Мережеві взаємодії як чинник формування і реалізації публічної екологічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

МЕРЕЖЕВІ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

СЕНЮШКІН Євген Олександрович

УДК 323.51

Сімферополь - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук і соціології

в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор

АРТЮХ Павло Ілліч,

Севастопольський національний технічний університет, професор кафедри філософських та соціальних наук.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

БАРАНовська Наталія Петрівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії та політики;

кандидат політичних наук

Рейтерович Ігор В'ячеславович,

Національна академія державного управління при Президентові України,

доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування.

Захист відбудеться 25 червня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.07 в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь-07,

вул. Ялтинська, 20, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь-07, просп. Академіка Вернадського, 4).

Автореферат розісланий 23 травня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.О.Горюнова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вступ людства до ХХI століття супроводжується не лише новими науковими відкриттями і досягненнями в розвитку високих технологій, але і виявляє негативні екологічні наслідки становлення техногенної цивілізації, в результаті чого суспільство, природа і людина опинилися перед реальною загрозою зникнення біологічних форм життя на землі.

В умовах загострення глобальної екологічної кризи особливої актуальності набувають дослідження, присвячені пошукові дієвих способів розв'язання екологічних проблем за допомогою політичних, економічних, соціальних, культурних та інших механізмів держави і громадянського суспільства. У зв'язку з цим в розвитку гуманітарних досліджень сформувалася нова міждисциплінарна парадигма, покликана сприяти осмисленню причин глобальної екологічної кризи і пошуку шляхів виходу з неї.

Екологічна проблематика стає сьогодні центром уваги науковців, що працюють у різних сферах гуманітарних наук. Питання, пов'язані з екологічним виміром суспільного розвитку досліджуються в політології, соціології, філософії, економіці, географії, культурології, педагогіці тощо.

У контексті узагальнення екополітологічних досліджень треба зазначити насамперед праці, присвячені теоретичному обґрунтуванню концепції сталого розвитку (Б.Большаков, Е.Гірусов, В.Горшков, А.Гранберг, В.Данілов-Данільян, В.Кондратьєв, О.Кузнецов, К.Лосєв, Н. Моїсєєв, Є. Нікітін, М.Циканов, Є. Шопхоєв, В.Уледов та ін.).

Екологічна політика у зв'язку з глобальними проблемами розвитку сучасного суспільства розглядається в роботах О. Бузгаліна, О.Васюти, А.Развалихіна та ін. Адміністратівно-правові і державно-управлінські аспекти екологічної політики досліджують Т.Бакуніна, Г.Бистров, Н.Жаворонкова, І.Краснова, О.Лазор, Є.Лисицин, Н.Малишева, О.Петрова, А.Шестерюк, К.Шмідт та ін.

Взаємозв'язок між екологічною політикою та економікою розкривається в працях О.Голіциної, Ф.Зораквіна, Л.Мельника, С.Шмідхейні. Різноманітним аспектам екополітичної діяльності, питанням формування і реалізації екологічної політики на регіональному і муніципальному рівні, проблемам у розвитку екологічних рухів присвячені роботи О.Аксьонової, Н.Бєломитцевої, Б.Сергєєва, О.Яницького, В. Ясвіна та ін.

Екологічна політика в контексті проблем, пов'язаних з формуванням свідомості, культури й освіти, розглядається в роботах О.Андрющенко, І.Божьєволіної, Т.Гардашук, М.Гладкого, Н.Мамедова, Н.Моїсєєва, О.Романової, А.Урсула, В.Хесле, Л.Яо, В.Ясвіна та ін.

Загалом можна стверджувати, що екополітологія як новий напрям в гуманітарних дослідженнях упевнено заявила про себе й активно розвивається як в Україні, так і за її межами. Водночас у розвитку цього молодого напряму стає помітною низка проблем теоретико-методологічного і практичного характеру, серед яких треба особливо відзначити низький ступінь дослідженості евристичних можливостей мережевого аналізу і використання цього методу при теоретичному обгрунтуванні та практичному впровадженні ефективних механізмів публічної екологічної політики.

Великою мірою це пояснюється тим, що мережевий підхід у вітчизняній політичній науці поки що не набув значного поширення. Цей метод використовується невеликою кількістю українських авторів (Є.Марчук, Я.Мовчан, О.Молодцов, Т.Сенюшкіна, В.Токовенко). У російській політології найвідомішим дослідником у цій галузі можна вважати Л.Сморгунова. В екополітологічних дослідженнях мережевий підхід уперше було застосовано російським ученим О.Яницьким під час аналізу мережевих структур екологічної політики на регіональному та місцевому рівнях.

Теоретичні і прикладні аспекти досліджень у сфері публічної політики розкриваються в працях Д.Андерсона, М.Горного, О.Гурова, Н.Данилова, Н.Жидкова, Д.Кумбса, М.Лациби, І.Рейтеровича, А.Сунгурова,С.Телешуна й ін.

