Політична інтеракція у сучасній Україні: особливості та складові

Отже, наявність суб'єктивного смислу та орієнтація на інших - дві необхідні ознаки соціальних дій, типологія яких, за М. Вебером, виглядає наступним чином: цілераціональна, ціннісно-раціональна, афективна й традиційна. Безпосередньо найбільш зрозумілою за своєю смисловою структурою є дія, орієнтована раціонально відповідно до засобів, які вважають (суб'єктивно) адекватними для досягнення однозначних і чітко усвідомлюваних цілей і яка використовує для досягнення цих цілей засоби, що визначаються самим діючим індивідом адекватними.

Визначено, що розвиток структур раціональності в урядуванні та економіці, у праві та професійній діяльності, створюючи напруження у процесі демократизації суспільства, водночас сприяє і вирішенню соціальних, економічних й політичних проблем через раціональну аргументацію у ході вільних публічних дискусій.

Обґрунтовано, що незважаючи на критику раціоналізації як із боку постмодерністів, так і традиціоналістів, раціональність відіграє одну з головних ролей в організації політичної діяльності. Процес раціоналізації знаходиться в основі сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, організації управлінської діяльності в економічній і політичній сферах, раціональність лежить і в основі оцінки ефективності діяльності владних інституцій.

Підрозділ 4.2. «Раціоналізація політичної інтеракції в умовах модернізації суспільства та її постмодерна критика» присвячено розгляду світоглядних змін, які характеризують рух від раціоналізації, що становила основу модернізаційних процесів, до фрагментації та спеціалізації раціоналізації у постмодерну добу.

Раціональні рішення ухвалюються в рамках певної системи раціональності, яка, у свою чергу, пов'язана з панівною світоглядною системою. Сьогодні на зміну модерністській раціональності йде постмодерністська раціональність. Відповідно, змін зазнають й рефлексії щодо раціоналізації суспільних відносин - від опозиції «раціональне - ірраціональне» до плюралізації раціональності. Це означає, що ірраціональному протиставляється вже не всеохоплююча універсальна раціональність, а специфічні форми раціональності, що існують як смислові, регулярні взаємозв'язки в різних соціальних просторах: від державних інституцій до повсякденного життя.

З руйнуванням комунізму та розвитком вільного ринку у посткомуністичних країнах відбувається черговий етап розвитку модернізаційних теорій, які тепер пов'язуються з процесами демократизації та технологічними інноваціями.

Акцентовано увагу на тому, що владні інститути повинні більше уваги приділяти раціональній аргументації своїх дій, детальному роз'ясненню цілей і методів політики, що впроваджується, яка б ставала більш прозорою у взаємодії із суспільством.

Обґрунтовано, що демократизація політичного простору передбачає залучення найрізноманітніших суспільних груп у процес прийняття рішень, що актуалізує проблему раціоналізації політичних відносин. Процедури узгодження необхідних рішень з багатьма акторами можуть завадити раціональному політичному вибору, а процес медіатизації політики (з її масовизацією та відповідним медіа-форматом) - призвести до імітації демократизації політичних відносин. Це стосується як формування альтернатив, так і вибору способу дій громадянами й представниками влади.

Політичні та економічні трансформації останніх двадцяти років довели як актуальність та необхідність раціональності у відході від системи державного планування та контролю й впровадження ринкових відносин, так і небезпеку спрощеного розуміння процесу раціоналізації у політичному та економічному просторах.

В умовах модернізації перевага надавалась індивідуальній раціональності перед суспільною, але у сучасному суспільстві доведено недосяжність колективної раціональності за рахунок індивідуальної - раціональність колективної дії не є сумою індивідуальних раціональностей.

Обґрунтовано, що індивіди існують і роблять вибір у рамках соціально структурованого середовища і що характер цих структур (і те, як вони усвідомлюються) має вплив як на рішення, які приймаються індивідами, так і на наслідки даних рішень.

