Нормативно-процедурні умови формування політичної стабільності в транзитних суспільствах (на прикладі України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-процедурні умови формування політичної стабільності в транзитних суспільствах (на прикладі України)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Перехід від авторитаризму до демократії пов'язаний зі змінами політичних та економічних відносин, трансформацією чинних та виникненням нових політичних та громадських інститутів, пошуками шляхів суспільного розвитку й одночасно конфліктами та боротьбою соціальних і політичних груп з приводу курсу суспільного розвитку. Відмова від попередніх правил, ідеалів та цінностей, несформованість нових посилюють ці суперечності й нестабільність перехідних суспільств, загрозу «повернення» до авторитаризму та формують цінність стабільного буття. Отже, в умовах демократичного транзиту актуалізується проблема забезпечення прогнозованих трансформацій суспільства, формування умов їх ефективного закінчення в рамках консолідованої демократії. Для українського суспільства також життєво важливо впорядкувати та стабілізувати політичні відносини, і одночасно - далі реформувати суспільство на основі плюралізму та рівноваги інтересів. Відтак актуальне завдання політичної науки - дослідити проблеми формування умов політичної стабільності, її різноманітні аспекти.

Один із аспектів та причин нестабільності транзитних суспільств - це невизначеність, несприйняття, відторгнення нових норм, процедур та цінностей, їхня неефективність у регулюванні політичної конкуренції, нездатність оптимізувати реформування суспільства. Внутрішньоелітна та міжкланова боротьба, яка супроводжує демократичний транзит в Україні, зумовлює постійні інституційні трансформації, відсутність усталених норм, які б більшість суб'єктів політики сприймала як єдино можливі в політичному полі. Отже, важливе значення для стабілізації перехідного режиму, як засвідчує досвід держав Центрально-Східної та Південної Європи, має формування, інституціоналізація та дотримання всіма учасниками політичного процесу спільних «правил гри» у політичному полі, спільних принципів боротьби за владу, формування державних органів та процедур ухвалення рішень. Тому аналіз ролі інституційних чинників (норм, процедур, цінностей, зразків поведінки) у процесі створення спільних правил на конвенційній основі, як умови формування політичної стабільності - важлива проблема розвитку українського суспільства й актуалізує наукову проблематику й дослідження ролі нормативно-процедурних умов становлення політичної стабільності.

Інтерес до аналізу інституційного (нормативно-процедурного) виміру функціонування перехідних суспільств зумовлений також проблемою трансферу, «копіювання» демократичних та громадянських інститутів, а також формальних норм законодавства в західних політичних системах. Усвідомлення того, що ефективність діяльності інститутів влади залежить не лише від формальних правил, а радше від принципів їх застосування, неформальних норм, ідей та цінностей, вимагає докладного аналізу в контексті складних та суперечливих взаємодій між формальними та неформальними елементами інституційної системи, їхнього впливу на процеси становлення умов політичної стабільності в українському суспільстві. Зазначені аспекти інституційних трансформацій в Україні недостатньо вивчені в науковій літературі, що також визначає актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Методологічні основи сучасної політичної науки» 0108U008918

Мета дисертаційної роботи - комплексно дослідити нормативно-процедурні (інституційні) передумови формування політичної стабільності перехідних суспільств.

Для реалізації поставленої мети потрібно розв'язати такі завдання:

- визначити та обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження нормативно-процедурних умов формування політичної стабільності в українському суспільстві;

- уточнити поняття «норма», «процедура», «правила» в контексті політологічного аналізу на основі принципів неоінституціоналізму;

- виявити особливості формування умов політичної стабільності у транзитних суспільствах, виокремити основні чинники становлення політичної стабільності в Україні та їх нормативно-процедурний вимір;

- визначити особливості інституційної системи суспільств, що трансформуються, з'ясувати ознаки інституційної системи України та принципи взаємодії її формальних та неформальних інституцій;

- окреслити роль норм та процедур (інституцій) у формуванні умов політичної стабільності в транзитних суспільствах;

- виокремити етапи трансформації інституційної системи в Україні;

- дослідити основні тенденції трансформації нормативно-процедурної (інституційної) системи в Україні та їх наслідки.

Об'єктом дисертації є умови формування політичної стабільності в транзитних суспільствах.

Предмет дослідження - нормативно-процедурний (інституційний) вимір формування умов політичної стабільності в Україні у контексті демократичного транзиту.

Вибір методології та методів дослідження зумовлений метою та завданнями дисертаційної роботи, прагненням комплексно проаналізувати сформульовану проблему. Методологічна основа дослідження - принципи транзитології як галузі політології, що вивчає перехідні суспільства й закономірності їх трансформацій, та неоінституціоналізму, вибір якого зумовлений розумінням важливості ролі інституцій як сукупності правил, що визначають поведінку та взаємодії суб'єктів (організацій) у перехідних процесах та результативність їх трансформацій. У дисертаційному дослідженні ці методологічні підходи доповнені також принципами теорій стабільності.