Однак проблемне поле мережевого аналізу стосовно вивчення механізмів забезпечення публічності в процесі формування і реалізації екологічної політики залишається практично недослідженим. У зв'язку з цим виникає об'єктивна потреба в розробці методологічного інструментарію, необхідного як для теоретичного осмислення, так і для практичного обгрунтування дослідження ролі мережевих взаємодій у публічній екологічній політиці. Актуальність такого дослідження зумовлена тенденціями розвитку екополітичних процесів в Україні і невідкладними завданнями, які постають перед українською державою в умовах загострення глобальної екологічної кризи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося впродовж 1995-2008 рр. як складова наукових розробок кафедри політичних наук і соціології Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, зокрема, в рамках тем “Політичні процеси й інститути: регіональний аспект” (№ 0101U00575), “Регіональна політика: проблеми соціального капіталу” (№ 0106U008460).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми впливу мережевих взаємодій на процес формування і реалізації публічної екологічної політики.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- проаналізувати й узагальнити основні концептуальні підходи, що застосовуються в сучасних екополітологічних дослідженнях, окреслити коло найактуальніших проблем і недосліджених питань у цій галузі;

- обґрунтувати методологічну доцільність застосування системно-синергетичного підходу і мережевого аналізу в екополітології;

- розкрити сутність, структуру, цілі та механізми формування й реалізації публічної екологічної політики;

- розкрити зміст політико-правових механізмів публічної екологічної політики;

- проаналізувати роль мережевих взаємодій у розв'язанні проблем формування екологічної культури й освіти;

- виявити умови для формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні в контексті національних соціально-політичних трансформацій і світового досвіду;

- обґрунтувати низку науково-практичних рекомендацій щодо створення ефективних механізмів розв'язання екополітичних проблем з метою забезпечення в Україні сталого суспільного розвитку.

Об'єктом дослідження є процес формування та реалізації публічної екологічної політики.

Предметом дослідження є вплив мережевих взаємодій на процес формування й реалізації публічної екологічної політики.

Гіпотеза дослідження. Дисертант виходив з припущення, що в умовах загострення глобальної екологічної кризи вирішального значення набуває новий характер взаємодії інститутів державної влади і сегментів громадянського суспільства у розв'язанні екологічних проблем, який виявляється в горизонтальних неієрархічних взаємодіях, що мають мережевий характер, що і зумовлює забезпечення публічності в процесі формування і реалізації екологічної політики.

Методи дослідження. У дисертації було використано досить поширені в сучасних гуманітарних наукових пошуках теоретичні методи: структурний функціоналізм і системний аналіз. Однак основний методологічний інтерес дисертанта зосереджено на методах, що рідко використовуються у вітчизняній науковій літературі і залишаються недостатньо вивченими через свою новацію, зокрема, йдеться про синергетику і мережевий підхід.

У процесі аналізу загальнотеоретичних проблем формування і реалізації публічної екологічної політики було використано методологічні принципи системного підходу. Структурний функціоналізм у версії Т.Парсонса застосовувався для виявлення структури публічної екологічної політики й аналізу функцій підсистем, що її складають.

Для аналізу проблем, пов'язаних із політикою відносно екологічних ризиків, використовувалися дослідження із синергетики, представлені в працях В.Василькової, І.Пригожина, В.Стьопіна й ін. Досліджуючи механізми взаємодії інститутів державної влади і сегментів громадянського суспільства, автор спирався на системно-синергетичний підхід до аналізу соціально-політичних явищ і процесів, представлений у роботах В.Бакуменка, В.Князєва, Т.Сенюшкіної, Ю.Сурміна й ін.

У дисертаційному дослідженні було задіяно методологічний арсенал феноменології, зокрема, положення А.Щюца про соціальну реальність як про світ особистісних ідей та уявлень, що її формують. Використання цього методу дало змогу здійснити ціннісний вимір публічної екологічної політики у вигляді взаємопов'язаних форм повсякденності, які мають свою рефлексію у сфері політики, економіки, культури й освіти.

Міждисциплінарна теорія соціальних мереж була використана для обґрунтування культурно-ідеологічних і освітніх стратегій забезпечення публічності в процесі формування і реалізації екологічної політики на регіональному рівні. Теорія політичних мереж використовувалася в дисертації для аналізу діяльності екологічних рухів і політичних партій на основі концептуальних розробок Т.Берцель, Л.Сморгунова та ін. У процесі дослідження питання створення екологічних мереж на регіональному рівні застосовувалися методологічні підходи, представлені в роботах Дж.Беннета.

У дисертаційному дослідженні також використовувалися емпіричні методи, зокрема, аналіз документів і авторська інтерпретація результатів соціологічних досліджень, що дало змогу підтвердити сформульовану автором гіпотезу і здійснити постановку та розв'язання основної проблеми дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дало змогу отримати результати, що мають наукову новизну. Зокрема:

уперше:

- сформульовано і поставлено проблему впливу мережевих взаємодій на процес формування та реалізації публічної екологічної політики, що відкриває нові можливості для дослідження структурних взаємовідносин між інститутами держави і громадянського суспільства в екополітичній сфері;

набуло подальшого розвитку:

- узагальнення основних концептуальних підходів, що застосовуються в сучасних екополітологічних дослідженнях, і виявлення недосліджених питань у цьому напрямі, яке підтвердило необхідність в якісно новому інструментарії, що дає змогу не лише описувати екополітичні процеси, але й своєчасно реагувати на нові екологічні виклики;

- дослідження методологічних можливостей використання системно-синергетичного підходу і мережевого аналізу стосовно екополітологічних проблем, які дають змогу враховувати ефекти самоорганізації соціальних груп і мережевих акторів в екополітичній сфері;

- виявлення структури, сутності і механізмів формування та реалізації публічної екологічної політики, які розкриваються в дослідженні через систему конкретних заходів, що здійснюються мережевими акторами, задіяними до прийняття рішень в екополітичній сфері;

- вивчення умов формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні, які базуються на використанні мережевих структур, що є основою для співпраці політичних партій, громадських організацій і бізнесу у розв'язанні екологічних проблем на регіональному, національному і світовому рівні;

вдосконалено:

- аналіз проблем функціонування публічних політико-правових механізмів екологічної політики в контексті національних соціально-політичних трансформацій і світового досвіду, який засвідчив відставання політико-правової діяльності від реальної екологічної ситуації, а також відсутність ефективних механізмів участі населення в законотворчому процесі стосовно екологічних питань;

