Роль парламентських політичних партій у формуванні політики національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність 21.01.01 - Основи національної безпеки держави

(політичні науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Роль парламентських політичних партій у формуванні політики національної безпеки України

Загривенко Володимир Борисович

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень.

Науковий керівник

кандидат філософських наук, доцент,

Заслужений діяч науки і техніки України

ЗДІОРУК Сергій Іванович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач відділу гуманітарної політики

Офіційні опоненти

доктор політичних наук, доцент,

КОРНІЄВСЬКИЙ Олександр Анатолійович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

завідувач сектору громадянського суспільства відділу політичних стратегій

кандидат політичних наук, доцент,

ШТЕПА Сергій Олександрович,

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова,

професор кафедри теорії та методології соціології.

Захист відбудеться 23 листопада 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.718.03 у Національному інституті стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7-а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7-а.

Автореферат розісланий “22” жовтня 2011 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України М. А. Ожеван

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Формування і реалізація безпекової політики є проблемою, що має перманентний характер і не втрачає своєї актуальності упродовж всієї історії людства, відколи воно почало об'єднуватися в протодержавні суспільні утворення. Особливої актуальності ця проблема набуває у перехідні періоди, в часи суспільних трансформацій як у загальноцивілізаційних масштабах, так і в масштабах окремих країн. Від проголошення незалежності у 1991 році Україна перебуває саме на такому етапі свого розвитку. Кардинальна зміна суспільних орієнтирів, національних цілей і засобів їх реалізації ставить перед країною цілий комплекс завдань, від вирішення яких залежить її подальший розвиток і навіть саме існування. Серед цих завдань одним з найважливіших і найбільш складних виступає формування політики національної безпеки в нових умовах і новими засобами.

Демократизація суспільства сприяла створенню нових способів та механізмів формування і реалізації державної політики в усіх сферах. Дієвим інструментом, що довів свою ефективність у розвинутих демократіях, в цьому процесі постають політичні партії. Виступаючи виразником і провідником інтересів різноманітних суспільних груп у державній владі, формуючи цю владу, задаючи цілі і напрямки її діяльності, сьогодні політичні партії в демократичних суспільствах стали потужним чинником державної політики.

Роль парламентських політичних партій у формуванні державної політики не обмежується лише участю у відповідних владних механізмах. Політичні партії впливають на всі ланки процесу: від кристалізації та артикуляції національних інтересів до практичного забезпечення реалізації політики національної безпеки. При цьому важливо, що це відбувається у конкурентній боротьбі представлених у суспільстві політичних сил з їх відмінними позиціями і підходами, що є відображенням демократичного характеру суспільства.

Головні підходи до визначення поняття «національна безпека» через її зв'язки з системою базових суспільних цінностей викладені в роботах таких учених, як Є. Азар, А. Ахарія, Л. Браун, Б. Броуді, З. Бжезинський, Д. Кауффман, У. Ліппман, Г. Моргентау, Ч. Мур та інші. На початку 1990-х років категорія «національна безпека» почала використовуватися в українській науці. В центрі дослідницьких інтересів перебував, насамперед, військовий аспект національної безпеки. Це стосується досліджень К. Воробйова, В. Голубєва, О. Дмитрієва, Г. Лукави, В. Малькова, Ю. Мамонтова, М. Табунова, О. Тіморіна, М. Чалдимова. З точки зору національних інтересів та пріоритетів національна безпека досліджується у працях вітчизняних учених О. Бодрука, Г. Волинки, В. Горбуліна, О. Гончаренка, О. Дергачова, О. Дзьобаня, Є. Кравця, О. Литвиненка, Є. Мануйлова, М. Мельника, В. Мороза, Г. Мурашина, М. Ожевана, Б. Парахонського, М. Хилька та інших. Окремі аспекти національної безпеки в суспільствах транзитивного типу аналізуються в роботах Дж. Александера, В. Баркова, Д. Видріна, О. Власюка, В. Грубова, О. Данильяна, Р. Дарендорфа, С. Кара-Мурзи, П. Кубічека, М. Маколі, Ю. Павленка, Т. Парсонса, К. Поппера, Н. Смелзера, М. Степика, С. Стояновича, С. Штепи та інших.

Функціональний потенціал політичних партій в суспільно-політичних процесах, у формуванні та реалізації державної політики досліджувався в роботах таких авторів, як Є. Базовкін, А. Білоус, П. Блау, К. Богомаз, Дж. Брайс, Р. Даль, М. Дюверже, О. Гарань, Ю. Ганжуров, Л. Гонюкова, Г. Еллінек, С. Здіорук, Ф. Кирилюк, В. Кириченко, В. Корженко, О. Корнієвський, В. Кремень, І. Кресіна, Дж. ЛаПаломбара, С. Ліпсет, М. Михальченко, Р. Міхельс, О. Мельник, В. Небоженко, М. Обушний, І. Омелько, М. Острогорський, Є. Перегуда, А. Пойченко, М. Примуш, В. Ребкало, М. Розумний, А. Слісаренко, С. Телешун, А. Ткачук та інші.

Розв'язання сучасних проблем національної безпеки зумовлює потребу в теоретичних працях, спрямованих на дослідження механізмів формування та реалізації політики національної безпеки в умовах демократії. В сучасній науці існує величезний корпус концепцій, теорій і наукових праць, в рамках яких досліджуються різноманітні аспекти феномена політичних партій. Не менш об'ємним є і масив теоретичних розробок, що стосуються сфери національної безпеки. Проте існує відчутний дефіцит окремих системних досліджень впливу політичних партій на формування політики національної безпеки. Наразі є очевидною актуальність комплексного дослідження цих феноменів у їх взаємодії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках комплексних наукових проектів Національного інституту стратегічних досліджень «Гуманітарні пріоритети суспільно-політичного розвитку України» (2005 р., номер державної реєстрації 0105U001184), «Гуманітарна політика держави на сучасному етапі» (2006 р., номер державної реєстрації 0106U002640), «Стратегія гуманітарного розвитку України» (2007 р., номер державної реєстрації 0107U002502).

