Ідеї еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 329.17'15 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Ідеї еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Новакова Наталія Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Салтовський Олександр Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політичних наук.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Кармазіна Марія Степанівна,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України,

головний науковий співробітник;

кандидат політичних наук,

Манелюк Юрій Михайлович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

доцент кафедри політології і соціології.

Захист відбудеться “19” жовтня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ 17” вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

АНОТАЦІЯ

Новакова Н.О. Ідеї еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена з'ясуванню основного змісту та особливостей ідей еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. На основі здійсненого аналізу встановлено, що особливості трактування процесу суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. полягають у розумінні еволюції як багаторівневого нелінійного процесу, у поглибленому дослідженні чинників суспільно-політичної еволюції, у вивченні ефективності суспільно-політичної еволюції та порівнянні її з революцією для виокремлення оптимального шляху суспільного розвитку; у аналізі еволюції як способу втілення суспільного ідеалу. У роботі доведена наявність особливих підходів до інтерпретації поняття „революція” в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. Визначено три основні підходи. Перший розглядав революцію як вид еволюції, явище, яке не може призвести до якісних змін у розвитку суспільства, але може змінити його певні характеристики. Другий підхід ґрунтувався на націоналізмі та волюнтаризмі, що був підкріплений політичними подіями початку ХХ сторіччя. Для нього характерне визнання революції єдиним можливим способом зміни політичного ладу, який може моментально перенести суспільство на новий щабель розвитку. Третій підхід формувався під впливом соціалізму та націонал-комунізму і розглядав революцію як шлях побудови нового, більш досконалого типу суспільства та створення незалежної національної держави. Встановлено та систематизовано основні ідейні компоненти концепцій суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя.

Ключові слова: українська політична думка, суспільно-політичний розвиток, суспільно-політична еволюція, поступ, революція .

АННОТАЦИЯ

Новакова Н.О. Идеи эволюции и революции в украинской политической мысли конца ХІХ - начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена определению основного содержания и особенностей идей эволюции и революции в украинской политической мысли конца ХІХ - начала ХХ века. На основании проведенного анализа установлено, что особенности трактования процесса общественно-политической эволюции в украинской политической мысли ХІХ - начала ХХ ст. заключаются в понимании эволюции как многоуровневого нелинейного процесса, особенном внимании к изучению факторов общественно-политической эволюции, изучении эффективности общественно-политической эволюции и сравнении ее с революцией для выделения оптимального пути общественно-политического развития; анализе эволюции как способа воплощения общественного идеала. Установлены и систематизированы основные идейные компоненты концепций общественно-политической эволюции в украинской политической мысли ХІХ - начала ХХ ст., среди которых анализ процесса формирования понятия „эволюция” внимание к изучению факторов общественно-политической эволюции, изучение особенностей эволюционных процессов на уровнях общества и человечества в целом. Отдельным направлением исследований выступала также дискуссия о наличии законов эволюционного развития.

В работе определены основные направления анализа феномена революции в украинской политической мысли ХІХ - начала ХХ ст. Это - определение цели революции, ее движущих сил, эффективности революции как пути общественно-политического развития. Доказано наличие особых традиций интерпретации понятия „революция” в украинской политической мысли ХІХ - начала ХХ ст. Определено три основных подхода. Первый - рассматривал революцию как вид эволюции, явление, которое не может привести к качественным изменениям в развитии общества, но может изменить определенные его характеристики. Второй подход базируется на национализме и волюнтаризме, усиленном политическими событиями начала ХХ столетия. Для него характерно признание революции единственным возможным способом изменения политического строя, который может моментально перенести общество на новый уровень развития. Третья традиция формировалась под влиянием социализма и национал-коммунизма и рассматривала революцию как способ создания нового, более совершенного типа общества и создания независимого национального государства.

В работе показано, что исследования эволюции как пути общественно-политического развития являются более глубокими и разносторонними. Обосновано, что интерес к теме революции был обусловлен потребностями политического процесса, поэтому исследования, посвященные проблеме революции более полемичны, они содержат анализ революции, которая произошла в 1917-1920 годах на Украине и критику действий тех или иных политиков. В тоже время теории общественно-политической эволюции логически выверены, основаны на критической рецепции европейской традиции, этнографического, биологического, исторического материала.

Ключевые слова: украинская политическая мысль, общественно-политическое развитие, общественно-политическая эволюция, прогресс, революция.

Annotation

Novakova N. Ideas of socio-political evolution and revolution in Ukrainian political thought end XIX - beginning of XX century. - Manuscript.

The thesis on obtaining candidate's degree on political sciences, speciality 23.00.01. - theory and history of political thought. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2009

The thesis is devoted to determination of the main essence and peculiatities of ideas of evolution and revolution in Ukrainian political thought end XIX - beginning of XX century. On the ground of conducted analyses it was determined that peculiarities of interpretation of socio-political evolution process in Ukrainian political thought end XIX - beginning of XX century consist in understanding of evolution as multilevel nonlinear process; special attention to research on forces of socio-political evolution; study of efficiency of socio-political evolution in comparison with revolution with the aim of detecting of ideal way of social development; analyses of evolution as the way to embody social ideal. The thesis defines three basic approaches to interpretation of the notion “revolution” in Ukrainian political thought end XIX - beginning of XX century/ the first approach stipulates interpretation of revolution as a sub-kind of evolutionary process - phenomena, which cannot lead to qualitative changes in society. The second approach is based on nationalism and voluntarism, which was partially coursed by political developments of the beginning of the XX century. This approach considers revolution as the only way possible to change political mode, which can transfer society to the new stage of development. The third tradition was formed under the influence of socialism and national communism, its representatives analyze revolution as the way to build new, more absolute type of society.

