Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО

СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Новоскольцева Людмила Олександрівна

Чернівці-2009

АНОТАЦІЯ

Новоскольцева Л.О. Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2009.

У дисертації здійснено комплексний політологічний аналіз процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Прослідковано еволюцію змісту поняття громадянське суспільство, розкрито зміст сучасних підходів до визначення сутності громадянського суспільства, особливостей його становлення за умов посттоталітарної трансформації. Встановлено, що головна суперечність процесів становлення інститутів громадянського суспільства в Україні полягає в невідповідності між вже набутими формами демократичного впливу громадянського суспільства на державу та їх реальним, значною мірою недемократичним змістом. Доведено, що некритичне копіювання ідеальних схем громадянського суспільства, заснованих на принципах західної цивілізаційної моделі, її історичній та нормативно-правовій традиції, нездатне забезпечити формування дієвих інститутів громадянського суспільства в Україні.

Основна увага зосереджена на аналізі політичних інститутів громадянського суспільства як конституційно-правовому засобі прямої і представницької демократії, політичних партій, груп інтересів, засобів масової інформації, органів місцевого самоврядування, які пов'язані з реалізацією влади в суспільстві, недержавних об'єднань, які забезпечують зв'язок громадянського суспільства з державою та його вплив на неї. Авторка аналізує особливості становлення громадянського суспільства в новоутвореній національній державі у контексті проблеми досягнення національно-культурної єдності в умовах українського соціуму.

Ключові слова: громадянське суспільство, держава, політичний інститут, політичні партії, громадсько-політичні організації, об'єднання громадян.

АННОТАЦИЯ

Новоскольцева Л.А. Политические аспекты становления гражданского общества в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Луганский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Луганск, 2009.

В диссертации осуществлен комплексный анализ процесса становления гражданского общества в Украине. Исследована эволюция содержания понятия гражданское общество и раскрыты современные подходы к определению сущности гражданского общества, особенностей его становления в условиях посттоталитарной трансформации. Основное внимание отведено политическим институтам гражданского общества как конституционно-правовым способам прямой и представительной демократии, политическим партиям, группам интересов, средствам массовой информации, органам местного самоуправления, которые связаны с реализацией власти в обществе, негосударственным объединениям которые обеспечивают связь гражданского общества с государством и его влияние на нее.

Автор рассматривает гражданское общество как совокупность общественных отношений (экономических, социальных, политических, духовных), формальных и неформальных структур, которые удовлетворяют спектр необходимого и реализуют интересы индивидов и их групп, адекватных достигнутому уровню общественного развития. Доказано, что политичность гражданского общества проявляется в двух основных аспектах: (1) в наличии в нем политических институтов - политических партий, общественно-политических организаций, средств массовой информации, через которые оно взаимодействует с государством; (2) во взаимодействии гражданского общества с государством как главным политическим институтом, отношения с которым имеют политический характер.

Особенностью украинских условий становления гражданского общества есть факт построения нового национального государства, которое опирается как на принципы демократии, так и этнокультурные основания суверенизации. Перспективы развития политических институтов гражданского общества в Украине зависят от эволюции партийной системы страны и ее внешнеполитических ориентаций. Если будет происходить движение в сторону европейских политико-правовых стандартов, то общественные организации и движения будут играть активную роль, что способствует поступательной эволюции гражданского общества.

Ключевые слова: гражданское общество, государство, политический институт, политические партии, гражданско-политические организации, объединения граждан.

SUMMARY

Novoskolceva L.A. Political Aspectcs of Civic Society Formation in Ukraine. - Manuscript (226 p.)

The thesis for obtaining «Kandydat nauk» degree (PHD) of political Science on specialty 23.00.02 - political institutions and processes. -Lugansk T.Shevchenko National University. - Lugansk, 2009.

The whole complex analysis of the process of civic society formation in Ukraine has been made. The evolution of the notion civic society has been studied and modern approaches to the definition of the civic society essence, and the peculiarities of its formation have been described under the conditions of post - totalitarian transformation. The given research, based on the multi - sided study of numerous sources and theoretical approaches to the raised problem, characterizes the existing problems and perspectives of overcoming the basic difficulties in actualization of political interests by civic organizations and movements of Ukraine.

The main attention is paid to political institutions of civic society as constitutional and lawful means of direct and representational democracy, to political parties, the groups of interests, mass media, local self - governing bodies connected with the power implementation in the society, non - state organization which guarantee the ties of latter upon it. The author analyses the peculiarities of civic society formation in a newly -born national and culturae unity under conditions of Ukrainian society.

Key words: civic society, state, political institutions, political parties, civil and political organizations, unions of citizens.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Політична реальність в Україні характеризується як перехідна, трансформаційна, метою такої трансформації є становлення принципів правової та демократичної держави, справжнього народоправства та відповідної політичної культури суспільства. Становлення демократичної політичної системи неможливе без активної участі громадянського суспільства, яке є запорукою подолання суспільних деформацій тоталітарної доби. Проте, цей процес не може відбуватися несуперечливо й безболісно, оскільки інтенсивність політичних змін може суттєво випереджати процес формування інститутів громадянського суспільства, особливо за умов одночасних ринкових трансформацій. У таких обставинах теоретичні рефлексії з приводу сутності громадянського суспільства, його конкретних проявів та феноменів в українських реаліях повинні підкріплюватися аналізом його інституційного становлення, кількісної динаміки громадських організацій, активності громадських рухів, їх відносин з інститутами політичної системи та залежності від політичного процесу в цілому та електоральних циклів, зокрема.

