Політична комунікація в демократизації владних відносин України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 321(477)+007

ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ В ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВЛАДНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Кадлубович Тетяна Іванівна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Обушний Микола Іванович,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Гриценко Олена Миколаївна,

Інститут журналістики Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародної журналістики;

кандидат політичних наук,

Каращук Микола Григорович,

Київський національний торговельно-економічний

університет, старший викладач кафедри

філософських та соціальних наук

Захист відбудеться 17 листопада 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 330

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий « » жовтня 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Управління будь-яким сучасним суспільством неможливе без наявності в ньому розгалуженої системи політичної комунікації. Саме через цю систему передається інформація від комунікатора до аудиторії й навпаки, за допомогою різноманітних форм та засобів повідомляється про події, факти, зміни у житті, певні точки зору. В умовах переходу до інформаційного суспільства зростає роль і значення політичної комунікації у політичних процесах, які відбуваються в сучасній Україні. При цьому суб'єкти політики перетворюються на суб'єктів комунікативного процесу, а система політичної комунікації дедалі більше ускладнюється, змінюються її рівень та якість. Одним із головних призначень політичної комунікації стає забезпечення демократизації владних відносин, що робить її об'єктом вивчення політичною наукою. Перед науковцями постає проблема необхідності виходу на новий рівень теоретичного осмислення політичної комунікації як феномену, який актуалізує інтереси, потреби, світоглядні орієнтири та цінності учасників інформаційної взаємодії, що виявляються через політичні програми та державні законодавчі акти, заяви політичних лідерів, телепередачі, газетні тексти тощо. Тому дослідження політичної комунікації в демократизації владних відносин є вкрай важливим, особливо в трансформаційних суспільствах, до яких належить і Україна. Цим і зумовлюється актуальність теми дослідження.

Політико-комунікативні відносини в українській політичній науці довгий час перебували в тіні інших проблем, а тому відсутнє комплексне дослідження проблеми політичної комунікації у контексті демократизації владних відносин.

Зв'язок з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення в Україні» і науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ041- 01 «Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть».

Метою дослідження є з'ясування ролі політичної комунікації у процесах демократизації владних відносин сучасної України.

Відповідно до поставленої мети сформульовані наступні завдання дослідження:

узагальнити наукові уявлення щодо вивчення політичної комунікації та уточнити поняття «політична комунікація» з огляду на сучасне розуміння цього феномену;

визначити фактори та ознаки демократизації владних відносин України, які є наслідком функціонування політичної комунікації;

поглибити місце та роль засобів масової інформації у демократизації владних відносин України;

проаналізувати правові засади політичної комунікації в Україні;

з'ясувати особливості політичної комунікації України;

виокремити структурні компоненти політичної комунікації сучасної України.

Об'єктом дослідження є політична комунікація як суспільне явище.

Предметом дослідження є місце і роль політичної комунікації у демократизації владних відносин в Україні.

Методи дослідження. Основою дисертаційної роботи став комплекс дослідницьких методів. Провідним є системний підхід, що дозволив описати об'єкт дослідження як системне ціле з точки зору його структури, елементів, функцій та завдань, дозволив виокремити структурні компоненти політичної комунікації, пояснити проблеми її соціальної зумовленості. Комплексний підхід дозволив проаналізувати політичну комунікацію як цілісність, визначити її роль у демократизації владних відносин на всіх рівнях, побудувати модель політичної комунікації України. Застосування функціонального та інституціонального підходів надало можливість розглянути політичну комунікацію у сучасному українському суспільстві як процес передачі, переробки та отримання політичної інформації та як спосіб демократизації владних відносин. Важливу роль у вирішенні поставлених завдань відіграло використання елементів контент-аналізу при дослідженні змісту політичної комунікації, а саме - політичної інформації (на прикладі газетних публікацій, програм політичних партій), яка впливає на процеси демократизації владних відносин, механізми її формування, включаючи анкетування, опитування, проведені науковими установами та громадськими організаціями, що займаються вивченням засобів масової інформації, громадської думки, політичних процесів взагалі. Це забезпечило інтердисциплінарне (на основі інтеграції політологічних, соціологічних, філософських, психологічних підходів) бачення ролі політичної комунікації в процесі демократизації владних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших вітчизняних досліджень, в якому проведено комплексний аналіз місця і ролі політичної комунікації у процесах демократизації владних відносин в Україні. Вона розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Уточнено поняття «політична комунікація». В авторському баченні політична комунікація є сукупністю різноспрямованих повідомлень, обмін якими ведеться на горизонтальному та вертикальному рівнях за допомогою прямого та зворотного зв'язку між різними суб'єктами політики та не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації.

2. Доведено, що технології політичної комунікації - найефективніші механізми, через які реалізуються ознаки (втілення у владні відносини головних принципів демократії, легітимність влади, масова підтримка владних структур, можливість досягнення консенсусу завдяки свободі слова, публічному діалогу між усіма суб'єктами владних відносин тощо) та фактори (об'єктивність висвітлення політичного життя, інтенсивне політичне інформування, наявність прямих та зворотних зв'язків між владними структурами та громадянами, підвищення рівня аналізу фактів та явищ, механізми громадської думки та консультативної взаємодії тощо) демократизації владних відносин.

