Етнополітичний аспект угорсько-українських міждержавних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І.Ф. КУРАСА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність: 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ УГОРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН

Гузинець Юрій Іванович

КИЇВ - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з вельми чутливих питань системи міжнародних, і особливо міждержавних відносин в країнах Європи є етнополітичні питання. Безперечно, що етнополітичний аспект в міждержавних відносинах набуває особливої ваги за сучасних умов поширення і поглиблення європейського інтеграційного процесу.

Величезний інтерес до етнополітичних процесів в Європі наприкінці ХХ і на початку ХХІ століть виник завдяки посиленню етнічного чинника у міждержавних відносинах країн центральноєвропейського регіону як у позитивному, так і в негативному контекстах. Тому наукове дослідження саме ефективних методів вирішення етнополітичних проблем у міждержавних відносинах набувають надзвичайної ваги і актуальності у сучасному світі. Прикладом використання конструктивних методів вирішення етнополітичних питань у системі міждержавних відносин слугують сусідні країни - Українська держава і Угорська Республіка.

На сьогодні тенденція до пошуку компромісів у етнополітичних питаннях між двома країнами - Україною та Угорщиною, стала одним з головних алгоритмів міждержавних відносин двох сусідніх країн, охоплюючи не тільки політичну, але й економічну та культурну сфери життя їх народів. Пошуки консенсусу між межуючими геополітичними сусідами першого порядку Україною та Угорщиною в сферах захисту національних меншин, у врегулюванні внутрідержавних етнонаціональних відносин, мають системний і цілеспрямований характер.

У зв'язку з цим стає зрозумілою актуальність і важливість даного політологічного дослідження, яке є спробою виявлення основних тенденцій розвитку міждержавних відносин між Україною та Угорщиною у етнополітичній сфері. Вкрай важливим є вивчення і європейського досвіду етнополітики Угорщини за умов її повноправного членства в Європейському Союзі, а також у зв'язку з особливою специфікою етнополітичних чинників у зовнішній політиці Угорської Республіки

Вагомість дослідження етнополітичної складової міждержавних стосунків країн Центральної Європи, зокрема, України та Угорщини виявляється у наявності потужного доробку вчених двох країн. Ґрунтовно розробляються основи державної етнополітики, етнополітичного менеджменту та правові аспекти регулювання розвитку міжнаціональних відносин, у тому числі міжнародно-правові засади гарантії прав національних меншин, зокрема у працях вітчизняних науковців В.Євтуха, В.Колісника, І.Кураса, В.Котигоренко, Я.Лазура, Ю.Левенця, В.Нікітюка, М.Панчука, Л.Рябошапко, М.Тиводара, М.Товта. Масив наукової літератури в Угорщині з питань національних меншин презентовано монографічними дослідженнями А.Гергейя, Л.Сарки, Ф.Глатца, Ф.Геребена, І.Ковача. Утім, порівняльний політологічний аналіз етнополітики саме двох сусідніх держав України та Угорщини і відповідно дослідження специфіки її реалізації вченими двох країн поки що не зроблено. Зокрема, у вітчизняній фаховій політологічній літературі спостерігається недостатність публікацій стосовно питань українсько-угорського співробітництва в етнополітичній сфері, питань диференційного впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на формування етнополітики в Угорщині і в країнах Центральної Європи в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках планових науково-дослідних тематик відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: а саме: «Регіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери в Україні у 1992-2007 рр.» (державний реєстраційний №0105U000089) та «Закарпаття в етнополітичному вимірі» (державний реєстраційний №0208U000844).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного політологічного аналізу масиву документальних джерел, наукової літератури і статистичних даних дослідити основні етнополітичні чинники у формуванні міждержавних відносин між Україною та Угорщиною.

Виходячи з мети, сформульовані наступні наукові завдання, які обумовлюють структурні напрямки дисертаційної роботи:

- охарактеризувати стан наукового опрацювання проблеми, її інформаційне забезпечення, джерельну базу, а також методи політологічного аналізу;

- дослідити політичні та економічні детермінанти угорсько-українського співробітництва у сфері етнонаціонаціональних відносин;

- виявити специфіку етнонаціональної політики Угорської Республіки;

- охарактеризувати роль етнополітичних чинників у формуванні зовнішньополітичної лінії Угорщини щодо України;

- виділити спільне і особливе в українському напрямі політики правлячих праволіберальної і ліволіберальної коаліцій в Угорській Республіці;

- здійснити порівняльний політологічний аналіз досвіду регулювання внутрідержавних етнонаціональних відносин в Україні і в Угорщині;

- проаналізувати систему підтримки закордонних одноплемінників в Угорщині і Україні;

- дослідити систему захисту прав національних меншин;

- розкрити основні напрями, види і форми міждержавного етнополітичного співробітництва Угорщини з Україною на сучасному етапі;

- простежити розвиток етнополітичної взаємодії на прикордонних територіях України та Угорщини.