Об'єктом дослідження є чинники формування політики національної безпеки.

Предметом дослідження виступає роль парламентських політичних партій у формуванні політики національної безпеки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному осмисленні ролі парламентських політичних партій у формуванні політики національної безпеки, визначенні шляхів удосконалення теоретико-методологічних та організаційних аспектів функціонування парламентських політичних партій як потужного чинника впливу на політику національної безпеки України.

Досягнення мети дисертаційного дослідження реалізується через постановку та вирішення таких основних завдань:

проаналізувати сучасний стан наукового осмислення ролі політичних партій у формуванні державної політики;

визначити методологічні засади дослідження місця і ролі політичних партій у сфері національної безпеки;

розкрити інституційну систему формування політики національної безпеки; парламентський політичний партія національний безпека

дослідити вплив політичних партій на політику захисту національних інтересів у процесі їх трансформації;

запропонувати критерії класифікації політичних партій відповідно до їхньої ролі у забезпеченні національної безпеки;

окреслити перспективи і запропонувати механізми діяльності парламентських політичних партій в інституційній системі формування політики національної безпеки України.

Методи дослідження. Методологічні засади роботи та підбір методичного інструментарію наукового дослідження обумовлені особливостями предмету та завданнями дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс філософських, політологічних, соціологічних і загальнонаукових методів дослідження, зокрема системний підхід і структурно-функціональний аналіз, з використанням яких одержано важливі наукові результати. Вивчення стану розробленості досліджуваної проблеми та історичний аналіз процесів, описаних у дисертаційній роботі, здійснено з допомогою методів теоретичного, історико-еволюційного та порівняльного аналізу. Методи систематизації й узагальнення отриманих результатів, їх теоретичний аналіз були покладені в основу інтерпретації отриманих результатів. Прогностичні методи використано для обґрунтування шляхів оптимізації ролі парламентських політичних партій у формуванні та реалізації політики національної безпеки України. Безумовно комплексному аналізу проблеми сприяло використання таких синтетичних методів як діалектика та синергетика.

Емпіричною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи України, статистичні дані, результати соціологічних досліджень, інформація про діяльність органів влади та політичних партій, програмні документи політичних партій.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим комплексним дослідженням ролі парламентських політичних партій у формуванні політики національної безпеки.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати та обґрунтувати низку положень, висновків та пропозицій щодо оптимізації ролі парламентських політичних партій у зміцненні національної безпеки України. Зокрема, у дисертації:

вперше здійснено комплексне дослідження ролі парламентських політичних партій у формуванні та реалізації політики національної безпеки, що дало змогу визначити особливості здійснення державної політики у сфері національної безпеки в умовах демократичного розвитку;

доведено, що парламентські політичні партії реально впливають на забезпечення національної безпеки на всіх стадіях процесу - від вироблення концепцій і стратегій до реалізації та контролю шляхом узгодження своїх позицій стосовно засад зовнішньої і внутрішньої політики та стратегії національної безпеки;

обґрунтовано, що основними напрямами діяльності політичних партій у формуванні та реалізації політики національної безпеки є: захист від зовнішніх загроз; реалізація економічних інтересів України на міжнародній арені; гуманітарна політика; соціальна політика;

встановлено, що у більшості політичних партій як лівого, так і центристського чи правого спрямування програми не зорієнтовані на пріоритетність національної гуманітарної політики та захист інтересів особистості, що є суттєвою перешкодою в реалізації політики національної безпеки;

дістала подальшого розвитку типологія політичних партій через визначення критеріїв класифікації політичних партій за особливостями їхньої ролі у формуванні та реалізації політики національної безпеки, зокрема: а) партії, що акцентують свою діяльність на соціальній безпеці; б) партії, котрі першочергову увагу приділяють зовнішньополітичному секторові безпеки та гуманітарній безпеці; в) партії, що пріоритетно орієнтовані на прагматичний економічний інтерес в умовах вільного ринку;

з'ясовано, що у програмах політичних партій, їхніх деклараціях під час виборчих кампаній та практичній діяльності після виборів є великі розбіжності щодо захисту безпеки та інтересів виборців. Маніпулюючи суспільною свідомістю, партії у післявиборчий період пріоритетно спрямовують зусилля на захист власних корпоративних інтересів;

встановлено, що політика внутрішньої безпеки в період демократичних трансформацій в Україні сприймається владою почасти як недоторканість правлячої еліти, а прояви опозиційності чи громадські протести інтерпретуються як загрози політичній безпеці держави;

