Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Свобода як чинник функціонування демократичної політичної системи

Гапоненко Віра Анатоліївна

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: - доктор політичних наук, професор

Цвих Володимир Федорович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри політології.

Офіційні опоненти: - доктор політичних наук, доцент Бортніков Валерій Іванович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри політичних інститутів і процесів;

кандидат політичних наук Бульбенюк Світлана Степанівна, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, доцент кафедри політології і соціології.

Захист відбудеться 16.02. 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 14 січня 2009р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається його зв'язок з існуючими науковими програмами, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, доводиться його наукова новизна, висвітлюється практичне значення роботи, апробація одержаних результатів, вказується кількість авторських публікацій з досліджуваної тематики, а також розкривається структура дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження свободи у демократичній політичній системі» подається ступінь наукової розробленості теми дисертації, визначаються основні поняття.

Дослідження свободи як чинника функціонування демократичної політичної системи започатковано класиками лібералізму (Дж. Лок Б. Констан, Т. Пейн, Є. Бентам, Дж. Адамс, А. Гамільтон, Т. Джеферсон, Дж. Дьюї). Їхньою заслугою можна вважати розкриття такого взаємозв'язку свободи і демократії, за якого демократія - це засіб для досягнення свободи, а свобода - необхідна умова функціонування демократичної політичної системи. Також ліберали обґрунтували можливі наслідки порушення такої взаємодії. Проте, їхні розробки не були продовжені та критично осмислені в контексті сучасних умов.

Поступово пріоритетним предметом політичних досліджень стають інститути, процедури демократії, їхня розбудова та вдосконалення. Саме ці питання вивчаються в роботах Дж. Кейнса, Г. Ласкі, М. Оріу. Також увага приділяється осмисленню сутності сучасних суспільних змін, чому присвячені праці Д. Белла, Е. Тоффлера, Дж. Гелбрейта. Водночас, забезпечення взаємозв'язку демократії із політичною свободою у теорії та практиці політичного життя розглядається як другорядне питання.

Повернення до означеної тематики було зумовлено зростаючою кризою демократії, необхідністю пошуку її причин та шляхів подолання. У зв'язку з цим, найбільш вагомою є праця Ф. Захарії “Майбутнє свободи: неліберальна демократія в США та за їх межами”. Він констатував викривлене розуміння демократії на Заході, довів на прикладах сучасного політичного життя, що демократія не наповнена ліберальним змістом веде до авторитаризму. Кризу демократичної політичної системи та демократичної форми правління досліджували також З. Бауман, Л. Зідентоп, Ж. Ревель, Д. Харві. На визначальній ролі свободи в сучасній політичній системі наголошували Ф. Гаєк, М. Фрідмен.

Важливим етапом дослідження свободи і демократії можна вважати узагальнення сутності їхніх теоретичних суперечностей, здійснене Х. Ортегою-і-Гассетом, Ф. Гаєком, Н. Боббіо, М. Бердяєвим, І. Берліним. Вони були проілюстровані завдяки розрізненню ліберальних та демократичних ідей, негативної та позитивної свободи, ліберального та демократичного типів держав, англо-саксонської та романо-германської політико-правових систем, суперечності свободи і соціальної рівності, протиставленні громадянського суспільства і держави.

Серед досліджень використаних для написання дисертації варто відзначити роботи російських теоретиків В. Іноземцева, А. Ковлера і вітчизняних - О. Скрипнюка, А. Гальчинського, В. Скиби.

Дослідження демократії в СРСР здійснювали І. Ільїн, А. Сахаров, О. Солженіцин, Е. Кузьмін, В. Лобер, А. Салмін та інші. Суттєвим є внесок таких сучасних російських дослідників демократії як О. Галкін, Ю. Красин, Р. Апресян, А. Гусейнов, В. Нерсесянц, І. Пантін, В. Плахов, С. Сергевнин, С. Пшизова, В. Сергєєв, Л. Сморгунов.

Проблеми демократії вивчали також такі українські дослідники як В.Бабкин, В. Бортніков, В. Бурега, В.Горбатенко, Е. Герасимов, В. Журавський, В. Заблоцький, Н. Латигіна, О. Литвиненко, В. Маддісон, Н. Мельникова, М. Михальченко, В. Паламарчук, В. Селіванов, В. Сергеев, А. Сіленко, В. Танчер, В. Трипольський, А. Фісун, В. Цвєтков, В. Шахов, С. Янішевський. Зокрема, Ю. Павленко, А. Волков, П. Демчук, Б. Залізняк, М. Павловський, С. Сененко, які у своїх дослідженнях звернули увагу на недоліки демократії.

