Парламентська опозиція як чинник функціонування сучасної демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК: 328.123

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Парламентська опозиція як чинник функціонування сучасної демократії

Зарицька Ірина Валеріївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент Губерський Станіслав Антонович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політології.

Офіційні опоненти:

- доктор політичних наук, доцент Побочий Іван Андрійович, Національна металургійна академія України (м. Дніпропетровськ), завідувач кафедри соціології і політології;

- кандидат політичних наук, Кукуруз Оксана Володимирівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, молодший науковий співробітник.

Захист відбудеться "19" жовтня 2009 року о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "18" вересня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

Анотації

Зарицька І.В. Парламентська опозиція як чинник функціонування сучасної демократії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертації дістало подальший розвиток обґрунтування та тлумачення поняття "політичної опозиції" як інституту функціонування сучасної демократії, метою якого є артикуляція інтересів і цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. На новому теоретичному рівні і фактологічному матеріалі розкрито роль інституту парламентської опозиції у функціонуванні демократичних політичних систем і визначені її базові функції.

Визначено чинники, які впливають на ефективність парламентської опозиції, серед яких: законодавчо закріплене та гарантоване право на свободу об'єднань, зібрань, думок; врахування прав парламентської меншості при прийнятті рішень; залучення на бік парламенту опозиційних верств населення через мобілізацію громадської думки; дотримання опозицією конституційно-правових вимог парламентських процедур; згуртованість опозиційних сил та наявність в них авторитетних лідерів.

Проаналізовано основні моделі парламентської опозиції в демократичних системах Великої Британії, США, Франції, Німеччини, Ізраїлю та країн Скандинавії, виявлені їх переваги та недоліки. Вперше уточнено хронологію етапів формування вітчизняної політичної опозиції. Визначено чинники, які обмежують ефективність парламентської опозиції в Україні .

Ключові слова: опозиційність, парламентська опозиція, демократія, інституціоналізація, політичний інститут, політична система.

Зарицкая И.В. Парламентская оппозиция как фактор функциио-нирования современной демократии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации нашло дальнейшее развитие обоснование и толкование понятия "политической оппозиции" как института функционирования современной демократии, целью которого является артикуляция интересов и ценностей, которые не представлены в деятельности правящего режима. На новом теоретическом уровне и фактическом материале раскрыта роль института парламентской оппозиции в функционировании демократических политических систем и определены ее базовые функции, в частности, критика и контроль власти, выработка альтернативной правительственной политики и включение оппозиции в процесс принятия политических решений. Отмечается, что главной характерной особенностью любого типа парламентской оппозиции в демократических политических системах есть степень ее сплоченности, организованности, массовости и возможность использования легальных средств протеста.

Определены факторы, которые влияют на эффективность парламентской оппозиции, среди которых: законодательно закрепленное и гарантированное право на свободу объединений, собраний, мыслей; учитывание прав парламентского меньшинства при принятии решений; привлечение на сторону парламента оппозиционных слоев населения через мобилизацию общественной мысли; соблюдение оппозицией конституционно-правовых требований парламентских процедур; сплоченность оппозиционных сил и наличие в них авторитетных лидеров. Проанализированы основные модели парламентской оппозиции в демократических системах Великобритании, США, Франции, Германии, Израиля и стран Скандинавии, выявленные их преимущества и недостатки.

Впервые уточнена хронология этапов формирования отечественной политической оппозиции. Выявлено, что взаимодействие власти и оппозиции в Украине находится на стадии становления и не отвечает развитым демократическим политическим системам. Определены факторы, которые ограничивают эффективность парламентской оппозиции в Украине: неурегулированность вопросов политического структурирования парламента; недостатки многопартийности; низкий уровень политической и правовой культуры как представителей власти, так и оппозиции; неопределенность формализованного правового статуса оппозиции.

Утверждается, что полноценная цивилизованная деятельность оппозиции возможна при условии: изменения политического режима, т.е. изменения средств и методов осуществления государственной власти; проведение масштабной государственно-политической реформы; сбалансирование полномочий в треугольнику власти "Президент - Парламент - Правительство"; перехода к парламентсько-президентськой форме правления.

Ключевые слова: оппозиционность, парламентская оппозиция, демократия, институционализация, политический институт, политическая система.

Zarytska Iryna. Parliamentary opposition as factor of functioning of modern democracy. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of political sciences after specialty 23.00.02 - political institutes and processes. Kyiv national Taras Shevchenko university. - Kyiv, 2009.

In dissertation got subsequent development of ground and interpretation of concept "political opposition" as to the institute of the democratic political system, the purpose of which is an articulation of interests and values which are not presented in activity of the ruling mode. At new theoretical level and material of actual the role of institute of parliamentary opposition is exposed in functioning of the democratic political systems and certain it base functions.

Certainly factors which influence on efficiency of parliamentary opposition, among which: it is legislatively fastened and the assured right on freedom of associations, collections, ideas; an account of rights for a parliamentary minority is at making decision; bringing in on the side of parliament of opposition layers of population is through mobilization of public opinion; observance opposition constitutionally legal requirements of parliamentary procedures; solidarity of opposition forces and presence in them of authoritative leaders.

