Політичне забезпечення збалансованого екологічного розвитку сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

ПОЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

СТАСЮК Людмила Леонідівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі глобалістики, політології та паблік рілейшнз Луцького інституту розвитку людини університету „Україна”, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, профессор Кудряченко Андрій Іванович, інститут європейських досліджень НАН України, директор.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, профессор Сіленко Алла Олексіївна, Одеська національна академія зв'язку імені О.С.Попова, проректор з навчальної та виховної роботи;

доктор філософських наук, профессор Хилько Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології.

Захист відбудеться " 19 " червня 2009 року о 16 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України

Автореферат розісланий " 19 " травня 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена передусім катастрофічним станом усіх планетарних систем (атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери). За цих умов першочерговим завданням постає необхідність пошуку шляхів та засобів виживання людства, стабілізації екологічної ситуації. Глобальність екологічної проблеми - це значною мірою прояв загального характеру суперечностей людської діяльності. Планетарне поширення екологічної кризи наочно показує феномен єдності і взаємозалежності сучасного світу. Поки людство розмірковувало над пропозиціями екологізації виробництва, потенційна екологічна небезпека переросла в реальну, яку ми і називаємо екологічною кризою. Загроза зміни енергетичного балансу планети, руйнація озонового шару, виснаження киснепостачальників, вичерпність природних ресурсів, кислотні дощі, радіоактивність, електромагнітне випромінювання, загибель лісів, морів, річок, озер, деградація грунтів - все це свідчення навислої реальної загрози глобального омніциду, тобто загибелі не тільки роду людського, а й усього живого на нашій планеті.

Усе це свідчить про невідповідність шляхів і темпів соціально-економічного розвитку адаптивним можливостям біосфери Землі, про вичерпність можливостей саморегуляції біосфери в умовах зростання інтенсивності людської діяльності у природі. У наш час людство вступило в такий період свого розвитку, коли ставши “геологічною силою” перетворююча діяльність людини, як і передбачав В.Вернадський, стає здатною змінити світ, поставивши його на межу глобальної екологічної катастрофи. Саме це і визначає особливу актуальність проблем глобальної екології і необхідність розробки концепції пріоритету загальнолюдських цінностей та моделей сталого еколого-економічного розвитку. Функцію регулятора має відтепер виконувати суспільство.

Актуальність дослідження збалансованого екорозвитку, його політико-правового забезпечення визначається досить жорстко детермінованими часовими межами, адже негативні зміни, що накопичуються в природі, за багатьма найважливішими параметрами дедалі більше наближаються до критичної позначки. І марно думати, що з екологічною кризою можна справитись за допомогою одних лише техніко-економічних важелів. „Мирною бомбою” можуть стати засоби традиційного виробництва і природокористування, які в диму і полум'ї можуть знищити ненажерливих споживачів матеріальних благ. Отже потрібна на державно-політичному рівні корекція напрямку економічного розвитку людства, звільнення його від нестримної ходи цільової раціональності.

Зрозуміло, що жодна з країн не в змозі добитися цього самотужки, але цього можна досягти спільними зусиллями в рамках світового співтовариства в цілях сталого розвитку. У зв'язку з цим нагальною стає потреба у виробленні на міжнародному рівні спільних підходів, цілей, завдань щодо охорони довкілля та раціонального природокористування, універсальних або взаємосумісних механізмів реалізації природоохоронної політики, конкретних програм та заходів по забезпеченню збалансованого екорозвитку.

Загальновідомими в контексті пошуку екологічної парадигми співжиття людини і природи стали наукові праці М.Абіха, В.Вернадського, Д.Габора, Е.Гертнера, Е.Гірусова, А.Гора, О.Джарині, Ж.Дорста, Р.Дюбо, П.Ерліха, І.Коломбо, Б.Коммонера, В.Крисаченка, Е.Ласло, В.Лося, М.Медоуза, М.Месаровича, Г. та Е. Одумів, К.Паавера, Р.Парка, Е.Пестеля, А.Печчеї, П.Тейяр де Шардена, Я.Тінбергена, А.Урсула, Б.Уорда, Дж. Форреста, Г.Хефлінга, В.Хьосле.

Досить плідно в контексті забезпечення збалансованого розвитку суспільства працюють українські вчені: В.Андрущенко, Г.Балюк, Г.Білявський, О.Васюта, В.Вербицький, Т.Галушкіна, Т.Гардащук, М.Горін, Б.Данилишин, М.Демчишин, К.Дергачова, Є.Камінський, А.Качинський, М.Кисельов, О.Кіндратець, В.Крисаченко, А.Кудряченко, Л.Мельник, Г.Марушевський, Я.Мовчан, В.Мокрий, М.Ожелечко, С.Позняк, Л.Руденко, А.Сальнікова, С.Семенець, А.Сіленко, С.Степаненко, А.Толстоухов, О.Таріко, М.Хилько, І.Черваньов, С.Чумаченко, В.Шевчук, А.Яцик та ін.

