональність» та «міжурядовість». Останні, розгядаються та аналізуються на трьох рівнях: 1) на рівні так званої великої теорії інтеграції або макро-теорії, яка намагається пояснити процес інтеграції в цілому; 2) на рівні мезо-теорії інтеграції, яка намагається пояснити конкретні аспекти функціонування ЄС, форми взаємодії основних учасників інтеграції та зосереджується безпосередньо на процесах політики; 3) в рамках концептуалізації, яка намагається охопити сутність європейської інтеграції у концептуальних термінах.

В рамках макро-теорії інтеграції проблема співвідношення наднаціональної та міжурядової інтеграції ЄС проаналізована на основі розгляду трьох основних парадигм європейської інтеграції, а саме: національної або державоцентричної, що визначає держави та їхні національні уряди в якості головних і беззаперечних акторів міжнародної інтеграції; наднаціональної, де основна увага концентрується не на державах і урядах, а на ролі та значенні наднаціональних інститутів; та змішаної або синкретичної, яка рівною мірою поєднує в собі твердження національної та наднаціональної парадигм інтеграції.

В рамках мезо-теорії інтеграції співвідношення наднаціонального та міжурядового управління розглядаються як безпосередня форма або механізм взаємодії учасників інтеграції, а саме урядів держав-членів та спільних інституцій ЄС у вигляді вироблення, прийняття та контролю за виконанням спільних інтеграційних рішень.

На концептуальному рівні автором дослідження інтерпретуються наднаціональна та міжурядова форми інтеграційного управління, здійснюється розрізнення між термінами інститут та інституція, наднаціональні, міжурядові та комунітарні інституції ЄС, політична та економічна, а також позитивна і негативна інтеграція.

Дослідження стану наукової розробки проблеми будується на основі аналізу як нормативно-правової бази ЄС, так і різного роду наукової літератури з використанням проблемного підходу, внаслідок чого дисертантом умовно виділяється сім напрямків дослідженнь, які відображають сучасний наднаціонально-міжурядовий дуалізм ЄС.

Зокрема, в ході підготовки дослідження автором використовувалися такі офіційні документи як: установчі договори ЄЕС/ЄС, регламенти, директиви і рекомендації Єврокомісії, її листування з Європарламентом і Радою міністрів, а також різноманітні «Білі книги», чисельні доповіді та думки. Дані документи мають ключове значення, оскільки їхній аналіз дає уявлення про основні тенденції у еволюції співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції, а також розвитку ЄС в цілому.

Вивчаючи авторські праці іноземних та вітчизняних дослідників європейської інтеграції, дисертант використовував проблемний підхід, який дозволив зосередити увагу на вузлових аспектах досліджуваної теми. У цьому зв'язку умовно автор виділяє такі напрямки як: 1) проблема наднаціонально-міжурядового балансу ЄС з точки зору розгляду останнього як унікальної системи управління (К. Бленк, Я. Ван Татенхов, І. Грицяк, Б. Колер-Кох, Г. Маркс, У. Сандольц, А. Стон Світ, М. Флайндерс, Л. Хугх, Ф. Шарпф); 2) розгляд наднаціонально-міжурядового балансу Євроспільноти в контексті еволюції міжінституційної взаємодії (Г. Асланян, Д. Біч, Дж. Гаррет, Л. Ентін, А. Зайцев, Х. Касім, Д. Ковриженко, Д. Котляр, А. Креппел, В. Малярчук, А. Менон, В. Міллер, Дж. Пайндер, В. Посельський, А. Сбрагія, Дж. Цебеліс, С. Шмідт, Г. Шнайдер.); 3) протиставлення міжурядового та наднаціонального підходів в рамках проблеми диференційованої інтеграції ЄС (А. Ворлег, М. Джоб, Я. Еммануілідіс, А. Коллікер, М. Сіон, А. Стаб, Е. Філіпарт); 4) наднаціонально-міжурядовий баланс в аналізі установчих договорів ЄС (М. Баун, В. Весселс, О. Гладенко, Д. Едвард, О. Їжак, О. Кресін, А. Моравчик, В. Муравйов, К. Ніколаїдіс, О. Рудік, А. Тюшка, С. Шевчук, І. Яжборовська, К. Ятаганас); 5) еволюція наднаціонально-міжурядового балансу в економічній площині інтеграції (К. Армстронг, П. Біанчі, С. Боррас, В. Будкін, Д. Бучан, К. Дайсон, М. Дудченко М. Еган, Н. Колчестер, П. Лудлов, Б. Розамонд, М. Стрежнєва, А. Філіпенко, Д. Ходсон, Ю. Шишков, К. Якобсон); 6) наднаціонально-міжурядовий баланс в політичній площині інтеграції (М. Арах, С. Божко, А. Браніцкий, Ф. Вернер, Г. Воскопулос, Д. Данілов, В. Копійка, Р. Крістофер, В. Манжола, І. Мінгазутдінов, Г. Оянен, А. Пайперс, Г. Перепелиця, Е. Регельзберг, К. Рейнольдс, Р. Рейнхарт, А. Руммель, М. Сміт, О. Хилько, Т. Шинкаренко); 7) наднаціонально-міжурядова дихотомія в контексті національних пріоритетів держав-членів (Д. Бакер, О. Громико, Д. Давлетшина, М. Келструп, К. Клоза, С. Кондратюк, Т. Коніг, Р. Кривонос, В. Крушинський, Г. Ларсен, Ф. Ларсен, Е. Тілеман, Д. Хін, Н. Яковенко).