Зазначені обставини зумовлюють суспільну та наукову важливість комплексних теоретико-емпіричних досліджень, спрямованих на адаптацію теоретичної спадщини світової політичної думки в концептуалізації явища громадянського суспільства до українських реалій, визначення особливостей політичної та суспільної активності українських громадян, формулювання характеру взаємовідносин громадянського суспільства та політичних інститутів у контексті політичного процесу.

Актуальність теми дослідження посилюється й практикою політичного буття сучасної України, оскільки вона декларувала формування громадянського суспільства і створення соціальної, демократичної, правової держави, метою яких має стати людина, конкретний громадянин. Із розвитком громадянського суспільства в нашій країні пов'язується можливість виходу зі світоглядної кризи, оновлення всіх сфер життєдіяльності людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри політології та правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (номер державної реєстрації 0105U004269).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного політологічного аналізу процесу становлення громадянського суспільства в Україні в умовах системних політичних трансформацій. Для досягнення поставленої мети в дисертації визначені такі дослідницькі завдання:

§ дослідити еволюцію змісту поняття громадянське суспільство в політичній думці та сучасних концептуальних підходах;

§ визначити взаємозв'язок процесів інституціоналізації громадянського суспільства та розбудови демократичної держави в Україні;

§ проаналізувати особливості становлення громадянського суспільства в контексті перспективи досягнення національно-культурної єдності в Україні;

§ охарактеризувати нормативно-правове поле діяльності громадських організацій;

§ розкрити вплив політичного процесу та змін партійної системи України на розвиток інститутів громадянського суспільства;

§ визначити перспективи подолання основних перешкод в актуалізації політичних інтересів громадянськими організаціями та рухами України.

Об'єктом дослідження виступає громадянське суспільство України як суспільно-політичне явище.

Предметом дослідження є процес становлення громадянського суспільства в Україні в інституційному та політико-культурному вимірі.

Методи дослідження. Досліджуючи проблеми політичних аспектів становлення громадянського суспільства в Україні, автор використав ряд методологічних підходів, ефективних для аналізу політичних інститутів та процесів в Україні періоду 1991-2009 рр. Історичний підхід дозволив встановити причинно-наслідкові зв'язки у формуванні інститутів громадянського суспільства, залежність політичного процесу від історично обумовлених особливостей українського посттоталітарного суспільства. Структурно-функціональний підхід використаний автором з метою пояснення особливостей функцій інституціоналізованих політичних явищ та їх еволюції в умовах політичних трансформацій. Системний підхід дозволив дослідити вплив процесу трансформації політичної систем України на становлення інститутів громадянського суспільства. Інституційний підхід забезпечив інструментарій для аналізу місця політичних аспектів діяльності інститутів громадянського суспільства в структурі комплексу соціальних та політичних інститутів України. За допомогою використання компаративного аналізу визначено, шляхом порівняння України з іншими постсоціалістичними країнами, визначено особливості становлення інститутів громадянського суспільства в українському суспільстві. Застосування міждисциплінарного підходу як методології комплексного аналізу фактів, явищ та суспільно-політичних процесів, було використано при дослідженні комплексу проблем політико-правового характеру, кореляції нормативно-правової бази з політичним процесом, формування національної правової моделі функціонування політичних інститутів громадянського суспільства. Поєднання методів аналітико-статистичного, аналізу та синтезу дозволило встановити характер протиріч у процесі становлення громадянського суспільства в Україні. Під час дослідження автор керувався вимогами загальнонаукових та філософських принципів пізнання, зокрема принципів історизму, об'єктивності, всебічності, наступності.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження, засобами їх розв'язання і полягає в наступному:

Вперше:

§ визначено особливості взаємодії громадянського суспільства і держави за умов посттоталітарної трансформації в Україні. Доведено, що становлення громадянського суспільства не відбувається автоматично, на безальтернативній основі та не програмується процесом становлення демократичного режиму.

§ встановлено, що головна суперечність процесів становлення інститутів громадянського суспільства в Україні полягає в невідповідності між вже набутими формами демократичного впливу громадянського суспільства на державу та їх реальним, значною мірою недемократичним змістом;

§ доведено, що некритичне копіювання ідеальних схем громадянського суспільства, заснованих на принципах західної цивілізаційної моделі, її історичній та нормативно-правовій традиції, нездатне забезпечити формування дієвих інститутів громадянського суспільства в Україні.

Уточнено:

§ специфіку застосування усталеного концепту громадянське суспільство при вивчені політичних інститутів та процесів у специфічних умовах політичних трансформацій в Україні;

§ зміст політичних функцій інститутів громадянського суспільства як конституційно-правових засобів прямої та представницької демократії;

§ положення про те, що політико-правовою основою відмежування й незалежності громадянського суспільства від держави є конституційне закріплення та реальне забезпечення прав і свобод особи, яке є критерієм розвиненості громадянського суспільства й однією з найважливіших ознак правової держави. Остання передбачає, що демократичний політичний режим є адекватною громадянському суспільству державно-політичною формою.

