Публічна дипломатія у системі зовнішньої політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК: 32.019.5:327

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.03. - Політична культура та ідеологія

Публічна дипломатія у системі зовнішньої політики

Тищенко-Тишковець Олена Миколаївна

Київ - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики та кафедрі міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Ожеван Микола Андрійович, Національний інститут стратегічних досліджень, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор, Картунов Олексій Васильович, Університет економіки та права «КРОК», завідувач кафедри міжнародної інформації кандидат політичних наук Фесенко Микола Васильович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 27 вересня 2011 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий «26» серпня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Сащук.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Останні десятиріччя характеризуються стрімкими змінами сучасного світу та переформатуванням середовища міжнародних відносин. Йдеться, зокрема, про демократизацію як внутрішньополітичного життя багатьох країн світу, так і міжнародної сфери, конвергенцію глобальної культури та розвиток транснаціональних норм поведінки, зростання значення громадської думки та впливу останньої на формування й функціонування державних політичних інститутів, вироблення внутрішньої та зовнішньої політики тощо. Суттєві зміни міжнародних процесів спричинені і розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, що сприяють створенню нових можливостей для спілкування і викликають поступове розмивання межі між внутрішньою та зовнішньою політикою.

Ці тенденції тісно пов'язані із зміною змісту сили акторів міжнародних відносин. Поруч із військово-політичною та економічною силою («жорсткою») постає сила «м'яка» як здатність актора міжнародних відносин, зокрема, держави, непрямо впливати на поведінку або інтереси інших акторів. Зростає необхідність розвитку не лише військових або економічних потужностей держави, але й просування власної політичної культури, ціннісних орієнтацій, ідеології. Як наслідок, змінюються підходи до реалізації зовнішньої політики держав, коли поруч із традиційною дипломатією запроваджується дипломатія, зорієнтована на ширшу аудиторію населення інших держав, насамперед, публічна дипломатія.

Проблема місця публічної дипломатії у системі зовнішньої політики та ефективного застосування цього інструменту для трансляції власної політичної культури та ідеології є надзвичайно актуальною для України. Значна кількість держав світу, серед них - США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Канада, КНР, Російська Федерація, продовжують пошуки найбільш придатної моделі публічної дипломатії, проходячи шлях від захоплення цим інструментом зовнішньої політики через його критичне переосмислення до прагматичного застосування. «М'яка» сила в цілому і використання публічної дипломатії зокрема дозволяють отримати більший вплив на міжнародній арені, ніж зумовлено виключно військово-політичною та економічною могутністю держави. Побудова ефективної публічної дипломатії суттєво сприятиме реалізації амбітних цілей зовнішньої політики України, у той час, як вагання з її цілеспрямованим розвитком перетворить країну лише на об'єкт ініціатив інших акторів міжнародних відносин.

Ступінь наукової розробки теми. Теоретичну базу дослідження склали, перш за все, наукові праці, що розкривають сутність зміни середовища масових комунікацій та їх впливу на міжнародні відносини й інструментарій зовнішньої політики держав, зміст поняття «м'якої» сили, її форм та інструментів, таких як публічна дипломатія, вивчають співвідношення публічної дипломатії з «жорсткою» силою, ефективність її застосування. Слід виокремити таких дослідників як Е.Джуліон, А.Хофман, Дж.Най-мол., Г.Роунслі, Д.Роткопф, М. Леонард, Н.Сноу, Р.Захарна, Б.Грегорі, Е.Джільбоа, С.Анхольт, Я.Меліссен, П. ван Ханн, Д.Ебшір, К.Едельман, Дж.Мелоун, С.Ріордан, Р.Ермітеж.

Серед вітчизняних науковців слід виокремити значний внесок у дослідження загального політичного впливу інформаційно-комунікаційних технологій на політичну діяльність держави з боку Л. Губерського, М. Рижкова, А.Шинкарука, А.Наджоса, В.Александрука та інших. Дослідженню безпосереднього впливу міжнародної інформаційної політики на зовнішньополітичні комунікації держави, використання методології зв'язків з громадськістю у міжнародних відносинах, культурної та віртуальної дипломатії, брендінгу держав присвячені роботи Є.Макаренко, А.Чічановського, М.Ожевана, Є.Тихомирової, Г.Почепцова, О.Зернецької, О.Шевченко, О.Кучмій, Н.Піпченко та інших.

Разом із тим, проблему публічної дипломатії у системі зовнішньої політики держави не можна вважати науково систематизованою та дослідженою, оскільки вітчизняні наукові роботи стосуються переважно суміжних проблем, не становлять системного дослідження та не розкривають значення й місця публічної дипломатії у системі зовнішньополітичних комунікацій акторів міжнародних відносин. Ця дисертація є одним із перших в Україні системних досліджень проблематики публічної дипломатії, її ефективності для забезпечення зовнішньополітичних цілей держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія, стандарти» (номер державної реєстрації 06БФ045-01).

Мета та завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначення місця та ролі публічної дипломатії у системі зовнішньої політики як форми вираження і засобу трансляції політичної культури та ідеології і вироблення ефективної моделі публічної дипломатії України.