У другому розділі - «Становлення міжурядової та наднаціональної форм управління в європейських інтеграційних процесах» - автор дослідження зосереджує увагу на таких аспектах як аналіз основних зовнішніх та внутрішніх чинників, що сприяли становленню наднаціональної та міжурядової форм управління у повоєнній Європі, з'ясуванню сутності та природи співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління в рамках ЄЕС 1950-х - 1980-х років, визначенні основних суб'єктів інтеграційного управління та їхнього впливу на інтеграційні процеси в Європі загалом.

В контексті з'ясування та аналізу основних факторів, що сприяли становленню наднаціональної й міжурядової форм управління ЄЕС, автор вирізняє дві групи чинників - економічні та політичні, які розглядаються одночасно на трьох рівнях системи міжнародних відносин: державному, регіональному та глобальному. В якості вагомого чинника виділяється загальноісторичний цивілізаційний чинник, як вираз різної природи політичної та економічної форм суспільної організації західноєвропейських країн і, відповідно, ключовий фактор різного характеру становлення наднаціонального та міжурядового управління в контексті економічної та політичної інтеграції в Західній Європі.

В якості внутрішніх чинників, що визначали співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції ЄЕС, у розділі досліджуються конкретні інтеграційні проблеми економічного (економічна розруха у повоєнній Європі, прагнення держав до економічного співробітництва та усунення політики протекціонізму, наявність спільного досвіду економічної взаємодії в рамках ЄОВС і БЕНІЛЮКС) та політичного (розрізненість зовнішньополітичних векторів, інтересів та очікувань західноєвропейських держав, різний політичний статус та потенціал держав) характеру, а також вплив основних суб'єктів інтеграції у період 1950-х - 1980-х років. Зокрема, боротьба акторів навколо розвитку наднаціонального та міжурядового управління розглядається на двох рівнях: загальному, що відображає співвідношення впливу на процес інтеграції одночасно національних урядів та наднаціональних інституцій; виключно міждержавному, що характеризує співвідношення впливів між державами-членами, які є прихильниками міжурядового або наднаціонального управління.

З метою з'ясування практичного виразу співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління в ЄЕС 1950-х - 1980-х років, автор виділяє три умовні виміри інтеграції: 1) інституційний, як сукупність та взаємодію основних інституцій ЄЕС; 2) галузевий, як сукупність різних інтеграційних секторів та галузей; 3) міжрівневий, як сукупність комунітарного та національного рівнів інтеграції.

В контексті інституційного виміру досліджуються особливості формування, принципи функціонування та межі компетенцій основних інституцій Співтовариства (КЄС, РЄС, ЄП, ЄР), в тому числі і щодо питання вироблення і реформування установчих договорів Спільноти. Доводиться мінливість балансу сил між наднаціональними (КЄС та ЄП) і міжурядовими (РЄС та ЄР) інституціями, що визначало мінливість співвідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄЕС в цілому.