Об'єктом наукового дослідження є угорсько-українські міждержавні відносини на межі ХХ-ХХІ століть.

Предметом дослідження є спільне та особливе в етнополітиці України та Угорщини в питанні захисту національних меншин, а також політологічний аналіз етнополітичних чинників міждержавних відносин двох сусідніх країн.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період постсоціалістичної трансформації в Угорщині та в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є використання міждисциплінарного підходу як методу комплексного аналізу політичних процесів. Базовою методологічною основою дисертаційної роботи є системний підхід та геополітичний аналіз, що дають можливість надати цілісне бачення ролі і місця етнополітичного фактору в загальній системі міждержавних відносин України та Угорщини.

Для вирішення головної мети і основних наукових завдань дослідження використано сукупність загальнонаукових і прикладних методів пізнання. Поєднано логічний, порівняльний підходи з комплексним і системним аналізом передумов, основних чинників еволюції та результатів і наслідків політики Угорщини щодо України. Застосовано загальні принципи наукового пізнання - об'єктивність, історизм, системність, конкретність.

У ході дослідження теми використовувалися також наступні методи: аналізу і синтезу - для деталізації об'єкта і предмета дослідження; порівняння - для зіставлення фактичних даних у хронологічному розрізі; групування - для визначення залежності показників від дії конкретних груп чинників; монографічний - для висвітлення системи формування і реалізації зовнішньополітичної лінії Угорщини щодо України; моделювання і прогнозування - для формулювання рекомендацій щодо оптимізації угорсько-українського співробітництва.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що на основі аналізу комплексу різноманітних за характером та змістом документальних джерел, зарубіжної та вітчизняної наукової літератури у роботі вперше зроблена спроба комплексного вивчення механізму формування двосторонніх українсько-угорських міждержавних відносин у етнополітичній сфері.

У дисертаційному дослідженні були здобуті результати, новизна яких міститься у таких положеннях:

- вперше в українській політичній науці здійснено політологічний аналіз ролі етнополітичних факторів у політиці праволіберальної (1998-2002 рр.) і ліволіберальної (2002-2006 рр.) угорської влади стосовно України;

- комплексно і системно здійснено науковий аналіз ролі і місця України в системі східної політики Угорщини на сучасному етапі;

- дістав подальший розвиток компаративний аналіз взаємодії Угорщини з Україною в системі міжнародних відносин у регіоні Центральної та Східної Європи на етапі постсоціалістичної трансформації;

- доведено, що ефективна етнополітика органів місцевого самоврядування на прикордонних територіях з етнічно змішаним складом населення посилює міждержавні стосунки сусідніх країн;

- на основі порівняльного аналізу досліджено основні етнополітичні чинники і суб'єкти (поліетнічний склад населення країни, громадські об'єднання національних меншин, угорська діаспора, політико-правові засади та інститути регулювання міжетнічних відносин), які вирішальним чином впливали і на сьогодні мають потужний вплив на формування і реалізацію зовнішньої політики Угорщини щодо України;

- обґрунтовано, що специфікою етнічної ситуації та міжнаціональних відносин у країнах Центральної та Східної Європи є те, що найбільші національні меншини на їх території мають поряд державу материнського народу і можуть сподіватися на її підтримку в справі збереження національної самобутності і захисту прав національних меншин, а це разом з іншим підносить етнополітичні питання на рівень системи міждержавних стосунків;

- виявлено, що особливою специфікою зовнішньої політики Угорщини, як щодо України, так і на міжнародній арені - є значний вплив на її формування та реалізацію етнополітичних чинників;

- структуризовано етнополітичні чинники Угорської Республіки в контексті досліджуваної теми;

- - проаналізовано наявні наукові знання щодо об'єкта і предмета дослідження, шляхом залучення, аналізу і синтетичного осмислення інформації раніше не використовуваних джерел представлено на цій основі авторську концепцію проблеми.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення, теоретичні висновки та фактичний матеріал можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з проблем політичної історії України та Угорщини, при написанні навчальних і методичних посібників. Матеріали дисертації можуть бути корисними для розробки та викладення лекційних курсів з етнополітики та етнодержавознавства країн Центральної Європи.

Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх застосування в науково-дослідних, навчальних та прикладних цілях. Практична цінність роботи полягає в можливості використання матеріалів дисертації у практичній роботі місцевих органів влади та центральних дипломатичних служб при координації міждержавного співробітництва. Адже досвід Угорщини у сфері міжетнічних відносин, формування етнонаціональної політики відповідно до європейських та міжнародних стандартів є надзвичайно цінним для України.

Особистий внесок здобувача. Постановка та вирішення всього комплексу завдань дисертаційного дослідження здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено три публікацій. Одну статтю як виступ на міжнародній конференції написано у співавторстві.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснена на міжнародних наукових конференціях, міжнародних науково-практичних семінарах: “Співпраця України, Угорщини, Румунії та Молдови: національна та регіональна безпека, питання меншин, європейська та євроатлантична інтеграція” (Ужгород, 17 лютого 2007 року); “Роль Карпатського Єврорегіону у реалізації програми нового сусідства ЄС” (Ніредьгаза, Угорщина, 23 квітня 2007 року); “Актуальні проблеми конституційно-правового статусу національних меншин: український та зарубіжний досвід” (Ужгород, 17-18 травня 2007 року); “Пріоритети транскордонного співробітництва у руслі регіонального розвитку України після розширення Євросоюзу: практика і досвід Закарпаття” (Ужгород, 24-25 травня 2007 року); “Міжнаціональні відносини та регіональна безпека: сучасні виклики та перспектива” (Ужгород, 6 грудня 2007 року); “Закордонне українство: утвердження української присутності у світі” (Ужгород, 14-15 травня 2008 року).

Публікації. Висновки дисертаційного дослідження опубліковані у чотирьох статтях автора, три з яких у фахових наукових виданнях підготовлені одноосібно, а одна - у збірнику наукових праць за матеріалами міжнародної конференції - у співавторстві.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Дисертаційна робота побудована за проблемним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 195 сторінок, в тому числі основного тексту - 190 сторінок та додатків - 5 сторінок. Список використаних джерел включає 493 найменування на 43 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної роботи, окреслені мета і завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, а також методологічна основа роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерела дослідження теми” - проаналізовано стан наукового вивчення поставленої проблеми, подана характеристика джерел і визначені концептуальні підходи та методологічні засади дослідження.

З метою систематизації наявні публікації автор згрупував таким чином: 1) узагальнюючі наукові дослідження з досвіду етнополітики обох країн, з питань загальноєвропейської інтеграції, міжнаціональних, міжнародних відносин між Україною та Угорщиною; 2) дослідження щодо еволюції угорської зовнішньої політики наприкінці ХХ - початку ХХІ століть, зокрема її етнополітичних чинників українського вектора; 3) публікації з питань зовнішньої політики Угорщини в ході розширення ЄС; 4) роботи про стан і перспективи угорсько-українського співробітництва щодо захисту прав етнічних меншин. Разом з тим у ході характеристики кожної з цих груп наукових розвідок акцентувалася увага на особливостях підходів до висвітлення різноманітних аспектів теми провідними вченими як в окремих державах - Угорщині, Україні, Росії тощо, так і в розрізі конкретних наукових шкіл та праць найавторитетніших дослідників.

Системну зміну політичних, етнополітичних, економічних відносин у міждержавних українсько-угорських зв'язках детальним чином відображає великий масив джерел - договори, угоди, програмні документи урядів, щорічники, документальні джерела і статистичні дані України та Угорщини, загальноєвропейських інституцій, насамперед Європейської Комісії, монографічні студіювання та політологічні розвідки вчених двох сусідніх країн.

Джерельну основу дисертаційного дослідження згруповано наступним чином: законодавство України та Угорської Республіки, зокрема, закони, рішення і постанови парламентів, а також нормативні урядові та відомчі акти; міжнародно-правова і договірно-правова основа співробітництва України та Угорщини, ЄС, Ради Європи; договірно-правова база суб'єктів різних рівнів угорсько-українських стосунків; загальнодержавні українська і угорська офіційна статистика, де найбільш повно відображено динаміку соціально-економічного розвитку країн і регіонів; наукові матеріали та спеціалізовані видання з конкретних політологічних, економічних, соціологічних та інших досліджень; матеріали періодичних видань Угорщини і України.