The basic models of parliamentary opposition are analyzed in the democratic systems of Great Britain, USA, France, Germany, Israel and countries Scandinavia, discovered their advantages and failings. Chronology of the stages of forming of domestic political opposition is first specified, it is carried out historical research. Certainly factors which limit efficiency of parliamentary opposition in Ukraine and interfere with adjusting of structural relations between power and opposition.

Keywords: oppositionness, parliamentary opposition, democracy, institutionalization, political institute, political system.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Політична наука та досвід розвинених країн свідчить про те, що публічність та конкурентність політичного середовища, прозорість політичних процесів є необхідною умовою формування ефективної політики. Україна, проголосивши курс на європейську інтеграцію, взяла зобов'язання щодо приведення своєї політичної системи, характеру відносин у ній, рівня політичної культури у відповідність до демократичних стандартів. Одним із важливих завдань на цьому шляху має стати формування цивілізованих стосунків між політичною владою та опозицією.

Важливим механізмом забезпечення альтернативності, багатоваріантності у прийнятті рішень органами влади, відкритості та раціональності цього процесу є інститут парламентської опозиції. Його існування є органічним явищем та необхідною характеристикою демократичного суспільства. Виступаючи інститутом політичної системи, парламентська опозиція є ефективним засобом цивілізованого розв'язання суперечностей між інтересами різних соціальних груп, невід'ємною складовою механізму стримувань і противаг у структурі владних відносин.

Дослідження процесів становлення в Україні ідеологічних і політичних позицій як самої опозиції, так і влади вимагає системного аналізу політичних процесів і місця парламентської опозиції в цих процесах, гармонійного поєднання економічного, політико-юридичного, політико-соціологічного та культурологічного аспектів соціального пізнання.

Нині в Україні відкрилися реальні можливості для вивчення парламентської опозиції як політичного феномену, що є показником цивілізованості соціуму та рушієм прогресивних суспільних змін. Дедалі більше утверджується погляд на суспільство як на динамічну само-відновлювальну систему, в якій далеко не остання роль належить важелям протистояння владі та її конструктивної критики. Але, на жаль, позитивний досвід, накопичений опозиційними структурами багатьох країн і народів, вивчається в нашій державі епізодично та рідко перебуває на озброєнні політиків.

Отже, актуальність дослідження зумовлена потребою наукового осмислення ролі парламентської опозиції як чинника демократизації українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою наукової роботи філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконана у межах науково-дослідної теми 06БФ 041-01 "Філософія та політологія у структурі сучасного соціо-гуманітарного знання".

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розкриття особливостей організації та діяльності парламентської опозиції в сучасних демократичних країнах. Реалізація поставленої мети обумовлює вирішення наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати теоретико-методологічні аспекти дослідження опозиції в політичній науці;

- з'ясувати роль парламентської опозиції в функціонуванні сучасної демократії;

- визначити чинники, які впливають на ефективність діяльності парламентської опозиції;

- виокремити та охарактеризувати переваги та недоліки основних моделей парламентської опозиції в країнах з демократичною політичною системою;

- уточнити хронологію основних етапів формування вітчизняної політичної опозиції загалом та сучасної парламентської зокрема;

- виявити сутність та проблеми сучасного процесу інституалізаціїї парламентської опозиції в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сучасна демократія.

Предметом дослідження є тенденції становлення і функціонування парламентської опозиції як політичного інституту і чинники, що впливають на перспективи її розвитку в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, були використані як загальнонаукові так і спеціальні методи дослідження.

Історичний метод дозволив проаналізувати теоретичні розробки та виявити умови зародження і формування інституту політичної опозиції. Функціональний метод був використаний для аналізу взаємозв'язку між політичними явищами в реальній дійсності. Біхевіористський метод сприяв вивченню різноманітної поведінки окремих особистостей і груп. Системний метод дав можливість розглянути парламентську опозицію як цілісний інститут політичної системи. Критично-діалектичний метод дав змогу виявити суперечності та соціально-політичні зміни, які відбуваються в демократичних політичних системах. Порівняльний метод дав можливість зіставити особливості та визначити спільні й відмінні риси парламентської опозиції в країнах сучасної демократії. Емпіричні методи дослідження сприяли безпосередньому спостереження й осмислення політичних подій.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є одним із перших у вітчизняній політичній науці комплексним дослідженням інституту парламентської опозиції як чинника функціонування сучасної демократії. У дисертації обґрунтовані положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- запропоновано авторське тлумачення поняття "парламентська опозиція", під яким розуміється інститут сучасної демократії, який інтегрує, головним чином, два елементи: стримування влади і захист громадян. Це - легальна форма протистояння чи протидії політичному курсу глави держави і/або виконавчої влади, що здійснюється депутатською групою чи фракцією, які представлені у парламенті політичною партією чи коаліцією таких партій і виступають проти певних кроків уряду з принципових питань державної політики;

- дістало подальшого розвитку дослідження ролі інституту парламентської опозиції у функціонуванні сучасної демократії, де опозиція постає інституціональним знаряддям розв'язання екзистенціальної суперечності громадян та влади завдяки виконанням таких базових функцій: критика та парламентський контроль влади, вироблення альтернативної урядової політики та включення опозиції в процес прийняття політичних рішень та ін. Взаємна конкуренція конструктивної опозиції й правлячих кіл зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що існують у суспільстві і парламентах;