В межах галузевого виміру співідношення наднаціонального та міжурядового управління досліджується через призму «позитивної» і «негативної» інтеграції, а також ступеню залучення в інтеграційній процес інституцій ЄЕС.

В рамках міжрівневого виміру аналізується проблема розподілу компетенцій між Співтовариством та його державами-членами, доводиться провідна роль останніх та міжурядової форми управління порівняно з наднаціональною.

У третьому розділі - «Трансформація інтеграційного управління в контексті поглиблення та розширення ЄС» - досліджуються процеси зміни основних чинників, що визначали співвідношення між наднаціональною та міжурядовою формою управління Євроспільноти, трансформація практичних підходів та методів інтеграційного управління в рамках галузевого виміру європейської інтеграції, процеси реорганізації міжрівневого співвідношення наднаціонального та міжурядового управління, проекти і реалізація інституційного реформування ЄС, а також зміни у співвідношенні наднаціональних та міжурядових пріоритетів держав-членів ЄС у період 1992 - 2007 років.

В контексті аналізу основних чинників, що впливали на міжурядово-наднаціональну конструкцію ЄС, як і у попередньому розділі, розглядаються зовнішні та внутрішні, а також економічні та політичні чинники. Серед основних зовнішніх політичних чинників автор виділяє наслідки розпаду біполярної системи міжнародних відносин, а саме дезінтеграцію СРСР, нову роль у світі США, а також новий формат відносин ЄС з країнами Центральної та Східної Європи. В якості основних внутрішніх факторів визначаються зростаюча недосконалість інституційної системи та брак демократичного розвитку ЄС.

В економічній площині інтеграції в контексті впливу зовнішніх чинників розглядаються процеси глобалізації, в якості внутрішніх чинників досліджується ступінь впливу на наднаціонально-міжурядову архітектуру ЄС асиметрій соціально-економічної інтеграції, а також реалізація проекту ЄВС.

В якості окремого внутрішньоінтеграційного чинника автор дисертації розглядає зміну позицій держав-членів ЄС щодо пріоритетності наднаціональної та міжурядової форм управління. Зокрема, визначальною рисою розтановки сил щодо пріоритетності міжурядових або наднаціональних механізмів євроінтеграції в період 1991 - 2000-х років став процес суттєвої трансформації попередньої конфігурації національних пріоритетів держав-членів ЄС. Результатом цього на початку 2000-х років стало збільшення варіацій загальних бачень та підходів держав-членів щодо майбутньої архітектури ЄС порівняно з початком 1990-х років. Визначальними в контексті такої трансформації стали два взаємопов'язані фактори: фактор поглиблення інтеграції в рамках ЄС та фактор розширення Євросоюзу.

В контексті галузевої інтеграції дисертантом доводиться теза про одночасне посилення та розширення сфери застосування наднаціональної та міжурядової форм управління ЄС в економічній та політичній площинах інтеграції. В цьому контексті зміцнення наднаціонального управління відбувається за рахунок практичної реалізації проекту ЄВС в рамках економічної інтеграції, а також за рахунок реалізації концепції «гнучкої інтеграції», що передбачає можливість поглибленого співробітництва з елементами наднаціонального управління - в політичній площині інтеграції. Разом з тим, міжурядове управління ЄС зміцнюється за рахунок запровадження в рамках спільного економічного союзу ЄС нового методу інтеграції - «відкритого методу координації», який передбачає переважно міжурядові механізми вироблення та прийняття рішень на рівні Ради міністрів та Євроради з відсутністю наднаціонального контролю за виконанням відповідних рішень з боку Єврокомісії та Євросуду.

В рамках міжрівневого виміру дисертантом аналізується значення запровадженого Маастрихтським та реформованого Амстердамким договорами ЄС принципу субсідіарності щодо зміни співвідношення наднаціональної та міжурядової форм управління. Автор доводить розмитий зміст зазначеного принципу, як такий, що реально не впливає на зміну співвідношення компетенцій ЄС та його держав-членів. Слабкою стороною принципу субсідіарності є також і його недостатнє врахування інтересів субнаціональних акторів інтеграції. Разом з тим, в розділі аналізується вплив безпосереднього розподілу компетенцій між ЄС та державами-членами, який було досягнуто внаслідок запровадження економічного та валютного союзів ЄС, а також закріпленого в його останніх установчих проектах - Конституційному та Лісабонському договорах.

