Політико-інституційні механізми формування спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК: 327.5/7 061.1

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПОЛІТИКО-ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТА БЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Рябоштан Євген Вікторович

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України).

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Мороз Юрій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент Прокопенко Леонід Львович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри права та європейської інтеграції

кандидат політичних наук, доцент Феденко Олександр Володимирович, Академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, доцент кафедри розвідки

Захист відбудеться «4» липня 2011 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19, ауд. 25.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 3 червня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 35.051.11, доктор історичних наук, професор Н.В. Антонюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Унікальність Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) зумовлюється природою sui-generis європейського інтеграційного об'єднання. Досягнувши вагомих результатів у площині економічної інтеграції, Європейський Союз розпочав наприкінці ХХ ст. активний процес формування інституційних механізмів спільної політичної діяльності країн-членів.

Зниження рівня військово-політичної залежності європейських країн від США, а також поява нових загроз європейській безпеці змусили Євросоюз започаткувати розробку власних підходів до формування зовнішньої політики. Утвердження ЄС як суб'єкта міжнародних відносин - головна мета комплексу заходів, які здійснюються в рамках СЗПБ. Її реалізація не має прецедентів в історії, адже досі не вдавалося об'єднати зовнішні політики окремих держав у єдиний зовнішньополітичний процес.

На сучасному етапі СЗБП є складним інституціоналізованим механізмом, який розвивається в процесі вироблення державами-членами спільних позицій шляхом удосконалення узгоджувальних принципів та процедур. З набуттям чинності 1 грудня 2009 р. Договору про Реформи, СЗБП отримала нові наднаціональні інститути, які вивели її на якісно новий рівень інституційної системи, здатної оперативніше приймати зовнішньополітичні рішення самостійного характеру.

Комплексність еволюції інтеграційного поступу, важливість його результатів для науки міжнародних відносин, а також чітке усвідомлення світовою спільнотою ролі та місця СЗБП у процесі глобального цивілізаційного розвитку зумовлюють актуальність представленого дослідження.

У сучасній вітчизняній політичній науці політико-інституційні механізми формування Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС окремо не розглядалися. Однією з причин цього є перманентний розвиток процесів формування СЗБП, що супроводжується змінами нормативно-правової бази. Динамічність титульної проблеми вимагає постійної актуалізації й поглиблення аналізу, що ускладнює дослідження цього феномена. Водночас, його комплексне вивчення має велике теоретичне й практичне значення, оскільки забезпечує розуміння й наукове обґрунтування процесів формування політико-інституційних механізмів СЗБП, з одного боку, й може розглядатися як наукова основа для розвитку вітчизняної системи взаємодії з ЄС у сфері СЗБП у майбутньому, з іншого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою проблематикою над якою працює кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету ім. Івана Франка в рамках держбюджетної теми «Україна в новій архітектурі європейської безпеки».

Джерельна база та ступінь дослідженості проблеми. Дослідження європейської зовнішньої політки західною політичною думкою розпочалося в середині 1960-х років, одразу після успішного оформлення митного союзу. Значна кількість праць була присвячена європейській політичній ідентичності та її безпековому виміру, що стало провісником започаткування європейської політичної співпраці.

У сучасній науковій думці розглядаються лише окремі аспекти СЗБП, зокрема, питання взаємодії ЄС з НАТО. Активно досліджується тема розширення Європейського Союзу. Багато праць вітчизняних вчених присвячено розгляду двосторонньої співпраці Євросоюзу з Україною. Зауважимо, що вивчення процесів формування Спільної зовнішньої політики ЄС доцільно розглядати як важливе з огляду на потребу уточнення контексту взаємовідносин ЄС та України в політичній та безпековій сферах.

У світлі завершення чергового етапу трансформації СЗБП, пов'язаного із запровадженням Лісабонської угоди, кількість та якість наукових праць, присвячених проблематиці спільної зовнішньої політики ЄС, тільки зростатиме.