- обгрунтування науково-практичних рекомендацій відносно створення ефективних механізмів розв'язання екологічних проблем з метою забезпечення в Україні сталого суспільного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження становлять певну теоретичну і методологічну основу для подальших наукових розробок. У дисертації сформульовано теоретичні положення і наукові рекомендації, які можуть бути використані:

- для розробки стратегії реалізації концепції сталого розвитку в Україні;

- для методичного і наукового забезпечення навчального процесу у вищих навчальних закладах під час розробки та викладання курсів з екополітології;

- у системі перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників засобів масової інформації з метою набуття навичок прийняття управлінських рішень у кризових екологічних ситуаціях;

- у діяльності екологічних рухів, політичних партій і громадських організацій для підвищення рівня екологічної культури;

- при підготовці фахівців з громадської екологічної експертизи.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв'язання важливої теоретико-прикладної проблеми в межах здійснення нових наукових розробок у сфері екологічної політики. Всі праці автора опубліковані без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були апробовані на 16 наукових семінарах і конференціях, зокрема: “Крымский полуостров в геополитических планах государств с античных времен и до наших дней” (Сімферополь, 1995), “Экологическое образование и его роль в обеспечении устойчивого развития Крыма” (Сімферополь, 1996), “Гражданское общество и социальные права” (Ялта, 1997), “Религия и гражданское общество” (Сімферополь, 2002), “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003), “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004), IV Российский философский конгресс “Философия и будущее цивилизации” (Москва, Росія, 2005), “Религия и гражданское общество: новые национальные границы и парадоксы глобализации культурного пространства” (Ялта, 2008), “Крымское региональное сообщество: генезис, современное состояние, перспективы” (Сімферополь, 2009).

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження відображено в 16 наукових працях загальним обсягом 5,2 друк. арк., у тому числі: 5 статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 статтях в інших виданнях, 8 публікаціях у матеріалах наукових конференцій, конгресів та семінарів.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків (загальний обсяг основного тексту - 190 сторінок), списку використаних джерел (202 найменування на 20 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

екологічний політика публічний економіка

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими темами досліджень; подано стислу характеристику сутності та стану розробки наукової проблеми, що розв'язується; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та кількість публікацій за темою.

У першому розділі “Теоретичні і методологічні засади дослідження” подано огляд літератури за темою дисертації, проаналізовано ступінь дослідженості заявленої теми, обґрунтовується методологічний вибір дисертанта, завдяки якому розв'язується поставлена наукова проблема.

Аналіз досліджень, здійснених у руслі екополітології, свідчить про різноманіття теоретичних підходів і напрямів, широкий спектр теоретичних рефлексій, форм і способів осмислення науковцями екополітичних процесів.

Теоретичні передумови для виокремлення екополітологічної проблематики як самостійного наукового напряму містяться в концепції ноосфери В.Вернадського і П.Тейяра де Шардена, яка набула свого подальшого розвитку в дослідженнях В.Казначеєва, Н.Моїсєєва, А.Урсула, А.Яншина та ін. Осмислення політичних феноменів у контексті ноосферного підходу здійснили такі автори як Е.Гірусов, Г.Косов, А.Костін, В.Кутирьов, С.Нефедов, Є.Нікітін, О.Сабодіна, Ю.Харламова, С.Шоба й ін.

В контексті аналізу становлення екополітології як самостійного наукового напряму розглядаються роботи, присвячені теоретичним проблемам політичного виміру концепції сталого розвитку (Б.Большаков, Е.Гірусов, В.Горшков, А.Гранберг, В.Данілов-Данільян, В.Кондратьєв, О.Кузнецов, К.Лосєв, Н.Моїсєєв, Є.Нікітін, М.Циканов, Е.Шопхоєв, С.Уледов).

Дослідження різноманітних аспектів екополітичної діяльності, формування і реалізації екологічної політики на регіональному і муніципальному рівні, екологічних рухів узагальнені на основі робіт О.Аксьонової, Н.Бєломитцевої, О.Голіциної, Б.Сергєєва, О.Яницького, В.Ясвіна й ін. Найактуальніші проблеми екологічної політики в контексті глобальних проблем розвитку сучасного суспільства розглядаються на основі досліджень А.Бузгаліна, О.Васюти, А. Развалихіна й ін.

Низка досліджень присвячена адміністративно-правовим і державно-управлінським проблемам екологічної політики (Т.Бакуніна, Г.Бистров, Н.Жаворонкова, І.Краснова, О.Лазор, Є.Лисицин, Н.Малишева, О.Петрова, О.Шестерюк, К. Шмідт та ін.). Взаємозв'язки між екологічною політикою і соціально-економічним розвитком розглянуто на основі праць О.Голіциної, Ф.Зораквіна, Л.Мельника, С.Шмідхейні.

У ряді досліджень екологічна політика розглядається в контексті проблем, пов'язаних з формуванням свідомості, культури й освіти (О.Андрющенко, І.Божьєволіна, Т.Гардашук, М.Гладкий, Н.Мамедов, Н.Моїсєєв, О.Романова, У.Теркулов, А.Урсул, В.Хесле, Л.Яо, В.Ясвін та ін.)

Узагальнюючи зарубіжні дослідження, що здійснюються в руслі екополітології, дисертант виділяє основні концептуальні підходи. Представники першого підходу (Д.Хеннінг, Л. Кейдвелл й ін.) стверджують, що екологічна політика здійснюється на рівні виконавчої влади. Основного значення при цьому набуває екологічне обґрунтування управлінських рішень, що приймаються відносно навколишнього середовища або техносфери, будь-якого суспільного інституту з урахуванням екологічних імперативів. Екологічні дослідження при такому підході належать до публічного адміністрування (“Public Administration”).