Key words: Ukrainian political thought, socio-political development, socio-political evolution; progress; revolution.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток українського суспільства після досягнення незалежності значною мірою актуалізував проблеми вивчення історичного досвіду, інтелектуального спадку попередніх поколінь. Особливої уваги заслуговує період кінця ХІХ - початку ХХ сторіч, коли в українській політичній думці були сформовані найбільш потужні концепції суспільно-політичного розвитку.

Наразі динаміка політичної системи України характеризується невизначеністю стратегічної мети розвитку. Хоча основні інститути державності створені, але не сформовані стратегічні та тактичні цілі суспільно-політичного розвитку, не виявлені його напрямки. Незаперечними є демократичні перетворення в житті українського суспільства, створення нових політичних інститутів, розвиток громадянського суспільства, в той же час соціально-політична криза набуває перманентного характеру, політичні інститути функціонують вкрай нестабільно.

Перед українським суспільством знову постає проблема пошуку ефективних способів політичного розвитку. Аналіз української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, періоду коли суспільство проходило через радикальні, революційні зміни, є дуже важливим для формування політичної системи сучасної України та необхідним для створення не запозиченого, а органічного, властивого саме нашому суспільству шляху суспільно-політичного розвитку.

Актуальність обраної теми дослідження обумовлена необхідністю вивчення теоретичних підходів до трактування явища суспільно-політичного розвитку та його видів: еволюції і революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. для визначення стратегічних напрямків політичного розвитку сучасного українського суспільства.

Дослідження української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ ст. в останні десятиріччя привертало увагу багатьох вітчизняних вчених. Однак більшість праць присвячені аналізу розвитку ідеї української державності. В той же час, теоретичні напрацювання щодо шляхів формування такої державності, умов її здобуття та збереження не отримали достатньої уваги науковців. Це ускладнює розуміння перебігу сучасного політичного процесу в Україні та розробку позитивних орієнтирів його спрямування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження є складовою наукової роботи філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане у межах науково-дослідної теми 06БФ041-01 “Філософія та політологія у структурі сучасного соціо-гуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення специфіки трактування еволюції та революції як способів суспільно-політичного розвитку в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Для досягнення мети було виокремлено наступні завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати зміст понять суспільно-політичного розвитку, еволюції, революції, охарактеризувати підходи до їх визначення, що існують у сучасній політичній науці;

- виявити особливості концепцій суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- порівняти ступінь наукової розробленості концепцій суспільно-політичної еволюції та концепцій революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- здійснити аналіз концепцій революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- типологізувати підходи до трактування поняття „революція” в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українська політична думка кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження виступають особливості трактування понять еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Методи дослідження. Дисертаційну роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування методів дослідження. Зокрема, було використано такі методи: системний, що дав можливість розглянути розвиток концепцій суспільно-політичної еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. як цілісний процес; компаративний, що дозволив порівняти концепції суспільно-політичної еволюції та революції різних представників української політичної думки досліджуваного періоду між собою та аналогічними концепціями європейських дослідників. За допомогою історичного методу простежено розвиток змісту понять еволюції та революції, проаналізована специфіка їх трактування в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Наукова новизна отриманих результатів полягає як у постановці наукової проблеми, так і у способі та результатах її розв'язання. Вперше здійснено комплексний політологічний аналіз особливостей трактування понять еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

У дисертаційній роботі відображені наступні теоретичні результати, які відзначаються науковою новизною і характеризують особистий внесок автора, зокрема:

- вперше систематизовано і узагальнено особливості концепцій суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. До таких особливостей належать: розуміння еволюції як багаторівневого нелінійного процесу (М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Франко), увага до дослідження чинників суспільно-політичної еволюції (найбільш яскраво ця особливість виявляється в концепції М.Грушевського), вивчення ефективності суспільно-політичної еволюції та порівняння її з революцією для визначення оптимального шляху суспільного розвитку (М.Драгоманов, В.Липинський, І.Франко); аналіз еволюції як способу втілення суспільного ідеалу (М.Грушевський, М.Драгоманов, І.Франко, В.Липинський);

- набуло подальшого розкриття положення про те, що концепція суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя була більш детально розроблена та теоретично обґрунтована, ніж концепція революції. Концепції соціально-політичної еволюції, розроблені М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, В.Липинським присвячені аналізу сутності суспільно-політичної еволюції, містять аналіз її стадій, ознак, ролі у житті суспільства. Зацікавлення у вивченні революції зростає лише на початку ХХ сторіччя. Дослідники приділяють незначну увагу вивченню сутності революції, натомість розглядаються прикладні аспекти: причини та наслідки революції, аналіз ролі та особливостей політичного лідерства під час революцій, характер революції (національний чи інтернаціональний);