доведено, що формування впливових і сильних національних політичних партій демократичного спрямування та створення відповідних умов для підвищення їхньої ролі у процесі формування і реалізації політики національної безпеки (зокрема, впровадження пропорційної системи виборів з відкритими списками) відповідає національним інтересам України на сучасному етапі державного будівництва.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота є внеском у розробку загальнотеоретичних основ партології в політичній науці, а також у розвиток науково-теоретичних концепцій формування політики національної безпеки в умовах розвитку політичних інститутів демократичного суспільства. В роботі запропоновано практичні кроки для підвищення ефективності ролі політичних партій у захисті національних інтересів.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення будуть корисними для підготовки нових навчальних програм і посібників з політичних наук, зокрема, дисциплін, пов'язаних із вивченням теорії політичних партій та основ національної безпеки держави у вищих навчальних закладах України. Отримані в роботі результати можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях проблем партійного будівництва та національної безпеки в Україні.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Проміжні та остаточні висновки, пропозиції та рекомендації (у тому числі ті, що характеризують наукову новизну роботи) одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження апробувалися автором на міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, а саме: міжнародній науково-практичній конференції «Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти» (м. Київ, 18-20 травня 2006 р.); круглому столі «Проблеми і перспективи створення спільного науково-освітнього простору України з ЄС» (м. Київ, 30 червня 2006 р.); круглому столі «Формування українського гуманітарного простору - шлях до національної консолідації» (м. Київ, 16 листопада 2006 р.); круглому столі «Регіони України: перспективи єднання, шляхи формування спільної ідентичності» (м. Київ, 6 липня 2006 р.); науковій конференції «Творча спадщина В'ячеслава Липинського у контексті становлення української політичної нації та культурно-релігійної ідентичності (до 125-ліття з дня народження)» (м. Острог, 12-13 квітня 2007 р.); круглому столі «Як забезпечити трансформацію державного мовлення України в суспільне. Погляд влади та громадськості» (м. Київ, 24 березня 2011 р.); круглому столі «Гуманітарна політика: пріоритетні проекти розвитку» (м. Київ, 27 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 5 наукових публікаціях (загальний обсяг - 2,4 д. а.), з яких 4 надруковано у фахових наукових виданнях та 1 - в «Енциклопедії сучасної України».

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 29 сторінках (288 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертаційного дослідження подається обґрунтування актуальності його теми, аналізується ступінь її теоретичної розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розкривається предмет і об'єкт дослідження, формулюються його мета й завдання; з'ясовуються теоретико-методологічні засади роботи; визначається наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, особистий внесок дисертанта, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження впливу політичних партій на формування й реалізацію політики національної безпеки» - аналізуються методологічні засади дослідження місця і ролі політичних партій у сфері національної безпеки та ступінь розробленості теорій впливу політичних партій на формування й реалізацію політики національної безпеки.

У підрозділі 1.1. - «Методологічні засади дослідження місця і ролі політичних партій у сфері національної безпеки» - проаналізовано методологічні підходи у дослідженнях місця партій у політичній структурі суспільства, історичного призначення політичної партії, її соціально-політичних функцій з метою віднайти загальні закономірності діяльності та розвитку партій, їх впливу на розвиток суспільства. Встановлено, що останнім часом у наукових розвідках особлива увага приділяється участі політичних партій у владних інститутах. Природа і функції політичних партій є предметом міждисциплінарних досліджень, що вивчають загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування та організаційної побудови політичних партій.

Проблема визначення ролі політичних партій у забезпеченні національної безпеки також є комплексною, охоплює різні сфери знань, тому може позиціонуватися як міждисциплінарна. Виходячи зі специфіки об'єкта та предмета дослідження: їх багатоаспектності та різноплановості, міждисциплінарного характеру самої проблеми, визначено, що адекватна методологія дослідження повинна так само носити міждисциплінарний характер, охоплюючи методологічні елементи політологічних, соціологічних, історичних, юридичних наук.

У підрозділі 1.2. - «Ступінь розробленості теорій впливу політичних партій на формування й реалізацію політики національної безпеки» - охарактеризовано історичний розвиток та сучасний стан досліджень функціонального аспекту інституту політичних партій. Парламентські політичні партії сучасності стали об'єктом інтересу не тільки наукових досліджень, але й пильної уваги суспільства, обумовленого розвитком інститутів представницької демократії. Тривають дискусії, пов'язані з багатьма аспектами партогенезу. Не вироблено єдиного визначення терміну «інституціоналізація політичних партій», що головним чином сприймається у правовому вимірі. Триває полеміка про політичний статус українських партій, які стають впливовими суб'єктами політичних процесів, у тому числі - законотворчої діяльності. Партії мають прямий вплив на виборче законодавство, беруть участь у реалізації конституційних прав і свобод громадян України. Суперечливими залишаються сприйняття й оцінка ідеологічних основ, організаційних структур і програмних положень партій, їхнього взаємозв'язку і впливу на формування та реалізацію політики у сфері національної безпеки. Українські парламентські партії стали визнаними інституціональними формами вираження соціальних, політичних інтересів. Отже, найважливішого значення набувають питання партійних функцій. Своєчасність такого дослідження викликана й прогнозами аналітиків щодо занепаду ролі партій внаслідок поширення інтернет-комунікацій і медіакратії. Ці обставини актуалізують потребу у науковому аналізі ролі і функцій партій в захисті національних інтересів, а відтак у забезпеченні національної безпеки.

Огляд наукових джерел дозволив зробити висновок, що на сьогодні відсутні спеціальні дослідження, присвячені цілком проблемі ролі політичних партій у формуванні й реалізації політики національної безпеки. Лише окремі важливі аспекти проблеми ролі політичних партій у формуванні державної політики загалом, а відтак і політики національної безпеки висвітлювалися представниками світової і вітчизняної політичної науки. Проте такі дослідження ще не набули цілісного і системного характеру.