Прихильники другого підходу розглядають екологічну проблематику в політології з урахуванням таких тенденцій сучасного розвитку, як криза державної політики, нове співвідношення між владою і знанням. В рамках цього підходу працюють такі автори як А. Вейл, С. Котгрове, Д. Лефферінк, С.Офулс, В.Розенбаум, Дж. Янг, для яких є характерним розширене тлумачення сфери екологічної політики, аж до зведення її до соціальної, в дусі аристотелівського розуміння полісу і політичного. У контексті даного напряму розглядається школа енвайроменталізму, представники якої акцентують увагу на етичних аспектах прийняття політичних рішень.

Проаналізована ідея сталого функціонування суспільних інтересів, яка концептуально розглядається в контексті ідеї збалансованості політичного і соціального розвитку. Використовуючи термін “сталий розвиток”, автор має на увазі стабільний соціально-економічний збалансований розвиток, який не руйнує природне довкілля і забезпечує безперервний прогрес суспільства. У стратегії “сталого розвитку” виокремлено ключовий напрям, метою якого є розробка ефективних політичних і економіко-правових механізмів, що спроможні нейтралізувати саморуйнівні імпульси в системі “людина-природа-суспільство”. Підкреслюється структурно-функціональна залежність цих механізмів один від одного: всі вони тісно взаємопов'язані, взаємозумовлені і функціонують в єдиному процесі соціально-політичних змін.

Проаналізовано основні питання, які розглядаються в дисертаційних дослідженнях, присвячених теоретико-методологічному обгрунтуванню політологічного аналізу екологічних проблем, питанням політико-економічного реформування й екологічним стратегіям безпеки (О.Васюта), адміністративно-правовим основам реалізації екологічної політики в Україні (О.Лазор).

Методологічне обґрунтування дисертації починається з оцінки проблемної ситуації, що виникла в сучасній політичній науці і пов'язана з пошуком адекватних методів для наукових розробок у цій сфері знання. На думку деяких авторів (В.Бакуменко, В.Князєв, Т.Сенюшкіна, Ю.Сурмін й ін.), політична наука на сучасному етапі її розвитку зазнає впливу методологічної кризи, результатом якої є відставання теоретичного осмислення об'єктивних політичних процесів від реальних проявів соціальної динаміки. У зв'язку з цим виникає необхідність у нових типах категорій, які допомагають описати зв'язки і стосунки усередині політичної системи з метою найефективнішого впливу на процеси, що відбуваються.

Однією з найактуальніших методологічних проблем можна вважати всебічний аналіз можливостей застосування системно-синергетичного підходу в теоретичному обгрунтуванні публічної екологічної політики. Великою мірою це пов'язано з тим, що концептуальні положення, які описують властивості нерівноважних систем, дають змогу осмислити мережеві взаємодії у сфері формування й реалізації екологічної політики, які за своєю суттю є віддзеркаленням нелінійних процесів у просторі самоорганізації соціальних груп і політичних акторів.

На думку дисертанта, принципово важливим є те, що синергетика створює нові можливості для виявлення онтологічного змісту поняття політичної системи та її властивостей, тобто формує нове уявлення про явище політичної взаємодії. Крім того, даний методологічний підхід дає змогу простежити, як змінюється співвідношення між організацією і самоорганізацією в публічній екологічній політиці, завдяки чому стає можливим об'єднання методології наукового пізнання екополітичних процесів з методологією практичного управління ними з боку держави і громадянського суспільства.

Дисертант вважає, що поряд з використанням синергетичної теорії може успішно вживатися методологічний арсенал феноменології, зокрема, її положення про соціальну реальність як про світ особистісних ідей та уявлень, що її формують. Методологічні можливості екополітології також можуть бути суттєво розширені при використанні мережевого підходу, який дає можливість враховувати складність сучасного процесу прийняття політичних рішень. Відповідно до мережевого методу в центрі аналізу виявляються структурні взаємовідносини між політичними інститутами держави і громадянського суспільства. Мережа розглядається в дисертаційному дослідженні як набір стабільних неієрархічних взаємовідносин, в ході яких пов'язується різноманіття акторів, координуються спільні інтереси і відбувається обмін ресурсами для просування цих інтересів.

Використовуючи концептуальні положення мережевого підходу, дисертант спирався в першу чергу на праці зарубіжних дослідників Т.Берцель, П.Богесона, Р.Коллінза, М.Манна, Д.Марша, Л.Лінна, Д. Ноука, Л.Отуула, Р.Родеса, Л.Сморгунова, Т.Туунена, Л. Фрімана, Ф.Шмітера. У дослідженні також набули подальшого розвитку ідеї українських авторів, які застосовують мережевий підхід у своїх дослідженнях (Є.Марчук, О.Молодцов, Т. Сенюшкіна, В.Токовенко). Відповідно до обраних методологічних підходів головний дослідницький інтерес автора було зосереджено на аналізі горизонтальних взаємодій у публічній сфері, який дав змогу розглянути екологічну політику як феномен мережевого суспільства.

У другому розділі “Екологічна політика: дискурс публічності” досліджується проблема теоретичного обґрунтування і практичного застосування публічного дискурсу в екологічній політиці. Відповідно до логіки дослідження аналіз цієї проблеми починається з виявлення змісту категорій “державна політика”, “суспільна політика” і “публічна політика”.

Державна політика розглядається як цілеспрямована діяльність органів державної влади щодо розв'язання суспільних проблем, досягнення і реалізації загальнозначущих цілей розвитку всього суспільства або його окремих сфер. Основні цілі суспільної політики пов'язані з регулюючим впливом на дії соціальних груп, організацій і приватних осіб з боку держави та управлінням змінами в політичних системах. Водночас політика є публічною за своєю формою, що пов'язане з відкритістю і гласністю під час її проведення, активним залученням громадян і громадських організацій. Це означає, що державна політика має бути публічною і відкритою для населення, за деякими винятками (діяльність спецслужб, фінансовий контроль тощо).