- удосконалено визначення основних ідейних компонентів концепцій революції в українській політичній думці. До таких компонентів належить вивчення причин та наслідків революції, аналіз рушійних сил (еліта, чи клас), обґрунтування мети революції. Названі компоненти присутні у більшості концепцій революції (Ю.Бачинський, В.Винниченко, Д.Донцов, М.Міхновський, С.Мазлах та В.Шахрай, І.Франко);

- вперше систематизовано підходи до визначення мети революції в українській політичній думці. Представники першого підходу основною метою революції вважали національне звільнення та утворення незалежної держави (Д.Донцов, М.Міхновський). Другий підхід представлений ідеєю всебічного визволення, тобто мета революції - це одночасне соціальне, політичне, національне звільнення (В.Винниченко). Представники третього підходу вважали метою революції національне та соціальне звільнення (Ю.Бачинський, С.Мазлах та В.Шахрай). Виявлено взаємозв'язок між метою революції та стратегією революційних дій, яку обґрунтовували представники української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Зокрема, якщо метою революції визначалось соціальне визволення, то обстоювалась необхідність об'єднання дій з революціонерами інших держав; якщо мета революції полягала у національному звільненні, то революційні дії мали вестись виключно представниками української нації;

- сформульовано авторську типологію інтерпретації поняття „революція” в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. Визначено три основні підходи. Перший - розглядав революцію як вид еволюції, явище, яке не може призвести до якісних змін у розвитку суспільства, але може змінити його певні характеристики (М.Драгоманов). Другий підхід ґрунтувався на націоналізмі та волюнтаризмі, що був підкріплений політичними подіями початку ХХ сторіччя. Для нього характерне визнання революції єдиним можливим способом зміни політичного ладу, який може моментально перенести суспільство на новий щабель розвитку (Д.Донцов, М.Міхновський). Третій підхід формувався під впливом соціалізму та націонал-комунізму і розглядав революцію як шлях побудови нового, більш досконалого типу суспільства та/або створення незалежної національної держави (Ю.Бачинський, В.Винниченко, С.Мазлах, В.Шахрай).

Практичне значення результатів дослідження. Отримані результати можуть використовуватися для розробки лекційних курсів з історії політичної думки України, історії України, слугувати підґрунтям для подальших досліджень з цієї проблематики.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних наукових конференціях: „Дні науки філософського факультету 2007” (Київ, 18-19 квітня 2007 року), всеукраїнській науково-практичній конференції „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” (Луганськ, 26 жовтня 2007 року), міжнародній науковій конференції: „Дні науки філософського факультету 2008” (Київ, 16-17 квітня 2008 року), всеукраїнській науково-практичній конференції „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” (Луганськ, 23 жовтня 2008 року).

Публікації. Результати дослідження опубліковані в 3 статтях у фахових наукових виданнях, а також у 4 тезах наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації складає 186 стор. Список використаних джерел нараховує 204 найменування на 20 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертації, її наукова новизна, розкрито методологічну основу дослідження та його практичне значення.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження еволюції та революції як видів суспільно-політичного розвитку” проаналізовано ступінь наукової розробленості проблематики дисертації, визначено та охарактеризовано основні методи дослідження. Систематизовано праці вітчизняних і зарубіжних науковців щодо еволюції та революції як видів суспільно-політичного розвитку. У розділі здійснений аналіз основних теорій суспільно-політичної еволюції та революції в західній політичній науці, що справили значний вплив на формування відповідних концепцій в українській політичній думці досліджуваного періоду.

Відзначено, що вивчення проблеми здійснювалось двома школами: радянською та у зарубіжній україніці. У радянський період дослідженню суспільно-політичного розвитку та його різновидів приділялась значна увага. Радянська наука, розвиваючи марксистську концепцію суспільно-політичного розвитку, надавала велике значення революції як способу суспільно-політичного розвитку. Еволюція в таких дослідженнях, як правило, прирівнюється до прогресу, тобто розуміється як безумовний та незворотній шлях суспільства до вдосконалення. Саме в цьому контексті радянські дослідники вивчали та інтерпретували концепції розвитку представників української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Серед робіт, присвячених аналізу політичної думки України, можна відзначити дисертаційне дослідження О.Лисенка, монографії А.Брагінця, М.Возняка, М.Климась, які висвітлюють концепції окремих представників української політичної думки щодо суспільно-політичного розвитку.

Значний внесок у дослідження особливостей теорій революції та еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя зробили українські вчені за кордоном. Окреме місце займає ґрунтовний аналіз концепцій В.Липинського, В.Винниченка, М.Драгоманова, зроблений І.Лисяком-Рудницьким. Огляд деяких аспектів концепції революції М.Міхновського та особливостей самої української революції 1917-1920 здійснений П.Мірчуком. Аналіз особливостей розуміння революції І.Франком та критичний огляд радянського франкознавства мicтяться в працях Б.Кравціва. Всі ці дослідження присвячені вивченню концепцій суспільно-політичного розвитку окремих представників української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, але не надають їх порівняльного аналізу та не розкривають особливості змісту понять „революція” та „еволюція” в українській політичній думці зазначеного періоду.

Відзначено, що після набуття Україною незалежності, починається новий етап у вивченні суспільно-політичних перетворень, зокрема революції та еволюції та аналізу цієї проблематики представниками української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Зазначена тематика почала привертати значну увагу дослідників. Зокрема питанню революції та війни присвячене дисертаційне дослідження П.І. Артюха.