Але, попри значну кількість публікацій, проблема збалансованого екорозвитку, і особливо політико-правового його забезпечення, ще не отримала достатнього наукового обґрунтування, не була поставлена так виразно, як того потребує сучасна практика життєдіяльності людства. Враховуючи актуальність і недостатню розробленість означеної проблематики, автор обрала її предметом дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з плановою темою кафедри глобалістики, політології та паблік рілейшнз Луцького інституту розвитку людини університету „Україна” „Проблеми екології людини”, яка затверджена Вченою радою університету 16 жовтня 2006 року, протокол № 2.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в політичному обґрунтуванні суті збалансованого екорозвитку сучасного суспільства. Дана мета дослідження обумовила постановку і розв'язання таких завдань:

- обґрунтувати теоретичні засади політологічного аналізу екологічної проблеми та дати тлумачення поняття „збалансований екорозвиток”;

- визначити та класифікувати пріоритети екологічної політики;

- проаналізувати сучасні моделі та засоби забезпечення збалансованого екорозвитку;

- дослідити етико-правову відповідальність у політичних стратегіях сучасного екорозвитку;

- намітити й обґрунтувати перспективи сталого екологічного розвитку світосистеми та простежити особливості державної екологічної політики України по його забезпеченню.

Об'єктом дисертаційного дослідження є збалансований екологічний розвиток як глобальний напрям становлення альтернативної цивілізації, що може бути втілений у відповідних реально діючих моделях та програмах його політико-правового забезпечення.

Предметом дисертаційного дослідження є процес трансформації політико-правових засад та шляхів досягнення збалансованого екологічного розвитку у співвідношенні його національно-державних, регіональних і глобально-міжнародних аспектів.

Методи дослідження. Головним методологічним інструментарієм дисертації є фундаментальні дослідницькі засади наукового аналізу - принципи історизму, об'єктивності, системності, цілісності, причинності, єдності, прогнозування та інші специфічні наукові методи.

Принцип об'єктивності дозволив неупереджено проаналізувати: наукові розробки як вітчизняних так і зарубіжних дослідників, що розглядають збалансований екологічний розвиток на рівні світосистеми та регіональних структур; міжнародні документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП з питань охорони навколишнього природного середовища; матеріаліи конференцій, міждержавних угод і конвенцій, різних статистичних та інформаційних збірників. Історичний та порівняльний аналіз дозволив з'ясувати еволюцію та сучасний стан природних екосистем, міжнародних договорів і угод. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату сталого екологічного розвитку. Структурно-функціональний метод дозволив тлумачити предмет дослідження як ціле, як систему з її структурними компонентами, проаналізувати взаємодію національних і міжнародних природоохоронних стратегій у контексті сучасного політичного процесу. Системний та аксіологічний підходи, принципи причинності та прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ концепції збалансованого екологічного розвитку, здобутків і проблем його становлення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації розроблена пізнавальна концепція аналізу і регулювання процесів збалансованого екологічного розвитку глобалізованого світу в поєднанні політичних та екологічних засобів впливу на екологічну ситуацію і суспільну свідомість. У розвиток цієї концепції обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

вперше:

- введено до наукового обігу та дано авторське тлумачення поняття „збалансований екорозвиток”, яке розглядається: 1) як екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, за якого зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища проживання і деградацією природних екосистем; 2) як економічно і екологічно узгоджений процес, який забезпечує збалансоване вирішення проблем соціально-економічного розвитку на перспективу, збереження природно-ресурсного потенціалу і надійного біосферного простору з метою задоволення життєво необхідних потреб у людей і суспільства в цілому; 3) як процес переорієнтації самого вектору розвитку суспільства з економічного на екологічний;

- обґрунтовано наукову концепцію збалансованого екологічного розвитку світосистеми як нової фундаментальної і всезростаючої загальнолюдської потреби створення життєздатної моделі глобального розвитку, яка б поєднувала відповідні національні, субрегіональні та міжнародні моделі;

дістало подальшого розвитку:

- визначення пріоритетів політики збалансованого екорозвитку як справи надзвичайно складної, багагоаспектної та багаторівневої, ключовим моментом якої є проблема аналізу критичної межі рівня споживання ресурсів біосфери і співвідношення між рівнем споживання та зростанням населення, що змушує людство встановлювати черговість їх вирішення;

- узагальнення стратегічних екологічних ініціатив та заходів для створення суспільства збалансованого екорозвитку таких як: стабілізація світової демографічної ситуації; узгодження економічної й екологічної парадигм розвитку; екологізація науки, техніки і виробництва; створення та розповсюдження екологічно сприятливих технологій; прийняття нового пакету міжнародних договорів і угод; створення ефективної системи екологічної освіти і виховання;

уточнено:

- що природоохоронне законодавство потужно втручається в сферу політики й економіки і не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, пільг, а і як підґрунтя збалансованого екорозвитку, здійснюючи десятки всеохоплюючих конвенцій і угод, у зв'зку з чим з'ясовано: 1) досить поширеною залишається переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації достатньо локальних заходів, скажімо запровадження безвідходних технологій, утилізація сміття тощо; 2) загальної екологічної грамотності в сучасних умовах вже недостатньо, потрібна глобальна „конверсія” свідомості людства в бік екологізації; 3) нагальною проблемою постає необхідність зміни моральних і правових норм, які визнають екологічну проблему найбільш фундаментальною, такою, що має найбільший пріоритет перед іншими;

- що Україна має значний сировинний, економічний, земельний, трудовий, освітянський, геополітичний потенціал, щоб стати на шлях збалансованого розвитку, але для реалізації цього потенціалу слід прикласти немало зусиль з подолання системної кризи - політичної, економічної, моральної, духовної.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у новому розумінні взаємовідносин “людина-природа”. Отримані в дисертації висновки дозволяють глибше уявити необхідність розробки і запровадження концепції збалансованого екорозвитку як категоричного імперативу нового соціально значимого напрямку - екологічної політики. Проведене дослідження дозволяє підсилити аргументацію на користь необхідності зміни моделі цивілізаційного розвитку людства на початку третього тисячоліття.