З'ясовано, що українська гуманітарна наука, також, як і російська, основну увагу надає політико-економічному аналізу специфіки процесу трансформацій в Угорщині. В Україні виразно переважають політологічні студії як з системної трансформації в Угорщині, так і з українсько-угорських міждержавних зв'язків, насамперед, це роботи Д.Ткача, Є.Кіш, О.Задорожного. Ґрунтовне вивчення саме етнополітики, етнополітичних чинників представлено у наукових дослідженнях В.Котигоренка, О.Майбороди, М.Панчука, Л.Рябошапки, М.Товта, які присвячені безпосередньо проблемним питанням національних меншин. Українсько-угорське співробітництво у сфері гарантії прав національних меншин, збереження їх національної самобутності та культурно-національного розвитку висвітлено в роботах угорських дослідників - Д.Варги, А.Берені, суто українській міжрегіональній співпраці присвячено монографії Ж.Людвіг, І.Шулі-Заккара.

Доведено, що з точки зору політологічного аналізу, зовнішня політика держав, як складова міждержавних відносин, є надзвичайно багатогранним явищем, що охоплює і етнополітичний чинник, особливо у контексті захисту прав і свобод національних меншин. У цьому контексті, на думку автора, необхідно виокремити два основних підходи, які застосовуються у практиці більшості європейських країн у царині державної внутрішньої та зовнішньої етнополітики: по-перше - етнодержавницький, що має на меті створення для окремих груп своїх громадян, які становлять меншість від усього населення країни, рівноправних умов для вияву ними як їх власної етнічної ідентичності, так і свідомого почуття громадянсько-державницького патріотизму; по-друге - це етнічний протекціонізм, який полягає у засвідченні моральної підтримки, налагодженні та розвитку культурно-духовних зв'язків, наданні фінансово-матеріальної допомоги власній закордонній національній меншині. Безперечно, що ідеальним варіантом є комбінований варіант імплементації обох підходів з наданням переваги етнодержавницькій позиції.

Концептуально методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на засадах політичного реалізму, як чільного теоретичного підходу до розуміння й аналізу міжнародної діяльності держав як її активних акторів і суб'єктів міжнародних відносин.

Методологічною основою дисертаційного дослідження виступають об'єктивність, органічна єдність теорії і практики; поєднання структурно-функціонального та логічного підходів. Автор в ході дослідження використав міждисциплінарний підхід як метод комплексного аналізу політичних процесів. З метою розгляду етнополітичної концепції, що формується як цілісна система заходів держави, спрямованих на забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємодії між етнокомпонентами суспільства, застосовано системний підхід, який по суті, є базовим у даній роботі. Виходячи з проблематики роботи також використовувався метод порівняльного аналізу як у дослідженні функціонування національних меншин, соціально-політичного статусу національних меншин в Україні та в Угорщині, так і у визначенні характеристик здійснюваної суб'єктами євроінтеграційної політики.

У другому розділі “Політичні та економічні основи угорсько-української міждержавної взаємодії у сфері етнонаціональних відносин” розглянуто політичні пріоритети угорсько-українського міждержавного співробітництва, економічні інтереси сусідніх держав в євроінтеграційному контексті.

У першому підрозділі “Політичні пріоритети” досліджено зовнішньополітичні пріоритети Угорської Республіки, проаналізовано їх вплив на угорсько-українські стосунки. Автор зауважує, що етнонаціональний фактор був визначальним у зовнішньополітичній концепції Угорщини від початку демократичних змін в країні ще протягом 1989-1990 років. І вже на сьогодні такі зовнішньополітичні пріоритети Угорської Республіки, як загальноєвропейська і євроатлантична інтеграція, добросусідські відносини, турбота про угорську національну меншину за кордоном - закріплені на довгостроковий період - до 2020 року в новому концептуальному документі “Стратегія зовнішніх зв'язків Угорщини”.

Обґрунтована думка, що сучасний характер двосторонніх відносин Угорщини з Україною слід оцінити як стабільно позитивний і позбавлений критичних проблемних компонентів. Порівняльний аналіз розвитку угорсько-українського співробітництва, дозволив автору дисертації констатувати посилення двох принципово важливих елементів в системі двосторонніх міждержавних стосунків. По-перше - це активізація політичного діалогу, загальне підвищення уваги з боку Угорщини до співробітництва з Україною в галузі європейської та євроатлантичної інтеграції. По-друге, це динамічне зростання обсягів двостороннього торговельно-економічного співробітництва.

Докладно досліджено політико-правову еволюцію двосторонніх міждержавних відносин між Угорщиною та Україною, включно і в етнополітичному співробітництві.

Проаналізовано сутнісні зміни у зовнішній політиці Угорщини щодо України у зв'язку із зміною геополітичної ситуації в Європі. Насамперед, розглянуто сутність програм сусідства Угорщина-Україна-Словаччина на бюджетний період 2007-2013 років, детально досліджено ініціативу Угорської Республіки щодо впровадження міжурядової Угоди про правила місцевого прикордонного руху, що значно полегшує режим в'їзду-виїзду українських громадян на територію Угорщини.