Крім того, погляди окремих представників української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя на революцію та еволюцію як шляхи суспільно-політичного розвитку проаналізовані у окремих розділах праць В.Дудки, А.Круглашова, Ю.Левенця, В.Лісового, О.Пріцака, О.Салтовського. Проблеми еволюції та революції в працях Ю.Бачинського, Д.Донцова, М.Драгоманова, В.Липинського, М.Міхновського, І.Франка, частково розглянуті у дисертаційних дослідженнях І.І.Бегея, М.Г.Гордієнка, М.С.Кармазіної, А.М.Круглашова, С.М.Кулика, Ю.М.Манелюка, М.Б.Міщук, В.П.Ситніка, О.Д. Славич, Л.В. Слінченко.

Окремі аспекти досліджуваної тематики відображені у підручниках та посібниках з історії української політичної думки та історії українського державотворення таких авторів як Б.Кухта, В.Потульницький, О.Скакун, В.Шевчук.

Аналіз ступеня наукової розробки теми дозволив зробити висновок, що при наявності значного масиву літератури з вивчення історії вітчизняної політичної думки другої половини ХІХ - початку ХХ століть, проблематика революції та еволюції переважно вивчалась у контексті інших дослідницьких тем, або розглядалась частково під час аналізу праць того чи іншого представника української політичної думки відповідного періоду. Спеціальні дослідження з цієї тематики відсутні.

Аналіз сутності та особливостей ідей суспільно-політичної еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя був здійснений за допомогою застосування комплексної методики, що охоплює філософські, загальнонаукові й спеціальні підходи та методи політичних досліджень.

Системний метод використано для аналізу концепцій суспільно-політичної еволюції та революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. як єдиної системи та визначення її елементів та зв'язків між ними.

Застосовано компаративний метод, зокрема такий його вид як тематичне порівняння („thematic comparison”), зорієнтований на аналіз предмета або теми дослідження у порівняльній перспективі. Використання такого різновиду порівняння дозволяє розглянути тему аналізу комплексно на концептуальному рівні, що дало можливість співставлення концепцій суспільно-політичної еволюції та революції різних представників української політичної думки з метою виявлення подібностей і відмінностей.

За допомогою історичного методу простежено зміни в науково-теоретичному розумінні ідей суспільно-політичної еволюції та революції протягом кінця ХІХ - початку ХХ ст., вплив політичних подій на науковий аналіз зазначеної тематики.

У дослідженні запропоновано трактування поняття політичного розвитку як багатомірного процесу, у ході якого в результаті взаємодії різноманітних політичних сил здійснюються зміни в політичній поведінці, політичній культурі, політичній системі суспільства. Щодо його форм - еволюції та революції, то під поняттям еволюції розуміється процес поступових змін політичної сфери суспільства, змістом яких є її ускладнення, диференціація, підвищення рівня організації (прогресивна еволюція) або ж спрощення, зниження системної структури (регресивна еволюція). Варіантом еволюції є також збереження загального рівня організації системи при наявності циклічної динаміки певних політичних явищ в її межах без набуття ознак іншої політичної якості. Поняття революції визначається як корінні, глибокі якісні зміни в розвитку суспільства та його політичної системи.

Значна увага в розділі приділена аналізу підходів до вивчення суспільно-політичної еволюції та революції в європейській політичній думці другої половини ХІХ - початку ХХ сторіччя, що дозволило охарактеризувати інтелектуальне середовище, у якому розроблялись відповідні концепції української політичної думки. Зокрема розглянуті класичні формулювання еволюціонізму в працях О.Конта, Г.Спенсера, Е.Дюркгейма. Також проаналізовані основні підходи до трактування явища революції в основних ідеологічних течіях європейської політичної думки ХІХ - початку ХХ сторіччя: у лібералізмі (А. де Токвіль), марксизмі (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін), анархізмі (П.Ж.Прудон, М.Бакунін).

Доведено, що українська політична думка кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя розвивалась в контексті європейського політичного мислення. В основу концепцій суспільно-політичного розвитку українських вчених лягли теорії західноєвропейських еволюціоністів. Зокрема М.Грушевський спирався на теорії О.Конта та Г.Спенсера. І.Франко багато уваги приділяв вченню Ч.Дарвіна, використовував праці А.Сен-Сімона, Ш.Фур'є, Р.Оуена.

У розділі проаналізовано вплив на українську політичну думку кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя марксизму, зокрема теорії суспільно-політичного розвитку, розробленої К.Марксом та Ф.Енгельсом. Зазначається, що методологія марксизму стала основою концепції суспільно-політичного розвитку Ю.Бачинського, С.Мазлаха та В.Шахрая. У контексті соціал-демократичної доктрини розробляли свої концепції суспільно-політичного розвитку І.Франко та В.Винниченко. В той же час кожен з цих дослідників на основі методології марксизму формулює власний ідеал суспільно-політичного розвитку та пропонує спосіб його досягнення. І.Франко використовує теорію марксизму вибірково: він погоджується з соціалістичним ідеалом майбутнього, але відкидає методи досягнення цього майбутнього, революцію як збройний переворот. В результаті творчої еволюції В.Винниченко також приходить до бачення революції як ненасильницького поступового процесу, який переносить суспільство на якісно новий щабель розвитку. Ю.Бачинський, С.Мазлах та В.Шахрай є прибічниками пролетарської соціальної революції, але її результатом, на їх думку, має стати створення незалежних національних держав.