Джерельну базу дослідження можна поділити на декілька груп:

нормативно-правова база, яка складається з договорів, постанов, директив, рішень, рекомендацій та висновків найбільших інститутів Європейського Союзу (Європейська Рада, Рада ЄС, Парламент та Єврокомісія). Більшість документів Європейського Союзу щодо питань спільної зовнішньої політики, міститься у «Доповідях Шайо», виданих інститутом дослідження проблем безпеки у Парижі;

ґрунтовні дослідження О. Їжака, М. Мальського, М. Мацяха, П. Циганкова з теоретичних аспектів міжнародних відносин;

низка досліджень процесу європейської інтеграції з яким нерозривно пов'язане формування СЗБП, М. Баймуратова, В. Барановського Ю. Борка, І. Бусигіної, О. Делінського, В. Копійки, Є. Макаренко, О. Палія та ін.;

розробка питань Європейської політичної співпраці як прототипу сучасної СЗБП С. Біскопа, Х. Булла, У. Уоллеса, К. Хілла;

дослідження проблем євроатлантичної інтеграції - багатоаспектного процесу налагодження взаємодії між державами Європи і Північної Америки 3. Бжезінського, Дж. Кеннана, Г. Кіссінджера, Г. Моргентау;

науковий доробок вітчизняних та закордонних дослідників щодо актуальних проблем Європейської зовнішньої політики та процесів формування СЗБП Ф. Занона, О. Коломійця, О. Кравченка, Д. Алена, У. Дідріхса, С. Еверста, Х.-Г. Егрхарта, К. Йоргенсена, С. Наттала, А. Міссіролі, К. Сміта, Т. Тарді, X. Хауккала.

періодичні видання, що містять аналітичну інформацію, присвячену процесам формування СЗБП, актуальним питанням розвитку нормативно-правової бази функціонування СЗБП та іншим проблемам спільної зовнішньої політики ЄС: «Людина і політика», «Мировая экономика и международные отношения», «Політика і час», «Политические исследования», «Стратегічна панорама», «European Foreign Affairs Review», «Foreign Affairs» та ін.

Метою дослідження є комплексне вивчення політичних та інституційних механізмів формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу.

Виходячи з цього, завданнями дослідження є:

з'ясувати природу СЗБП ЄС з точки зору еволюції ЄС як унікального інтеграційного об'єднання в сучасних міжнародних відносинах та визначити основні теоретико-методологічні підходи дослідження цього явища.

розглянути процес формування та інституціоналізації системи СЗБП ЄС крізь призму основних парадигм теорії міжнародних відносин.

виявити етапи формування та інституціоналізації системи СЗБП ЄС, а також проблеми, пов'язані з цими процесами.

виявити особливості та суперечності механізмів прийняття спільних рішень у рамках СЗБП ЄС, а також окреслити перспективи їх розвитку з огляду на положення Лісабонського договору.

дослідити характер реалізації рішень, прийнятих у сфері СЗБП ЄС, у рамках роботи міжнародних організацій.

розкрити вплив інституціоналізації СЗБП ЄС на функціонування системи безпеки у євроатлантичному просторі.

вивчити перспективи інтенсифікації співпраці України та ЄС, з огляду на можливості використання інструментів та механізмів СЗБП ЄС.

Об'єктом дослідження є спільні політики Європейського Союзу.

Предметом дослідження є зміст, становлення та особливості функціонування політико-інституційних механізмів Спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС.

Методологічна основа дослідження. Основним підходом дисертаційного дослідження є системний підхід, що полягає у трактуванні ЄС як елемента міжнародних систем різних рівнів - глобального та регіонального (європейського). СЗБП розглядається як система зі складною організаційною структурою і динамічними взаємовідносинами, а її інституціоналізація - як похідна глобальної та регіональної складових політичного процесу ЄС. На регіональному рівні характер формування СЗПБ визначається артикуляцією та втіленням інтересів держав-членів ЄС, що співвідносяться, або частково не відповідають загальноєвропейським, однак зумовлюються закономірностями функціонування глобальної міжнародної системи. Діалектичний підхід використано в контексті вивчення системи СЗБП, яка перебуває у стані перманентної трансформації, зумовленому суперечністю подвійного характеру: на рівні визначення зовнішньополітичних пріоритетів і формування зовнішньої політики держав-членів та ЄС як цілісного суб'єкта міжнародних відносин.

Розгляд особливостей формування політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС з урахуванням впливу різних чинників глобального та регіонального рівнів здійснено за допомогою системного методу.

Виникнення та еволюцію нормативно-правових засад та політико-інституційних механізмів СЗБП досліджено з використанням методів вивчення документів, проблемно-хронологічного, історичного та інституційно-порівняльного. СЗБП ЄС у концептуальній площині досліджено за допомогою методів аналізу, синтезу, індукції та дедукції, що дало змогу отримати про неї комплексне уявлення і вивести загальні характеристики цього феномена.

Особливості реалізації СЗБП ЄС у взаємовідносинах з іншими міжнародними організаціями здійснено за допомогою методів системного та структурно-функціонального аналізу.