Акцентовано увагу на тому, що процедурна раціональність є ефективною при виробленні рішень у ситуаціях, в яких засоби досягнення необхідних цілей можуть бути знайдені серед існуючих прийомів і методів дій, або, хоча і не існує прямо придатних прийомів і методів, є такі, котрі можна очевидним способом пристосувати як засоби досягнення. До таких відноситься переважна більшість ситуацій прийняття рішень, з якими зіштовхуються люди. Процедурно раціональний підхід, як правило, втрачає ефективність у власне творчих проблемах - тих, рішення яких вимагає нетривіальної пошукової діяльності, винахідницьких осяянь та ін.

Таким чином, теорія раціонального вибору спрямована на тлумачення соціальних феноменів і виходить з того, що дані феномени є наслідками цілеспрямованих дій взаємодіючих індивідів. Це стосується і економічних та політичних інституцій, які постають як результат діяльності груп індивідуально раціональних акторів. Такий підхід дозволяє більш критично підійти до розуміння засад економічного та політичного ринку, який інтерпретується не як результат природного, вільного від втручання структурування, а як наслідок планування й створення відповідних юридичних умов та політичних інститутів.

В цілому постмодерний підхід характеризується ставленням під сумнів намагання обґрунтувати право на владу будь-якими абсолютними підвалинами: чи то релігійними, чи то раціональними.

Аргументовано, що постмодерністська теорія, констатуючи розчинення людської особистості фрагментуючим характером сьогоднішнього соціального досвіду, проголошує «смерть суб'єкта». Критичне ставлення до проекту раціональності, що складав основу процесу модернізації, демонструють і представники наукових парадигм, незалежно від того, яку назву вони пропонують для сучасного суспільства: «пізній модерн» (Ю. Габермас), «постмодерн» (Ж. Ліотар) або «гіперреальність» (Ж. Бодріяр). Останній термін презентує світ, в якому імітація реальності набуває більшої легітимності, аніж оригінали. «Гіперреальність» усуває штучний кордон між реальністю та ілюзією, а без такого кордону немає потреби, щоб реальність діставала обґрунтування в раціоналістському дискурсі.

На різних етапах розвитку - у традиційному, сучасному й у постсучасному суспільствах - панують різні типи раціональності. Якщо розглядати кожний із зазначених типів суспільства окремо, вони в собі цілком раціональні, тобто забезпечують поставлені загальні цілі - відтворення традицій, породження інновацій і забезпечення політичної взаємодії. Але при взаємодії один з одним, а також у перехідні періоди спостерігається конфлікт раціональностей.

Проблема політичної раціоналізації для країн, що демократизуються, може розумітись як проблема узгодження інтересів, а у політиці - знаходження спільного інтересу й шляхів його досягнення. Реальне різноманіття інтересів, їхня диверсифікація в сучасному суспільстві призводить до конкуренції приватних інтересів як осіб, так і окремих груп. Раціональність сучасного суспільства є переважно цільовою, при розмаїтті інтересів і цінностей існує і плюралізм цілей.

Таким чином, уміння погодити їх, представити як спільні (на рівні національної держави), а також уміння не довести конфронтацію приватних інтересів і цілей до ворожнечі характеризує раціональність сучасного суспільства.

У підрозділі 4.3. «Комунікативна раціональність як основа суспільної інтеграції» проаналізовано шляхи виходу з кризи інтеграційних процесів, якими характеризується українське суспільство.

Визначається, що, посилюючи, а часом і спричиняючи кризові явища у політичному, економічному та інших просторах соціальної взаємодії, криза суспільної інтеграції ускладнює перехід до ліберальної демократії та ринкової економіки. Проблема інтеграції постала на порядку денному ще за доби пізнього комунізму: ціннісна дезорієнтація більшості радянських громадян продовжилась у нових «старих» спільнотах. Дезінтеграційні процеси у СРСР, що призвели до появи нових незалежних держав, знайшли своє продовження у багатьох з них.

Акцентується увага на тому, що та сукупність ідей та ідеалів, яка протягом останніх сторіч багато в чому визначала розвиток суспільства, починає переосмислюватись. Водночас подолати найскладніші проблеми сучасного людства можна тільки раціональними методами, зокрема, роль раціональної основи зростає у зв'язку з медіатизацією політики, глобалізаційними процесами, появою феномена інформаційного суспільства.