Проаналізовані в даному розділі питання дозволили зробити висновок про те, що представники української політичної думки були добре ознайомлені з європейськими концепціями суспільно-політичної еволюції та революції. Деякі положення європейських теорій були сприйняті українською політичною думкою, але більшість положень була критично переосмислена та оцінена у контексті українських реалій.

У другому розділі „Особливості концепцій суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці” проаналізовані твори представників української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, виявлені особливості концепцій суспільно-політичної еволюції, досліджені такі основні елементи еволюційних концепцій як аналіз процесу формування уявлень про еволюцію, фактори суспільно-політичного розвитку, ефективність еволюційної моделі розвитку.

Доведено наявність концепцій суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Зокрема проаналізовано сформульовані М.Драгомановим, І.Франком, М.Грушевським, В.Липинським авторські визначення суспільно-політичної еволюції, її стадій, ознак, ефективності як способу досягнення суспільно-політичного ідеалу. Зазначені автори присвятили спеціальні дослідження питанню суспільно-політичної еволюції. Проведений аналіз дозволив оцінити доробок М.Драгоманова як найбільш ґрунтовний у цій сфері, оскільки його концепція стала тією базою, від якої відштовхувались подальші дослідники, як прихильники еволюціонізму, так і його критики.

З урахуванням вищезазначеного, значну увагу в тексті розділу приділено аналізу концепції суспільно-політичної еволюції, розробленої М.Драгомановим. Дослідник ретельно вивчав проблематику суспільно-політичного розвитку. М.Драгоманов проаналізував сутність явища еволюції, процес формування поняття „еволюція”, його співвідношення з іншим способом суспільно-політичного розвитку - революцією. У цьому контексті М.Драгоманов найчастіше вживав поняття „поступ”, розуміючи під ним незворотній процес вдосконалення, покращення, тобто прогрес. При цьому поступ, на думку мислителя, відбувається не „ривками”, а гармонійно, органічно. Дослідник не заперечує ролі революції у розвитку, але вважає її лише формою, яку інколи приймає еволюція. Еволюція, на думку М.Драгоманова - це поступальний рух до кращого, більш розвиненого стану, критеріями якого є добробут та щастя окремої людини.

Виявлено особливості визначення поняття суспільно-політичної еволюції М.Драгомановим. Зазначається, що дослідник не зводить еволюцію до розвитку техніки та матеріального виробництва, навпаки, визначальним фактором розвитку є поступ у культурі, етиці, політичних відносинах. Вчений вважав, що еволюція відбувається у масштабах всього людства. У певні періоди в окремих країнах або регіонах можуть відбуватись революційні перетворення, але, на думку науковця - це лише вияв, форма, яку приймає еволюційний процес. Можна сказати, що взаємозв'язок революції та еволюції дослідник розглядав діалектично. Ці протилежні форми розвитку, на думку автора, доповнюють одна одну. Шляхом революції можна змінити уряд, домогтися тактичних змін. У цьому сенсі революції у М.Драгоманова є виявом процесу еволюції, що охоплює людство та природу як складні системи. Революції, на думку науковця, не можуть призвести до фундаментальних змін, а лише скорегувати, дещо пришвидшити чи уповільнити еволюційний розвиток.

Проаналізовано питання наступництва (тяглості) в українській політичній думці, розвитку наукових положень одних дослідників іншими, їх послідовниками. Зокрема зазначено, що І.Франко, досліджуючи питання суспільно-політичної еволюції розвиває деякі ідеї М.Драгоманова. Особливо близькі погляди двох дослідників на процес формування уявлень про еволюцію. До особливостей концепції суспільно-політичної еволюції, розробленої І.Франком, можна віднести те, що аналізуючи сутність еволюції, він вивчає її на загальнокультурному та науково-технічному рівнях, у історичному розрізі, а також її усвідомлення, відбиття у психології людини.

Якщо М.Драгоманов розуміє еволюцію як поступовий однобічний процес, який веде до вдосконалення форм людського життя та ніколи не завершується, то І.Франко наголошує на так званому хвильовому характері еволюції, а також виділяє два фактори: прогресу та дегенерації, які постійно присутні у суспільно-політичних процесах. Дослідник зазначає, що у кінцевому підсумку, сили прогресу завжди перемагають, за рахунок чого і відбувається еволюція.

Стосовно особливостей концепції суспільно-політичної еволюції І.Франка визначено, що дослідник приділяє особливу увагу аналізу факторів, що спричиняють суспільно-політичну еволюцію. Серед таких факторів він виділяє поділ праці. Хоча дослідник порівнює суспільно-політичну еволюцію з еволюційними процесами, які охоплюють всю природу, він застерігає від абсолютизації та сліпого перенесення процесів, які відбуваються в спільнотах тварин чи рослин, на людське суспільство. На думку І.Франка, суспільство, докорінним чином змінило характер боротьби за існування, що відбувається у тваринному світі.

