Національна свідомість населення України в умовах державної незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф.Кураса

національнА свідомість населення України в умовах державної незалежності

Київ - 2009

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України перед науковцями постає доволі складне завдання - осмислити причини суспільної кризи, такі її прояви, як економічна і політична нестабільність, соціальна незахищеність значної частини населення, зниження рівня освіти, науки, моральний занепад. Політологами та експертами виявлено низку причин такого становища. При цьому недостатньо проаналізовано причинно-наслідковий зв'язок між якістю суспільних трансформацій і загальною атмосферою в країні, характером масової свідомості населення України, зокрема рівнем усвідомлення ним своєї національної єдності навколо спільних інтересів. Найвразливішим місцем нинішнього наукового аналізу зазначеної взаємозалежності залишається недостатньо повне вивчення кризи ідентичності населення, чинників, що гальмують вихід з цієї кризи, спрямованості розвитку національної самосвідомості українського суспільства. Саме тому значний науковий інтерес викликає дослідження ключових аспектів (психологічних та інших) розвитку національної свідомості населення України в умовах державної незалежності, які дозволяють розкрити внутрішні механізми та оптимальні умови формування української поліетнічної нації та усвідомлення нею своєї історичної перспективи. Вітчизняною наукою накопичено певний досвід вивчення означеної проблеми як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. Проте, залишається низка питань, які вимагають подальшого, більш глибокого, конкретного і всебічного дослідження. Соціогуманітарні науки зосередилися головним чином на вивченні громадської думки з найболючіших питань - політичних, ідеологічних та геополітичних орієнтацій різних соціальних і регіональних груп населення. Потребують більш глибокого підходу інші питання, які стосуються з'ясування й пояснення причин та мотивів поведінки громадян в різних ситуаціях (зокрема, чому в одних випадках вони гостро протестують проти дій влади з мало значущих для їхніх інтересів питань і демонструють байдужість та пасивність, коли вирішується доля країни, а відтак й їхня доля), оцінки ними тих або інших суспільних подій, явищ чи політичних постатей, надання ними преференцій тим або іншим політичним та ідеологічним орієнтаціям, власної самоідентифікації тощо. Вирішення на вітчизняному прикладі цього етнополітологічного завдання дозволить розширити уявлення про особливості переходу поліетнічних суспільств на новий рівень внутрішньосистемних політичних, економічних та соціокультурних зв'язків. З практичної точки зору її вирішення дозволить коректніше і адекватніше до реального стану національної свідомості здійснювати планування внутрішньої і зовнішньої політики країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження реалізоване в межах загальних тем „Етнополітичні відносини в умовах суспільної трансформації в Україні” (№ держреєстрації 0102U002195), „Регіональні аспекти розвитку етнополітичної сфери України у 1992-2007 рр.” (№ держреєстрації 0105U000089) відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса Національної Академії Наук України.

Мета і завдання дослідження. Дисертація спрямована на те, щоб простежити зміни в усвідомленні українським суспільством своїх інтересів, засвоєнні ним нової системи цінностей як системоутворюючих чинників національної ідентичності.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження були поставлені такі завдання:

1. Визначити умови та чинники, які впливають на формування та еволюцію національної свідомості населення України в умовах державної незалежності.

2. Охарактеризувати зміни в усвідомленні українським населенням національних інтересів і цінностей.

3. З'ясувати стан і перспективи національної консолідації населення України.

4. Оцінити сучасний стан національної самоідентифікації населення України.

Об'єкт дослідження - національна свідомість населення України в період державної незалежності.

Предмет дослідження - зміни в національній свідомості населення України за роки державної незалежності.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використовувалися:

1) метод порівняльного аналізу, який виявляє специфічні особливості та сутність теоретичних підходів до досліджуваного явища і дозволяє відстежити спрямованість розвитку національної свідомості населення України за результатами переписів населення України та соціологічних і статистичних досліджень;

2) історичний метод, який дозволяє відстежити ґенезу формування національної свідомості та національної психології;

3) метод системного аналізу, який передбачає максимально комплексне і цілісне тлумачення предмета дослідження, в першу чергу, його функціональної динаміки;

4) метод структурного аналізу, який дозволяє вивчити сучасний стан національної свідомості населення України в контексті трансформаційних процесів українського суспільства;

5) статистичний метод, який дозволяє виявити закономірності зв'язку між поведінкою населення України і політичною ситуацією на основі соціологічних даних.