Публічну екологічну політику дисертант розглядає як діяльність індивідів, державних і недержавних органів, що використовують засоби, форми і методи держави та громадянського суспільства з метою охорони природного довкілля, дбайливого і раціонального використання природних ресурсів і їх відтворення, збереження життєдіяльності індивіда, розвитку суспільства і людської цивілізації в цілому. Акцентується увага на суспільних інтересах та потребах суспільства і його громадянах як об'єктах екологічної політики. Їхню волю й інтереси мають відстоювати законодавчі і виконавчі органи влади, які узгоджують різні позиції соціальних прошарків і груп.

Основними мережевими акторами, що діють у сфері публічної екологічної політики, є держава, бізнес і екологічні рухи. Всі вони є учасниками екополітичного процесу, який має бути заснований на відмові від бюрократичної моделі державної політики і орієнтуватися на нову парадигму постбюрократичного публічного управління. У цьому контексті публічність екологічної політики досягається за рахунок розвитку нових організаційних структур на основі горизонтальних зв'язків і соціальних мереж, з акцентом на конкретні результати і потреби громадян, подальшу демократизацію і децентралізацію державної влади, широке використання інформаційних технологій.

На основі аналізу основних типів механізмів, що застосовуються у світовій практиці для реалізації принципів публічної екологічної політики, виокремлюються адміністративні й економічні способи регулювання природокористування, а також механізми добровільної участі, які базуються на свідомій позиції окремих громадян і підприємств щодо користування природними ресурсами.

Узагальнюючи основні політико-правові механізми формування і реалізації публічної екологічної політики, автор звертається до порівняльного аналізу українського і зарубіжного досвіду формування й реалізації екологічного законодавства. В економічно розвинених державах (США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія), так само, як і в Україні, політико-правова складова формування і реалізації екологічної політики базується на нормах, викладених у конституційному законодавстві. Однак на відміну від України, в зарубіжних країнах органам виконавчої влади надано широкі повноваження щодо розвитку і деталізації у своїх постановах загальних положень законів.

Ефективність функціонування політико-правових механізмів публічної екологічної політики в Україні безпосередньо залежить від ступеня розвиненості екологічного суспільного контролю діяльності органів державної і муніципальної влади. Фактично в Україні не діє єдина системна державна політика у сфері взаємодії з громадянським суспільством, яка декларується у всіх нормативних документах. Лише одиничні тенденції зміни цієї ситуації спостерігаються на рівні місцевого самоврядування. У зв'язку з цим підкреслюється своєчасність впровадження механізмів суспільного консультування і громадської екологічної експертизи.

У системі законодавчих і адміністративних заходів та важелів публічної екологічної політики особливу роль відіграють еколого-економічні механізми, які припускають використання державних органів різного рівня для примусу суб'єктів господарської діяльності, що забруднюють довкілля, з метою обмеження викидів шкідливих речовин в природне середовище. Підкреслюється значення механізмів саморегулювання, які здатні зупинити кризові явища в екологічній сфері. Водночас дисертант вважає, що однією з найважливіших умов публічної екологічної політики є цілеспрямоване узгодження механізмів суспільного саморегулювання і політичної діяльності мережевих акторів, а також державний контроль над діапазонами ефективності механізмів мережевого саморегулювання.

Одним з механізмів публічної екологічної політики є створення екологічних мереж, які розглядаються в дисертаційному дослідженні як комплекс взаємопов'язаних природних територій, що охороняються, пов'язаних між собою “зеленими коридорами”, і організованих з урахуванням природних етнокультурних і соціально-економічних особливостей регіону. Екомережі як структуровані комплекси природних територій створюються на трьох рівнях - міжнародному, національному і регіональному. Відповідно до цієї ієрархії, дисертант виокремлює європейську, національну, регіональні і локальні екомережі. З метою стабілізації просторової структури екосистеми і ландшафтів локальних територій, що зазнали значних антропогенних змін, доцільним є створення в них регіональних екомереж. У певному значенні йдеться про втілення екомережевого підходу як базового інструменту публічної екологічної політики на регіональному рівні.

У третьому розділі “Публічна екологічна політика як мережевий процес” виявляється мережевий характер взаємодій основних акторів публічної екологічної політики, серед яких ключову роль відіграють представники органів державної влади, політичних партій, громадських організацій і бізнесу.

Аналіз діяльності міжнародних неурядових організацій (ЮНЕСКО, ФАО, ВООЗ, МАГАТЕ), регіональних організацій (Європейський Союз, Рада Європи, Організація економічного співробітництва і розвитку, Азійсько-Африканський юридичний консультативний комітет, Європейська конференція міністрів, що відповідає за регіональне планування, СЕМАТ, ПАРЄ, ОБСЄ, НАТО та ін.) дав змогу виявити мережевий характер взаємодій учасників міжнародних організацій, які включають у свою діяльність екологічні програми. Зокрема, це виявляється в їхній діяльності щодо об'єднання інтелектуальних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для розв'язання найбільш актуальних проблем у сфері екологічної політики. Крім того, міжнародні організації дають можливість зацікавленим державним, громадським і приватним установам, союзам підприємців встановлювати взаємовигідні ділові зв'язки і партнерські стосунки, що також сприяє розв'язанню екологічних проблем.

На основі порівняльного аналізу досвіду формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні та зарубіжних країнах проаналізовано спільні ініціативи екологічних рухів, політичних партій і неурядових організацій, а також бізнес-структур. Підкреслюється, що нові форми взаємодії бізнесу, громадських організацій, політичних партій і органів державної влади базуються на мережевих взаємодіях, які будуються на просуванні власних інтересів кожного з мережевих акторів за допомогою залучення наявних в їхньому розпорядженні ресурсів.