3. Доведено, що політична комунікація є найважливішим чинником демократизації владних відносин, оскільки останні базуються передусім на засадах публічної політики, забезпечують постійний взаємозв'язок між політичними суб'єктами на усіх рівнях. Завдяки політичній комунікації можливе подолання протиріч, які ускладнюють демократизацію (неготовність окремих суб'єктів владних відносин до ведення діалогу та співробітництва, бюрократизм влади, корупція, маніпулювання громадською думкою, недовіра органів влади до громадських організацій, низький професійний рівень чиновників тощо), оскільки вона втілює у життя принципи гуманізму, ненасильства, гласності, високі моральні якості партійних та державних функціонерів, елімінує відчуження людини від влади.

4. Поглиблено розуміння місця та ролі засобів масової інформації у демократизації владних відносин України; доведено, що розвиток політичної комунікації в Україні супроводжується процесами політизації медіа, медіатизації політики та персоналізації владних відносин. Політизовані медіа за своєю суттю виконують роль ерзац-партій, оскільки забезпечують інформаційну підтримку та зв'язок з електоратом, сприяють мобілізації різноманітних ресурсів, допомагають у лобіюванні тих чи інших рішень. Завдяки засобам масової і політичної комунікації здійснюється постійний діалог між владними структурами та суспільством - тобто відбувається втілення у життя демократичних принципів.

5. Виявлено нові аспекти у розумінні політико-комунікативних функцій сучасного законодавства України, встановлено, що хоч воно і не є досконалим, проте сприяє розвиткові політичної комунікації на всіх її рівнях та демократизації владних відносин, оскільки передбачає встановлення прямих та зворотних зв'язків між суб'єктами політики з використанням сучасних механізмів та технологій взаємодії. Самі закони є формою політичної комунікації, оскільки, по-перше, вони визначають та регулюють владні відносини; по-друге, через їх посередництво відбувається спілкування між політичними суб'єктами. Окрім того, закони України, в яких зазначаються форми політичної комунікації та принципи інформування громадян, є основою для втілення принципів демократії у сферу владних відносин.

6. Уточнено структуру політичної комунікації сучасної України, виокремлено такі її компоненти як Президент, Парламент, Уряд; органи виконавчої влади середньої ланки; інститути громадянського суспільства, звичайні громадяни, політична комунікація між якими повинна керуватися принципами колегіальності прийняття рішень, когерентності (узгодженості всіх складових), ієрархічності (реалізації зверху донизу та наявність зворотного зв'язку), скоординованості, та на цій підставі запропонована авторська модель політичної комунікації України, яка відображає розташування цих структурних компонентів на різних рівнях владних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та положення дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення феномену політичної комунікації, при розробці навчальних програм у системі вищої освіти, підготовці фахівців з політології, написанні підручників і навчальних посібників з політології.

Апробація результатів дисертації. Головні положення роботи оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на ряді міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних конференцій: «Дні науки філософського факультету» Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ - 2006, 2007), «Шевченківська весна - 2008».

Публікації. Основні результати дисертації містяться у 3 статтях, що були надруковані у наукових виданнях, затверджених ВАК України та у 3 тезах конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 172 сторінки. Список використаної літератури включає 202 найменування та складає 19 сторінок. Обсяг додатків - 11 сторінок.

комунікація політичний україна

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та основні методи дослідження, формулюються положення його наукової новизни, характеризуються практичне значення та апробація одержаних результатів, фіксується структура та обсяг роботи.

У першому розділі дисертації «Концептуальні засади дослідження політичної комунікації» подається огляд літератури з проблематики, аналізуються та узагальнюються теоретичні концепції вивчення політичної комунікації, обґрунтовується зв'язок політичної комунікації та владних відносин. Розділ складається з трьох підрозділів: «Політична комунікація як предмет теоретичного аналізу», «Сутність, завдання та основні функції політичної комунікації», «Владні відносини в контексті комунікативної парадигми».

Дослідження проблем політичної комунікації базуються на загальнометодологічних засадах теорії масової комунікації, що визначені в роботах Б.Барельсона, Ю.Буданцева, Г.Лассуелла, У.Ліппмана, П.Лазарсфельда, Г.Маклюена та ін.

Теоретичне обґрунтування проблем політичної комунікації закладено у дослідженнях Н.Вінера, К.Шеннона, У.Уівера (40-і - 50-ті рр. ХХ ст.), у філософських, соціологічних та лінгвістичних дослідженнях Т.Парсонса, Д.Белла, Г.Блумера, Ю.Хабермаса, Н.Лумана, А.Тоффлера. Сучасна наука розуміє політичну комунікацію як засіб досягнення згоди між індивідами, політичними суб'єктами («тими, хто керує» та «тими, ким керують») (Р.-Ж.Шварценберг), як весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві (Л.Пай), як частину масової комунікації (П.Лазарсфельд), як засіб організації відносин по вертикалі (М.Коттре, К.Сайне), як сукупність інформаційних процесів тощо. Сучасну «комунікативну» інтерпретацію політичної сфери у 50 - 60-ті рр. розробляли Х.Арендт та К.Дойч. На їх погляд, політика є системою комунікацій та інформаційних потоків. Політичну сферу як світ комунікацій та комунікативних дій розглядають теоретичні побудови Ю.Хабермаса.

Висвітлення різних теоретичних та практичних аспектів політичної комунікації в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В.Бадрак, А.Баронін, Ю.Бондар, Ю.Ганжуров, В.Здоровега, О.Зерницька, В.Іванов, С.Квіт, О.Кузнецова, Е.Мамонтова, В.Москаленко, І.Підлуська, Г.Почепцов, М.Скуленко, І.Слісаренко, О.Чернецька, А.Швидунова, В.Шкляр, Ю.Фінклер та інші.