- поглиблено розуміння ролі парламентської опозиції в політичній практиці країн Заходу. Виявлено, що в демократичних країнах парламентська опозиція бере безпосередню участь у процесі управління державою, але міра її залучення до державної діяльності (як свідчить досвід Великої Британії, США, Франції, Німеччини, Ізраїлю та країн Скандинавії) є різною і значною мірою залежить від наступних чинників: типу виборчої системи, типу партійної системи, форми правління, структури вищого законодавчого органу, політичної культури суспільства тощо;

- уточнено періодизацію основних етапів формування сучасної вітчизняної парламентської опозиції: 1) розмитість контурів опозиційних політичних сил (правих, лівих, центру) в їх претензіях на владу (1991-1998 рр.); 2) визрівання та структуризація: системна - позасистемна, радикальна - поміркована (1998-2004 рр.); інституалізація і деструктивність (2004 р. - до сьогодення);

- вперше доведено, що конструктивність парламентської опозиції в Україні обмежують: відсутність консенсусу між політичними силами з приводу стратегічних перспектив реформування країни (внутрішніх та зовнішніх); збереження впливу позасистемних та реваншистських політичних сил; відірваність політичних сил від інтересів народу (у т. ч. опозиційних політичних сил); неадекватність відображення політичних орієнтацій населення у сфері політичної конкуренції; представленість політичної опозиції (як і влади) пострадянськими елітами, схильними до конфронтації, ігнорування національних інтересів; панування гасел "боротьби", "протидії", "ворогів", "чужинців. Повноцінна, цивілізована діяльність парламентської опозиції в Україні можлива лише за умови зміни існуючої політичної моделі, засобів і методів здійснення влади;

- на новому науковому рівні здійснено дослідження чинників, які впливають на ефективність діяльності парламентської опозиції в Україні, серед яких виокремлено: законодавчо закріплене та гарантоване право на свободу об'єднань, зібрань, думок; врахування прав парламентської меншості при прийнятті рішень; залучення на бік парламенту опозиційних верств населення через мобілізацію громадської думки; дотримання опозицією конституційно-правових вимог парламентських процедур; згуртованість опозиційних сил та наявність в них авторитетних лідерів; конструктивна (державотворча) ідеологія.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані в дисертації результати дозволяють повніше уявити суть інституту парламентської опозиції в функціонуванні сучасної демократії, критично оцінити як стан розвитку політичної системи в Україні, так і розвиток інституту парламентської опозиції в нашій державі.

Дисертація містить досить значний за обсягом фактичний матеріал, теоретичні висновки та узагальнення, які можуть бути використані в подальшій роботі над можливостями правового унормування діяльності парламентської опозиції в Україні. Окремі положення роботи можуть використовуватись при написанні узагальнюючих наукових праць та навчальних посібників з політології, конфліктології, при викладанні вузівського курсу "Політологія", "Соціологія".

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались на: Міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету-2008" (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції "Людина. Світ. Суспільство" (до 175-річчя філософського факультету - 2009) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ,2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт, із них 5 статей у виданнях, які входять до переліку фахових видань з політичних наук, затверджених ВАК України, 2 - у тезах наукових конференцій.

Структура дисертації та її обсяг. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (230 позицій). Загальний обсяг дисертації складає 184 сторінки, із них обсяг основного тексту - 164 сторінки.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається його зв'язок з науковими програмами, визначені об'єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання дослідження, обґрунтовується наукова новизна та практичне значення роботи, окреслюється рівень апробації її результатів та структура.

Перший розділ роботи "Теоретико-методологічні аспекти дослідження опозиції в політичній науці" присвячений аналізу світової й вітчизняної наукової літератури, категоріального апарату з проблематики дослідження та дано тлумачення поняттю " політична опозиція".

Наукова дискусія стосовно місця та ролі парламентської опозиції в сучасному суспільстві розпочалась в західних країнах приблизно п'ятдесят років тому.

Поглиблене соціально-філософське і політологічне дослідження опозиції розпочалось в працях таких дослідників як М. Дюверже, А. Камю, Ж.П. Сартр, Г. Маркузе, Е. Фромм, А. Турен, Ч. Міллс, Р. Даль та інших. Ці автори представили докази соціальної, політичної та духовної потреби суспільства в справжній опозиції, в тому числі і в нових її суб'єктах, які давали поштовх розвитку демократії, оновленню суспільства та утвердженню в ньому справедливості. Теоретичні аспекти порівняльного аналізу сучасних політичних акторів, їх участь у виборах і в опозиції до влади досліджують К. Фон Байме, М.-Ж. Денкен, М. Доган, Р. Кац, А. Лейпхарт, Д. Лінц, С.М. Ліпсет, П. Меір, Г. Оберройтер, Е. Колінскі, В. Ойхнер, Д. Пелласі, С. Роккан, Дж. Сартори, А. Степан.