Проблемі свободи присвячені роботи Б. Артемюка, М. Булатова, В. Климчука, В. Ляха, Т. Лютого, В. Пазенка, О. Проценко, К. Райди, В. Табачковського, В. Чепіноги. Роль духовної свободи обґрунтовували такі українські дослідники як В. Андрущенко, М. Жулинський, І. Воронов.

Також при підготовці дослідження автором враховано результати дисертаційних робіт С. Бульбенюк, С. Баранової, В. Євдокимова, Ю. Кравченка, Т. Нагорняк, І. Прокопчук, І. Рисіча, О. Рудіка, Н. Сбітнєвої, Л. Слободянюка, С. Тимошенко, С. Тихомирова, О. Чемшита.

Серед слабких сторін вітчизняних досліджень можна назвати переважно формальне розуміння демократії як системи інститутів, прихильність до сильної демократії, що базується на дисципліні і за глибшого розгляду тяжіє до авторитаризму, відсутність системних, узагальнюючих розробок щодо ролі свободи для функціонування демократичної політичної системи.

В цілому проблема свободи як чинника функціонування демократичної політичної системи потребує подальшого дослідження та розвитку у зв'язку із необхідністю врахування особливостей сучасного постіндустріального суспільства та специфіки перехідних країн зокрема. Також актуальною є потреба політологічного аналізу особливостей свободи як чинника функціонування демократичної політичної системи. Завданням останнього є відповідь на питання про характер такого взаємозв'язку політичної свободи і інститутів демократії, що забезпечить ефективне функціонування політичної системи, її стабільність та саморозвиток.

В результаті аналізу історико-філософських та політологічних концепцій свободи як чинника демократичної політичної системи з'ясовано тісний взаємозв'язок та взаємозалежність свободи та демократії і, водночас, їхню суперечливу сутність. Виявлено, що взаємовплив свободи та демократичної політичної системи недостатньо досліджено.

Отже, політична свобода не може бути зведена до демократичного принципу політичної участі або представництва інтересів, оскільки користування нею може бути обмежене та існувати лише формально. Вона має сприяти створенню умов діяльності у всіх сферах суспільного життя, реалізації інших різновидів свободи. Наявність свободи також передбачає необхідність її політичного забезпечення, захисту та сприяння.

У другому розділі «Свобода у функціонуванні сучасної демократичної політичної системи» викладено суперечності реалізації політичної свободи, що виникають внаслідок її обмеження в умовах демократії. З'ясовано, що це призводить до кризи демократичної політичної системи, яка в майбутньому буде поглиблюватись, якщо не буде враховано зростаючої ролі специфічного різновиду індивідуальної політичної свободи.

Показано основні напрямки обмеження політичної свободи у процесі еволюції ліберальних демократій Заходу. Зміни політичної свободи призводять до трансформації політичних інститутів. Спроби адаптувати ліберальну модель демократії до поточних суспільних умов протягом ХХ століття призводять до переосмислення лібералізму в напрямку звуження політичної свободи, применшення її ролі порівняно з демократією. На перше місце виступають безпека, соціальні права, рівність та їхні гарантії, а не свобода. Політична свобода спрямовується на реалізацію соціальних прав індивіда. Це в свою чергу веде до критики теорії держави як нічного сторожа, доповнення її функціями регулювання механізмів вільного ринку за допомогою бюджету, законодавства. Стверджується активна роль держави.

Поступово суперечливість принципів, інститутів та процедур демократії обмежують політичну свободу. Виділено такі напрями обмеження свободи в умовах сучасної демократичної політичної системи: тиранія більшості; використання громадської думки для нав'язування стереотипів мислення; послаблення класичних інститутів громадянського суспільства, зокрема політичних партій; державний патерналізм; розширення владних повноважень держави, в тому числі використання насильницьких методів, з мотивів забезпечення більшої безпеки; поляризація суспільства в процесі боротьби за електорат (популярність неофашистських організацій в сучасному світі); нерівність держав у міжнародних взаємозв'язках, прагнення реалізувати власні національні інтереси шляхом штучного впровадження ліберальної моделі демократії у незахідних країнах тощо.