Обґрунтовано, що суспільна інтеграція не є метою розвитку країни, скоріше вона виступає як перевірений засіб модернізації й демократизації суспільства, становлення конкурентної ринкової економіки. Тим більше це стосується політичної інтеграції, коаліції «всіх політиків з усіма»: важлива для виборчої демократії конкуренція ідей та ідеологій, лідерів та партій, так само є актуальною вимогою і для демократії ліберальної. Проте, інтегроване суспільство здатне до більш ефективного вирішення власних проблем.

Визначено парадокс інтеграції суспільства у процесі демократизації, який полягає у тому, що, змагаючись за владу шляхом ініціювання суспільного протистояння, політики не можуть інтегрувати суспільство навколо власних ідей, а дезінтегроване суспільство не здатне обрати ефективних, з точки зору урядування, політиків.

Аргументовано, що інтеграція сучасного суспільства може розглядатися як процес комунікативної взаємодії між владою та суспільством, що через серію селекцій, пов'язаних з процедурою демократичних виборів, дозволяє підвищувати ефективність прийняття та впровадження управлінських рішень на державному рівні. Представництво громадянських інтересів, а отже, і механізм суспільної інтеграції в сучасних умовах зазнає змін під впливом трансформацій комунікації у сфері публічної влади через посилення позицій електронних ЗМІ, тобто медіатизація політики і, як наслідок, конструювання політичних подій у мас-медіа за законами розважальних програм.

Визначено, що криза інтеграції - це різка зміна комунікаційного простору, що продукує нові лінії розриву та створює передумови для іншої єдності. В інтеграційних процесах на перший план виходить не система категорій, не раціональні процедури мислення, а життєво-практична установка індивіда. Цьому сприяє й наявність у суспільстві тіньових сфер економічного та політичного життя, які виключені з публічних дискусій.

Акцентується увага, що замовчування політиками деяких суспільно важливих подій та фактів, що присутні в повсякденному житті й соціальних практиках більшості громадян, заважає суспільній інтеграції та раціоналізації. Проблема «табуйованих тем» ускладнюється персоніфікацією політичної боротьби, маніпулятивним впливом політичних акторів, що посилюється під час виборчих кампаній.

Аргументовано, що виснажені суспільною раціоналізацією традиційні джерела солідарності мають бути замінені рефлексивним виробленням соціальних зв'язків і нормативних угод. Це є завданням комунікативного розуму, який здійснюється в суб'єкт-суб'єктних відносинах. Розуміння того, що кожен з представників мас-медіа та політичних гравців має свого власника, включає і висновок, що кожне політичне рішення має свого власника. Саме цей власник раціонально діє у своїх власних інтересах, що не призводить до раціоналізації суспільства. Раціональна поведінка індивіда у такому випадку полягає у тому, щоб самому увійти до групи, яка не платить, і щоб інші увійшли до групи, яка сплачує витрати. Однак така гра не враховує довготривалу перспективу, за якої найбільшу вигоду приносять саме дії згідно всеохопних інтересів. У посткомуністичній реальності складається інша ситуація: відтворення соціальних практик, що стали нормою у радянському суспільстві, заважають становленню стратегічної взаємодії для реалізації всеохопних інтересів.

Доведено, що урядування потребує раціоналізації. Уявлення про роль та місце знання і раціональності у виробленні політики стає основою для прийняття реальності цих рішень. Одним з актуальних завдань сучасного розвитку нашої країни стає забезпечення публічності у реалізації державної політики задля підвищення її ефективності.

Таким чином, комунікативна раціональність відкриває можливості зі створення й обґрунтування нових легітимних правил політичного регулювання і тому може виступати основою для суспільної інтеграції.

У висновках до четвертого розділу вказується, що політична раціоналізація виступає акселератором руху від авторитаризму до демократії, до панування інструментальних цінностей та ринкової організації економічного і, певною мірою, політичного простору. Конфлікт між індивідуальною та суспільною раціональністю, який виникає у ході демократизації політичної інтеракції, вирішується шляхом суспільної інтеграції, основою для якої виступає комунікативна раціональність.

Висновки

Всебічне вивчення процесу ускладнення та урізноманітнення комунікацій у сучасному світі, яке пов'язано із диверсифікацією джерел інформування, збільшенням акторів політичної інтеракції та удосконаленням технічного спорядження влади і громадян, дозволило поглибити розуміння політичної інтеракції як комунікативного процесу та виділити основні її складові - медіатизацію, демократизацію та раціоналізацію.

