Українській політичний Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеська Національна Морська Академія

Кафедра цивільного та трудового права

Реферат з політології

Тема: Українській політичний Інтернет

Одеса 2015

Зміст

Вступ

1. Політика в Уанеті

2. Українські політики в Інтернеті та закономірності їх приходу до мережі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На порозі третього тисячоліття в світі відбувається нова технологічна революція. Україна поставлена перед вибором: або безнадійне відставання, або рух на випередження. Другий шлях єдино перспективний, він дає нам шанс не залишитися на узбіччі світового розвитку. Успіх цього напряму досягається, як правило, за рахунок «точкової концентрації» найбільш ефективно працюючого потенціалу суспільства, при цьому ставка робиться на інтелектуальний продукт. Там, де «сектори зростання» діють уже не один рік, досягнуті вражаючі результати. Наприклад, Індія, яку прийнято було вважати країною третього світу, перетворюється в «економічного тигра» завдяки успішній реалізації концепції програмно-технологічних парків. У державі нараховується 1,8 тис. фірм- розробників програмного забезпечення, в 1998 році Індія виробила 16,7% усього програмного забезпечення в світі. За оцінками експертів, індійський ринок буде одним із найбільш динамічних у майбутньому десятилітті. У США успішно функціонує легендарна Силіконова Долина в Каліфорнії. Це світовий центр комп'ютерного, програмного та Інтернет-бізнесу, на який припадає 20% світового виробництва обчислювальної техніки. У Силіконовій Долині працює один мільйон чоловік, причому 400 тис. мають, як мінімум, ступінь бакалавра. Закономірно виникає питання: чи здатна повторити подібні стратегії соціально-економічного менеджменту Україна? Це питання протягом достатньо великого проміжку праці було дуже популярним. Одним з найкращих, на мою думку, головні аспекти цього питання були висвітлені Євгеном Уткіним (головою корпорації «Квазар-Мікро»). Чому саме ним? Бо власне корпорація «Квазар-Мікро» виступила з ініціативою створення Української Хай-Тек Зони /hi-tech zone ua/ для українських розробників програмного забезпечення і Інтернет технологій. Основною метою проекту є підтримка та збереження вітчизняного інтелектуального потенціалу в сфері інформаційних технологій. Ідея проекту вже знайшла підтримку компанії «Інтел», а «Квазар-Мікро» збирається виступити постачальником технологій для майбутніх технопарку та бізнес-інкубатора. При оптимальних умовах проект може бути реалізований протягом декількох місяців.

Інтернет може призвести до подоланню негативної тенденції до зниження рівня політичного участі (особливо це стосується молодого покоління, що у основному не виявляє інтересу до політики), спростивши прямий контакт громадян, і уряду. Інтернет знижує видатки узгодження можливих шляхів політичної дії між індивідами, дотримуються схожих поглядів, але з взаємодіючих у світі. Сьогодні віртуальна політика дійшла принципово нового етапу. Йдеться створенні віртуальних політичних структур. Вони нібито будуть відрізнятиметься від будь-яких існуючих раніше об'єднань, організацій, рухів тощо. Інтернет давно поставив на порядок денний питання об'єднання людей з найрізноманітніших ознаками: за політичні переконання, інтересам, загальним проблем і т.д.

Інтернет змінив політичний радіус діяльності окремих осіб громадських організацій. Завдяки комунікації як on-line і його невисокою вартості можна віртуальні, що охоплює увесь світ коаліції, звані «недиференційовані співтовариства». Вони можуть об'єднувати однодумців, і тих, хто собі ідентичні мети. Їх члени допомагають одна одній, обмінюючись інформацією, розробляючи чи реалізуючи насправді стратегію дій. Розсіяних у світі одинаків перетворює на потужну коаліцію не географічна близькість проживання, а дуже конкретні, які вузькі мети. Разом, в широких рамках акції "місцева проблема - це глобальну проблему" можуть надавати необхідне тиск на уряду. Інтернет полегшує досягнення згуртованості і тим самим, сприяє створенню глобального світового громадянського суспільства.