Підкреслюється роль мережевих взаємодій в галузі екологічної культури і освіти. Дисертант вважає, що державна політика у сфері екологічної освіти і культури відстає від швидкості зростання негативних змін у природному середовищі. У зв'язку з цим виникає необхідність створення єдиної національної стратегії екологічної освіти і культури, яка має враховувати мережеву структуру громадянського суспільства.

Важливу роль в екологічній політиці відіграють ЗМІ, що розглядаються дисертантом як один з інститутів публічної політики, який володіє реальними засобами і механізмами впливу на екологічну ситуацію в країні або окремих регіонах, а також на політичну поведінку основних мережевих акторів, що діють в екополітичній сфері. Великою мірою це пояснюється тим, що ЗМІ впливають на екологічну свідомість людей, їхню повсякденну поведінку, ціннісні орієнтації і громадську думку, процес визначення цілей і пріоритетів у публічній екологічній політиці, загальну інформованість населення про екологічні події та факти.

Відтак, функції і роль ЗМІ у формуванні та реалізації публічної екологічної політики визначаються не лише як спосіб інформування суспільства, але і як спосіб громадського контролю за екологічною діяльністю влади, а також як механізм широкої суспільної участі різних мережевих акторів у розв'язанні екологічних проблем.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукових публікацій, виконаних у контексті теми дисертаційного дослідження, показав, що більшість наукових розробок у галузі екополітології присвячена вивченню феномена екологізації політичної сфери і впливу політичних інститутів та процесів на стан екологічної ситуації. Екополітологічні дослідження здійснюються на двох рівнях: теоретичному і прикладному. Теоретичні екополітичні дослідження переважно фокусуються на вивченні умов і чинників здійснення державної екологічної політики, механізмів і технологій прийняття рішень стосовно довкілля і його охорони, а також методів їх аналізу. Об'єктом прикладних досліджень виступають теорії і практики прийняття управлінських рішень в екологічній сфері. У результаті дослідження з'ясувалося, що в розвитку сучасної екополітології спостерігається відставання теоретичного осмислення об'єктивних екополітичних процесів від реальних змін в екологічній сфері. Одним із найменш досліджених напрямів у цій галузі знання можна вважати пошук методології, яка допомогла б адекватно реагувати на швидкозмінні умови в системі “природа-суспільство-людина”. У зв'язку з цим виникає необхідність в якісно новому інструментарії, що дає змогу не лише описувати екополітичні процеси, але і своєчасно й ефективно реагувати на нові екологічні виклики.

2. Дослідження показало, що цілісне уявлення про публічну екологічну політику як складну, ієрархічну, багаторівневу систему можна отримати за допомогою використання системно-синергетичного методу і мережевого підходу. Методологічна доцільність застосування системно-синергетичного методу зумовлена тим, що об'єкт екополітологічного дослідження за своєю сутністю є системним, а синергія може виступати як джерело самоорганізації подібних систем. Застосування цих положень в екополітології дає змогу здійснювати аналіз екополітичних взаємодій, які є віддзеркаленням нелінійних процесів у просторі самоорганізації соціальних груп. Крім того, даний методологічний підхід допомагає простежити, як змінюється співвідношення між організацією і самоорганізацією в екологічній політиці, завдяки чому стає можливим поєднання методології наукового пізнання екополітичних процесів з методологією практичного управління ними з боку держави і громадянського суспільства. Методологічна доцільність використання мережевого підходу зумовлена тим, що завдяки цьому методу стає можливим аналіз екологічних ефектів взаємодій у мережевому просторі, основними складовими якого є ресурси, якими обмінюються мережеві актори. Найважливішим компонентом соціальної мережі можна вважати просторову організацію домінуючих “еліт”, які здійснюють управлінські функції у сфері формування і реалізації екологічної політики.

3. Реалізація концепції сталого розвитку здійснюється через формування і реалізацію публічної екологічної політики, що розглядається нами як сукупність цілей, завдань, пріоритетів, принципів, стратегічних програм і заходів, які розробляються і реалізуються в результаті взаємодії органів державної або муніципальної влади та інститутів громадянського суспільства. Сутність публічної екологічної політики розкривається в дослідженні через систему конкретних заходів, що здійснюються мережевими акторами в екополітичній сфері. Основні цілі публічної екологічної політики пов'язані з регулюванням дій соціальних груп, організацій і приватних осіб з боку держави і громадянського суспільства та публічним управлінням змінами в екологічній сфері. Публічна екологічна політика структурується за рівнями і сферами дії. Вона може бути глобальною, регіональною, транснаціональною, загальнонаціональною, локальною, може бути націлена на збереження конкретної екосистеми або біосфери в цілому, зачіпати різні сфери людської діяльності. Основний механізм формування і реалізації публічної екологічної політики формується в результаті взаємодії мережевих акторів, таких як держава (основний актор), політичні партії, екологічні рухи, громадські організації, окремі індивіди, бізнес-структури, транснаціональні корпорації, засоби масової інформації та ін. Публічний екологічний дискурс передбачає формування двох типів взаємних зв'язків між основними мережевими акторами. По-перше, це державно-політична мережа, яка має неформальний характер і включає партії, групи інтересів, неформальних експертів і представників органів виконавчої та законодавчої влади, що підтримують постійні контакти між собою, обмінюються інформацією і в разі збігу інтересів можуть об'єднати свої ресурси та зусилля у вирішенні певного екологічного питання. По-друге, це так званий “залізний трикутник”, коли для захисту і проведення екологічної політики об'єднуються структури, що діють у певній сфері. Як правило, це депутати парламенту, представники виконавчих органів влади і члени громадських організацій (груп інтересів).