Зазнали подальшого розвитку:

§ визначення сутності громадянського суспільства як сфери недержавних суспільних інститутів і відносин, зокрема доведено, що громадянське суспільство конкретизується лише в межах дихотомії громадянське суспільство - держава, тому необхідним є утвердження партнерських паритетних відносин між суспільством і державою;

§ ідеї про те, що сучасний стан взаємодії громадянського суспільства і держави в Україні є більш характерним для авторитарного, ніж демократичного політичного режиму. Головна особливість цього стану полягає в тому, що через нерозвиненість політичних інститутів громадянського суспільства воно не контролює державу та використовується з політико-технологічною і маніпулятивною метою, виконуючи обслуговуючу для політичних рухів, партій та блоків.

Практичне значення одержаних результатів та висновків дисертації полягає в тому, що вони можуть бути використані як теоретико-методологічна база поглиблення досліджень як загальнотеоретичних аспектів концепції громадянського суспільства, так і практичних проблем його становлення в Україні. Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення й висновки можуть доповнити зміст навчальних курсів з політичних наук, соціології, філософії, правознавчих дисциплін. Здійснена в дисертації розробка проблем становлення політичних функцій інститутів громадянського суспільства в Україні може бути використана політичними партіями, громадськими організаціями і рухами в практичній політичній діяльності. Сформульовані ідеї про особливості громадянського суспільства в Україні можуть використовуватися в процесі підвищення політичної компетентності громадян України та формування громадянської політичної культури.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження, його основні положення і результати оприлюднювалися та обговорювалися на засіданнях кафедри політології та правознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка та засіданнях науково-методологічного семінару кафедри міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні результати та окремі положення дисертації були оприлюднені автором у доповідях на V1 Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (Чернівці, 2007), Науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукова молодь: досягнення та перспективи» (Луганськ, 2008); Науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи» (Луганськ, 2008).

Публікації. Теоретичні положення, основні результати та практичні рекомендації, викладені у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у восьми публікаціях, п'ять з яких входять до переліку фахових видань ВАК України.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, мета і завдання роботи зумовили її структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (усього - 279 позицій) та додатків. Загальний зміст дисертації становить 213 сторінок, основний текст - 175 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначено її об'єкт та предмет, сформульовані мета і завдання, розкрито теоретичні і методологічні основи дисертаційного дослідження, означені наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження громадянського суспільства» характеризується основне проблемне поле дослідження, висвітлюються існуючі наукові підходи до аналізу громадянського суспільства, його складових, ролі і функцій у контексті побудови демократичних режимів та правової держави. У підрозділі 1.1. «Становлення ідеї громадянського суспільства в історії політичної думки» автор висвітлює процес формування ідеї громадянської спільноти мислителями Античності, середньовіччя та Нового часу. Встановлення, що саме в теоретичних розбіжностях між платонівським та аристотелівським баченням громадянської спільноти лежить коріння тих політичних узагальнень, які згодом зумовлять зміст дихотомії держава - громадянське суспільство. Остання стане фундаментальною для теоретичних пошуків у цій сфері політологів другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Здійснюючи ретроспективний аналіз тлумачень громадянськості, громадянського стану, громадського блага, громадянського суспільства у науковій спадщині Н. Макіавеллі, Дж. Понета, Ф. Меланхтона, Т. Гоббса, Б. Спінози, Дж. Локка, Т. Пейна, Ж-Ж. Руссо, автор доводить, що у рефлексіях мислителів відчувався примат держави у сфері суспільних відносин. Концепції прав людини і народного суверенітету просвітників XVIII ст. заклали фундамент концептуалізації громадянського суспільства як спільноти громадян, об'єднаних спільністю природних прав, інтересів та суверенністю, яка надає право контролю верховної політичної влади.

Доведено, що вирішальною у формуванні сучасного бачення громадянського суспільства є роль теоретичних узагальнень Канта та Гегеля, які чітко визначили дуалізм держави та громадянського суспільства, їхню взаємозалежність, а в простір громадянського суспільства вивели сферу реалізації приватних інтересів, які можуть суперечити експансіонізму політичної влади. У контексті лібералізації суспільного життя та розвитку капіталістичних відносин їхні ідеї набули переосмислення в теоретиків лібералізму (Б. Констан), соціалізму (К. Маркс) та анархізму (М. Штірнер). Згодом, у політичній думці початку ХХ ст. усталився підхід, згідно з яким громадянське суспільство є сукупністю суспільних відносин, формальних і неформальних структур, які задовольняють спектр потреб і реалізують інтереси індивідів і їх груп, адекватних досягнутому рівню суспільного розвитку.

У підрозділі 1.2. «Сучасні проблеми концептуалізації громадянського суспільства» розглядаються теоретичні обґрунтування громадянського суспільства в умовах процесів демократизації. Доведено, що для дослідження процесів становлення громадянського суспільства в Україні особливої ваги набуває ідея про те, що роль громадянського суспільства не повинна обмежуватися якимось одномоментним актом санкціонування демократії, а передбачає постійну участь громадських організацій і рухів у політичному процесі. Концептуальна ця ідея обґрунтована висновками, які ґрунтуються на спостереженнях за актуальними політичними процесами в розвинутих демократіях, представників німецької (Г. Роде), англійської (Дж. Кін) та французької (Д. Кола) політологічних наукових шкіл.