Розвиток політичних інститутів протягом людської історії доводить, що політичні партії є важливими учасниками політичних процесів, базових інститутів сучасного суспільства. Вплив політичних партій на формування державної політики в усіх сферах суспільного буття є незаперечним. Оскільки, одним з найважливіших аспектів державної політики є забезпечення національної безпеки, дослідження ролі політичних партій у формуванні та реалізації безпекової політики держави важко переоцінити. Політичні партії мають можливість реально впливати на забезпечення національної безпеки на всіх стадіях процесу - від вироблення концепцій і стратегій до реалізації та контролю. Сьогодні цей аспект, попри свою очевидну актуальність, є досить малодослідженим і саме цією обставиною визначена тема дисертаційного дослідження.

У другому розділі - «Розвиток партійної системи в контексті забезпечення національної безпеки» - проаналізовано інституційну систему формування політики національної безпеки, місце політичних партій у цій системі. Обґрунтовано, що в основі політики національної безпеки лежить захист національних інтересів, розглянуто ґенезу національних інтересів, показано вплив політичних партій на захист національних інтересів.

Підрозділ 2.1. - «Інституційна система формування політики національної безпеки» - присвячено дослідженню суб'єктів і механізмів формування й реалізації політики національної безпеки.

У широкому сенсі механізм забезпечення національної безпеки являє собою систему засобів, за допомогою яких здійснюється результативний вплив на суспільні відносини й соціальні процеси з метою захисту життєво важливих інтересів суспільства і держави. Такими засобами, крім власне організацій, що здійснюють функцію забезпечення безпеки, виступають: нормативно-правова база, що лежить в основі формування й функціонування відповідних організацій і їхньої взаємодії у забезпеченні безпеки; методи, способи, прийоми, котрі використовують суб'єкти забезпечення безпеки для вирішення необхідних завдань.

Механізм забезпечення національної безпеки - динамічний процес, в рамках якого можна виділити таку послідовність: формулювання інтересів, захист яких буде забезпечуватися; виявлення й прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам суспільства й держави; вироблення системи заходів з протидії загрозам; нейтралізація загроз; здійснення заходів для відновлення нормального функціонування об'єктів безпеки.

Ефективність механізму забезпечення національної безпеки багато в чому визначається тим, наскільки він здатний сприяти збереженню єдності нації, стабільності суспільних відносин, відтворенню національно-культурних цінностей, подоланню політичних, військових, економічних, соціальних криз, створювати передумови стабільного розвитку.

Національна безпека являє собою складну й багаторівневу систему, що утворює цілий ряд підсистем зі своєю власною структурою. Основою цієї системи є особистість, вона є основним об'єктом і суб'єктом всієї системи. Держава з усіма її атрибутами, інститутами й органами повинна служити інтересам кожної людини. Тому, якщо якісь частини й інститути держави перестають служити інтересам людини, то повинен існувати конституційний механізм, що дозволяє внести корективи в державний устрій.

Політика національної безпеки складається з низки політик безпеки, залежно від їхньої функціональної спрямованості і сприйняття загроз нації: політика економічної, військової, технологічної, екологічної, інформаційної, гуманітарної й інших безпек. Політика національної безпеки може приймати різноманітні форми й використовувати різні засоби: економічні, дипломатичні, військові тощо.

Для того щоб інтереси нації реалізовувалися через внутрішню й зовнішню політику, потрібен відповідний апарат, що, зазвичай, включає в себе міністерства й відомства. Хоча формально кожен із цих інститутів відповідає за один напрям зовнішньої або внутрішньої політики, на практиці вони часто доповнюють один одного, а іноді навпаки. Головна їхня функція - реалізовувати політику, у тому числі й політику безпеки, кінцева мета якої полягає, як мінімум, у захисті фундаментальних інтересів і цінностей, як максимум - у безмежному розширенні їхнього обсягу. Оскільки, демократична форма правління на сучасному етапі забезпечується шляхом виборів за участі політичних партій, можна стверджувати, що політичні партії виступають потужним чинником формування інституційної системи формування політики національної безпеки.

У підрозділі 2.2. - «Захист національних інтересів як основа реалізації політики національної безпеки» - проведено комплексний аналіз системи національних інтересів, її ґенези і структури. Національні інтереси визначаються, як потреби і цілі нації, що забезпечуються в процесі нормального існування людей і реалізовуються шляхом спільної діяльності цих людей у рамках національної організації. Вищою цінністю суспільства (тобто такою, до якої зводяться інші його цінності) є його власне благополуччя. Благополучним можна вважати суспільство, що забезпечує високу якість життя своїм членам і високу надійність збереження цієї якості. При визначенні ступеня благополуччя суспільства приймаються в розрахунок наступні обставини: запаси, потенціали, розмаїтість, тенденції, небезпеки, проблеми, цілісність, ступінь задоволення нормальних потреб, задоволеність (суб'єктивна оцінка якості життя).

Держава сьогодні є найбільш потужним рівнем соціальної організації, що істотно впливає на всі інші рівні. Забезпечення безпеки окремих людей і людства в цілому найбільш ефективно реалізується через діяльність держави. Державний рівень забезпечення безпеки є сьогодні основним. Його керівництво вирішує, які функції делегувати «нагору», а які «вниз». Інтереси безпеки на різних рівнях можуть входити у суперечність почасти тому, що, з одного боку, усяка група схильна жертвувати інтересами своєї надгрупи заради власних інтересів, з іншого боку, усяка надгрупа схильна жертвувати інтересами окремих груп, з яких вона складається.

Дослідження дозволило зробити висновок, що національні інтереси значною мірою походять від базових інтересів особистості, які у процесах соціалізації трансформуються в інтереси національні. В сучасних демократіях найбільш розвиненим засобом високого рівня соціалізації інтересів окремих осіб і суспільних груп виступають політичні партії, які артикулюють і захищають інтереси особистості на загальносуспільному рівні.