Дана робота спирається на розробки і досягнення низки наукових дисциплін, таких як політологія, етнополітологія, соціологія, етносоціологія, етнологія, загальна психологія, етнопсихологія, національна психологія, соціальна психологія. В дослідженні враховані сучасні теоретичні підходи і концепції, які розроблені вітчизняними і зарубіжними вченими. Вивчення основних наукових парадигм дослідження української національної свідомості зумовило звертання до напрацювань представників ключових теоретичних напрямків суспільних наук.

Джерельною базою для вивчення тенденцій розвитку національної свідомості населення України слугують праці, які умовно можна розділити на чотири групи:

1. Моніторинги, результати опитування громадської думки.

2. Документи, що відображають стан правової свідомості й правової культури українського суспільства - Конституція України, Закони та Постанови Верховної Ради, Укази Президента України, Кодекси та інші нормативні акти.

3. Повідомлення засобів масової інформації про події, у яких проявлялися особливості політичної психології та політичної поведінки українців.

4. Вторинні джерела, запозичені з наукових досліджень наших попередників, які торкалися заявленої теми.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною роботи є таке:

- здійснено комплексне визначення основних чинників впливу на формування національної свідомості населення України, зокрема, розглянуто психологічну спадщину радянського періоду у свідомості населення України і доповнено характеристику психологічного типу особистості „радянський українець”;

- проаналізовано зв'язок між внутрішньосистемними суспільними трансформаціями і наявністю значної амплітуди коливань у настроях та поведінці населення в питаннях ставлення до ринкових механізмів регуляції економіки, до державної незалежності, до реінтеграції євразійського простору і відновлення командно-адміністративної системи;

- систематизовано зовнішні впливи і виявлено результат їхньої дії на розвиток української національної свідомості;

- охарактеризовано стан засвоєння населенням України демократичних цінностей як націоінтегративного чинника;

- з'ясовано взаємозалежність між політичною та соціальною активністю українського населення і психологічним потенціалом його національної консолідації;

- виявлено особливості становлення національної психології населення України.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, які містяться в дисертації, можуть стати базою для подальших досліджень феномена національної свідомості як в Україні, так і в інших країнах. Наукове значення дослідження полягає також у можливості використання одержаних результатів і висновків в практиці діяльності державних і громадських організацій при вирішенні питань, які стосуються міжнаціональних відносин; при обґрунтуванні та розвитку державної етнополітики відносно різних етнічних груп, а також збереження міжнаціональної злагоди в Україні. Результати і висновки дослідження можуть бути використані при читанні курсів „Політологія”, „Етнополітологія”, „Етнодержавознавство”, „Етнополітичні та міграційні процеси в суспільстві”, „Етнопсихологія”, „Етносоціологія” для студентів соціально-гуманітарних факультетів, а також у науково-просвітницькій діяльності й виховній практиці.

