Домінуюча партія як чинник політичної інтеграції у перехідних суспільствах

У підрозділі 3.3. "Ідеологічні засади політики домінуючої партії в сучасній Росії" доводиться, що домінуюча партія "Єдина Росія" перетворюється на основний інтелектуальний ресурс влади. Вона відіграє значну роль у процесі формування загальнонаціональної консолідуючої ідеології, започаткованому ініційованою В.Ю. Сурковим дискусією про національні пріоритети та його виступом у лютому 2006 р. з основними положеннями концепції "суверенної демократії" перед активом "Єдиної Росії". Відокремивши себе словом "демократія" від прибічників відновлення авторитарного державного соціалізму, і терміном "суверенна" від тих ультралібералів, які своєю діяльністю в 90-і роки зробили слово "демократія" дійсно лайливим для значної частини суспільства, "Єдина Росія" знайшла ідеологічну базу для політики центризму.

До літа 2006 р. навколо ідеї "суверенної демократії" консолідувалася велика частина політичного класу, її підтримав Президент В.В. Путін, а у вересні "Єдина Росія" проголосила в своїй програмній заяві "стратегію якісного оновлення країни як суверенної демократії". Являючи собою стратегію послідовного, комплексного і жорсткого захисту національних інтересів за збереження відкритості країни, демократичних інститутів і ринкових механізмів національного зразка, вона реалізується, зокрема, через концепції енергетичної наддержави, історичної спадкоємності, конкурентної боротьби та формулу "суверенітет - політичний синонім конкурентоспроможності". "Єдина Росія" заявляє про себе як про політичну силу, що гарантує спадкоємність політичного курсу, спрямованого на утвердження російської держави як суверенної демократії.

Четвертий розділ "Перспективи становлення та розвитку систем домінуючої партії у пострадянських перехідних суспільствах" розкриває передумови і тенденції поширення моделі партійного домінування на пострадянському просторі.

У підрозділі 4.1. "Проблема типологізації партійних систем у пострадянських перехідних суспільствах в контексті критеріїв партійного домінування" критично аналізується та уточнюється нова класифікація партійних систем на просторі колишнього СРСР, запропонована О.Б. Подвінцевим у 2008 р. По-перше, позначення "партія влади" виявляється вже досить застарілим та аморфним для того, щоб поєднувати під цією назвою партійні системи таких країн, як Росія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Азербайджан. Якщо у перших двох державах сформувалася система домінуючої партії, то останні три нині не відповідають елементарним ознакам цієї системи, насамперед через характерний для них бюрократичний клановий авторитаризм. Другим дискусійним питанням є віднесення до одного типу партійних систем Вірменії, Грузії, Киргизстану як систем "нестійкої багатопартійності з нестійким порядком денним".

У підрозділі 4.2. "Формування казахстанської моделі політичної інтеграції на основі системи домінуючої партії" доводиться, що згідно останнім (2007 р.) змінам в Конституції Республіки Казахстан, в цій державі склалася модель, яка перетинається з моделлю політичної системи, що існує в Росії. Тенденції розвитку партійної системи привели до того, що нині в Казахстані домінує одна партія - заснована в 1999 р. Народно-демократична партія "Нур Отан" (спочатку вона називалася Республіканська політична партія "Отан"), яку з часу заснування очолює Президент Н.А. Назарбаєв.

Після парламентських виборів 2004 р. отанівська фракція стала ядром і провідною політичною силою в парламенті, опорою для глави держави в законодавчому забезпеченні політики модернізації. У вересні 2005 р. VIII з'їзд партії "Отан" вперше висунув Н.А. Назарбаєва кандидатом у Президенти Республіки Казахстан. У 2004-2006 рр. відбувався процес інтеграції провладних політичних сил навколо партії "Отан", який завершився її об'єднанням у липні 2006 р. з партією "Асар", очолюваною дочкою Президента Дарігою Назарбаєвою. Партія "Нур Отан" стала найбільшою і найвпливовішою політичною силою, позиціонуючи себе як реформістська партія соціал-демократичної спрямованості, партія громадянського миру і міжнаціональної злагоди.

Засобом утвердження системи домінуючої партії стала конституційна реформа 2007 р., яка передбачає перехід до пропорційної виборчої системи, формування уряду на основі пропозицій партії парламентської більшості та підзвітність уряду перед парламентом. В результаті Президент Назарбаєв зберіг за собою реальні важелі управління державним механізмом, але вже як лідер партії "Нур Отан", що перемогла на виборах 2007 р., отримавши всі місця в Мажилісі, оскільки інші партії не подолали 7%-й бар'єр. Нині відбувається остаточна трансформація НДП "Нур Отан" в повноцінну партію парламентського типу. Завершується організаційний період вибудовування нової партійної інфраструктури, у Мажілісі і масліхатах всіх рівнів створені партійні фракції. Ці зміни покликані зміцнити зв'язок державної влади з громадянським суспільством саме через домінуючу партію. Але в силу значної персоніфікованості влади в державі стійкість нової партійної та всієї політичної системи Казахстану залежить від здатності національного лідера країни створити дієву систему спадкоємності влади.