Звернення до теоретичних дискусій першої половини 90-х рр. ХХ ст., які виявили значні історично-соціальні та цивілізаційні відмінності у тлумаченні соціальної активності та чинників, що її детермінують, надало можливість використати в емпіричній частині дослідження тезу про те, що громадянське суспільство як соціально-організаційна структура формується за межами політичних структур, але водночас охоплює й їх, оскільки вони є відображенням інтересів громадянського суспільства та виникають на тлі інтересів громадян. Такі чинники організації політичних структур, як законодавство, розподіл влади, наявність легальної опозиції, багатопартійність тощо, безпосередньо не презентують структури громадянського суспільства, але створюються ними і є значимими формами закріплення його впливу на політичну організацію суспільства. Їх соціальна роль полягає в реалізації цінностей громадського життя, політичній свободі громадян об'єднуватися в асоціації, групи, партії. Відповідно, таке тлумачення громадянського суспільства дозволило інтерпретувати політичні процеси та інститути в українському суспільстві у контексті сформованих взаємовпливів громадянського суспільства та сфери політичного.

Доведено, що предмет дослідження зумовив звернення до теоретичних обґрунтувань взаємодії громадянського суспільства та держави. Встановлено, що базовою ознакою правової держави, окрім примату права як такого, є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин між державою і громадянами як суб'єктами права, визнання і належне гарантування формальної рівності і свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина. У правовій державі за особою як членом громадянського суспільства визнаються невід'ємні та недоторканні права і свободи. При цьому визнається, що права і свободи індивідів є надбанням громадянського суспільства, а не даруються державою, а правовий характер відносин індивідів з державою не є продуктом волі держави, її поступкою громадянам, а є суттєвою складовою частини права, яке об'єктивно формується в даному суспільстві, і дотримання якого є юридичним обов'язком усіх, передусім самої держави.

Вивчення ідеї про те, що розмежування громадянського суспільства і держави є основою дуалізму прав особи, який виявляється в поділі їх на права людини і права громадянина, дозволило використати в дослідженні положення про права людини як права особи - члена громадянського суспільства. До цих прав зазвичай відносять рівні права і свободи особи, пов'язані з її існуванням та діяльністю як абстрактного індивіда, але насамперед до них належать природні права - на життя, свободу, власність тощо, і які належать особі безпосередньо. На відміну від таких прав і свобод, права громадянина встановлюються за домовленістю між громадянським суспільством і державою, а політико-правовою формою цієї домовленості є конституція. Головне призначення прав громадянина - забезпечити його участь у державно-політичному житті шляхом надання йому відповідних юридичних можливостей. У колі даної проблеми особливу роль відіграють ті аспекти політологічної теорії та політичної практики, які окреслюють царину впливу на неї права та юриспруденції. Конституційна теорія не тільки розмежовує права і свободи людини та права і свободи громадянина, а й проводить відмінність між правами і свободами та здійснює їх класифікацію за різними ознаками.

У підрозділі 1.3 «Джерельна база дослідження» здійснено аналіз використаних джерел. Зокрема простежено динаміку інтересу науковців пострадянського простору до проблеми формування дієвого громадянського суспільства. Встановлено, що на початку формування цього інтересу характерними були запозичення й орієнтація на некритичну адаптацію західних теорій і практик до виявлення тих особливостей посттоталітарної трансформації в країнах колишнього радянського табору, які змушують коригувати усталені визначення та підходи. Звичайно, що демократичні пріоритети при цьому не піддавалися запереченню, але низка об'єктивних чинників історично-соціального, культурно-ідентичного та цивілізаційного характеру позбавила, зокрема, український процес демократизації та формування громадянського суспільства універсальної запрограмованості та швидкої успішності. Звертається увага на суттєву роль у зміні теоретичних підходів у середині 1990-х рр. російських політологів О. Шкаратана, Є. Гуренка, К. Гаджиєва, польського - Є. Шацького, французького - Д. Кола, українських - Р. Павленка, М. Рябчука, Л. Ільчука, М. Мокляка та ін. Переосмисленню процесів формування та функціонування громадянського суспільства в Україні у теорії та на практиці була присвячена й низка дисертаційних досліджень останніх років з політичних та юридичних наук (М. Бойчук, В.Демидов, О. Полішкарова, Ю. Узун, Н. Філик та ін.).

Окрему увагу приділено теоретичним дискусіям з приводу меж громадянського суспільства, зокрема тому, чи можна включати до них сфери і суб'єкти політично-владних відносин. Адже ключова концептуальна дихотомія громадянське суспільство - держава робить дискусійним питання про те, чи містить перше політичні інститути, структури і функції, і які саме неадміністративні актори політичного життя можуть належати до нього. Аналізуючи вкрай позаполітичну позицію А. Міграняна, В. Варивдіна, Г. Щедрової, В. Данченка, А. Миронова, автор звертає увагу на суперечливість віднесення політичних партій лише до державної адміністративної сфери, - адже політичні партії є одним із речників громадянського суспільства, представляючи різні суспільні інтереси в політичній сфері. У цьому контексті дисертант спирається на розмежування понять політичної і державної влади, здатне адекватно диференціювати відповідні явища, яке використано в дослідженнях громадянського суспільства В.Андрущенком, І. Кресіною, М.Михальченком, Ф. Рудичем, Г. Зеленько. На підставі аналізу та критики різних теоретичних підходів дисертант обирає той підхід, що визнає політичність громадянського суспільства, але водночас констатує його відокремленість від держави як окремої сукупності інститутів.

Основні положення дисертації та її висновки ґрунтуються на аналізі широкої законодавчої та нормативно-правової бази, зокрема принципів і норм Конституції України, законів і підзаконних актів, постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України. У роботі широко використані статистичні дані, що характеризують процес становлення та політичну складову діяльності інститутів громадянського суспільства в Україні.