Особистий внесок здобувача. Всі основні ідеї, положення і висновки дисертації розроблялися автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціолого-синергетичний та медико-екологічний підходи” (Кривий Ріг, 2003 р.), 4-а Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція „Сучасні проблеми науки та освіти” (Ялта, 2003 р.), ІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція „Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад” (Дніпродзержинськ, 2003 р.), Міжвузівська науково-практична конференція „Виховна парадигма в системі національної вищої школи: головні складові та джерела” (Дніпропетровськ, 2003 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція „Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи” (Київ, 2003 р.), ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень `2003” (Дніпропетровськ, 2003 р.), Міжнародна наукова конференція „ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА” (Київ, 2004 р.), V Міжнародна науково-практична конференція „Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2004 р.), Всеукраїнська науково-методична конференція „Проблеми та зміст фундаментальної освіти сучасного інженера” (Харків, 2004 р.), Міжнародна науково-теоретична конференція „Особистість у системі соціальних зв'язків” (Харків, 2005 р.), ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція „Східні слов'яни: історія, мова, культура” (Дніпродзержинськ, 2005 р.), Конференція молодих вчених „Молодые ученые Харьковщины - 2006” (Харків, 2006 р.), Міжнародна конференція „Національні інтереси України: компроміс влади, бізнесу та громадянського суспільства” (Сімферополь, 2007 р.), ІХ Міжнародна науково-практична конференція „Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності” (Київ, 2007 р.), ХІХ Харківські політологічні читання „Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (Харків, 2007 р.), Треті Курасівські читання „Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодій” (Київ, 2007 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція - ХХ Харківські політологічні читання „Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи” (Харків, 2008 р.), Міжнародна наукова конференція „Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій” (Суми, 2008 р.), Четверті Курасівські читання „Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання” (Київ, 2008 р.); на методичних семінарах кафедри соціології Дніпродзержинського державного технічного університету.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, кожний з яких містить по три підрозділи, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 222 сторінки, з яких 25 сторінок - список використаної літератури (259 позицій).

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються загальна мета та конкретні завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна, практична значущість дисертації та питання її апробації.

У першому розділі „Концептуальна парадигма дослідження української національної свідомості” розглядаються теоретичні й методологічні проблеми інтерпретації феномена національної свідомості, варіанти її змістовного наповнення і структури, місця в ній національної психології.

У підрозділі 1.1. „Наукові концепції походження феномена національної свідомості. Аналіз джерел” аналізуються доробки з дослідження національної свідомості. В сучасній науці немає єдиної думки щодо цього поняття, відповідно, у такому ж стані перебуває й осмислення феномена української національної свідомості. Дискусії точаться з позицій модернізму (Б.Андерсон, Е.Ґеллнер, Е.Гобсбаум) і примордіалізму (Д.Ллобера, Е.Сміт). Кожна з теорій має як слабкі, так і сильні сторони. Спроби примирення позицій не усувають принципових розбіжностей, але створюють ґрунт для нових досліджень. Автор вважає, що оскільки представники обох течій погоджуються щодо основних складових національної свідомості, то найліпшим вирішенням проблеми буде підхід, який синтезує обидва напрями. Автором запропоновано власну дефініцію національної свідомості. Національна свідомість - це складний духовний, соціально-психологічний феномен раціонального та ірраціонального походження, який є головною властивістю нації і притаманний індивіду, групі, або спільноті людей. Основними складовими національної свідомості є національна ідентичність з історичною пам'яттю, лояльністю до мови і культури, відданістю до цілісності території, патріотизмом, національна психологія.

У підрозділі 1.2. „Структура національної свідомості” розглядаються варіанти змістовного наповнення і структурування національної свідомості. Стосовно структури цього феномена в сучасній науці також немає спільної думки. Наводиться точка зору щодо проблеми співвідношення між наявністю у людській психіці несвідомого і свідомого компонентів: психічна діяльність у формі несвідомого мислення може впливати на формування національної свідомості та її передачу з покоління у покоління, оскільки, як засвідчує проведений у підрозділі аналіз, несвідома психічна діяльність є важливим чинником для функціонування людської свідомості загалом. Однак встановленого (і доведеного) факту, що несвідоме формує національну свідомість, ми не можемо знайти у сучасній літературі, за винятком творів психоаналітичного напрямку. Автор вважає найбільш змістовною і адекватною темі дисертації структуру національної свідомості, запропоновану І.Кресіною, зосереджуючись насамперед на таких складових, як національна ідентичність, національна ідея, національний менталітет, національні психологічні комплекси.