В останні десятиріччя теорія політичної комунікації, її окремі аспекти розглядаються в роботах таких вітчизняних науковців, як О.Гриценко, С.Демченко, М.Каращук, В.Ковалевський, А.Костирєв, О.Ромашко, Т.Шульга, Д.Яковлєв та ін.

Однак систематичне дослідження, у якому б розкривалося місце і роль політичної комунікації в демократизації владних відносин, відсутнє.

Соціально-орієнтований підхід вивчення масової комунікації дозволяє розглядати політику як комунікативний процес, виокремлювати у структурі масової комунікації комунікацію політичну, оскільки політика є «особливим родом спілкування між людьми» (Аристотель).

Одним з перших політичну систему як інформаційно-комунікативну, що включає в себе мережу комунікацій та інформаційних потоків, пропонує розглядати К.Дойч. Політична комунікація посідає провідне місце і в моделі політичної системи Г.Алмонда.

У роботі виокремлюється три етапи вивчення політичної комунікації. Перший етап - «безмежної віри в комунікацію» (Г.Лассуелл, У.Ліппманн, К.Шеннон та ін.), заснований на біхевіористському підході. Другий етап розглядає диференційований вплив комунікації (теорії «двохступеневої комунікації», «селекційної експозиції», «обмежених ефектів»). Цей етап відзначається також появою теорій, які стали поштовхом для сучасного розуміння феномену політичної комунікації. Такою була теорія Н.Вінера, який зазначав, що реальність (політична також) повинна пояснюватися у термінах інформації та комунікації.

На третьому етапі (70-ті рр. ХХ ст. - сучасність) відбувається пошук різноманітних концепцій політичної комунікації. З'являються теорії значного впливу засобів масової інформації на політичні процеси (Дж.Зелер), отримання політичної інформації через міжособистісне спілкування (С.Ленарт), «суспільства спектаклю» (Гі Дебор), «відеосфери» (Р.Дебре), «комунікації заради комунікації» (Ж.Бодрійар) тощо. Відбувається розмежування понять «інформація» та «знання» (Д.де Ружмон). Центральним механізмом функціонування суспільства визнаються засоби масової інформації (Дж.Бламлер, М. Гуревич, Ф.Розіті та ін.).

Новітні концепції комунікації наголошують на інформаційно-комунікативній природі людини як соціальної істоти, на трансформації усієї системи суспільних відносин завдяки політичній комунікації. На сучасному етапі розвитку політологічної науки провідним стає комунікативний підхід до розуміння політики, який дозволяє проаналізувати процеси демократизації владних відносин, визначити роль та місце політичної комунікації у цих процесах, оскільки, за переконанням німецьких дослідників Х.Арендт та Ю.Хабермаса, політика - це діяльність за допомогою слів, «дія словами», яка відображається у системі комунікативних дій та включається в складну сітку соціальних відносин та взаємозв'язків (взаємодій та комунікацій).

У дисертації розглядається еволюція поняття «політична комунікація», її канали (офіційний, персональний, опосередкований, анонімний), види (природна та технічно-опосередкована, а також аудіальна, візуальна, аудіовізуальна, вербальна та невербальна), способи (лекції, мітинги, наради, збори, газети, журнали, теле- та радіопередачі тощо), форми та функції. Робиться висновок, що політична комунікація може бути надзвичайно різноманітною та розрахованою на різні аудиторії. Автор звертає також увагу на рівні політичної комунікації (мікро- та макро-; інтерперсональний, інституційний та суспільний; горизонтальний та вертикальний) у відповідності до виокремлення їх науковцями.

Доводиться, що політична комунікація є специфічним видом політичних відносин, а її функціонування в інформаційному суспільстві є однією з обов'язкових умов для здійснення, утримання, або, при необхідності, завоювання влади. Тому є сенс розглядати політичну комунікацію у системі владних відносин, які демократизуються.

Політична комунікація у системі владних відносин - це діалог між різними їх суб'єктами на основі додержання основних прав людини та громадянських свобод: свободи політичних та інших переконань, свободи слова та друку, свободи зборів та об'єднань, свободи отримувати і поширювати точну, повну, достовірну, завершену та перевірену інформацію. Автор поділяє точку зору російського дослідника М.Грачева, який пропонує розглядати політичну комунікацію як атрибут, невід'ємну властивість політичної діяльності, «особливий випадок комунікації, який є інформаційним впливом політичних акторів один на одного та оточуюче соціальне середовище (суспільство) з приводу влади, владних відносин у суспільстві». Головним змістом політичної комунікації в демократичному суспільстві, зазначається в роботі, є створення передумов публічної політики та публічної влади, тобто влади, що користується підтримкою та довірою громадян, які складають структуровані соціальні групи (громадянське суспільство), ведуть публічні дискусії про розробку, прийняття й просування владних рішень.