Матеріали дисертації можуть бути використані: у подальшому дослідженні проблеми політико-правового забезпечення сталого екорозвитку; в процесі глобального моделювання національного і міжнародного розвитку; у визначенні пріоритетів, принципів та моделей створення життєздатного суспільства; у формуванні екологічної культури громадян; у процесі викладання політології, соціології, культурології, правознавства, етики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на методологічних, теоретичних семінарах кафедри глобалістики, політології та публік рілейшнз Луцького інституту розвитку людини університету „Україна”, доповідались на міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, а саме: Всеукраїнській студентській конференції „Сталий розвиток України” (Київ, 2006); Міжнародній науковій конференції „Проблеми екології людини” (Луцьк, 2007); Міжнародній науковій конференції „Людина. Світ. Суспільство” (до 175-річчя філософського факультету - 2009) Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ ,2009).

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у п'яти наукових публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України та двох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації та її обсяг. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел (242 позиції). Загальний обсяг дисертації складає 179 сторінок, із них обсяг основного тексту - 160 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об'єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання дослідження, обґрунтовуються наукова новизна і практичне значення роботи, окреслюються рівень апробації її результатів та структура.

У першому розділі „Політичні стратегії збалансованого розвитку в контексті сучасної екологічної ситуації” здійснено аналіз наукової літератури та категоріального апарату з проблематики дослідження та узагальнено стан сучасної екологічної ситуації, можливостей впливу на неї політичних стратегій соціального розвитку.

Загальновідомими в контексті пошуку екологічної парадигми співжиття людини і природи стали наукові праці В.Вернадського, Е.Гертнера, Е.Гірусова, А.Гора, Ж.Дорста, Р.Дюбо, Б.Коммонера, М.Абіха, Г. та Е. Одумів, К.Паавера, Р.Парка, П.Тейяр де Шардена, А.Урсула, Б.Уорда, В.Хьосле, Г.Хефлінга та ін. У виробленні важливих концептуальних підходів до обґрунтування збалансованого екорозвитку велику роль відіграв „Римський клуб”, який у 70-х роках ХХ ст. гостро поставив проблеми глобальної екологічної кризи і подальшого розвитку людства. Не можна не помітити, що в перших доповідях клубу провідна роль відводилась науково-технічним аспектам екологічних проблем, що досить виразно відображено в праці групи М.Медоуза „Межі зростання”, та в наступних доповідях -„Людство на поворотному рубежі” М.Месаровича і Е.Пестеля, „Перегляд міжнародного порядку” Я.Тінбергена. Поглиблений розвиток екологічної проблематики мав місце в моделі „Глобальні обмеження і новий погляд на розвиток”, розробленій групою японських вчених під керівництвом І.Кайя; латиноамериканській моделі дослідження шляхів вирішення глобальних проблем країнами, що розвиваються, створеній під керівництвом А.Еррери; моделі „Цілі глобального розвитку” (керівник Е.Ласло), в якій відображено необхідність перебудови системи цілей і оріентирів соціального прогресу; розробці Д.Габора з ін. „За межами епохи марнотратства”, А.Пестеля „За межами зростання”, А.Печчеї „Людські властивості”; доповіді І.Боткіна та ін. „Нема меж навчанню”, праці А.Гора „Земля у рівновазі. Екологія і людський дух” та ін. - суттєве місце приділяється соціальним і культурним передумовам пом'ягшення екологічної ситуації.

Зазначається, що глобальні моделі допомогли сприйняттю екологічних проблем як першочергових і, безперечно, стимулювали розвиток як неформального „зеленого руху”, так і створення відповідних державних (міністерств, агенств по охороні природи ) і міжнародних (ЮНЕСКО, ЮНЕП) органів і організацій, на які покладено регулювання діяльності в галузі природокористування. Це увінчалось прийняттям у 1972 р. на Першій всесвітній конференції по навколишньому середовищу міжнародних природоохоронних принципів (Стокгольмська декларація) і створенням спеціального органу - Програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП). У 1983 р. ООН створила Всесвітню Комісію по навколишньому середовищу і розвитку, якою було розроблено затверджену Генеральною Асамблеєю ООН у 1987 р. „Всесвітню стратегію охорони природи”. У звіті цієї Комісії „Наше спільне майбутнє” вперше в міжнародних документах було використано термін „Sustainable development”, який в українському перекладі інтерпретується як „сталий розвиток”.

Підкреслюється, що Комісія Брундтланд визначила сутність поняття „сталого розвитку” двома ключовими моментами: принципом справедливості для прийдешніх поколінь (збереження для них природних ресурсів) і комплексним прийняттям рішень (врахування екологічних обмежень при прийнятті економічних рішень). Комісія зазначила, що загальною ідеєю стратегії сталого розвитку є необхідність інтегрування екологічних та економічних підходів у реальних діях, що передбачає як інституційні угоди на всіх рівнях, так і зміну стратегічних державних пріоритетів. Програму сталого розвитку Комісії Брундтланд було підтримано в цілому ряді наукових досліджень і звітів міжнародних організацій, а також на Конференції по навколишньому середовищу та розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбургу (2002 р.).