У підрозділі 1.3. „Національна свідомість і національна психологія” розглядається змістовне наповнення поняття національної психології і зіставляється з поняттям національної свідомості. Обидва поняття не мають загальноприйнятого змісту і різними авторами трактуються по-різному. На наш погляд доречно буде розмежовувати вищезазначені поняття як самостійні. Проте розмежування цих понять не означає відсутності між ними взаємодії. На думку автора, національна свідомість є основою формування національної психології. Відзначається, що своєрідність національної психології - одна з важливих ознак нації, й риси національної психології змінюються разом зі змінами умов існування нації. Зростання національної свідомості, її становлення особливо бурхливо відбувається в переломні періоди життя народу, прикладом чого є сучасний стан суспільної свідомості в Україні. Процеси, викликані перебудовою соціального, економічного та політичного життя країни призвели до зростання національної свідомості, хоча воно і відбувається суперечливо, часом хворобливо, що пов'язано з самою суперечливою природою національної свідомості.

У другому розділі „Чинники формування національної свідомості українців у процесі державотворення” розглядаються чинники впливів на формування української національної свідомості та їхнє функціонування у суспільстві.

У підрозділі 2.1. „Психологічна спадщина радянського періоду у свідомості населення України” розглядається психологічний тип „радянський українець”, який сформувався в результаті сплаву рис типового українця і так званої „радянської людини” за часів існування української республіки у складі СРСР, і який обумовив психологічний стан населення України під час розпаду СРСР. „Радянський українець” демонструє мінливий рівень національної свідомості; серед унікальних характеристик типу зустрічаємо патерналізм, але при цьому бачимо тяжіння до ліберальних цінностей завдяки високому рівню толерантності. Аналіз суспільних настроїв українського населення після референдуму у грудні 1991 р., на якому за незалежність проголосувало 90,3% його учасників, але вже наступного року тільки 41,1% респондентів вважали себе перш за все громадянами України, а 12,7% ідентифікували себе громадянами неіснуючого СРСР, дозволяє стверджувати, що історичний вибір на користь незалежності був зроблений не як реалiзацiя прагнення до національного визволення i розбудови нової соціальної перспективи у вигляді громадянського суспільства, а як реалiзацiя прагнення до достатку i безпеки, які на мінімальному рівні забезпечувалися у радянські часи.

У підрозділі 2.2. „Внутрішньосистемна трансформація в Україні та її вплив на національну свідомість” розглядаються трансформаційні зміни у посткомуністичній Україні, під впливом яких відбувається формування нової суспільної свідомості, - докорінна зміна державної і політичної системи, економічних засад суспільства, духовних цінностей і пріоритетів, лібералізація суспільного середовища, приватна власність, конкуренція, нова структура економіки та ринків, суспільна аномія, демократизація, посткомуністична соціальна нерівність тощо. Український варіант перетворень полягає, зокрема, у переході від денаціоналізації та деетнізації до проекту націотворення на основі поєднання громадянської єдності з поліетнічністю. Особливості реформування в перехідному періоді країни внесли певні зміни в психологію пересічних українців. Аналізуючи соціологічні дані, автор робить висновок, що вже в перші роки постсоціалістичного розвитку під впливом глибокої економічної кризи, падіння рівня і якості життя, невиправдання надій на швидке зростання добробуту, населенню України довелося пережити різкі зрушення в соціальних і політичних настроях у бік масового розчарування (у 1992-2006 рр. індекс аномійної деморалізованості становив відповідно 13,59 і 13,77 бали за 18-бальною шкалою, індекс авторитаризму - 8,58 і 8,69 бали за 14-бальною шкалою, індекс соціального цинізму - 8,81 і 10,0 бали за 14-бальною шкалою), що негативно позначилося на національній інтеграції.