Тому владні відносини розглядаються дисертантом з огляду на концепції, що наголошують на комунікативних зв'язках. Такими є реляціоністські теорії влади (Д.Картрайт, Дж.Френч, Б.Рейвен, П.Блау, Д.Хиксон, К.Хацйнінгс та ін.), які розуміють її як міжособистісні відносини, відносини двох партнерів, що впливають один на одного в процесі інтеракції; концепції системного аналізу політики (Т.Парсонс, Н.Луман, К.Дойч, Д.Істон та ін.), які розглядають владу як «суспільні відносини», «соціальну взаємодію», «соціальну комунікацію», як головний фактор політичної системи, що сама є сукупністю взаємодіїй. «Рольова» концепція, функціональний та біхевіористський підходи розглядають владу у полярній системі координат (той, що має владу - підлеглий). У концепції ліберального плюралізму комунікація та її засоби є однією з інституцій влади - «четвертою владою». Концепції критичного підходу розглядають владу як непрозору, концентровану і домінуючу. Відповідно засоби масової інформації (як головний засіб політичної комунікації) є інструментом пропаганди та маніпулювання громадською думкою (інструменталізм), «передавачем» поглядів представників владної еліти (ідеологічна концепція та концепція політико-економічного впливу), інститутом «громадянського суспільства» (концепція гегемонії), сама інформація залежить від численних факторів (структурний детермінізм).

Виокремлюючи рівні політичної влади, (макрорівень (центральні інститути влади), мезорівень (органи та апарати влади, підпорядковані політичні інститути), мікрорівень (внесені у суспільство, культуру малі групи, політичні впливи та стосунки між ними, нижчий та всеохоплюючий рівень взаємодії влади та суспільства) та мегарівень (поширення центральної макровлади та мікропроцесуальних відносин зовні, влада в міжнародних організаціях та відносинах), дисертант погоджується з думкою Х.Арендт, яка наголошує, що комунікація - це можливість здійснення самої політичної влади як позитивної сили конструювання політичного порядку. Саме такий підхід надає можливість владним відносинам демократизуватися, оскільки сучасні владні відносини все більше стають договірними відносинами, сфера яких постійно розширюється завдяки політичній комунікації, невід'ємного елементу політики, роль якої полягає в актуалізації інтересів, потреб, світоглядних переваг учасників інформаційної взаємодії, що втілюються у політичних програмах, державних законодавчих актах, заявах політичних лідерів, телепередачах, газетних текстах, виборчих бюлетенях тощо.

Зроблено висновок про те, що політична комунікація стає тією сферою, де функціонують усі політичні суб'єкти, вона формує «порядок денний», артикулює інтереси різноманітних учасників політичного процесу, аналізує політичні ситуації, організує обговорення актуальних проблем, є експертом тактики діяльності органів влади.

Таким чином, комунікація втрачає значення медіума, посередника між політичними суб'єктами (елементами), а стає формою існування цих політичних суб'єктів (елементів).

У другому розділі «Політична комунікація як чинник демократизації владних відносин», що розкривається у підрозділах «Політична комунікація в умовах демократизації владних відносин» та «Канали політичної комунікації та особливості їх функціонування в умовах демократизації владних відносин», з'ясовується роль політичної комунікації в демократизації владних відносин в трансформаційних суспільствах.

Зокрема, зазначається, що демократизація владних відносин - це втілення у їх сферу головних принципів демократії, таких як суверенітет народу, виборність, вільні вибори, політична конкуренція та змінюваність влади, поділ влади, свобода слова та інформації, свобода асоціацій, можливість об'єднання в партії з метою участі у політичній конкуренції, всезагальні громадянські права в тому розумінні, що всі громадяни мають рівні права користуватися інститутами демократії. Окрім цього, демократія передбачає ефективну участь, включеність громадян у суспільні справи з рівними можливостями, рівність виборчого голосу, інформованість. Усі громадяни повинні бути в курсі суспільних та політичних подій, цікавитися інформацією, для того, щоб мати змогу брати компетентну участь у рішеннях. Цю можливість надає їм політична комунікація. Передумовою рівності є принцип свободи. Демократія неможлива без свободи індивіда і соціальних груп від панування над ними будь-яких політичних сил. Демократизація владних відносин повинна базуватися на принципах гуманізму, ненасильства, гласності, високих моральних якостях партійних та державних функціонерів та передбачає необхідність подолати або згладити відчуження людини від влади. Зробити поведінку влади передбачуваною можна за допомогою законів, тим самим підкоривши процес прийняття найбільш важливих політичних рішень громадському контролю.

Доводиться, що реалізація політики - процес багатовимірний, що відбувається у кількох напрямках як по вертикалі (згори вниз і знизу вгору), так і по горизонталі (між різними дійовими особами, секторами суспільства і економіки). З поширенням демократизації владних відносин зростає роль горизонтального рівня політичної комунікації, збільшується кількість різноспрямованих векторів політичних комунікативних потоків, які забезпечують діалогову форму відносин між владою та суспільством на основі взаємної терпимості, взаєморозуміння при обговоренні навіть найгостріших дискусійних проблем, принципу рівноправності сторін.

Визначено роль засобів масової інформації у демократизації владних відносин, що виявляється у наданні можливості широким верствам населення брати участь у обговоренні хвилюючих їх суспільно-політичних проблем (наприклад, через інтерактивні опитування на телебаченні), збільшенні відкритості та прозорості владних інститутів та політики в цілому, розширенні можливостей взаємодії громадян з владними структурами (через такі форми політичної комунікації як виступ політика, політичні дебати, «гарячі телефонні лінії» тощо). При цьому влада впливає на суспільство, а суспільство - на владу, відбувається постійний діалог між владою, владними структурами та суспільством. Спираючись на певні технології та методи, політична комунікація робить представників влади ближчими та зрозумілішими звичайному громадянинові.

Зазначається, що процес демократизації владних відносин ускладнюється багатьма протиріччями, серед яких можна виокремити неготовність представників органів влади, місцевого самоврядування та суспільних організацій до ведення діалогу та співробітництва, бюрократизм влади, корупцію, прагнення влади маніпулювати громадською думкою, недовіру органів влади до громадських організацій, нерозуміння важливості діалогу, низький професійний рівень чиновників тощо. Ці недоліки можна виправити за допомогою політичної комунікації, яка здатна виробити єдиний напрямок змін, навички самоорганізації, підвищити рівень політичної освіти, надати можливість для саморозвитку та самореалізації окремої людини як суб'єкту владних відносин.

Робиться висновок про те, що дієвість політичної комунікації у сучасних умовах залежить від рівня аналізу фактів і явищ, знання тих проблем, які назріли, конструктивного підходу й залучення громадськості до їх вирішення, від глибини і оригінальності думок, які висловлюються, від обсягу й характеру інформації, яка щоденно подається аудиторії, від своєчасності, оперативності й постійності передачі цієї інформації, від яскравості показу й розкриття суспільно-політичних процесів. Політична комунікація у демократичному суспільстві - це систематичне, повне та різнобічне висвітлення політичних подій та фактів, надання можливості громадянам держави знайомитися з новими законами, постановами та програмними документами, відкрите та чесне донесення до влади інформації про стан суспільства в цілому та окремого громадянина.

У роботі акцентується увага на тому, що демократизації владних відносин сприяє застосування таких технологій впливу, які допоможуть людині зорієнтуватися у складному сучасному світі політики («спрощеність політичних повідомлень», «вибудова» картини політичної реальності, у результаті яких виникає феномен «колективної солідарності», створення позитивних політичних іміджів, формування «порядку денного», подача новин, повтори), доступ до альтернативних джерел інформації, громадська думка, оголошення результатів опитувань, створення демократичних стереотипів, які сприяють самозбереженню політичних відносин, політичні міфи, що є «вираженням тих або інших актуальних потреб та прагнень», політичні символи, політична реклама.

Аналізуються форми політичної комунікації, які сприяють демократизації владних відносин. Це не лише форми подачі інформації (напр., новини, дебати, політичні ток-шоу, інтерв'ю), але й збори підписів, звернення громадян до засобів масової інформації, опитування та референдуми, альтернативні вибори з таємним голосуванням, участь в діяльності законодавчих та виконавчих органів влади, мирні збори, пікети, мітинги, ходи та демонстрації, акції протесту тощо. Партійні конференції та з'їзди, виступ політика перед аудиторією, зустрічі з виборцями, «ходіння в народ», поява політичного діяча у привселюдних місцях, вулична комунікація - це також форми політичної комунікації, які сприяють демократизації владних відносин.

Наголошено, що для формування позитивних уявлень про діяльність певних суб'єктів владних відносин потрібно враховувати такі фактори як рівень довіри джерелу інформації, характеристики аудиторії, особливості регіону. Вибір каналів впливу зумовлюється як специфічними рисами засобів масової комунікації - преси, радіо, телебачення (які охоплюють широке коло питань: державне управління, органи влади, політичні права, різні політичні режими, громадську думку, угоди, обміни, політичні акти, партійні засідання, збори, наради тощо), так і можливостями групової та міжособистісної комунікації.

Зроблено висновок про те, що політична комунікація робить людину співпричетною до всіх політичних подій, що, безперечно, сприяє демократизації владних відносин.

У третьому розділі дисертаційного дослідження «Особливості функціонування політичної комунікації в умовах демократизації владних відносин України» визначаються особливості політичної комунікації в умовах сучасної України. Розділ містить у собі три підрозділи: «Політико-правове регулювання політичної комунікації в сучасній Україні», «Місце засобів масової інформації в структурі політичної комунікації України», «Особливості політичної комунікації в сучасній Україні в контексті демократизації владних відносин».

Автор виокремлює, по-перше, діалогічну сутність політичної комунікації, у сфері якої здійснюється контакт між усіма учасниками політичного діалогу, їх позиціями і пропозиціями, аргументами й контраргументами. Попри політичну нестабільність, владні відносини поступово набувають демократичних рис, оскільки будуються на принципах верховенства закону, свободи, плюралізму вираження думок завдяки розвитку політичної комунікації.

По-друге, особливістю політичної комунікації України є її політико-правове регулювання. Законодавча база, попри її недосконалість, закладає правові основи функціонування політичної комунікації та демократизації владних відносин. Самі закони, на думку автора, є формою політичної комунікації: вони визначають та регулюють владні відносини на всіх рівнях їх існування, через їх посередництво відбувається (або повинне відбуватися) спілкування між політичними суб'єктами. Автор докладно розглядає Конституцію України та закони (напр., «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та ін.), де визначаються форми політичної комунікації, принципи інформування громадян, які є основою для втілення принципів демократії у сферу владних відносин. Зазначається, що підвищенню якості та ефективності політичної комунікації значною мірою сприяли б закони про опозицію, про державну підтримку діяльності засобів масової інформації; створення громадського телебачення в країні, запровадження постійних зустрічей (Національна асамблея, Громадянський форум, «круглий стіл», громадські читання, звіти) вищих посадових осіб держави, лідерів політичних партій, опозиційних рухів для обговорення і вирішення нагальних політичних питань. Аналіз матеріалів експертних досліджень, які відображають процеси демократизації владних відносин в Україні, дозволяє зробити висновок про те, що законодавча база поступово вдосконалюється (юридичні гарантії свободи слова, регулювання розповсюдження інформації з обмеженим доступом, встановлення відповідальності за поширення недостовірної та анонімної інформації, обов'язкове висвітлення діяльності державних органів тощо) та з'являються нові канали отримання інформації.

По-третє, особливістю функціонування політичної комунікації в Україні є надмірна політизація медіа, які, за своєю суттю, виконують роль ерзац-партій (або, якщо скористатися психологічною термінологією, референтних груп, які є еталоном індивідуальних цінностей, суджень, вчинків, норм та правил поведінки), оскільки політизовані медіа забезпечують інформаційну підтримку та зв'язок з електоратом (у залежності від партійної приналежності власника певного засобу масової інформації), сприяють мобілізації різноманітних ресурсів (і владних також), допомагають у процесі лобіювання тих чи інших рішень.

Особливістю функціонування політичної комунікації в Україні, зазначає автор, є й переміщення політичного життя в символічний простір засобів масової інформації - газет, журналів, радіо, телебачення тощо, які одержують, добирають, препарують, коментують та поширюють інформацію, так звана - медіатизація політики.

Надто абсолютизована персоналізація владних відносин - також особливість функціонування політичної комунікації України. Це процес уособлення політичного суб'єкту з певною політичною персоною, якому сприяє провідна роль засобів масової інформації у політичному світі.

Особливості функціонування політичної комунікації в Україні зумовлені несформованістю інститутів громадянського суспільства, відсутністю координованої діяльності владних структур. Це позначається на демократизації владних відносин на всіх рівнях, діалозі між владою, владними структурами та суспільством тощо.

У роботі проаналізовано комунікацію між різними суб'єктами владних відносин України, у якості яких виступають глава держави (Президент), парламент (Верховна Рада України), уряд (Кабінет Міністрів України), владні структури середньої ланки, партії, громадські організації, рухи, опозиція, лобі, групи тиску, звичайні громадяни. Здобувачем створена модель політичної комунікації України, яка відображає її структурні компоненти, розкрита роль цих компонентів у здійсненні ефективного комунікаційного процесу у системі владних відносин.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено аналіз політичної комунікації та визначено її роль у демократизації владних відносин.

В роботі узагальнено точки зору різних науковців щодо вивчення масової та політичної комунікації, та зазначається, що політична комунікація - це, перш за все, інтеракція, взаємодія та взаємовплив різноманітних політичних суб'єктів. Запропоновано авторське розуміння політичної комунікації як сукупності різноспрямованих повідомлень, обмін якими ведеться на горизонтальному та вертикальному рівнях за допомогою прямого та зворотного зв'язку між різними суб'єктами політики, що не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації.

Аналіз вивчення політичної комунікації дозволяє виокремити три етапи у становленні та розробці даного поняття: перший етап (20 - 30 роки ХХ ст.), пов'язаний із безмежною вірою в комунікацію, заснований на біхевіористському підході; другий етап (40-ві - початок 70-х рр. ХХ ст.) поєднує в собі теорію «обмеженого впливу» та кібернетичну теорію Н.Вінера; останній етап (початок 70-х рр. ХХ ст. - сучасність) розглядає різноманітні теорії та концепції суто політичної комунікації. З'ясовано, що комунікативна складова політики відіграє важливу роль у демократичних трансформаціях сучасних суспільств. Визначальним при цьому є розгляд політичної комунікації з позицій соціально-орієнтованого підходу, який надає підстави для розгляду масової комунікації у політологічному контексті та аналізу з такої точки зору владних відносин.

Проведений аналіз концептуальних засад дослідження політичної комунікації дозволив зробити висновок про те, що вплив засобів масової інформації на демократизацію владних відносин не можна вважати односпрямованим, оскільки влада впливає на суспільство, а суспільство - на владу, йде постійний діалог між владою, владними структурами та суспільством. Спираючись на певні технології та методи, політична комунікація робить представників влади ближчими та зрозумілішими звичайному громадянинові. Таким чином відбувається політична комунікація на всіх рівнях, процес легітимізації та демократизації владних відносин стає безперервним.

Проаналізовано співвідношення понять «політична комунікація» та «засоби масової інформації», з'ясовано, що засоби масової інформації є лише засобом, каналом політичної комунікації, ланкою, яка поєднує суб'єктів політичної комунікації та владних відносин, пронизує всі їх рівні, передає політичну інформацію у різних напрямках (по горизонталі та вертикалі), підтримує взаємозв'язок між різними політичними суб'єктами, здійснює вплив на функціонування різноманітних інститутів громадянського суспільства, на соціалізацію індивідів, формує «порядок денний» тощо; з'ясовано та доведено, що поняття «політична комунікація» не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації, воно є ширшим та різноплановішим, оскільки політична комунікація використовує й інші засоби - природні (виступ політика безпосередньо перед аудиторією, посмішка, рукостискання тощо) та технічно опосередковані (листівки, плакати тощо).

Доведено, що відбувається збільшення відкритості та прозорості владних інститутів та політики в цілому, розширення можливостей взаємодії громадян з владними структурами (через такі форми політичної комунікації як виступ політика, політичні дебати, «гарячі телефонні лінії» тощо). В умовах зростання ролі інформації в житті суспільства постійно посилюється вплив на політичні процеси засобів масової інформації, які, по-перше, дедалі більше стають вільними та незалежними, що є запорукою функціонування системи демократичного управління суспільством; по-друге, представники усіх політичних сил України мають вільний доступ до мас-медіа, що зумовлює встановлення інформаційного плюралізму; по-третє, вони надають можливість широким верствам населення брати участь у обговоренні суспільно-політичних проблем (наприклад, через інтерактивні опитування на телебаченні). Це призводить до медіатизації та персоналізації політики. Владні відносини демократизуються, втрачаючи таку свою особливість як знеособленість та деперсоналізованість.

Визначено ознаки (втілення у сферу владних відносин головних принципів демократії, легітимність влади, масова підтримка владних структур, кожен громадянин стає повноправним суб'єктом владних відносин, можливість досягнення консенсусу завдяки свободі слова, публічному діалогу між усіма суб'єктами владних відносин, прозорість системи управління тощо) та фактори (об'єктивність висвітлення політичного життя, інтенсивне політичне інформування, наявність прямих та зворотних зв'язків між владними структурами та громадянами, підвищення рівня аналізу фактів та явищ, механізми громадської думки та консультативної взаємодії тощо) демократизації владних відносин України за умови ефективного функціонування політичної комунікації. Доведено, що вплив політичної комунікації на демократизацію владних відносин відбувається на усіх їх рівнях; політична комунікація забезпечує постійний взаємозв'язок між усіма суб'єктами владних відносин. Причому такий зв'язок здійснюється не лише по вертикалі - від владних структур до звичайного громадянина, але, з посиленням процесів демократизації, зростає роль горизонтального рівня політичної комунікації, збільшується кількість різноспрямованих векторів політичних комунікативних потоків, які забезпечують діалогову форму відносин між владою та суспільством на основі взаємної терпимості, взаєморозуміння при обговоренні навіть найгостріших дискусійних проблем, принципу рівноправності сторін. Політична комунікація стає умовою існування політичних відносин.

Визначено особливості політичної комунікації в умовах сучасної України, серед яких автор виокремлює діалогічну сутність; політико-правове регулювання (закони, як форма політичної комунікації, визначають та регулюють владні відносини на всіх рівнях); персоналізацію владних відносин; надмірну політизацію медіа та медіатизацію політики.

Зазначено, що суб'єктами політичної комунікації і одночасно суб'єктами владних відносин в Україні виступають глава держави (Президент), парламент (Верховна Рада України), уряд (Кабінет Міністрів України), владні структури середньої ланки, партії, громадські організації, рухи, опозиція, лобі, групи тиску, звичайний громадянин.

Суб'єктами політики є практично всі громадяни країни, більшість яких бере участь у виборах та референдумах, впливаючи на різноманітні політичні події, явища, прийняття владних рішень. Відмова від участі у політичному житті країни, небажання цікавитися політикою, на думку автора, також робить людину суб'єктом політичної комунікації, оскільки таким чином індивід передає певну інформацію владним структурам. Тому можна вважати, що політична комунікація пронизує все політичне життя, без неї не можуть існувати владні відносини взагалі.

Всі структурні елементи політичної комунікації України виступають не лише як комунікатори, але й як реципієнти, які передають та отримують політичну інформацію різного ґатунку, використовуючи при цьому багатий арсенал форм, засобів та каналів.

Забезпечення свободи слова, відкритість органів державної влади для громадського контролю є необхідними передумовами для демократизації владних відносин в Україні, підвищення ролі засобів масової інформації, політичних партій, громадських організацій, які створюють надійну систему зворотних зв'язків між суб'єктами владних відносин у всіх напрямах та на всіх рівнях. Лише наявність оперативної і достовірної інформації надає можливість органам державної влади приймати виважені та адекватні рішення. Політична комунікація між усіма суб'єктами владних відносин створює передумови для підтримки державної політики громадянами, для демократизації владних відносин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кадлубович Т. І. До питання щодо основних чинників політичної соціалізації [Текст] / Кадлубович Т. І. // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: Знання України, 2006. - Вип. 22. - 342 с., С. 112 - 123

Кадлубович Т. І. Медіатизація політики в трансформаційних суспільствах [Текст] / Кадлубович Т. І. // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: «ІНТАС», 2007. - Вип. 25. - 312 с., С. 184 - 193

Кадлубович Т. І. Рівні політичної комунікації та їх роль у демократизації владних відносин [Текст] / Тетяна Кадлубович // Трибуна. - 2008. - № 1-2. - С.31 - 33

Кадлубович Т. І. Засоби масової комунікації у політичній соціалізації молоді [Текст] / Т. І. Кадлубович // Дні науки філософського факультету - 2006: Міжнародна наукова конференція (12 - 13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. - Ч. VІІ - 115 с., С. 31 - 34

Кадлубович Т. І. До питання про політичну комунікацію [Текст] / Т. Кадлубович // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнародна наукова конференція (18 - 19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - Ч. VІ - 147 с., С. 41 - 42

Кадлубович Т. І. Персоналізація владних відносин [Текст] / Кадлубович Тетяна // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Наукового Товариства Київського Університету Святого Володимира. - Вип. VІ: У 4-х част. - Ч.1/ За заг. ред. проф. О.К.Закусила. - К.: Обрії, 2008. - 261 с., С. 199 - 201

АНОТАЦІЯ

Кадлубович Т.І. Політична комунікація в демократизації владних відносин України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації досліджується сучасний стан, місце і роль політичної комунікації у демократизації владних відносин України, виявлено та систематизовано головні напрямки та концептуальні підходи щодо сутності політичної комунікації, проаналізовано етапи її вивчення.

Уточнено поняття політичної комунікації та запропоновано авторське його розуміння як сукупності різноспрямованих повідомлень, обмін якими ведеться на горизонтальному та вертикальному рівнях за допомогою прямого та зворотного зв'язку між різними суб'єктами політики.

Доведено, що поняття «політична комунікація» не зводиться лише до діяльності засобів масової інформації, але засоби масової інформації посідають провідне місце у демократизації владних відносин України.

Виокремлено ознаки та фактори демократизації владних відносин України за умови ефективного функціонування політичної комунікації. Доведено, що вплив політичної комунікації на демократизацію владних відносин відбувається на усіх їх рівнях; політична комунікація забезпечує постійний взаємозв'язок між усіма суб'єктами владних відносин.

Визначено особливості політичної комунікації в умовах сучасної України, як то: діалогічна сутність, політико-правове регулювання, персоналізація владних відносин, політизація медіа, медіатизація політики.

Створено модель політичної комунікації України, яка відображає її основні структурні компоненти, що розташовані на різних рівнях владних відносин та відповідають горизонтальним рівням політичної комунікації.

Ключові слова: політична комунікація, владні відносини, демократизація, засоби масової інформації, система, суб'єкт, інтеракція.

АННОТАЦИЯ

Кадлубович Т.И. Политическая коммуникация в демократизации властных отношений Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации рассматривается современное состояние, место и роль политической коммуникации в демократизации властных отношений Украины, выявлены и систематизированы главные направления и концептуальные подходы к осмыслению сущности политической коммуникации, проанализированы этапы ее изучения. Показано, что важную роль в демократических трансформациях современных обществ играет коммуникативная составляющая политики.

Уточняется понятие политической коммуникации и предлагается авторское понимание данного феномена как совокупности разнонаправленных сообщений, обмен которыми ведется на горизонтальном и вертикальном уровнях при помощи прямой и обратной связи между разными субъектами политики.

Проанализировано соотношение понятий «политическая коммуникация» и «средства массовой информации»; выяснено, что средства массовой информации являются каналом политической коммуникации, звеном, объединяющим субъектов политической коммуникации и властных отношений, пронизывая все их уровни, они передают политическую информацию в разных направлениях (по горизонтали и вертикали), поддерживают взаимосвязь между разными политическими субъектами, влияют на функционирование различных институтов гражданского общества, на социализацию индивидов, создают «повестку дня». Доказано, что понятие «политическая коммуникация» не сводится только к деятельности средств массовой информации, оно шире и разноплановее, поскольку включает в себя и другие средства политической коммуникации - природные (выступление политика непосредственно перед аудиторией, улыбка, рукопожатие и т.д.) и технически опосредованные (листовки, плакаты и т.д.). Однако средства массовой информации занимают ведущее место в процессе демократизации властных отношений в Украине, так как обеспечивают внедрение в жизнь демократических принципов.

Выделены признаки и факторы демократизации властных отношений Украины при условии эффективного функционирования политической коммуникации. Доказано, что влияние политической коммуникации на демократизацию властных отношений осуществляется на всех их уровнях; политическая коммуникация обеспечивает постоянную взаимосвязь между всеми субъектами властных отношений.

Рассмотрены особенности политической коммуникации в условиях современной Украины, а именно: ее диалогическая сущность, политико-правовое регулирование, персонализация властных отношений, политизация медиа, медиатизация политики.

Уточнена структура политической коммуникации современной Украины. Отмечено, что субъектами политической коммуникации и одновременно субъектами властных отношений являются глава государства (Президент), парламент (Верховная Рада), правительство (Кабинет Министров), властные структуры среднего звена, институты гражданского общества, обычные граждане, политическая коммуникация которых должна отвечать принципам коллегиальности принятия решений, когерентности (согласованности всех составляющих), иерархичности (реализации сверху вниз и наличие обратной связи), скоординированности.

Создана модель политической коммуникации Украины, отражающая расположение этих структурных компонентов на разных уровнях властных отношений, соответствующих горизонтальным уровням политической коммуникации.

Проанализированы особенности политической коммуникации между разными субъектами властных отношений, рассмотрены формы, методы и результаты их взаимодействия.

Ключевые слова: политическая коммуникация, властные отношения, демократизация, средства массовой информации, система, субъект, интеракция.

SUMMARY

T.I. Kadlubovych. Political communication in the democratization of Power relations in Ukraine. - Manuscript.

This is the dissertation to be awarded Scientific degree of Candidate of Political Sciences according to the specialization of 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2008.

In the dissertation a modern condition, place and role of political communication in the democratization of Power relations in Ukraine are researched, the main directions and conception approaches according to the essence of political communication have been found and systematized, grades of its studying have been analyzed.

The meaning of «political communication» has been clarified and its author understanding has been proposed as a specific kind of political relations, as a dialogue among political objects of all levels of power relations, an interlink of different political powers due to constructive and efficient cooperation or competition when all positions of every political power are taken into account.

It is proved that the meaning of «political communication» does not mean only the activity of Mass Media, but Mass Media occupies the leading place in the democratization of power relations in Ukraine.

Terms and factors of the democratization of power relations in Ukraine are emphasized on condition of efficient functioning of political communication. It is proved that the influence of political communication on the democratization of power relations happens at all the levels; political communication provides constant correlation among all the objects of power relations.