У другому розділі «Особливості становлення і розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні» визначена типологія громадських рухів та організацій, що сформувалися в Україні після 1991 р., проаналізовані ті характеристики українського суспільства, які суттєво впливають на характер функціонування українського громадянського суспільства та законотворчий процес, який регулює громадську активність. У підрозділі 2.1. «Вплив особливостей українського соціуму на процес становлення громадянського суспільства» аналізуються суспільні оцінки та очікування щодо можливостей громадянського суспільства та перспектив його становлення в Україні.

На підставі вивчення результатів соціологічних опитувань та моніторингів робиться висновок, що світоглядні очікування населення України не асоціюють реальні суспільні зміни з громадською активністю. Чинники, які солідаризують українське суспільство -відчуття залежності, зневіра, не повзуються громадянами зі стимулами інституціоналізації громадянського суспільства, зокрема активною громадянською позицією та можливостями політичної участі.

Спираючись на оцінки українського соціуму, сформульовані О. Голобуцьким, М. Головком, B. Журавським, В. Селівановим, доведено, що соціальна стратифікація в Україні не є усталеною, а сформованими можна вважати лише полярні групи - еліту та маргіналії. Відсутність потужного середнього класу робить недієвими існуючі громадянські структури, а полярні соціальні групи змушені досягати своїх цілей, спираючись лише на державу: одні - через низький рівень інтеграції до конкурентного середовища; інші - через проблеми первісного накопичення і нездатності перебороти численні перепони без допомоги держави.

У підрозділі 2.2. «Роль громадських рухів та організацій у процесах демократизації політичної системи України» розглядаються форми активності, основні підходи та критерії до класифікації громадських рухів і організацій. Встановлено, що жоден не може бути однозначно визнаний вичерпним, але в сумі вони утворюють комплекс характеристик громадської активності та її організаційних форм.

Обґрунтовано, що для аналізу громадянського суспільства найприйнятнішими класифікаторами є часові й просторові характеристики; параметри політичної участі; ступінь забезпечення прав і свобод людини і громадянина; адекватність суспільним завданням і цивілізаційним викликам; здатності до саморозвитку.

В українському політичному дискурсі поняття громадянське суспільство досить часто вживається як синонім третього сектора -терміна, що використовується для позначення мережі неурядових неприбуткових суспільно-громадських асоціацій та об'єднань громадян. Автор доводить, що критерії ООН, які дозволяють віднести ту чи іншу організацію саме до третього сектора, надто спрощують організаційні прояви громадської активності. Якщо використовувати тільки їх, то показники розвитку громадянського суспільства в постсоціалістичних країнах зводились би лише до статистичного обліку добровільних неприбуткових недержавних організацій. Але статистика громадських організацій є недостатнім показником, який сам по собі не пояснює того, що перетворює формальну демократію на дієву. Загальною проблемою громадянського суспільства та громадських організацій постсоціалістичного простору є те, що тут й досі неподолана історична та психологічна традиція масового скепсису та недовіри до будь-яких організацій та об'єднань, створюваних зазвичай згори або із ззовні, відсутність сталої традиції філантропії приватного бізнесу щодо фінансової та організаційної підтримки таких організацій, а отже їхня залежність від фінансової фортуни донорських фондів та організацій.

У даній роботі дисертант дотримується позицій тих наукових підходів (В. Степаненко, Р. Патнем), у яких наголошується на тому, що громадянське суспільство є комплексним соціокультурним та суспільно-політичним феноменом, який передбачає наявність у розвиненому вигляді (1) соціальних інститутів; (2) соціальних практик; (3) суспільних норм, цінностей та чеснот.

Особливістю вітчизняної практики є висока статистика кількості громадських організацій та водночас низький результат їхньої діяльності, низькі показники активності, що засвідчує доволі формальний характер подібних об'єднань та ситуативність їх створення. Існує очевидна проблема інституціоналізації громадянських структур у відповідних сегментах суспільного життя, що передбачає необхідність усталення їхньої участі в розв'язанні актуальних проблем на загальнодержавному та локальному рівнях.

Основною правовою нормою в Україні є вже застарілий закон «Про об'єднання громадян» (1992), у якому під визначення таких структур підводяться як політичні партії, так і громадські організації. Усе строкате розмаїття об'єднань підпадає під категорію об'єднань громадян, хоча, в силу їх специфіки, у правовому відношенні їх діяльність має регулюватися (що й відбувається на практиці) різними законами.

Здійснений аналіз, дозволив дійти обґрунтувати положення, що класифікація громадських об'єднань можлива за кількома критеріями: (1) за рівнем політизованості чи місцем у політичній системі (політичні партії, громадсько-політичні організації, громадські організації за інтересами); (2) за рівнем комерціалізації (некомерційні та неприбуткові організації, благодійні фонди, кооперативи); (3) за характером організованості (партії, рухи, організації); (4) за ступенем ієрархії (місцеві, регіональні або загальнодержавні організації; первинні організації чи їх об'єднання, асоціації); (5) за напрямом діяльності та сферою інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культурно-просвітницькі, науково-технічні; (6) за рівнем стабільності (постійно діючі або тимчасові).