Підрозділ 2.3. - «Вплив політичних партій на захист національних інтересів у процесі їх трансформації» - розкриває тісний взаємозв'язок політичних партій і національних інтересів, їхній взаємовплив у складних процесах свого становлення і розвитку.

Партії виникають при досягненні суспільством певного рівня зрілості та з часом самі стають домінуючим фактором політичного життя. Вони, з одного боку, є результатом процесу розвитку, але, з іншого боку, партії можна розглядати як незалежну інституціональну силу, яка породжує сам політичний розвиток. Сьогодні партії являють собою такий інститут влади, без якого не можуть здійснюватися вибори як основний механізм формування державності, легальне завоювання різними верствами населення провідних політичних позицій. У різних країнах роль партій неоднакова. Так, у стабільних демократичних державах, незважаючи на статус партій, органічну вбудованість їх у механізми державної влади, діяльність партій поєднується з активністю безлічі інших учасників виборчого процесу, причому не тільки численних груп інтересів, ЗМІ, але й успішно конкуруючих з ними незалежних кандидатів. Стосунки населення із владою стали більш безпосередніми, більш орієнтованими на індивідуальні позиції громадян. Відчутною тенденцією в багатьох західних демократіях стало також зниження партійної ідентифікації. Тому, зміцнивши демократичні цінності в політичному житті своїх країн, партії подекуди починають «іти в тінь», підвищуючи шанси менш формалізованих і гнучких посередників у відносинах між населенням і владою. У самих партіях це стимулює тенденції децентралізації й посилення ролі місцевих організацій, ослаблення вимог до партійної дисципліни, розширення зв'язків з різноманітними неформальними об'єднаннями громадян, різними структурами громадянського суспільства.

У країнах, що переживають етап модернізації, розвинулись інші тенденції в еволюції партійних інститутів. Боротьба за вибір вектора суспільного розвитку, пошук цінностей, що консолідують соціум, породжують потужні джерела формування нових політичних партій. При цьому в новоутворених партіях співіснують тенденції до перетворення їх на ідеологічно нейтральні організації, орієнтовані на максимально широку соціальну підтримку, так і на об'єднання із жорсткими ідейними вимогами до своїх членів, централізованою організацією управління й авторитарною роллю лідерів. Характерною рисою розвитку партій у цих країнах є й перманентна зміна у багатьох із них ідейної орієнтації, радикалізація їхніх політичних вимог, тісний зв'язок із групами впливу.

Вибори до Верховної Ради України неодноразово показали, що певні соціальні групи мають приблизно однакове представництво в усіх областях держави, проте голоси було віддано за ті сили, які є уособленням того чи іншого регіону. Таким чином, можна говорити про те, що саме суспільство не готове обирати на підставі оцінки програми партії як джерела і виразника інтересів власної соціальної групи. Це є свідченням певної маргіналізованості суспільства, неспроможності сформувати власну політичну еліту, яка б відображала інтереси певних соціальних груп і стала б авторитетом у суспільстві. Не маючи власної достатньої соціальної бази, політичні партії в Україні не завжди виконують консолідуючу функцію. Серед конфліктів, вплив яких негативно позначається на стабільності українського суспільства, значне місце належить виборчим кампаніям. Сформувалася тенденція, коли головна ознака демократії, яка передбачає конкуренцію різних моделей державної політики, в українських умовах набуває вигляду відкритого протистояння політичних сил, які не гребують маніпулювати національними цінностями і основами стратегії національної безпеки.

Головною метою стратегії реінтеграції має бути не стільки подолання зовнішніх проявів дезінтеграції соціуму (електоральний розкол), скільки формування механізмів, які дозволять підтримувати баланс та рівновагу між інтеграційними й дезінтеграційними складовими розвитку держави, нації, соціуму. Така модель, зокрема, передбачає реалізацію багатовимірної стратегії безпеки держави, яка поєднає адміністративні, економічні та громадсько-політичні інструменти інтеграції й консолідації українського соціуму. Соціально-політична консолідація суспільства найтісніше пов'язана з прискоренням розвитку громадянського суспільства та його інституцій, політичних партій. В стратегії національної безпеки мають бути передбачені політичні і юридичні засади та дієві правові механізми підвищення ролі політичних партій у соціально-політичній консолідації суспільства, що ґрунтується на єдиних національних цінностях та інтересах.

У третьому розділі - «Парламентські політичні партії як чинник формування політики національної безпеки України» - досліджено роль парламентських політичних партій у реалізації потенціалу державної влади, запропоновано класифікацію політичних партій за критеріями їхньої ролі у забезпеченні національної безпеки та визначено перспективи і механізми зміцнення національної безпеки України парламентськими політичними партіями.

Підрозділ 3.1. - «Парламентські політичні партії у реалізації потенціалу державної влади» - присвячений аналізу ролі парламентських політичних партій у формуванні та реалізації державної влади. Представляючи інтереси й вимоги соціальних груп владі, партії виконують функцію комунікації, тобто взаємозв'язку владних структур і суспільства, забезпечуючи їхній стійкий діалог, сприяючи зближенню їхніх позицій. Пристосування соціальної системи до мінливих умов функціонування, забезпечення динамічної рівноваги груп інтересів партії здійснюють шляхом реалізації функцій політичного рекрутування й політичної соціалізації. Партії повинні відбирати найкращих кандидатів на керівні посади, що мало би сприяти поліпшенню якісного складу еліти. Добровільне прийняття громадянами цілей і установок політичної системи відбувається завдяки культивуванню партіями певних цінностей і стереотипів поведінки.

