Політичні трансформації у Радянському Союзі в період перебудови

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

імені І. Ф. КУРАСА

УДК 323.4 (47+57)“1985/1991”

ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ У

РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ В ПЕРІОД ПЕРЕБУДОВИ

(1985 - 1991 рр.)

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Овчар Ірина Володимирівна

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі теоретичних і прикладних проблем політології

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України

Науковий керівник: доктор політичних наук Зеленько Галина Іванівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Шаповал Юрій Іванович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу етнополітології

кандидат політичних наук, доцент Чабанна Маргарита Валеріївна, Національний університет «Києво-Могилянська Академія», доцент кафедри політології

Захист відбудеться «20» січня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розіслано «18» грудня 2008 р.

Т.в.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук В. А. Войналович



АНОТАЦІЯ

Овчар І.В. Політичні трансформації у Радянському Союзі в період перебудови (1985-1991 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - Київ, 2008. політичний перебудова громадський

У дисертації досліджуються процеси політичних трансформацій у СРСР у добу перебудови та його вплив на розпад країни. Проблема вивчається крізь призму сентенції, що перебудова, задумана вищим партійним керівництвом як назріла реформа, була реалізована засобами революційних перетворень. В результаті таких подій трансформація політичної системи перейшла у стадію деформації, а модернізація держави переросла у її реорганізацію.

У роботі визначається зміст перебудови перетворень, характеризуються закономірності й особливості даного історичного явища, прослідковано та проаналізовано динаміку і вектори розвитку громадської думки на різних етапах змін. Використовуючи чисельні історичні джерела й документи, автор розкриває суть політичного курсу М. Горбачова та визначає механізми його реалізації. На основі систематизації фактичного матеріалу проаналізовано діяльність Комуністичної партії СРСР, визначено обставини формування багатопартійності та вказано наслідки цього процесу. Переглянуто ряд положень, оцінок, що мали місце в політичній науці, по-новому інтерпретуються тогочасні події і наявні висновки.

Ключові слова: перебудова, нове мислення, гласність, демократизація, реформа, тоталітаризм, багатопартійність, путч, суверенітет.



АННОТАЦИЯ

Овчар И. В. Политические трансформации в Советском Союзе в период перестройки (1985-1991 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И. Ф. Кураса НАН Украины. - Киев, 2008.

В диссертации исследуется процесс политических трансформаций в СССР в период перестройки и его влияние на распад страны. В работе автор утверждает, что перестройка, задуманная высшим партийным руководством как необходимая реформа была реализована посредством революционных преобразований. В результате таких событий трансформация политической системы перешла в стадию деформации, а модернизация государства переросла у его реорганизацию.

Диссертация является специальным комплексным исследованием, в котором анализируются основные тенденции политических процессов в СCСР во времена перестройки. Синхронно проанализировано массив советских, отечественных и зарубежных источников, посвященных изучению различных аспектов жизни общества второй половины 80-х - начала 90-х гг. ХХ века; выделены ключевые направления и проблематика этих исследований, вычленены основные историографические доводы темы; определены достижения и нерешенные проблемы; обосновано классификацию и специфику исторических источников; предложено и обосновано закономерности, особенности, характер изучаемых процессов; раскрыто специфику их реализации; суть и содержание феномена перестройки.

В работе создано целостную картину перестроечных изменений и сдвигов, раскрыто процесс их развития, проанализированы динамика и векторы изменений общественной мысли, касающейся различных аспектов перестройки на разных этапах реформ. Используя многочисленные исторические источники и документы, автор раскрывает суть политического курса М. Горбачева и определяет механизмы и средства его реализации. Проанализировано расхождения в политических взглядах на реформирование советского общества между КПСС и ее руководством.

На основе систематизации фактического материала проанализировано ход изменений в государственных структурах; деятельность КПСС; определено причины, проявления и следствия кризиса в ней, изучены обстоятельства формирования многопартийности, формирования оппозиции и указаны последствия этого процесса. Обозначены моменты, которые характеризируют кризис идеологии, власти, а затем системы и государства.

Проведенный автором анализ политических преобразований в СССР на протяжении 1985-1991 гг. позволяет сделать выводы относительно влияния перестройки на события, связанные с распадом государства, определить роль, место в истории таких явлений как государственная идея, многопартийность, оппозиция, влияние исследуемых событий на общественное сознание, их влияние на общественно-политические процессы в союзных республиках, в частности на Украину.

Ключевые слова: перестройка, новое мышление, реформа, гласность, демократизация, тоталитаризм, многопартийность, путч, суверенитет.



SUMMARY

Оvchar I. V. Political transformations in Soviet Union during reorganization (1985-1991). - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of political sciences in speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - I. Kuras Institute of Political and Ethnonational Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

In the dissertation process of political transformations to the USSR is investigated during reorganization and his influence on disintegration of Soviet Union. The problem is studied through a prism of finishing of that the reorganization conceived by the supreme party manual as necessary reform, has been carried out by way of revolutionary changes. As a result of such events transformation of political system has passed to a stage of deformation, and modernization of the state has developed at his reorganization.

In a context of the argument of the specified concept of work the contents and character of reorganization transformations is investigated, laws and features of the given historical phenomenon are characterized, is tracked and analyzed dynamics and vectors of public idea at different stages of changes. Using numerous historical sources and documents, the author opens essence of a political rate of M. Gorbacheva and defines mechanisms of his realization. On the basis of ordering an actual material it is analyzed activity of Communist Party of the USSR, circumstances of formation of multi-party system are investigated and consequences of this process are specified. It is reconsidered a line of positions and estimations that took place in a historiography, events and conclusions are in a new fashion interpreted.