Загальна методологія, яка використовується у дисертаційній роботі у поєднанні з міждисциплінарним підходом, дозволяє виявити особливості та закономірності формування та функціонування політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС в контексті сучасного розвитку ЄС і трансформації міжнародної системи на регіональному та глобальному рівнях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

Вперше: інституціоналізація міжнародний інтенсифікація україна

в українській політичній науці на основі засад неофункціоналізму, інституціоналізму та соціального конструктивізму досліджено природу й особливості інституційної системи СЗБП; дано оцінку політичним інтеграційним процесам, якими супроводжувався її розвиток, зокрема, формування європейської політичної і оборонної ідентичності та європейської політичної співпраці;

крізь призму основних парадигм теорії міжнародних відносин доведено відповідність механізмів СЗБП викликам, які постають перед Європейським Союзом на міжнародній арені, розкрито інституційний потенціал СЗБП у процесі взаємодії з міжнародними акторами різного рівня;

запропоновано і обґрунтовано періодизацію трансформації європейської політичної ідентичності в інституціоналізовану систему СЗБП: початок 1970-х - 1986 р. - етап нормативно-правового закріплення європейської політичної співпраці; 1986-2005 рр. - етап нормативно-правового оформлення інституційної системи СЗБП; з 2005 р. - етап конституціоналізації СЗБП, а також здійснено критичний аналіз змін до установчих договорів ЄС, що регулюють політико-інституційні механізми реалізації СЗБП;

СЗПБ ЄС досліджено як інструмент співпраці з третіми країнами й іншими міжнародними організаціями, зокрема ООН, ОБСЄ та НАТО, причому рівень взаємодії держав-членів ЄС у рамках ООН визначено як недостатній для позиціонування об'єднаної Європи в якості єдиного міжнародного актора з огляду на їхню непослідовність у відстоюванні загальноєвропейських інтересів.

Уточнено :

уявлення про сучасну інституційну структуру СЗБП, зокрема, її окремих підрозділів у контексті змін, внесених Лісабонською угодою, що дозволяє виявити особливості та суперечності механізмів прийняття спільних рішень у системі СЗПБ на сучасному етапі;

твердження про конкурентний характер євроатлантичного співробітництва в рамках НАТО, який проявляється в антагоністичній позиції США щодо політико-безпекових ініціатив ЄС;

періодизацію співпраці у форматі ЄС-ЗЄС-НАТО: 1954-1992 рр. - етап існування ЗЄС як формального інструмента співпраці Європейських Співтовариств та Північноатлантичного альянсу; 1992-1997 рр. - етап інтенсифікації трансатлантичної співпраці в рамках ЄС-ЗЄС-НАТО; 1997-2002 рр. - етап елімінації ЗЄС у відносинах ЄС та НАТО.

Отримало розвиток :

розуміння суперечностей, що спостерігаються в процесі формування СЗБП ЄС, серед яких, зокрема, переважання національних інтересів країн-членів ЄС у сфері зовнішньої політики над загальноєвропейськими та позиція НАТО, спрямована на послаблення Євросоюзу як потенційного конкурента у сфері забезпечення регіональної безпеки.

обґрунтування актуальності використання Україною інституційного потенціалу СЗБП з огляду на реалізацію європейського зовнішньополітичного курсу й необхідність всебічної участі у розбудові сучасної архітектури європейської безпеки.

Особистий внесок здобувача. Основні наукові положення та висновки дисертації, зокрема ті, що характеризують наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, отримані автором самостійно.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає у розширенні поля досліджень інтеграційних процесів ЄС в українській політичній науці, зокрема, за рахунок комплексного вивчення інституційної системи СЗБП. Об'єктивне дослідження особливостей інституціоналізації СЗБП має суттєве значення для розвитку й утвердження зовнішньополітичних пріоритетів Української держави, її активної участі у становленні сучасної архітектури європейської безпеки. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при розробці спецкурсів для студентів за напрямами політологія, міжнародні відносини, країнознавство, історія, державне управління. Дисертаційні положення прикладного характеру можуть бути корисними для роботи науково-дослідних центрів та структурних підрозділів органів центральної виконавчої влади, діяльність яких пов'язана з аналізом, прогнозуванням та здійсненням зовнішньої політики.

Апробацію результатів дослідження здійснено під час виступів на міжнародних, наукових та науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КиМУ «Шляхи Євроінтеграції України» (Київ, 17-18 квітня, 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КиМУ «Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи» (Київ, 25-26 лютого, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КиМУ «Україна в євроінтеграційних процесах» (Київ, 17-18 лютого, 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Реформування місцевого самоврядування в процесі підготовки Польщі до членства в ЄС» (Дніпропетровськ, 8-9 листопада, 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КиМУ «Україна в євроінтеграційних процесах» (Київ, 23-24 лютого, 2008 р.); міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформація: історія, теорія, практика» (Київ, 7 листопада 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КиМУ «Україна в євроінтеграційних процесах» (Київ, 21-22 лютого, 2009 р.); міжвузівській науково-практичній конференції керівників, вчених, фахівців та викладачів «Роль міжнародної інформації в розвитку міжнародних відносин» (Сімферополь, 15 травня, 2009 р.); VII Регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (Дніпропетровськ, 14 травня, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в одній колективній монографії та п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і семи додатків. Загальний обсяг дисертації 226 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, наукова мета та завдання, подано загальну характеристику джерельної бази, висвітлено методологічну основу роботи, розкрито наукову новизну, відображено попередню апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС» увагу зосереджено на основних аспектах вивчення феномена СЗПБ ЄС у сучасному науковому дискурсі, здійснено розгляд праць вітчизняних та закордонних науковців щодо процесу її формування, проаналізовано особливості інституціоналізації системи СЗБП ЄС крізь призму низки парадигм теорії міжнародних відносин.

У першому підрозділі «Основні наукові підходи до визначення змісту та природи СЗБП ЄС» розкрито, зокрема, співвідношення та взаємозв'язок понять «зовнішня політика», «світова політика» й «міжнародна політика». За ознаками, які характерні для європейських процесів, спільну зовнішню політику слід віднести до «міжнародної політики», яка передбачає взаємодію держав на світовій арені, двосторонні та багатосторонні зв'язки, часткову добровільну передачу національного суверенітету колективним інституціям тощо. Окрім того, термін «зовнішня» дозволяє зробити припущення про ототожнення групи держав, які реалізують СЗБП, зі вже сформованим суб'єктом міжнародних відносин. Таке пояснення є актуальним і для іншої складової назви СЗПБ - «спільна» («common» - англ.), яка, по-перше, передбачає однакові для всіх держав-учасниць зовнішньополітичні ініціативи, і, по-друге, вказує на функціонування національних та наднаціональних інститутів, що забезпечують їхню реалізацію.

СЗБП ЄС є унікальним явищем у міжнародних відносинах. Її слід визначити як інституціоналізовану систему взаємодій з міжнародними акторами, яка орієнтується на спільні цінності та інтереси держав-членів ЄС. Дослідження СЗБП необхідно здійснювати крізь призму інституційної системи ЄС, з урахуванням зовнішньополітичних інтересів його держав-членів, а також особливостей відносин ЄС з іншими міжнародними акторами.

«Стан наукової розробки проблеми формування та функціонування політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС» розглядається у другому підрозділі. Тут, зокрема, підкреслюється, що явище «спільної зовнішньої політики» держав Європи стало предметом зацікавлення західних академічних кіл, починаючи з 1970-х років. Однак дослідження того часу обмежувалися, здебільшого, рамками Європейської Політичної Співпраці (Д. Ален, Х. Булл, Ф. Дюшен, С. Наттал, У. Уоллес).

Нормативно-правові ініціативи європейських функціонерів активізували на зламі ХХ-ХХІ ст. розвиток тематичних досліджень. Зокрема, Договір Конституції для Європи викликав конструктивну критику щодо майбутньої інституційної структури СЗБП. Відтак, європейська зовнішня політика стала предметом широкого наукового дискурсу.

Дослідження вітчизняних науковців присвячені, здебільшого, історії інтеграційних процесів, аналізу установчих договорів, інституційної структури Європейських Спільнот, окремим сферам (економіка, інформатизація, право ЄС) та потенціалу співробітництва Європейського Союзу з Україною (І. Артьомов, В. Копійка, Є. Макаренко, А. Марциновський, В. Посельський, А. Шнирков).

Незважаючи на значну кількість досліджень окремих аспектів СЗБП, слід підкреслити брак узагальнюючих праць, відсутність єдиного методологічного підхіду до вивчення її інституційної системи, що ускладнює процес ідентифікації підрозділів СЗБП, їхньої субординації щодо інших структур та ролі в процесі прийняття рішень тощо.

У третьому підрозділі «СЗБП ЄС в контексті основних парадигм теорії міжнародних відносин» вказано на можливість залучення теоретико-методологічних підходів науки про міжнародні відносини при вивченні СЗБП. Зокрема, безпекова спрямованість СЗБП є корелятивною з класичним реалізмом. Широке коло акторів міжнародних відносин (держав-членів та інститутів ЄС) дозволяє розглядати СЗБП з позицій інституціоналізму. Продуктивними при ідентифікації особливої природи СЗБП є також підходи неореалізму та неолібералізму (зокрема теорії політичної інтеграції), а також низка неомарксистських постулатів.