У другому підрозділі “Економічні інтереси в євроінтеграційному контексті” проаналізовано зовнішньоекономічну складову угорсько-українського міждержавного співробітництва, зокрема визначені особливості цього процесу після вступу Угорщини до ЄС у 2004 році.

Обґрунтовано, що з часу набуття повноправного членства в Європейському Союзі Угорська Республіка намагається грати ключову посередницьку роль у розвитку економічних зв'язків пострадянських держав з Євросоюзом.

Доведено, що Угорщина, згідно з планами керівних органів ЄС, поступово перетворилася в основного координатора розподілу фінансових коштів Євросоюзу для розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва ЄС із новими сусідами на Сході та на Балканах.

З'ясовано, що після вступу УР до ЄС, її зовнішньополітична концепція стає більш прагматичною, насамперед, у ній посилюється економічна складова. За пропозицією МЗС Угорської Республіки, підтриманою урядом, господарські стосунки мали розглядатися як основне знаряддя і показник успішності зовнішньополітичної діяльності Угорщини в двосторонніх і багатосторонніх стосунках. Пріоритетний розвиток економічних зв'язків УР формує на сьогодні міцний фундамент для поглиблення політичного та етнополітичного співробітництва Угорщини із зарубіжними державами, в тому числі з Україною.

Здійснено комплексний аналіз інтересів Угорської Республіки щодо поглиблення співробітництва з Україною в економічній сфері: посилення ролі Угорщини як сполучної ланки в торговельно-економічних, інвестиційних, інноваційно-технологічних та інших стосунках Європейського Союзу з Україною; зростання ролі Угорщини як транзитної держави в товаропотоках між Сходом і Заходом та розвиток міжнародної транспортної інфраструктури і розбудова транс'європейських транспортних коридорів, зокрема 5-го - в рамках українсько-угорського співробітництва; забезпечення енергетичної безпеки, диверсифікація та пошук альтернативних джерел енергопостачання Угорщини та ЄС; підтримка експортної експансії угорських товаровиробників на східні ринки, в тому числі на український.

Аналіз засвідчує, що в угорсько-українській торгівлі на найближчі роки слід прогнозувати, з-поміж іншого, дію чергових тенденцій: подальше зростання обсягу двосторонньої торгівлі між Угорщиною та Україною; у тактичній перспективі - більш високі темпи росту обсягу угорського експорту до України, ніж імпорту Угорщини з України, і внаслідок цього зниження “ножиць” угорського дефіциту в двосторонній торгівлі; у стратегічній перспективі - вимушене підвищення економічного інтересу Угорщини в цілому та угорських підприємницьких структур до розширення зовнішньоекономічних зв'язків з Україною, зокрема, і в силу того, що потенціал нарощення угорського експорту до країн ЄС не є великим, а рівень конкурентоспроможності угорських виробників в рамках єдиного ринку ЄС поки що недостатній.

Третій розділ - “Спільне і особливе етнонаціональної політики Угорської Республіки та Української держави” - присвячений висвітленню основних сутнісних характеристик як процесів регулювання внутрідержавних етнонаціональних відносин, так і вивченню політики щодо закордонних одноплемінників в сусідніх країнах.

У першому підрозділі - “Досвід регулювання внутрідержавних етнонаціональних відносин” - проаналізовано проблеми, пов'язані з державною етнонаціональною політикою Угорщини та України.

Автор зазначає, що загальним позитивом етнічних процесів у Центральній Європі на межі другого і третього тисячоліть є завершення консолідації державотворчих націй і поступове формування елементів та системи цивілізованого мультикультурного суспільства в країнах регіону. Упродовж попередніх років поліетнічна за складом населення Центральна та Східна Європа впевнено уникла загрози “балканізації” на основі міжетнічних конфліктів.

Доведено, що комплекс етнополітичних проблем, пов'язаних із становищем національних меншин в Україні, материнські народи яких мають по сусідству незалежні держави, в тому числі угорської уже стає вагомим фактором розвитку стосунків України із центральноєвропейськими державами та ЄС у цілому. Не допустити негативного впливу цього чинника на міжнародні відносини здатна виважена державна етнонаціональна політика та міждержавне співробітництво у сфері гарантії і реалізації прав національних меншин.

Обґрунтовується, що державне регулювання системи стосунків між етноспільнотами з метою досягнення міжнаціональної злагоди в Угорській Республіці та Україні є відмінним. Різницю в сучасній українській і угорській державній етнонаціональній політиці породжують більш швидкі темпи та результативніші наслідки системної суспільної трансформації попередніх років в Угорщині, ніж в Україні, різний геополітичний статус двох держав, зокрема приналежність Угорщини до ЄС і НАТО. Утім, аналіз свідчить, що, незважаючи на згадані системні суспільно-політичні й інші відмінності, державна етнонаціональна політика Угорщини й України має і низку спільних рис і схожих структурних елементів, зокрема вона виходить із гармонізації інтересів державотворчого народу та національних меншин, в основному базується на визнаних загальноєвропейських принципах, має специфічну законодавчу та нормативну базу, реалізується через механізм функціонування особливих державних, самоврядних і громадських інституцій.

Автор зазначає, що в Угорській Республіці існує унікальний з-поміж центральноєвропейських країн досвід залучення представників національних меншин до участі в управлінні державою. Мова йде про так зване «самоврядування меншин» - законодавчо закріплену і реально функціонуючу систему представницької демократії національних меншин.

У другому підрозділі третього розділу - “Політика щодо закордонних одноплемінників” - автор відзначає, що система підтримки і забезпечення прав одноплемінників за кордоном Угорською Республікою має три основні виміри: офіційний - урядова і парламентська лінія, неофіційний - дії опозиційних партій та громадсько-політичних організацій різного ідейного спрямування, загальносвітовий (міжнародний) - лінія Всесвітнього Союзу Угорців (ВСУ), закордонної угорської діаспори, угорських меншин в сусідніх країнах та їх політичних репрезентацій. На думку автора дисертації, конгломерат цих суперечливих, а іноді і принципово протилежних векторів дії суб'єктів так званих “угорсько-угорських” відносин, тобто взаємин між материнською Угорщиною та угорцями за кордоном, у останні роки досить важко зводиться до рівнодійної - концептуально єдиної загальнодержавної та загальносуспільної лінії стосовно угорської меншини в сусідніх країнах. Система підтримки закордонних одноплемінників - українства здійснюється Україною, як на державному, так і на регіональному рівні в рамках конкретних програм, реалізація яких сприяє утвердженню позитивного іміджу України як у світі, так і у Карпатському регіоні зокрема. Позиція України до розвитку зв'язків з закордонним українством визначена у Національній концепції співпраці із закордонними українцями, у Декларації-програмі співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, у Національній програмі “Закордонне українство”.

У четвертому розділі “Домінанти міждержавного угорсько-українського етнополітичного співробітництва” здійснено концептуальне обґрунтування політики захисту прав національних меншин, аналіз етнополітичної взаємодії на прикордонних територіях. Обґрунтовується, що співробітництво між Угорщиною та Україною в етнополітичні сфері займає важливе місце в системі двосторонніх міждержавних взаємовідносин.

У першому підрозділі “Захист прав національних меншин” докладно досліджено політико-правові, конституційні гарантії забезпечення рівних прав і свобод представникам національних меншин як в Україні, так і в Угорщині.

На думку дисертанта, роль самоврядування варто вважати найбільш вагомою і однією із головних у регулюванні системи міжетнічних відносин на регіональному і місцевому рівні у країнах, прикордонні адміністративно-територіальні одиниці яких входять до Карпатського єврорегіону.

У другому підрозділі “Етнополітична взаємодія на прикордонних територіях“ визначається, що активною складовою угорсько-українських відносин на міжрегіональному рівні, транскордонне співробітництво між прикордонними регіонами Угорщини та України, яке регулюється передусім положеннями Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про транскордонне співробітництво від 11 листопада 1997 року та низкою інших двосторонніх договірно-правових документів. Українсько-угорська транскордонна співпраця здійснюється і в рамках багатостороннього Карпатського єврорегіону, створеного у 1993 році. Слід однак не заангажовано констатувати, що українсько-угорське транскордонне співробітництво занадто повільно адаптується до принципово нових геополітичних і геоекономічних умов, які склалися після розширення Євросоюзу та безпосереднього наближення кордонів ЄС до України. Це значно обмежує можливість формування в угорсько-українських стосунках оптимальної моделі транскордонної інтеграції, взаємозближення і взаємодії прикордонних регіональних господарських комплексів і створення основи цілісного міждержавного транскордонного економічного регіону. Тому угорсько-українське транскордонне співробітництво потребує на сучасному етапі оновлених практичних і концептуально-теоретичних підходів, якщо не нової філософії та стратегії розвитку.