Мета передбачає розв'язання наступних завдань:

· систематизація теоретичних положень і висновків зарубіжної суспільно-політичної науки з питань публічної дипломатії;

· визначення місця та ролі публічної дипломатії у системі зовнішньополітичних комунікацій держави;

· з'ясування принципових відмінностей між публічною дипломатією та зовнішньополітичною пропагандою і брендінгом держав;

· узагальнення результативних підходів і сфер застосування публічної дипломатії як форми вираження і засобу трансляції політичної культури шляхом аналізу публічної дипломатії у системі зовнішньої політики впливових держав з усталеною практикою у цій сфері (на прикладі Сполучених Штатів Америки);

· з'ясування особливостей процесу побудови публічної дипломатії міжнародних спільнот та організацій (на прикладі Європейського Союзу);

· аналіз характерних особливостей розвитку публічної дипломатії у країнах з перехідною політичною культурою (на прикладі КНР та Російської Федерації);

· дослідження поточних практик України у сфері публічної дипломатії, включаючи узагальнення досвіду України у сфері міжнародних культурно-освітніх обмінів;

· розробка рекомендацій щодо перспективної моделі публічної дипломатії України у системі її зовнішньополітичних комунікацій.

Виконання завдань забезпечено шляхом аналізу основних загальнотеоретичних концепцій розвитку публічної дипломатії та дослідження практичного досвіду у сфері публічної дипломатії провідних держав світу та міжнародних організацій з проекцією здобутих висновків на поточну практику України та визначенням перспектив побудови публічної дипломатії нашої держави на підставі зроблених висновків і результатів опитування експертів.

Об'єктом дослідження є зовнішньополітичні комунікації як інструмент міжнародної політики держави.

Предметом дослідження є публічна дипломатія у системі міжнародної політики держави та її зовнішньополітичних комунікацій.

Методологічна основа і методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, було використано системно-синергетичну парадигму аналізу культурно-політичних феноменів, загальнонаукові принципи об'єктивності та пріоритету фактів у поєднанні з низкою загальнонаукових і спеціальних методів. Було використано такі методи як історико-описовий та інтуїтивно-логічний, системний, структурно-функціональний, нормативно-ціннісний метод, що застосовано задля оцінки значення політичних процесів для суспільства, логіко-інтуїтивне моделювання. Для формування моделей публічної дипломатії країн світу використано емпірико-аналітичний метод. Для виявлення спільних і відмінних рис різних форм зовнішньополітичної комунікації, порівняння практики публічної дипломатії різних країн світу застосовано компаративний метод дослідження. В основі розробки рекомендацій для України лежить метод експертного оцінювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертаційна робота є однією з перших в Україні спроб комплексно дослідити й узагальнити теорію і практику публічної дипломатії як складової зовнішньополітичних комунікацій акторів міжнародних відносин та України зокрема. Результати, які отримані у ході дослідження та найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

1. Показано еволюцію зарубіжної наукової думки у вивченні публічної дипломатії й узагальнено підходи до цього поняття; доведено, що публічна дипломатія відображає і транслює політичну культуру й ідеологію держави та є інструментом державної зовнішньополітичної публічної комунікації.

2. Визначено, що публічна дипломатія входить до системи зовнішньополітичних комунікацій держав із різним впливом на міжнародній арені (великих, середніх, малих). Розроблено збірну ідеальну модель публічної дипломатії держави, у межах якої на неї покладається завдання не лише щодо досягнення позитивного сприйняття країни закордонною громадськістю та розбудови діалогу з нею, але й щодо трансляції політичної культури, ціннісних орієнтацій аж до забезпечення зміни політичної культури об'єкта комунікації відповідно до зовнішньополітичних цілей суб'єкта.

3. Проаналізовано підходи, цілі й інструментарії публічної дипломатії та зовнішньополітичної пропаганди і брендінгу держав. Встановлено, що публічна дипломатія є довготривалим ефективним інструментом зовнішньополітичної комунікації завдяки двосторонньому діалогу та встановленню відносин довіри між суб'єктом і об'єктом комунікації, розширеним можливостям для двосторонньої передачі політичної культури акторів міжнародних відносин, що відсутнє як у практиці пропаганди, так і у практиці державного брендінгу.

4. Комплексно досліджено еволюцію публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки. Продемонстровано, що публічна дипломатія Сполучених Штатів спрямована на активне просування політичної культури та домінуючих ідеологій США. Визначено, що факторами неефективності публічної дипломатії США є переважно пропагандистський характер комунікації та неузгодженість ключових повідомлень із справжньою зовнішньою політикою держави. Показано, що публічна дипломатія включена у систему зовнішньої політики держави і у разі її неефективності може заміщатися силовими методами.

5. З'ясовано, що ключовою особливістю публічної дипломатії Європейського Союзу є підвищена складність таких зовнішньополітичних комунікацій з урахуванням нерозвиненої політичної культури ЄС як спільноти та наявності кількох неоднорідних груп цільових аудиторій. Показано, що типовий інструментарій публічної дипломатії держав може ефективно застосовуватися на рівні міжнародних спільнот і навпаки.

6. На основі компаративного аналізу побудови публічної дипломатії Китайської Народної Республіки та Російської Федерації встановлено, що зовнішньополітичні комунікації держав із транзитивною політичною культурою та тоталітарним минулим є фрагментованими, з такими характерними особливостями як відсутність узгодження комунікації між внутрішніми та зовнішніми аудиторіями, контроль за інформаційними потоками, схильність до односторонньої комунікації. Це знижує ефективність публічної дипломатії таких держав в країнах, політична культура яких значно відрізняється від політичної культури КНР і РФ.

7. Комплексно вивчено і представлено практику України у сфері публічної та культурної дипломатії. Показано, що Україна має широкий спектр ініціатив у цій сфері за низької якості виконання. Продемонстровано, що потенціал такого інструменту як міжнародні культурно-освітні обміни не використовується державою в повній мірі. Доведено необхідність розвитку системи публічної дипломатії держави, починаючи з базового рівня.