Аналіз праць М.Грушевського показав, що його дослідження, присвячені питанню суспільно-політичної еволюції, мають багато спільного з працями М.Драгоманова та І.Франка. Зокрема дослідник також цікавиться появою уявлень про еволюцію, її загальністю для всього людства, а не для окремих суспільств, її безперервністю та прогресивністю. Але, якщо М.Драгоманов у своїх дослідженнях еволюції звертається до історії релігії та найбільше цікавиться історією суспільно-політичної думки, І.Франко ґрунтує свою концепцію на вивченні біологічних процесів та частково історії людських цивілізацій, то для М.Грушевського етнологічні дані стають основою його дослідження, хоча він також звертається і до даних про суспільні форми співжиття вищих тварин.

М.Грушевський ставить питання про закони суспільно-політичної еволюції, і, хоча його відповідь щодо наявності таких законів негативна, він приділяє цьому питанню найбільше уваги порівняно з іншими мислителями цього періоду.

Дослідник також звертається до питання факторів суспільно-політичної еволюції. У цьому аспекті його відповідь кардинально відрізняється від бачення, запропонованого І.Франком. М.Грушевський найсуттєвішими факторами суспільно-політичної еволюції вважає розвиток релігійних вірувань, формування мови, розвиток політичних інститутів, переселення народів та війни. суспільний політичний еволюція

У розділі здійснена також характеристика концепції суспільно-політичної еволюції В.Липинського. Наголошено, що дослідник ставив можливість суспільно-політичної еволюції у залежність від рівня розвитку політичної культури та науки. Суспільний розвиток для нього - це досягнення балансу в суспільстві між активною та пасивною частиною еліти. Завдяки ефективній циркуляції еліт, більш радикальні представники еліти потрапляють до влади і не дають суспільству опинитись в стані стагнації. Разом з тим, вони не можуть відкинути позитивний досвід попередніх поколінь. Таким чином, суспільство використовує найкращі ідеї еліти і рівномірно розвивається. Тільки таким шляхом, на думку В. Липинського, можна розбудовувати державу.

Визначено, що всі автори концепцій суспільно-політичної еволюції (окрім М.Грушевського) приділяли увагу порівнянню ефективності еволюційного та революційного шляхів розвитку. І всі вони сходились на тому, що саме еволюція є тим шляхом, який може забезпечити якісний розвиток суспільства та перевести його на інший, більш досконалий щабель. Цікаво, що всі дослідники зазначають, що в результаті суспільно-політичної еволюції буде втілений в життя певний суспільний ідеал. Найбільш яскраво це положення виявляється у І.Франка, який прямо стверджує, що результатом суспільно-політичної еволюції має стати утвердження соціальної справедливості, рівності та свободи. Хоча і не так чітко сформульована, але ця думка також присутня і у працях М.Грушевського та М.Драгоманова, який зазначає, що з ходом еволюції люди ставатимуть щасливішими, вільнішими, моральнішими, ступінь рівності та справедливості у суспільстві буде збільшуватись.

Проаналізовані в даному розділі питання дозволили зробити висновок про те, що наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя суспільно-політичний еволюціонізм був представлений потужними мислителями, які створили оригінальні концепції. Еволюція розглядається ними як єдино вірний шлях суспільного розвитку, динаміка якого залежить, передусім, від рівня культури та освіченості суспільства.

У третьому розділі “Ідеї революції як виду суспільно-політичного розвитку в українській політичній думці” визначені підходи до інтерпретації поняття революції, основні напрямки його дослідження та особливості трактування. Здійснений порівняльний аналіз концепцій революції, запропонованих представниками різних ідейних течій української політичної думки досліджуваного періоду.

Аналіз праць представників української політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя показав, що у досліджуваний період були і прихильники революції як ефективного шляху суспільно-політичного розвитку (Ю.Бачинський, В.Винниченко, Д.Донцов, М.Міхновський), і її противники, що взагалі відкидали конструктивну роль революцій (В.Липинський), або принаймні застерігали, що виключно шляхом революції неможливо досягти якісних суспільно-політичних змін (М.Драгоманов, І.Франко).

Відзначено, що дослідження феномену революції проводилось у двох напрямках. Для першого напрямку, до якого належала більшість дослідників, характерна посилена увага до аналізу причин, наслідків, етапів, рушійних сил революції (Д.Донцов, В.Винниченко, В.Липинський, М.Міхновський, С.Томашівський, В.Кучабський). У працях дослідників, що належать до другого напрямку увага надається аналізу сутності революції як шляху суспільно-політичного розвитку (праці Ю.Бачинського та М.Драгоманова). Менша популярність другого напрямку пояснюється тим, що на початку ХХ сторіччя дослідження революції були здебільшого прикладними, тобто питання як відбувається революція та до чого вона може призвести були більш актуальними та затребуваними практикою будівництва державності в Україні, ніж суто теоретичні дослідження сутності феномену революції.

Аналіз показав, що М.Драгоманов найбільш ґрунтовно, у порівнянні з іншими представниками української політичної думки досліджуваного періоду, розробив питання суспільно-політичної революції, його концепція справила значний вплив на подальше осмислення цієї проблематики. Дослідник дав своє визначення революції, виокремив її сутнісні ознаки, визначив місце та роль революцій в суспільно-політичному розвитку та її співвідношення з процесом еволюції. Крім того, М.Драгоманов присвятив достатньо уваги аналізу та розрізненню понять революції та бунту (повстання), що на той час було суттєвим досягненням політичної теорії. В той же час дослідник звертався і до питань аналізу причин революції, специфіки протікання революцій в різних цивілізаційних контекстах. В рамках своєї теорії суспільно-політичної еволюції М.Драгоманов надав ґрунтовний порівняльний аналіз революцій в Європі та у Росії, акцентуючи увагу на факторах, які спричинили появу тієї чи іншої моделі революції та порівнюючи їх наслідки для суспільно-політичного розвитку.