З'ясовано, що посилена увага Угорщини і України до активізації транскордонного співробітництва в умовах членства УР в ЄС пояснюється тим фактом, що цей вид співпраці відкриває значні можливості в плані використання фінансової підтримки регіонального розвитку Євросоюзу. Беручи до уваги той факт, що на сьогодні значна маса євросоюзних програм підтримки концентрується на кордонах розширеного ЄС, повноцінне функціонування такого виду співробітництва сприятиме більш широкому доступу сторін до фінансування ЄС спільних проектів у всіх сферах господарського та соціально-культурного життя.

ВИСНОВКИ

угорщина україна етнополітичний політика

У висновках узагальнюються основні положення та результати наукового дослідження.

Комплексний аналіз розвитку угорсько-українських міждержавних відносин в контексті аналізу етнополітичної складової зовнішньої політики двох сусідніх держав є надзвичайно важливою і актуальною науковою темою. У дисертаційному дослідженні аналіз розвитку співробітництва між Угорською Республікою і Україною здійснено з позицій політичного реалізму, отже, основними мотивами поведінки держав на міжнародній арені вважаються національні інтереси, що лежать в основі їх зовнішньополітичної стратегії.

1. На угорсько-українські стосунки на межі ХХ-ХХІ століть значний вплив мали процеси, пов'язані із зміною геополітичного становища Угорської Республіки та України внаслідок розширення Євросоюзу на Схід та демократичних перетворень в Україні, започаткованих “Помаранчевою революцією”, що обумовило пріоритет взаємодії двох держав на євроінтеграційному напрямку. На сьогодні між країнами розгорнувся інтенсивний двосторонній політичний діалог на вищому державному рівні, що дозволило перейти в зовнішньополітичних стосунках між Угорщиною та Україною від декларацій до конкретної координації кроків та вироблення спільних позицій на міжнародній арені.

2. З'ясовано, що на сьогодні сформувалася так звана стратегія економічного “повернення Угорщини в Україну”, яка має декілька напрямів і рівнів.

По-перше, це подальше розширення угорсько-українських зовнішньоекономічних зв'язків на загальному міждержавному рівні. Прагматичний підхід Угорської Республіки до розвитку співробітництва з Україною в рамках нової “східної політики” угорської держави, найбільшим чином проявляється у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Угорщина в господарських стосунках з Україною передусім керується низкою конкретних економічних інтересів різного рівня - від загальноєвропейського і загальнодержавного до комерційно-корпоративного.

По-друге, відбувається суттєва інтенсифікація угорсько-українського співробітництва на рівні регіонів, яка комплексно здійснюється наступним чином: а) уряди УР і України звертають більшу увагу на залучення до участі в міждержавних двосторонніх економічних зв'язках потужних, високорозвинених індустріальних регіонів своїх країн, б) формується система безпосереднього економічного співробітництва регіонів Угорщини і України, в) посилюється транскордонна співпраця прикордонних регіонів двох держав.

По-третє, в політиці розвитку і поглиблення зв'язків Угорщини з Україною присутні також і етнополітичні інтереси.

3. У центральноєвропейських державах - нових членах ЄС, які межують з Україною на заході, насамперед в Угорщині уже виразно помітні нові тенденції як у розвитку міжнаціональних відносин, так і в формуванні та здійсненні державної етнонаціональної політики у внутрішньому і зовнішньому вимірах. Загальним позитивом етнічних процесів у Центральній Європі на межі другого і третього тисячоліть є завершення консолідації державотворчих націй і поступове формування елементів та системи цивілізованого мультикультурного суспільства в країнах регіону.

Дослідження показало, що утвердження нових незалежних держав у Центральній та Східній Європі не лише на громадянських, але й частково на національних засадах породило у відповідь на зростання інтегрованого націоналізму державотворчої нації прискорення процесу етнічної самоідентифікації і згуртування національних меншин та захисну націоналістську реакцію з їх боку щодо титульної нації. Специфікою етнічної ситуації та міжнаціональних відносин у країнах Центральної та Східної Європи є те, що найбільші національні меншини на їх території мають поряд державу материнського народу і можуть сподіватися на її підтримку в справі збереження національної самобутності і захисту прав національних меншин, а це разом з іншим підносить етнополітичні питання на рівень системи міждержавних стосунків.

4. Комплекс етнополітичних проблем, пов'язаних із становищем національних меншин в Україні, материнські народи яких мають по сусідству незалежні держави, в тому числі угорської, стає вагомим фактором розвитку стосунків України із центральноєвропейськими державами та ЄС у цілому. Не допустити негативного впливу цього чинника на міжнародні відносини здатна виважена державна етнонаціональна політика та міждержавне співробітництво у сфері гарантії і реалізації прав національних меншин.