Констатується, що вагомий внесок у вивчення взаємостосунків між владою та опозицією здійснили зарубіжні конфліктологи, які використали конфліктну парадигму аналізу при дослідженні соціально-політичних явищ (М.Р. Амстутс, К. Боулдінг, Р. Будон, Р. Дарендорф, Й. Галтунг, Т.Р. Гарра, М. Грубмюллер, Л. Козер, Р. Коллінз, Л. Крісберг, Т. Крам, К. Левін, А. де Токвіль та ін.).

Проблеми політичної опозиції порівняно недавно почали вивчатися і в країнах колишнього СРСР, зокрема, в Росії, що пояснюється недостатністю емпіричного матеріалу. Проблемами опозиції та новим науковим напрямком в російській політології - опозиційністю - займаються Ю.В. Аксютін, М.Г. Анохін, О.В. Волобуєв, В.Я. Гельман, Б.С. Гершунский, Л.Я. Дадіані, А.М. Джунусов, А.А. Жуков, В. Васильєв, С. Сергеєв, С. Поршаков та інші.

За останнє десятиріччя українськими політологами також створено певний науковий доробок у новітньому осмисленні різних аспектів феномену опозиції. Відсутність нормативно-правової бази та традицій діяльності політичної опозиції в Україні призвела до мобілізації вітчизняної наукової думки на нові рефлексії з приводу феномену опозиції, викликала інтерес до дослідження факторів політичної опозиції та опозиційності. Серед українських науковців, які займаються цими питаннями слід відзначити: М. Михальченка, Д. Видріна, В. Андрущенка, В. Якушика, Р. Павленка, С. Рябова, Г. Постриганя, П. Шляхтуна, С. Губерського, І. Побочого, В. Полохала, Д. Шелеста, З. Самчук, Ю. Бадзьо, І. Павленка, О. Совгирю, Н. Вінничук, С. Бондар, Л. Червону та ін.

Значний інтерес викликають дисертаційні дослідження в яких здійснено порівняльний аналіз особливостей становлення та функціонування політичної опозиції в різних політичних системах (О. Кесарчук, О .Кукуруз), розкриті моделі та проблеми інституалізації політичної опозиції в умовах сучасної демократії (С. Бондар, Н. Вінничук, Н. Піскарьова, Т. Ткаченко). Разом з тим, малодослідженими залишаються проблеми інституалізації парламентської опозиції як чинника функціонування сучасної демократії.

У розділі сформульовані критерії, які забезпечують демократичний характер політичної системи і створюють умови для існування парламентської опозиції, а саме: свобода думки та висловлювань, активна участь у житті суспільства, контроль над рішеннями уряду, раціональність і доцільність у політичному обговоренні та ухваленні рішень, мирний спосіб розв'язання конфліктів, широка довіра та лояльність до Конституції та демократичних процедур.

Відзначено три головні значення поняття опозиції: а) стан в якому опиняється політична сила внаслідок політичної поразки, перебування в меншості або й взагалі поза межами "поля" впливової політичної взаємодії; б) політичне суперництво, протиборство політичної сили з іншим, рівнозначним їй суперником; в) незгода з урядовим курсом правлячої політичної сили, критика її, забезпечення та висунення альтернатив.

Політичну опозицію характеризує те, що зусилля її представників спрямовані не проти влади, а за її здійснення. Об'єктом дії опозиції, тим, до чого вона прагне бути причетною, на що впливати, постає влада не як політична сила, а як комплекс державних регламентів та урядових програм, певний спосіб їх впровадження, як політика розв'язання суспільних проблем.

Співставлення понять "опозиція" та "опозиційність" дозволяє констатувати, що вони близькі за значенням, але по суті розкривають з різних сторін внутрішній механізм сучасних політичних систем. Якщо опозиція є інституціональною характеристикою демократичної політичної системи, то опозиційність розкриває зміст усього демократичного суспільно-політичного устрою. Політична опозиція можлива не у кожному суспільстві. В усі часи існування недемократичної влади, основним законом для неї було "придушення" та знищення опозиції.

Ефективність діяльності опозиції залежить від багатьох факторів, а саме: законодавче визнання статусу опозиції, гарантії її прав, урахування позиції громадян, згуртованість сил опозиції, наявність авторитетних лідерів, "інтелектуальних команд", конструктивної ідеології. Разом з тим зауважується, що наявність опозиції може бути і фактором політичної нестабільності, особливо за умов відсутності діалогу між владою і опозицією.

Основні функції політичної опозиції, як прояв суспільного "інакомислення" та незадоволення існуючою політичною системою, можливо звести до таких: функція репрезентації інтересів, критика та формування альтернатив, комунікативна функція, функція вирішення конфліктів й функція зняття громадського незадоволення.

Типологічний аналіз політичної опозиції дозволив виокремити наступні її різновиди: лояльна, нелояльна; парламентська, позапарламентська, кланова, внутрішньокланова, внутрішньопартійна; ліва, права, центристська; легальна (системна), ситуаційно-орієнтована, нелегальна; демократична (конструктивна), недемократична; відповідальна, безвідповідальна тощо. З переліченого саме конструктивна опозиція виступає як невід'ємна частина позитивного розвитку політичного процесу, ефективної політичної діяльності як матеріалізованої форми такого процесу. Конструктивність опозиції, є водночас, і наслідком і умовою демократії як форми організації політичного життя, тому це поняття тісно переплетене з усім комплексом проблем, що становлять зміст загальної теорії політики.

