Електоральний процес постсоціалістичного суспільства: політико-культурний вимір (на прикладі України, Росії та Польщі)

Вивчення особливості електорального процесу в Польщі в період після поразки у цій країні комуністичного режиму виявило, що зміни у культурі польського електорату відбуваються у вигляді чітко виявленого маятника в ідеологічних пріоритетах голосування. Після повалення комуністичного режиму більшість польських громадян пов'язувала свої надії на покращення соціально-економічної ситуації з політиками з антикомуністичного табору „Солідарності”. Домінували правоцентристські настанови, але в 1991-1993 рр., коли результати правління цих політиків виявилися зовсім не тими, на які розраховував електорат, відроджується ностальгія за старими часами та зростає розчарування правими. У 1995-1997 рр. відбувається лівий ренесанс, Президентом став лідер СДПР А. Кваснєвський, а уряд сформувала ліва коаліція СЛД-ПСЛ, якій вдалося досягнути стабілізації соціально-економічної ситуації в країні. Правління лівих тривало до 2005 р., коли маятник ідеологічних уподобань польських виборців знову хитнувся праворуч. Майже вся повнота влади опинилася в руках вихідців з руху „Солідарність”, лідерів партії „Право і справедливість” братів Качиньських та лідера „Громадянської платформи” Д.Туска.

Звертає на себе увагу така риса польської культури виборів як абсентеїзм. У середньому явка на виборах до парламенту та на посаду Президента складає трохи більше 45%. Це свідчить про те, що середній виборець мало цікавиться політичним життям своєї країни та не вбачає у виборах реальної процедури, в результаті якої можливо досягнути якихось перетворень на краще. Така особливість вказує на брак активістських настанов, що робить електоральну культуру не демократичною, а маргінальною. Періодичні коливання від лівих до правих свідчать про те, що у політичній культурі польського електорату ліберально-демократичні настанови існують поряд з соціалістично-етатистськими та їх превалювання в той чи інший період залежить від конкретної соціально-економічної ситуації в країні.

Серед мотивів голосування превалюють ірраціональні чинники, пов'язані з емоційним сприйняттям особистості лідера тієї чи іншої політичної сили. Програмні положення політичних партій мають другорядне значення для виборців по відношенню до фактору лідерства, що є ознакою нерозвинутої електоральної культури та показником недостатнього рівня політичної свідомості. Зростання застосування „брудних” технологій чорного PR у виборчих кампаніях свідчить про тривожні тенденції в розвитку польської електоральної культури, адже чим більшою у виборчому процесі є питома вага „чорних технологій”, тим нижчим є рівень його демократичності. Проте протягом постсоціалістичного періоду у свідомості багатьох польських виборців сталася помітна трансформація від суто етатистських настанов до прагматичного розуміння того, що лише індивідуальною працею можна створити особистий добробут. Перспективи розвитку польської електоральної культури пов'язані з її інтегрованістю до загального європейського контексту. Польське суспільство „приречене” на прискорення в опануванні демократичних механізмів та доведення до демократичної кондиції своїх державних інституцій.

У четвертому розділі „Перспективи формування культури електорального процесу в постсоціалістичних суспільствах (на прикладі України, Росії та Польщі)”, який складається з чотирьох підрозділів, розглядаються механізми формування демократичної електоральної культури, компаративістський контекст політико-культурної траєкторії трансформацій електорального процесу України, Росії та Польщі, специфіка взаємодії електоральної культури та політичного режиму в сучасній Україні, окреслюються подальші тенденції становлення культури виборчого процесу в нашій країні.

Американські політологи Д. Істон та Дж. Денніс висунули концепцію „політичної підтримки”, згідно з якою демократична система лише тоді є стабільною і прогнозованою, коли громадяни добровільно підпорядковуються обраним ними політикам та довіряють діяльності уряду. Це можливо, якщо вимоги системи засвоюються з раннього віку у процесі соціалізації. Як свідчать дані соціологічних опитувань, які проведені наприкінці 2006 р. в Україні, дітям не закладають навіть мінімальних основ необхідних історико-політичних знань. Між тим існує безпосередній зв'язок між політичними знаннями та політичними інтересами громадян. Найбільш повні знання про політику обумовлюють краще усвідомлення індивідом власних політичних інтересів та змушують його шукати способи їх задоволення. Раціональний виборець - це індивід, який має необхідні знання про політика, за якого голосує, та здійснює своєрідну купівлю, керуючись свідомим, зваженим підходом і власними вимогами до якості цього „політичного товару”.

За критерієм типології політичних режимів політичну культуру трьох досліджуваних країн можна класифікувати наступним чином. В усіх досліджуваних країнах (Польща, Україна та Росія) існує сьогодні маргінальна (у сенсі „неусталена”) політична культура. У Польщі в основному сформувалася ліберально-демократична політична культура, яка зберігає певні соціалістично-етатистські компоненти. В Україні після „Помаранчевої революції” 2004 р. формується початкова демократична політична культура з превалюванням олігархічних тенденцій у політичному процесі. Такий режим може бути названий „кланократія” або плутократія.

У Росії політичну культуру можна кваліфікувати як неліберально-демократичну, в якій відбувається протиборство деяких демократичних та авторитарних елементів з превалюванням останніх, що також відповідає національній російській автократичній традиції. Для політичної ментальності росіян домінантою є така цінність як „справедливість”, а не „свобода”. Звідси виникають такі ідеологеми як „суверенна демократія”, тобто „демократія на свій російський лад” або: „демократична імперія”, „окремий шлях Росії”.

За таким критерієм, як раціональність політичного вибору, констатовано, що спостерігаються спільні риси в електоральній культурі Польщі, Росії та України. В усіх країнах виборцям притаманне превалювання ірраціональних чинників серед мотивів голосування, що пов'язано з емоційним сприйняттям особистості лідера тієї чи іншої політичної сили. Програмні положення політичних партій мають другорядне значення для виборців, що є ознакою нерозвинутої електоральної культури та показником недостатньо розвинутого рівня політичної свідомості.

Демократія як принцип правління - це влада, що отримала мандат більшості народу (50% + 1 голос). Якщо у виборах взяли участь менше 50% виборців, то виникає питання про легітимність самої демократії як системи правління та легітимність обраних меншістю політиків. Виходячи з такого критерію як рівень абсентеїзму, можна виділити наступні типи електоральної культури:

- якщо у виборах беруть участь менше 50% електорату - пасивний, кризоводемократичний тип;

- якщо у виборах беруть участь більше 50% електорату - активний, достатньодемократичний тип;

- якщо у виборах беруть участь більше 70% електорату - високоактивний, демократичний тип.

У контексті цієї класифікації електоральна культура Польщі належить до пасивного, кризоводемократичного типу, електоральна культура Росії до активного, достатньодемократичного типу, електоральна культура України - до високоактивного, демократичного типу.

Для визначення реальних перспектив розвитку політичної культури українського народу після „Помаранчевої революції” розглядаються особливості розвитку сучасного політичного режиму в Україні. При цьому зауважимо, що український транзит має декілька показових особливостей. По-перше, трансформації в Україні виявляються більш тривалими, ніж перетворення у східноєвропейських державах. По-друге, зі зміною влади, почався третій етап суспільних перетворень (перший етап тривав з кінця 80-х років ХХ ст. до 1991 р., другий - з 1991 р. до кінця 2004 р.) Протягом другого періоду радянський номенклатурний авторитаризм в Україні трансформувався у новітній кланово-олігархічний різновид авторитаризму.

У контексті аналізу результатів соціологічних досліджень (2006 р.) виявлені такі тенденції розвитку електоральної культури українських громадян. Не існує кореляції між матеріальним добробутом людей та їхніми політичними симпатіями (за Партію регіонів, БЮТ або „Нашу Україну” голосують, виходячи не з соціальних показників або рівня добробуту, а згідно з ірраціональними симпатіями/антипатіями до закликів та лідерів). Не існує кореляції між рівнем матеріального добробуту та рівнем уваги до політичних подій (більшість громадян сприймають політичні події як певний розважальний процес). Існує зворотна залежність між рівнем матеріального добробуту та готовністю брати участь у масових акціях протесту (чим нижчий рівень життя, тим вища вірогідність участі громадян в подібних акціях). Існує пряма залежність між рівнем освіти та готовністю брати участь у політичних акціях (чим вищий рівень освіти, тим вища готовність до протестних дій).

Політична культура сучасного російського суспільства є внутрішньо суперечливим явищем. У цій ситуації курс В. Путіна на авторитарну модернізацію, відродження величі Російської держави, побудову „енергетичної імперії” ХХІ століття об'єктивно сприяє консолідації російського соціуму, відновленню гіперетатитської традиції в політичній культурі російського народу.

Польща менше зазнала авторитарних та тоталітарних нашарувань у власній політичній культурі через менш тривалу належність до авторитарного режиму, привнесеного ззовні Радянським Союзом після другої світової війни. Важливу демократичну роль відіграла польська католицька церква, яка виступила оплотом національної польської традиції та нівелювала вплив на політичну культуру поляків комуністичної ідеології. Натомість ігнорувати авторитарні нашарування в ментальності польського народу теж не можна, вони зберігають свій вплив і сьогодні, щоправда поступово втрачаючи його.

Моделювання можливих альтернатив розвитку електоральної культури України, а також розгляд перспектив нашої держави у ХХІ столітті призвело до висновку, що для сучасної України реальними є три головних альтернативи: олігархічна імітація демократії, авторитарний реверс та демократичний прорив. Вірогідність другого, песимістичного сценарію обумовлюється несформованістю інститутів демократії, втомою громадян від безладу, невідлагодженими „правилами гри”: недосконалою законодавчою базою, несформованістю середнього класу - соціальної основи демократії.

Питома вага факторів демократизації з превалюванням потужних зовнішніх та об'єктивно існуючих постійних внутрішніх чинників, які зберігатимуть та розширюватимуть свій вплив у майбутньому, виглядає більшою порівняно з чинниками, які грають на користь авторитарного реверсу (в основному внутрішні кон'юнктурні чинники, які з часом можуть втратити свій вплив).

Разом з тим, олігархічні групи ще тривалий час контролюватимуть політичний процес в Україні, але об'єктивно, з часом вони будуть змушені все більше опановувати демократичні практики і правила гри, які на перспективу гарантуватимуть їм збереження статус-кво в розподілі власності та недоторканість власного капіталу. Потужні фінансово-промислові групи (олігархат) в Україні об'єктивно не є зацікавленими у монополізації державної влади в руках якогось одного лідера чи кліки, тому ймовірно зроблять усе можливе для нейтралізації сценарію авторитарного реверсу, який загрожує перерозподілом та втратою власності і капіталу.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз політико-культурної компоненти електорального процесу постсоціалістичного суспільства (на прикладі України, Росії та Польщі), в результаті якого сформульовано ряд висновків.

Зазначено, що виборчий процес набуває вирішальної ваги серед інших політичних процесів, що зумовлено загальною демократизацією, яка стала однією з головних тенденцій сучасного світового розвитку. Ґрунтуючись на аналізі категоріально-апаратної бази дослідження виборів, здійснено концептуальну демаркацію між поняттями „виборчий процес” та „виборча кампанія”. Пропонується виборчу кампанію розглядати як фрагмент електорального процесу, обмежений топологічними і хронологічними рамками (політичним простором та історичним часом), а сам виборчий процес - як сукупність електоральних кампаній.

Обґрунтовано, що особливості виборчого процесу визначаються якісними характеристиками електоральної культури, яка, виступаючи концентрованим виразом політичної культури, здатна здійснювати вирішальний вплив на політичний процес трансформаційного (постсоціалістичного) суспільства. Електоральна культура (культура політичних виборів) - це сукупність типових, відносно сталих знань, уявлень, настанов, переконань, цінностей, символів, орієнтацій, навичок, зразків поведінки, які проявляються у виборчому процесі та транслюються від генерації до генерації певної нації, але мають істотний трансформаційний потенціал та проступають в діяльності суб'єктів електорального процесу та у функціонуванні демократичних інститутів.

Наголошено, що рівень політичної культури (в тому числі й базової її складової - електоральної культури) суспільства визначається, насамперед, рівнем існування та прояву в політичній практиці притаманних йому демократичних традицій. У результаті аналізу історії українського державотворення визначено базові характеристики політичної культури українського народу, які певною мірою є притаманними йому протягом усієї історії: демократизм, конституціоналізм, егалітаризм, екзистенційний індивідуалізм, регіоналізм тощо. Демократична налаштованість української політичної культури виступає у якості основної ідеї власного етатистського розвитку.

Виявлено регіональну специфіку виборчого процесу в Україні: на Заході та в Центрі превалюють демократичні, а на Сході та Півдні - авторитарні настанови в політичній свідомості електорату. Це зумовлено регіональною диференціацією в політичній культурі українського народу, починаючи з часів роздрібненості Київської Русі й існування Галицько-Волинської Русі. Зазначено, що у розвитку політико-ментальної диференціації українства суттєву роль відіграла Берестейська 1596 р. церковна унія, за якою галицька гілка починає сповідувати греко-католицизм, який світоглядно є близьким західному способу життя, а наддніпрянська - залишається в православній традиції, яка орієнтована на збереження та консервування оригінального світогляду східного слов'янства.

Визначено місце і роль „Помаранчевої революції” 2004 р. як важливого етапу демократизації політичної свідомості багатьох українських громадян, які на практиці довели можновладцям, що є справжнім джерелом державної влади. Але сьогодні можемо констатувати більше зміну політичних еліт в Україні, ніж радикальні зміни в соціально-політичних процесах. Найголовнішим чинником появи „майданового” громадянського суспільства потрібно вважати відсутність і фактичну недієвість цивілізованих, процедурних шляхів донесення громадянським суспільством інтересів громадян до авторитарної державної влади.

Окреслено тенденції становлення культури виборчого процесу в Україні у контексті аналізу її політичного режиму на основі розгляду еволюції електоральної культури українського народу у період новітньої державної незалежності. У період з 1991 р. до 2004 р. відбулася поступова переорієнтація настанов політичної культури України з лівих етатистсько-патерналістських цінностей комуністичної епохи на правоцентристські цінності європейської демократії. Разом з тим, залишається великий вплив рудиментів авторитарної свідомості та радянської субкультури. В електоральній культурі українців домінує орієнтація на особу лідера певної політичної сили, що є свідченням початкового рівня демократичної культури. Спостерігається популярність опозиційних сил, що свідчить про низький рівень довіри вітчизняних виборців до влади та призводить до відчуження громадян від владних інституцій.

В Україні після „Помаранчевої революції” 2004 р. формується початкова демократична політична культура з превалюванням олігархічних тенденцій, авторитарні нашарування попередньої епохи повільно почали відступати, формуються деякі передумови для відновлення національної демократичної традиції. Але фактично на сьогодні в Україні існує олігархічний режим електоральної демократії, за якої народ на конкурентних виборах обирає еліту, але всі важелі управління знаходяться в руках небагатьох представників крупного національного капіталу.

Обґрунтовано, що українська електоральна культура сьогодні розвивається у двох напрямах. По-перше, вона все ще пов'язана з радянським минулим, з радянською виборчою реальністю, тому відхід від тих традицій викликає культурний розрив. У зв'язку з цим у свідомості, психології громадян України дуже поширеним є так званий екзистенційний вакуум (відсутність чітко сформованих ідеологій), консумеристська культура (на неї також можна списати питання з підкупами), високий рівень недовіри політичним інститутам й інституціям (у тому числі й інституту виборів). Водночас Україна завдяки процесам глобалізації входить до світової спільноти, рівень електоральної культури якої дуже відрізняється. Саме тому другий напрям включає постматеріалістичний розвиток української електоральної культури, її медіа-спрямованість, відхід від традиційних уявлень про політику.

Систематизовано політичні технології, що застосовуються в електоральному процесі України шляхом розкриття їх якісного змісту. Зазначено, що особливості виборчих технологій в Україні визначаються закритим непублічним характером процесу виборів, міфологізацією виборчих кампаній з активним застосуванням так званих „брудних” технологій або „чорного PR”. Звертання до таких технологій здійснюється в контексті доволі широкого застосування адміністративного ресурсу. Перспектива демократизації політичного життя України пов'язана з утвердженням в нашій PR-практиці двосторонньої симетричної моделі „паблік рілейшнз”, що має наступні принципи: взаєморозуміння й партнерство з об'єктом впливу, максимальне врахування інтересів і мотивації об'єкта, відмова від пропаганди, фальсифікацій й неправди, зростання ролі етичного аспекту.

Визначено політико-культурні чинники електорального процесу пострадянської Росії, в якості яких виступає кореляція авторитарної традиції та демократичної модернізації. Зазначено, що в період з 1991 до 2007 рр. відбулася поступова переорієнтація настанов політичної культури Росії з демократичних, західних цінностей на традиційні, національні, етатистсько-патерналістські цінності. Отримала превалювання політична течія, яку умовно можна назвати неослов'янофільською. Її сутність полягає в обстоюванні особливого, свого шляху для Росії на основі міцної централізованої влади, громадського колективізму і особливого духовного складу російського народу. Задля зовнішньої легітимації авторитарного режиму здійснюється пошук необхідних ідеологем на кшталт „суверенна”, „керована” демократія. Ці поняття, будучи покликаними пояснювати „національний колорит” та „специфіку” Росії, фактично виступають знаряддям обґрунтування та виправдання авторитаризації політичного режиму В. Путіна.

Ґрунтуючись на аналізі електорального процесу Росії, визначено, що в політичній культурі російського електорату домінують конвенційні форми політичної участі, які відповідають нормам існуючого права та традиціям новітньої політичної історії. Найбільш розповсюдженими формами конвенційної участі є, насамперед, голосування на виборах, участь у виборчих кампаніях, локальна політична участь, тобто активність на місцевому рівні, участь у діяльності політичних партій, громадських організацій, профспілок та надання переваги особистому спілкуванню з політиками. Неконвенційні форми політичної участі, серед яких дії поза законом як різноманітні форми політичного протесту, в тому числі насильницькі, мають вкрай обмежене використання в сучасній російській політичній практиці. Сучасну політичну культуру Росії найбільш точно можна охарактеризувати як авторитарно-колективістську.

Виявлено базові цінності у культурі виборчого процесу постсоціалістичної Польщі, специфіка яких полягає у співіснуванні ліберально-демократичних та соціалістично-патерналістських цінностей. Після повалення комуністичного режиму домінували правоцентристські настанови, які були пов'язані з політиками з антикомуністичного табору „Солідарності”, але в 1995-1997 рр. відбувається лівий ренесанс. Правління лівих тривало до 2005 р., коли маятник ідеологічних уподобань польського електорату знову хитнувся праворуч. Періодичні коливання від лівих до правих свідчать про те, що політичній культурі польського електорату ліберально-демократичні настанови існують поряд з соціалістично-етатистськими та превалювання їх в той чи інший період залежить від конкретної соціально-економічної ситуації в країні.

Зазначено, що оригінальною особливістю польської електоральної культури виглядає перенасиченість пропозиції на національному політичному ринку (існує близько 300 партій). Це свідчить про несталість електоральних уподобань, а з іншого боку, про відсутність у політичній ментальності поляків консервативних настанов, що дає змогу країні більш-менш динамічно розвиватися. Серед мотивів голосування превалюють ірраціональні чинники, пов'язані з емоційним сприйняттям особистості політичного лідера, що є показником недостатнього рівня політичної свідомості. Протягом постсоціалістичного періоду сталася помітна трансформація від суто етатистських настанов до прагматичного розуміння того, що лише індивідуальною працею можна створити особистий добробут. Перспективи розвитку польської електоральної культури пов'язані з її інтегрованістю до загального європейського контексту.

Здійснено на основі компаративістського підходу розгляд особливостей еволюції електоральної культури в постсоціалістичних Україні, Росії та Польщі та визначено перспективу їх розвитку. Траєкторія політико-культурних трансформацій у досліджуваних країнах така: в Польщі відбулася антикомуністична революція знизу (народний антикомуністичний рух „Солідарність” на чолі з Л. Валенсою), в Україні і Росії сталися національно-визвольні революції у виконанні колишньої компартноменклатури на чолі з лідерами-реформаторами Л. Кравчуком та Б. Єльциним. Це багато в чому призвело до того, що в період з початку 1990-х до середини 2000-х рр. в Україні трансформації набули вигляду еволюції електоральної культури (по спадаючій для лівих); у Польщі - у вигляді ідеологічного маятнику: виборці голосують або за правоцентристів (перша половина 90-х років), або за нових лівих (з середини 90-х до середини 2000-х років); у Росії демократична еволюція 90-х була перервана з початку 2000-х завуальованим авторитарним реверсом.

Зміст національних політичних традицій, який багато в чому детермінує розвиток політичної культури в тій чи іншій країні, дозволяє в цілому оптимістично оцінити перспективу демократичної еволюції Польщі та України та поки що песимістично - найближчу перспективу демократизації Росії.

На основі проведеного дослідження розроблено конкретні рекомендації щодо шляхів реформування виборчої системи, удосконалення умов та змісту електорального процесу в Україні, запропоновано конкретні заходи задля прискорення формування інтегративної демократичної електоральної культури українського народу та розроблено і запропоновано комплекс заходів, спрямованих на розширення народоправчих процедур і практик та консолідацію демократії для завершення переходу до демократії в Україні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Поліщук І. О. Еволюція культури політичних виборів в Україні : [моногр.] / І. О. Поліщук. -- Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. -- 352 с.

2. Поліщук І. О. Державотворча традиція України: політико-культурний вимір : [наук. моногр.] / І. О. Поліщук, В. І. Чигрінов. -- Харків : ХІБМ, 2006. -- 380 с.

3. Поліщук І. О. Зміни в політичній культурі електорату Харківської області за підсумками виборів 2002 р. / І. О. Поліщук // Регіоналізація і вибори як засоби удосконалення владних відносин в Україні: теорія і практика : наук. моногр. / [В. В. Лісничий, В. О. Грищенко, О. В. Радченко та ін.]. -- Харків : Вид-во Хар РІ УАДУ „Магістр”, 2003. -- С. 490--507.

4. Поліщук І. О. Демократична традиція як фактор сталого розвитку Української державності / І. О. Поліщук // Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект : наук. моногр. / [Ю. О. Куц, В. В. Мамонова, О. К. Чаплигін та ін.]. -- Харків : Вид-во Хар РІ НАДУ „Магістр”, 2008. -- С. 59--75.

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

5. Поліщук І. О. Синдром радянськості / І. О. Поліщук // Нова політика. -- 2001. -- № 3. -- С. 58--62.

6. Поліщук І. О. Політичні знання та політичні інтереси громадян у контексті виборчого процесу: вітчизняний та іноземний досвід / І. О. Поліщук // Людина і політика. -- 2001. -- № 4. -- С. 87--96.

7. Поліщук І. О. Політичні орієнтації нової генерації / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2001. -- № 518. -- С. 84--89.

8. Поліщук І. О. „І панів не було, а були старшини: хто старший літами і розумніший...” / І. О. Поліщук // Віче. -- 2001. -- № 5. -- С. 108--119.

9. Поліщук І. О. Козацькі традиції / І. О. Поліщук // Нова політика. -- 2002. -- № 2. -- С. 57--61.

10. Поліщук І. О. Громадяни як виборці: проблема формування свідомої позиції / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2002. -- № 555. -- С. 148--156.

11. Поліщук І. О. Демократичні традиції в Україні / І. О. Поліщук // Людина і політика. -- 2003. -- № 2. -- С. 63--70.

12. Поліщук І. О. Електоральний процес-2002 в Україні в контексті глобалізації / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2003. -- № 592. -- С. 364--373.

13. Поліщук І. О. Опозиція на Харківщині: сьогодення та перспективи (за підсумками 2003 року) / І. О. Поліщук, Є. С. Ярошенко // Актуальні проблеми внутрішньої політики. -- К. : Вид-во НАДУ, 2004. -- Вип. 1. --С. 197--202.

14. Поліщук І. О. Партійний простір України та Харківської області в контексті реформування політичної системи / Поліщук І. О., Давидова І. Г., Ярошенко Є. С. // Актуальні проблеми внутрішньої політики. -- К. : Вид-во НАДУ, 2004. -- Вип. 1. -- С. 107--114.

15. Поліщук І. О. Ідея соборності України як парадигма політичної свідомості національної еліти в кінці ХХ - на початку ХХІ століття / І. О. Поліщук, Є. С. Ярошенко // Актуальні проблеми внутрішньої політики. -- К. : Вид-во НАДУ, 2004. -- Вип. 2. -- С. 54--59.

16. Поліщук І. О. Еволюція влади в Україні: проблеми та здобутки / І. О. Поліщук, О. І. Романюк // Актуальні проблеми внутрішньої політики. -- К. : Вид-во НАДУ, 2004. -- Вип. 3. -- С. 90--98.

17. Поліщук І. О. Парламентські вибори в Росії 2004 р. як вияв політичної культури електорату / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2004. -- № 643. -- С. 210--217.

18. Поліщук І. О. Виборчий процес як детермінанта сучасної політики / І. О. Поліщук // Політичний менеджмент. -- 2005. -- № 3. -- С. 137--146.

19. Поліщук І. О. Виборчі технології в президентській кампанії-2004 в Україні: гра на „грані фолу” / І. О. Поліщук // Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія „Філософія. Соціологія. Політологія”. -- Дніпропетровськ, 2005. -- Вип. 12. -- С. 224--230.

20. Поліщук І. О. Ґенеза та сучасність концепції „політичної культури” / І. О. Поліщук // Грані. -- 2005. -- № 4. -- С. 125--128.

21. Поліщук І. О. „Електоральний процес” та „електоральна кампанія”: спроба понятійного розмежування / І. О. Поліщук // Грані. -- 2005. -- № 6. -- С. 121--124.

22. Поліщук І. О. Концепція політичної культури: структурний аспект / І. О. Поліщук // Персонал. -- 2005. -- № 6. -- С. 26--30.

23. Поліщук І. О. Політичний PR як засіб навчання електорату / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2005. -- № 702. -- С. 123--129.

24. Поліщук І. О. Політичні партії як суб'єкти виборчого процесу / І. О. Поліщук // Політичний менеджмент. -- 2005. -- № 6. -- С. 42--49.

25. Поліщук І. О. Вибори по-сусідські / І. О. Поліщук // Політика і час. -- 2006. -- № 1. -- С. 59--69.

26. Поліщук І. О. Еволюція культури виборів в незалежній Україні / І. О. Поліщук // Грані. -- 2006. -- № 2. -- С. 113--117.

27. Поліщук І. О. Парламентські вибори в Україні 2006 р.: підсумки, висновки, пропозиції / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2006. -- № 737. -- С. 110--119.

28. Поліщук І. О. Нелегкий польський шлях / І. О. Поліщук // Політика і час. -- 2006. -- № 6. -- С. 37--48.

29. Поліщук І. О. Помаранчева революція: демократичний сплеск чи прорив? / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2007. -- № 760. -- С. 19--29.

30. Поліщук І. О. Вибори-2007 в Росії як етап „плану Путіна” / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2007. -- № 785. -- С. 68--71.

31. Поліщук І. О. Політико-культурні трансформації в Україні і Польщі в контексті електорального процесу / І. О. Поліщук // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія „Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини”. -- Вип. 325--326. -- Чернівці : Рута, 2007. -- С. 112--117.

32. Поліщук І. О. Дострокові парламентські вибори 2007 р. в Україні і Польщі як механізм розв'язання політичної кризи / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- № 796. -- С. 113--119.

33. Поліщук І. О. Електоральна культура: від поняття до концепції / І. О. Поліщук // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- № 810. -- С. 122--129.

Інші публікації:

34. Поліщук І. О. Демократія як домінанта у системі цінностей посткомунізму / І. О. Поліщук // Проблемы демократии в реформируемой Украине : сб. науч. трудов. -- Харьков, 1997. -- С. 15--16.

35. Поліщук І. О. Президентська влада в Україні на тлі електоральних орієнтацій / І. О. Поліщук // Президентская власть в демократической республике. -- Харків : ХГИ „Народная украинская академия”, 1999. -- С. 21--23.

36. Поліщук І. О. Проблеми політичної культури пострадянського українського соціуму / І. О. Поліщук // Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть : міжнар. конф. до 70-річчя ХДАК, 27--28 жовт. 1999 р. -- Харків : ХДАК, 1999. -- Ч. І. -- С. 68--70.

37. Поліщук І. О. Історія політичної думки в Україні : [курс лекцій] / І. О. Поліщук, В. І. Чигринов. -- Харків : ХІБМ, 2000. -- 67 с.

38. Поліщук І. О. Демократичний процес в Україні очима молодої генерації / І. О. Поліщук // Розвиток демократії в Україні : міжнар. канадсько-українська наук. конф., 29 вер.--1 жовт. 2000 р. -- Харків : Центр Освітніх Ініціатив, 2001. -- С. 696--711.

39. Полищук И. А. Развитие идей государственности в козацко-гетьманский период / И. А. Полищук, В. И. Чигринов // Политология : учеб. пособ. для вузов / [под. ред. Н. И. Сазонова]. -- Харьков : Фолио, 2001. -- С. 123--128.

40. Поліщук І. О. Реформа державної влади в Україні: проблеми деконцентрації та децентралізації / І. О. Поліщук, В. В. Рубан // Регіон: стратегія та пріоритети. -- 2001. -- № 1. -- Т. 1. -- С. 15--18.

41. Полищук И. А. Основные идеи государственности в конституции П. Орлика/ И. А. Полищук, В. И. Чигринов // Политология : учеб. пособ. для вузов / [под. ред. Н. И. Сазонова]. -- Харьков : Фолио, 2001. -- С. 128--130.

42. Полищук И. А. Этнонациональная политика Украины / И. А. Полищук, А. М. Куц // Политология : учеб. пособ. для вузов / [под. ред. Н. И. Сазонова]. -- Харьков : Фолио, 2001. -- С. 654--668.

43. Поліщук І. О. Партії у політичній свідомості студентської молоді / І. О. Поліщук // Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце у політичній трансформації суспільства : наук. зб. -- Харків : Хар РІ УАДУ, 2001. -- С. 68--72.

44. Поліщук І. О. Взаємозалежність між політичними знаннями та політичними інтересами громадян / І. О. Поліщук // Політична наука : предмет та методологічні засади : міжнар. наук. конф., 16--18 трав. 2001 р. : зб. матер. --Харків : Регіон-інформ, 2001. -- С. 189--196.

45. Поліщук І. О. Державотворчий досвід українства у 1917-1920 рр.: підсумки і уроки / І. О. Поліщук // Політика : історія і сучасність : зб. наук. ст. -- Миколаїв ; Одеса : ТОВ ВіД, 2002. -- С. 91--98.

46. Поліщук І. О. Методичні рекомендації з вивчення підсумків виборів 2002 р. в Україні: загальнонаціональний та регіональний аспекти / Поліщук І. О., Давидова І. Г., Нікітін В. В. -- Харків : ХарРІ УАДУ, 2002. --25 с.

47. Поліщук І. О. Виборний процес 2002 р.: регіональний вимір / І. О. Поліщук // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : конф. молодих науковців, 17--19 квіт. 2002 р. -- Харків : ХДАК, 2002. --С. 51-52.

48. Поліщук І. О. Деякі підсумки виборів 2002 року на Харківщині / І. О. Поліщук // Виборча кампанія 2002 : реальність, результати, перспективи : зб. наук. стат. (за матеріалами ХІІІ Харківських політологічних читань). -- Харків : Право, 2002. -- С. 78--81.

49. Поліщук І. О. Нова конфігурація партійного простору як вияв демократизації виборчого процесу в Україні. Загальнонаціональний та регіональний аспекти / І. О. Поліщук // Демократична освіта та розвиток демократії : ІІ міжнар. конф. в рамках українського-канадського проекту „Демократична освіта”. -- К. : Ай Бі, 2003. -- С. 398--498.

50. Поліщук І. О. Політичні цінності та символіка як об'єкт та засіб маніпуляцій електоратом / І. О. Поліщук // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності : зб. наук. тез (за матеріалами XV Харківських політологічних читань). -- Харків : НЮАУ, 2004. -- С. 163--166.

51. Поліщук І. О. Складові масової свідомості в контексті сучасних маніпулятивних технологій / І. О. Поліщук // Політика : історія і сучасність : зб. наук. праць. -- Миколаїв ; Одеса, 2004. -- Вип. 2. -- С. 196--204.

52. Поліщук І. О. Національна політична культура як фактор політичного процесу / І. О. Поліщук // ХХІ століття : альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія : Четверта міжнар. наук.-теорет. конф., 26--27 трав. 2005 р. -- К., 2005. -- Ч. 1. -- С. 257--260.

53. Поліщук І. О. Поняття „електоральна культура” / І. О. Поліщук // Проблеми формування електоральної культури населення : зб. наук. ст. (за матеріалами ХVІІ Харківських політологічних читань). -- Харків : НЮАУ, 2005. -- С. 71--72.

54. Полищук И. А. Политтехнологи на выборах [Электронный ресурс] / И. А. Полищук // РакурсИнфо-Аналитика. -- 2005. -- Режим доступа : http://www.rakurs.info/index.23-05.

55. Полищук И. А. Кто пройдет в парламент? Часть I. Харьковщина [Электронный ресурс] / И. А. Полищук // РакурсИнфо-Аналитика. -- 2005. -- Режим доступа : http://www.rakurs.info/index.26-05.

56. Полищук И. А. Феномен Майдана [Электронный ресурс] / И. А. Полищук // РакурсИнфо-Аналитика. -- 2005. -- Режим доступа : http://www.rakurs.info/index.31-05.

57. Полищук И. А. За что и почему будут голосовать на выборах-2006? [Электронный ресурс] / И. А. Полищук // РакурсИнфо-Аналитика. -- 2006. -- Режим доступа : http://www.rakurs.info/index.05-06.

58. Поліщук І. О. Електоральний процес як проблема політології: бібліографічний огляд / І. О. Поліщук // Форум : сусп.-політ. журн. -- 2006. -- № 2. -- С. 50--55.

59. Поліщук І. О. Польські і російські політико-культурні впливи в Україні на її шляху до Європи / І. О. Поліщук // Ucrainica Polonica. -- Київ--Житомир, 2006. -- Т. 3. -- С. 204--213.

60. Поліщук І. О. Культура взаємодії між народом і владою: епохальні трансформації / І. О. Поліщук, В. І. Чигрінов // Ринкова трансформація економіки : зб. наук. праць. -- Харків : ХІБМ, 2007. -- Вип. 10. -- С. 207-218.

61. Поліщук І. О. Особливості виборчого процесу 2007 р. в Україні / І. О. Поліщук // Політичні процеси в Україні очима харків'ян : наук. видання. -- Харків : Інститут соціально-політичних ініціатив, 2008. -- С. 43--50.

62. Полищук И. А. Лидер у нас - распорядитель списка / И. А. Полищук // Політичні процеси в Україні очима харків'ян : наук. видання. -- Харків : Інститут соціально-політичних ініціатив, 2008. -- С. 127--128.

63. Поліщук І. О. Що необхідно зробити, щоб демократизувати систему місцевих виборів / І. О. Поліщук // Думки харківські : матер. круглого столу „Стратегія розвитку Харкова для майбутнього мера”, 22 квіт. 2008 р. -- Харків : Центр підтримки реформ, 2008. -- С. 30.

АНОТАЦІЇ

Поліщук І. О. Електоральний процес постсоціалістичного суспільства: політико-культурний вимір (на прикладі України, Росії та Польщі) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2009 р.

Дисертація присвячена дослідженню політико-культурної специфіки електорального процесу постсоціалістичного суспільства у контексті компаративістського аналізу виборчих кампаній України, Росії та Польщі. Узагальнено основні теоретико-методологічні підходи щодо визначення сутності електорального процесу, здійснено концептуалізацію електоральної культури як індикатора вимірювання якісного стану політичного розвитку трансформаційних суспільств.

Відтворюється історична ретроспектива формування підґрунтя культури виборів українського народу шляхом виокремлення демократичних традицій національного державотворення. Окреслюються подальші тенденції становлення електоральної культури України, Росії та Польщі. Розроблено перелік рекомендацій, спрямованих на формування інтегративної, демократичної політичної культури українського народу та оптимізацію електорального процесу в сучасній Україні.

Ключові слова: електоральний процес, постсоціалістичне суспільство, електоральна культура, демократія, демократизація, політичні технології, українське державотворення.

Полищук И. А. Электоральный процесс постсоциалистического общества: политико-культурное измерение (на примере Украины, России и Польши). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты та процессы - Черновецкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2009 г.

Диссертация посвящена исследованию политико-культурной специфики электорального процесса постсоциалистического общества посредством компаративистского анализа избирательных кампаний Украины, России и Польши. Указаны основные обстоятельства, способствующие актуализации политико-культурного фактора в избирательном процессе трансформационных социумов. В работе обобщаются базовые теоретико-методологические подходы к определению сущности и особенностей электорального процесса в политико-культурном контексте. Рассмотрены основные разновидности политических процессов, феномен постсоциалистического общества в трансформационном контексте.

Электоральный процесс анализируется как системное явление, функционирование которого детерминировано совокупностью субъективных и объективных факторов. Продемонстрировано демократическую содержательную основу процесса политических выборов, осуществляется его факторный анализ, проводится ретроспективный обзор концепций политической культуры, раскрываются базовые характеристики категории „электоральная культура”. В работе приводятся авторские дефиниции понятий „электоральный процесс”, „избирательная кампания”, „электоральная культура”, вводится категория „воутинговая партийная система”. Выделены этапы проведения избирательных кампаний. Рассматриваются наиболее актуальные для переходных обществ модели электоральной культуры. Осуществляется концептуализация электоральной культуры как исторически обусловленного феномена и базовой идеологемы избирательного процесса, индикатора измерения качественного состояния политического развития трансформационных обществ. Сформулирована версия ранжирования внутренних и внешних факторов электорального поведения индивида. Рассмотрена система факторов неучастия избирателей в голосовании.

Воспроизводится историческая ретроспектива формирования основы культуры выборов украинского народа путем выделения демократических традиций суверенного национального государственного строительства. Проанализированы политико-культурные детерминанты исторического процесса украинского государствообразования, раскрываются исторические причины региональной специфики избирательного процесса в Украине. Исследование осуществлено на примере исторических украинских государств (Киевская Русь, Галицко-Волынское королевство, Козацкая республика, УНР и ЗУНР), которые были образцами национальной политической традиции. Рассмотрены демократические институты в политической традиции украинского народа. Проанализированы социокультурные и исторические различия между надднепрянской и галицкой ветвью украинского народа, этатистские и аэтатистские характеристики украинской исторической политической культуры.

Осуществлен анализ эволюции электоральной культуры украинского народа в период новейшей государственной независимости. Проанализированы идеологические ориентации голосования украинских избирателей в ходе проведения общенациональных кампаний по выборам президента Украины и Верховной Рады Украины. Рассмотрены причины политической активности украинских граждан во время политических событий ноября-декабря 2004 г., природа и реальные последствия „Оранжевой революции” для развития украинского общества и политикума. Проанализированы механизмы формирования демократической электоральной культуры, специфика взаимодействия электоральной культуры и политического режима в современной Украине. Рассмотрена история возникновения и кристаллизации политических технологий в избирательном процессе, проанализированы различные концептуальные модели политического PR c точки зрения их манипулятивного потенциала.

Раскрываются политтехнологические приемы проведения избирательных кампаний в Украине, России и Польше. Проведены типологизации современной электоральной культуры Украины, России и Польши по критерию политических режимов, уровня абсентеизма, рациональности политического выбора и др. Сформулированы футурологические гипотезы о перспективах демократизации Украины, России и Польши. Осуществлено моделирование возможных альтернатив развития электоральной культуры Украины, а также рассмотрены перспективы эволюции украинского государства в ХХІ столетии. Указываются основные направления развития украинской электоральной культуры. Разработан перечень рекомендаций, направленных на формирование интегративной, демократической политической культуры украинского народа и оптимизацию электорального процесса в современной Украине.

Ключевые слова: электоральный процесс, постсоциалистическое общество, электоральная культура, демократия, демократизация, политические технологии, украинское государственное строительство.

Polishchuk I. O. Electoral process in a postsocialist society: political -cultural measurement (on example of Ukraine, Russia and Poland) - Manuscript.

The doctoral dissertation in political sciences on speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Yury Fedkovych Chernivtsy national university, Chernivtsy, 2009.

The dissertation is devoted to the political-cultural specificity of electoral process in a post-socialist society in the context of comparative analysis of election campaigns in Ukraine, Russia and Poland. The basic theoretical and methodological approaches to definition of electoral process essence are generalised. The conceptual idea of electoral culture as an indicator of qualitative state measurement of political development in transformation societies has been developed.

The historical retrospective of a cultural basis formation of elections of the Ukrainian people by allocation of democratic traditions in the national state building has been recreated. Further tendencies in formation of electoral culture of Ukraine, Russia and Poland have been specified. The list of the recommendations directed on formation of integral, democratic, political culture of the Ukrainian people and optimisation of electoral process in modern Ukraine has been developed.

Key words: electoral process, a postsocialist society, electoral culture, democracy, democratisation, political technologies, the Ukrainian state building.

Размещено на Allbest.ru