У підрозділі 2.3. «Специфіка моделювання правового поля діяльності громадських рухів» окреслюються існуючі правові норми та тенденції змін законодавчого простору діяльності громадських організацій. Обґрунтовано, що важливою ознакою політичної модернізації є здатність держави до структурних змін у всіх сферах суспільного життя при збереженні стабільності суспільства та включення широких верств громадян у політичний процес, оскільки демократизація політичних інститутів неможлива без активної участі громадян.

Встановлено, що громадянське суспільство є системою, яка утворюється такими складовими: (1) громадські організації (інститути), які виконують соціальні функції; (2) механізми взаємодії між громадянським суспільством та державою; (3) механізми контролю системи владних відносин, що формуються та використовуються громадянським суспільством. У даному контексті обґрунтовано, що в сучасній науковій літературі не існує єдиної думки щодо чітких критеріїв визначення поняття інститут громадянського суспільства. Зокрема, досі залишається дискусійним питання щодо того, чи відносити до них політичні партії, органи місцевого самоврядування, які перебувають «на пограниччі» суто соціальних та політичних відносин і виступають своєрідним посередником між суспільством і державою. Аналіз усталених трактувань поняття політичний інститут дав змогу визначити цей інститут, з одного боку, як комплекс принципів та норм, формальних і неформальних правил, які регулюють процеси у сфері політики, з іншого - як специфічну форму організації владної діяльності та сталий засіб упорядкованості політичних відносин, що забезпечують стабільне, тривале функціонування політичної організації суспільства як важливого елемента політичної системи.

Доведено, що процес інституціоналізації громадянського суспільства відбувається через формування інститутами власної світоглядної, моральної та ціннісної системи; входження до чинної правової системи суспільства; ініціювання нових та вдосконалення діючих нормативно-правових актів, покликаних забезпечувати функціонування і розвиток інститутів.

Обґрунтовано, що залежно від форми державного устрою, уряд може відігравати як домінуючу роль у визначенні основних сфер життєдіяльності, так і більш обмежену, надаючи можливість іншим учасникам процесу - представникам неурядового сектора - впливати на розробку та формування стратегічних напрямів державної політики. Такий підхід зумовив аналіз наступних типологічних моделі взаємодії держави та громадянського суспільства: (1) державна модель добробуту, суть якої полягає в домінуючій та першочерговій ролі держави в забезпеченні соціального захисту; (2) децентралізована модель партнерства, яка передбачає делегування повноважень та відповідальності центральними органами управління структурам регіонального та місцевого рівня; (3) інституційна благодійна модель сягає своїм корінням додержавних часів існування людства та не залежить від держави - соціальна допомога надходить від інститутів громадянського суспільства та приватних осіб; (4) модель асоціативної демократії передбачає перехід контролю та відповідальності за втілення в життя соціальних ініціатив від централізованих державних організацій до добровільних асоціацій; (5) модель ринкового устрою системи соціального захисту ґрунтується на в впевненості у тому, що недержавний сектор здатний якнайкраще забезпечити умови для розвитку суспільних ресурсів: маркетизація соціальних послуг забезпечує формування конкурентного середовища, яке є значно більш мобільним та чутливим у контексті оперативного реагування на проблеми, що виникають.

Усі окреслені проблеми інституціоналізації громадянського суспільства повинні бути оформлені у вигляді законодавчих ініціатив, які мають врахувати реальні суспільні та політичні зміни в Україні: втілення міжнародних угод України щодо розвитку громадянського суспільства, рамкові та конкретні конвенції, варіанти внесення відповідних змін у вітчизняне законодавство в разі прийняття відповідних нових законопроектів.

У третьому розділі «Роль інститутів громадянського суспільства в політичному процесі України» розглядаються суспільні та політичні фактори, які сприяють або перешкоджають становленню і розвиткові інститутів громадянського суспільства в Україні впродовж 1991-2009 рр. та політичні ініціативи громадських рухів у цей період.

У підрозділі 3.1. «Вплив проблеми регіональної ідентичності та культурно-політичної єдності на становлення громадянського суспільства в Україні» розглядаються чинники, які обумовлюють особливості формування спільних для усієї України громадянських цінностей. Спираючись на модель етнокультурної, гомогенної держави-нації (Ю. Давидов, Р. Дарендорф, О. Майорова, Ю. Новопашин, С. Романенко, В. Фрейдзон), яка визнається специфічною, характерною рисою держав усього східноєвропейського регіону, до якого автори зараховують і Україну, доведено, що одним із суттєвих чинників процесу становлення громадянського суспільства в Україні є конфлікт ціннісних орієнтацій в умовах поліетнічності українського суспільства. Доведено, що історичний досвід модернізації в УРСР спричинив утворення низки індустріальних регіонів без помітних етнічних особливостей. За цих умов, при формуванні української національної держави конфлікти громадянської ідентичності були неминучими, оскільки етнокультурні цінності після 1991 р. не були успішно прив'язані до усіх соціальних стратегій та регіональних спільнот України. Зрештою, це спричинило ціннісний конфлікт між різними інтерпретаціями громадянства, різними цивілізаційними орієнтаціями та геополітичними векторами та потенційно може бути основою суперечність у комплексі громадянських чеснот українського громадянського суспільства та імовірно гальмуватиметься інтеграційним вектором розвитку.

Доведено, що українська держава з 1991 р. провадила політику, яка більшою мірою відповідала етнолінгвистичній концепції України, ніж проголошеній концепції громадянської держави. Намагаючись імітувати типовість української східноєвропейськості, прихильники даної концепції залишали поза увагою проблему самоідентифікації громадян з новою державою - Україною, яка давно перестала бути моноетнічною державою. Об'єктивною реальністю сучасної України є конфлікти ідентичностей, які мають бути в певний спосіб подолані в процесі інтеграції української громадянської спільноти.