1. Політика в Уанеті

Україна стала активним учасником комп'ютерної революції, але чи в усіх її аспектах? Інтернет з'явився в нашій країні вже давно, і, звичайно, першими з'являлися ресурси пов'язані з комп'ютерною технікою. З плином часу колекція тематичних ресурсів поповнювалася: З'являлися розважальні ресурси, фінансові, і згодом політичні. Поряд с цим з'являлися різні системи підрахунку кількості та аудиторії відвідувачів кожного типу ресурсів, і ця система показала, що про політику в Уанеті читає аж кожний сотий з тих піввідсотка населення України, що звуться «постійні відвідувачі мережі». Цьому феномену можна дати два пояснення. Перше: політизованість аудиторії Інтернету набагато нижча, ніж у середньому по Україні (що не зовсім правдоподібно). Друге: якість і форма подання політичної інформації на цих сайтах, м'яко кажучи, не сприяють лавиноподібному притоку громадян, які прагнуть політпросвіти (виглядає набагато переконливіше). Можливе третє пояснення -- народ і радий був би почитати, та не знає, де -- важко визнати спроможним: той, хто шукає, тут обов'язково знайде. Хоча, може, хтось не шукає внаслідок банальних лінощів або ж недостатнього знайомства з інформаційно-пошуковими можливостями Уанету. Аналогічна проблема слабкої відвідуваності характерна й для щоденних інтернет-газет, в яких, крім іншого, розповідається й про політику. Хоча тут, звичайно, картина дещо приємніша -- не політикою єдиною живуть їхні читачі. Наприклад на сайті ProUa з'явилися рейтинги провідних мережевих ЗМІ з «політичним ухилом» у період з 17 вересня по 5 листопада. За цими даними, за неповнi два місяці рейтинг у Кореспондент. Net зріс на 146%, ProUa -- на 55% і «Української правди» -- на 54%. Цифри вражають. Доки не переведеш їх у кількість реальних відвідувань. Виявляється, що максимальний результат -- це 1645 відвідувачів у Uatoday в один зі «щасливих» для неї днів. З 250 тисяч постійних відвідувачів мережі і 100--150 тисяч тих, хто періодично заходить. Отже спробуємо докладніше розглянути причину такого низького рейтингу саме політичних сайтів - саме тих які цікавлять нас як об'єкт дослідження. Політичні сайти та, з деякими обмовками, громадсько-політичні газети в Уанеті можна порівняти з «гуртками за інтересами», до яких входять самі видання та їхні читачі. В цьому сенсі наші проекти скоріше можна назвати камерними віртуальними театрами, ніж форумами для широкого спілкування. Це такі собі центри так званого інтернет-співтовариства, що формується й має свої принципи спілкування, свою аудиторію, цікаві для себе теми. Або, іншими словами, Інтернет-касти, слабо відкриті для широкого проникнення ззовні. У цьому, мабуть, полягає відмінність українських проектів від тих же російських: навіть у Gazeta.Ru аудиторія на один-два порядки більша, ніж у наших газет. І річ, мабуть, не лише в тому, що аудиторія Рунету набагато численніша, ніж Уанету: кількість 20--30 тисяч щоденних відвідувачів автоматично передбачає відмову від «камерного» принципу спілкування та вихід на якісно інший рівень. Головне -- це принцип: або створення проекту, націленого на вихід з мережевого простору й реальний вплив на реальне ж життя, або створення у віртуальному просторі «езотеричного» гуртка за інтересами, де головне -- виговоритися авторам, злити замовлений компромат, поспілкуватися з «близькими по духу» і т. Ін. Як приклад того, що з'являється на політсайтах в Уанеті, візьмемо кілька публікацій лідера -- видання Part.org.ua, яке по рейтингу Ping'а в розділі «Політика» посідає перше місце. Головною новиною для українських політичних інтернет-видань, звичайно ж, були вибори в Америці. Всі вони невтомно пояснювали своїм читачам значення окремо взятого штату Флорида для долі демократичної Америки та всього світу загалом. І України передусім. Але найбільш цікавий прогноз на тему «Україна та Америка» з'явився саме на сайті Part.org'а (http://www.part.org.ua/cgi- bin/wdbi.cgi/partorg2/arts-single/query?artsid=443). Автор -- експерт агентства гуманітарних технологій Василь Юрчишин -- передрік, що у разі приходу до влади Д. Буша на Україну чекають похмурі часи: «традиційно республіканці жорсткіші в підході до фінансової допомоги країнам, які не демонструють явно своєї прихильності до США або декларованих американських цінностей». А Україна, от бiда, «на жаль, не зорієнтована у своїй зовнішній політиці на США». Просто й значуще. Незрозуміло тільки, що там Президент і новий міністр закордонних справ постійно розповідають, що США разом з ЄС і Росією входять у трійку головних стратегічних партнерів України? Та ще декларують прихильність до американських демократичних цінностей. З другого боку, Україна, «що не орієнтується на США», якимось чином примудрилася посісти третє місце в списку країн-донорів американської допомоги. Гарно виходить: ми відкидаємо їхні цінності й повертаємося до них, скажімо так, спиною, а вони нам за це -- гроші. Напевно, так виглядає милосердя по-американському.

Проте в американців, на думку автора, є ще одна вагома причина посилити позиції: Україна -- корумпована країна, а допомогу таким треба урізати. Про що неодноразово зазначалося під час виборів. Звичайно, американські президенти і претенденти ніколи ще не боролися з корупцією. Просто вони передвиборні обіцянки виконували. Але, може, всі ці «аргументи» потрібні автору лише для того, щоб підтвердити свої теорії? Виявляється, «ми вже, нарешті, починаємо розуміти, що ніхто й ніщо нам не допоможе в нашому економічному відродженні, якщо ми самі, як свого часу перші американські піонери, не навчимося виживати в несприятливому, а часом і агресивному, навколишньому середовищі. Рецепти для «українського дива» автор винаходить такі: якомога скоріша чесна грошова приватизація, створення ринкових і неринкових інститутів (і, передусім, таких, що забезпечують захист прав власності і прав кредитора), стабільного законозабезпеченого інвестиційного середовища. Якщо зробимо так, авторитетно заявляє В. Юрчишин, то кредитори самі благатимуть нас взяти гроші й пропонувати умови одна вигідніша за іншу.

Сьогодні перемогти в боротьбі за владу, не маючи доступу до традиційних ЗМІ, - просто неможливо. Проте досвід Західних виборчих кампаній свідчить, що новий, менш містких спосіб здійснювати вплив на розум електорату - через Інтернет. Цей спосіб має багато преваг, найголовнішою серед яких є легкість і майже миттєва публікація будь якої інформації, відсутність часових меж, можливість тематичного пошуку і швидкого зв'язку для моніторингу ситуації. Частина віртуальної інформації в політиці сьогодні має стійку тенденцію до збільшення.

З найбільшою ймовірністю, цей процес буде продовжуватися й у майбутньому: кількість сайтів політичних партій та рухів збільшуватиметься, інформаційна роль Інтернету - зростатиме. Можливо навіть web мережа стане провідним джерелом політичної інформації, відтіснивши традиційні ЗМІ.

Важливою перевагою на користь цього твердження є те, що традиційні ЗМІ працюють переважно в режимі інформаційного монологу (односторонньої комунікації). Комп'ютерні ж технології відкрили можливість багатосторонньої комунікації. Кожен, хто має доступ до мережі, може бути як відправником, так і отримувачем інформації.

Крім того, хоча ми й не здогадуємося, але насправді ми перебуваємо напередодні великого стрибка в глибини світової цивілізації: «Україна більш готова до приходу англійської мови в країну, ніж Росія, оскільки в моральному плані українцеві легше пережити засилля англійської мови, ніж російської». Не інакше як найближчим часом на нас чекає хвиля вимог ввести в країні англійську мову як державну. Тому що морально підготовленому «пересічному українцю» незабаром набридне переходити сотні разів на день з чудової англійської на не менш чудовий суржик.

Все ж зростання аудиторії Уанету неминуче позначається на збільшенні кiлькостi відвідувань як мережевих, так і оф-лайнових ЗМІ, що мають web-версії. Так, за півтора року після створення мережевої версії «Дня» (3 квітня 1998 року) її аудиторія збільшилася з декількох сотень відвідувачів до двох тисяч. Максимальне число відвідувачів на сайті «Дня» було зареєстроване 26 жовтня 1999 року -- 2195. Цей показник тривалий час не могло побити жодне мережеве видання. Найцікавішим є те, що мережеву версію «Дня» більше читають у США, ніж в Україні: число відвідувачів із комерційних та освітніх установ Сполучених Штатів становить 19,62%, а з України -- 16,09%. «День» в Інтернеті читають не лише в Європі, Америці й Росії, але й в таких «екзотичних» країнах як Індонезія, Домініканська Республіка, Кувейт, Нігерія та інші. І так само стосовно рейтингу більшості політичних ресурсів. Отже виникає цілком слушне питання - якщо й створюється політичний ресурс, то яка є вірогідність того, що він знайде свою аудиторію, а якщо розглянути це питання в трохи вужчому аспекті - чи знайде відвідувач сайту присвяченого конкретній людині - політику ту інформацію заради якої він туди прийшов, і яке враження створить те, що він зможе там прочитати. Тобто наскільки впливає Інтернет на створення іміджу окремо взятого політика?

Переваги для Уряду:

Управління усіма видами урядової інформації, що сама собі стратегічне ресурсом;

Обробка і адміністрування даних про думку;

Можливість швидкою й економічної реалізації планів;

Економічний інструмент зв'язки з місцевими урядами і НКО;

Можливість поліпшити планування і управління на мікро - і місцевому рівні;

Засіб дозволу проблем пасивного ставлення населення до уряду та планам.

Переваги для громадськості:

Відчуття причетності до прийняття урядових планів і проектів

Прискорення процесу розгляду скарг

Можливість поширювати інформації і ідеї, вносячи внесок у досягнення конкретних політичних результатів

Підвищення ступеня громадського контролю над роботою уряду

Люди, тих, хто закордоном, з'являється можливість брати участь у справах своєї батьківщини і ставляться більш мері відчувати свою національну приналежність

Отже, інтернет може призвести до подоланню негативної тенденції до зниження рівня політичного участі (особливо це стосується молодого покоління, що у основному не виявляє інтересу до політики), спростивши прямий контакт громадян, і уряду. Інтернет знижує видатки узгодження можливих шляхів політичної дії між індивідами, дотримуються схожих поглядів, але з взаємодіючих у світі.

2. Українські політики в Інтернеті та закономірності їх приходу до мережі

Будь яка людина звичайно піклується про те, як його оцінюють інші. Тим більше, якщо він - публічний політик. Усілякі рейтинги популярності за останні роки вже порядком набридли. Тим більше ті, котрі зроблені мало- професійно і часто виглядають ангажованими й упередженими. На початку червня відбулася презентація нових підходів у дослідженні українських політиків, організована київським Агентством Гуманітарних Технологій. Як акцентували організатори, Агентство спробувало зробити принципово інше, чим просте визначення рейтингу. Головною задачею їхнього дослідження було проаналізувати образ політика через ряд обраних характеристик і оцінити образи сьогоднішніх політиків по цих характеристиках шляхом опитування більш п'ятдесятьох головних редакторів і журналістів ведучих київських видань.

Сайти політиків, партійні сайти, блоги

Уже за доброю традицією, кожна поважаюча себе партія повинна мати власний веб-ресурс. Україна тут не є винятком.

На сайтах партій можна знайти різну інформацію: від статуту й програми партії до банківських рахунків для благодійних внесків у парткасу. Відомі українські політики також мають персональні сайти, які виступають своєрідним майданчиком для існуючих та потенційних прихильників того чи іншого лідера.

Функція партійних сайтів загалом повинна бути ідеологічною, тобто формулювати основні напрямки діяльності партії. Персональні ж сторінки політиків несуть суто іміджеве навантаження.

Як данина моді, політики заводять власний блог: будь-то на спеціалізованому ресурсі, чи, наприклад, на сайтах популярних мережевих видань.

Рівень довіри користувачів до блогів, справді, досить високий. Окремі політики є досить активними блогерами, як от Анатолій Гриценко й Михайло Бродський, про що вони зізнаються в численних інтерв'ю. Однак, враховуючи зайнятість та інші фактори, не кожен політик має час/бажання/можливість вести власний блог самостійно. Тому природно, що блоги можуть бути колективним командним продуктом.

Блоги мають ряд переваг: можливість легко публікувати інформацію, відсутність будь-яких просторово-часових обмежень для виходу на реципієнта інформації. Головна їхня функція - оперативно донести до користувача позицію політика з певного питання. Зрештою, це ще один спосіб злити на когось компромат. Адже відомі випадки, коли пости в блогах ставали приводом для судових позовів.

Сторінки в соціальних мережах

Facebook, Вконтакті, Twitter вже давно використовуються як елемент корпоративного бренда у світі політики. Окремі українські діячі недооцінюють ролі цих ресурсів у формуванні громадської думки загалом, та власного іміджу зокрема.

А даремно. Соціальні мережі сьогодні виконують потужну інформаційну та мобілізаційну функції.

Останні події в Тунісі та Єгипті навряд стали б можливими без Facebook і Twitter, які в умілих руках стали своєрідними органайзерами масових протестних акцій.

Сьогодні в російському інтернеті навіть поширений своєрідний жарт про те, що про події в аеропорту Домодєдово Медведєв дізнався з Twitter. Завдяки свідченням очевидців, які викладають інформацію у власному мікроблозі, у Twitter новини, справді, з'являються швидше, ніж в інформагенціях.

Враховуючи постійне зростання української інтернет-аудиторії, якщо політик не є активним суб'єктом у світі соціальних мереж, блогосфері, електронній публіцистиці - це серйозне недопрацювання його команди.

Воно загрожує не лише втратою каналу комунікації з уже існуючими симпатиками. Існує загроза недорахуватися прихильників потенційних.

Сьогодні загальновизнаним є те, що українське суспільство стоїть на порозі процесів глобалізації, що охопили весь світ. Глобалізація зачіпає не лише економічну, культурну, військову тощо сфери, але насамперед сфери інформаційні та політичні. Більше того, саме перехрещення цих двох останніх є чи не найприкметнішим явищем сучасного світу. Недаремно завжди підкреслюють - "Хто володіє інформацією, той володіє світом". Тому вивчення тих процесів, що пов'язані з інформаційною сферою політичного життя в Україні, є вкрай актуальним. В наших роздумах ми зупинимось на тому, яку роль відіграє глобальна мережа Інтернет у формуванні інформаційного сектора політичного життя в Україні. Частка користувачів Інтернету в Україні значно менша за подібну у країнах із високим рівнем економіки, і приблизно така сама, як у країнах Латинської Америки та Росії. Рівень інформатизації країни у цілому вкрай незначний порівняно з більшістю країн світу. Основну кількість комп'ютерних користувачів сконцентровано у великих центральних і західних українських містах. У квітневому звіті компанії Sputnikmedia.net (портал bigmir.net) йдеться про те, що аудиторія Uanet за пер- ший тиждень квітня склала 1 млн. 949,535 тис. осіб, за другий - 2 млн. 5,84 тис., за третій - 2 млн. 20,645 тис., за четвертий - 2 млн. 55,61 тис. осіб. Географічно лідером за кількістю користувачів є Київ: 54,14 % відвідувачів (у березні - 53,63 %). Кількість користувачів з інших великих міст (Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Одеса, Харків) склала 32,03 % (у березні - 32,16 %), а з інших регіонів - 13,83 % аудиторії (у березні - 14,21 %).

Використовуючи критерії, що найповніше описують образ типового українського користувача Інтернету, можна виділити наступні притаманні йому риси:

1. Він живе у великому населеному пункті, найчастіше в місті - "мільйоннику" (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Одеса etc.). 2. Його вік - нижчий від середнього. 3. Він має стабільний, відносно високий прибуток. 4. Він має вищу освіту (близько 82 % особисто опитаних респондентів). 5. Він має нефізичну, інтелектуальну роботу, прямо пов'язану з використанням комп'ютерної техніки. Спираючись на наведені вище критерії, стає можливим докладніше розглянути й описати типового представника сучасної української веб-аудиторії. Сприймаючи дані критерії комплексно, у вигляді системи, що формує людину як особистість і постійно впливає на його життєдіяльність, ми змальовуємо до- сить чіткий образ живої людини, зрозумілий набагато більше, ніж соціологічні дані, що суперечать одне одному занадто часто для того, щоб у дослідженні можна було спиратися винятково на них.

Це людина 23-25 років, інтелектуальний рівень якої вищий від середнього, стан емоційно-вольової сфери якої відповідає її віку. Ціннісні орієнтації: обізнаний з мистецтвом молодий перспективний фахівець, із до- сить високим рівнем амбіційних домагань. Здатний до відносно тверезої самооцінки. Він подобається собі, він засвоїв багато чого з того, що було створено до нього, і розмірковує про це із поблажливою посмішкою, він не сумнівається, що багато чого може зробити краще, він незрівнянний, він знає, що розумніший і талановитіший від усіх.

Тут варто звернути увагу на те, що представників старшої вікової категорії, що розуміють, про що йдеться, коли вимовляють слово "Інтернет", набагато менше, ніж тих, хто не розуміє, про що йдеться. У таких людей поняття Всесвітньої мережі примітивне до курйозності. Найчастіше вони уявляють собі Інтернет як якийсь єдиний інформаційний канал, що дозволяє побачити на моніторі абсолютно будь-яку цікаву інформацію як у магічній скляній кулі. Молода людина, описана нами для того, щоб послужити збірним образом українського користувача, хоча б один раз чула питання приблизно наступного характеру: "Подивися, що там в Інтернеті пишуть про посуху у Бразилії?", або "Сходи в Інтернет, довідайся, що зараз показують у кінотеатрах". Або про- сто, людина ділиться новинами: "А вчора в Інтернеті було написано, що Лазаренко повернувся". Дуже часто така людина сприймає інформацію, що потрапила до неї з поверхні монітора, за чисту монету, за істину в останній інстанції. Або навпаки, міра довіри до мережних джерел інформації буде нульовою з тієї причини, що Інтернет для цієї людини - технологія майбутнього, непідвладна розумінню. Це саме ті люди, які у вільну хвилинку гратимуть у пасьянс-косинку на комп'ютері, що перманентно підключений до всесвітньої мережі, і обов'язково покликають адміністратора на допомогу, якщо "чомусь усе друкується одними заголовними літерами...". Елементарна комп'ютерна безграмотність.

Отже, українське суспільство стоїть на порозі процесів глобалізації, що охопили весь світ. Глобалізація зачіпає не лише економічну, культурну, військову тощо сфери, але насамперед сфери інформаційні та політичні.

Висновки

інформаційний політик інтернет суспільство

Широке та безперешкодне застосування інформаційних технологій, зокрема Інтернету, є одним з основних проявів інформаційного суспільства. У ньому зростає рівень свободи та усвідомлення людиною своїх можливостей, більш виваженими та науково обґрунтованими повинні ставати політичні рішення, що справляють значний вплив на всі сфери життєдіяльності людини. Це накладає свої особливості на політичну соціалізацію молоді в Україні, що тепер виходить на новий рівень, отримавши універсального агента, який не подібний на жодного із вже існуючих, Якщо проаналізувати Інтернет у цілому, то тут є блоги відомих політиків, культурних діячів, проводяться соціальні рекламні- кампанії, транслюються виступи відомих експертів. Легко знайти інформаційні портали з останніми політичними новинами і статтями іноземних ЗМЇ, перекладеними на рідну мову. Прорив XXI століття - соціальні мережі, які хоч і повільно, але починають заміняти живе спілкування з друзями, родичами, однодумцями. Вони дають змогу молоді отримувати різноманітну інформацію з будь-якої точки світу. Це створює для навчання як складової соціалізації нові невичерпні можливості. Представництво в Інтернеті мають найвідоміші і найбільші громадські рухи, політичні партії, що пропагувать свої погляди через всесвітню павутину. Найшвидше сприймає роль Інтернету та освоює тонкощі користування ним саме молодь. Не випадково за дослідженням, проведеним соціологічною компанією Сетіш ІІкгаіпе - дві третини користувачів Інтернету в Україні молодші 35 років.

Українські політики вдало використовуть інтернет ресурси для провадження своїх інтересів, пояснень для суспільства своїх цілей можливостей та сил своєї політичної партії. Пропаганда свого типа влади та захист своїх політичних інтересів перед інтернет суспільством, використовуючи всі сучасні та найбільш дієві засоби впливу на людей.

Список використаної літератури

1. Білоус І -«Політична активність молоді» Полтава 2009р.

2. Василенко Д.Ю -«Політики в Уанеті та в соціальних мережах» Харків 2009р.

3. Кедик В - «Інтернет як інструмент політичної комунікації в Україні» Львів 2007р.

4. Радова Н.М -«Українська мережа інтернет та політика» Харків 2012р.

5. Сліпцова А.Д «Політики та Інтернет в Україні: повний офлайн» Київ 2011р. видавництво «Мрія»

Размещено на Allbest.ru