У підрозділі 2.3. „Зовнішні впливи на розвиток української національної свідомості” розглядається напрям трансформацій в Україні, який характеризується процесами перетворення, що є невід'ємною частиною процесів глобалізації ринків, інформаційних потоків та соціокультурного простору. Найбільші зовнішні впливи відчуваються з боку Росії, країн ЄС, а також США. Дані соціологічних досліджень показують, що уявлення різних груп українських громадян про оптимальний шлях своєї вітчизни при відповіді на запитання, які стосуються гіпотетичного приєднання України до того чи іншого міждержавного об'єднання, виглядають непоєднуваними. Протягом 1997-2006 рр. частка тих, хто позитивно ставиться до ідеї приєднання України до союзу Росії та Білорусі зросла від 53,6% до 61,0%, але при цьому і частка тих, хто позитивно ставиться до ідеї вступу України до ЄС залишилася доволі високою, хоча у 2000-2006 рр. дещо скоротилася - від 56,0% до 43,0%. Зростання плюралізму та мультикультуралізму з одного боку, та гомогенізації й тотальності глобальних ринків і моделей відповіді на них з іншого боку, створюють суперечливу ситуацію для формування національної свідомості населення України.

У третьому розділі „Національна свідомість населення України на зламі ХХ і ХХІ століть” розглядаються зміни в основних компонентах структури національної свідомості населення України в період незалежності.

У підрозділі 3.1. „Українські національні інтереси й цінності та їхнє суспільне усвідомлення” проводиться накладання матриці національних інтересів України на стан суспільних настроїв та преференцій. Соціологічні опитування населення протягом років незалежності показали, що традиційні інтереси і ціннісно-нормативна система громадянина Радянського Союзу з її ілюзіями соціальної рівності, спрощеними чи автоматично засвоєними цінностями якщо і зміщуються у бік засвоєння демократичних, то повільно. Поки що повного переходу від психологічного типу особистості „радянський українець” до психологічного типу особистості „демократичний українець” не відбулося. Серед основних показників відсутності цього переходу є слабка зацікавленість населення політикою, низький рівень політичної активності громадян України, критичне прийняття великим сегментом населення інститутів багатопартійності, приватної власності й підприємництва. Суперечливими є і геополітичні орієнтації українських громадян, причому ці орієнтації не завжди збігаються з електоральним вибором. Домінуючими цінностями українського населення є цінності виживання. Навіть після так званої „помаранчевої революції”, яка відбувалася під гаслами демократизації, 50,2% населення очікували від нової влади зупинення зростання цін, 25,3% - підвищення рівня життя, в той час як розвитку свободи слова - тільки 5,9%. Лише невеликій кількості громадян України бракує базових демократичних цінностей, які повинні в рівній мірі співвідноситися з прагненням матеріального добробуту. Вищезазначена ситуація ускладнюється тим, що при незадоволеності власним життям, протестний потенціал, який також міг би стати чинником національної солідарності, залишався вкрай низьким.

У підрозділі 3.2. „Українська національна ідентичність: потенціал психологічної консолідації українців” розглядаються стан і перспективи формування спільних для всіх регіональних, мовно-культурних, політико-ідеологічних сегментів суспільства ознак, які б свідчили про утворення української поліетнічної нації. Процес формування національної ідентичності не завершився, оскільки у свідомості населення України домінує територіальна ідентифікація і проявляється виражений регіоналізм. Аналізуючи численні аспекти міжрегіональних відмінностей громадян України, автор доходить висновку, що за роки незалежності відмінності між регіонами не тільки не знівелювалися, а й навіть посилилися. Стан загальнонаціональної ідентичності є розмитим, амбівалентним, і на цей момент має досить сумнівний психологічний потенціал консолідації. Рівень загальноукраїнської самоідентифікації мешканців України падає у напрямку від Заходу до Сходу і Півдня від 40,4% до 25,9%. Але при цьому відмінності досі не змогли переважити чинників, які все ж працюють на згуртування української поліетнічної нації. Попри всі розбіжності між регіонами, в українському суспільстві доцентрові сили діють не менш, а навіть більш потужно, ніж відцентрові, що убезпечує державу від розпаду і дозволяє їй залишатися основним націоінтегруючим чинником.