У розділі також розкриті підходи до визначення сутності революції в межах методології марксизму, представлені працями І.Франка та Ю.Бачинського. Встановлено, що І.Франко приділяв велику увагу питанню сутності революції, надаючи перевагу широкому визначенню цього явища. Революцію у інтерпретації І.Франка можна визначити як комплексне явище, що позначає собою якісні перетворення, які відбуваються у всіх сферах людського життя - науці, техніці, культурі, політиці. Особливістю розуміння революції І.Франком є те, що він заперечує одномоментність, швидкість революційних перетворень (в той час, коли більшість визначень революції містять таку її характеристику як швидкі, раптові, негайні зміни). Революція, на думку І.Франка, це довготривалий процес змін у різних сферах суспільно-політичного життя, який в кінцевому підсумку призводить до якісних змін. Іншими словами, якщо більшість визначень відносять до революції лише сам момент докорінних змін у суспільно-політичному устрої, то І.Франко вважає революцією і процеси, які готували ці докорінні зміни. Другою особливістю визначення революції у І.Франка є заперечення її обов'язково насильницького характеру, що взагалі можна вважати новою ідеєю для політичної думки початку ХХ сторіччя.

В розумінні сутності революції Ю.Бачинським виявлено зв'язок з першопочатковим трактуванням цього терміну, коли під революцією розумівся безперервний рух по колу, на зразок руху небесних світил. В аналізі більшовицької революції Ю.Бачинський неодноразово звертається до такого трактування, зазначаючи, що згідно з природним рухом речей більшовицька революція має повернутись до того, з чого вона починалась - до капіталізму. Цікавим в концепції революції Ю.Бачинського є поділ революції на дві стадії: деструктивну і конструктивну. На першій стадії завдання революції полягає в тому, щоб підірвати існуючі суспільні інституції, усунути від влади пануючу еліту, зруйнувати суспільний устрій. Друга стадія, навпаки, конструктивна. На цій стадії революція повинна замість зруйнованих інституцій створити нові, революційні ватажки мають стати новою елітою. Пізніше, подібна концепція в розвиненому вигляді викладена у другій половині ХХ століття С.Хантінгтоном у праці „Політичний порядок у суспільствах, що змінюються”. Він також виділяє дві фази революції і вважає, що завершеною є тільки та революція, яка успішно пройшла другу стадію.

Значну увагу в тексті розділу приділено аналізу праць дослідників, які концентрували увагу на вивченні причин, наслідків, етапів, рушійних сил революції, прив'язували свої розвідки до конкретної ситуації української революції 1917-1920 років. У цьому контексті головна дискусія точилась навколо того, чи революція повинна бути національною чи соціальною. Ряд дослідників (Д.Донцов, М.Міхновський, С.Мазлах та В.Шахрай) обстоювали позицію, згідно з якою революція є явищем національним і її результатом має стати національна самостійність.

Цікавою в цьому контексті є думка Ю.Бачинського, який вважав, що якщо революція і є спільною справою декількох націй, то в підсумку вона може призвести до ствердження суверенітету кожної нації, яка цю революцію творила.

Виявлена також позиція, яку підтримував В.Винниченко, згідно з якою революція вважалась вищим виявом класової боротьби, наслідком якої має бути звільнення пролетарів всіх країн і об'єднання людства, а національне питання є другорядною проблемою.

Виділено два основних підходи щодо визначення рушійних сил революції: перший полягає у тому, що революцію творить еліта (зокрема національна), другий - клас. До прихильників першого підходу можна віднести Д.Донцова, В.Липинського, М.Міхновського. Другий підхід обстоювали Ю.Бачинський, В.Винниченко, С.Мазлах та В.Шахрай. При цьому, В.Липинський застерігає, що оскільки революція твориться не народом, то і наслідки її не будуть для народу позитивними. Революція, на думку дослідника, може принести лише більш жорсткий режим, репресії, та відкинути країну назад.

Встановлено, що концепції Д.Донцова та В.Липинського вирізняються наявністю чіткого ідеалу суспільного розвитку, але якщо для Д.Донцова революція була способом його досягнення, то для В.Липинського революція була скоріше перешкодою.

Зазначено, що окремим напрямком у дослідженні суспільно-політичного розвитку в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя було вивчення причин революцій в Російській імперії, тих соціально-економічних чинників, що призвели до революцій та оцінка характеру та особливостей самих революцій. Основною причиною неможливості поступового розвитку російського суспільства та політичної системи дослідники називали відсутність стадії міського господарства в історії Росії та втрату культури городян-ремісників, які у Європі відігравали роль основи суспільно-політичного розвитку та вдосконалення, а також надмірну централізацію влади та гіпертрофований чиновницький апарат, що не давав можливості для формування ефективного самоврядування, самоорганізації громади.

Крім того, окремі автори наголошували на наявності додаткових факторів, які впливали на характер суспільно-політичного розвитку Російської імперії. Зокрема М.Драгоманов звертав увагу на вплив географічних особливостей Росії, а саме на те, що велика територія імперії зумовила уповільнення темпів суспільно-політичного розвитку.