4. Дослідження показало, що формування політико-правових механізмів публічної екологічної політики в Україні здійснюється в контексті загальносвітових тенденцій. Однак, незважаючи на велику кількість законодавчих актів і різноманітний спектр питань екологічної політики, що розглядається в сучасній законодавчій базі України, ці документи сьогодні в цілому ряді положень не відображають існуючих реалій в екологічній ситуації. У зв'язку з цим необхідно розробити нормативні документи щодо розмежування повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування в природоохоронній сфері, а також створити умови для функціонування механізму суспільного консультування й узгодження інтересів різних соціальних груп і верств населення з метою залучення їх до законодавчого процесу. Не менш актуальним є розвиток інституту громадської екологічної експертизи, а також створення екологічних мереж з метою підтримки і відновлення біогеохімічних циклів, забезпечення безперервності природних ділянок території, збереження і відновлення екотипів, з одного боку, і гармонізації такої діяльності з суспільно-економічною і політичною діяльністю - з другого.

5. Важливу роль у процесі формування і реалізації публічної екологічної політики відіграє функціонування мережевих взаємодій у сфері екологічної культури і освіти, особлива значущість яких пояснюється тим, що ці сфери соціуму безпосередньо пов'язані з формуванням системи цінностей, яка, у свою чергу, визначає пріоритети повсякденної поведінки людей, що має свою проекцію на якість екологічної політики і формування горизонтальних взаємодій у громадянському суспільстві.

6. Необхідною умовою формування і реалізації публічної екологічної політики в Україні є створення можливостей для функціонування мережевих структур публічного екологічного управління. У зв'язку з цим особлива увага має бути приділена розробці і впровадженню ринкових методів управління природокористуванням з одночасним забезпеченням цілеспрямованого узгодження механізмів економічного саморегулювання і політичної діяльності різних мережевих акторів, а також державного контролю над діапазонами ефективності механізмів саморегулювання.

7. Перспективними напрямами подальшого дослідження заявленої теми є детальне вивчення мережевих взаємодій уряду, бізнес-структур та неурядових організацій в публічній екополітичній сфері на міжнародному, національному та регіональному рівнях.

8. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати низку науково-практичних рекомендацій відносно створення ефективних політико-економічних і культурно-ідеологічних механізмів формування та реалізації публічної екологічної політики в Україні, зокрема:

- органам державної влади спільно з неурядовими організаціями й екологічними рухами розробити механізм здійснення екологічного громадського контролю за діяльністю органів державної і муніципальної влади;

- забезпечити державну підтримку інноваційної діяльності в екологічній сфері зі створенням доступного банку даних про досвід у сфері формування й реалізації публічної екологічної політики; сприяти розвиткові комплексу науково-дослідних робіт у галузі розробки мережевої методології в екополітологічних дослідженнях;

- розробити і впровадити в системі післядипломної освіти спеціальні курси з публічної екологічної політики для представників органів державної і муніципальної влади, керівників підприємств різних форм власності, представників громадських організацій і засобів масової інформації;

- провести модернізацію бібліотек з урахуванням новітніх інформаційних технологій для забезпечення культурно-інформаційної діяльності щодо поширення екологічних знань для всіх категорій населення; залучати до екологічної діяльності представників духівництва, засобів масової інформації, профспілок, молодіжних, жіночих організацій та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Сенюшкін Є.О. Мережевий підхід в політології: становлення і перспективи / Є.О. Сенюшкін // Політологічний вісник. - 2008. - № 38. - С. 89-98.

2. Сенюшкин Е.А. Взаимодействие государства и гражданского общества как фактор реализации концепции устойчивого развития / Е.А. Сенюшкин // Грани. - 2008. - № 6(62). - c. 121-127.

3. Сенюшкин Е.А. Экополитологическая парадигма: истоки и современность / Е.А. Сенюшкин // Вестник СевГТУ. - 2008. - № 91. - С. 227-231.

4. Сенюшкин Е.А. Особенности применения системно-синергетического подхода в эколого-политологических исследованиях / Е.А. Сенюшкин // Ученые записки ТНУ. - 2008. - № 1. - Т. 21 (60). - С. 77-85.

5. Сенюшкин Е.А. Взаимодействие органов государственной власти и институтов гражданского общества как фактор формирования и реализации публичной экологической политики / Е.А. Сенюшкин // Ученые записки ТНУ. -2008. - № 2. - Т. 21 (60). - С. 21-30.

Статті в інших виданнях

6. Сенюшкін Є.О. Економіко-правові механізми державного забезпечення сталого розвитку / Є.О. Сенюшкін // Статистика України. - 2003. - № 3( 22). - С. 37-40.

7. Сенюшкін Є.О. Через стiйкий розвиток до громадянського суспiльства / Є.О. Сенюшкін // Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 28. - С. 79-84.

8. Сенюшкін Є.О.Методологічні орієнтири державного управління у сфері реалізаці екологічної політики / Євген Сенюшкін // Актуальні проблеми державного управління. Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2008. - № 3 (35). - С. 216-221.

Матеріали наукових конференцій

9. Сенюшкин Е.А.Формирование энвайронментальных ценностей и противоречия формального экологического образования / Е.А. Сенюшкин // Гражданское общество и социальные права. Материалы междунар. конф. -Симферополь: КИЭХП, 1997. в 2-х кн. - Кн. 2. - С. 121-125.

10. Сенюшкін Є. Значення неурядових організацій в екологічному розвитку регіонів / Є. Сенюшкін // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали наук.-практ. конф. 24 квітня 2003 року. - Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2003. - С. 189-194.