У дисертації використані також загальнонаукові методи аналізу, синтезу та узагальнення, що дало змогу уточнити основні поняття (норма, процедура, інституція), а також метод історичного аналізу для визначення етапів та тенденцій інституційної трансформації. Структурно-функціональний метод використаний, щоб дослідити взаємозв'язок між елементами інституційної системи та з'ясувати їхню роль у процесах формування умов політичної стабільності. Факторний аналіз дав змогу дослідити та узагальнити соціологічні та емпіричні дані, контент-аналіз - проаналізувати зміст конкретних норм та процедур, інших документів, програмних засад політичних партій. Метод порівняльного аналізу застосовували для визначення та порівняння різних аспектів транзиту в Україні та в східноєвропейських країнах, інституційних також, порівняльного аналізу рейтингових оцінок у публікації «Країни переходу» («Nations of Transit») організації Дому Свободи («Freedom Hоusе») для визначення рівня розвитку демократії в Україні у продовж 1998-2008 років. Зазначені методи дали змогу ефективніше осмислити предмет дослідження, виявити основні тенденції формування інституційних умов політичної стабільності.

У дисертації використано теоретичні висновки українських і зарубіжних учених з проблематики дослідження, матеріали конференцій, статистичні дані, соціологічні та експертні дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів визначається проблематикою дослідження, яка досі не була предметом цілісного аналізу. В дисертації комплексно досліджено нормативно-процедурні умови формування політичної стабільності в Україні. В результаті проведеного дослідження отримано такі результати, що відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

- на основі методологічних засад неоінституціоналізму і транзитології проаналізовано структурні (політична культура, цінності) та процедурні (норми, процедури, діяльність суб'єктів) чинники демократичних трансформацій. Неоінституціоналізм як методологічний інструментарій дозволив проаналізувати реальні процеси суспільно-політичної трансформації в Україні, зумовлені неконгруентністю формальних норм (конституційних засад) і політичними практиками застосування неформальних правил у політичному процесі України;

- уточнено поняття «норма», «процедура», «правила» в контексті політологічного аналізу транзитного суспільства. На основі методології неоінституціоналізму норми та процедури інтерпретовані як інституції, що формують правила, які обмежують й мотивують діяльність суб'єктів політики (організацій), обумовлюючи рамки та стандарти політичної поведінки. З'ясовано сутність політичних процедур як механізму реалізації норм. На цій підставі обґрунтовано визначальність інституційного чинника у формуванні умов політичної стабільності в перехідний період;

- визначено умови подолання непевності та конфліктності у функціонуванні транзитних суспільств - впорядкування та інституціоналізація змін як укорінення та формалізація нових правил, які наповнюють змістом та відтворюють організаційну структуру суспільства. З'ясовано, що особливість формування умов політичної стабільності в українському суспільстві зумовлена поєднанням й накладанням процесів демократичної трансформації, відродженням державності, формуванням політичної нації та консолідації суспільства, розрізненого регіонально та соціокультурно;

- доведено, що інституційна система перехідних суспільств - це складна сукупність взаємозалежних формальних та неформальних правил, і характеризується невизначеністю, релятивністю, ситуаційністю, корпоративізацією, що зумовлює інституційну непевність, а отже і політичну нестабільність. Виявлено, що інституційна система українського суспільства амбівалентна і поєднує формальні та неформальні, легальні та нелегальні правила, у характері взаємодії яких переважають принципи конкуренції та заміщення, що зумовило деформалізацію демократичних норм, котрі забезпечують відносну стабільність політичної системи України на підставі проміжних і ситуаційних внутрішньоелітних домовленостей, поки відповідають інтересам правлячої еліти та соціальних груп, які її електорально підтримують, але одночасно не дотримуються демократичних принципів в діяльності організацій (інститутів). З'ясовані причини та наслідки деформалізації нових правил для політичної стабільності українського суспільства;

- з'ясовано роль нормативно-процедурних чинників для формування структурних передумов консолідації режиму, а отже його стабілізації, серед яких: досягнення консенсусу в середовищі еліти та суспільства загалом, консолідація суспільства; сприяння соціалізації демократичних цінностей, громадянської культури, відповідальності, переведення їх на рівень звички в повсякденній поведінці, а також встановлення чітких правил функціонування економічного ринку;