В межах міжінституційного виміру вивчаються інтеграційні проекти і підходи щодо кардинального реформування інституційної системи ЄС починаючи з 2000-х років, а саме наміри відійти від традиційного методу співтовариства до нової системи чіткого розподілу на законодавчу та виконавчу влади Спільноти. В цьому контексті автор доводить, що Ніццький, Конституційний та Лісабонський договори ЄС, тим не менш, позначилися: 1) відсутністю кардинального трансформування інституційної системи ЄС відповідно до якої законодавчо-виконавчий механізм прийняття рішень на рівні Єврокомісії та Ради міністрів залишився незмінним; 2) досягненням нових інтеграційних компромісів, внаслідок яких інституційна система реформованого ЄС продовжувала базуватися на одночасному поєднанні наднаціональних та міжурядових механізмів інтеграції. Перший з них знайшов вираз в одночасному зміцненні статусу міжурядової Євроради та наднаціональної Єврокомісії, а також встановленні нового паритету, що є подібним до класичного врівноваження між Єврокомісією та Радою міністрів. Інший компроміс між наднаціональними та міжурядовими механізмами інтеграції зберігав «подвійний законодавчий ключ» на рівні Ради міністрів та Європарламенту.

В якості окремого аспекту наднаціонального та міжурядового управління в рамках інституційної системи ЄС розглядається вплив інституцій, а також інституцій та урядів держав-членів на процедуру перегляду установчих договорів ЄС. В цьому розрізі автор доводить: 1) посилення ролі наднаціональних інституцій порівняно з міжурядовими внаслідок запровадження конвенційного методу з вироблення установчих договорів ЄС; 2) збереження провідної ролі урядів та міжурядових механізмів у схваленні та прийнятті нових установчих договорів ЄС.



ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети та окреслених завдань проведеного дослідження проблеми співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграційного управління ЄС, автор робить наступні висновки.

Основу концептуальних і теоретичних підходів до вивчення сучасних процесів європейської інтеграції та міжурядово-наднаціонального дуалізму становлять взаємопов'язані між собою концепти наднаціональності та міжурядовості. Поліваріантна природа відповідних концептів дозволяє розглядати останні як багатоукладні категорії, а співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління - у двох теоретичних вимірах: загальному (макро-теорія), що вивчає сучасні інтеграційні процеси в цілому та конкретному (мезо-теорія), як безпосереднього аналізу окремих аспектів інтеграції.

На рівні макро-теорії, в якості основних детермінант, які визначають співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції, виступають: 1) типологія учасників інтеграції; 2) статус та значення основних учасників в процесі інтеграції; 3) характер взаємодії учасників в процесі інтеграції; 4) форма об'єднання учасників інтеграції за результатами відповідної взаємодії.

Використання макро-рівня інтеграції надало можливість зробити висновок, що міжурядово-наднаціональна природа інтеграційного об'єднання може передбачати взаємодію широкого кола акторів міжнародних відносин: національних урядів (держав), наднаціональних інституцій, неурядових транснаціональних структур, субнаціональних складових держав.

Вираз наднаціональної та міжурядової складових інтеграції через призму різних інтеграційних парадигм одночасно є виразом різних форм інтеграційного об'єднання тих чи інших акторів, що може набувати як статичного вигляду міжнародних федерації, конфедерації, консоціації або конфедеративної консоціації, так і відтворювати динаміку процесів федералізації.

В рамках мезо-теорії, що пояснює конкретні аспекти функціонування сучасних інтеграційних об'єднань, співвідношення наднаціональності та міжурядовості є виразом співвідношення між безпосередніми механізмами інтеграційної взаємодії учасників інтеграції.

Відсутність на рівні мезо-теорії інтеграції безпосереднього застосування терміну «механізм взаємодії» є причиною наявності у політологічній літературі з питань європейської інтеграції різноманітних і часто розпливчатих інтерпретацій концептів наднаціональність та міжурядовість.