Обґрунтовані напрями обмеження свободи у демократичних політичних системах проілюстровані наступними прикладами. З 1960-х років до 1990-х участь виборців у голосуванні знизилась майже на чверть. Те ж саме стосується міських громадських зборів, політичних зустрічей та мітингів. Кількість американців, що не довіряють уряду підвищилась з 30% у 1966 році до 75% у 1992. Крім того, впала популярність неполітичних спільнот, профспілок, релігійних об'єднань.

Проаналізувавши законодавство США у сфері національної безпеки, можна прийти до висновку про поступове звуження особистих прав діяльністю держави, що мотивується вимогами забезпечення безпеки громадян. Особливо помітною ця тенденція стає після терактів 11 вересня 2001 року. У всьому світі, в країнах, які мають багатовікові демократичні традиції, були ухвалені закони, які легалізують розширення повноважень спецслужб, причому за рахунок зменшення відповідних гарантій від зловживань, що пояснюється настроями більшості електорату.

Національна та релігійна нетерпимість має прояви навіть у розвинутих західних демократіях, зокрема у Великобританії (проблема Північної Ірландії), Іспанії (Басконія), Франції (Корсика) та ін. Також досі не подолано напруженість у Балканському регіоні. В останні роки збройні міжетнічні конфлікти пройшли в районі африканських Великих озер, охопивши ряд країн - Руанду, Бурунді, Заїр. Актуальна проблема міжетнічних конфліктів і для ряду пострадянських країн (Південна Осетія, Абхазія, Придністров'я тощо).

Крім того, зовнішнє насадження демократичних ідеалів часто призводить до негативних наслідків, зокрема політичних криз, спалахів супротиву. Процес демократизації країн третього світу, куди входять і мусульманські держави Середнього й Близького Сходу, а також країни Центральної Азії з авторитарними режимами, підштовхнув до політичної активності різні ісламські рухи. Проісламські політичні сили все частіше отримують представництво в органах державної влади. Так, В 2002 р. переконливу перемогу на виборах у Турції здобула Партія справедливості й розвитку, яку можна охарактеризувати як проісламську. Малайзія офіційно названа «ісламською державою», проголосивши своєю ідеологією концепцію “Іслам хадхари”. При цьому в малазійське законодавство були введені шаріатські норми. У цьому ж ряді - посилення партії «Хизбуллах» у Лівані. На останніх парламентських виборах у травні-червні 2005 року, ця партія у коаліції з рухом «Амаль», зайняла 35 з 128 парламентських крісел. А восени 2005 року в 6 разів збільшив своє представництво в єгипетському парламенті рух «Братів-Мусульман». Неодноразово доводили свою небезпечність для всього світу терористичними діями та погрозами ісламські фундаменталісти (Іран, Ірак, Палестина).

Це дає підстави говорити про значну «демократизацію» ліберальної ідеології. Вона була зумовлена об'єктивними умовами розвитку суспільства і оптимізувала функціонування політичної системи. Проте, політична свобода все частіше приноситься в жертву демократичним інститутам та процедурам. Як наслідок сама демократія почала переживати всебічну кризу, що постійно поглиблюється. Невідповідність інститутів демократії сучасному розумінню політичної свободи призводить до кризи політичної системи. Серед проявів кризи виділяють такі складові як розпад соціальних зв'язків, згортання асоціативної діяльності, перетворення громадянського суспільства у споживацький натовп, недовіра до демократичних інститутів, криза філософії індивідуалізму. Так, за даними соціологів, більшість англійців сьогодні незадоволені системою правління. Таку ж думку висловлюють і 2/3 опитаних американських громадян.

Розгляд кризи демократичної політичної системи як наслідку звуження політичної свободи засвідчує недостатню увагу до специфіки політичної свободи в процесі реформування політичних інститутів демократії. Це свідчить про існування деякої межі, понад якою функціонування демократії стає неефективним. Досягнувши певного рівня свого розвитку, деякі риси демократії можуть бути надлишковими. Межею та показником рівня демократії є політична свобода особи.