- запропоновано періодизацію інституційних трансформацій в Україні. Визначено три етапи змін інституційної системи: перший етап (1992-1996) характеризувався формуванням еклектичної інституційної системи, що включала адаптовані радянські інституції, запозичені демократичні норми, покликані регулювати політичну конкуренцію, та традиційні з радянського періоду неформальні норми, і була частково формалізована в Конституційному договорі 1995 р. між Верховною Радою та Президентом; другий етап (1997-2004) співпадає з прийняттям Конституції 1996 року, нечіткість норм якої щодо розмежування повноважень між інститутами влади заклали основи політичних та урядових конфліктів. Характеризувався зростанням впливу неформальних інституцій і відповідно тіньових практик; третій етап (від 2004 року і досі) пов'язаний із ревізією нормативно-регулятивних правил попереднього періоду новою групою в правлячій еліті та боротьбою всередині цієї групи. Інституційні зміни формалізовані у Конституційній реформі 2004 р. й зумовили новий етап інституційної непевності і політичної нестабільності 2006-2009 рр., оскільки відтворювали принципові недоліки попередньої Конституції при зміні інституційного дизайну;

- виявлено основні тенденції інституційної трансформації в Україні та її наслідки, що загалом не сприяють інституційній консолідації й формуванню передумов політичної стабільності в Україні. Основні серед них: формування нової інституційної системи на основі радянської політико-правової системи та «копіювання» західних демократичних норм і процедур, несумісних з номенклатурними правилами та суспільними цінностями; несформованість норм та правил внутрішньоелітної комунікації; заміна на рівні політичних практик дієвих норм дискурсом; прагнення суб'єктів політики змінювати правила «під себе» з метою реалізації корпоративних, а не національних інтересів, результатом чого є постійні зміни правил гри, відсутність однозначних формальних ефективних правил в політичному полі зокрема і суспільстві загалом, відсутність політичної відповідальності суб'єктів політики за результати рішень; значна персоніфікація влади, її деідеологізація та аморалізація, що є основою процесів делегітимізації режиму.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження зумовлене його новизною та суспільною актуальністю. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані в ньому положення і висновки сприяють глибшому розумінню впливу норм та процедур на формування умов політичної стабільності в транзитних суспільствах, можуть слугувати для подальшого аналізу нових аспектів взаємодії формальних і неформальних інституцій (норм, процедур).

Теоретичні та практичні висновки дисертації можуть бути використані в навчальному процесі для підготовки та викладання курсів «Політичний процес», «Політичні конфлікти», «Політична система», «Транзитологія», «Політичні технології», «Теорія переговорів».

Результати дослідження можна застосувати в практичній діяльності представницьких та виконавчих інститутів, органів місцевого самоврядування, а також у процесі практичної реалізації програмних засад політичних партій України, неурядових організацій, діяльності аналітичних центрів.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних, всеукраїнських, університетських наукових конференціях: «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 8-9 лютого 2006 р.); «Дотримання демократичних стандартів виборчого процесу в Україні у 2006 році» (Львів, 23 травня 2006 р.); Звітна науково-практична конференція філософського факультету ЛНУ ім. І.Я. Франка, (Львів, 2006 р.); «Політична наука в Україні: стан і перспективи» (Львів, 2007 р.); Звітна науково-практична конференція філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка, (Львів, 2007 р.); Міжвузівська науково-практична конференція присвячена 125-річчю В. Винниченка (Львів, 2006 р.); Шоста наукова конференція професорсько-викладацького складу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук НУ «Львівська політехніка» (Львів, 2007 р.); Сьома наукова конференція професорсько-викладацького складу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук. НУ «Львівська політехніка» (Львів, 2008 р.).

Публікації. Результати дослідження відображені у 12 публікаціях, із них 5 статей у фахових виданнях з політології, визначених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 165 сторінок, список використаних джерел налічує 250 позицій.

Основний зміст дисертації

інституційний суспільство політичний транзитний

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, сформульовані об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, їх теоретичне і практичне значення, визначено наукову новизну отриманих результатів, методологічні засади і методи дослідження роботи, її теоретична та практична значущість.

У першому розділі «Стан та методологія дослідження нормативно-процедурного виміру стабільності в перехідних суспільствах», що складається з двох підрозділів, проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми та розглянуто основні методологічні підходи дослідження нормативно-процедурних умов формування політичної стабільності.