Просторові аспекти співвідношення наднаціонального та міжурядового управління Євроспільноти є виразом структурно-функціональних якостей останнього та складають собою чотири умовні інтеграційні виміри: інституційний, міжгалузевий, міжрівневий та реформативний.

В межах інституційного виміру наднаціонально-міжурядовий дуалізм визначається комбінацією наднаціональних (Єврокомісія, Європарламент) та міжурядових (Рада міністрів, Єврорада) інституцій ЄС. Встановлено, що наднаціональна або міжурядова природа не є сталою ознакою тих або інших інституцій і залежить від таких детермінант як спосіб формування та принципи функціонування відповідних інституцій. Зміна останніх веде до зміни самої природи інституцій. Останнє відтворює можливість інституцій набувати проміжного - комунітарного виразу (Рада міністрів), а співвідношенню наднаціональної та міжурядової складових відображатися не лише на рівні інституційної системи ЄС, як сукупності наднаціональних та міжурядових інституцій в цілому, але і на рівні окремих інституцій, як безпосередніх складових такої системи.

В міжгалузевому вимірі основною детермінантою, що визначає наднаціональну або міжурядову природу тих або інших інтеграційних галузей є ступінь залучення та якість роботи в їхніх межах як різних окремих інституцій, так і цілих конфігурацій інституцій. Зміна форми конфігурації інституцій, що визначає функціонування інтеграційної галузі веде до зміни природи останньої. В цьому плані, функціонування тих або інших інтеграційних галузей може базуватися на взаємодії у вигляді п'яти основних форм міжінституційних конфігурацій: 1) наднаціональних та міжурядових; 2) наднаціональних та комунітарних 3) наднаціональних, міжурядових та комунітарних; 4) виключно наднаціональних; 5) міжурядових та комунітарних. В межах наведених варіацій взаємодій широке поле залучення саме комунітарних інституцій (Рада міністрів) надає можливість зробити висновок про комунітарну природу значної кількості інтеграційних секторів та галузей, що знову ж таки є виразом наднаціонально-міжурядового дуалізму Євроспільноти в цілому.

В рамках міжрівневого виміру співвідношення наднаціонального та міжурядового управління визначається співвідношенням між галузями, що виступають безпосередніми об'єктами інтеграції та тими, які залишаються поза нею і становлять сферу простого міждержавного співробітництва.

Реформативний вимір відображає співвідношення наднаціонального та міжурядового управління в процесі поглиблення європейської інтеграції шляхом реформування ЄС і може включати в себе як інституційний вимір, що визначає рольове співвідношення наднаціональних, міжурядових та комунітарних інституцій в процесі перегляду установчих договорів інтеграційного об'єднання, так і міжрівневий вимір, як вираз співвідношення впливів в зазначеному процесів комунітарного та національного рівнів управління.

Загалом, наявність різних вимірів, в рамках яких знаходить свій вираз наднаціонально-міжурядовий дуалізм ЄС, говорить про поліморфний характер співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграційного управління в його межах.

Просторові та часові характеристики етапів співвідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄС різняться. Так, різним інтеграційним вимірам, як виразникам просторового співвідношення наднаціонального та міжурядового управління, притаманна різна зміна відповідного співвідношення в своєму часовому вимірі.

Поліваріантний вираз співвідношення наднаціонального та міжурядового управління в часі позначений: 1) часовою різницею у становленні наднаціональної та міжурядової форм управління та їхнього співвідношення в різних інтеграційних галузях ЄЕС/ЄС; 2) часовою різницею у тривалості того чи іншого виразу співвідношення наднаціонального та міжурядового управління в різних інтеграційних галузях. Разом з тим, основним виразом часового співвідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄС в будь-якому випадку є відтворення ним трьох основних своїх станів, а саме: пошуку, досягнення або відходу від наднаціонально-міжурядової рівноваги.

Співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції залежить від ряду розрізнених факторів. Останні можуть бути поділені на дві головні групи: 1) група факторів, що сприяла становленню Європейської спільноти; 2) група факторів, що впливала на зміну співвідношення наднаціонального та міжурядового управління в процесі еволюції Євроспільноти.