Доведено, що обмеження свободи в умовах демократії у сьогоднішньому світі актуальне як ніколи. В майбутньому ця тенденція лише посилиться, в той час як суспільні зміни зроблять політичну індивідуальну свободу ще більш значимою. Серед множини факторів суспільно-історичного розвитку на специфіку політичної свободи, а значить і на необхідні характеристики демократії найсуттєвіше впливають такі: посилення індивідуальної автономії; поступове зникнення протилежностей соціально-економічних систем; зближення класово-формаційних ознак; перехід від зовнішньодетермінованої соціальної приналежності до добровільної.

Таким чином, практика функціонування західних демократичних політичних систем демонструє необхідність пріоритету політичної свободи. Натомість, механізми його реалізації, запропоновані ліберальною теорією демократії, вичерпали себе і не відповідають специфіці розуміння політичної свободи в сучасному світі. Демократичні процедури політичної участі, представництва, громадського контролю не сприяють ефективній реалізації політичних прав, оскільки загострюються традиційні напрями обмеження політичної свободи та виникають нові.

У третьому розділі «Вплив свободи в духовній сфері суспільства на функціонування демократичних політичних систем» аналізується специфіка розуміння політичної свободи у сучасній політичній системі та з'ясовуються можливості реалізації свободи.

Сутність політичної свободи в наш час значно розширена. У зв'язку з духовно-ідеологічною кризою сучасних ліберальних демократій Заходу, прагнення свободи є переважаючим у духовній сфері суспільства. Необхідність подолання проаналізованих обмежень політичної свободи зумовлюють залежність дійсної свободи від особистої політичної культури та свідомості, а не участі в управлінні державою. Відповідно політична свобода у сучасному суспільстві покликана сприяти індивідуальності особи, розвитку власних прагнень у різних сферах суспільного життя, можливість реалізації завдяки політичній та громадській діяльності природних здібностей індивіда, незалежності особистого життя від політики.

Саме така політична свобода являє собою центральний та базовий елемент всіх різновидів свободи та інтерпретацію класичної ліберальної моделі політичної системи, здатну бути ефективною в сучасних суспільно-політичних умовах. свобода демократія політичний система

У розділі доводиться, що реалізація свободи у західноєвропейських демократичних політичних системах можлива завдяки посиленню ліберальних елементів у духовній сфері суспільства, їхній перебудові у світлі сучасних реалій. Цьому сприятиме політика, основними установками якої є орієнтація на діалектику, розвиток, прихильність до різноманітності. В економічній сфері духовно-ідеологічна спрямованість політики означає відсутність авторитарної регламентації економічної діяльності збоку будь-яких політичних інституцій, яка обмежує реалізацію особистісних здібностей. Важливим є формування почуття толерантності, взаємоповаги та партнерства, схвалення альтернативності та критичності думки. Особливої ваги доцільно надати культурній сфері життєдіяльності, звільнити її від обмежень фінансового характеру та засилля традиційності, моди, громадської думки, що забезпечить її різноманітність та повноту розкриття творчого потенціалу.

Аналізується специфіка свободи в умовах становлення демократичної політичної системи в Україні. Показано, що особливостями пострадянських країн є перехід до форсованої демократизації, відсутність стратегії демократичних перетворень, запровадження зразків, взятих у західних країн без їхньої адаптації до національних, культурних та місцевих особливостей, а також рівня розвитку економіки, політичної свідомості та культури, перекручення сутності верховенства права, світоглядний вакуум, державний патерналізм (наприклад, “суверенна” демократія в Росії). Загрозливою є тенденція зближення політичної (державної) та економічної сфер життєдіяльності.

Ці положення доводять ряд соціологічних досліджень. Так, схильність громадян до державного патерналізму демонструють опитування громадської думки 2003 року. Вони показали, що у дилемі свобода/порядок більшість (52%) надає перевагу порядку. Недовіру громадян до державних інститутів засвідчують результати дослідження, проведеного фондом „Демократичні ініціативи” у грудні 2007 року. Згідно з ними громадяни не довіряли правоохоронним органам: міліції (баланс довіри-недовіри становить - 38 %), судам (-37 %) та прокуратурі (-30 %). Конституційному суду також переважно не довіряли (-22 %). Дещо менші показники недовіри до Верховної Ради (-19 %), Президента України (-17 %), місцевої влади (-15 %) та уряду (-14 %).