У підрозділі 1.1. «Стан наукового опрацювання проблеми» проаналізовано ступінь опрацювання пропонованої теми в українській та зарубіжній науковій літературі, виокремлено ключові аспекти дослідження нормативно-процедурних умов формування політичної стабільності в перехідних суспільствах, що відображенні у працях В. Банс, Г. Алмонда, С. Верби, С. Гантінгтона, А. Лейпхарта, А. Пшеворського, Дж. Яворські, Г. О'Доннелла, Ф. Шміттера, Г. Хемлке, С. Левітскі, Д. Норта, Р. Патнама, Дж. Сарторі, Д. Растоу, Н. Борисова, Т. Макаричева, А. Мельвіля., А. Галкіна, О. Зазнаєва, Дж. Марча, Й. Олсена, Дж. Бьюкенена та ін. До аналізу інституційних проблем транзиту серед українських вчених зверталися І. Варзар, В. Денисенко, А. Колодій, В. Климончук, С. Наумкіна, М. Примуш, О. Процик, А. Коваленко, О. Бабкіна, В. Костерін, Ю. Остапець, В. Бортніков, В. Андрусів, І. Кіндратець та ін. Окремі аспекти інституційної трансформації перехідних суспільств, і українського також, були розроблені в працях М. Кармазіної, М. Шаповаленко, О. Кокорської, В. Кокорського, Л. Бунецького, І. Попової, В. Гельмана, А. Хлопіна, С. Патрушева, А. Даугавета, Е. Панеях, а також у рамках економічної соціології в працях В. Радаєва, С. Кірдиної, Є. Прогнімак.

На основі аналізу наукової літератури автор зробив висновок, що проблеми впливу норм та процедур на формування політичної стабільності висвітлені в українській науковій літературі фрагментарно та недостатньо. Розглядаючи політичну стабільність як окремий напрям наукових пошуків, автори лише опосередковано торкалися впливу на неї інституційної системи.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні засади транзитології та неоінституціоналізму як основа дослідження нормативно-процедурних умов політичної стабільності у транзитних суспільствах» проаналізовано зміст теоретичних та методологічних напрацювань із проблем політичної стабільності, транзитології та неоіституціоналізму. Теоретико-методологічні засади дослідження нормативно-процедурних умов формування політичної стабільності засновуються на синтезі транзитології та неоіституціоналізму, кожен з яких задає власне ціннісно-логічне скерування процесу розкриття проблемних аспектів об'єкта дослідження.

Методологія транзиту (Г. О'Доннелл, Ф. Шміттер, Л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, А. Пшеворський, Т. Карл, Х. Лінц, А. Степан, В. Банс) дала змогу дослідити вплив інституцій на формування умов політичної стабільності в Україні в транзитному середовищі, процеси в якому характеризуються непевністю, конфліктністю та непрогнозованістю, трансформаціями у всіх сферах суспільства, й інституційній також. Неоінституціоналізм (Д. Норт, Дж. Марч, Й. Олсен, Р. Патнам, Дж. Бьюкенен) дав змогу подолати формально-правовий підхід у дослідженні взаємозв'язку трансформацій інституційної системи та політичної стабільності в Україні, проаналізувати роль і формальних, і неформальних правил, їхню взаємодію в політичних практиках. Системне поєднання принципів транзитології та неоінституціоналізму дозволило всебічно дослідити предмет дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Політична стабільність як наукова категорія у транзитних суспільствах: види та функції» проаналізовано концептуальні підходи до категорії політична стабільність, виявлено основні критерії та функції політичної стабільності в перехідний період, досліджено роль нормативно-процедурних умов її формування.

У підрозділі 2.1. «Сутність політичної стабільності: функції та критерії» зазначено, що поняття «стабільність» відображає різнорідні та відносні характеристики функціонування політичної системи, його наслідків. Політичну стабільність в дисертації розглянуто в контексті змін політичної системи, пошуку оптимальних механізмів її функціонування. Один із підходів до визначення політичної стабільності - це розуміння її як відсутності структурних змін у політичній системі або як здатність керувати ними. Іншими словами, у стабільній системі або політичний процес не приводить до радикальних змін, або зміни підпорядковуються заздалегідь розробленій стратегії. У рамках теорії неоінституціоналізму політична стабільність забезпечується складною сукупністю обмежень, що охоплюють офіційні та неофіційні правила, згруповані в ієрархічному порядку так, що зміни кожного наступного рівня у ньому обходяться дорожче, ніж зміни попереднього.

Основні критерії політичної стабільності такі: наявність політичного порядку; політичний діалог між всіма політичними силами, політичною елітою і громадянським суспільством; ефективність прийняття управлінських рішень; легітимність влади; наявність згоди у громадянському суспільстві, стабільність уряду. Доведено, що політична стабільність забезпечує реалізацію важливих суспільних функцій, основні з яких: 1) функція порядку, що виявляється у визначеності, ефективній діяльності владних структур; 2) інтегративна функція, яка полягає в консолідації різних верств населення шляхом впорядкування суспільних відносин та підтримання основних суспільних цінностей та норм; 3) функція прогнозованості суспільно-політичних процесів; 4) функція легітимізації політичного режиму.