8. На основі дослідження досвіду у сфері публічної дипломатії інших акторів міжнародних відносин та результатів опитування експертів - українських фахівців у сфері міжнародних відносин - пріоритезовано перелік ініціатив з публічної дипломатії, які рекомендовано для запровадження Україною, та запропоновано перспективну модель публічної дипломатії нашої держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього використання для поглиблення подальших наукових досліджень у сфері зовнішньополітичної комунікації, публічної дипломатії, а також у процесі здійснення державної політики у цій сфері. Результати дослідження можуть бути використанні у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, зокрема, Департаментом міжнародної інформації та дипломатичними представництвами за кордоном, а також іншими державними установами, які долучаються до здійснення зовнішньополітичних комунікацій, зокрема, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерством культури України. Матеріали, висновки та рекомендації можуть бути використані при розробці і читанні навчальних нормативних та спеціальних курсів, зокрема, у курсах «Міжнародна інформація», «Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах», «Інформаційне суспільство», «Зв'язки з громадськістю у міжнародних відносинах» для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було апробовано на міжнародних науково-практичних конференціях та «круглих столах», а саме: П'ятій міжнародній конференції «Інтернет-освіта-наука - 2006» (10-14 жовтня 2006 року, м. Вінниця), міжнародній науковій конференції «ЮНЕСКО - культурне та медійне різноманіття - Україна» (26-27 жовтня 2010 року, м. Київ), Міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (7 грудня 2006 року, м.Київ), Всеукраїнській конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (18 жовтня 2007 року, м. Київ), Всеукраїнській конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (23 жовтня 2008 року, м. Київ), круглому столі Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ (НІПМБ) на тему «Електронне урядування в системі національної безпеки України» (18 листопада 2008 року, м. Київ), Сьомій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку», секція: Міжнародні відносини (26 березня 2009 року, м. Київ), Конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» до 175-річчя Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 65-річчя Інституту міжнародних відносин (22 жовтня 2009 року, м. Київ), Всеукраїнській конференції молодих вчених «Новітні тенденції в зовнішній політиці великих держав» (2 грудня 2009 року, м. Київ), Міжнародному круглому столі «Досвід України та Туреччини в подоланні глобальної кризи (політичний, економічний, соціальний та безпековий аспекти» (30 січня 2010 року, м. Київ). Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації обговорювалися на наукових семінарах, спільному засіданні кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики та кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 8 наукових статтях, матеріалах і тезах наукових конференцій, з них 7 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Структурно дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 239 сторінок, в тому числі основний текст - 194 сторінок, список використаних джерел складається з 290 найменувань і займає 30 сторінок, один додаток займає 15 сторінок.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і сучасний стан дослідження, вказано мету і завдання роботи, сформульовано предмет і об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, висвітлено апробацію і подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі - «Публічна дипломатія у системі зовнішньої політики та зовнішньополітичних комунікацій» - представлено динаміку наукових досліджень з проблем впливу інформаційно-комунікаційних технологій на запровадження «жорсткої» та «м'якої» сили держави та розвиток зовнішньополітичних комунікацій, подано критичний аналіз еволюції теоретичних підходів до природи публічної дипломатії як форми «м'якої сили». У дослідженні використовується термін «публічна дипломатія», зафіксований у стратегічних та урядових документах держав і міжнародних організацій як роботи, спрямованої на інформування про державу осіб та організацій за кордоном, досягнення розуміння позицій і розвиток стосунків з ними задля збільшення на них власного впливу.

Теоретичну базу дисертаційної роботи склали наукові праці та аналітичні дослідження зарубіжних фахівців у сфері політології, міжнародних відносин та зв'язків з громадськістю, розроблені в рамках діяльності державних, зокрема, дипломатичних, та наукових інституцій країн Північної Америки та Європи, а також міжнародних організацій, зокрема, Офісу із закордонних справ та взаємодії з Британським Співтовариством Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Державного департаменту США, Генерального директорату з питань комунікацій Європейської комісії, Центру публічної дипломатії Анненберзької школи Університету Південної Каліфорнії (США), Університету Лідса (Велика Британія), Інституту міжнародних відносин м. Клінгендаел (Королівство Нідерландів). Аналіз наукової думки зарубіжних фахівців дозволив прослідкувати еволюцію становлення публічної дипломатії у системі зовнішньополітичної публічної комунікації, зміну її змісту, моделей та розвиток складових елементів, провести компаративний аналіз публічної дипломатії та пропаганди і брендінгу держав у системі зовнішньої політики держав світу.

Наукова думка щодо публічної дипломатії пройшла кілька етапів розвитку, про що йдеться у підрозділі 1.1. «Еволюція зовнішньополітичних комунікацій та виникнення публічної дипломатії як форми „м'якої сили”». З часу виникнення терміну «публічна дипломатія» до завершення «холодної» війни науковці досліджували різні передумови, виміри й інструменти публічної дипломатії як інструменту трансляції політичної культури та ідеології держави. Від завершення «холодної» війни до терористичних актів у США 11 вересня 2001 року дослідники вивчали зміну природи сили держави на міжнародній арені та доцільність розвитку публічної дипломатії як такої. Після терористичних актів відбулася переоцінка значення публічної дипломатії, її змісту та складових, що призвело до розробки теорії так званої «нової» публічної дипломатії, яка, окрім трансляції політичної культури суб'єктів зовнішньополітичних комунікацій, мала би, на думку науковців, виконувати функції зворотнього зв'язку щодо культури та ідеології країни-об'єкта, що, однак, на практиці залишається проблематичним.