Також українці не бажають користуватись політичною свободою: дедалі зменшується участь громадян у виборах та діяльності політичних партій і громадсько-політичних організацій. Частка людей, які не вірять у те, що їхня участь у виборах змінить щось у їхньому житті на краще, є досить великою і зростає від виборів до виборів: 42 % - у 1998 році та 54% - у 2002. Впродовж 2006-2007 років утримувалась тенденція до зниження рівня довіри громадян до політичних партій - у грудні 2007 року баланс довіри-недовіри уперше з 2004 року перевищив 50 % бар'єр: число тих, хто не довіряв політичним партіям, було більшим за число тих, хто їм довіряв, на 54 %.

Це дає підстави стверджувати формальність політичної свободи у перехідних країнах. Для прикладу, досить згадати визнання української Конституції 1996 року чи не найдемократичнішою у світі. Проте, вона не сприяла політичній ефективності та стабільності, а, навпаки, стала предметом постійних суперечок, змін та реформ, що заважають ефективному функціонуванню політичної системи.

Іншою ілюстрацією другорядності формальних ознак демократії є наявність величезної кількості різноманітних партій, які теоретично свідчать про політичний плюралізм та представлення інтересів багатьох груп населення. Натомість, фактично вони виражають атомізованість, відсутність реальних альтернатив для вибору через нечіткість ідеологічної позиції переважаючої більшості політичних сил, що посилює недовіру, апатію та абсентеїзм громадян.

Тому невдачі політичних реформ можна пояснити невідповідністю рівня розвитку політичної свободи впроваджуваним інститутам та процедурам, низьким рівнем політичної свідомості та освіти. Це підтверджує важливу роль свободи у духовній сфері суспільства та духовно-ідеологічних гарантій для становлення демократичної політичної системи в перехідних суспільствах.

Також підсумовуються отримані результати і подаються шляхи реалізації свободи у демократичній політичній системі. Обґрунтовується, що для забезпечення політичної свободи як чинника демократичної політичної системи важливим є врахування національних та місцевих особливостей демократії, формування уявлення про цілі та перспективи політичного розвитку, поетапна демократизація суспільства, формування у членів суспільства здатності до супротиву обмеженню політичної свободи, стимулювання розвитку політичної свободи сучасного типу, сприяння індивідуальності особи, забезпечення гідного рівня освіти. Цій же меті підпорядковані такі заходи гуманітарної політики як фінансове заохочення бізнесу до меценатства; створення корпоративної культури; підтримка критично налаштованих представників культури та науки; залучення науковців та інтелігенції до виступів у законодавчих органах та до розробки державних програм розвитку; субсидіювання неприбуткових сфер культури та науки, створення системи премій та грантів; удосконалення управління у сфері культури.

Держава є основним суб'єктом забезпечення свободи як чинника демократичної політичної системи. Проте, це не означає необхідності застосування кейнсіанської чи авторитарної моделі політичної системи. Держава має гарантувати свободу вибору та особисту автономію, права і свободи людини. Особливо важлива роль держави у посттоталітарних перетвореннях, де громадянське суспільство перебуває на початковому етапі свого розвитку, а тому не готове взяти на себе завдання гарантування свободи особи.

Таким чином, у сучасному суспільстві провідною метою використання індивідуальної політичної свободи є реалізація свободи у духовній сфері суспільства. Це передбачає, що інститути демократичної політичної системи забезпечать формування у індивідів демократичного мислення та поведінки, сприятимуть плюралізму думок та форм діяльності.

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дає нове наукове обґрунтування проблеми політичної свободи як чинника функціонування демократичної політичної системи суспільства. Політична свобода спрямована, насамперед, на досягнення індивідуальної автономії, реалізацію особистих задатків та здібностей, а тому потребує державного стимулювання та забезпечення шляхом ряду заходів у духовній сфері суспільства. Таке вирішення проблеми переосмислює в контексті існуючих поточних суспільно-політичних умов ліберальну модель демократичної політичної системи, поглиблює та розвиває результати сучасного політичного аналізу причин кризи демократичної політичної системи. Зміст основних результатів дослідження можна звести до наступних позицій:

1. Дослідження сутності свободи та демократичної політичної системи суспільства у їхньому взаємозв'язку та взаємовпливі доводить необхідність нового уточненого розуміння політичної свободи внаслідок її зміни у процесі суспільного розвитку. Так, в період буржуазних революцій ХVІІ-ХVІІІ століть рівень політичної свободи залежав від величини власності. У ХІХ столітті політична свобода розумілась як наявність демократичних процедур політичної участі та представництва. На початку ХХ століття основні прагнення у реалізації політичної свободи були спрямовані на досягнення соціальних гарантій та прав. Тому політичну свободу доцільно визначати як можливість громадян реалізувати різноманітні інтереси завдяки участі у суспільно-політичному житті країни, володінню політичними правами, яка набуває реального характеру тільки за умови її гарантування збоку держави та нерозривно пов'язана з іншими різновидами свободи.

Також у ході дослідження було з'ясовано, що теоретичне вивчення демократичної політичної системи доцільно здійснювати, розуміючи її як сукупність політичних інститутів, процедур, форм суспільного життя, культурних та світоглядних установок, що формуються для досягнення свободи кожної особи в конкретно-історичних умовах розвитку. Таке визначення не заперечує досягнень жодного з існуючих раніше підходів і, водночас, вказує на те, що вони не можуть бути універсальними і підлягають постійному критичному переосмисленню. Подібна модель демократичної політичної системи була обґрунтована класиками лібералізму, проте, цілий ряд складностей її практичної реалізації, криза західних ліберальних демократій спонукає здійснювати подальші наукові розробки в цій галузі. Зокрема, важливо розглядати політичну свободу як чинник функціонування політичної системи.

2. Встановивши та розкривши напрями обмеження політичної свободи у практиці демократичних політичних систем, доведено зв'язок між недоліками демократичних принципів та процедур з одного боку і рівнем забезпечення політичної свободи особи - з іншого. Розглянувши свободу в контексті розвитку демократичної політичної системи в різні історичні періоди, з'ясовано, що спрямування та специфіка розуміння і реалізації свободи вимагає відповідної трансформації політичних інститутів, принципів, процедур демократії. Також спростовано поширену думку про те, що розширення демократії обов'язково означає збільшення свободи. Розгляд демократії як самоцілі, а свободи особи як її складової, або одного з принципів, призводить до викривленої політичної практики, всебічної критики демократії аж до заперечення її як цінності. Яскравим прикладом цього є поступове звуження ролі свободи як чинника демократичної політичної системи протягом ХХ століття.

3. Звуження ролі політичної свободи призводить до кризи демократичної політичної системи. Це зумовлено невідповідністю ліберальної моделі демократії сучасній політичній свободі, про що засвідчив аналіз фактів політичної практики країн Заходу. Доведено суттєвий вплив політичної свободи на ефективність функціонування демократичної політичної системи. Свобода, на нашу думку, має розглядатись в її ліберальному трактуванні, тобто як необхідна передумова демократії, а демократія - засіб її забезпечення та захисту. Тому доцільно здійснювати трансформацію ліберальної теорії, не заперечуючи її фундаментального положення про найвищу цінність свободи особи, надати їй сучасного звучання. Подальші політичні дослідження мають спиратись на ідею свободи як висхідну умову ефективності політичної системи. Виявлення основних проявів кризи демократії, серед яких недовіра до демократичних інститутів, занепад ідеології індивідуалізму, приводить до висновку про нестачу таких духовних гарантій політичної свободи як демократичний тип світогляду та поведінки особи.

4. Основний напрям розвитку політичної свободи у сучасній демократичній політичній системі обумовлюється такими тенденціями суспільного розвитку як посилення значення духовності в її широкому сенсі, зростання ролі нематеріальних цінностей та форм діяльності, поширення неполітичних форм групової ідентифікації, посилення незалежності особи від соціальних традицій та норм. Тобто, духовно-ідеологічна складова політичної системи стає сферою першочергових політичних інтересів. Такі зміни вимагають зміщення акцентів з соціально-економічних, інституційних та процедурних гарантій свободи, нестача яких була актуальна в умовах руйнування феодальних обмежень, формування індустріального суспільства, боротьби за можливість вільної підприємницької діяльності та загальне виборче право. Проте, у постіндустріальному світі вони вже наявні. Базовою тут стає духовна сфера забезпечення політичної свободи. В свою чергу політична свобода розуміється як засіб досягнення індивідом вільної реалізації своїх здібностей та схильностей, особистої автономії від суспільної регламентації, толерантного ставлення до інакомислення, свідомого прагнення індивіда до свободи, захисту своїх прав, відповідальності за власні вчинки.