У підрозділі 4.3. "Інституційні передумови та чинники утвердження системи домінуючої партії у Вірменії та Киргизстані" доводиться, що реальні інституційні передумови для формування системи з домінуючою партією створюються у Вірменії та Киргизстані. У Вірменії, де на цей статус фактично претендує Республіканська партія Вірменії, яка є першою зареєстрованою у Вірменії партією (1990 р.), а за своєю ідеологічною спрямованістю є національною консервативною партія, в основі ідеології якої лежить філософія Гарегіна Нжде "Цегакрон" (Етновіра). У Верховній Раді Вірменії РПВ була представлена тільки одним депутатом. Вже в Національних Зборах 1995 р. РПВ мала п'ять депутатів. Її піднесення припадає на рубіж 90-х і 2000-х рр., коли до влади в державі прийшов Р. Кочарян. За останнє десятиліття різні формати правлячих коаліцій не змінюють принципового співвідношення сил на користь РПВ. У гострих кризових ситуаціях опозиція не виявила здатність перехопити ініціативу й вирвати владу з рук президентів, які спирались на підтримку РПВ. Останні вибори до Національних Зборів, коли партія отримала 62 місця, були найуспішнішими для РПВ за всю її історію. Утвердженню партійного домінування сприяла конституційна реформа 2005 р., яка збільшила повноваження і роль парламенту, надала йому право формувати уряд і призначіти губернаторів, тобто перетворила Вірменію у парламентсько-президентську республіку. Все це, а також передача Р. Кочаряном влади в руки лідера РПВ С. Саркисяна, дає підстави говорити, що у Вірменії формується система з домінуючою партією, але не російського чи мексиканського, а скоріше італійського зразку.

У Киргизстані після подій березневої "тюльпанової революції" 2005 р. новою владою на чолі з президентом К.М. Бакієвим був узятий курс на реконструкцію країни. В кризовій ситуації, спричиненій конфліктом між основними політичними силами після революції, глава держави зробив ставку на досягнення національної єдності на основі використання практики країн, яким вдалось сформувати потужні домінуючі партії. Він ініціював референдум про конституційні зміни, які значно підвищили статус Жогорку Кенеша і місцевих кенешів, зокрема через надання їм повноважень призначати голів виконавчої влади, та запровадили пропорційну систему обрання парламенту. Підтримка цих кроків народом стала найважливішим чинником політичної стабілізації та нового періоду розвитку країни. За короткий час була створена партія нового типу - Народна партія "Ак Жол", яка інтегрувала всі пропрезидентські політичні сили.

У висновках відзначається, що в останні роки на території пострадянського простору виокремилась група країн, яка обрала унікальний шлях поєднання історичного досвіду багатьох країн Незаходу з власною національною специфікою, обравши шлях створення системи домінуючої партії. Саме ці країни, насамперед Росія та Казахстан, спромоглись реалізувати завдання консолідації владної еліти, яка виступає одним з шляхів досягнення соціальної згоди в суспільстві, особливо в транзитивному, та його політичної інтеграції. Ця група країн характеризується наявністю в них ознак хоча й специфічного, повільного, але переходу до демократії. Система домінуючої партії саме і підтверджує демократичну спрямованість політичних перетворень, бо в іншому випадку мова йшла б про інші різновиди партійних систем, такі як однопартійна, система партійної гегемонії чи обмежена партійна ("безпартійна") системи.

Немає достатніх підстав стверджувати, що система домінуючої партії для України є неприйнятною. Навпаки, поява такої партії з центристською ідеологією та потужним потенціалом консолідації суспільства і влади сприяла б подоланню багатьох суспільних і політичних суперечностей. Нажаль, за нинішніх обставин така модель реалізуватись не може, хоча деякі політики вже бачать її позитивні сторони й усвідомлюють необхідність інституційних механізмів політичної інтеграції українського суспільства, таких як потужна центристська партія. Дійсно, на порядку денному стоїть завдання сприяти формуванню і зміцненню потужної політичної сили, яка стоїть на справжніх позиціях політичного центризму, що є запорукою подоланню нинішнього політичного протистояння та кризи, в якій опинилася українська політична система.

Список публікацій за темою дисертації

1. Анастасов А.И. Доминирующие партии в переходных обществах // Вісник Дніпропетр. університету. Серія Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 9. - Д., 2003. - С.390-394.

2. Анастасов А.И. Доминирующая партия в условиях режима делегативной демократии в России // Вісник Дніпропетр. університету. Серія Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 17. - Д., 2008. - С.478-484.

3. Анастасов О.І. Домінуюча партія у політичній системі Казахстану // Політологічний вісник. - К., 2008. - №35. - C.129-135.

4. Анастасов О.І. Роль Ліберально-демократичної партії у партійній системі Японії // Грані. - Д., 2008. - №3. - С.96-98.

5. Анастасов О.І. Мексиканська модель домінуючої партії // Науковий вісник ОДНУ. - О., 2008. - Вип.19. - С.152-157.

Размещено на Allbest.ru