Key words: the reorganization, new thinking, publicity, democratization, reform, totalitarianism, multi-party system, putsch, the sovereignty.



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформаційні процеси, які відбувалися у СРСР протягом 1985-1991 рр. знаменували собою комплекс реформ, спрямованих насамперед на вдосконалення політичної системи. В основу здійснення перетворень вищим партійним керівництвом були покладені норми демократії. Вони спричинили зміни в інформаційній політиці держави, але водночас спровокували дестабілізацію внутрішньополітичного життя країни. У поєднанні із ситуацією у тогочасній міжнародній сфері, запропонований М. Горбачовим курс на перебудову неодноразово переглядався, доповнювався і, фактично, став прикладом ведення політики методом спроб та помилок, пошуків компромісів і альтернатив. В умовах нинішніх трансформаційних процесів, які відбуваються у ряді держав світу, обґрунтованим є інтерес дослідників до вивчення дотичних проблем епохи перебудови. Тим більше, що з нього визначаються витоки розвитку колишніх радянських республік, зміни геополітичної ситуації, з'являються нові форми міждержавних взаємин, які надають перевагу дипломатичним і правовим методам вирішення конфліктів на противагу силовим.

Актуальність дисертаційної роботи визначається потребою осмислення подій періоду перебудови та їх поглибленого вивчення з урахуванням нагромадженого фактографічного матеріалу. На думку дисертанта, перебудовний процес спричинив різкі зміни в усіх сферах суспільного життя. Період 1985-1991 рр. містить в собі велику кількість подій - швидку деградацію і падіння недемократичного режиму у СРСР і країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), розпад самого СРСР та перетворення союзних республік на незалежні держави, формування нової геополітичної ситуації у світі і т.ін. Тому зрозуміти особливості трансформацій пострадянських республік неможливо без всебічного вивчення впливу перебудови на внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток СРСР.

У межах дослідження були враховані способи коригування ходу перетворень, здатність владних інституцій ефективно реагувати на управлінські рішення, методи проведення на їх основі модернізації структур влади, проаналізовано чинники політичних конфліктів та кризи влади. Також переважна частина суб'єктів сучасних політичних процесів на пострадянському просторі є вихідцями з радянського минулого. Відтак вивчення й аналіз політичних змін періоду перебудови дає можливість уникнути ряд помилок, скористатися набутим досвідом і уроками, створює підґрунтя для здійснення прогнозування в умовах поглиблення державотворчих процесів. Ретроспективний аналіз політичних подій, що відбуваються у пострадянських республіках, свідчить про їх повторюваність щодо здійснення радикальних реформ (чи їх спробах), зміні правлячих партій, політичних лідерів та ін. Вивчаючи конкретний політичний процес, можемо з'ясовувати причини, хід, наслідки подій, спираючись не лише на досліджувані явища, а й залучати наявний у політичній практиці досвід вирішення владних протиріч, системних криз влади.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота виконувалася у рамках науково-дослідних програм Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника: «Етнонаціональні, політичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ-ХХ ст.» (протокол № 4 від 06.12.01), «Етнополітичні трансформації в Україні (Західноукраїнські землі в кін. ХІХ - поч. ХХІ ст.)», № держреєстрації 0106U002247. Також вивчення обраної теми є складовою планових тем відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Мета дослідження - визначити обставини проходження політичних трансформацій у СРСР в роки перебудови з врахуванням традицій розвитку Радянської держави, з одного боку, і прагненням вищого партійного керівництва провести реформи з залученням норм демократії, з іншого.

Для реалізації мети слід було вирішити такі завдання:

- охарактеризувати понятійний апарат і теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи;

- проаналізувати стан науково-дослідної розробки проблем політичної трансформації радянського суспільства;

- обґрунтувати передумови, шляхи й механізми проведення трансформацій, врахувати їх закономірності та особливості;

- визначити можливості реалізації запропонованих М.С. Горбачовим перетворень у СРСР та вказати на зміни в системі управління державою, пов'язані, зокрема, зі становленням багатопартійності і появою демократичного виборчого процесу;

- з'ясувати роль перебудови у політичних трансформаціях Української РСР;

- зазначити причини поразки перебудовного процесу;

- висвітлити чинники кризи влади у СРСР;

- узагальнити підсумки запланованих і проведених реформ. Вказати на фактори, які забезпечили можливість подолати політичну кризу, зокрема ті, які призвели до реорганізації Радянського Союзу. Сукупність цих подій дозволила визначити вплив політичних трансформацій на формування нової міжнародної політики на пострадянському просторі, пов'язаної з проголошенням незалежності радянських республік і створенням Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Об'єктом дослідження є суспільно-політичні процеси у СРСР 1985-1991 рр., що ввійшли в історію як «епоха перебудови».

Предметом дослідження є політичні трансформації, які розглядаються у контексті процесу перебудови, механізми її реалізації, невдачі та результати запропонованих змін.

Гіпотеза дисертаційної роботи визначається прагненням автора дослідити політичні трансформації у СРСР і показати, що процес перебудови, розпочатий у 1985 р. М. Горбачовим, планувалося здійснити всередині держави проведенням відповідних реформ, задекларованих з'їздами, пленумами і ХІХ конференцією КПРС. Натомість, події 1991 р. забезпечили розпад самого СРСР і вийшли з-під контролю партійного керівництва, набувши неконтрольованих форм, проявів та наслідків.