Осмислення теоретичних досліджень та аналітичних матеріалів щодо досвіду публічної дипломатії великих світових держав дозволяє стверджувати у підрозділі 1.2. «Публічна дипломатія держави у системі її зовнішньої політики та зовнішньополітичних комунікацій», що місце публічної дипломатії у системі зовнішньополітичних комунікацій не є сталим і залежить як від цілей зовнішньої політики, так і від міжнародного середовища, історичної спадщини акторів (зокрема, ступеня розвитку пропаганди, загальної культури суспільства), рівня «жорсткої» сили країн тощо. Відповідним чином варіюється й інструментарій публічної дипломатії, який типово включає в себе інструменти різних стратегічних рівнів (рівнів управління новинами, стратегічних комунікацій та співпраці). Засновуючись на аналізі практики малих і середніх держав показано, що публічна дипломатія є доступним інструментом зовнішньої політики для держави будь-якого рівня.

Проаналізований масив інформації також уможливлює висновок про суттєві відмінності в природі й ефективності публічної дипломатії та пропаганди і державного брендінгу з огляду на їхнє різне змістовне наповнення та різний механізм реалізації, як показано у підрозділі 1.3. «Порівняльний аналіз публічної дипломатії та зовнішньополітичної пропаганди і державного брендінгу». Принциповим є висновок про наявність у сучасній світовій політичній культурі одночасно усіх вказаних форм - пропаганди, брендінгу, публічної дипломатії, що може проявлятися навіть у зовнішньополітичній комунікації однієї держави в залежності від заявлених цілей комунікації. публічний дипломатія політика брендінг

У другому розділі - «Публічна дипломатія у системі зовнішньої політики провідних акторів міжнародних відносин» - досліджено практику публічної дипломатії США як провідної держави світу й одного з перших активних суб'єктів цієї форми зовнішньополітичних комунікацій, засади й зміст публічної дипломатії Європейського Союзу, а також трансформацію зовнішньополітичної комунікації країн з транзитивною політичною культурою, таких як КНР і Російська Федерація, від пропаганди до публічної дипломатії. Публічна дипломатія як форма відображення політичної культури просуває цінності окремої держави чи організації на відповідні цільові аудиторії, забезпечує поглиблене розуміння політичної культури об'єкта публічної дипломатії та навіть дозволяє впливати на зміну його політичної культури. Разом із тим, загальна логіка функціонування публічної дипломатії різних акторів міжнародних відносин є спільною і полягає у впливові на громадськість інших країн шляхом досягнення розуміння національної політичної культури, ціннісних орієнтирів, зразків поведінки, в агресивній формі - насаджування власних цінностей, а у довготерміновій перспективі - шляхом можливого впливу на політичну соціалізацію населення країни-об'єкта.

У підрозділі 2.1. «Комплексний підхід держави до публічної дипломатії (на прикладі Сполучених Штатів Америки)» доведено, що публічна дипломатія цієї держави використовує повний спектр доступних інструментів і становить невід'ємну частину її величезної «м'якої» сили. Публічна дипломатія США часто використовується з метою легітимізації невиправданого застосування воєнної сили і навпаки - якщо використання публічної дипломатії не приносить бажаних цілей, Сполучені Штати можуть вдаватися до силових методів. Реалізовуючись не лише урядовими інституціями, але й бізнесом і неприбутковими організаціями, ця форма зовнішньополітичних комунікацій є частиною політичної культури країни і сприяє домінуванню політичної культури та ідеології США у світі, поширенню, а часто і нав'язуванню цінностей лібералізму й демократії, при чому, демократична риторика США часто суперечить їхній дійсній практиці на міжнародній арені.

У підрозділі 2.2. «Інституційний підхід до публічної дипломатії (на прикладі Європейського Союзу)» показано, що публічна дипломатія Європейського Союзу експлуатує переваги ЄС як «нормативної сили». Оскільки Європейський Союз є наддержавною спільнотою, політична культура якої ще формується, однак загалом заснована на базових цінностях західної культури, то і публічна дипломатія Союзу є відображенням таких цінностей як лібералізм, демократія та повага до людини як найвищої цінності, хоча часом їй притаманні подвійні стандарти. Публічна дипломатія ЄС спрямована на просування політичної культури спільноти як на зовнішню, так і на внутрішню аудиторію (населення країн-членів), фасилітування розвитку власної політичної культури, відмінної від культури своїх країн-членів.

Держави з перехідною і фрагментованою політичною культурою, такі як Китайська Народна Республіка й Російська Федерація, зберігаючи активний характер зовнішньої політики, намагаються використовувати увесь наявний спектр сучасних інструментів задля забезпечення власних зовнішньополітичних інтересів, що розкривається у підрозділі 2.3. «Характерні особливості публічної дипломатії у країнах з перехідною політичною культурою (на прикладі КНР та Російської Федерації)». Історична інтегрованість пропагандистських методів в інструментарій трансляції політичної культури цих держав заважає безперешкодному розвитку ефективної публічної дипломатії, впливаючи на бажання зміцнювати одностороннє інформування з певним дисбалансом фактів. Зовнішньополітична комунікація таких держав частіше за все реалізовується у формі керованого діалогу, що узгоджується із загальними принципами їхньої політичної культури. Разом із тим, спроби реструктуризації Росією та Китаєм своїх комунікацій від пропаганди до певних форм публічної дипломатії свідчать про зростаючу вагу та ефективність останнього інструменту у світовій політиці.

У третьому розділі - «Публічна дипломатія України у системі зовнішньополітичних комунікацій держави» - здійснено критичний аналіз програмних документів урядових інституцій та сучасної практики України у сфері зовнішньополітичних комунікацій з населенням інших країн, наведено порівняння ініціатив із найкращими світовими практиками та розроблено рекомендації щодо вдосконалення практики публічної дипломатії держави. З'ясовано, що для України зростає необхідність інтеграції публічної дипломатії в інструментарій просування її політичної культури. Встановлено, що умовою ефективності публічної дипломатії є її узгодженість із стратегіями внутрішньої та зовнішньої політики, а для певних цільових аудиторій - і часткова відповідність загальної політичної культури України активно поширюваним західним цінностям лібералізму й демократії, хоча транзитивний характер політичної культури все ж має певний вплив на ефективність публічної дипломатії.

У підрозділі 3.1. «Формування системи публічної дипломатії України» продемонстровано, що незважаючи на відсутність згадування доктрини публічної дипломатії в урядових документах держави, практика зовнішньополітичних публічних комунікацій свідчить як про наявність історичної спадщини щодо застосування «м'якої» сили, так і про функціонування певних інструментів, які на сучасному етапі входять до арсеналу публічної дипломатії. Хоча Україна має досвід існування у складі тоталітарної держави, культура зовнішньополітичних комунікацій держави характеризується прагненням до об'єктивності та діалогу, що, однак, часто призводить до недостатньої активності та переконливості комунікацій. Разом із тим, увага до публічної дипломатії з боку держави є недостатньою. Безпосередній інструментарій у цій сфері є застарілим, з акцентом на широту охоплення інструментів при відсутності належної якості комунікацій.

Спираючись на дослідження різних аспектів публічної дипломатії України у підрозділі 3.2. «Культурно-освітня дипломатія України як форма її публічної дипломатії» зроблено висновок про ефективність використання двох її складових (культурної дипломатії та міжнародного університетського співробітництва) задля просування «м'якої» сили країни. У дослідженні продемонстровано зв'язок між поточною практикою культурної дипломатії України та її зовнішньополітичними інтересами, що відповідає загальним принципам результативного функціонування публічної дипломатії. Показано переважаючий ретроспективний підхід до культурної дипломатії, що запроваджується країною, та перехід лідерства у цій сфері до недержавних інституцій. Встановлено, що аналогічні тенденції спостерігаються й в освітній дипломатії України, яка, однак, не підтримує зовнішньополітичні інтереси держави і розвивається скоріше хаотично, ніж плановано.

На основі дослідження зроблено висновок про необхідність термінового втручання уряду в процеси функціонування «м'якої» сили держави, аби проактивно скоординувати її публічну дипломатію з пріоритетами зовнішньої політики. Аналіз практик інших суб'єктів публічної дипломатії та результати експертного опитування українських фахівців у сфері міжнародних відносин, які викладені у підрозділі 3.3. «Перспективна модель публічної дипломатії України», показали необхідність системної та послідовної побудови усіх рівнів публічної дипломатії. Опрацювання результатів експертного опитування дозволило пріоритезувати широкий перелік комунікативних ініціатив, розробити перспективну модель публічної дипломатії України та покроковий план дій, що дозволить Міністерству закордонних справ як рекомендованій координуючій установі у сфері публічної дипломатії почати послідовно будувати практику України у сфері публічної дипломатії як частину зовнішньої політики нашої держави.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми публічної дипломатії як відображення політичної культури держави, що виявляться у комплексному дослідженні зовнішньополітичних комунікацій держави у контексті переформатування середовища міжнародних відносин. Застосування політологічних методів аналізу дало можливість розглянути публічну дипломатію держави у системі зовнішньої політики як відображення її політичної культури та засобу трансляції політичної культури й ідеології населенню інших країн.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Зміна природи сили держави, зростання значення «м'якої» сили як мультиплікатора сили на міжнародній арені, зростання впливу громадської думки на прийняття внутрішньо- та зовнішньополітичних рішень призвели до зміни природи дипломатії. Ці чинники відкрили можливості для використання спеціального інструментарію впливу на громадськість інших держав заради забезпечення зовнішньополітичних інтересів держави.

На політичних теоріях «м'якої» сили, дослідженнях медіа-дипломатії, культурної дипломатії, організації інформаційних та спеціальних психологічних операцій і засновані теорії публічної дипломатії як форми відображення й інструменту трансляції політичної культури та ідеології держави, здійснення її цілеспрямованого впливу на громадськість інших країн заради досягнення власних цілей. Публічна дипломатія розглядається як невід'ємна складова зовнішньої політики держави та її зовнішньополітичних комунікацій.

2. У практиці акторів міжнародних відносин публічна дипломатія, зазвичай, безпосередньо пов'язується із пріоритетами зовнішньої політики держави. Основними цілями публічної дипломатії держав є досягнення кращого розуміння громадськістю інших країн власної політичної культури, цінностей, залучення закордонних аудиторій до діалогу та здійснення на них впливу. Досягаються такі цілі через використання комплексу інструментів на рівнях управління новинами, здійснення стратегічної комунікації та побудови довготривалої співпраці.

Публічна дипломатія є інструментом зовнішньополітичної комунікації різних акторів міжнародних відносин - наддержавних і державних, у тому числі, великих, середніх та малих держав. Останні використовують публічну дипломатію більше з метою легітимізації своїх національних інтересів у сприйнятті світової громадськості, зосереджуючись лише на певних інструментах, переважно, у сфері розвитку співпраці.

3.Як одна із форм «м'якої» сили та інструментів зовнішньополітичної комунікації, публічна дипломатія має спільні аспекти із зовнішньополітичною пропагандою та державним брендінгом, які активно використовуються державами і зараз. Якщо на перших етапах свого розвитку публічна дипломатія мала спільні цілі з пропагандою (поширення інформації), то на сучасному етапі розвитку суспільства потенціал публічної дипломатії є вищим, оскільки її інструментарій дозволяє будувати стосунки довіри і взаєморозуміння за наявності політичної волі. Взаємно доповнюючи одна одну, державний брендінг і публічна дипломатія є окремими формами зовнішньополітичних комунікацій, що відрізняються за параметрами часових обмежень (публічна дипломатія є довготривалою ініціативою), кількості безпосередньо залучених суб'єктів та змісту комунікацій (публічна дипломатія присвячена більше політичним й культурним питанням, брендінг - економічним).

4. Ефективність публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки для трансляції її політичної культури залишається суперечливою. З одного боку, успіхи США зумовлюються великою увагою урядових і наукових кіл до цього інструменту, значним ресурсним забезпеченням і постійним пошуком шляхів удосконалення практики у цій сфері. З іншого боку, зовнішньополітичні комунікації США часто носили односторонній характер та суперечили практиці цієї держави на міжнародній арені.

Практика публічної дипломатії Сполучених Штатів спирається на значний резерв «м'якої» сили країни, сформульовану на державному рівні місію з просування цінностей демократії та свободи на міжнародній арені. У довготерміновій перспективі публічна дипломатія США спрямована на трансформацію політичної культури країн-об'єктів, часто без забезпечення належного зворотнього зв'язку та діалогу. Інструментарій охоплює всі доступні напрями, бере до уваги вимоги сучасного інформаційно-комунікативного середовища та спирається на координацію зусиль урядових акторів й активну взаємодію з неурядовими організаціями.

5. Аналіз публічної дипломатії Європейського Союзу показує, що загальні принципи функціонування цієї форми зовнішньополітичної комунікації релевантні як для держав, так і для наддержавних організацій. Європейський Союз використовує повний спектр ініціатив у сфері публічної дипломатії з акцентом на діалог та співпрацю, що є одним із чинників успішних комунікацій ЄС. Публічна дипломатія ЄС узгоджена із політикою Союзу по відношенню до країн-членів, кандидатів на членство, країн-сусідів та всіх інших країн. Необхідність взаємодії з цими аудиторіями зумовлює внутрішній та зовнішній виміри публічної дипломатії Союзу, що можна вважати характерною особливістю політичних комунікацій наддержавних організацій.

Серед передумов для позитивного розвитку політичних комунікацій Європейського Союзу необхідно виділити значну «м'яку» силу самої організації, а також значний ресурс «м'якої» сили й досвіду публічної дипломатії країн-членів. Водночас, природа ЄС як об'єднання держав зумовлює обмеження щодо ефективності його публічної політики, зокрема, конкуренцію між комунікаціями, спрямованими на треті країни, з боку ЄС та його країн-членів. Подолання цих обмежень можливе за рахунок вирішення проблемних питань щодо повноважень Союзу у сфері зовнішньої політики, збільшення ідентичності Союзу для населення третіх країн та розвитку політичної культури ЄС як єдиної спільноти.

6. Порівняльний аналіз моделей публічної дипломатії таких країн з тоталітарним минулим і перехідними типами політичної культури як КНР і Російська Федерація показав фокус на «жорстку» силу у реалізації зовнішньої політики цих держав і збереження переважно одностороннього характеру їхніх зовнішньополітичних комунікацій. Ці країни активно і системно розвивають основні інструменти публічної дипломатії, виділяючи значне фінансування на цей напрям. Серед спільних недоліків моделей публічної дипломатії КНР і РФ необхідно виділити різний зміст і якість комунікацій з власним населенням і зовнішніми аудиторіями, державну координацію інформаційних потоків, спрямованих на зовнішню аудиторію.

Оскільки політичні цінності цих держав не завжди відповідають цінностям демократії, лібералізму та захисту прав людини, це заважає результативній взаємодії із західними державами. Водночас, публічна дипломатія, спрямована на держави, які в цілому розділяють політичні цінності та культуру КНР і РФ, є набагато ефективнішою і підтримує досягнення політичних інтересів у певних регіонах.

Варто виділити такі характерні особливості публічної дипломатії Російської Федерації, як спрямованість на підтримку поширення ідеології суверенної демократії на сусідні країни, передусім, країни СНД, які і так знаходяться під впливом «м'якої» сили цієї держави, а також певна підміна змісту західних цінностей задля їх використання у своїй зовнішній політиці.

7. Виклики для запровадження національних інтересів України на міжнародній арені зумовлюють необхідність розвитку зовнішньополітичних комунікацій держави відповідно до вимог сучасності. Набір ініціатив у сфері зовнішньополітичних комунікацій, що запроваджується Україною, за широтою напрямів майже наближений до найкращих світових практик у цій сфері, однак, значно поступається їм за масштабом і якістю реалізації. До передумов ефективності публічної дипломатії України варто віднести близькість цінностей держави до західних цінностей, хоча фрагментованість політичної культури України є негативним фактором, значний потенціал «м'якої» сили завдяки розвиненій культурі, активну діяльність у напрямку збереження міжнародної безпеки, відсутність неузгодженості між повідомленнями для внутрішньої та зовнішньої аудиторій, географічну пріоритезацію зусиль у сфері комунікацій відповідно до завдань зовнішньої політики України, залучення до ініціатив неурядових організацій.

Аналіз практики України у сфері культурної дипломатії показав, що це - одна з найефективніших складових зовнішньополітичної комунікації держави, хоча змістовне наповнення ініціатив відстає від загальних світових тенденцій, що може вплинути на зниження ефективності цього напрямку у найближчий час. Дослідження досвіду України у сфері освітніх обмінів продемонструвало, що держава майже не використовує потенціал цього інструментарію для публічної дипломатії, закладений у достатньо великому контингенті іноземних студентів, які навчаються у нашій державі.

8. Аналіз практики публічної дипломатії провідних акторів міжнародних відносин та результатів опитування експертів засвідчив необхідність розвитку публічної дипломатії України, починаючи з базового рівня, показав доцільність системної і послідовної побудови усіх рівнів публічної дипломатії, а також дозволив пріоритезувати широкий перелік ініціатив. Найбільш нагальним визнано якісний розвиток інформаційного рівня (рівня забезпечення «голосу» України на міжнародній арені). Наступним етапом має стати збільшення знання про нашу державу світовою громадськістю з подальшим проактивним просуванням потрібних Україні тем і повідомлень. Останнім у цій послідовності визначено рівень розвитку стосунків з цільовими аудиторіями. Проведений аналіз дозволив розробити перспективну модель публічної дипломатії України.

Дослідження теоретичних напрацювань і практики акторів міжнародних відносин у сфері публічної дипломатії дозволили розробити рекомендації для України щодо покращення її зовнішньополітичних комунікацій та просування політичної культури, а саме: а) необхідно застосовувати інструментарій публічної дипломатії для просування інформації про країну, досягнення розуміння її політичної культури серед громадськості інших країн, що підтримає запровадження цілей зовнішньої політики нашої держави та виступить мультиплікатором її сили на міжнародній арені; б) публічна дипломатія держави має спиратися на загальний потенціал «м'якої» сили країни, узгоджуватися із середньо- та довгостроковими зовнішньополітичними пріоритетами і відповідати світовим цінностям, зокрема, необхідно звернути увагу на такий тематичний напрям, як діяльність у сфері міжнародної безпеки; в) для ефективних зовнішньополітичних комунікацій необхідно розробити державну стратегію публічної дипломатії, підтримавши подальше узгодження зовнішньополітичної комунікації із внутрішньою, забезпечити координацію зусиль різних суб'єктів з боку держави та співпрацю з неурядовими інституціями; г) з огляду на обмеженість людських і фінансових ресурсів зусилля необхідно обмежити на вузькому колі найбільш доступних і ефективних ініціатив, таких як просування коректної інформації про державу шляхом співпраці із засобами масової інформації, у тому числі, закордонними, та розвитку веб-сторінок про Україну; організація в Україні заходів міжнародного масштабу для збільшення знання держави населенням інших країн; організація тематичних комунікативних кампаній, спрямованих на просування ключових повідомлень; просування української культури; сприяння культурним і освітнім обмінам задля побудови діалогу із населенням інших держав.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Тищенко-Тишковець О. М. Роль публічної дипломатії у запобіганні міждержавним конфліктам / О. М. Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.64, ч.І. - К. : вид-во ІМВ. - 2006. - С.240-242.

2. Тищенко-Тишковець О.М. Публічна дипломатія держави як засіб досягнення зовнішньополітичних інтересів / О. М. Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.69, ч.ІІ. - К.: вид-во ІМВ. - 2007. - С.229-231.

3. Тищенко-Тишковець О.М. Публічна дипломатія як форма «м'якої» сили у міжнародних відносинах: визначення, цілі, моделі / О. М. Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип. 78, ч. ІІ. - К. : вид-во ІМВ. - 2008. - с.141-146.

4. Тищенко-Тишковець О.М. Брендінг країн як чинник «м'якої» сили держав / О. М. Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип. 79, ч. ІІ. - К. : вид-во ІМВ. - 2008. - с.132-135.

5. Тищенко-Тишковець О.М. Збалансованість ініціатив Великої Британії у сфері публічної дипломатії як відгук на вимоги глобалізації / О.М.Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип. 85, ч. ІІ. - К. : вид-во ІМВ. - 2009. - с.130-135.

6. Тищенко-Тишковець О.М. Трансформація публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки: від легітимізації «жорсткої сили» до побудови діалогу зі світом / О. М. Тищенко-Тишковець // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право: Зб. наук. праць. - К. : ІВЦ «Політехніка». -2009. - №4 - с.28-32.

7. Тищенко-Тишковець О.М. Практичні й теоретичні передумови виникнення публічної дипломатії як форми «м'якої сили» у системі зовнішньої політики держави / О. М. Тищенко-Тишковець // Актуальні проблеми міжнародних відносин - Вип.94, ч. І - К. : вид-во ІМВ, 2010. - С.107-113.

Тези доповідей на конференціях:

8. Тищенко-Тишковець О.М. Публічна дипломатія Європейського Союзу як інструмент підтримки легітимності співтовариства у сприйнятті світової громадськості / О. М. Тищенко-Тишковець // Новітні тенденції в зовнішній політики великих держав: Матеріали всеукраїнської наукової конференції молодих вчених (ІСЕМВ, 2 грудня 2009 р.) - К. : ІСЕМВ НАН України. - 2009. - с. 77-79.

Анотація

Тищенко-Тишковець О.М. Публічна дипломатія у системі зовнішньої політики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертаційну роботу присвячено політологічному аналізу місця та ролі публічної дипломатії у системі зовнішньої політики держави та її зовнішньополітичної публічної комунікації, узагальненню результативних підходів у цій сфері. У дисертації доведено необхідність включення інструментарію публічної дипломатії до системи її зовнішньополітичних комунікацій задля забезпечення ефективної трансляції політичної культури на цільові аудиторії, отримання зворотнього зв'язку та навіть впливу на політичну культуру інших країн. Показано зв'язок ефективної публічної дипломатії із пріоритетами зовнішньої політики держави.