У підрозділі 2.2. «Становлення умов політичної стабільності у транзитних суспільствах» проблему розглянено в контексті інтерпретації транзиту як об'єктивно нестабільного періоду, основною характеристикою якого є постійні трансформації (зміни) та непевність у їх перебігу та результатах (т. зв. подвійна непевність). Транзит досліджено як еволюційний рух від принципів та правил одного режиму, що, зазвичай, перебуває в кризі, до консолідації режиму на демократичних, або ж інших (ще жорсткіших авторитарних) засадах.

Наголошено, що стабілізації перехідних режимів можна досягти через поступову інституціоналізацію змін. Зміни розглянено як процеси адаптації у рамках дозволених можливостей до правил, які творять інституційну систему.

Інституційні зміни в перехідний період - наслідок взаємодії інституцій (правил гри) та організацій (суб'єктів політики). Перші здатні визначати та обмежувати сукупність варіантів вибору і зменшувати невизначеність через встановлення постійних принципів взаємодії. Від правил гри значною мірою залежить ефективність та легітимність інститутів влади. Тому в транзитних суспільствах розв'язання проблеми політичної стабільності загалом пов'язують з етапом консолідації демократії, тобто «усталення», «зміцнення» демократичних правил гри.

У підрозділі висвітлено визначальну роль інституцій у процесі консолідації режиму, що може відбутися або на основі силового, або конвенційного формування єдиних «правил гри», що регулюють конкуренцію чи боротьбу за владу в рамках нового політичного режиму, і забезпечують інституціалізацію непевності. Одночасно наголошено, що важливість інституційно-процедурних передумов консолідації демократії не применшує значення структурних передумов, простежено їх взаємодію та взаємообумовленість.

Створювати інституційні основи демократичної системи в перехідних суспільствах, можуть пакти еліт через процедури переговорів, тоді як «змови еліт» створюють «картелі еліт» і сприяють «заморожуванню авторитаризму». Автор прийшов до висновку, що основою ефективного пактового переходу, який закінчується консолідацією демократії, є формування ціннісного консенсусу, досягнення та зміцнення єдності, що охоплюють не лише еліту, а й суспільство. Такий консенсус, передбачає не один, а декілька пактів, а також потребу в демократичних інститутах і в консенсусі на рівні еліти і суспільства.

У підрозділі 2.3. «Роль нормативно-процедурних умов у досягненні політичної стабільності у суспільствах, що трансформуються» наголошено, що у подоланні конфліктів і відновленні рівноваги політичної системи у транзитних суспільствах особливої ваги поряд із структурними й організаційними складовими політичного порядку набувають нормативно-процедурні (інституційні) чинники. Консолідація демократії передбачає формування демократичних інститутів, норм та процедур, які забезпечать реалізацію демократичних принципів, створять умови для їх ефективного функціонування та поступового подолання непевності, а отже стабілізації суспільно-політичних процесів. Інституціоналізація нових норм формує конкретні моделі поведінки, і політичної також, які набувають характеру загальних та обов'язкових правил. Тому автор наголошує на очевидному взаємозв'язку між інститутами та нормами, оскільки останні - необхідний елемент будь-якого інституту (організації).

Визначеність, постійність норм і процедур створює умови політичної стабільності в суспільствах, що трансформуються. Головними функціями норм та процедур у досягненні політичної стабільності транзитних суспільств, на думку дисертанта, є оптимізація прийняття управлінських рішень, формування нового політичного порядку, досягнення компромісу з базових питань, прогнозованість дій суб'єктів політики. У підрозділі також проаналізовано роль неформальних правил гри (неформальних інституцій) у процесі трансформації перехідних політичних систем. У транзитних суспільствах відбувається підміна формальних норм та процедур неформальними правилами. Автор зазначає, що неформальні правила можуть слугувати тимчасовій стабілізації політичних процесів і через механізми інституціалізації формалізуватися; або ж неформальні правила заміщуються проголошеними формальними нормами (право, цінності), нівелюючи вплив останніх, що призводить до деформалізації демократичних норм у перехідних суспільствах.

У третьому розділі «Особливості формування нормативно-процедурних передумов становлення політичної стабільності в сучасній Україні» проаналізовано особливості формування інституційних передумов становлення політичної стабільності в Україні.

У підрозділі 3.1. «Чинники та механізми становлення умов політичної стабільності в Україні у контексті транзитного суспільства» досліджено сучасну політичну ситуацію в Україні, як процес функціонування політичного ринку, в якому політична гра виявляється насамперед у маневруванні, інтригах, таємних переговорах та угодах тощо, і зумовлює політичну нестабільність в Україні. Подолання такої моделі потребує умов, які б вивели політичний процес з «тіні», і забезпечили згоду в середовищі еліти (процедурний консенсус), і в суспільстві, гарантували його участь у демократичному процесі.