Акцентується увага на тому, що питання конструктивної політичної опозиції набуває особливого значення в умовах, коли Україна як самостійна незалежна держава робить перші кроки в розробці свого стратегічного курсу та визначенні тактичних прийомів побудови демократії, правової, соціальної держави. Наявність конструктивної опозиції розглядається як обов'язковий структурний елемент влади, за допомогою якого прискорюється здійснення обраного стратегічного курсу, підвищується ефективність політичної діяльності та досягається більш високий рівень легітимації влади. Лише за таких умов формується динамічний тип політичної стабільності, притаманний відкритим суспільствам, які опанували механізмом політичних та соціальних змін.

Підсумовується, що проведений теоретико-методологічний аналіз феномену політичної опозиції дозволяє констатувати, що протистояння конфліктуючих сторін не досягає критичної межі конфронтації та дестабілізації за умови, коли в суспільстві є опозиція як політичний інститут.

У другому розділі "Особливості організації та діяльності парламентської опозиції в розвинутих демократіях" досліджується парламентська опозиція як інститут сучасного парламентаризму та форма цивілізованого протистояння депутатів, депутатських груп (фракцій), представницьких органів, партій офіційному політичному курсу та як необхідний елемент демократичного суспільства, де основою життєдіяльності є політичний плюралізм.

Зазначається, що парламентська опозиція своїми діями заявляє про свій принциповий намір боротися якщо не за владу, то, як мінімум, за вплив на неї, завоювання голосів виборців. Це - організаційна противага політичним силам, що перебувають при владі. У демократичних парламентарних режимах парламентська опозиція має чітко обкреслений політико-правовий статус; законом визначені організаційні форми її діяльності, завдання та функції, квоти представництва членів парламентської опозиції в парламенті; умови фінансового забезпечення лідерів парламентської опозиції тощо.

Зауважується, що парламентська опозиція як опонент влади та альтернатива її курсу, може існувати в різних політичних системах. У країнах Західної Європи політична опозиція має низку прав та повноважень, які інституціоналізовані в політичній системі. Кожна з політичних систем відрізняється за умовами діяльності, закономірностями, методами функціонування, формами державного правління, формами державного устрою, партійною системою, свідомістю та культурою народу і, як наслідок, політична опозиція формується саме на основі тривалої політичної практики та під впливом перерахованих факторів. Між опозицією та владою вирішуються два основних завдання: проводиться експертиза політичного

курсу та конструюються шляхи і способи їх здійснення, пропонуються альтернативні програми майбутнього розвитку країни.

У розділі констатується, що в кожній країні існує своя опозиційна поведінка, яка детермінована відповідним типом політичної системи. Найважливішим елементом опозиційної поведінки є вимоги опозиції, задоволення яких є основною функцією опозиційної діяльності. Вимоги опозиції можуть бути як політичні, так і неполітичні. Опозиційні дії охоплюють спектр політичних заходів, до яких відносяться акції протесту, демонстрації, страйки, масові безпорядки, політичні замахи, збройні напади тощо. Ці заходи відповідають політичній системі тієї чи іншої країни.

Досліджено, що у західних країнах парламентська опозиція є основним типом політичної опозиції. Її суб'єктами виступають політичні партії, групи тиску та громадські організації. У розділі проаналізовано характерні ознаки та особливості парламентської опозиції деяких західних країн.

Найбільш інституціоналізованою є парламентська опозиція в політичній системі Великобританії. Особливістю британської політичної системи є відсутність "написаної" конституції, а основними повноваженнями - контроль, який складає основу роботи комітетів. Як наслідок, важливим елементом цієї системи є колективна політична відповідальність уряду перед парламентом. Але в такій політичній системі роль офіційної опозиції у реальному законодавчому процесі обмежена, тому опозиція часто виключена із законодавчої діяльності. Характерною рисою вестмінстерської системи є політична відповідальність і спадковість уряду, а головною ознакою є "узаконення" ролі опозиції.

Характеристика американської політичної системи доводить, що вона побудована на принципі системи стримувань та противаг і не потребує жорсткого розмежування на більшість та опозицію. Здійснення функцій парламентського контролю над урядом відбувається парламентом в цілому, а парламентська більшість формально не причетна до формування уряду.

Особливістю політичної системи ФРН є те, що парламентська опозиція може змінювати позиції завдяки успіху на рівні земельних виборів (вона може очолювати навіть уряд). Практика ж взаємодії більшості та опозиції характеризується намаганнями врегулювати спірні питання, не допустити їх переростання в конфлікт. Тому роль парламентської опозиції у німецькій системі не настільки формалізована, як у вестмінстерській системі.

Французька політична система є особливо слабкою моделлю для опозиції. В ній відсутній спеціальний інституційний статус парламентської опозиції, а члени опозиційної партії є просто депутатами парламенту. Ця система обмежує участь опозиційних партій у законодавчому процесі; члени опозиції не можуть ініціювати більшість законопроектів; вони виключені з процесу формування порядку денного. Єдиною перевагою, яку має опозиція за французькою системою, є право 60 депутатів оскаржити конституційність законопроекту, але цим повноваженням опозиція може скористатися лише за надзвичайних обставинах.