До особливостей дослідження феномену революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя потрібно також віднести їх прикладний характер. Більшість теоретичних висновків робилась дослідниками на основі історичних подій початку ХХ сторіччя та відповідно до потреб українського суспільства цього періоду.

Отже, проблемі революції приділялась велика увага в українській політичній думці. Були розроблені питання сутності революції, її причин, наслідків, рушійних сил. Крім того, розглядались питання взаємозв'язку революції та побудови національної державності.

Проаналізовані в розділі питання дозволили зробити висновок, що дослідження ідеї революції представниками української політичної думки особливо актуалізується на початку ХХ ст. та набуває практичного значення.

ВИСНОВКИ

Розглянувши теоретичні підходи до визначення поняття „суспільно-політичний розвиток”, його видів - еволюції та революції, а також проаналізувавши специфіку трактування понять “еволюція” та “революція” в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, можна зробити наступні висновки.

Для позначення суспільно-політичної динаміки в політичній науці та в соціальній філософії використовуються поняття “зміна” та “розвиток”. Розвиток визначено як багатомірний процес, у ході якого, в результаті взаємодії різноманітних політичних сил, здійснюються якісні зміни в політичні поведінці, політичній культурі, політичній системі суспільства.

Головними способами суспільно-політичного розвитку є еволюція та революція. Еволюція визначена як процес поступових змін політичної сфери суспільства, змістом яких є її ускладнення, диференціація, підвищення рівня організації (прогресивна еволюція) або ж спрощення, зниження системної структури (регрес). Революція визначена як корінні, глибокі якісні зміни в розвитку суспільства та його політичної системи.

На ґрунті аналізу теорій суспільно-політичного розвитку, а саме теорій еволюції та революції у західноєвропейській традиції, зазначено, що українська політична думка кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя розвивалась в контексті європейського політичного мислення. Великий вплив на українську політичну думку кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя справила теорія соціалізму, зокрема концепція суспільно-політичного розвитку, розроблена К.Марксом. Методологія марксизму стала основою концепції суспільно-політичного розвитку Ю.Бачинського. У контексті доктрини соціалізму розробляли свої концепції суспільно-політичного розвитку І.Франко (ранні праці) та В.Винниченко. Хоча І.Франко використовує теорію соціалізму більш вибірково: він погоджується з соціалістичним ідеалом майбутнього, але відкидає методи досягнення цього майбутнього, запропоновані К.Марксом і Ф.Енгельсом.

Обґрунтовано тезу про те, що концепція суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя була більш детально розроблена та теоретично обґрунтована, ніж концепція революції. Зокрема М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, В.Липинський дали свої визначення суспільно-політичної еволюції, її стадій, ознак, її ролі у житті суспільства. Зазначені автори присвятили спеціальні дослідження питанню еволюції. Найбільш ґрунтовним у цій сфері є доробок М.Драгоманова. Його концепція стала тією базою, від якої відштовхувались подальші дослідники, як прихильники еволюціонізму, так і його критики.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок щодо наявності особливостей трактування процесу суспільно-політичної еволюції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Зокрема для представників досліджуваного періоду характерне розуміння еволюції як багаторівневого складного процесу, який протікає як на рівні окремих суспільств, так і на рівні всього людства. Крім того, дослідники наголошували на тому, що еволюція не є лінійним процесом, а результатом взаємодії регресивних та прогресивних чинників. Для представників української політичної думки досліджуваного періоду також характерний інтерес до процесу формування уявлення про еволюцію та розробка відповідних наукових гіпотез.

Зазначено, що всі дослідники, аналізуючи процес суспільно-політичної еволюції, виокремлюють її фактори. Серед таких факторів відзначаються розвиток релігійних вірувань, розвиток науки, формування мови, війни та переселення народів. Хоча кожний дослідник наголошує на вирішальному значенні різних факторів, можна стверджувати, що в різні періоди історії людства, всі ці фактори дійсно справляли вплив на розвиток суспільства.

Окремим напрямком досліджень виступала також дискусія щодо наявності законів еволюційного розвитку. У цьому питанні дослідники сходяться на тому, що можна стверджувати лише про наявність тенденцій та закономірностей еволюційного розвитку суспільства та політичної системи.

На підставі проведеного дослідження виявлено особливості інтерпретації поняття „революція” в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя та обґрунтовано існування трьох основних підходів. Перший, що сформувався під впливом суспільно-політичних творів М.Драгоманова, розглядав революцію як вид еволюції, явище, яке не може призвести до якісних змін у розвитку суспільства, але може змінити якісь його характеристики. Другий підхід ґрунтувався на націоналізмі та волюнтаризмі, що був підкріплений політичними подіями початку ХХ сторіччя. Для нього характерне твердження, що революція є єдиним можливим способом розвитку суспільства, яка може моментально перенести його на новий щабель розвитку та стати ефективним шляхом створення незалежної національної держави. Третій підхід формувався під впливом соціалізму і розглядав революцію як шлях побудови нового, більш досконалого типу суспільства, подолання соціальних суперечностей та створення незалежної національної держави.

Виділені основні напрямки аналізу феномену революції в українській політичній думці кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. Це дослідження мети революції, її рушійних сил, ефективності революції як шляху суспільно-політичного розвитку.