5. Обґрунтовано, що Угорщина та інші сусідні з Україною країни Центральної Європи не стимулюють еміграцію представників національних меншин до держав материнського народу, а намагаються шляхом політичної, фінансової та іншої підтримки, навпаки, закріпити їх в місцях компактного проживання на українській території. Зокрема, на це спрямовані насамперед закони Угорщини і Словаччини про закордонних угорців та словаків, що свідчить про прагнення сусідніх держав зберегти етнічну присутність в Україні і впливати через етнічно споріднені меншини на внутрішні українські процеси та міждержавні відносини.

6. Досліджуючи проблему етноспільнот в угорсько-українському міждержавному співробітництві, автор дійшов висновку, що ця співпраця має взаємопов'язаний зовнішньополітичний і внутрішньополітичний вимір.

По-перше, Угорщина і Україна здійснюють державну етнонаціональну політику на визнаних загальноєвропейських принципах гарантії прав національних меншин. В Угорщині та Україні існує достатня законодавчо-нормативна база для реалізації основних прав національних меншин та міжнаціональної злагоди. В обох країнах розроблені і діють спеціальні законодавчі акти щодо національних меншин.

По-друге, незважаючи на те, що питома вага представників інонаціональних спільнот в сучасній Угорській Республіці складає лише близько 2% населення, що майже у 15 разів менше, ніж частка представників інших етносів в Україні, угорський досвід політики щодо національних меншин заслуговує глибокого наукового аналізу з метою застосування його найбільш позитивних моментів в українських реаліях. Значний інтерес для подальшого вдосконалення українського законодавства щодо національних меншин представляє, з-поміж іншого, угорський досвід законодавчо-нормативного обґрунтування і практична реалізація самоврядування національних меншин.

По-третє, Україні варто враховувати деякі суперечливі чи й негативні явища, які проявилися в угорській практиці етнонаціональної політики, наприклад, спекулятивне використання самоврядних прав національних меншин для “етнополітичного бізнесу”. Навіть розвинена політика Угорської Республіки щодо закордонного угорства, в тому числі в Україні, містить у собі певні суперечності і протиріччя, що викликано передусім тривалим протистоянням правоконсервативних і лівоцентристських сил на угорській політичній сцені. Його не зовсім бажаними результатами стали розмежування угорських національних меншин в сусідніх з Угорщиною європейських державах та їх політичного і культурно-національного представництва на протилежних політико-ідейних принципах за аналогією із внутрішньополітичним протистоянням в Угорщині.

7. З'ясовано, що Угорщина та Україна одними з перших з-поміж європейських постсоціалістичних країн започаткували міждержавну співпрацю щодо взаємного захисту прав національних меншин, яка нерідко оцінюється керівними загальноєвропейськими структурами як цінний приклад ефективного спільного вирішення складних етнополітичних проблем. Вартий уваги досвід Угорщини з послідовної і предметної підтримки одноплемінників за кордоном, у тому числі на основні положень спеціального закону про закордонних угорців.

8. Угорсько-українське співробітництво в етнополітичній сфері має різноплановий, але цілісний і комплексний характер. Воно здійснюється на всіх рівнях міждержавних взаємин - від центрального до регіонального і локального. При цьому співробітництво охоплює різноманітні сфери - від захисту прав національних меншин до господарської співпраці та координації соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів. Поступово поглиблюється міжрегіональна співпраця та формування основ транскордонного українсько-угорського регіону, а також мультикультурних і поліетнічних єврорегіональних спільнот.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Гузинець Ю.І. Українсько-угорське співробітництво з питань захисту прав національних меншин // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск XVI. - Львів. - 2008. - С. 662-667.

2. Гузинець Ю.І. Етнополітика Угорської Республіки щодо закордонних угорців // Наукові записки ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса. Серія «Політологія і етнологія». - Випуск 37. - Київ: Видавництво «Дельта», 2008. - с. 264-271.

3. Гузинець Ю.І. Національні меншини в Україні та Угорщині: порівняльна характеристика // Альманах «Грані». Випуск 5 (61). - Дніпропетровськ: Видавництво «Грані», 2008. - с. 141- 145.

4. Гузинець Ю.І., Артьомов І.В. Місце транскордонного співробітництва в реалізації Україною нової політики сусідства з Євросоюзом / Ю.І. Гузинець, І.В. Артьомов // Регіональна політика і транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України. Випуск 1. - [Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції (24-25 травня 2007 р., Ужгород)]. - Ужгород: Ліра, 2007. - С. 291-307.

5. Краcівський О.Я., Гузинець Ю.І. // Вісник Львівського національного університету. Серія «Міжнародні відносини». - Випуск 25. - Львів 2008. - С. 106-112

Размещено на Allbest.ru