Простір мас-медіа, як складова інформаційної сфери суспільного життя, зазнає динамічних змін, унеможливлюючи повернення до авторитарної моделі відносин з боку держави. Небезпека для демократизації політичного простору полягає у сучасному світі у збільшенні інформаційних потоків, зростанні інформаційного тиску на громадян. Це призводить до зменшення комунікативних обмінів між владою та громадянами, інформаційний вплив яких поступається групам, що здатні контролювати масові інформаційні процеси - медіакратії. У цих умовах з'являється реальна загроза згортання діалогових обмінів між владою і суспільством, закріплення за неелітними прошарками ролі пасивного реципієнта інформації, що виходить від елітних верств.

У процесі політичної інтеракції у політичному просторі посткомунізму розвиток антидемократичних за своєю сутністю процесів, пов'язаних зі становленням та функціонуванням медіакратії, прискорюється через фактичну відсутність інституцій як громадянського суспільства, так і державних, які були б здатні ці процеси стримувати. У дослідженні виділено характерні ознаки політичної інтеракції в Україні, які підвищують загрози становлення медіакратії:

- централізація влади, спрямованість інформаційних потоків «зверху - вниз», фактично відсутність механізму зворотного зв'язку у вертикальній комунікації та нерозвиненість горизонтальної політичної комунікації;

- зменшення ролі ідеологій у партійному та, ширше, суспільному житті: українські політичні партії (за деяким виключенням) фактично відмовились від чіткого позиціонування в ідеологічному просторі, що не заважає їм отримувати електоральну підтримку в ході виборчих кампаній;

- низький рівень інформатизації як країни в цілому, так і органів державної влади, в яких переважає паперовий документообіг, що заважає комунікації не лише між громадянами і владними інституціями, а і між органами влади;

- можна стверджувати, що українські політики, починаючи з 2004 року, знаходяться у стані перманентної виборчої кампанії, яка за своїми правилами та логікою відрізняється від раціональної організації державного управління, яке потребує консолідації та мобілізації ресурсів для досягнення цілей загальнонаціонального розвитку;

- інформаційний простір, що склався в Україні, поділено між групами впливу (фінансово-промисловими групами) та органами державної влади і місцевого самоврядування, які виступають в ролі засновників чи співзасновників мас-медіа. Проте в інформаційному полі відсутня позиція, яка б репрезентувала інтереси суспільства. На думку автора, таку нішу мало б зайняти суспільне телебачення.

Розвиток інформаційної сфери призводить до медіатизації політичної взаємодії, що, на думку автора, є одним із небагатьох процесів, спільних та однаково небезпечних для України, як і для країн консолідованої демократії.

Сучасні інформаційні технології позитивно впливають на розвиток і зміцнення демократії. Зокрема, вони:

- створюють нові форми комунікації у сфері публічної влади;

- послаблюють інформаційну залежність суспільства від традиційних медіа (які редагують інформацію відповідно до своєї мети), а отже, ведуть до розширення діапазону доступних для громадян думок;

- приводять до зростання транспарентності політичних інститутів і політики в цілому;

- створюють нові механізми політичної мобілізації мас, що сприяє організації і координації дій політичних однодумців, підвищує шанси невеликих партій і представників політичних меншин, які отримують можливість звернення до широких масових аудиторій;

- надають широким верствам населення технологічну можливість брати участь в обговоренні суспільно-політичних проблем;

- інформаційні технології розширюють можливості взаємодії громадян і урядових органів, що сприяє демократизації політичного процесу.

Однак не можна ігнорувати і негативні політичні наслідки розширення інформаційної сфери, серед яких слід назвати:

- зміну системи представництва громадянських інтересів відповідно до медійного формату;

- перетворення політики у медіа-процес;

- віртуалізацію політичного простору та створення «реальної віртуальності»;

- створення політичної та медійної «гіперреальності».