У підрозділі 3.3. „Етнонаціональні стереотипи у масовій свідомості” відзначається, що українські громадяни за своїми соціально-психологічними установками стосовно сфери міжнаціональних відносин характеризуються як досить неоднорідний контингент. Міжетнічна толерантність в Україні зміщена у бік деякого зростання інтегрального індексу національної дистанційованості (від 4,4 до 5,3 бали за 7-бальною шкалою протягом 1992-2006 рр.), що загрожує зростанням міжетнічної упередженості, яка може стати основою міжетнічних конфліктів. Водночас, існує потенціал для єднання країни, оскільки етнонаціональні стереотипи, вкорінені в масовій свідомості, поки що масово не матеріалізуються у насильницькі дії і, за умови послідовно демократичної етнонаціональної політики держави, утвердження загальноукраїнського національного „ми”, як неворожого відрізнення від інонаціонального „вони”, може стати об'єднуючим чинником української поліетнічної нації.

національний свідомість державний незалежність

ВИСНОВКИ

1. Основними чинниками, під впливом яких відбувається формування національної свідомості населення України в умовах державної незалежності, залишаються внутрішньосистемні трансформації українського соціуму, зовнішні впливи з боку іноземних держав і світових співтовариств, дія психологічної спадщини так званої радянської свідомості, зокрема, доволі широке розповсюдження психологічного типу особистості „радянський українець”, поширення серед українського населення низки етнонаціональних стереотипів, у тому числі негативних.

2. Еволюція основних складових української національної свідомості за роки державної незалежності відбулася в річищі таких тенденцій, як збереження аморфності українського суспільства, членами якого досі не уповні сформовані спільні, більш-менш усвідомлені, інтереси; подальша загальна маргіналізація населення України; невиразність в усвідомленні різниці між правдою і брехнею, хитання між правовим нігілізмом і законослухняністю у власній поведінці тощо. Зростає і посилюється тенденція відродження феномена, притаманного попередній авторитарній свідомості: суспільство продовжує потребувати так званого старшого брата або опікуна. Місце Росії, як виконавця цієї ролі, поступово займають Євросоюз і США, але населення України психологічної готовності до злиття із західною цивілізацією не виявляє. Геополітичною домінантою розвитку України у масовій свідомості населення залишається східний вектор. Населення України перебуває у стані непевності, вагаючись між усвідомленням базових понять демократії і поверненням до проросійської орієнтації. В Україні спостерігається тенденція до своєрідного реанімування комуністичних цінностей, стереотипів, постатей, персонажів. Зміст соціальних цінностей сучасного українця неоднозначний і суперечливий. Суспільна аномія, відсутність особистостей-взірців в українському політикумі свідчать про негативну тенденцію утвердження політичного і громадянського абсентеїзму у свідомості населення України. Простежується тенденція домінування так званих цінностей виживання, які визначаються матеріальними потребами і не асоціюються з цінностями демократії та громадянського суспільства. Рівень усвідомлення населенням України національних інтересів та цінностей свідчить, що переходу від психологічного типу особистості „радянський українець” до психологічного типу особистості „демократичний українець” поки що не відбулося.

3. Українська національна ідентичність досі перебуває у стані амбівалентності, є неоднорідною і неструктурованою. Зберігається тенденція до взаємного відчуження мешканців регіонів і формування особливих регіональних ідентичностей. Незавершеність створення української національної ідентичності виявляється у недостатній відданості ідеї незалежності та територіальній цілісності держави, що особливо притаманне значним групам населення східного і південного регіонів, а також у значному регіональному розмежуванні з політичних, мовних, релігійних, культурних питань. Тенденція до регіонального розмежування залишається головним гальмівним чинником на шляху формування національної свідомості. Водночас спостерігається і тенденція до формування спільних позицій, які можуть стати визначальними у національній свідомості. Психологічний потенціал консолідації населення України для формування української національної ідентичності існує, але на цей момент він не виявляє активності. Відтак, зберігається перспектива як національної консолідації, так і національної дезінтеграції. Значний вплив на процес психологічної консолідації українців на основі демократичних цінностей справляють етнонаціональні стереотипи у масовій свідомості українських громадян. Багато з цих стереотипів позначені упередженістю з боку слов'янської більшості до представників інших етнічних спільнот. Позитивне ставлення проявляється тільки до росіян і білорусів, хоча по відношенню і до них показник відчуженості зростає. З одного боку, відмежування слов'янської більшості, яка становить 95% населення країни, від неслов'янських національностей (як захисна реакція на бурхливий потік іммігрантів) могла б згуртувати українську націю за принципом „ми - вони”, але з іншого боку спостерігається зростання взаємної упередженості й формування негативних стереотипів у відносинах між населенням різних регіонів країни. Найбільшу тривогу викликає ізоляціонізм і ксенофобія зі все більш зростаючим рівнем нетолерантності українців до самих себе. Існують парадокси національної самосвідомості: підвищується рівень ізоляціонізму і ксенофобії при зовнішній толерантності, яку можна назвати одним з проявів байдужості, і водночас уповільнюється формування загальнонаціональної ідентичності, про що свідчить велика кількість негативних стереотипів відносно самих себе.