У підрозділі 3.2. «Еволюція інститутів громадянського суспільства в процесі розвитку партійної системи України» розглядаються проблеми взаємозв'язку активності громадянських рухів та політичних партій, вплив електоральних кампаній на формальну активацію громадських організацій. Обґрунтовано, що в Україні відсутні усталені політичні традиції, властиві країнам Західної Європи, не відбулась політична структуризація суспільства, а розподіл політичних уподобань за територіально-географічною ознакою не сприяє зміцненню суверенітету. У таких умовах розвиток громадянського суспільства, його взаємодія з політичними силами набувають своєрідного характеру, не співвідносного з практикою і досвідом розвинутих демократій.

На основі аналізу зміни соціальної природи активних громадських рухів, починаючи від Народного руху України за перебудову, встановлено, що криза довіри до існуючих політичних інститутів переважної кількості громадян та економічна криза перетворили політичні інститути громадянського суспільства на сателіт фінансово-промислових груп та політичних угруповань. Доведено, що стихійна громадська активності та конструктивна ініціатива громадських сил, не можуть відбуватися постійно, і тому згодом починають припадати на кризові для громадськості електоральні кампанії (помаранчева революція 2004 р.), або інститути громадянського суспільства вдаються до песимістичних настроїв.

На основі аналізу досвіду політичного процесу 1991-2009 рр. в Україні, доведено, що дотепер до основного кола політичних інститутів громадянського суспільства в Україні потрапляють рухи, ініційовані під чергову виборчу кампанію з метою засвідчити «суспільну підтримку» певного політичного проекту. Тому основний характер взаємодії політичних партій та формально неполітичних громадських рухів визначено нами як політико-маніпулятивний і технологічний, який провокує громадські рухи політичного спрямування на імітацією ідеально типових подібних структур. Обґрунтовано, що більш суттєвим потенціалом об'єктивності в реаліях українського політичного процесу володіють експертні спільноти та аналітичні центри, зокрема й ті, які спираються на підтримку закордонних донорських організацій. Проте це не знімає потреби існування дієвого в усьому організаційному розмаїтті громадянського суспільства в Україні.

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження.

1. Аналіз світової політичної думки засвідчує, що становлення громадянського суспільства є процесом, у якому одночасно цивілізуються, перетворюються, переплавляються громадяни і відносини між ними, саме суспільство як колективне начало і держава, відносини між державою, людиною і суспільством. Вивчення процесу теоретичного осмислення ідеї громадянського суспільства від часів античності до ХХ ст., засвідчило, що відокремлення політичного змісту термінів держава і громадянське суспільство відбувалося повільно. У першій половині ХХ ст. відбувається поступове спрощення концептуалізації громадянського суспільства, яке призвело згодом до перемоги контрастних уявлень, що жорстко і однозначно протиставляли державу і громадянське суспільство. Відповідно до них, громадянське суспільство розглядалося як весь історичний комплекс суспільних відносин, протиставлений державі в будь-якій його формі, тобто як все, що не є, власне, державою, владою, адміністрацією.

Хоча концепція громадянського суспільства набула вже академічного статусу, до останнього часу немає єдності у визначенні сутності і структури громадянського суспільства, його співвіднесення з державою. У науковій літературі досить поширеним є твердження про те, що громадянське суспільство є неполітичним утворенням. Тим самим такі важливі політичні інститути громадянського суспільства, як політичні партії, громадсько-політичні організації, засоби масової інформації виносяться за межі цього суспільства і саме воно позбавляється найважливіших засобів впливу на державу, тоді як такий вплив є головним у концепції громадянського суспільства, без нього вона втрачає сенс. Тому, на нашу думку, концепт громадянське суспільство є змістовним лише за умови включення до його структури інститутів, які задіяні в політичному процесі, за виключенням безпосередньо державної адміністрації.

2. На основі дослідження правового поля діяльності громадянського суспільства, встановлено, що у ньому конкурують формальне та сутнісне бачення проблеми, яке ілюструється дихотомією право - закон. Ототожнення закону і права призводить до того, що за право видається будь-яка нормотворча діяльність владних органів, яка зовсім не обов'язково має бути спрямована на оптимізацію діяльності інститутів громадянського суспільства. Забезпечення верховенства права, прав і свобод людини і громадянина можливе лише при наявності третьої ознаки правової держави - певних організаційно-правових умов, які виключають монополізацію влади однією особою, органом або соціальною верствою і забезпечують відповідність усієї системи публічної влади вимогам права та їх послідовне дотримання. Головною з цих умов є конституційно-правова регламентація суверенної державної влади відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні поділ влади залежить від подальшого розвитку конституційної реформи, а в контексті діяльності громадянського суспільства вільні умови і позиція сприяння мають декларативний характер, що зумовлює потребу оновлення та вдосконалення законодавства про об'єднання громадян.

3. Особливістю умов становлення громадянського суспільства в Україні є побудови нової національної держави, яка спирається як на засади демократії, так і етнокультурні підстави суверенізації. Об'єктивні розбіжності етнокультурної орієнтації макрорегіонів породжують питання перспектив досяжності спільного громадянського простору, що є важким завданням за умов конфлікту ідентичностей. Оскільки утвердження громадянського суспільства в Україні збігається зі становленням самої державності, процесом самоусвідомлення населенням власної приналежності до цілісної спільноти, то й розбудова української демократичної держави має базуватись на засадах української культурної традиції.