Чинники, що впливають на формування умов політичної стабільності, визначені в дисертації з огляду на особливості українського транзиту, завдання якого, поряд із демократизацією суспільно-політичного життя, консолідацією режиму, утверджувати українську державність та формувати політичну націю. Отже, національна єдність суспільства, суспільна згода та ефективність державних інститутів - умови, що забезпечать політичну стабільність в Україні. В такому сенсі важливим чинником для досягнення політичної стабільності є становлення нової ціннісної системи (ціннісний консенсус), як основи формування згоди в суспільстві, подолання регіонального та ціннісного розмежування, які еліта використовує, щоб задовольнити вузько-корпоративні інтереси. Елементом ціннісного консенсусу в Україні має стати консенсус щодо минулого (історії) та майбутнього - цивілізаційного напряму розвитку України.

У підрозділі 3.2. «Інституційні виміри формування передумов стабільності українського суспільства» розглянено специфіку становлення та трансформації інституційної системи в Україні та її вплив на формування умов політичної стабільності, визначених в попередньому підрозділі. Інституційна система, що трансформувалась після розпаду СРСР в напрямі створення нових демократичних інституцій незалежної України, є складним конгломератом формальних на неформальних норм та процедур. Більшість українських політичних інституцій утворених за зразками західних демократій, відрізняється від них неспроможністю виробляти стратегічні курси розвитку суспільства та контролювати владні ресурси. Особливістю становлення єдиних правил гри в Україні у процесі політичних трансформацій була можливість їх коригувати залежно від ситуації та інтересів домінуючого суб'єкта політики. Це створювало сприятливі для окремих суб'єктів умови реалізації корпоративних інтересів, що значною мірою визначали конфігурацію та повноваження інститутів державної влади, одночасно негативно впливали на демократичну соціалізацію громадян. Президентські вибори 2004 року, перемога опозиційного кандидата за масової підтримки населення змінили правила гри в політичному полі (закріплені в конституційній реформі 2004 року), започаткували виникнення нових конфігурацій та угруповань серед груп еліти. Ці зміни пов'язані з формуванням взаємозалежностей між основними гравцями політичного поля, що змушує їх домовлятися і укладати, поки що ситуаційні угоди, які супроводжувалися конфліктами (2006, 2007, 2008) і не привели до інституціалізації нових правил політичної конкуренції.

У підрозділі виокремлено та коротко охарактеризовано також етапи інституційних змін. Перший етап (1992-1996) характеризувався заміною та мімікрією радянських інституцій під норми Української держави, а також «трансфером» демократичних інституцій, покликаних регулювати діяльність нових структур політичної системи та узгоджувати плюралістичні інтереси суб'єктів політики, регулювати політичну конкуренцію, що зароджувалась. Другий етап (1997-2004) збігається з президентством Л. Кучми і характеризується зростанням впливу неформальних інституцій та непрозорими, тіньовими правилама гри, які змінювалися відповідно до інтересів домінуючих суб'єктів, що зумовило значну персоналізацію політичного процесу та нівелювало роль правових інституцій. Третій етап (від 2004 і досі) пов'язаний з ревізією нормативно-регулятивних правил попереднього періоду новою групою в політичній еліті та боротьбою всередині цієї групи, що знайшло відображення в конституційній реформі 2004 року та зумовило новий етап інституційної непевності й політичної нестабільності.

У підрозділі 3.3. «Тенденції нормативно-процедурної трансформації в Україні» на основі аналізу політичних процесів, результатів опублікованих соціологічних досліджень виокремлено основні тенденції нормативно-процедурної трансформації в України. Серед них: заміна на рівні політичних практик дієвих норм дискурсом; зростання питомої ваги неформальних правил та їхня відносна регулятивна ефективність; несформованість норм та правил внутрішньоелітної комунікації; прагнення суб'єктів політики змінювати правила «під себе» з метою реалізації корпоративних інтересів груп еліти, а не національних та ін. Результатом трансформаційних процесів є постійні зміни у правилах формування інститутів влади, регулювання політичної боротьби, відсутність однозначних формальних ефективних інституцій (норм та процедур) узгодження інтересів та врегулювання політичних конфліктів між групами еліт та інститутами, а також процедур розподілу владних повноважень; зростання питомої ваги неформальних правил та їхня відносна регулятивна ефективність; символізація правил внаслідок підміни формальних демократичних інститутів риторикою та дискурсом; недорозвинутість процедурної складової інституційної системи, що часто унеможливлює реалізацію формальних норм, відсутність політичної відповідальності суб'єктів політики за результати рішень; значна міра персоніфікації влади, її деідеологізація та аморалізація та делегітимізація.

Дисертант робить висновок, що вплив цих тенденцій міг стабілізувати політичний процес лише на короткий період на авторитарних засадах. Загалом вони є вагомими причинами політичної нестабільності в Україні.

Висновки

1. Для дослідження предмету дисертаційного дослідження обрано методологічні засади транзитології та неоінституціоналізму. Транзитологічний підхід дав змогу дослідити вплив на формування умов політичної стабільності в Україні норм та процедур в контексті визначених особливостей функціонування перехідного режиму. Неоінституціоналізм як методологічний інструментарій дозволив автору відійти від традиційних підходів у вивченні нормативних чинників стабільності, які зосереджувалися переважно на аналізі формальних інституцій та організацій, і проаналізувати реальні процеси суспільно-політичної трансформації в Україні та їх наслідки, зумовлені принципами застосування формальних та неформальних норм. При аналізі інституцій (норм, процедур, цінностей) значну увагу приділено неформальним правилам, принципам взаємодії формальних та неформальних норм, розглянуто їх вплив на функціонування політичної системи перехідного суспільства.

2. У дисертаційному дослідженні на підставі аналізу теоретичних засад неоінституціоналізму визначено норми та процедури як інституції, що формують правила, які обмежують й мотивують діяльність суб'єктів політики (організацій). Норми розглядаються як визначені правила поведінки суб'єктів політики і містяться головно у конституціях, законодавстві, маніфестах, деклараціях, традиціях, цінностях. З'ясовано сутність політичних процедур як встановлених інституцій, що забезпечують реалізацію політичних норм за допомогою політичних консультацій, переговорів пактів.

З'ясовано роль норм та процедур (інституцій) у досягненні умов формування політичної стабільності, як чинників, що здатні формувати стійкі зразки поведінки суб'єктів політики, завдяки чому останні стають передбачуваними, а отже зменшують непевність результатів політичних рішень та взаємодій в середовищі еліт. На цій основі обґрунтовано визначальність інституційного чинника у формуванні умов політичної стабільності в перехідний період.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження доведено значний вплив неформальних правил на політичний процес. Автор розглядає неформальні інституції як прийняті у суспільстві неписані правила, які поширюються поза офіційно санкціонованих каналів, на відміну від формальних, які створюються інститутами влади (парламент-президент-уряд) і оприлюднюються через офіційні канали. В транзитних суспільствах неформальні правила, пов'язані з традиціями підкупу, корупції, використання адміністративного ресурсу, родинних зв'язків і т. п., часто конкурують, заміщують і нівелюють формальні політичні правила, передовсім конституційні норми. Неформальні демократичні правила (пакти еліт, універсали, круглі столи, переговори), що відіграли важливу роль у процесі транзиту та формування умов політичної стабільності у таких країнах як Іспанія, Польща та ін.), в Україні суттєво не вплинули на процеси формування політичної стабільності, оскільки домовленості зафіксовані, наприклад, в універсалі «Національної єдності» 2006 р. не були дотриманими політичної елітою.

3. Умовами подолання непевності та конфліктності у функціонуванні транзитних суспільств, українського також, є впорядкування та інституціоналізація змін як укорінення та формалізація нових правил, які відтворюють організаційну структуру суспільства. Особливість формування умов політичної стабільності в українському суспільстві зумовлена поєднанням й накладанням процесів демократичної трансформації та відродження державності, консолідації суспільства, яке є регіонально та соціокультурно розрізненим. В цьому контексті умовами динамічної стабільності визначені досягнення суспільної згоди через механізми внутрішньоелітних компромісів та процедурного консенсусу, який забезпечить вироблення конвенційних правил гри та досягнення ціннісного консенсусу на рівні еліти та суспільства.

4. Обгрунтовано, що у процесі інституційної трансформації у транзитних суспільствах формальні норми та процедури деформалізуються, - заміщуються неформальними і вбудовуються у формальні відносини, що посилює процеси політичної нестабільності. Причинами деформалізації нових правил в Україні є: несумісність нових демократичних правил (формальних, передовсім конституційних норм) та реальних політичних практик; відсутність відповідних формальним правилам ціннісних та етичних норм, традицій; здатність неформальних радянських інституцій до самовідтворення; недієвість або неможливість виконання формальних правил; прагнення суб'єктів зменшити затрати та невизначеність при застосуванні формальних правил; відсутність ефективних процедур та інститутів оспорювання формальних правил; відсутність ефективних процедур узгодження формальних правил та неформальних практик; відносна регулятивна ефективність неформальних правил. Наслідком деформалізації правил є співіснування, з одного боку, публічних, офіційних, політичних практик, що відповідають формальним законам (конституція, норми чинного законодавства, декларовані політичні принципи), а, з іншого боку, тіньових, неофіційних практик, що відповідають неформальним правилам (адміністративний ресурс, тиск, змови, таємні протоколи, політична корупція і т. п.).

5. Визначено, що основними чинниками політичної стабільності є відсутність урядових криз та частих змін уряду; консолідованість та професійність еліти її здатність адаптуватися до суспільних змін; наявність політичного діалогу між усіма політичними силами, політичною елітою і громадянським суспільством; ступінь оптимальності способів та методів прийняття рішень, дотримання правила гри у політиці. Політична стабілізація транзитних суспільств, яка пов'язується з етапом консолідації демократії, є результатом впливу структурних та процедурних чинників демократизації. В дисертації наголошується на ролі нормативно-процедурних чинників для формування структурних передумов консолідації режиму, а отже його стабілізації, серед яких: формування консенсусу та згоди в середовищі еліти та суспільства загалом, консолідація суспільства, засвоєння демократичних цінностей, громадянської культури, відповідальності, переведення їх на рівень звички у повсякденній поведінці, а також встановлення чітких правил функціонування економічного ринку;

6. Визначені етапи інституційних трансформацій в Україні: перший етап (1992-1996) характеризувався формуванням еклектичної інституційної системи, що включала адаптовані радянські інституції, запозичені демократичні норми, покликані регулювати політичну конкуренцію, та традиційні з радянського періоду неформальні норми. Формалізована в Конституційному договорі 1995 р. між Верховною Радою та Президентом і сприяла врегулюванню конфлікту між гілками влади шляхом компромісу та встановленню певних правил гри у ситуації перерозподілу контролю над владними ресурсами в період демонтажу авторитарної радянської системи; другий етап співпадає з президентством Л. Кучми та прийняттям Конституції 1996 р., нечіткі норми якої щодо розмежування владних повноважень між інститутами влади заклали основи політичних та урядових конфліктів а отже, нестабільності. Другий етап характеризувався зростанням впливу неформальних інституцій, що сформувало непрозорі, тіньові правила гри, які змінювалися відповідно до інтересів домінуючих груп в еліті, що нівелювало роль правових інститутів в системі органів державної влади та привело в умовах зміни співвідношення політичних сил до конституційної кризи; третій етап починається у 2004 р. і пов'язаний з ревізією нормативно-регулятивних правил попереднього періоду новою групою в політичній еліті та боротьбою всередині цієї групи. Інституційні зміни знайшли відображення у Конституційній реформі 2004 р. та зумовили новий етап інституційної непевності і політичної нестабільності 2006-2009 рр., оскільки відтворювали принципові недоліки попередньої Конституції при зміні інституціонального дизайну;

7. В результаті проведеного дослідження визначені основні тенденції інституційної трансформації в Україні. Доведено, що особливістю сучасного етапу транзиту в Україні є те, що він знаходиться в активній стадії політичних трансформацій, близької до стану деструктивності і невизначеності. Аналіз експертних висновків та передвиборчих програм політичних партій на парламентських виборах 2006 р., показав розрив між декларованими в Україні цінностями-цілями та реально існуючими владними практиками. Декларовані принципи та цінності є передвиборчими обіцянками, які у переважній більшості не виконуються у реальному житті. Неконсолідованість політичної еліти, недотримання базових норм та процедур Універсалу 2006 р. щодо розв'язання політичної кризи у 2006 р. призвело до нестабільності політичного процесу. Протікання політичного процесу після виборів 2006 р., продемонструвало брак консенсусу щодо базових цінностей та стратегій розвитку суспільства, а також неефективність формально декларованих правил, що виявилося у кризі сформованих коаліцій, наслідком яких стали парламентські кризи 2007, 2008 рр. і, зрештою, криза легітимації влади. Доведено, що механізми формування політичної стабільності можуть засновуватися на згоді й консолідації політичних еліт, щодо базових цінностей та правил гри у політиці.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Крап А.П. Сутність політичної стабільності: індикатори та функції / Крап А.П. // Українська національна ідея реалії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво Національного Університету Львівська Політехніка, 2006. - Вип. 18. - С. 118-124.

Крап А.П. Роль нормативно-процедурних чинників політичної стабільності в суспільствах що трансформуються / Крап А.П. // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія, 2008. - Вип. 9. - С. 52-58.

Крап А.П. Особливості процесу становлення політичної стабільності у транзитних суспільствах / Крап А.П. // Нова Парадигма. - 2009. - Спецвипуск. - С. 132-135.

Крап А.П. Чинники та механізми становлення політичної стабільності в Україні у контексті демократичного транзиту / Крап А.П. // Нова Парадигма. - 2009. - №83. - C.110-118.

Крап А.П. Правила гри у політиці як чинник політичної стабільності в контексті теорії неоінституціоналізму / Крап А.П // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Політологія. - Миколаїв. - 2009. - Т. 110. - Вип. 97. - С. 106-110.

Размещено на Allbest.ru