Найважливішою підставою оцінки ефективності тих чи інших партійних систем вважається забезпечувана ними чутливість до соціальних запитів і потреб населення, здатність населення до демократичного контролю за діяльністю правлячих еліт, залучення у процес прийняття рішень якомога більшого числа громадян. Форматування української політичної системи характеризується перманентними ускладненнями, оскільки воно першочергово здійснювалося як копіювання західного зразка без установлення відповідних інституціональних компонентів та розуміння їхньої сутності. Зокрема, ключові недоліки були закладені у процесі побудови партійної системи. Партійна система України з часом не стала стабільною, не набула спроможності бути якісним ресурсом формування органів державної влади. Натомість вона перетворилася на систему, в якій домінують неформальні механізми взаємодії на ринку владних ресурсів.

Основними функціями політичних партій (таких, що сформувалися по завершенні процесу їх інституціоналізації у західних державах) є владно-організаційна та електоральна. Перша полягає в тому, що партії є ключовими гравцями на ринку влади, оскільки переважно політичні партії виступають ресурсом формування парламенту, а отже і парламентської більшості, реальним ресурсом у висуненні та підтриманні кандидатів у президенти. Електоральна функція політичних партій полягає в тому, що вони покликані представляти інтереси окремих електоральних груп, тобто виступати посередником між електоратом і державною владою у процесі формування, агрегації, артикуляції інтересів, їх урахуванні в політичному рішенні та імплементації цього політичного рішення. Партії західного типу в рамках реалізації другої функції відповідають перед виборцем на чергових виборах за те, чи були взяті до уваги протягом електорального циклу інтереси тих електоральних груп, на які спиралася партія під час попередніх виборів. Таким чином, у країнах західної демократії однією з основних ознак електорального процесу є те, що партії практично не мають шансів залишитися при владі у разі невиконання пунктів власної програми.

На структуру партійної системи впливає багато чинників: тип виборчої системи, розміри виборчих округів, особливості фінансування партій тощо. Партійна система України робить тільки перші кроки у подоланні викликів, що існують в сучасній українській політиці. Вдосконалення партійної системи повинне відбуватися через оптимізацію правил і механізмів політичного ринку, оскільки лише за умов інституціоналізації базових механізмів її функціонування може бути досягнуте становлення політичної системи західного типу в Україні.

У підрозділі 3.2. - «Класифікація політичних партій за критеріями їхньої ролі у забезпеченні національної безпеки» - на основі проведеного дослідження запропоновано критерії класифікації політичних партій із врахуванням їхньої ролі у формуванні політики національної безпеки.

У політичній науці існують різні системи класифікації партій. В якості підстав типологізації використовують певну кількість факторів - функції, ідеології, соціальна база, методи діяльності тощо. Загальновизнаною є класифікація М. Дюверже, заснована на розбіжностях у структурі партій і організації їхнього внутрішнього життя. Структура являє собою найбільш синтетичний компонент, що зазнає впливу значного числа факторів (ідеології, цілей, соціальної бази й т.д.). Водночас саме структура сприяє адаптації партії до змін, виступає необхідним елементом виживання партій у політичній боротьбі. Серед структурних характеристик М. Дюверже виділив загальну організаційну будову, систему членства, органи керівництва. На основі цих змінних він розрізняв кадрові й масові партії.

Оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних політичних партій, то і класифікувати їх можна за різними підставами:

За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу належать і відповідні прошарки інтелігенції.

За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

За розстановкою сил у владі: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у політиці не існує).

За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.

За принципами організації та членства: кадрові та масові.

За способом діяльності: легальні та нелегальні.

За ідеологічним спрямуванням: соціалістичні, комуністичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

Очевидно, що класифікація політичних партій за критеріями їхньої ролі у реалізації національної безпеки буде тією чи іншою мірою корелювати із наведеними вище критеріями, розвивати і уточнювати їх. Проведений аналіз дозволив визначити особливості класифікації політичних партій за критеріями їхньої ролі у забезпеченні національної безпеки. Щодо визначення основних національних інтересів і цілей більшість політичних партій мають багато спільного. Ця спільна платформа включає пріоритети національних інтересів, визначені у Законі України «Про основи національної безпеки України». Розбіжності починаються на рівні бачення шляхів досягнення цих цілей. Можна визначити кілька таких проблемних пунктів:

Захист від зовнішніх загроз.

Партії, орієнтовані на євроатлантичну інтеграцію.

Партії, схильні до входження в союзні утворення з країнами колишнього СРСР, у першу чергу, Росією.

Партії, що вважають оптимальним позаблоковий статус України.

Реалізація економічних інтересів України на міжнародній арені.

Партії, орієнтовані на СОТ та створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС.

Партії, які вважають найкращою економічною перспективою вступ України до Митного Союзу і Багатосторонньої зони вільної торгівлі в СНД.

Партії, які вважають, що можна безболісно, і навіть з вигодою, розвивати обидва напрямки.

Гуманітарна політика.

Партії, орієнтовані на розвиток і зміцнення українського компонента в гуманітарній сфері.

Партії, які декларують так звану політику «мультикультуралізму» (в реальності це, як правило, означає орієнтацію на російську мову, культуру, інформаційні потоки).

4. Соціальна політика.

Партії, орієнтовані на патерналістський захист соціальних прав громадян.

Партії, які вважають, що ринкові механізми здатні надійно забезпечити соціальні інтереси усіх верств населення.