4. Посттоталітарна амбівалентність свідомості, розрізненість, відсутність єдності українського населення проявляється як на рівні суспільної свідомості, так і на рівні свідомості індивідуальної. Ці риси стали елементами національної свідомості українського народу і автоматично породили інші, не менш негативні риси національної психології українців, такі як егоїзм, ізоляціонізм, гіпертрофований прагматизм, який нерідко переходить у відверте користолюбство. У суспільстві простежується зберігання патерналістського ставлення до держави. Усвідомлення значущості інститутів громадянського суспільства є низьким. Український соціум так і не розвинувся у громадянське суспільство і громадянська індиферентність з роками незалежності тільки наростала. Індиферентність людей до свого буття зумовлена неподоланою з радянських часів відірваністю влади від людей, її безвідповідальністю та непідконтрольністю народу. Все це зумовлює стагнацію розвитку української національної свідомості. Одночасно спостерігається рішуче неприйняття недемократичних і силових акцій соціального протесту, схильність до соціальних дій, регламентованих законом. Зберігається властивий українцям психологічний індивідуалізм, який може стати основою для розвитку ліберальних цінностей, що, в свою чергу, є підґрунтям для демократичних перетворень в їхньому західному варіанті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Редькіна Г.М. До питання про дослідження української національної свідомості на сучасному етапі / Г.М.Редькіна // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах „Грані”. - 2006. - № 6 (50). - С. 119-122.

2. Редькіна Г.М. Українські національні інтереси та їх суспільне усвідомлення на зламі ХХ і ХХІ століть / Г.М.Редькіна // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Серия: политические науки / Г.М.Редькіна. - Сімферополь, 2007. - Том 20 (59). № 1. - С. 56-60.

3. Редькіна Г.М. Психологічний тип „радянський українець” та його еволюція в пострадянському соціумі / Г.М.Редькіна // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України: Курасівські читання - 2007: Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії / Г.М.Редькіна. - К.: Знання України, 2007. - Вип. 36. - С. 386-395.

4. Редькіна Г.М. Етнонаціональні стереотипи у масовій свідомості населення України в умовах державної незалежності / Г.М.Редькіна // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України: Курасівські читання - 2008: Політичні конфлікти в сучасній Україні: сутність, витоки, шляхи подолання / Г.М.Редькіна. - К., 2008. - Вип. 41. - С. 147-155.

5. Редькіна Г.М. Формування іміджу політичного лідера в сучасних інформаційних технологіях / К.Ю.Богомаз, Л.М.Сорокіна, Г.М.Редькіна // Інформоенергетика ІІІ-го тисячоліття: соціолого-синергетичний та медико-екологічний підходи: Збірник наукових праць (доповіді та повідомлення ІІ Міжнародної науково-практичної конференції) / КДПУ, ЗАТ „ЗТНВФ „КОЛО”. - Київ - Кривий Ріг, 2003. - С. 109-111.

6. Редькіна Г.М. Формування етнонаціональної свідомості в сучасному суспільстві / К.Ю.Богомаз, Г.М.Редькіна // Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи: Всеукраїнська науково-практична конференція, 27-28 вересня 2003 р., м. Київ: доповіді. - К.: - Світогляд, 2004. - С. 158-166.