Дослідження політичної інтеракції як комунікативного процесу дозволяє простежити, що поле проблем, які привертають увагу ви-борців під час виборчої кампанії у нашій країні, відрізняється від поля проблем, що вимагають рішення. Це пов'язано з тим, що горизонт політичної комунікації в нашій країні, особливо у виборчий період, охоплює простір надзвичайно проблематичних, базових питань, що стосуються не тільки питання «якій бути нашій спільноті?», а і «чи взагалі існує наша спільнота?». У такому контексті демократія розглядається як шлях вирішення саме останнього питання. Дійсно, демократія довела свою успішність для забезпечення економічного розвитку багатьох країн через створення конкурентного середовища, але визначення характеру суспільства виступає у політичній інтеракції комунікативною передумовою демократизації, аніж результатом демократичних перетворень.

Розглядаючи електронне урядування саме у контексті удосконалення та розширення в Україні звичайних для демократичних країн функцій урядування, можна стверджувати, що новизна підходів до сфери державного управління за допомогою інформаційних технологій проявляється не у зменшенні ролі держави, а у її реформуванні.

Електронний уряд дозволяє, з одного боку, підвищити ефективність вертикальних зв'язків (урядової політики), а з іншого - сприяє залученості спільнот, асоціацій та агенцій до процесу формування порядку денного, вироблення та прийняття рішень (публічна політика).

Політична раціоналізація виступає однією з характеристик політичного розвитку, вона може інтерпретуватись як функціональна диференціація політичних інститутів, як оцінка їхньої діяльності за критеріями ефективності та результативності. В нашій країні концепція політичної раціональності може бути використана для пояснення джерел, характеру та напрямків політичної трансформації на шляху від авторитаризму до демократії.

Проблематика раціональності знаходить своє безпосереднє політологічне вираження у веберівській концепції бюрократії, яка в індустріальному суспільстві виступає в ролі організаційного центру національної держави. Відповідно у ході розвитку політичного й бюрократичного панування зростає напруження між бюрократизацією, демократизацією й раціоналізацією.

Саме тому раціоналізація політичного життя виступає в ролі важливого елементу процесу легітимізації політичної влади. Актори політичної взаємодії зобов'язані представляти свої дії як соціально виправдані, що знаходять суть не власних політичних амбіціях й устремліннях, а в інтересах групи, партійної програми і відповідної їй практичної політики. Отже, одним з актуальних завдань сучасного розвитку нашої країни стає забезпечення публічності у реалізації державної політики задля підвищення її ефективності.

Проблема раціонального вибору вирішується в залежності від наявності чи відсутності інформації, якою актори керуються у діях. У політичній сфері нереалістично виглядають припущення щодо наявності вичерпної інформації, її адекватного розуміння та використання виборцями. Частіше громадяни бувають недостатньо інформовані стосовно політичних лідерів та програм. Саме тому багато теоретиків політики, що використовують концепцію раціонального вибору, відмовилися від допущення вичерпної інформованості, зберігши припущення, що актори максимально використовують неповну інформацію, якою володіють.

Особливого значення такий підхід набуває в умовах становлення постсучасності, у якій світ більше не моделюється як об'єкт адміністрування і на нього не проектується раціоналізаторське мислення, проектування й необхідні для нього ресурси піддаються приватизації, дерегуляції і фрагментації. Відповідних трансформацій зазнала й раціональність, фрагментована й локалізована.

Аналіз медіатизації, демократизації та раціоналізації політичної інтеракції, здійснений у даній роботі, передбачає подальші теоретичні дослідження з метою оптимізації складних та неоднозначних змін і перетворень на шляху від посткомунізму до консолідованої демократії.

Комплексне дослідження політичної взаємодії як комунікативного процесу посилить адекватне розуміння сутності медіатизації, демократизації та раціоналізації посткомуністичного політичного простору. Це буде сприяти усвідомленню головних тенденцій, які формують й трансформують політичну взаємодію у нашій країні, а отже - допоможе політикам і громадянам в раціональній організації демократичного політичного життя.

Список опублікованих праць на тему дисертації

Монографія:

1.Яковлев Д.В. Політична взаємодія як комунікативний процес : медіатизація, демократизація, раціоналізація / Д.В. Яковлев. - Одеса : Астропринт, 2009. - 288 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2.Яковлев Д. В. Електоральний процес : роль дебатів / Д. В. Яковлев // Держава і право : юридичні і політичні науки : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - Вип. 26. - С. 555-559.

3.Яковлев Д. В. Мас-медіа та держава : кордони свободи слова / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : Зб.наук. пр. - Одеса: Юридична література, 2004. - Вип. 19. - С. 132-135

4.Яковлев Д. В. Мас-медіа в структурі політичного діалогу / Д. В. Яковлев // Перспективи: науковий журнал. - 2004. - № 1 (25). - С. 6-69.

5.Яковлев Д. В. Медіа-скандали в електоральних кампаніях / Д. В. Яковлев // Перспективи: науковий журнал. - 2004. - № 4 (28). - С. 90-94.

6.Яковлев Д. В. Українська політична журналістика під час виборчих змагань / Д. В. Яковлев // Вісник СевДТУ : Політологія: зб. наук. праць. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2005. - Вип. 62. - С. 188-193.

7.Яковлев Д. В. Громадська думка в інформаціональному суспільстві / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2005. - Вип. 27. - С. 66-73.

8.Яковлев Д. В. Політична дія мас-медіа : моделі та інтерпретації / Д. В. Яковлев // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2005. - № (15). - С. 142-144.

9.Яковлев Д. В. Очікування довіри : мас-медіа, аудиторія, влада / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2005. - Вип. 25. - С. 65-69.

10.Яковлев Д. В. Українські мас-медіа : політичні функції в контексті економічних трансформацій / Д. В. Яковлев // Держава і право : юридичні і політичні науки : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - Вип. 30. - С. 628-633.

11.Яковлев Д. В. «Партія влади» : restart / Д. В. Яковлев // Вісник СевДТУ: Політологія : зб. наук. праць. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2006. - Вип. 71. - С. 205-209.

12.Яковлев Д. В. Феномен «політичної мови» : інтерпретації П. Рікера і Г.-Г. Гадамера / Д. В. Яковлев // Вісник СевДТУ : Політологія : зб. наук. праць. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2006. - Вип. 77. - С. 81-87.

13.Яковлев Д. В. Демократія як горизонт політичної комунікації у виборчих кампаніях в Україні / Д. В. Яковлев // Грані. - Д. : Грані, 2006. - № 3 (47). - С. 121-124.

14.Яковлев Д. В. Інтерпретація як політична функція мас-медіа / Д. В. Яковлев // Перспективи : науковий журнал. - Одеса, 2006. - № 1 (33). - С. 173-175.

15.Яковлев Д. В. Альтернатива «тиск влади - консенсус» у процесі медіатизації політики / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2007. - Вип. 30. - С. 411-416.

16.Яковлев Д. В. Трансформації політичної влади в інформаційну добу / Д. В. Яковлев // Вісник ОНУ : соціологія і політичні науки. - Одеса : Астропринт, 2007. - Том 12, вип. 6. - С. 364-371.

17.Яковлев Д. В. Політична взаємодія та символьний порядок у посткомуністичній Україні / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2007. - Вип. 31. - С. 251-256.

18.Яковлев Д. В. Комунікативні чинники формування демократичної політики / Д. В. Яковлев // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - К., 2007. - Вип. 9. - С. 167-175.

19.Яковлев Д. В. Комунікаційна взаємодія та політична раціональність сучасного суспільства / Д. В. Яковлев // Вісник СевДТУ : Політологія : зб. наук. праць. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2007. - Вип. 84. - С. 109-114.

20.Яковлев Д. В. Електронний уряд як механізм демократизації та політичної модернізації в Україні / Д. В. Яковлев // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса, 2007. - № 2 (20). - С. 166-173.

21.Яковлев Д. В. Інтеграція суспільства як передумова ефективного урядування / Д. В. Яковлев // Вісник ОНУ : соціологія і політичні науки. - Одеса : Астропринт, 2008. - Том 13, вип. 5. - С. 776-778.

22.Яковлев Д. В. Медіатизація політики в умовах становлення демократичного режиму / Д. В. Яковлев // Вісник СевДТУ : Політологія : зб. наук. праць. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2008. - Вип. 91. - С. 103-105.

23.Яковлев Д. В. Процес раціоналізації політичної взаємодії : теоретичні основи та історичні витоки / Д. В. Яковлев // Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. - Одеса : Юридична література, 2009. - Вип. 37. - С. 53-63.

Статті в інших наукових виданнях та матеріали наукових конференцій:

24.Яковлев Д. В. Комунікаційні мережі та самоврядування території / Д. В. Яковлев //Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку : матеріали щорічної науково-практичної конференції 18 жовтня 2005 року. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. - С. 87-88.

25.Яковлев Д. В. Політична комунікація : пошук консенсусу в умовах демократичного конформізму / Д. В. Яковлев // Регіональна політика на сучасному етапі державотворення : проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження : Пленарне засідання, рекомендації та матеріали щорічної загальноінститутської науково-практичної конференції 31 жовтня 2006 р. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 286-288.

26.Яковлев Д. В. Раціоналізація політичної взаємодії у посткомуністичній Україні / Д. В. Яковлев // Стратегія регіонального розвитку : формування та механізми реалізації : Пленарне засідання, рекомендації та матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю. 31 жовтня 2007. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. - Т. 1. - С. 363-365.

27.Яковлев Д. В. Політична взаємодія у контексті медіатизації / Д. В. Яковлев // Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні : вибір шляхів державного розвитку. - Одеса, 2007. - С. 66-68.

28.Яковлев Д. В. Раціоналізація політичної взаємодії в умовах модернізації суспільства та її постмодерна критика / Д. В. Яковлев // Стратегія регіонального розвитку : формування та механізми реалізації : Пленарне засідання, рекомендації та матеріали підсумкової науково-практичної конференції за міжнародною участю. 31 жовтня 2008. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - Т. 2. - С. 370-371.

Анотація

Яковлев Д. В. Політична інтеракція у сучасній Україні: особливості та складові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження політичної інтеракції, проаналізовано медіатизацію, демократизацію та раціоналізацію як процеси, що визначають зміст, напрямки та темп посткомуністичних трансформацій, розкрито їхній взаємозв'язок та взаємний вплив.

Виявлено характерні ознаки політичної інтеракції в Україні, які підвищують загрозу становлення медіакратії: централізацію влади, нерозвиненість горизонтальних політичних комунікацій в нашій країні, зменшення ролі ідеологій у політичному та суспільному житті, відсутність у мас-медійному просторі позиції, яка б репрезентувала інтереси суспільства. Визначено медіа-скандал в якості впливового фактора формування громадської думки в умовах медіатизації політики.

Суттєво уточнено розуміння раціонального вибору як суспільно вагомого вибору в умовах інформаційного і темпорального дефіциту. Обґрунтовано роль політичної раціональності сучасного суспільства (фрагментованої й локалізованої) у процесах демократизації. Показано, що, незважаючи на критику з боку традиціоналістів і постмодерністів, розвиток структур раціональності сприяє адекватному формулюванню і вирішенню політичних проблем.

Ключові слова: політична інтеракція, медіатизація політики, мас-медіа, медіа-скандал, демократизація, громадська думка, раціональний вибір, комунікативна раціональність, суспільна інтеграція.

Аннотация

Яковлев Д. В. Политическая интеракция в современной Украине: особенности и составляющие. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Одесская национальная юридическая академия, Одесса, 2009.

В диссертации осуществлено комплексное исследование политической интеракции, проанализированы медиатизация, демократизация и рационализация как процессы, определяющие содержание, направления и темп посткоммунистических трансформаций, раскрыта их взаимосвязь и взаимное влияние в коммуникативном пространстве политической интеракции современного общества.

Диссертационная работа является одним из первых в украинской политической науке исследований политической интеракции, ее особенностей и составляющих. В диссертации предложен новый подход к политологическому пониманию феномена интеракции на основе анализа его природы и содержания в рамках интерпретативной парадигмы. Использование термина «политическая интеракция» охватывает не только понимание и интерпретации действий одних политических акторов со стороны других, а и переход акторов от рациональной оценки к взаимодействию в политической реальности.

Определено, что демократизация предусматривает вовлечение широких общественных слоев в процесс выработки политики, что усложняет процедуру рационального политического выбора, а медиатизация политики, которая изменяет систему представительства общественных интересов, может привести к имитации демократизации политики. Выявлены характерные признаки политической интеракции в Украине, которые усиливают угрозу становления медиакратии: централизация власти, неразвитость горизонтальных политических коммуникаций в нашей стране, уменьшение роли идеологии в политической и общественной жизни, отсутствие в масс-медийном пространстве позиции, которая бы представила интересы общества. Определена сущность медиа-скандала, который выступает в качестве влиятельного фактора формирования общественного мнения в условиях медиатизации политики.

Существенно уточнено понимание рационального выбора как общественно весомого выбора в условиях информационного и темпорального дефицита. Обоснована роль политической рациональности современного общества (фрагментированной и локализованной) в процессах демократизации. Показано, что, несмотря на критику со стороны традиционалистов и постмодернистов, развитие структур рациональности способствует адекватной формулировке и решению политических проблем.

Проанализированы причины становления и пути преодоления медиатизации политической интеракции и «информационного тоталитаризма» в современном обществе. Определена роль масс-медиа в установлении повестки дня политического взаимодействия в посткоммунистической Украине.

Дано обоснование рационализации политической интеракции как коммуникативного процесса, что может пониматься как поиск и определение общего интереса и путей его достижения. Реальное многообразие интересов и плюрализм целей, характерное для демократического общества, требует рациональности как умения представить, согласовать и перевести интересы в плоскость аргументированного дискурса. Предложена коммуникативная рациональность в качестве основного механизма общественной интеграции посткоммунистической Украины.

Акцентируется внимание на том, что роль рациональной основы политической интеракции возрастает в связи с медиатизацией политики, глобализационными процессами, появлением феномена информационного общества. Всестороннее изучение процесса усложнения и разнообразия коммуникаций в современном мире, которое связано с диверсификацией источников информирования, увеличением акторов политической интеракции и совершенствованием технического оснащения власти и граждан, позволило углубить понимание политической интеракции как коммуникативного процесса и выделить основные ее составляющие - медиатизацию, демократизацию и рационализацию.

Определяется, что, усиливая, а порой и вызывая кризисные явления в политическом, экономическом и других пространствах социального взаимодействия, кризис общественной интеграции затрудняет переход к демократии и рыночной экономике. Замалчивание политиками некоторых общественно важных событий и фактов, которые присутствуют в повседневной жизни и социальных практиках большинства граждан, мешает социальной интеграции и рационализации. Одной из актуальных задач современного развития нашей страны становится обеспечение публичности в реализации государственной политики в целях повышения ее эффективности. Требования относительно рациональности политических действий на всех направлениях посткоммунистических преобразований общества являются крайне актуальными для современной Украины, к политике которой можно применить название кризисной, и некоторым образом именно из-за дефицита рациональных решений.

Обосновано, что общественная интеграция не является целью развития страны, скорее она выступает как проверенное средство модернизации и демократизации.

Ключевые слова: политическая интеракция, медиатизация политики, масс-медиа, медиа-скандал, демократизация, общественное мнение, рациональный выбор, коммуникативная рациональность, интеграция общества.

Summary

Yakovlev D. V. Political interaction in contemporary Ukraine: features and components. - Manuscript

Thesis for a scientific degree of Doctor of Political Sciences, specialty 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Odessa National Law Academy. - Odessa, 2009.

The paper made a comprehensive study of political interaction, analyzed mediatization, democratization and rationalization as the processes that determine the content, direction and pace of post-communist transformations, disclosed their interconnection and mutual influence.

Typical signs of political interaction in Ukraine which raise the threat of becoming mediacration are discovered. They are: centralization of power, undeveloped horizontal political communication in our country, reducing the role of ideologies in political and public life, absence of such position in mass media space which would represent social interests. Also, media-scandal is determined as an influential factor to form public opinion in conditions of politics mediatization.

Essential clarification is made about understanding of rational choice as an important social choice in terms of information and temporal deficits. Also, the paper justified the role of political rationality of modern society (fragmentized and localized) in the processes of democratization. It is shown that despite the criticism from traditionalists and postmodernists, the development of rationality's structures promotes adequate formulation and solution of political problems.

A communicative rationality as a basic mechanism of social integration of post-communist Ukraine is proposed.

Key words: political interaction, politics mediatization, media, media-scandal, democratization, public opinion, rational choice, communicative rationality, social integration.

Размещено на Allbest.ru