Характерно, що такий критерій, як ставлення до ринкової економіки, приватної власності на засоби виробництва тощо дедалі більше втрачає своє значимість у сучасній Україні і залишається на рівні задекларованих пунктів у програмах лівих партій, які продовжують втрачати свою вагу. Це також є свідченням взаємовпливу політичних партій і національних інтересів у процесі їх трансформації. Розбіжності між політичними партіями за вказаними критеріями можуть варіюватися в різноманітних сполученнях.

Другим критерієм, за яким можна розглядати політичні партії, є послідовність ідеологічних позицій. Як правило, це впливає і на ставлення партії до вимог щодо членства. Прикладом послідовного втілення такого підходу є Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Меншою мірою такому критерію відповідають Партія регіонів, «Фронт Змін», Соціалістична партія. Водночас потужні на сьогоднішній день партії, прагнучи залучити якомога більше голосів виборців, часто демонструють ідеологічну непослідовність, яка супроводжується й непослідовністю організаційною та схильністю до ситуативних компромісів. Те саме стосується членства у таких партіях, коли головним критерієм виступає фінансова спроможність кандидата бути корисним для партії.

Нарешті, одним із найвагоміших критеріїв є здатність партії брати безпосередню участь у владних структурах, їх формуванні та функціонуванні. Головним показником тут виступає успішна участь партії у виборах, яка визначає входження до Верховної Ради України, можливість брати участь у законодавчому процесі, формуванні Уряду України та наповненні своїми представниками владних структур всіх рівнів. Парламентські партії теж розрізняються своєю роллю у забезпеченні національної безпеки, залежно від того, належать вони до парламентської більшості чи відходять в опозицію. Роль опозиційних парламентських партій у захисті національних інтересів полягає у функціях контролю, конструктивної критики, продукуванні альтернативних пропозицій.

У підрозділі 3.3. - «Перспективи і механізми зміцнення національної безпеки України парламентськими політичними партіями» - проаналізовано перспективи зміцнення національної безпеки України парламентськими політичними партіями та обґрунтовано пропозиції, що сприятимуть такому зміцненню.

Головне функціональне завдання політичних партій полягає в акумулюванні суспільних інтересів та сприянні їхньому організованому й цілеспрямованому просуванню у процесі прийняття політичних рішень. Водночас партії працюють і як інструмент мобілізації суспільної підтримки у конкурентній боротьбі за владу. Мобілізація відбувається на основі ототожнення змісту суспільних інтересів та партійних програм. Значна роль належить партіям також у процесах соціалізації, а особливо в політичному рекрутуванні громадян. Це пов'язано з тим, що партії є формалізованими носіями певних типів політичної культури, активно беруть участь у політичних зв'язках, а також мають організаційні структури, здатні забезпечити різні форми участі у владі та політичну кар'єру. Акумуляція і просування національних інтересів може відбуватися і поза партіями чи партійними системами - в межах державної бюрократії, армії та інших суспільних утворень. Але саме розвинута партійна система, у межах якої здійснюється вільна конкурентна боротьба за контроль над законодавчим органом і урядом, є найбільш дієвим засобом участі громадянського суспільства у формуванні бачення національних інтересів та реалізації політики їх захисту.

Проведений аналіз українського партійного законодавства доводить, що подальше його вдосконалення задля підвищення ефективності партійної системи України має відбуватися у двох напрямах. Перший передбачає поступовий розвиток шляхом уведення юридичних норм, які регулюють діяльність політичних партій і їх взаємини з іншими суб'єктами політичних і правових відносин шляхом усунення лакун і протиріч у чинному законодавстві. Другий шлях: це шлях проведення конституційно-правової реформи, зміцнення політичних засад функціонування Української Держави, підвищення повноважень і відповідальності всіх суб'єктів політичної системи, включаючи й політичні партії. Другий шлях виглядає більш складним, але і потенційно більш ефективним. В ідеалі і перший і другий шляхи законодавчого врегулювання і підвищення ефективності політичних партій в Україні повинні розвиватись паралельно.

При цьому потрібно враховувати, що спроби домогтися штучної структуризації, якщо для цього ще не визріли соціально-економічні передумови, не сформувалася соціальна база продемократичних та проринкових політичних партій приречені на невдачу. Штучне насадження партійної системи може лише нашкодити як демократизації, так і ринковим перетворенням. Партії дійсно є живими утвореннями, продуктом історичної творчості і погано піддаються адміністративному впливу. Очевидно, тут необхідне спеціальне законодавство щодо політичних партій, основ діяльності та відповідальності депутатів від партій та самих політичних партій перед виборцями.

Важливим кроком, який сприятиме розвитку політичних партій, повинна стати державна підтримка політичних партій, які перемогли на виборах та пройшли до Верховної Ради України. Ця підтримка має являти собою певне відшкодування коштів, витрачених на виборчі кампанії за умови, що партія виборола місце в парламенті, а також, можливо, допомогу щодо виділення певного місця чи часу у державних ЗМІ тощо. Головним наслідком державної підтримки політичних партій стане зростання їхньої ролі у політичному житті країни, зменшення їхньої залежності від адміністративно-господарських груп та зниження «тінізації» їхніх фінансових потоків.

Однією із головних передумов успішного демократичного розвитку політичної системи України є удосконалення партійної системи. Пріоритетними кроками державної політики тут мають стати: забезпечення прозорості фінансування партій, сприяння розвитку внутрішньопартійної демократії, сприяння підвищенню дієвості партій, забезпечення прозорого державного і громадського контролю за діяльністю політичних партій.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі висвітлена актуальна наукова проблема, що полягає у дослідженні ролі політичних партій у формуванні та реалізації політики національної безпеки. Актуальність дослідження проблеми обумовлена тим, що політичні партії у демократичному суспільстві мають великий вплив на політичні процеси та на формування державної політики у всіх сферах суспільного буття.