Теоретико-методологічна база дослідження. При проведенні дослідження автор спиралася на загальнонаукові та філософські методи дослідження, зокрема методи індукції і дедукції, верифікації, суб'єктивний, порівняльний, синхронний аналіз, контент-аналіз, узагальнення і синтез фактичних даних, проблемно-хронологічний підхід із врахуванням специфіки суспільно-політичного життя СРСР в період перебудови, що загалом детально висвітлено у параграфі 1.1.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у дисертації здійснено комплексний аналіз процесу перебудови у СРСР. Комплексність виявляється у міждисциплінарному підході завдяки використанню теоретико-методологічних надбань політології та історії, залученню сукупності методів, підпорядкованих вивченню даної проблеми. Наукову новизну конкретизують такі основні положення роботи:

1. Для епохи перебудови характерний своєрідний понятійний апарат, зокрема терміни: перебудова, нове мислення, демократизація, гласність. Залежно від підходів до визначення і характеристики політичних перетворень та їх хронологічної відповідності, сформульовано концепцію перебігу подій через поняття та їх протиставлення: реформа - революція, трансформація - деформація, модернізація - реорганізація.

2. Вивчено і введено в науковий обіг низку архівних матеріалів, джерел, що дозволило синхронно розкрити основні аспекти суспільно-політичних перетворень в СРСР у вказаний період, визначити їх зміст, причинно-наслідковий характер з урахуванням особливостей і закономірностей розвитку Радянської держави, запропонувати авторську концепцію політичної трансформації як процесу.

3. Доведено, що спроби здійснення перетворень робилася в СРСР неодноразово протягом 50-80-х рр. ХХ ст. Тому перебудова була черговою спробою проведення реформ. Спочатку вона замислювалася як продовження «андроповської політики» укріплення дисципліни і оновлення виробничих фондів, основним гаслом якої було «прискорення». Не отримавши підтримки, «прискорення» еволюціонувало в бік кардинальних, втім майже неконтрольованих змін, які визначили зміст і характер перебудови.

4. Ідеологічною особливістю перебудови стало поєднання комуністичної, соціалістичної і соціал-демократичної доктрин. Ідеологія, як і політика в цілому, була засобом самолегітимації влади. Проте завдяки перебудові громадяни отримали політичний плюралізм та політичні свободи. Тим самим відбувся взаємний обмін можливостей держави і потреб громадян з урахуванням ймовірних пріоритетів першої.

5. Шляхи і механізми перебудови виявили невизначеність у лавах керівництва державою щодо реформування радянського суспільства. З одного боку, оголошення демократичних принципів, з іншого - прагнення зміцнити одноосібну владу М. Горбачовим, що не забезпечувало ні послідовності у політичному курсі КПРС, ні можливості реалізувати заплановані зміни. Опорою тоталітаризму залишалася монополія Компартії на владу, але демократичні нововведення обумовили появу плюралізму, що призвело до розколу КПРС, появи опозиції, спричинило кризу влади, політичної системи та розвитку відцентрових тенденцій в СРСР.

6. Зміни в процесі перебудови безпосередньо позначилися на характері політичного розвитку України. Першочерговий етап у її державотворенні обумовив розклад сил в українському політикумі, було утворено нові джерела формування влади, партійної та виборчої систем, форми правління та модель політичної трансформації. Також трансформаційні процеси показали значимість для нашої республіки національної ідеї, продемонстрували продуктивність дій правлячої еліти у вирішенні питань, пов'язаних з виходом УРСР зі складу СРСР. Загалом під впливом перебудови в УРСР було ліквідовано «застій» українського політикуму та забезпечено характер трансформацій на рівні «Союз - республіка».

7. Перелічені чинники визначили причини поразки процесу перебудови як курсу на реформування радянського суспільства. Вивчаючи ці причини, доведено, що вони пов'язані не лише з тактикою дій вищого партійного керівництва, а й з недоліками власне стратегії перебудови. Зовнішні фактори були окремими складовими процесу перетворень, які ситуативно впливали на хід перебудови.

8. Криза влади, яка проявилася у СРСР наприк. 1989 - поч. 90-го рр., стала наслідком політичної протидії між радикалами, консерваторами і лібералами всередині КПРС. Приналежність партійних лідерів до тієї чи іншої ідеологічної течії визначалася перебігом політичної боротьби, яка панувала в країні та будувалася на основі критики політики перебудови.

9. Протиріччя всередині КПРС спричинили путч (1991 р.), заклали підвалини розпаду СРСР і продемонстрували прагнення деяких колишніх радянських республік юридично встановити міждержавні відносини в межах СНД. Результатом подій 1985-1991 рр. стала поява самостійних суб'єктів міжнародних відносин, відновлення традицій державотворення у пострадянських республіках. На фоні зазначених перетворень питання про політичну кризу в СРСР самоліквідувалося внаслідок розпаду держави.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Положення і висновки дисертаційного дослідження, переосмислений фактичний матеріал, залучена теоретико-методологічна база можуть бути використані при розробці спецкурсів та підготовці узагальнюючих праць з політології, проблем політичної трансформації, робіт із суміжних дисциплін: політичної філософії, політичної історії, теорії міжнародних відносин, теорії держави і права, державного управління.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки роботи обговорювалися у доповідях на щорічних звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (з жовтня 2005 р. Інституту історії і політології); міжнародних та вітчизняних наукових заходах: «Історична наука: проблеми розвитку» (Луганськ, травень 2002 р.), «Українсько-російські відносини на зламі тисячоліть» (Івано-Франківськ, червень 2002 р.), IV Міжнародній науковій конференції молодих вчених (Донецьк, березень 2003 р.), V Буковинській конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, вересень 2005 р.), «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989 - 1991 рр.» (Ужгород, листопад 2006 р.), «Трансформація політичної системи: соціальні перетворення і законодавчий процес» (Київ, травень 2007 р.); «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, жовтень 2008 р.); міжнародному конгресі «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі» (Київ, жовтень 2005 р.); обговорювалися на засіданні відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Структура роботи зумовлена логікою обраної теми, метою і завданнями дослідження. Робота обсягом 239 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (555 позицій на 49 сторінках), 2 додатків (9 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об'єкт і предмет, сформульовано гіпотезу дослідження, його мету і завдання, розкрито теоретико-методологічну основу, наукову новизну отриманих результатів, теоретичне та практичне значення, представлено відомості про апробацію і структуру дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження» розкривається основний зміст і визначаються напрями вивчення проблеми політичних трансформацій у СРСР 1985-1991 рр. в політичній науці та подається характеристика джерел, присвячених тематиці дослідження.

Параграф 1.1. «Понятійний апарат і теоретико-методологічні аспекти роботи» присвячений аналізу термінології, яка має смислове значення та характеризує процес здійснення реформ протягом 1985-1991 рр. У заявах керівництва СРСР того часу виділено три компоненти, потенційно необхідні для здійснення реформ: аналітичний, що містив критику існуючої системи (гасло гласності); перспективний, який визначав завдання реформ (гасло перебудови); тактичний, який пояснював механізми досягнення мети: в процесі перебудови цю роль виконували гасла «прискорення», «нового мислення», «демократизації».

Методологічний підхід до розгляду поставленої проблеми базується на поєднанні конкретно-історичного й політологічного аналізу, використанні історичного, структурно-функціонального методів. Відомо, що будь-яка система цінностей має забезпечити стабільність у суспільстві, дієвість його складових, якими у даному випадку є політичні процеси, тому у процесі дослідження застосовувався системний, біхевіористський (аналіз політичних процесів крізь призму поведінки лідерів КПРС), конфліктологічний (зіткнення інтересів різних політичних акторів щодо розподілу владних повноважень) методи, а також аналіз та синтез процесів перебудови, прогнозування (будь-яка концепція реформ є спробою передбачити, спрогнозувати, змоделювати конкретну ситуацію і визначити можливість її реалізації).

Аналіз понятійного апарату, отримання дослідницьких висновків, спростування існуючих гіпотез і висунення нових було б неможливим без застосування порівняння і протиставлення, переходу від дедуктивного методу вивчення однієї проблеми до індуктивного способу пізнання і навпаки.

У параграфі 1.2. «Стан наукової розробки проблеми і джерельна база дослідження» проаналізовано основний масив джерел та літератури, який стосується процесу «перебудови».

Наукові праці та джерела епохи перебудови у СРСР умовно можна поділити на три групи за хронологічним (роботи радянського та пострадянського періоду, представлені російськими, українськими та зарубіжними дослідниками), проблемним (біографічні і тематичні праці), спеціалізованим (історичні й політологічні дослідження окремих аспектів перебудови) критеріями.

У виданнях радянської науки досліджуються ідеологічні питання, на основі яких формувався теоретичний курс реформ. Вказується, що перебудова була етапом еволюційного розвитку СРСР, продовженням політики попередніх керівників держави, проте дещо модифікованим під стандарти європейських традицій. Зокрема, вплив ідеології на зміст суспільно-політичних перетворень у державі, зміни внутрішньої і зовнішньої політики проаналізовано у дослідженнях В. Ацюховського, Ю. Буталецького, Ю. Відунас, В. Ганіна, Б. Князєва, В. Лопатіна, Л. Селєзньової, М. Цвіка та ін. З усіх аспектів історії перебудови питання формування та поширення ідеологічної доктрини можна вважати найбільш опрацьованим і вивченим у радянській і російській суспільних науках.

Різні аспекти обраної проблеми в історичному і політологічному плані порушували Е. Баталов, В. Бритвін та М. Караханян, В. Долгов і М. Попов, В. Загладін, О. Зінов'єв, В. Овчинський, В. Соргін. Загалом вчені дійшли висновків: політичний курс М. Горбачова - це «революція згори», «велика перехідна епоха»; «перебудова перейшла до руйнування, перетворилася у контрперебудову», інверсійний розвиток (А. Ківа).

Найбільш глибокими і обґрунтованими щодо визначення причин і обставин розпаду СРСР бачаться праці О. Козлова, О. Платонова, А. Сідорова, Р. Сімоняна, В. Стельмаха, З. Станкєвіча, М. Шафіра. Значну увагу у вивченні сутності та змісту державного заколоту («путчу» 1991 р.) приділили А. Багіров, В. Буковский, Н. Іванова, О. Салмін і А. Зубов, С. Золотцев, В. Степанков та Е. Лисов, Л. Радзиховский. Окрім термінів «змова», «путч», «переворот», вони вживають відомий в історії Росії термін «смута». У вказаних працях також визначено ступінь впливу політичного протистояння поч. 90-х рр. ХХ ст. на подальші трансформаційні процеси пострадянських республік.

Окремий акцент при дослідженні подій перебудови автори (В. Барсамов, Д. Видрін, В. Голубєв, Д. Ольшанський, Б. Славін, О. Шабров, А. Шубін) роблять на з'ясуванні причин появи багатопартійності та визначенні його впливу на розкол у КПРС, посиленні відцентрових тенденцій в країні. Монографії Д. Волкогонова, О. Давидова, І. Земцова, М. Зєньковича, М. Геллєра і А. Нєкріча, Б. Кучмаєва, А. Янова присвячені впливу суб'єктивних чинників (ролі окремих особистостей в процесі перебудови).

Наукові розвідки радянських і сучасних російських дослідників дають змогу стверджувати, що особливістю курсу перебудови було наповнення суспільно-політичного життя тими теоретичними речами, які апріорі не вписувалися у потреби і можливості тоталітарної системи (В. Лобера, Д. Фадеєва, М. Фарукшина і А. Юртаєва). Значний внесок у вивчення процесів перебудови вносять зарубіжні вчені: А. Браун, М. Вейгл, Р. Даніельс, А. Каппелер, С. Коен, У. Матц, А. Мейєр, Е. Морен, Р. Пок де Феліу, Т. Рігб, Д. Саттер, Х. Тиквін, Ч. Чанцін, П. Швейцер, С. Уайт.

В Україні також були зроблені спроби проаналізувати політичні трансформації, відомі як «перебудова». Ґрунтовністю вивчення суспільно-політичних перетворень у СРСР на українському ґрунті відзначаються праці вчених О. Бойка, С. Кульчицького, І. Кураса, М. Михальченка і В. Андрущенка, А. Пахарєва, Ф. Рудича, В. Солдатенка, Ю. Шаповала та політиків - Р. Зварича, Л. Кравчука, В. Литвина, В. Чорновола, представників української діаспори - А. Камінського і Р. Шпорлюка.

Сьогодні ми можемо констатувати, що у вивченні питань періоду перебудови у СРСР є чимало наукових здобутків, до яких слід віднести: вихід дослідників на якісно новий рівень осмислення епохи перебудови, чому сприяв розширений доступ до архівних матеріалів, які стосуються процесів перебудови; розширення спектру вивчення проблематики, дослідження різних аспектів теми істориками, політологами, соціологами, економістами, культурологами, філологами, філософами тощо; формування аналітичних висновків на основі часового фактору, який дає можливість прослідкувати події минулого, порівняти певні явища та концепції з теперішнім і зробити футурологічний прогноз розвитку пострадянського простору. Однак за всієї значущості вироблених підходів до висвітлення процесів перебудови у СРСР, питання вивчення політичних змін 1985-1991 рр. поки що носить фрагментарний характер і вимагає активізації наукових досліджень.

Розділ другий «Політичний розвиток Радянського Союзу в період трансформацій (1985-1991 рр.)» присвячений вивченню передумов політики перебудови, аналізу шляхів і механізмів її реалізації, виділення елементів змін у системі управління державою, з'ясуванню впливу процесів перебудови на політику УРСР.

У параграфі 2.1. «Передумови, шляхи й механізми реалізації перебудовних перетворень» доводиться, що перебудова як стратегічний курс розвитку СРСР 1985-1991 рр., ініційований Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим, мала еволюційний характер. Це був черговий етап здійснення поступових перетворень держави. За основу вивчення доперебудовних перетворень в радянському суспільстві взято події, що розпочалися у 1956 р. XX з'їздом КПРС і були спрямовані на часткову й поступову лібералізацію політичного режиму. Події 1960-1980-х рр., пов'язані зі спробами здійснити реформи в економічній і соціальній сферах, заклали основи для започаткування перебудови. У даному дослідженні зроблено акцент на політичних трансформаціях, тому що саме зміни у сфері політики детермінували ту сумарну кількість подій і їх якісне наповнення, що відбувалися в СРСР в кін. 80-х - поч. 90-х рр. ХХ ст.

Закономірним продовженням дослідження передумов перебудови є аналіз шляхів і механізмів реалізації політичної реформи. Шляхи здійснення трансформацій приймалися колегіально на партійних конференціях, з'їздах, пленумах. Розуміння і характеристика цих процесів можлива за умов означення основних ознак політичної системи, яка підлягала реформуванню. До них відносяться: тоталітарний режим, централізована система управління, монополія однієї партії на владу, панування комуністичної ідеології, планова економіка та ін. Заплановані перетворення мали доповнитися демократизацією, гласністю, формуванням багатопартійності, опозиції, диференціацією функцій органів державної влади, на підставі чого виникла потреба у розподілі функцій влади, переходом до ринкової економіки із залученням іноземних капіталів. Компонентами політичної реформи були: вирішення кадрових питань, надання більших повноважень радам усіх рівнів, розширення прав і повноважень республік, вдосконалення функціонування і дієвості всіх органів влади за рахунок змін законодавства та включення нових суб'єктів у владну вертикаль.

«Становлення багатопартійності та виборчий процес як елементи змін у системі управляння державою» вивчаються у параграфі 2.2. Становлення багатопартійності у апартійному суспільстві забезпечило вихід на політичну арену нової еліти, для яких партії були середовищем формування і проникнення у владу. Поява наприкінці 1980-х рр. ряду партій («Демократичний союз», Ліберально-демократична партія СРСР, Соціалістична партія СРСР, Християнський союз СРСР, Прогресивна партія СРСР і ін.) створила умови для зародження опозиції, політичного плюралізму, повноцінних виборів. З середини 1989 р. у СРСР з'явився незалежний робітничий рух, почали формуватися Народні фронти, які називали себе «механізмом наповнення радянської влади і Конституції реальним змістом». Коригувалися функції органів влади, що зініціювало необхідність введення посади Президента і утвердження професійного парламенту, проведення виборів на альтернативній основі. Проте за наявності харизматичних політиків, їх прагненні опинитися у владного керма, вибори, зокрема, Голови Верховної Ради і Президента СРСР, проходили при внесенні у бюлетень однієї кандидатури - М. С. Горбачова. Проте закріплення одноосібної влади М. Горбачова не забезпечувало практичного поділу функцій влади. Він лише мався на увазі, відповідно схемі: Верховна Рада виконує функцію законотворення, Президент - виконавчу. У Президентську Раду, яка складалася з 16 членів, увійшли представники ЦК КПРС. Це був політичний маневр, згідно якого при втраті монополії на владу КПРС, її представники (ядро КПРС) переходили до апарату Президента, зберігаючи за собою важелі правління. Процедура складання повноважень при переході з однієї посади на іншу в СРСР не діяла. Тому такі трансформації не привели до якісних змін, а продовжили курс реформ по ротації кадрів і «косметичні» перетворення.

Відсутність сильної виконавчої влади унеможливлювала ефективність дій законодавчої при зміні системи управління, яка була запланована і частково здійснена у межах перебудови. Не було визначено системи підпорядкування і взаємодії. Усе це заклало базу для розвитку подій, які були обернено пропорційні запланованим реформам.

У параграфі 2.3. «Роль перебудови у трансформаційних процесах Української РСР» проаналізовано як політичний курс КПРС реалізовувався на рівні УРСР, витоки, особливості й закономірності становлення сучасної української політики, її тогочасні успіхи і прорахунки, роль у здійсненні трансформацій фактору занепаду комуністичної ідеології, який на регіональному рівні заповнювався національними ідеями, виражався через прагнення самовизначення та необхідність відродження державних традицій.

Трансформаційні процеси на рівні СРСР - УРСР взаємопов'язані. З одного боку, перебудова заклала підмурок демократичних перетворень в Україні, з іншого, - зміцнення національних ідей, відцентрових тенденцій і руйнування комуністичних догм забезпечило просування цих ідей на всесоюзний рівень, де вони поступово утверджувалися і виражали самобутність республік.

Важливим кроком на шляху до незалежності було проведення референдумів (всесоюзного та республіканського), що символізувало демократичні принципи. Однак дана форма волевиявлення не забезпечувала прийняття участі громадян у формуванні політичних рішень, а була лише виявом громадської думки, мала дорадчий характер і без інститутів представницької демократії втрачала значимість. Тобто демократія була контрольована владою, а тому могла використовуватись для реалізації штучно змодельованих політичних схем, бути засобом подолання різноманітних конфліктів, що набула виразніших форм і досконаліших методів застосування у наш час.

Третій розділ «Загострення політичних протиріч та способи їх подолання у ході проведення реформ» присвячено аналізу процесів політичних трансформацій та з'ясуванні причин розпаду СРСР.

У параграфі 3.1. «Чинники краху перебудовного процесу і розпаду СРСР» проаналізовано передумови та причини кризової ситуації у державі. Зокрема, поразки зазнали тогочасні демократичні перетворення, які були основою перебудови і, відповідно, привели до краху реформ. Занепад радянської тоталітарної системи прискорив розпад СРСР. Перебудова стимулювала дезінтеграцію держави, будучи водночас і причиною цього процесу.

До факторів краху перебудови відносимо: умови переходу тоталітарного режиму до демократичного, з одночасним запровадженням такої моделі демократії, якою не можливо було управляти; порушення монополії КПРС на владу за відсутності політичної сили, яка могла б перебрати на себе функції правлячої партії; запізнілість реформ. Відсутність об'єктивних оцінок ситуації, яку можна виразити принципом: система не може бути адекватно осмислена, якщо суб'єкти осмислення залежать від неї і зацікавлені в її консервації. Невизначеність партійного курсу логічно випливала з відсутності у команди М. Горбачова чіткої концепції політичних перетворень. З цього чинника випливає наступний - посилення відцентрових тенденцій у СРСР змусило політиків обмірковувати шляхи його реорганізації для збереження цілісності, з одного боку, і з іншого - проходження революцій: демократичної в РРФСР і національно-демократичних в республіках. Розпад СРСР спричинили: національний фактор, криза всесоюзної ідеології; закладені у Конституції та інших нормативних документах умови й обставини виходу республік зі складу СРСР; ряд зовнішніх чинників; суб'єктивний фактор.

У параграфі 3.2. «Формування кризи влади як наслідок політичної протидії» вивчаються обставини, за яких виникла криза влади в державі. Проявлялася вона у двох площинах: ідейній, що виражалося через появу різних суспільно-політичних течій, та практичній, змістом якої була боротьба за владу.

На початковому етапі перебудови прихильником радикальних ідей був М. С. Горбачов. Зміст запропонованого ним політичного курсу містив нові для радянської політики ідеї. Політичні сили, які ставилися критично до політичних змін, запропонованих М. Горбачовим, і відстоювали необхідність збереження старих порядків, були представниками консервативних ідей. Натомість, прихильники поміркованих перетворень, які у своїй суспільно-політичній практиці стояли на позиції еволюційних змін, представляли ліберальну течію (Б. Єльцин). Залежно від стратегії реалізації реформ і можливості їх впровадження змінювалися й ідеологічні позиції головних політичних гравців.

Суспільство ж сприймало запропоновані партійним керівництвом норми демократії і спричинені політичні зміни, що унеможливлювало функціонування радянської влади без діяльності опозиції і демократичної виборчої системи. Це спричинило протистояння між політичними угрупуваннями та їх лідерами і політичну протидію між радикалами, консерваторами і лібералами, позиції яких визначалися ставленням до перебудови, що стало одним із факторів її поразки. За відсутності конструктивної взаємодії СРСР поступово почав деградувати. Крім того активно розвивалися відцентрові тенденції, що привело до проголошення державного суверенітету союзними республіками.

Розглядаючи питання політичного протистояння, автор дійшла висновку, що принцип тогочасного завоювання влади полягав у критиці опонента за практичної відсутності альтернативного шляху розвитку держави. Це стримувало виражену присутність противаг у політиці та дозволило подіям розвиватися не за декларативними планами політиків, а стихійно - способом проб і помилок.

У параграфі 3.3. «Вихід з політичної кризи в результаті реорганізації Радянського Союзу і створення СНД» проаналізовано умови, за яких розпався СРСР і засади створення СНД.

Поразка демократичних перетворень та криза влади у СРСР на поч. 90-х рр. ХХ ст. створили сприятливі умови для відновлення державотворчих процесів у республіках. Вказані процеси взаємозалежні та взаємообумовлені. Вихід республік зі складу СРСР був зумовлений як політичними змінами в центрі, так і ситуацією у кожній з них. Вимушеній спробі М. Горбачова реорганізувати СРСР було протиставлене прагнення республік вийти з його складу. Компромісним варіантом політичних дискусій стало утворення СНД.

СРСР на момент розпаду представляв собою федеративну державу. У 1991 р. до його складу входило 15 союзних республік, 8 автономних областей і 10 автономних округів. Процес пошуку компромісів у питанні реорганізації СРСР виник ще наприкінці 1988 р. з ініціативи балтійських республік. Наполегливість їх представників мала беззаперечну з юридичної точки зору основу, оскільки республіки Балтії не підписували у 1922 р. Декларацію про створення СРСР. Правові підстави для підтримки такого рішення мали також Грузія, Вірменія і Азербайджан, які ще у 1936 р. отримали статус самостійних союзних республік у складі СРСР. Зрештою усі радянські республіки мали законне право, передбачене відповідними статтями Конституції СРСР, оголосити про сецесію. Прискорили процес розпаду СРСР та звузили його географічну базу, події, які відбувалися у 1990 р. Сприяли цьому і реконструктивні принципи у політичному курсі М. Горбачова, розширення демократії, спроби віднайти компроміс у таборі прихильників збереження радянської держави і тих, хто відстоював ідею суверенітету республік тощо. Головним у цьому питанні було визначення форми взаємовідносин між республіками. Не менш важливим був той факт, що у результаті проведеної реорганізації СРСР представником офіційної російської влади залишився всенародно обраний Президент РРФСР Б. Єльцин.

Помилкою М. Горбачова було прагнення зберегти територіальну цілісність оновленої держави, керуючись кількісним показником. Тим часом як Б. Єльцин виходив з бажання самих республік реалізувати у новій формі співіснування держав колишнього СРСР. На заваді планам і переговорам політиків щодо реалізації угод 1991 р. у Ново-Огарьово став путч. Ці події символізували початок розпаду СРСР, заклали необхідність визначення нових можливостей у взаємовідносинах між республіками, які мали бути реалізовані в рамках СНД. Втім СНД є правонаступником СРСР лише теоретично, згідно тих домовленостей, які були прийняті в ході його створення. Кожна країна-учасник угоди є самостійним суб'єктом внутрішньої і зовнішньої політики, а відносини між ними визначає не завжди «співдружня» форма. Чимало уроків радянського політичного минулого не враховані досі, а значна частина владної еліти тяжіє до практики їх повторення. Це нагадує і дублює механізм боротьби за владу, започаткований на початку 1990-х рр., який не подоланий або й поглиблений нині у багатьох пострадянських республіках.

У результаті проведених досліджень, отриманих теоретико-концептуальних результатів з питань політичних трансформацій у СРСР 1985-1991 рр., зроблено такі висновки:

1. Процес трансформацій був у першу чергу забезпечений теоретично, мав свій понятійно-категоріальний апарат. Терміни, що визначали сутність політичного курсу і характеризували напрям перетворень: перебудова, «нове мислення», гласність, демократизація, мають своє значення, відображають особливості досліджуваних явищ, формують уявлення про стратегію і тактику змін, закладають розбіжності між теоретично визначеним прагненням здійснити реформи і їх практичним змістом.

2. Проведений історико-політологічний аналіз дозволяє зробити висновок, що обрана тема дисертаційної роботи вивчена недостатньо, а її вплив на зміну внутрішньо- і зовнішньополітичного становища країни українською політичною наукою майже не досліджується. Вона вимагає не лише поглибленого вивчення та введення у науковий обіг нових матеріалів, а й критичного переосмислення й об'єктивного прочитання наявних наукових праць.

3. Намагання частково реформувати окремі сфери управління у СРСР робилися неодноразово протягом 1950-80-х рр. Перебудова стала спробою радянського керівництва запровадити гласність і демократизацію, звільнитися від застійності попереднього періоду, виправити допущені прорахунки. Відповідно до цього вироблялися шляхи і визначалися механізми реалізації трансформацій. Вони вбачалися у проведенні політичної реформи, кадрових і посадових змін, внесенні необхідних законодавчих змін.

4. Реалізувати запропоновані зміни планувалося за участі КПРС, яка залишалася опорою у вирішенні державних і суспільних перетворень. Однак у цей же час, на ґрунті критики існуючих порядків поступово окреслювала свої позиції опозиція, що визрівала у лавах новостворених політичних партій і різного роду організацій. З її появою пов'язаний етап становлення багатопартійності у СРСР і формування виборності представників влади. Компартія втрачала свої позиції у суспільстві, відтак могла мало впливати на ситуацію в країні. Останню спробу втримати контроль над подіями зробив Генеральний секретар, ввівши «під себе» посаду Президента. Так здійснювалися зміни в системі управління державою, де були відокремлені функції виконавчої і законодавчої гілок влади. Проте знову не було налагоджено механізму дії та взаємодії двох гілок влади, що посилювало відцентрові тенденції. Працював апарат Президента, який продовжував курс на перебудову та укріплювали позиції опозиційні до Компартії і перебудови сили, стратегія і тактика дій яких базувалася на критиці і носила національний характер.

5. Вагома роль у проведенні трансформацій належала Україні. Політичні процеси, що декларувалися в центрі і реалізовувалися на місцях, в УРСР перейшли у практичну площину. Національна ідея, що виражалася у прагненні суверенітету, власної державності ототожнювалася з принципами демократії. Це забезпечило певну співпрацю між українськими комуністами і опозиційними силами, які отримали можливість творити свою політику у незалежній державі. Їх різнило бачення шляхів розвитку української держави, вибору форми і моделі правління, але об'єднало прагнення відстояти її незалежність. Наша республіка долучилася як до процесу здійснення перебудови на всесоюзному рівні, а в окремих випадках ініціювала його, так і проводила перетворення для реалізації демократичних змін в УРСР (вироблення самостійного політичного курсу, право на самовизначення нації, незалежність держави, формування власної внутрішньої і зовнішньої політики).

6. СРСР був тоталітарною державою і проводити у ньому демократичні реформи було важко. Тому поразки зазнала перебудова, яка перейшли в стадію руйнування курсу, однопартійної системи, тоталітарного режиму, держави. Втім, якщо тоталітаризм розуміти як панування держави над суспільством, а демократію - як панування суспільства над державою, то з появою опозиції, політичним плюралізмом, з'явився вибір, альтернатива. СРСР перестав бути тоталітарною країною.

7. Поступово союзна опозиція почала проявляти свою дієвість. Характер її протиставлення прийнято визначати через три ідейні течії: консервативну, ліберальну і радикальну. Хоча цей поділ умовний і не відповідає реальному відтворенню змісту ідей і характеристики конкретної політичної ситуації. Представниками цих сил виступали М. Горбачов, Б. Єльцин та їх команди і ДКНС. Вони прагнули реформування суспільства військовими чи мирними засобами. Мета була єдиною у трьох сил, які стали табором протистояння - збереження СРСР. Але методи її досягнення були різні. У підсумку вони вилилися у прагнення обмежитися захистом власних інтересів і небажанням розлучатися з владою. Таке протистояння вилилося у боротьбі за владу і стало чинником руйнування СРСР.

8. Події перебудови створили нові умови для розвитку радянського суспільства. Союзні республіки стали суб'єктами міжнародної політики, отримавши право вибору та самостійності у прийнятті рішень. Такі зміни цілком закономірно відповідали тим процесам, які характеризували тогочасний розвиток «сталих демократій». Демократизація посилила вплив соціальних і політичних сил, які не залежали від Компартії. За таких умов партапарат виявився не здатним протистояти опору опозиції. Республіки, які входили до його складу, отримали самостійність. Відцентрові тенденції забезпечили формування нової міжнародної політики на пострадянському просторі та створення СНД. Розпад СРСР призвів до краху перебудови, яка задумувалася як курс на перетворення держави. Тому перебудова - це рух до змін, але самі зміни, як процес, стали можливими лише з 1991 р., але вже у незалежних республіках колишнього СРСР.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ідеологія політики «нового мислення» в СРСР // Історична наука : проблеми розвитку. - Луганськ : СНУ, 2002. - С. 106-109.

2. Націоналізм та глобалізація // Історичні і політологічні дослідження. - 2003. - № 1. - С. 91-94.

3. Українське питання в Росії (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.) // Научный вестник Украинского университета. - Том IV. - Москва, 2003. - С. 195-197.

4. Причини поразки «демократичної перебудови» у СРСР (1985-1991 рр.) // Обрії : Науково-педагогічний журнал Івано-Франківського ОІППО. - 2004. - № 1. - С. 88-93.

5. Особливості еволюційних змін та характер перебудовних процесів (1985-1991 рр.) // Матеріали V Буковинської Міжнар. історико-краєзнавчої конф. Ю. Федьковича, 29.09.05. в 2-х т. - Т. 2. - Чернівці, 2006. - С. 55-58.

6. Витоки та характер перебудови в СРСР (1985-1991 рр.) // Обрії : Науково-педагогічний журнал Івано-Франківського ОІППО. - 2006. - № 1. - С. 53-58.

7. Підсумки та наслідки перебудови в СРСР та їх роль у відновленні української незалежності // Сторінки історії. - 2006. - Вип. 22. - С. 132-139.

8. Відновлення державотворчих процесів в Україні як чинник відродження національної та мовної самоідентифікації українців // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К., 2006. - Т. ІХ. - С. 95-103.

9. Матеріали «Горбачов-Фонду» як джерело до вивчення історії перебудови в СРСР (1985-1991 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Серія історія. - 2006. - № 10-11. - С. 209-217.

10. Практична діяльність М. С. Горбачова в перебудовний період (1985-1991) // Вісник Прикарпатського університету. Серія політологія. - 2006. - № 1.- С. 48-56.

11. Імперські традиції в зовнішньополітичній доктрині СРСР у 80-х роках ХХ ст. // Галичина. - 2006-2007. - № 12-13. - С. 169-174 (у співавторстві з В. З. Дебенко).

12. Шляхи й можливості трансформації політичної системи Радянського Союзу в 1985-1991 рр. // Віче. Спецвипуск. - 2007. - № 16. - Т. 3. - С. 24-25.

13. Криза влади у СРСР (кінець 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Політологія. Соціологія. Філософія. - 2007. - № 5-6. - С. 193-199.

14. Суспільно-політичні наслідки перетворень у СРСР (1985-1991 рр.) // Віче. - 2007. - № 21/22. - С. 24-26.

15. Історичні обставини створення Союзу Незалежних Держав (СНД) // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.». - Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія історія. - 2007. - № 18. - С. 166-174.

16. Партійна система СРСР у період перебудови (1985-1991 рр.): позиція і опозиція // Нова парадигма. - 2007. - № 69. - С. 144-152.

17. Фактори та чинники краху демократичних перетворень у СРСР в умовах загострення політичних протиріч (1985-1991 рр.) // Людина і політика. - 2008. - № 1. - С. 54-65.

18. Становлення багатопартійності та виборчий процес як складові змін у системі управління радянською державою (1985-1991 рр.) // Людина і політика. - 2008. - № 2. - С. 59-70.

Размещено на Allbest.ru