Зауважується, що інтерпретація поняття „сталого розвитку“ вимагає більш конкретного визначення. У цьому контексті робляться спроби осмислення „сталого розвитку” через такі напрямки: технократичний („техніка створює проблеми, вона ж їх і вирішує”); природоохоронний („Земля це сад, сад потрібно плекати й охороняти”); екосистемний („все в одному - одне в усьому”); управлінський („обмеження меж зростання”); культурологічний („подолати екологічне невігластво”) і т.п. Йдеться про те, що поняття „сталий розвиток” постійно уточнюється (О.Кіндратець).

Базуючись на аналізі сучасних теоретичних та практичних підходів до стратегії сталого розвитку, визначаються наступні її основні положення:

сталий розвиток - це регульований процес, більш упорядкований порівняно з існуючим;

прагнення до безмежного збільшення обсягів виробництва і споживання врешті-решт веде до соціально-економічних потрясінь;

регуляторами сталого розвитку є чисельність населення, споживання і обсяги промислового виробництва які мають свої квоти і ліміти на викиди, а також технологія;

сталому розвитку притаманні регульований розвиток суспільства і біосфери, націленість ведення економічної діяльності та екологічного господарства на задоволення не індивідуальних, а суспільних інтересів;

чинниками соціально-економічної дестабілізації є погіршення стану здоров'я і скорочення середньої тривалості життя, економічний спад, етнокультурна деградація, зростання соціально-політичної напруги і т.ін.;

у процесі сталого розвитку задоволення існуючих потреб здійснюється без втрат для сучасного і майбутнього поколінь;

сталий розвиток має врахувати геополітичне розташування країн, їх культуру, особливості соціально-економічного розвитку;

екологічний аспект сталого розвитку передбачає збереження стійкості біосфери як системи;

передумовою переходу до сталого розвитку є соціально-економічна стабілізація;

всі країни мають право застосувати власні концепції сталого розвитку.

Вказується, що розробники стратегії сталого (усталеного, стійкого, стабільного, збалансованого) розвитку прагнуть врахувати не тільки відсутність рівноваги органічного світу, а й вкрай неврівноважені процеси соціально-економічного розвитку. Це зробити непросто, адже для досягнення сталого розвитку необхідні відповідні передумови, які розглядаються у цьому розділі.

Зауважується, що термін „стійкий” чи „сталий” розвиткок, який зазвичай використовується в Україні, не в повній мірі відображає англійське словосполучення „Sustainable development” і більшою мірою передає статичну характеристику, в той час як у даному контексті важливим є динамізм. З огляду на це, надалі в роботі автор буде притримуватись власного варіанту „збалансований розвиток”. Під останнім розуміється такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистеми відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.

Підсумовується, що збалансований екологічний розвиток - це більш упорядкований та регульований розвиток. Як у теоретичному, так і в практичному плані його реалізація можлива за умови, якщо філософія політики, конкретні організаційні механізми такого регулювання будуть відповідними масштабам екологічної кризи та нейтралізуватимуть впливи другорядних, в порівнянні з проблемою збереження людства, чинників.

У другому розділі „Класифікація та обґрунтованість пріоритетних цілей екологічної політики” розглядається проблема визначення приорітетів політики екологічно збалансованого розвитку. Пріоритети визначаються: за метою (пріоритет суспільства, держави, особи); за рівнями (глобальні, регіональні, національно-державні); за просторово-часовими критеріями (довготривалі і ситуаційні). Кожен із зазначених підходів має свою систему пріоритетів.

У розділі йдеться про те, що сьогодні існує нагальна необхідність усвідомлення і затвердження через наукові заходи пріоритету природи, біосфери, життя перед будь-якими іншими цінностями і пріоритетами як домінування цілого над його частинами. Розглядаються зміст принципу екологічної рентабельності та деякі варіанти механізмів його впровадження.

Основою системи пріоритетів екологічно збалансованого розвитку має стати поєднання досвіду спілкування з природою десятків поколінь доіндустріальної ери з кращими досягненнями сучасної науково-технічної, інформаційної цивілізації. Принцип екологічної рентабельності, «економії природи» повинен стати базовим як для національних економік, так і для світової фінансово-економічної системи.

Глобальні екологічні проблеми - це складний комплекс проблем природного і антропогенного походження, що динамічно змінюється. У зв'язку з обмеженістю можливостей запобігання більшості загроз одночасно, треба мати адекватно субординарний перелік основних загроз, на підставі якого можна визначити пріоритетність відповідних протидій.

Зауважується, що, незважаючи на певні недоліки підсумкових документів, на конференціях Ріо-92, Кіото-97, Йоганесбургу-2002 був здійснений якісний прорив стосовно рівня аналізу масштабів поінформованості щодо екологічних проблем. Але віддача подальших теоретично-наукових пошуків може бути реальною лише за умови підкріплення їх відповідною системою міжнародно-організаційних, фінансово-економічних та інших дій, які визнані необхідними на підставі попередніх наукових розробок. Відзначена більшістю спеціалістів декларативність міжнародних угод з питань екологічної безпеки може у майбутньому посилюватись.