11. Сенюшкин Е. Роль неправительственных организаций в устойчивом развитии гражданского общества / Е. Сенюшкин // Культурный обмен и формирование толерантности в многоэтничном гражданском обществе. Материалы семинара 17 июня 2003 г., г. Севастополь. - Симферополь: Фактор, 2003. - С.111-116.

12. Сенюшкин Е. Украина в контексте устойчивого развития / Е. Сенюшкин // Философия и будущее цивилизации: Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (Москва, 24-28 мая 2005 г.): В 5 т. - Т.5. - М.: Современные тетради, 2005. - С. 419.

13. Сенюшкин Е. Демократия как инструмент управления общественной системой / Е. Сенюшкин // Проблемы управления многоэтничными сообществами в условиях глобализационных и цивилизационных вызовов. Материалы IV междунар. семинара 4-6 мая 2005 г., Алушта. - Симферополь: Таврия, 2006. - С.152-155.

14. Сенюшкин Е. Экологическая политика государства в условиях глобализации культурного пространства / Е. Сенюшкин // Этничность и власть. Материалы VI междунар. семинара 14-16 мая 2007 г., г. Ялта. - Симферополь: Таврия, 2008. - С.132-133.

15. Сенюшкин Е. Эколого-политологические исследования: проблемы и перспективы / Е. Сенюшкин // Религия и гражданское общество: кризис идентичности и новые вызовы постсекулярного общества. Материалы VII междунар. семинара 8-10 ноября 2007 г, г. Ялта. - Севастополь: НПЦ ЭКОСИ-Гидрофизика, 2008. - С.121-124.

16. Сенюшкин Е. Экологическая сеть как механизм устойчивого развития на региональном уровне / Е. Сенюшкин // Этничность и власть: региональные, национальные и глобальные проекты. Материалы VII междунар. семинара 15-17 мая 2008 г., г.Ялта. - Севастополь: ЭКОСИ-Гидрофизика, 2008. - С. 153-156.

Анотації

Сенюшкін Є.О. Мережеві взаємодії як чинник формування і реалізації публічної екологічної політики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. - Сімферополь, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню мережевих взаємодій та їх впливові на формування і реалізацію публічної екологічної політики. Проаналізовано ступінь дослідженості проблеми у вітчизняній і зарубіжній політології та суміжних науках, розкриваються структурні взаємозв'язки екологічних досліджень в різних галузях гуманітарного і природничого знання, розглянуто екологічну політику як феномен мережевого суспільства, виявлено вплив мережевих взаємодій на розв'язання екологічних проблем на політичному рівні.

Розглядаються ключові чинники забезпечення публічності екологічної політики, такі як громадська ініціатива у формуванні природоохоронного законодавства, вдосконалення політичних і економіко-правових механізмів публічної екологічної політики, впровадження екомережевого підходу до забезпечення сталого розвитку регіонів.

Виявлено мережевий характер взаємодій основних акторів публічної екологічної політики, досліджуються механізми суспільного консультування й узгодження інтересів різних соціальних груп та верств населення з метою залучення їх до розв'язання екологічних проблем на політичному рівні.

Ключові слова: соціальні мережі, політичні мережі, мережеві взаємодії, публічна політика, екологічна політика, громадянське суспільство, громадська екологічна експертиза, сталий розвиток.

Сенюшкин Е.А. Сетевые взаимодействия как фактор формирования и реализации публичной экологической политики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. - Cимферополь, 2009.

Диссертация посвящена исследованию сетевых взаимодействий и их влиянию на формирование и реализацию публичной экологической политики. Проанализирована степень исследованности проблемы в отечественной и зарубежной политологии и смежных науках, обобщены основные теоретико-методологические подходы, применяемые в современных экополитологических исследованиях, и выявлены недостаточно изученные вопросы в этом направлении. Раскрываются структурные взаимосвязи экологических исследований в разных отраслях гуманитарного и естественного знания.

Рассмотрены методологические возможности структурного функционализма, системно-синергетического подхода и сетевого анализа применительно к экополитологическим исследованиям. На этой основе экологическая политика рассмотрена как феномен сетевого общества, выявлена роль сетевых взаимодействий в решении экологических проблем на политическом уровне.

Публичная экологическая политика рассматривается в исследовании как деятельность индивидов, государственных и негосударственных органов, использующих средства, формы и методы государства и гражданского общества с целью охраны, оздоровления и воспроизводства окружающей природной среды, бережного и рационального использования природных ресурсов и их воспроизводства, сохранения жизнедеятельности индивида, развития общества и человеческой цивилизации в целом.

Проанализированы содержание, сущность, структура, принципы, критерии и условия формирования и реализации публичной экологической политики. Рассматриваются ключевые факторы обеспечения публичности экологической политики, такие как гражданская инициатива в формировании природоохранного законодательства, совершенствование политических и экономико-правовых механизмов публичной экологической политики, внедрение екосетевого подхода к обеспечению устойчивого развития регионов.

Выявлен сетевой характер взаимодействий основных акторов публичной экологической политики, исследуются механизмы общественного консультирования и согласования интересов различных социальных групп и слоев населения с целью привлечения их к решению экологических проблем и изучению общественного мнения. Исследованы сетевые взаимодействия, являющиеся основой для сотрудничества политических партий, общественных организаций и бизнес-структур в решении экологических проблем на региональном, государственном и мировом уровне.

Выявлены особенности формирования политико-правовых механизмов публичной экологической политики на основе сравнительного анализа украинского и зарубежного опыта формирования экологического законодательства и его реализации. Рассмотрены эколого-экономические механизмы публичной экологической политики как система активных законодательных, административных и экономических мероприятий и рычагов влияния, которые используют государственные органы разного уровня. Охарактеризованы проблемы функционирования публичного экологического менеджмента в контексте национальных социально-политических трансформаций и мирового опыта.