5. Свобода у духовній сфері суспільства має провідне значення для реалізації політичної свободи, функціонування як розвинутих демократій, так і перехідних політичних систем. Такий висновок було отримано на основі узагальнення прогнозів щодо майбутнього демократичної політичної системи. Виявлено, що ядром нової моделі демократії має стати духовно-ідеологічна складова політичної системи. Доцільність такого твердження у дисертаційній роботі аргументовано його спорідненістю з християнською мораллю, етичним лібералізмом, що свідчить про глибоку вкоріненість ідеї духовної незалежності індивіда, а також ілюстрацією переважання проблем функціонування демократичної політичної системи в духовній площині. На користь пріоритету духовної свободи служить і той факт, що вона є основою високого рівня політичної свідомості, активної громадянської позиції, які служать противагою авторитарним тенденціям та маніпуляціям демократичного уряду. Тобто, саме заходи в духовній сфері спрямовані на формування високої політичної свідомості та освіти забезпечать реальну, а не формальну політичну свободу, ефективне функціонування політичної системи.

6. Особливості функціонування політичної системи в Україні дають привід тлумачити свободу як сваволю та вседозволеність. Реалізації політичної свободи у нашій державі перешкоджає її сприйняття через призму колективізму та державного патерналізму. Невдачі політичних реформ є підстави пояснювати відсутністю віри у демократичні цінності та демократичних традицій. Пережитки тоталітарної доби переважно зосереджені у духовній сфері суспільства, оскільки її не можна змінити так само швидко як зовнішні інституційні атрибути політичної влади.

Також не можна нехтувати тим фактом, що засоби реалізації свободи як чинника демократичної політичної системи на теренах колишнього СРСР та у західних державах суттєво відрізняються. Це зумовлено відсутністю у постсоціалістичних країнах індивідуалістичного сприйняття свободи, традицій функціонування інститутів демократії та громадянського суспільства.

Тому в Україні найважливішим завданням політичної діяльності можна вважати досягнення високого рівня політичної свідомості, розвитку громадянської та політичної освіти індивіда, на основі яких буде розвиватись політична свобода. Тільки за наявності духовних та світоглядних умов політичної свободи має поглиблюватись розбудова демократичних інститутів та механізмів. Без цього реформування політичної системи не дасть бажаних результатів, а демократія загрожує перетворитись на анархію або авторитаризм.

7. Основні шляхи забезпечення свободи у сучасній демократичній політичній системі мають бути зосереджені у духовній сфері суспільства. Серед них основними є сприяння становленню демократичної політичної свідомості (лояльності та підтримки демократичних цінностей), культури (толерантність, плюралізм, відповідальність), норм поведінки кожного громадянина. Важливою є і гуманітарна політика держави: стимулювання розвитку культури, освіти, науки. Особливо актуально це для пострадянських країн, де держава, в умовах відсутності розвинутих форм громадської активності та самоврядування, є основним суб'єктом забезпечення та стимулювання політичної свободи.

8.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Гапоненко В.А. Прояви обмеження свободи в умовах демократії / В.А. Гапоненко // Політологічний вісник. - К: Знання України, 2006. - Вип.21. - С. 97-106.

2. Гапоненко В.А. Демократія: теоретична невизначеність та спроба її понятійного переосмислення / В.А. Гапоненко // Політологічний вісник. - К: «ІНТАС», 2007. - Вип.23. - С. 225-233.

3. Гапоненко В.А. Майбутнє демократії / В.А. Гапоненко // Віче. - Вересень 2007. - №17. - С.37-39.

4. Гапоненко В.А. Держава як суб'єкт забезпечення духовної свободи особи / В.А. Гапоненко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2008. - Вип.89-90. - С. 47-50.

5. Гапоненко В.А. Напрями обмеження свободи в умовах демократії / В.А. Гапоненко // Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К: ВПЦ «Київський університет», 2006. - Ч.VІІ. - С. 69-71.

6. Гапоненко В.А. Недоліки трактування поняття «демократія» в Україні / В.А. Гапоненко // Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К: ВПЦ «Київський університет», 2007. - Ч.VІ. - С. 18-19.

7. Гапоненко В.А. Духовний чинник політичної трансформації / В.А. Гапоненко // Всеукраїнська теоретична і науково-практична конференція з правознавства, політології та соціології «Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес» (22 травня 2007). - Віче. Спецвипуск. - Вересень 2007. - №18. - Т.ІV. - С. 42-43.

8. Гапоненко В.А. Пріоритет індивідуальної свободи як чинник ефективності політичної реформи в Україні / В.А. Гапоненко // Дні науки філософського факультету-2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К: ВПЦ «Київський університет», 2008. - Ч.ІХ. - С.26-27.

АНОТАЦІЯ

Гапоненко В.А. Свобода як чинник функціонування демократичної політичної системи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертації висвітлюються теоретико-методологічні засади аналізу свободи та демократичної політичної системи, обґрунтовується місце та роль свободи у функціонуванні сучасних демократичних політичних систем та розкриваються основні напрями забезпечення свободи у демократичній політичній системі.

Акцентовано увагу на потребі врахування складного взаємозв'язку свободи та демократії, що зумовлює ширше розуміння політичної свободи. Запропоновано визначення демократичної політичної системи.

Також розкриваються напрями обмеження політичної свободи як чинника демократичної політичної системи в процесі розвитку ліберально-демократичних країн Заходу. Доводиться, що звуження ролі політичної свободи призводить до кризи демократичної політичної системи. Висвітлюються нові результати щодо причин та проявів неефективності сучасної ліберальної демократії.

З'ясовуються особливості свободи як чинника становлення демократичної політичної системи в Україні. Стверджується провідне значення свободи у духовній сфері суспільства для функціонування західноєвропейських та перехідних політичних систем. Пропонуються шляхи забезпечення свободи у сучасній демократичній політичній системі.

Ключові слова: політична свобода, демократична політична система, ліберальна демократія, напрями обмеження політичної свободи.

АННОТАЦИЯ

Гапоненко В.А. Свобода как фактор функционирования демократической политической системы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертации освещаются теоретико-методологические основы анализа свободы и демократической политической системы, обосновывается место и роль свободы в функционировании современных демократических политических систем и раскрываются основные направления обеспечения свободы в демократической политической системе.

Акцентировано внимание на потребности учитывать сложную взаимосвязь свободы и демократии, что обусловливает более широкое понимание свободы. Политическая свобода - это возможность граждан реализовать разнообразные интересы благодаря участию в общественно-политической жизни страны, владению политическими правами, которая приобретает реальный характер только при условии ее гарантирования государством и неразрывно связана с другими разновидностями свободы.

Предложено определение демократической политической системы. Теоретическое изучение демократической политической системы целесообразно осуществлять понимая ее как совокупность политических институтов, процедур, форм общественной жизни, культурных и мировоззренческих установок, которые формируются с целью достижения свободы каждой личности в конкретно-исторических условиях.

Также раскрываются направления ограничения политической свободы как фактора демократической политической системы в процессе развития либерально-демократических стран Запада. Доказывается, что сужение роли политической свободы приводит к кризису демократической политической системы. Рассмотрев свободу в контексте развития демократической политической системы в разные исторические периоды, выяснено, что направление и специфика понимания и реализации политической свободы требует соответствующей трансформации политических институтов, принципов, процедур демократии.

Опровергнуто распространенное мнение о том, что расширение демократии обязательно означает увеличение свободы. Понимание демократии как самоцели, а свободы личности как ее составляющей, или одного из принципов, приводит к искривленной политической практике, всесторонней критике демократии вплоть до возражения ее ценности, ярким примером чего есть постепенное сужение роли свободы как фактора демократической политической системы на протяжении ХХ столетия. Несоответствие либеральной модели демократии современному пониманию политической свободы стало причиной кризиса демократической политической системы. Её трансформацию целесообразно осуществлять, не отрицая фундаментального положения о высочайшей ценности свободы личности, а предание ей современного звучания, поиск новых путей для воплощения приоритета свободы в политическую практику. Дальнейшие политические исследования должны опираться на идею свободы как исходного условия эффективности политической системы. Выявление основных проявлений кризиса демократии, среди которых недоверие к демократическим институтам, упадок идеологии индивидуализма, приводит к выводу о недостатке таких духовных условий политической свободы, как демократический тип мировоззрения и поведения индивида.