Ключовими моментами для визначення пріоритетів політики збалансованого екорозвитку є проблема аналізу критичної межі рівня споживання ресурсів біосфери і темпів зростання населення. Ці головні компоненти для визначення параметрів безпечного функціонування глобальної екосистеми є водночас і важливими чинниками протиріччя, яке зараз називають «часовою бомбою» сучасної міжнародної системи. Мається на увазі зростання напруження між розвинутою Північчю та відсталим Півднем.

Зазначається, що у системі суперечностей «Захід-Схід» загроза гарантованого взаємного ядерного знищення була, хоч і деструктивним, але базовим фундаментальним фактором глобальної системи міжнародної безпеки. Так само і сьогодні загроза екологічного омніциду повинна впливати на всі блоки міжнародних суперечностей у напрямку їх компромісного розв'язання. Екологи мусять ще і ще раз наполегливо нагадувати, що наслідки екологічних катастроф можуть бути не менш жахливими, ніж наслідки ядерної війни.

У третьому розділі „Суспільство збалансованого розвитку і реалізація стратегічних екологічних ініціатив” розглядаються основні джерела створення суспільства збалансованого екорозвитку та необхідність теоретичної розробки і практичної реалізації відповідних моделей.

У розділі відзначається, що стосунки людини з природою, на жаль, відбуваються у режимі так званого „біологічного імперіалізму”, тобто природного прагнення будь-якого організму захопити побільше середовища для себе і своїх нащадків. У цьому плані людина мало чим відрізняється від інших біологічних видів, окрім того, що має власні технології як знаряддя досягнення своєї мети. Але такий спосіб вирішення екологічних проблем у сучасних умовах не придатний, бо людство досягло критичної межі свого розвитку - вже немає ні місця для подальшої просторової експансії, ні достатніх резервів ресурсів.

Аргументується, що людству потрібна всеохоплююча спільна екологічна програма, стратегічна за масштабами і практично придатна для виконання. Але, попри всі зусилля світової спільноти такої моделі немає. Визначаються найважливіші заходи, які сприятимуть її створенню.

Найбільш адекватною моделлю життєздатного суспільства є така, що передбачає необхідність узгодження соціально-економічного поступу із законами природи й перехід до збалансованого природокористування, підтримку його стабільності, ландшафтного та біологічного розмаїття, а також встановлення соціальних механізмів, які, власне, і здатні забезпечити таку узгодженість.

Підкреслюється, що першим суттєвим кроком по створенню моделі сталого екорозвитку спеціалісти вважають підготовку своєрідного „плану Маршала” екологічного спрямування. Передбачається, що він повинен поєднувати у собі такі елементи: розмах і довготривалість, ретельно вивірену фінансову допомогу країнам, що розвиваються, масовану розробку, а потім і передачу бідним країнам нових технологій, необхідних для усталеного економічного розвитку, всесвітню програму стабілізації чисельності населення країн світу і неодмінне зобов'язання індустріально розвинутих країн прискорити власний перехід до екологічного відповідального виробництва.

Разом з тим, реалізація такого плану потребує вирішення принципової проблеми: як здійснити симбіоз сучасної моделі суспільства споживання і створеної на основі розвитку конкурентно-ринкових механізмів світової фінансової системи з моделлю екологічно сталого розвитку. Зважаючи на те, що в останні часи великомасштабні та непропорційні самообмеження держав є необхідним базовим елементом, нам уявляється, що без утворення (на зразок МВФ) відповідного Міжнародного Екологічного Фонду, наділеного можливостями найбільших світових фінансових інститутів, ніяких реальних зрушень не відбудеться.

Природньо, що проблема існування глобального центру, який регулюватиме вплив на екологічний розвиток і буде здатним здійснювати не тільки фундаментальну наукову експертизу окремих проблем, виробляти відповідну стратегію, а й реалізувати її, тісно пов'язана з проблемою майбутнього ООН.

Підсумовується, що модель збалансованого екорозвитку повинна подолати фрагментарний принцип та секторальність як у науково-експертних дослідженнях, так і в розробці практичних технологій виходу з екологічної кризи, які все більше входять у суперечність з глобальним характером екологічних проблем. Створення моделі збалансованого екорозвитку - це шанс зробити боротьбу за врятування довкілля головним організаційним принципом світової цивілізації, це шанс на виживання. Він потребує переосмислення основних правил життя цивілізації, пошуку і утвердження нових пріоритетів, зміни морально-етичних парадигм і правових норм, виховання високого рівня екологічної свідомості громадян. Виявлені як позитивні зрушення в цьому плані (розробка під егідою ООН фундаментальних міжнародних екологічних програм і підписання угод), так і недоліки та резерви (низька практична реалізація цих домовленостей, ступінь відповідальності, особливо розвинутих країн).

Четвертий розділ „Етико-правова відповідальність у політичних стратегіях сучасного розвитку” присвячений розгляду проблеми етико-правової відповідальності при розробці та втіленні стратегій сучасного екорозвитку.

Аналізується велика кількість міжнародних правових актів з питань охорони навколишнього середовища. Відзначається, що на сучасному етапі розвитку наукових знань і соціальної практики екологічна етика є своєрідною мірою сутності людини, держави, міжнародного співтовариства. Реалії нинішньої глобальної екологічної кризи висувають перед людством складні проблеми його виживання і розвитку. Вони з кожним днем все переконливіше демонструють безперспективність проявів любої політики, яка не має грунтовного правового забезпечення. Екологічний імператив повинен формувати і розвивати планетарне мислення, яке може базуватися тільки на пріоритеті загальнолюдських, гуманних і демократичних цінностей розвитку і спрямовуватись на створення життєздатної людської цивілізації.