Свої особливості має й ізраїльська опозиція. Вона не має конституційного статусу, а тому нею не може бути запозичена інституціоналізована система "тіньового кабінету". В ізраїльській системі фактично існує декілька різновидів опозиції, тому офіційне введення інституту "лідера опозиції" та його державне оформлення практично неможливе. парламент опозиція населення громадський

Аналіз скандинавської моделі опозиції доводить її певну схожість на німецьку модель, оскільки опозиція в обох випадках не є формально інституціоналізованою. Відрізняється скандинавська модель від німецької за структурою законодавчого процесу, який створює підґрунтя для законодавчого впливу опозиції. Законодавчий процес є неієрархічним, а тому відкритим для впливу опозиційних партій. Ця система має і свої недоліки, оскільки розвивається за унікальних політичних та історичних обставин скандинавських країн, тому у держав з іншими обставинами можуть виникати проблеми з наслідуванням такої моделі.

Підкреслюється, що зазначені моделі описують те, яким чином парламентська опозиція включена в різні політичні системи, але жодна з них не може дати рекомендації щодо розробки законодавства, яке б визначало та захищало права опозиції.

Зазначається, що так само, як і члени парламенту, які входять до урядової більшості, так і члени парламентської опозиції заслуговують на повне дотримання їхніх основних прав. Якщо цього вимагають обставини, держава має забезпечити їм особистий захист на тих же умовах, що і представникам більшості. Для членів парламенту, зокрема, для тих, що належать до опозиції, забезпечення свободи вираження думки та інформації є важливою передумовою виконання їх парламентських обов'язків. Представники парламентської опозиції повинні мати можливість вільно викривати у парламенті та перед громадськістю зловживання уряду, які вони виявили або про які їм повідомили виборці, а також відповідно діяти для усунення цих зловживань. Опозиції надається вільний доступ, на рівних із більшістю, до державних засобів масової інформації для поширення їх поглядів, критики урядових дій та пропозиції альтернатив урядовим рішенням.

Підсумовується, що у демократичних країнах уряд консультується з парламентом з важливих питань, а це дозволяє опозиції брати участь в обговоренні та процесі прийняття рішень. Крім того, кожна парламентська група, як опозиція, так і більшість, отримують фінансування, достатнє для оплати персоналу та приміщень для проведення засідань. Опозиція отримує таке представництво, яке пропорційне кількості її членів, у кожному парламентському комітеті та підкомітеті, а керівництво комітетом, що відповідає за бюджетні питання, автоматично закріплюється за опозицією. Бажано, щоб опозиція була представлена у кожному комітеті, який контролює будь-яку діяльність, пов'язану з державною таємницею. У свою чергу парламентська опозиція в демократичних країнах має продемонструвати відповідальність та спроможність діяти в державних інтересах, висуваючи альтернативні пропозиції, відстоюючи їх, і таким чином, демонструючи їх життєздатність.

У третьому розділі "Становлення парламентської опозиції в Україні та проблема ефективності її діяльності" аналізуються проблеми сучасного процесу інституціоналізації опозиції в Україні. Доводиться, що однією з не врегульованих проблем функціонування політичної системи в Україні є певна невизначеність статусу парламентської опозиції як невід'ємної риси демократичного устрою та громадянського суспільства.

Проведений історіософський аналіз свідчить про те, що політична опозиція в Україні має свою історію. Існувала опозиція централізованій князівській владі, опозиційні сили діяли за часів Запорізької Січі та Богдана Хмельницького, національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. Період Центральної Ради, Гетьманату, Директорії та влади Рад охоплюють величезний історичний пласт розвитку української державності, та відображають певну етапність політичної опозиції в Україні.

Важливим етапом в історії політичної опозиції в Україні є діяльність опозиції, яка з'явилась практично одночасно з жовтневим переворотом. Водночас, опозиція радянській владі була багатомірною і соціально неоднорідною. Її особливістю була нездатність спертися на народне волевиявлення і неможливість створити систему протистояння тоталітарній владі.

Новий етап політичної опозиції в СРСР започаткував дисидентський, правозахисний рух "шестидесятників", який став провісником національного відродження та масової організаційної опозиції кінця 80-х років. Саме український національний рух залишався чи не єдиною силою опору політиці русифікації та реально доводив на практиці всю хибність штучно зрощеної "теорії злиття нації".

Починаючи з другої половини 80-х років, явище опозиційності в СРСР посилюється, а її зростання спричинилося низкою чинників: Чорнобильською катастрофою, антиалкогольною кампанією та політикою "перебудови" суспільства. В Україні опозиційні сили консолідуються на грунті платформи Народного руху за перебудову, в якому поступово кристалізується ідея національного відродження та державного суверенітету.

Логічним наслідком настроїв опозиційності в суспільстві стало виникнення політичного плюралізму, який уособлюється, головним чином, в діяльності численних партій, громадських організацій та рухів. Після виборів 1990 року у вищому представницькому органі влади України конституюється осередок політичної опозиції, а його діяльність набирає антикомуністичного характеру.