У роботі визначено сфери застосування та складові елементи публічної дипломатії акторів міжнародних відносин на основі аналізу досягнень країн з усталеною практикою в цій сфері (на прикладі США), наддержавних організацій (на прикладі ЄС) та країн з перехідними фрагментованими політичними культурами (на прикладі КНР і РФ). Досліджено поточні практики публічної дипломатії України та розроблено рекомендації щодо вдосконалення інструментів зовнішньополітичних комунікацій України засобами публічної дипломатії.

Ключові слова: політична культура, політична ідеологія, зовнішня політика, зовнішньополітична комунікація, публічна дипломатія, «м'яка» сила, культурна дипломатія, управління новинами, стратегічні комунікації, культурно-освітні обміни.

Аннотация

Тищенко-Тишковец Е.Н. Публичная дипломатия в системе внешней политики. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 - политическая культура и идеология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертационная работа посвящена политологическому анализу места и роли публичной дипломатии в системе внешней политики государства и её внешнеполитической публичной коммуникации, обобщению результативных подходов в этой сфере. В диссертации доказана необходимость включения инструментария публичной дипломатии государства в систему её внешнеполитических государства на целевую аудиторию, обеспечение обратной связи и даже влияние на политическую культуру других государств. Показана связь эффективной публичной дипломатии с приоритетами внешней политики государства. На основе сравнительного анализа продемонстрированы ключевые отличия публичной дипломатии от других форм внешнеполитической коммуникации.

В работе определены сферы применения и составляющие элементы публичной дипломатии субъектов международных отношений на основе анализа достижений стран с развитой практикой в этой сфере (на примере США), надгосударственных организаций (на примере ЕС) и стран с переходной фрагментированной политической культурой (на примере КНР и Российской Федерации). Исследованы текущие практики Украины в сфере публичной дипломатии, включая культурно-образовательные инициативы, и разработаны рекомендации по усовершенствованию инструментов внешнеполитических коммуникаций Украины средствами публичной дипломатии.

Эффективность публичной дипломатии Соединённых Штатов Америки для трансляции её политической культуры обусловлена значительным вниманием государственных и научных кругов к этому инструменту внешнеполитической коммуникации, большим ресурсным обеспечением и постоянным поиском путей совершенствования практики в этой сфере. США сформулировали концепцию «разумной» силы, которая предусматривает интеграцию разных форм силы и применения публичной дипломатии с целью построения диалога, партнёрства с другими субъектами международных отношений. Инструментарий публичной дипломатии США охватывает все доступные направления, принимает во внимание требования современной коммуникативной среды и опирается на координацию усилий правительственных организации и активное взаимодействие с неправительственными субъектами.

Анализ публичной дипломатии Европейского Союза показывает, что общие принципы функционирования этой формы внешнеполитической коммуникации релевантны как для государства, так и для надгосударственных объединений.

Сравнительный анализ моделей публичной дипломатии таких стран как КНР и Российская Федерация показал фокус на «жёсткую» силу в реализации внешней политики этих государств и сохранение пропагандистских особенностей их внешнеполитических коммуникаций. Эффективность публичной дипломатии этих стран является ограниченной, что объясняется привлекательностью политической культуры таких стран среди одних целевых аудиторий и низкой привлекательностью - среди других.

К предпосылкам эффективной публичной дипломатии Украины стоит отнести: близость ценностей государства западным ценностям, хотя фактор фрагментированности политической культуры играет негативную роль, значительный потенциал «мягкой» силы благодаря развитой культуре общества, активную деятельность в сфере сохранения международной безопасности, отсутствие несогласованности между сообщениями для внутренней и внешней аудиторий, географическую приоритезацию усилий в сфере коммуникаций согласно задачам внешней политики Украины и привлечение к таким инициативам неправительственных организаций. Набор инициатив в сфере внешнеполитических коммуникаций, реализуемый Украиной на данном этапе, приближен к лучшим международным практикам по своему диапазону, но значительно уступает им по масштабам и качеству внедрения. С целью повышения эффективности необходимо прекратить практику активного продвижения негативных сообщений о стране, активнее использовать новые инструменты коммуникаций, в частности, инструментарий виртуальной дипломатии, Интернета 2.0, обеспечить координацию усилий государства с негосударственными институциями.

Анализ практики Украины в сфере культурной и образовательной дипломатии показал, что у государства есть значительный потенциал для более активного использования такого инструментария.

Ключевые слова: политическая культура, политическая идеология, внешняя политика, внешнеполитическая коммуникация, публичная дипломатия, «мягкая» сила, культурная дипломатия, управление новостями, стратегические коммуникации, культурно-образовательные обмены.

Annotation

Tyshchenko-Tyshkovets O.М. Public diplomacy in the external policy system. - The manuscript.

The thesis for gaining the scientific degree of Political Science Ph. D. by a specialty 23.00.03 - political culture and ideology. The National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2011.

The thesis is devoted to the political analysis of the place and role of the public diplomacy in the system of the state's external policy and its foreign political communications, to the summarizing of the effective practices in this area. The thesis proves that the tools of public diplomacy must be included into the toolkit of state's foreign political communications to promote state's political culture to the key audiences, to ensure the feedback and even to influence the political culture of other states. The dependence of the effective public policy from the state's foreign affairs priorities is shown in the research.