Підкреслюється, що в цілому практика вирішення екологічних проблем світовим співтовариством свідчить, що природоохоронне законодавство потужно втручається в сферу політики і економіки. І не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, пільг, а і як підгрунтя забезпечення життєздатного, екологічно безпечного, сталого розвитку. Досвід міжнародної природоохоронної діяльності показав головне: існує принципова можливість активної і конструктивної взаємодії держав у забезпечені сталого екорозвитку. У цьому плані здійснюються десятки масштабних всеохоплюючих конвенцій і угод. Разом з тим, розвиток міжнародного правового законодавства сприяв розробці національних природоохоронних програм.

Однак, реалії життя показують, що люди все ще недостатньо розуміють неминучість і глибину наступаючої екологічної кризи. Поширена переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації достатньо локальних заходів, скажімо, запровадження безвідходних технологій, утилізація сміття тощо. Причому люди, що займаються конкретною організаційною діяльністю в галузі планетарної екології нерідко розглядають її як ординарний бізнес, підпорядкований власним інтересам і прийнятим політичним стандартам.

Вказується, що настав час зрозуміти, що сукупність окремих зусиль і навіть абсолютно необхідної загальної «екологічної грамотності» вже недостатньо, щоб подолати складності виживання людства. Необхідно перш за все визнати цю проблему найбільш фундаментальною, такою, що має найбільший пріоритет перед іншими. Слід усвідомити, що ця проблема вимагає об'єднання зусиль всього людства, зміни поведінки людей на особистісному рівні..

Прогнозується, що протягом найближчих десятиліть чимало наших етнічних уявлень і правових норм суттєво зміняться. Відбудеться глобальна «конверсія» свідомості людства в бік екологізації, з'являться нові моральні критерії, правові норми і навіть, загалом, нова життєва парадигма: врятування навколишнього природного середовища стане консолідуючим фактором усього людства.

У п'ятому розділі „Збалансований екологічний розвиток в Україні: проблеми і можливості” розглядаються особливості державної екополітики України по забезпеченню усталеного екорозвитку. Аналізуються відповідні законодавчі акти, рівень їх реалізації.

Зазначається, що для забезпечення збалансованого екорозвитку в Україні необхідні:

- стабілізація політичної влади та подолання управлінської фрагментарності;

- подолання ейфоричних сподівань на автоматизацію ринкового самоврядування;

- правове забезпечення природоохоронної діяльності, створення правової екологічної держави;

- формування економічного механізму регулювання природокористування;

- раціональне освоєння капіталовкладень, виділених на природоохоронні цілі;

- своєчасність введення в дію природоохоронних об'єктів;

- ресурсне забезпечення економіки і утилізація сміття;

- проведення державної екологічної експертизи;

- організація державного екологічного моніторингу;

- проведення заходів по збереженню біологічного різноманіття;

- розробка державної екополітики в галузі екологічної освіти, виховання та інформування населення України;

- активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів. Визначено ряд інших умов для успішної реалізаціїї і перспективної політики збалансованого екологічного розвитку України. Такими є: створення правового поля здійснення інституційної модернізації системи державного управління у сфері охорони довкілля, зокрема створення Національної агенції зі збалансованого розвитку, розробка та впровадження системи її індикаторів; формування демократичного суспільства, зниження рівня соціально-економічної нерівності; структурна перебудова та оздоровлення економіки; збалансоване ведення сільського господарства; перехід до збалансованого природокористування; збереження біологічного і ландшафтного різноманіття; формування освітнього та наукового потенціалу урівноваженого екологічного розвитку. Політико-правове забезпечення реалізації цієї моделі є важливим завданням науки і влади.

збалансований екологічний політика відповідальність

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи узагальнюються результати дослідження, які мають науково-теоретичне і політико-практичне значення. На основі здійсненого аналізу визначено наступне:

1. Збалансований екологічний розвиток - це екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, за якого зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища проживання і деградацією природних екосистем. Це економічно і екологічно узгоджений процес, який забезпечує збалансоване вирішення проблем соціально-економічного розвитку на перспективу, збереження природно-ресурсного потенціалу і надійного біосферного простору з метою задоволення життєво необхідних потреб людей і суспільства в цілому. У понятті „збалансований екорозвиток” акцент має бути зроблений на гармонізацію економіки й екології, переорієнтацію вектору розвитку з економічного на екологічний. Людство повинне зробити рішучий крок від психології підкорення до психології захисту природи, де діє правило: „Економічним є лише те, що екологічне”. Поняття „збалансований екорозвиток” потребує подальшого серйозного обгрунтування і у зв'язку з цим - визначення його якісних і кількісних індикаторів. Для забезпечення урівноваженого екорозвитку кожна країна повинна виробити власну стратегію поведінки.

2. Результати міжнародних зустрічей, конференцій, угод з екологічної проблематики мають дещо подвійну оцінку. Так, з одного боку, Конференція Ріо-92, Йоганнесбург 2002 - це справжній прорив у розумінні масштабів проблеми переходу до збалансованого екорозвитку. З іншого, документи екологічних форумів, що базуються на розробках кращих представників наукової еліти планети, схожі на художні твори митців, яких не розуміє переважна більшість сучасників. Досягти безумовної пріоритетності екологічного збалансованого розвитку для більшості країн світу і світового співтовариства в цілому можливо двома шляхами. Перший , це планомірна цілеспрямована праця по підвищенню екологічної свідомості, збільшенню наукового потенціалу можливостей, підсиленню екологічних, політичних, міжнародних факторів, що сприяють переходу до збалансованого екорозвитку. Цей шлях - керований, у певній мірі планомірний, незважаючи на велику різноманітність суперечностей з “тактичних питань” і підходів. І другий - шлях хаотичного сповзання у прірву екологічної кризи, коли лише катастрофічний масштаб екологічних потрясінь змусить людство усвідомити себе як єдине ціле. Найближчим часом ми будемо, очевидно, свідками поєднання обох варіантів. Але у якій мірі відбудеться таке поєднання і якою ціною доведеться заплатити за розуміння безальтернативності збалансованого екорозвитку - залежить від нас.

3. У сучасному світі існують міжнародні об'єднання типу Всесвітньої Федерації Профспілок, Соцінтерну і т.п., діючих як достатньо ефективні механізми політичної або соціально-економічної конкуренції за відповідні моделі суспільного розвитку в цілих регіонах. На жаль, „зелений” рух не зміг утворити подібного міцного міжнародного об'єднання. Пріоритетність стабільного екологічного розвитку неодноразово фіксувалася в офіційних документах провідних міжнародних організацій, регіональних об'єднаннях, урядових документах провідних світових держав. Але про безумовний пріоритет екологічних проблем в реальній політиці поки що говорити не доводиться. Партії „зелених”, маючи реальну політичну вагу в багатьох країнах, не змозі в своїй практичній роботі абстрагуватися від поточних тактико-політичних завдань. Звичайно, вони розуміють глобальний, планетарний характер екологічних проблем, але це розуміння виражається у вигляді малозобов'язуючих декларативних закликів на міжнародних симпозіумах та конференціях.

4. Практика вирішення екологічних проблем свідчить, що природоохоронне законодавство потужньо втручається в сферу політики і економіки. І не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, пільг, а і як підгрунтя забезпечення життєздатного, екологічно безпечного, збалансованого розвитку. Разом з тим, реалії життя показують, що люди все ще недостатньо розуміють неминучість і глибину наступаючої екологічної кризи. Настав час зрозуміти, що сукупність окремих зусиль і навіть абсолютно необхідної загальної „екологічної грамотності” недостатньо, щоб подолати складності виживання людства. Необхідно перш за все визнати цю проблему найбільш фундаментальною, такою, що має найбільший пріоритет перед іншими.

5. Забезпечення збалансованого екорозвитку проблема багатопланова. Його не можна досягти без збереження у первозданному вигляді природних територій та об'єктів, без виконання рекреаційних програм, організації відпочинку населення тощо. Такий широкий діапазон необхідних (відзначених і невідзначених) передумов для переорієнтації системи сучасного матеріало- та енергоємного, екологічно небезпечного природокористування підкреслює масштабність завдань, що постали перед Україною. Об'єднання в єдиний комплекс різнопланових заходів - від удосконалення технологій до формування екологічної свідомості громадян і переосмислення засад та стратегій подальшого існування - буде надзвичайно корисним для досягнення стану збалансованого розвитку, реалізації його головної установки - задоволення потреб нашого часу, не створюючи при цьому загрози самій можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Стасюк Л.Л. До питання про створення моделі суспільства стійкого екорозвитку / Л.Л.Стасюк // Держава і право. - 2008. - Вип. 40. - С.680-686.

2. Стасюк Л.Л. Досвід міжнародного співробітництва у подоланні глобальної екологічної кризи та забезпечення сталого розвитку / Л.Л.Стасюк // Нова парадигма. - Вип. 77. - С.141-150.

3. Стасюк Л.Л. Екологічна політика як засіб розв'язання глобальної екологічної кризи / Л.Л.Стасюк // Політологічний вісник. - 2008. - Вип. 32. - С. 248-257.

4. Стасюк Л.Л. Політичні кроки міжнародного співробітництва у розв'язанні глобальної екологічної кризи / Л.Л.Стасюк // Політологічний вісник. - 2008. - Вип. 33. - С. 201- 212.

5. Стасюк Л.Л. Екологічна політика перехідних суспільств: (на прикладі України та Росії) / Л.Л.Стасюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2007. - Вип. 70. - Ч.ІІ. - С. 41-45.

6. Стасюк Л.Л. Політичне забезпечення збалансованого екологічного розвитку сучасного суспільства: необхідність та реалії: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції „Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету - 2009), (Київ, 21-22 квітня 2009 р.). К.: ВПЦ „Київський університет”, 2009. - Ч.ХІ. - С.158-160.

7. Стасюк Л.Л. Екологічна політика України у міжнародних відносинах: матеріали міжнародної наукової конференції „Проблеми екології людини”. - Луцьк: Вид-во Луцького інституту розвитку людини університету „Україна”, 2007. - С.116-118.

8. Стасюк Л.Л. Основи екології.: Навчальний посібник / Стасюк Л.Л., Терлецький В.К. - Луцьк: Твердиня, 2006. - 82 с.

АНОТАЦІЇ

Стасюк Л.Л. Політичне забезпечення збалансованого екологічного розвитку сучасного суспільства. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації вперше у вітчизняній політичній науці здійснено аналіз проблем теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з політичним забезпеченням збалансованого екологічного розвитку сучасного суспільства. Збалансований екорозвиток розуміється як екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, за якого зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища проживання і деградацією природних екосистем.

Класифіковано пріоритети політики збалансованого екорозвитку.

Вони визначаються: за метою (пріоритет суспільства, держави, особи); за рівнями (глобальні, регіональні, національно-державні); за просторово-часовими критеріями (довготривалі і ситуаційні).

Праналізовані засоби створення суспільства збалансованого екорозвитку: стабілізація світової демографічної ситуації; узгодження економічної й екологічної парадигм розвитку; екологізація науки, техніки і виробництва; створення та розповсюдження екологічно сприятливих технологій; прийняття нового пакету міжнародних договорів і угод; створення ефективної системи екологічної освіти і виховання.

Виявлено проблеми і можливості збалансованого екорозвитку в Україні.

Ключові слова: екологічна криза, збалансований розвиток, сталий розвиток, пріоритети екологічної політики, стратегічні екологічні ініціативи, етико-правова відповідальність.

Стасюк Л.Л. Политическое обеспечение сбалансированного экологического развития современного общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации впервые в отечественной политичесческой науке осуществлен анализ проблем теоретического и практического характера, связанных сполитическим обеспечением сбалансированного экоразвития современного общества. Под сбалансированным экологическим развитием понимается экологически ориентированное социально-экологическое развитие, при котором повышение благополучия людей не сопровождается ухудшением среды проживания и деградацией природных экосистем. Исследуемое явление рассматривается как экономически и экологически согласованный процесс, который обеспечивает устойчивое решение проблем социально-экономического развития на перспективу, сохранение природно-ресурсного потенциала и надежного биосферного просранства с целью удовлетворения жизненно необходимых потребностей и людей и общества в целом. Обоснование понятия «сбалансированное экологическое развитие» связано с тем, что понятие „устойчивое развитие”, которое обычно используется в Украине, не в полной мере отражает английское “Sustainable development” и больше передает статическую характеристику, в то время как в данном контексте важна динамичность.

Приоритеты сбалансированного экологического развития определяются целью (приоритет общества, государства, личности); уровнем (глобальные, региональные, национально-государственные); пространственно-часовыми параметрами (долгосрочные, ситуационные). Ключевым моментом для определения приоритетов политики сбалансированного развития есть проблема анализа критической границы уровня потребления ресурсов биосферы и темпов роста народонаселения.

Эти главные компоненты для определения параметров безопасного функционирования глобальной экосистемы одновременно являются важными факторами противоречия современной международной системы, связанного с возрастанием напряженности между развитым Севером и отсталым Югом.

Обобщены и проанализированы стратегические экологические инициативы по созданию общества сбалансированного экоразвития: стабилизация мировой демографической ситуации, согласование экономической и экологической парадигм развития, экологизация науки и техники, создание и распространение экологически приемлемых технологий, принятие нового пакета международных дрговоров и соглашений, создание эффективной системы экологического образования и воспитания.

Выявлено, что природоохранительное законодательство активно вторгается в сферу политики и экономики, и не только в форме запретов, ограничений, санкций, льгот, но и оснований устойчивого экоразвития, осуществляя десятки всеобьемлющих конвенций и соглашений. Вместе с тем, достаточно распространенными остаются убеждения о том, что для стабилизации экологической ситуации достаточно локальных мероприятий: внедрения малоотходных технологий, утилизации мусора и т.п. В связи с этим обосновывается мысль о том, что общей экологической грамотности уже недостаточно.

Нужна глобальная «конверсия экологического сознания», смена моральных и правовых норм, которые определяют экологическую проблему как наиболее фундаментальную, имеющей наибольший приоритет среди других проблем.

Показано, что Украина имеет существенный сырьевой, экономический, земельный, трудовой, образовательный, геополитический потенциал, чтобы стать на путь сбалансированного развития, однако для реализации этого потенциала следует приложить немало усилий по преодолению системного кризиса.

Ключевые слова: экологический крис, сбалансированное развитие, устойчивое развитие, приоритеты экологической политики, стратегические экологические инициативы, этико-правовая ответственность.

Stasyuk L.L. The political providing of the balanced ecological development of modern society. - Manuscript.

Present dissertation is head for getting the scientific grade of political sciences candidate on speciality 23.00.02 - political institutes and processes. The State and Low Institute in the name of V.M.Koreckyi, National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2009.

In present dissertation it is for the first time in the native political science idea was made the analysis of theoretical and practical character problems, related to the political providing of the balanced ecological development of modern society. The balanced eco-development is understood as socio-economic development at which the growth of people welfare is not accompanied by a deterioration of habitat and degradation of natural ecosystems.

The policy priorities of the balanced eco-development were classified. They are determined: by a purpose (priority of society, state, person); on levels (global, regional, and national); space-time (secular and situational). The creation methods of the balanced eco-development society were examined: the world demographic situation stabilization; concordance of the economic and ecological paradigms of development; ecologization of science, engineering and production; creation and spreading of the ecologically favorable technologies; acceptance of the new package of international agreements and contracts; creation of the effective system of ecological education and science. Found out problems and possibilities of the balanced eco-development in Ukraine.

Keywords: ecological crisis, balanced development, suskinable development, the priorities of ecological policy, strategic ecological initiatives, ethic-legal responsibility.

Размещено на Allbest.ur