Констатується, що становлення та діяльність політичної опозиції в постсоціалістичній Україні розвивалися специфічно, інколи невідповідно до модельних законів її прояву в західних демократіях. До парламентських виборів 2002 року оформленої опозиції в Україні не було. Вибори до Верховної Ради за змішаною пропорційно-мажоритарною системою не давали змоги структурувати фракції парламенту за чіткими ідеологічними чи партійними критеріями. Фактично опозиційна діяльність зводилася до абсолютного неприйняття політики "злочинної влади". В ролі постійних опонентів виступали ліві (Комуністична та Соціалістична партії) або праві (РУХ, ХДП, УРП, "Собор" та ін.). У Верховній Раді виникали ситуативні опозиційні групи щодо конкретних рішень, спрямованих на створення переваг тим чи іншим бізнесовим групам.

Показано, що зміни до Конституції 2004 року та вибори до Верховної Ради України на пропорційних засадах у березні 2006 року заклали нові підвалини для діяльності парламентської опозиції. Процес інституціоналізації парламентської опозиції в українському парламенті супроводжується усталеною практикою надавати опозиційним фракціям можливість очолювати ті комітети, в яких найяскравіше виявляються їх контрольні функції. Тож не завадило б закріпити за парламентською опозицією право очолювати комітети з питань бюджету, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, регламенту та депутатської етики, з питань свободи слова та інформації, прав людини; право висувати кандидатури на посаду віце-спікера та голови Рахункової палати.

Вказується, що головне завдання опозиційних партій в Україні - перехід від "негативної" діяльності до "позитивної". Щоб стати владою, опозиція має не лише критикувати уряд, а й пропонувати власні варіанти політики, які за умови свободи слова будуть донесені виборцям засобами масової інформації та експертами.

Акцентується, що з огляду на специфіку партійної системи, класифікацію парламентської опозиції в Україні можна розподілити на системну-позасистемну та радикальну-помірковану. Системна опозиція все ще перебуває на складному етапі становлення, блокування (пошуку союзників), визначення стратегії й тактики політичної боротьби. Вона має кількох лідерів і більшу громадську підтримку, ніж позасистемна опозиція. Однак відсутність єдності в її рядах і нескоординованість зусиль зменшують її ефективність. Системна опозиція в Україні виступає за: активізацію реформ у сфері економіки та державного управління, забезпечення соціальної захищеності населення, боротьби з корупцією, тіньовою економікою, обмеження владних повноважень Президента, забезпечення реальної незалежності ЗМІ. Позасистемна опозиція має сталий, але обмежений електорат, і не впливає на органи виконавчої влади, а отже - її діяльність не створює загрози для державного устрою в Україні.

Як засвідчує перебіг політичних процесів протягом останніх років, відносини влади та опозиції в Україні перебувають на стадії становлення та будуються переважно за неконструктивними схемами, що не відповідає моделям розвинутих демократичних країн. Влада все ще розглядає опозицію не як політичного опонента, а як політичного ворога, для боротьби з яким використовуються практично всі можливі засоби. Наразі і парламентська опозиція в Україні вперто демонструє свою деструктивність, популістське критиканство. Тому головним завданням парламентської опозиції після її інституціоналізації є кваліфікована робота із застосуванням усіх доступних інструментів з метою розробки альтернативних підходів до політики уряду, моніторинг і контроль за діяльністю влади та ретельна підготовка до майбутніх виборів. За таких умов парламентська опозиція в Україні не лише має шанс стати владою, але й сприятиме стабілізації політичної системи, становленню демократії.

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведене теоретико-методологічне узагальнення і вирішення на новому рівні проблеми, що виявляється у розкритті сутності та змістовних особливостей організації і діяльності парламентської опозиції як чинника функціонування сучасної демократії.

Вивчення парламентської опозиції як чинника функціонування сучасної демократії дозволили означити ряд науково-практичних підсумків та узагальнень, серед яких головними є наступні:

1. Опозиція - це інституціоналізоване представництво інтересів громадян на рівні ухвалення суспільних рішень, критичне оцінювання урядової політики, вимога її корекції, приведення її у відповідність існуючим потребам, кваліфіковане висування альтернатив. Місія опозиції полягає не в запереченні існуючої влади, а в тому, щоб генерувати політику, яка є альтернативною щодо курсу, здійснюваного урядом. Опозиція - це інститут, метою якого є вираження інтересів та цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. Тим самим опозиція виражає і консолідує протестну активність населення, формує вимоги, які опонують або корегують поведінку влади. Це - певний носій "критичного духу" в політиці.

2. У демократичних політичних системах парламентська опозиція є найважливішим атрибутом влади, її "візитною карткою". В державах такого типу опозиція має свій статус, права, можливості впливу на владу. Наявність конструктивної опозиції передбачає публічність політики і робить можливими багатоваріантність, альтернативність, більш чітку аргументованість у прийнятті рішень органами влади, формування більш виваженої політики. За мірою лояльності до цілей і цінностей уряду, зазвичай, розрізняють типи і форми опозиції: стосовно системи влади -

лояльна та нелояльна; за місцем дії - парламентська, позапарламентська, кланова, внутрішньопартійна; за місцем у спектрі політичних сил - ліва, права, центристська; за способом дії - легальна, нелегальна, ситуативно-орієнтована; за характером - демократична (конструктивна) та недемократична.