7. Редькіна Г.М. До характеристики соціальних орієнтацій національної свідомості української еліти наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть (спроба історико-соціологічного підходу) / А.В.Хрідочкін, Г.М.Редькіна // Східні слов'яни: історія, мова, культура: ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція: доповіді. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - Т. І. - С. 154-160.

8. Редькіна Г.М. Виховання національної та політичної свідомості як аспект соціалізації молоді / К.Ю.Богомаз, Г.М.Редькіна // Сучасні проблеми науки та освіти: 4-а Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція, 1-10 травня 2003 р., м. Ялта: тези допов. - Харків: Українська Асоціація „Жінки в науці та освіті”, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2003. - С. 206.

9. Редькіна Г.М. Українська символіка як чинник відродження національної свідомості / Г.М.Редькіна // Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад: ІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція: тези допов. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 63, 64.

10. Редькіна Г.М. Національний характер виховання як фактор розвитку української національної свідомості / Г.М.Редькіна // Виховна парадигма в системі національної вищої школи: головні складові та джерела: міжвузівська науково-практична конференція: тези допов. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. - С. 32-35.

11. Редькіна Г.М. Психологічні аспекти виховання політичної та національної свідомості у студентської молоді / Г.М.Редькіна // Динаміка наукових досліджень `2003: ІІ Міжнародна науково-практична конференція: тези допов. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Том 13. - С. 48-50.

12. Редькіна Г.М. Етнонаціональні відносини та національна політика / Г.М.Редькіна // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка): міжнародна наукова конференція „ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА”, 20-21 квітня 2004 р., Київ: тези доповідей. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 864-866.

13. Редькіна Г.М. Політична культура у контексті етнополітичних відносин в Україні / Г.М.Редькіна // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті: V Міжнародна науково-практична конференція, 27-28 квітня 2004 р., Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського „ХАІ”: тези допов. - Х.: Видавничий центр „ХАІ”, 2004. - С. 105, 106.

14. Редькіна Г.М. Національна самосвідомість - основа виховання патріотизму / Г.М.Редькіна // Проблеми та зміст фундаментальної освіти сучасного інженера: всеукраїнська науково-методична конференція, 24-26 листопада 2004 р.: тези допов. - Х.: НТУ „ХПІ”, 2004. - С. 19, 20.

15. Редькіна Г.М. Правова основа формування національної свідомості в Україні / Г.М.Редькіна // Особистість у системі соціальних зв'язків: міжнар. наук.-теор. конф., 18-19 квітня 2005 р.: тези допов. - Х.: Вид-во НФаУ, 2005. - С. 323-326.

16. Редькіна Г.М. Формування особистості студента в процесі навчання у ВНЗ / Г.М.Редькіна // Высшая школа Украины перед вызовами ХХІ столетия: ХІІІ Международная студенческая научная конференция: тезисы докл. - Х.: изд-во НУА, 2006. - С. 160.

17. Редькіна Г.М. Освіта як консолідуючий чинник української нації / Г.М.Редькіна // Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності: ІХ Міжнародна науково-практична конференція, 17-18 травня 2007 р., м. Київ: тези допов. - К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2007. - С. 106.

18. Редькіна Г.М. Психологічні чинники модернізації посткомуністичної України / Г.М.Редькіна // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: ХІХ Харківські політологічні читання: збірник тез. - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2007. - С. 163-165.

19. Редькіна Г.М. Національні інтереси та цінності українців // Г.М.Редькіна // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи: Всеукраїнська науково-теоретична конференція - ХХ Харківські політологічні читання: збірник статей і тез. - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 278, 279.

20. Редькіна Г.М. Регіони України: потенціал єднання / Г.М.Редькіна // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: міжнародна наукова конференція, 20-21 лютого 2008 р.: тези допов. - Суми, 2008. - Ч. 3. - С. 144-146.

Размещено на Allbest.ru