4. При вирішенні питання типології і класифікації недержавних та некомерційних організацій (НКО) ми використали такі ознаки як фокусні групи та форми взаємодії з владою. Таки підхід дозволив виокремити такі НКО: (1) НКО, чиї фокусні групи утворюють їх члени (підкласи (а) НКО взаємодопомоги та (б) НКО клубного типу); (2) НКО, які безпосередньо непов'язані з життєвими інтересами їх членів (підкласи (а) НКО соціальної справедливості та (б) НКО екологічної спрямованості); (3) НКО як правозахисні організації; (4) інфраструктурні НКО, завданням яких є сприяння діяльності іншим НКО. В українських умовах до політичних інститутів громадянського суспільства відносяться НКО 2-4 класів: 2 - ситуативно, 3-4 -регулярно. Проте четвертий клас, роль якого в розбудові структур громадянського суспільства є найважливішою, в Україні є найслабшим, і заміщається переважно ситуативними нетривалими громадськими об'єднаннями, ініційованими політичними чинниками під чергову електоральну кампанію.

5. Більшість існуючих сьогодні в Україні громадських об'єднань створювалися державною адміністрацією, зацікавленою в наявності структур, які відіграли б роль містку між владою і соціально-професійними групами в умовах децентралізації. У зв'язку з цим відзначається прагнення влади використовувати їх як своїх політичних партнерів. Зі свого боку, об'єднання та асоціації використовують зв'язки з державною адміністрацією для зміцнення свого авторитету. У ряді випадків існують і більш тісні зв'язки, починаючи від фінансової підтримки й закінчуючи суміщенням посад. Аналіз взаємодії громадянського суспільства з партійною системою України, дозволив встановити, що упродовж усього періоду розвитку незалежної України представники діючої влади прагматично використовували структури громадянського суспільства для вирішення власних тактичних завдань та досягнення стратегічних цілей.

6. Діяльність НДО гальмується низкою проблем, найважливішими серед яких є недосконалість правового регулювання створення і діяльності громадських організацій; положення про територіальний статус громадських об'єднань; процедура реєстрації громадських організацій; закритість для громадськості реєстру громадських об'єднань; неможливість займатися комерційною діяльністю; відсутність дієвих правових та фіскальних механізмів залучення приватного капіталу для фінансування громадських об'єднань; недостатній рівень взаємодії між органами державної влади та громадськими об'єднаннями.

7. Перспективи розвитку політичних інститутів громадянського суспільства в Україні залежать передовсім від еволюції партійної системи країни та її зовнішньополітичних орієнтацій. Якщо відбуватиметься рух у бік європейських політико-правових стандартів, то громадські організації та рухи відіграватимуть активнішу роль, що сприятиме поступальній еволюції громадянського суспільства. Якщо ж надалі реалізовуватиметься тенденція до авторизації та самодостатності українського політикуму, то громадська активність у політичній сфері зберігатиме характер тактичних дій, технологічно ініційованих політичними акторами заради досягнення власних стратегічних цілей. Відповідно, така форма діяльності не матиме системного впливу на розвиток інститутів громадянського суспільства і консервуватиме його перманентно ембріональний характер.

демократизація політичний національний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Новоскольцева Л.О. Європейський досвід місцевого самоврядування і шляхи його застосування в Україні / Л.О. Новоскольцева // Державне будівництво та місцеве самоврядування: збірник наукових праць. - Х., 2003. - С. 64-73.

2. Новоскольцева Л.О. Політична культура та політична свідомість в формуванні громадянського суспільства в Україні / Л.О. Новоскольцева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 702. - Х., 2005. - Питання політології, вип. 7. - С. 169-172.

3. Новоскольцева Л.О. Правові та економічні основи муніципальної демократії / Л.О. Новоскольцева // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. № 668. - Х., 2005. - С. 123-125.

4. Новоскольцева Л.О. Політичний режим як форма взаємодії держави і громадянського суспільства / Л.О. Новоскольцева // Історико-політичні проблеми сучасного світу: збірник наукових статей. - Чернівці, 2008. - Т. 17/18. - С. 228-234.

5. Новоскольцева Л.О. Громадсько-політичні об'єднання: їх роль у політичному житті суспільства / Л.О. Новоскольцева // Буковинський журнал. - 2008. - № 1. - С. 94-99.

Матеріали наукових конференцій:

6. Новоскольцева Л.О. Громадянське суспільство: проблеми його трактування // Науково-практична конференція за міжнародною участю: V1 Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці. - м. Чернівці, 12 - 13 жовтня 2007 року. Матеріали конференції. - Чернівці, 2008. - С. 48 - 51.

7. Новоскольцева Л.О. Реформа місцевого самоврядування як чинник становлення громадянського суспільства // Науково-практична конференція: Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку. Збірник наукових праць - м. Луганськ, 26 - 27 жовтня 2007 р. - Луганськ, 2007. - С. 84-93.

8. Новоскольцева Л.О. Необхідні умови становлення і функціонування громадянського суспільства сучасної України // Міжнародна науково-практична конференція «Наукова молодь: досягнення та перспективи».м. Луганськ, 18 - 19 березня 2008 року. Матеріали конференції. - Луганськ, 2008. - С. 176-180.