3. Існує три ключових функції опозиції в демократичній політичній системі: критика та контроль, вироблення політики, що є альтернативною урядовій та включення опозиції в процес прийняття політичних рішень. Контроль з боку опозиції змушує уряд діяти більш ефективно, обмежує зловживання владою, порушення громадянських і політичних прав і свобод населення, запобігає різкому коливанню політичного курсу уряду, а отже сприяє підтриманню соціальної стабільності.

4. Модель парламентської опозиції залежить від моделі політичної системи і є похідною від неї. Парламентська опозиція визначається за характером своєї діяльності та залежить від конституційних умов і суспільних потреб, а також від власних ідеологічних засад та рівня розвитку політичної культури суспільства. Корисним є досвід співпраці політичної влади та парламентської опозиції у західних політичних системах, де права та обов'язки опозиції часто не зафіксовані у вигляді цілісного законодавства, а існує декілька узагальнених рольових моделей опозиції, які з часом утвердилися у парламентських демократіях. Розглянуті моделі парламентської опозиції у вестмінстерській системі, в моделі США, німецькій та французькій системах, ізраїльській та скандинавській моделях свідчать про те, що всі вони фактично розрізняються за двома базовими критеріями: по-перше, за рівнем формальної інституціалізації, яка описує міру включення опозиційних партій у формальні структури парламенту; по-друге - за рівнем законодавчого впливу, який описує роль меншості у законодавчому процесі, встановленому за формальними правилами та звичаями.

5. Політична опозиція в Україні має свою історію. Її особливістю (від часів Київської Русі і до сьогодення) здебільшого була нездатність спертися на народне волевиявлення та неможливість створити систему протистояння тоталітарній владі. Провісником національного відродження та масової організації опозиції кінця 80-х років ХХ століття став дисидентський, правозахисний рух "шестидесятників". Саме він залишався чи не єдиною силою опору тоталітарній системі. Консолідація опозиційних сил на грунті платформи Народного руху за перебудову поступово викристалізувала ідею національного відродження та державного суверенітету, логічним наслідком якої стало виникнення політичного плюралізму, який уособлюється, головним чином, у діяльності численних партій, громадських організацій та рухів.

6. Особливістю української політичної системи є її половинчастий характер, який проявляється в незавершеності процесу розподілу повноважень між президентом, парламентом та урядом, внаслідок чого влада розглядає опозицію не як політичного опонента, а як політичного ворога, що не відповідає принципам демократичної політичної системи і призводить до розпорошення сил влади і відволікає її від вирішення першочергових завдань та спонукає владні структури використовувати і без того обмежені ресурси. До чинників, які обмежують ефективність дій парламентської опозиції та не сприяють налагодженню конструктивних відносин слід також віднести: невирішеність питання політичного структурування Верховної Ради; вади багатопартійності; низький рівень політичної та правової культури як представників влади, так і опозиції; невизначеність формалізованого правового статусу опозиції. Перед Україною постає питання: створити ефективну конституційно-законодавчу базу як для діяльності влади, так і для парламентської опозиції. Закони повинні не лише встановлювати правила діяльності влади й опозиції окремо, а й визначати правила їх взаємодії, а саме, вказати на механізми демократичного завоювання влади опозиційними силами, переходу влади від одних політичних сил до інших, забезпечити права і свободи тих сил, які програли вибори.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Зарицька І.В. Українська політична опозиція: функції, форми, різновиди / І.В.Зарицька // Політологічний вісник. - 2005. - Вип. 19. - С. 120-128.

2. Зарицька І.В. Опозиція в сучасному демократичному суспільстві / І.В.Зарицка // Держава і право. - 2006. - Вип. 33. - С. 639-643.

3. Зарицька І.В. Механізми контролю парламентської опозиції: зарубіжний досвід / І.В.Зарицька // Сучасна українська політики. Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип. 17. - С. 184-192.

4. Зарицька І.В. Становлення парламентської опозиції в Україні та проблема ефективності її діяльності / І.В.Зарицька // Політологічний вісник. - 2009. - Вип. 42. - С. 230-238.

5. Зарицька І.В. Парламентська опозиції в сучасній Україні як чинник її демократизації / І.В.Зарицька // Гілея. - 2009. - Вип. 23. - С. 394-402.

6. Зарицька І.В. Опозиційний уряд як інструмент парламентського контролю / І.В.Зарицька // Матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції ["Дні науки філософського факультету- 2008"], (Київ, 16-17 квітня 2008 року) /Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч. Х 1. - С. 28-30.

7. Зарицька І.В. Парламентсько-президентська модель політичної опозиції: французький досвід / І.В.Зарицька // Матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції ["Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету - 2009")], (Київ, 21-22 квітня 2009 р.). - К.: ВПЦ "Київський університет", 2009. - Ч.УІІІ. - С. 82-84.

Размещено на Allbest.ru