Проведене дослідження дозволило визначити наступне:

Проблема визначення ролі політичних партій у забезпеченні національної безпеки є комплексною, охоплює різні сфери знань, тому може позиціонуватися як міждисциплінарна. Враховуючи специфіку об'єкта та предмета дослідження: їх багатоаспектність та різноплановість, міждисциплінарний характер самої проблеми, адекватна методологія дослідження повинна також мати міждисциплінарний характер, включаючи методологічні елементи політологічних, соціологічних, історичних, юридичних наук. Політичні партії мають можливість реально впливати на забезпечення національної безпеки на всіх стадіях процесу - від вироблення концепцій і стратегій до реалізації та контролю. Сьогодні цей аспект попри свою очевидну актуальність є досить малодослідженим, і саме цією обставиною визначена тема дисертаційного дослідження.

Для реалізації інтересів націй через внутрішню й зовнішню політику потрібен відповідний апарат, що, зазвичай, включає в себе відповідні міністерства й відомства. Хоча формально кожен із цих інститутів відповідає за один напрям зовнішньої або внутрішньої політики, на практиці вони часто доповнюють один одного. Головна їхня функція - реалізовувати політику, у тому числі й політику безпеки, кінцева мета якої полягає, як мінімум, у захисті фундаментальних інтересів і цінностей, як максимум - у безмежному розширенні їхнього обсягу. Оскільки, демократична форма правління на сучасному етапі забезпечується шляхом виборів за участі політичних партій, можна стверджувати, що політичні партії виступають потужним чинником формування інституційної системи політики національної безпеки.

В основі національних інтересів лежать базові інтереси особистості: безпека, добробут, свободи, вільний розвиток тощо. Усуспільнення цих базових інтересів перетворює їх на інтереси групові, суспільні, державні, національні. При цьому інтереси особи певним чином трансформуються (до деякої міри, навіть, деформуються) при переході від рівня особистості до наступних рівнів адаптуючись до вимог узгодженого, організованого інтересу. Надзвичайно важливо встановити оптимальну межу, до якої можуть бути деформованими інтереси особистості в процесі усуспільнення, щоб особисті, групові, суспільні, державні, національні інтереси не увійшли у непереборний конфлікт між собою. У політичному аспекті найбільш ефективним засобом усуспільнення інтересів особи виступають політичні партії. Забезпечення національної безпеки полягає у створенні засобів і механізмів захисту усуспільнених до національного рівня інтересів особистості.

Діяльність політичних партій у формуванні та реалізації політики національної безпеки проходить за такими основними напрямами: захист від зовнішніх загроз; реалізація економічних інтересів України на міжнародній арені; гуманітарна політика; соціальна політика. Здійснюється така діяльність шляхом: а) кристалізації та артикуляції національних інтересів у конкурентному політичному середовищі; б) популяризації свого бачення національних інтересів та шляхів їх захисту серед громадян; в) послідовною реалізацією пропонованої стратегії захисту національних інтересів у владних структурах.

На структуру партійної системи впливає багато чинників: тип виборчої системи, розміри виборчих округів, особливості фінансування партій тощо. На даний момент партійна система України робить тільки перші кроки у подоланні викликів, що існують в сучасній українській політиці. Вдосконалення партійної системи повинне відбуватися через оптимізацію правил і механізмів політичного ринку, оскільки лише за умови інституціоналізації базових механізмів її функціонування може бути можливим становлення політичної системи західного типу в Україні.

Проведений аналіз дозволяє визначити особливості класифікації політичних партій за критеріями їхньої ролі у забезпеченні національної безпеки.

Визначення основних національних інтересів. Тут у більшості політичних партій є багато спільного. Розбіжності починаються на рівні бачення досягнення цих цілей.

Послідовність ідеологічних позицій щодо політичного, економічного, гуманітарного та соціального розвитку, що втілюється в політиці захисту певних секторів національної безпеки. Як правило, це впливає і на ставлення партії до вимог щодо членства.

Здатність партії брати безпосередню участь у владних структурах, їх формуванні та функціонуванні. Головним показником тут виступає успішна участь партії у виборах, яка визначає входження до Верховної Ради України, можливість брати участь у законодавчому процесі, формуванні Уряду України та наповненні своїми представниками владних структур усіх рівнів.

Належність до парламентської більшості чи входження в опозицію. Роль опозиційних парламентських партій у захисті національних інтересів полягає у функціях контролю, конструктивної критики, продукуванні альтернативних пропозицій.

Функціонування впливових і сильних політичних партій демократичного спрямування є чинником поступального розвитку суспільства та держави. При належному законодавчому забезпеченні відбувається структуризація політичних сил, що сприяє незворотності прогресивних змін і стає важливою суспільно-політичною системою управління електоральним потенціалом нації. Формування потужних та впливових національних демократичних політичних партій, створення відповідних умов для підвищення їхньої ролі у процесі формування і реалізації політики забезпечення національної безпеки відповідає національним інтересам України на сучасному етапі державного будівництва.

Передумовою ефективної політики захисту національних інтересів України є удосконалення партійної системи. Важливим кроком, який сприятиме розвитку політичних партій, повинна стати державна фінансова підтримка політичних партій, які перемогли на виборах та пройшли до Верховної Ради України. Головним наслідком державної підтримки політичних партій стане зростання їхньої ролі у політичному житті країни, зменшення їхньої залежності від адміністративно-господарських груп та зниження тінізації партійних фінансів. Пріоритетними кроками державної політики тут повинні стати: