Лобізм як інститут сучасної демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 328.184

23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЛОБІЗМ ЯК ІНСТИТУТ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Гричина Наталія Анатоліївна

Київ-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Хилько Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології.

Офіційні опоненти

доктор політичних наук, професор Порфімович Ольга Леонідівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри теорії масової комунікації;

кандидат політичних наук Коляса Олег Ярославович, Львівська академія мистецтв, старший викладач кафедри суспільно-гуманітарних наук Української академії друкарства.

Захист відбудеться "21" грудня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. За адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "20 " листопада 2009р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Інститут лобізму як політичне явище є суттєвим чинником існування сучасної демократії. Виникнувши як специфічний інститут політичної системи для впливу приватних і громадських організацій ("груп тиску") на процес ухвалення рішення рішень органами державної влади з питань внутрішньої і зовнішньої політики, інститут лобізму спроможний виконувати функцію узгодження суспільних інтересів, доповнювати собою конституційну систему демократичного управління. При цьому вплив на членів органів влади може здійснюватися як публічними заходами (формування громадської думки), так і не публічними (підкупом). Оскільки лобізм виникає там, де є органи, які здатні ухвалювати певні рішення, то навколо цих органів можуть бути ті, хто зацікавлений вплинути на прийняття рішень. Отже, лобістська діяльність як важливий елемент сучасної демократії може являти собою як сукупність позитивних впливів на політику, так і низку потенційних загроз.

Особливістю сьогоднішнього періоду розвитку України, яка взяла курс на ринок і демократію, є інтенсифікація лобістської діяльності на всіх рівнях.

Однак діяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчими актами, хоча процес ініціювання кроків щодо формування нормативно-правового забезпечення лобіювання розпочато вже досить давно.

Враховуючи те, що лобізм вже давно є реалією вітчизняного суспільного життя, все більш гостро постає питання про його дослідження, яке має на меті здійснення в подальшому регулювання та впорядкування цих процесів, які не можуть, без шкоди для державного життя, існувати стихійно. Саме тому політологічне дослідження феномену лобізму в Україні може стати основою не тільки для подальшого осмислення цього явища в інших науках, але й для прийняття політичних рішень щодо його державного регулювання. лобізм демократичний конституційний

- вперше запропоновано ввести до наукового обігу поняття "інститут політичного лобізму" та надано його авторське тлумачення як особливої детермінанти сучасної демократії для впливу приватних і громадських організацій ("груп тиску") на процес ухвалення або неухвалення рішень органами державної влади для відстоювання інтересів певної сили, групи, блоку. Інтереси можуть мати як внутрішній (економічні, політичні, соціальні тощо) так і зовнішній сенс;

- поглиблено розуміння ролі лобізму в політичній практиці країн Заходу. Порівняльний аналіз механізму лобістської діяльності в США, Німеччині, Великій Британії виявив, що лобізм - це позитивне явище, оскільки воно посилює легітимність парламенту, сприяє обміну інформацією між депутатами та громадськістю, виконує представницьку функцію, підвищує ефективність прийнятих рішень;

- узагальнено та систематизовано критерії класифікації технологій лобістської діяльності (правові, тіньові і кримінальні) та визначено концептуальні засади організації лобістської кампанії (аналіз ситуації, формулювання стратегії і методів, підготовка основного плану кампанії, розробка основного плану і його реалізація, аналіз проведених дій), що виявляються у поєднанні традиційних методів та інноваційних, що пов'язані з розвитком нових технологій;

- дістала подальшого розвитку спроба вирішення суперечності між розумінням того, що демократичний уклад передбачає наявність лобізму, його прозорої діяльності, рівні можливості доступу до органів влади (організації слухань, обговорень, підготовка проектів рішень, розробка законопроектів, формування громадської думки тощо) і методами незаконними, непублічними, закритими, класовими (підкуп, шантаж, хабарництво, корупція тощо), які широко використовуються за відсутності юридичної регламентації явища лобізму;

- уточнено основні етапи становлення інституту лобізму, конкретизовано принципи формування та умови діяльності лобістських структур в Україні та їх ефективність в умовах політичної та економічної трансформації.

Практичне значення роботи полягає в тому, що основні положення й висновки дисертації дають можливість поглибити наукові знання про методи та технології лобістської діяльності.

Висновки й рекомендації можуть також бути використані в навчальному процесі вищих навчальних закладів при розробці навчальних програм з технологій лобістської діяльності і маніпулювання, демократизації діяльності громадських організацій, законодавчого регулювання лобістської діяльності тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на ряді Міжнародних наукових конференціях, а саме: Дні філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображено у 6 роботах, із них 3 статті у виданнях, які входять до переліку фахових видань з політичних наук, затверджених ВАК України, 3- у тезах наукових конференцій.

Структура і обсяг. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 228 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 186 сторінок, із них обсяг основного тексту - 163 сторінок.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається його зв'язок з науковими програмами, визначені об'єкт і предмет дослідження, методи дослідження, обґрунтовується наукова новизна і практичне значення роботи, окреслюється рівень апробації її результатів та структура.

У першому розділі "Теоретичні та історичні аспекти дослідження феномену лобізму" здійснено аналіз наукової літератури та категоріального апарату з проблематики дослідження.

Лобізм як особлива система і практика реалізації інтересів окремих організацій та різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі та виконавчі органи державної влади став невід'ємною складовою політичного процесу демократичного суспільства.

Встановлено, що лобізм як явище політики, потребує посиленої уваги, оскільки досі не існує одностайності у його науковому тлумаченні. Проблемність лобізму в контексті системи представництва політичних інтересів полягає в тому, що досі невідомими лишаються критерії демаркації політичних і галузевих інтересів, засобом захисту яких вважається лобіювання. Окрім того, немає методології ідентифікації політичних дій як лобістських, а також досі спостерігається невизначеність статусу лобіювання як політологічної проблеми.

У Франції у 1884 р. був прийнятий закон "Про свободу союзів", який сприяв захисту "цехових" інтересів лобістів. Новий крок до визнання статусу лобістів в країні було здійснено у 1981 р., коли після 23-літнього правління соціалістів прийшлося заново вибудовувати відносини держави та промисловості. У цій країні, так само як і в Австрії та Голландії, пішли шляхом створення відповідної структури - спеціального інституту соціально-економічної ради, яка має чіткий юридичний статус, виконує роль своєрідного лобістського парламенту. Він виступає в якості консультативно-дорадчого органу, має право вирішального голосу в законотворчому процесі. У Франції існує жорстка процедура атестації лобістів, згідно з якою перевіряють уміння і навички таких спеціалістів.

Законодавство Великобританії схвалює лобізм, визнаючи лобістів як парламентських агентів. Перед прийняттям певного законопроекту парламент видає так званий "зелений документ", що запрошує лобістів до дискусії з приводу нього. За результатами дискусії видається "білий документ", що й стає основою для законопроекту. Після публікації "білого документу" лобіювання змін у законопроекті вже не допускається. У Британії діє закон щодо лобізму, згідно з яким член парламенту може офіційно виступати представником комерційних інтересів однієї зі сторін при укладанні угоди.

Головною особливістю лобізму у Росії є обмеженість груп та осіб, які здійснюють ефективний лобістський вплив на владу. Після періоду "дикого" лобізму (кін.80-х - поч.90-х рр.), коли на уряд впливали тисячі самодіяльних суспільних груп та рухів, у середині 90 - років настав період лобізму "елітарно-кланового". Його відмінна риса - коло лобістів обмежене в основному бізнес-елітою, а сам процес впровадження вигідних рішень до цього часу не прозорий.

Відповідно до об'єктів, виділено рівні лобізму - національний, регіональний і глобальний. Національний рівень лобізму пов'язаний із просуванням інтересів інших держав представниками певної країни (внутрішній лобізм), а також тиском транснаціональних корпорацій або окремих держав на уряди інших країн з метою прийняття рішень, що відповідають їхнім інтересам (зовнішній лобізм). Останні - із впливом на рішення регіональних і міжнародних організацій.

Аргументовано позицію, що форма лобізму - це спосіб організації лобістської діяльності, який визначає методи та порядок її здійснення, а також взаємовідносини між учасниками цього процесу. Сам процес лобізму можна поділити на дві форми, які називаються безпосереднім та опосередкованим лобізмом. Безпосередній лобізм - процес прямого захисту інтересів зацікавленої організації, тиску на законодавців. Опосередкований лобізм - лобізм знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акту органів державної влади або протидію йому. До форм лобістської діяльності у варто віднести: прийняття законів, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, затвердження переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, проекти законів про внесення поправок у Конституцію, проведення парламентських слухань, "круглі столи", семінари, конференції, інші заходи, пов'язані з законотворчою діяльністю.

У другому розділі "Інституціональна складова лобістської діяльності в умовах демократії" досліджується механізм лобістської діяльності, методи та форми лобізму.

Констатується, що професійний лобіст будує свою роботу в залежності від того, на користь якої організації він діє. Вибір того чи іншого методу лобізму залежить від сфери законодавства, кола депутатів, з якими лобісту доводиться спілкуватися, від характеру особистих контактів з останніми. В будь-якому випадку лобісту треба визначити пріоритети та загальну стратегію, яка залежить від: питань, що обговорюються, індивідуальних особливостей законодавців, вміння з ними спілкуватися, особливостей законодавчого процесу, бюджетного процесу тощо.

Підкреслюється особлива роль "grass-roots lobbying", при якому потрібна мобілізація місцевих сил для впливу на законодавців. Технологія "grass roots lobbying" - легітимна і досить ефективна технологія за умови поєднання з іншими масованими заходами.

Лобізм інтересів, що має за основу використання таких інструментів як демонстрації, мітинги, політичні заяви, маніпулювання громадською думкою через ЗМІ прийнято називати "публічним". Механізмами ж "непублічного" лобізму є: спонсорство, фінансування проектів, особиста підтримка чи переконання, надання ексклюзивної інформації, погрози, тиск тощо.

Доведено, що лобізм повинен переплітатися з PR-діяльністю, не пов'язаною з державними структурами. Лобісти використовують сучасні технології для досягнення своїх цілей: комп'ютеризовані списки поштової розсилки, високошвидкісні принтери та програмне забезпечення можуть спричинити появу великої кількості дзвінків, листів, факсів та особистих візитів громадян до органів влади. Такі заходи сприяють створенню враження масового зацікавлення проблемою. Ще більш ефективні способи масової мобілізації громадян - бази адрес електронної пошти, групи новин, форуми, розсилка по факсу. Інколи такі бази електронних адресів стають предметом торгівлі і коштують дуже дорого.

Виділяється три типи лобістської діяльності: тіньова ("закрита"), публічна ("відкрита"), інституціоналізована (регульована законодавством).

Зазначається, що лобістська діяльність являє собою як сукупність позитивних впливів на політику, так і низку потенційних загроз. Лобізм доцільно розглядати з позицій аналізу здобутків і втрат, виокремлюючи в ньому як позитивні, так і негативні риси.

У дисертації стверджується, що лобістськими структурами може застосовуватися досить широкий набір засобів впливу на державну владу. Але одним із правових методів лобістської діяльності є створення спеціальних відділів по зв'язках з органами державної влади, GR-відділи, що спеціалізуються на взаємодії з представниками влади. Відділ по зв'язках з органами державної влади повинен керуватися у своїй діяльності такими принципами: системний характер взаємодії з органами влади; забезпечення сприятливих конкурентних умов для компанії; підтримка і розвиток позитивного іміджу компанії, як в органах влади, так і серед партнерів і клієнтів; підвищення рівня прибутковості, або ж мінімізація втрат від діяльності органів державної влади. До основних функцій GR-відділів відносяться: визначення і аналіз потреб компанії у взаємозв'язках з органами державної влади; моніторинг діяльності органів державної влади і прогнозування її впливу на функціонування компанії; координація побудови взаємозв'язків компанії з органами державної влади; вплив на органи державної влади для забезпечення інтересів компанії; забезпечення пільг і державних замовлень для компанії тощо.

Особлива увага приділяється лобістській діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використати його в інтересах свого утвердження на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявності суперечностей, основною з яких є суперечність між інтернаціональним глобальним характером операцій ТНК і територіально обмеженою юрисдикцією держави. З'ясовано, що стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні. Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на обстоювання інтересів ТНК.

Сучасна лобістська мережа ТНК охоплює відділи корпорацій та їх об'єднань, неформальні контактні організації, фонди, бюро та ін. Вони ставлять за мету вплив на прийняття відповідних законодавчих актів, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів.

Вводиться поняття логролінг, яке розуміється як практика взаємної підтримки шляхом "торгівлі голосами". Суть її полягає в тому, що кожен представник у виборчому органі обирає кілька проблем, що потребують рішення, найважливіших для виборців його округу, але, частіше, проблем та інтересів, що лобіюються певними групами, і в обмін на підтримку при голосуванні цих проблем обіцяє свій голос при вирішенні питань, важливих для його колег. У такий спосіб можуть прийматися програми, що ніколи не були б схвалені за умов прямої демократії. В усьому світі логролінг посідає значне місце, так як є одним із найефективніших інструментів лобіювання. Але значно більші масштаби логролінг має у пострадянських країнах.

Інститут лобізму значною мірою сприяє формуванню стійкого "балансу сил" у суспільстві, який створюють групи інтересів. Останні, у свою чергу, віддзеркалюють думку значних верств населення. Діяльність груп політичних інтересів сприяє досягненню політичного консенсусу в суспільстві. Вона дає уявлення політикам і співробітникам державних структур про широкий спектр суспільних потреб і думок більшості груп інтересів. Лобізм повинен переплітатися з PR-діяльністю, не пов'язаною з державними структурами. Лобісти використовують сучасні технології, в тому числі комп'ютерні, для досягнення своїх цілей, що сприяє прояву великої зацікавленості громадян до органів влади.

Третій розділ "Проблема інституалізації лобізму в Україні" присвячений аналізу механізмів лобістської діяльності в Україні.

Констатується, що в контексті глобальних трансформацій та недорозвиненості господарських відносин, український лобізм набуває переважно стихійного, неупорядкованого характеру. Частіше він зводиться до безпрецедентного тиску на Верховну та місцеві ради, Кабінет Міністрів, місцеві адміністрації. У процесі такого лобізму використовується цілий арсенал недозволених методів: підкуп чиновників, погрози, шантаж, залякування, інформаційна ізоляція тощо. Як правило, лобіюються інтереси великих промислових груп у наданні дотацій, кредитів, пільг, створенні інших сприятливих умов для діяльності окремих підприємств тощо.

Глибокі зміни в українському суспільстві призвели до бурхливого формування нових організованих, у тому числі корпоративних, інтересів, зростання зацікавленості практикою лобізму, в першу чергу, з боку підприємницьких структур і різних суспільних об'єднань. Українські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі, тому часто трапляються випадки, коли український лобіст поєднує в собі як замовника, так і виконавця.

Акцентується увага на тому, що процес лобістської діяльності в Україні не має нормативно-правового врегулювання і саме тому відбувається у прихованих неправових формах. Наслідком відсутності законодавчої бази функціонування лобізму є деформованість усієї системи представництва інтересів, орієнтація її на такі складові, як консультаційні та експертні служби. Вплив на законодавців здійснюється через різного роду експертів і спеціалістів, які працюють як у апараті Верховної Ради (в тому числі в комітетах і комісіях), так і безпосередньо з депутатами. Відсутність належної регламентації, не публічна, у значній мірі діяльність лобістів не означає, що в Україні інститут лобізму не існує. Традиційно найбільш сильними в Україні вважаються металургійне, вугільне, аграрне лобі. Не менш могутні - алкогольне, тютюнове, цукрове, рекламне і зв'язки.

Аналіз Указів Президента України і Постанов Кабінету Міністрів України, їх розпоряджень і кадрових призначень може бути досить яскравим прикладом роботи лобістських груп. В першу чергу звертає на себе увагу, що основні інтереси таких груп концентруються навколо різноманітних пільг, дозволів на приватизацію підприємств за спеціальною схемою і на виділення державного пільгового кредиту і державних інвестицій. Частіше за все для рішення даних питань використовуються неопрацьованість або відсутність необхідних законодавчих актів, що дозволяють приймати рішення до прийняття того чи іншого Закону України.

Стверджується, що необхідно охарактеризувати сьогоденну практику лобізму в Україні в контексті порівняння її із здобутками світової політики.

Специфікою української практики лобізму є переважання методів лобістської діяльності через Кабінет Міністрів та Секретаріат Президента. Це підтверджує кількість висунутих та прийнятих законодавчих ініціатив від відповідних органів. Причиною подібної практики є складність механізмів "проходження" законопроектів через Верховну Раду та ефективність способів "внутрішнього" лобізму у Кабінеті Міністрів.

Переконливо доводиться, що Україна стала полем гри без жодних правил для лобістських структур, що реалізовують інтереси іноземних урядів. Попри те що Україна включилася у глобальні інтеграційні процеси тільки на початку 90-х років минулого сторіччя, уже до його кінця у країні діяли лобі кількох іноземних держав. На першому етапі на цій ниві найактивніше працювали США, які в більшості випадків переслідували цілі геополітичного характеру, зокрема залучити Україну до демократичного трансатлантичного простору. Окремим завданням стояло формування в Україні вільної ринкової економіки. Міжнародний досвід Штатів переконливо свідчив, що демократичні, ринкові режими вкрай рідко перетворюються на експортерів тероризму й неконтрольованої міграції, з якими згодом США доводиться боротися. Вплив на українське суспільство та владу представники цієї країни здійснювали через різноманітні ради при державних органах, наукові та громадянські організації, фонди, грантову підтримку.

Паралельно з агентами впливу Заходу в Україні розвивається і модифікується лобі Росії. Росіяни зберегли традиційний, сформований ще в радянські часи вплив практично на всі владні інститути. Останнім часом у країні діють численні громадські, економічні й молодіжні організації, які займаються ідеологічним лобіюванням в інтересах сусідньої держави.

Є підстави вважати, що українська влада продовжує ігнорувати проблему неконтрольованого впливу західного та російського лобі на прийняття найважливіших політичних і економічних рішень в державі. Тим часом, як показує досвід інших країн, легалізація діяльності іноземних лобістів допомагає не тільки навести лад у цій високочутливій сфері, але й приносить до державного бюджету доволі відчутні кошти.

Зазначається, що в Україні на законодавчому рівні дотепер не визначено не тільки поняття іноземного лобізму, але й лобізму взагалі.

Доведено, що лобізм не може бути джерелом заробітку для депутатів, посадовців та державних службовців. Навпаки, практика лобізму важлива для тих груп, що не мають свого представництва в органах влади. Лобістами можуть виступати корпорації, спілки підприємців, профспілки, громадські організації, усі бажаючі. Групи інтересів у світі активно користуються послугами найманих лобістів, юридичних і PR фірм.

У дисертації актуалізується питання можливостей впливу громадських організацій на державні інституції, в першу чергу, Верховну Раду України.

Вплив на законодавчі органи є найбільш поширеним і ефективним механізмом, який вимагає систематичності та професійності. Так, громадські організації беруть участь в розробці законів та законопроектів, проводять їх громадську експертизу, публікують заяви та звернення до громадян по різним питанням в ЗМІ, організовують громадські дії (пікети, акції, семінари), лобіюють конкретні пропозиції в органах державної влади через депутатів, проводять моніторинги здійснення рішень, опитування, аналізують досягнуті результати. В Україні громадські організації офіційно не мають права на здійснення законодавчої ініціативи. Тому лобізм є єдиним шляхом представлення інтересів громадських організацій. Значення громадських організацій значно зросло в Україні за останні десять років. Хоча про їх серйозний вплив на урядову політику чи діяльність Верховної Ради поки що говорити зарано. Громадські організації в Україні мають стати проміжною ланкою між державою і громадянином. Вони покликані обстоювати інтереси людини, лобіювати принципові позиції певного соціального прошарку або групи. Свобода асоціацій і повага до їхніх прав забезпечує державі гармонійне об'єднання інтересів різних прошарків і груп суспільства - основу стабільності.

Стверджується, що найбільш ефективними формами лобіювання є зв'язки висококваліфікованих фахівців з органами державної влади, перед якими ставиться завдання впливати на законотворчий процес. Щоб виконувати таку роботу, не завжди потрібно офіційно реєструватися лобістом. Однак з метою упорядкування роботи лобістів, запобігання їхнім протиправним діям необхідне чітке законодавство, яке регламентує систему лобізму. В ідеалі нормативне закріплення реалізації практики лобізму дозволяє визначити умови, правила, процедури його реалізації - однакові для всіх суб'єктів, дає можливість контролю та застосування відповідних санкцій у випадках порушень. Законодавча регламентація також сприяє відкритості процесів, уможливлює публічний контроль над процесами представлення та захисту інтересів, громадський контроль над діяльністю влади. Легалізація лобізму дозволяє виявити інтереси, що стоять за тим чи іншим проектом рішення чи закону, визначити тих, хто в них зацікавлений і отримує зиск.

Лобізм в Україні не структурований. У нас немає структур, аналогічних західним, з офіційно оголошеною, зареєстрованою, відкритою, оплачуваною метою - лобістська діяльність. У нашій системі влади лобістські рішення приймаються більш закрито і менш системно. Лобізм має потребу в упорядкуванні, юридичному оформленні. Суспільство і держава повинні спільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативних моментів лобізму в позитивні, у використанні ефективних інструментів мінімізації шкідливих результатів від лобізму й у нарощуванні позитивних, утвердженні цивілізованих його основ. Безперечно, краще створювати легальні форми для лобізму з тим, щоб їх можна було хоч якось контролювати. Якщо раніше в умовах адміністративно-командної системи управління перше місце в обмеженому лобістському змаганні займали галузеві лобі, то тепер, усе більше і більше - торговельно-фінансовий капітал, нерідко в тісному союзі з міжгалузевими кланово-мафіозними об'єднаннями.

В Україні можна виділити кілька чітко сформованих галузевих угруповань: металургійну, вугільну, нафтову, кілька комерційно-підприємницьких тощо.

Доведено, що легітимація лобістської діяльності призведе до чіткої фіксації функцій лобіста, його обов'язків, а також сприятиме формуванню інституту лобізму. Крім того це допоможе відмежувати представників влади від безпосереднього контакту із представниками бізнесу та промислових об'єднань, що, в свою чергу, допоможе запобігати корупції на початкових її рівнях.

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і вирішення на новому рівні проблеми, що виявляється в розкритті сутності та змістовних особливостей організації і діяльності лобізму як інституту сучасної демократії.

Аналіз лобізму як інституту сучасної демократії та специфіки механізму лобіювання в сучасній Україні дозволили означити ряд науково - практичних підсумків та узагальнень, серед яких головним чином є наступні:

1. Інститут політичного лобізму - це особлива детермінанта сучасної демократії для впливу приватних і громадських організацій ("груп тиску") на процес ухвалення або неухвалення рішень органами державної влади для відстоювання інтересів певної сили, групи, блоку.

2. Сучасна практика лобізму використовує як прямі, так і непрямі методи. Прямим методам надають перевагу більшість лобістів, проте не завжди легко досягти встановлення прямого контакту з офіційною собою. В таких випадках лобісти намагаються використати непрямі методи, разом з тим не полишаючи можливість встановлення зв'язку з представником влади. Для налагодження контакту лобісти використовують різні способи. Проте такі як оплата обідів, розваг і хабарництво не мають значного поширення, хоча і мають місце.

3. До переваг лобізму вато віднести: лобізм змушує "триматися у формі" органи державної влади й управління (в певному сенсі лобізм змагається з ними, додає їм динаміки і гнучкості). В умовах розподілу влади кожна з гілок влади може використовувати те чи інше лобі у своїх інтересах; лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка або опозиція певному законопроекту, здійснюється вплив на політиків; лобізм створює можливості для забезпечення інтересів різного роду меншин, тому що виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму; втілює свій принцип свободи державних структур, асоціацій, громадських організацій, за допомогою якого вони самостійно намагаються вирішувати власні проблеми, володіючи визначеним набором шляхів і засобів такої діяльності тощо.

4. Залежно від характеру інтересу, що відстоюється, можна виділити політичний (фінансово-економічні і соціальні групи, що домагаються необхідного впливу за допомогою участі в політичній боротьбі і передвиборних кампаніях), соціальний (профспілки, ветеранські, жіночі, молодіжні та екологічні організації), фінансово-економічний (фінансово-промислові групи, корпорації і галузеві компанії, що мають монопольну експортно-імпортну структуру, власну фінансово-банківську структуру, ЗМІ, представників у парламенті або політичних рухах), правовий (міністерства, відомства, державні комітети, що відстоюють прийняття окремих законодавчо-розпорядчих актів) лобізм. Залежно від часу дії, буває одноразовий і постійний лобізм. Відповідно до об'єктів лобізму, можна говорити про три рівні міжнародного лобізму - національний, регіональний і глобальний. Національний рівень лобізму пов'язаний із просуванням інтересів інших держав представниками певної країни (внутрішній лобізм), а також тиском транснаціональних корпорацій або окремих держав на уряди інших країн з метою прийняття рішень, що відповідають їхнім інтересам (зовнішній лобізм). Останні - із впливом на рішення регіональних і міжнародних організацій.

Комерційні інтереси посідають найпомітніше місце в системі лобізму на міжнародному рівні. Це пов'язано з тим, що основний обсяг законодавчого регулювання стосується сфери бізнесу. Крім того, інтереси бізнесу краще організовані, мають значні матеріальні ресурси, які можуть бути спрямовані на лобізм.

5. В українській політиці лобізм де-факто присутній на всіх рівнях влади. Лобістами в Україні в більшій чи меншій мірі є практично всі парламентарі, що й відрізняє українське лобіювання від моделей лобізму в країнах континентальної Європи та США. Разом з тим, лобізм в Україні не структурований, оскільки відсутні структури, аналогічні західним, з офіційно оголошеною, зареєстрованою, відкритою, оплачуваною метою - лобістська діяльність. У нашій системі влади лобістські рішення приймаються більш закрито і менш системно. Зокрема сильні галузеві лобі (аграрне, вуглевидобувне тощо), які вийшли з відповідних сфер, безпосередньо зацікавлені в них. Потрапивши до Верховної Ради і структур виконавчої влади, вони лобіюють свої інтереси.

Необхідність лобізму зумовлена залежністю бізнес-структур від діяльності державних і законодавчих органів. Сьогодні, в умовах цивілізованої ринкової економіки значення лобізму зростає, бо дії лобістів дедалі більше використовуються фірмами. Лобізм інтегрується в стратегію великих корпорацій щодо ринку, на який вони проникають.

Основною метою лобізму бізнес-інтересів є збільшення прибутку компанії шляхом отримання певних конкурентних переваг в результаті успішної лобістської діяльності. Українські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі, тому часто трапляються випадки, коли український лобіст поєднує в собі як замовника, так і виконавця. Нині у складі Верховної Ради України представлено, за незначним винятком, практично увесь спектр українського бізнесу.

6. Незважаючи на відсутність законодавчої бази в Україні є й певні досягнення в галузі просування інтересів. Основними лобістами громадських інтересів є громадські організації. Вони, залежно від своїх цілей, відстоюють інтереси певних категорій громадян або окремі інтереси. У демократичному суспільстві саме громадські організації є однією із складових механізму лобізму. Проте регламентація лобістської діяльності може призвести і до блокування групами впливу рішень стратегічних національних інтересів, внесення певної дестабілізації. Коли використовуються можливості втручання в перерозподіл бюджетних коштів, змінюються пріоритети розвитку та реформування. Крім того це може сприяти досягненню пріоритетності іноземними групами впливу над національними, або групою впливу з більшими фінансово-матеріальними ресурсами над конкурентами.

Необхідне закріплення на законодавчому рівні інституту лобізму через прийняття відповідних нормативно-правових актів, які б деталізували законні (складання законопроектів та подання їх на обговорення, проведення науково-практичних конференцій за участю представників виконавчої та законодавчої гілок влади, виступи у профільних комітетах законодавчого органу) та незаконні (підкуп посадових осіб, поширення компромату чи електронних чуток через ЗМІ) способи лобізму.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Стрижакова Н.А. Особливості політичного лобіювання в Україні / Н.А. Стрижакова // Політологічний вісник. - 2006. - Вип.21. - С. 170-181.

2. Стрижакова Н.А. Роль лобізму: порівняльний аналіз західноєвропейських та перехідних політичних систем / Н.А. Стрижакова // Нова парадигма. -2008. - Вип.76.- С.112-121.

3. Стрижакова Н.А. Реалії українського лобіювання / Н.А. Стрижакова // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. -2008. - № 41. - С.739-744.

4. Стрижакова Н.А. Лобізм як явище політичного життя: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції / Н.А. Стрижакова // Дні науки філософського факультету-2006, (Київ, 12-13 квітня 2006 р.). - К.: ВПЦ "Київський університет", 2006. - Ч.VІІ. - С.69-71.

5. Стрижакова Н.А. Міжнародний лобізм: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції / Н.А. Стрижакова // Дні науки філософського факультету-2007, (Київ, 12-13 квітня 2007 р.). - К.: ВПЦ "Київський університет", 2007. - Ч.VІ. - С.18-19.

6. Стрижакова Н.А. Чинники лобізму у західноєвропейських та перехідних політичних системах: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції / Н.А. Стрижакова // Дні науки філософського факультету-2008, (Київ, 16 - 17 квітня 2008 р.). - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч.VІ. - С. 26 - 27.

Размещено на Allbest.ru