В межах першої групи, заснування ЄЕС як виразу наднаціонально-міжурядової взаємодії акторів в Європі одночасно визначали фактори на різних рівнях - державному, регіональному та глобальному. При цьому перевагу становили чинники на користь економічної, а не політичної інтеграції. Основною причиною такої переваги був фактор особливого цивілізаційного розвитку країн Західної Європи, в основі якого лежить, з одного боку, пріоритетність розвитку торговельно-економічних відносин, а з іншого - політична розрізненість та відособленість західноєвропейських держав, їхнє прагнення до монополізації власного впливу у міжнародній сфері.

Другу групу факторів в межах функціонуючого ЄЕС/ЄС становлять як внутрішні (інтеграційні), так і зовнішні чинники. Останніми одночасно виступають як актори (держави, інституції), так і процеси (політичного або економічного характеру), які є безпосереднім результатом європейської інтеграції або, навпаки, не залежать від неї.

На рівні суб'єктів інтеграції основними чинниками у зміні співвідношення наднаціональної та міжурядової складових виступає тісна взаємодія урядів держав-членів та інституцій Спільноти. В цьому відношенні основну роль відіграють державно-позиційні фактори, які можуть набувати вигляду асиметричних співвідношень євроінтеграційних пріоритетів держав як виразу критичної маси на користь розвитку наднаціональної або, навпаки, міжурядової інтеграції в рамках Євроспільноти. Асиметричність відповідного співвідношення полягає у можливості її виразу рівною мірою як на рівні цілих груп, так і окремих держав, що формують наднаціональний або міжурядовий полюс в рамках інтеграційного об'єднання. Ключовими детермінантами, що визначають євроінтеграційні пріоритети держав-членів є: 1) політико-економічний потенціал, що доповнюється особливостями політико-економічної культури; 2) євроінтеграційна дихотомія поглиблення/розширення Євроспільноти.

Вплив інших суб'єктів інтеграції, зокрема, субнаціональних, недержавних національних та транснаціональних акторів, є другорядним або такими, що доповнюють владно-політичний потенціал основних інтеграційних полюсів. Останнє відображається в наступних рисах сучасних процесів європейської інтеграції: 1) нездатністю субнаціональних акторів утвердитися в якості повноцінного управлінського рівня ЄС; 2) використанням інтересів та потенціалу субнаціональних акторів національними державами складовими яких вони є у взаємодії з наднаціональними структурами; 3) відсутністю можливості транснаціональних неурядових структур чинити прямий тиск на позиції урядів в ході міжурядових «торгів» щодо поглиблення інтеграції; 4) використанням наднаціональними інституціями ЄС інтересів національних недержавних акторів в якості інструментів посилення власного владного впливу в межах інтеграційного об'єднання.

В рамках галузевої інтеграції поглиблення економічної інтеграції, як прояву зміцнення наднаціональної складової ЄС, було зумовлено як внутрішньо інтеграційними, так і зовнішніми факторами економічного характеру. Водночас, поглиблення політичної інтеграції ЄС тривалий час було позначене відсутністю впливових внутрішніх чинників та слабкістю впливу зовнішніх. В цьому сенсі певне просування до врівноваження наднаціональної та міжурядової складових у зовнішньополітичній та військово-безпековій сферах інтеграції ЄС останнім часом зумовлене саме посиленням та врівноваженням внутрішньо інтеграційних та зовнішніх чинників політичного виразу.

Принцип субсідіарності не впливає на зміну співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграційного управляння в межах Євроспільноти. Основним аргументом на користь такого твердження виступає розмитий зміст принципу субсідіарності, згідно з яким компетенційні преференції в процесі інтеграції рівнозначно можуть надаватися як Євроспільноті, так і її державам-членам. Розмитий вираз принципу субсідіарності створює умови для його неоднозначного розуміння та спроб застосування різними учасниками інтеграційного процесу. В цьому відношенні зокрема на національному рівні принцип субсідіарності знаходить свою підтримку як серед держав-прихильниць наднаціональної інтеграції, так і держав, що відстоюють міжурядові принципи інтеграційного співробітництва. Останнє ще раз підкреслює особливу вагомість державного фактора в процесі становлення та зміни співвідношення між наднаціональною та міжурядовою формами інтеграційного управління.

Запроваджений Маастрихтським договором принцип субсідіарності залишив незмінним попередній розподіл компетенцій, відповідно до якого у першочергово визначених за ЄЕС інтеграційних галузях, управління продовжували здійснювати національні уряди. В цьому відношенні принцип субсідіарності зберігав провідну роль держав, а також не сприяв процесу федералізації Євроспільноти в цілому.

Розмитість принципу субсідіарності, а також його нездатність змінювати баланс компетенцій між Євросоюзом та державами-членами, на сучасному етапі служать запорукою збереження наднаціонально-міжурядового виразу більшості інтеграційних галузей, як галузей спільного управління поміж двома рівнями влади. В цьому плані принцип субсідіарності відображає характеристики конкуруючого федералізму, за якого допускається можливість рівнозначної автономності основних складових об'єднання.

Водночас, в сучасних умовах деконцентрації та децентралізації, що спричинені процесом поглиблення інтеграції, принцип субсідіарності не веде до зміцнення субнаціонального рівня управління і, відповідно, до кардинальної трансформації міжрівневого балансу сил. Останнє знову підкреслює біполярний характер сучасного Євросоюзу, в межах якого домінуючими залишаються виключно наднаціональний та національний управлінські полюси.

На сучасному етапі інтеграції спроби вироблення альтернативної наднаціональній та міжурядовій форми управління, зокрема, через запровадження «відкритого методу координації» не виявилися успішними, а стали результатом лише посилення міжурядової складової ЄС.

Безпосередніми наслідками застосування відкритого методу координації в рамках першої інтеграційної опори ЄС є зміна у співвідношенні між наднаціональним та міжурядовим управлінням як в інституційному, так і міжгалузевому вимірах. В рамках інституційного виміру застосування відкритого методу координації веде до посилення міжурядових рис Ради міністрів на противагу наднаціональним. Останнє пояснюється: 1) необхідністю запровадження процедури міжурядових консультацій в Раді з метою реалізації процедури координації економічних політик держав-членів ЄС; б) потребою у практичному досягненні консенсусу поміж урядами держав-членів в процесі вироблення тих або інших проектів спільних цілей, завдань та дій в сфері економічної політики.

В рамках міжгалузевого виміру застосування відкритого методу координації веде до посилення в сфері економічної інтеграції ролі міжурядово-комунітарних інституційних конфігурацій на противагу наднаціональним або наднаціонально-комунітарним. Останнє пояснюється домінуючими позиціями на стадіях вироблення, прийняття та контролю за виконанням вже прийнятих рішень, Ради міністрів та Євроради. Ключовим моментом в даному випадку залишається відсутність саме наднаціонального контролю за реалізацією виробленої на засадах відкритого методу координації політики.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Сапсай А. Центральноєвропейський націоналізм: результати руху від нації до держави / А.П. Сапсай // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 56, ч. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2005. - С.76 - 83;

2. Сапсай А. Проблема формування загальноєвропейської політичної ідентичності / А.П. Сапсай // Дослідження світової політики. Вип. 35. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. - С.239 - 252;

3. Сапсай А. ЄС: питання повного наднаціонального об'єднання / А.П. Сапсай // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 68, ч. І. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2007. - С.136 - 139;

4. Сапсай А. Концепція «багатоукладного федералізму» в контексті формування політичного устрою сучасного ЄС / А.П. Сапсай // Нова парадигма. Вип. 74. - К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2008. - С.64 - 80.

5. Сапсай А. Формування політичного устрою сучасного Євросоюзу: передумови, проблеми та перспективи / А.П. Сапсай // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 73, ч. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2008. - С.210 - 213.

6. Сапсай А. Cучасний політичний устрій Євросоюзу: уроки для України / А.П. Сапсай // Нова парадигма. Вип. 82. - К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2009. - С.141 - 154.



АНОТАЦІЇ

Сапсай А. П. Співвідношення міжурядового та наднаціонального управління в європейських інтеграційних процесах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ 2009.

Дисертаційна робота присвячена розгляду комплексу питань, що пов'язані з формуванням, еволюцією та сучасним виразом співвідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄС. В роботі досліджуються концептуально-теоретичні основи наднаціонального і міжурядового управління ЄС. Пропонується авторське визначення концепту «інтеграційне управління», як комплексу заходів з вироблення, прийняття та контролю за виконанням прийнятих рішень, що здійснюються урядами держав-членів та інституціями ЄС задля досягнення спільних інтеграційних цілей.

В контексті прикладного розгляду європейських інтеграційних процесів досліджуються основні виміри наднаціонального та міжурядового управління, доводиться поліваріантна природа співвідношення наднаціональної та міжурядової складових ЄС. Окрема увага приділяється вивченню основних чинників, що сприяли виникненню наднаціонального та міжурядового управління, а також впливали на зміну співвідношення між останніми в рамках ЄС.

Ключові слова: Європейський Союз, європейська інтеграція, наднаціональне управління, міжурядове управління, теорії європейської інтеграції, інституційна система ЄС, секторальна інтеграція, політична інтеграція ЄС, принцип субсідіарності.



Сапсай А. П. Соотношение межправительственного и наднационального управления в европейских интеграционных процессах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертационная работа посвящена рассмотрению комплекса вопросов, которые связаны с формированием, эволюцией и современным выражением соотношения наднационального и межправительственного управления ЕС. В работе исследуются концептуально-теоретические основы наднационального и межправительственного управления ЕС. Предлагается авторское определение концепта «интеграционное управление», как комплекса мер по выработке, принятию и контроля за исполнением принятых решений, которые осуществляются правительствами государств-членов и институтами ЕС для достижения общих интеграционных целей.

В контексте прикладного рассмотрения процессов европейской интеграции исследуются основные измерения наднационального и межправительственного управления, доказывается поливариантная природа соотношения наднациональной и межправительственной составляющих ЕС. Особое внимание уделяется изучению основных факторов, которые способствовали возникновению наднационального и межправительственного управления, а также влияли на изменение соотношения между последними в рамках ЕС.

Ключевые слова: Европейский Союз, европейская интеграция, наднациональное управление, межправительственное управление, теории европейской интеграции, институциональная система ЕС, секторальная интеграция, политическая интеграция ЕС, принцип субсидиарности.



Sapsay A. Correlation of intergovernmental and supranational governance within European (Union) integration processes

Thesis for PhD in Political Science, specialty 23.00.04 - Political Problems of International System and Global Development. - Institute of International Relation of Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

The thesis is dedicated to the problems of foundation, evolution, as well as the contemporary stance of correlation between the EU's intergovernmental and supranational governance. The thesis includes both conceptual-theoretic and applied author's researches.

In the framework of the conceptual-theoretic part of the thesis, the concepts “supranational governance” and “intergovernmental governance” are explored by means of application the macro- and meso-theory of integration. The macro-theory is represented as an expression of integration processes in whole. The last includes the three main: national, supranational and syncretic paradigms of european integration. The meso-theory of integration is the projection of specific interaction mechanisms between the main actors of integration. The concept “EU integration governance” is examined as a complex of common policy-making, policy-adoption and the verification procedures which are necessary for achievement the common EU member-states goals.

The applied part of the thesis is dedicated to the practical correlation of intergovernmental and supranational EU governance, as well as examines the different flats of such correlation. The author outlines the four main planes of correlation between supranational and intergovernmental governance within the EU. They are: the institutional plane describes the correlation between supranational and intergovernmental EU institutions; the sectoral plane expresses the balance between supranational and intergovernmental mechanisms in the framework of sectoral integration; the inter-level plane examines the power correlation between national, supranational and subnational actors of integration; the reformative plane reflects the power role of supranational and intergovernmental mechanisms in the processes of EU reformation. In this connection the variform nature of the correlation is proved.

The principle of subsidiarity is considered in tight connection with the inter-level plane of the correlation between supranational and intergovernmental governance. The research argues that in the course of european integration the aforementioned principle has had no practical effect on the power balance between national, supranational and subnational actors of integration.

The close attention in the thesis is focused on the different factors that in different stages of integration had different influence on the formation and violation the supranational-intergovernmental balance within the EU. In this connection the internal and external, economic and political, as well as the short-term and the long-term factors are pointed out. In the framework of the EU actors' influence examination, the key role of national governments and supranational institutions in contrast to the subnational and transnational actors is proved.