Розгляд СЗБП крізь призму теорії міжнародних відносин дозволяє стверджувати про унікальність цього феномена, адже досі не існувало прецидентів формування групою держав єдиної системи зовнішньополітичних та безпекових дій на основі наднаціональних та міжурядових інститутів. Це, певною мірою, актуалізує потребу розвитку нового теоретичного підходу до вивчення феномену СЗПБ. Однак, спільна зовнішня політика ЄС - це, насамперед, комплексне соціально-економічне явище. Тому кожна з парадигм та окремих теорій міжнародних відносин пропонує інструментарій, спроможний відповідним чином забезпечити дослідження СЗБП.

У другому розділі «Особливості формування та адаптації політико-інституційних механізмів Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС» здійснено ретроспективний аналіз процесу формування СЗБП ЄС, проаналізовано її інституційну структуру та механізм прийняття рішень, а також процес трансформації, відповідно до змін, визначених Лісабонською угодою.

У першому підрозділі розглядається «Еволюція СЗБП ЄС: історико-політичний та інституційно-правові аспекти». Тут, зокрема, запропоновано періодизацію процесу формування СЗБП ЄС. Особливістю першого етапу (початок 1970-х - 1986 р.) було нормативно-правове закріплення Європейської політичної співпраці. Йому передували такі інтеграційні ініціативи як «План Плевена», «План Фуше», «Доповідь Тіндеманса», обговорення яких містило також питання зовнішньополітичного майбутнього та інституційного оформлення Європейських Спільнот. На другому етапі (1986 - 2005 роки) відбулося нормативно-правове оформлення інституційної системи СЗБП, зокрема, через підписання Маастрихтської, Амстердамської та Ніцької угод. Характерною рисою другого етапу став «координаційний рефлекс», який полягав у необхідності міжурядових консультацій при формуванні позиції державою-членом ЄС, що відіграло ключову роль у формуванні інституційної системи СЗБП. Третій етап розпочався 2005 р. як період реалізації потенціалу правосуб'єктності ЄС. Його значення для інституційно-правового оформлення СЗБП й розвитку усієї інституційної системи Європейського Союзу важко переоцінити.

Сучасний рівень інтеграції у політичній площині можна розглядати як результат «процесу переливу». Досягнення економічних цілей (митний союз, єдиний валютний простір та ін.) спричинило інтенсифікацію співробітництва у сфері зовнішньої політики, тісно пов'язаній з усіма сферами функціонування ЄС.

У другому підрозділі «Особливості функціонування політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС» досліджуються, зокрема, повноваження Високого Представника СЗБП ЄС, посада якого є головною у співпраці з усіма відповідними установами та інституціями. Окрім того, визначено роль структурних підрозділів СЗБП, серед яких: Комітет постійних представників (І, ІІ), Політико-безпековий комітет, Цивільний комітет, Військовий комітет ЄС, Політико-військова група, Військовий персонал ЄС, Ситуаційний центр, Відділ Політичного планування та раннього попередження, Європейська оборонна агенція, інститут Спеціальних представників Європейського Союзу. Слід наголосити, що міжінституційна конкуренція та бюрократизація зв'язків між підрозділами здатні негативно позначатися на якості процесу прийняття рішень.

Еволюція механізмів зовнішньополітичної співпраці характеризується перманентною увагою до збереження міжурядового формату. Це негативно позначалося на ефективності СЗБП та не відповідало поставленій меті - позиціонування ЄС на міжнародній арені як консолідованого актора. Значна частина інструментів, якими володіла Європейська Комісія, належала до сфери Зовнішніх зносин, відокремленої від СЗБП. Прийняття змін до установчих договорів (2009) зумовило якісні зрушення в процесі оптимізації управління системою СЗБП. Проблему співвідношення компетенцій у системі СЗБП було вирішено шляхом уведення до керівного складу Єврокомісії на посаду віце-президента, Високого Представника СЗБП.

На відміну від Європейської Комісії, Європейський Парламент не має інструментів, які дозволили б йому брати безпосередню участь у СЗБП. Однак, він може впливати на розподіл витрат і приймати участь в обговоренні та вивченні питань СЗБП. Окрім того, Європейський Парламент затверджує склад Комісії, включно з тими посадами, які відповідають за реалізацію зовнішніх зносин.

У третьому підрозділі «Проблема трансформації політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС на сучасному етапі» вказано, що головними інституційними інноваціями СЗПБ є запровадження посади Високого Представника Союзу з Зовнішньої та Безпекової Політики, а також створення допоміжної інституції - Європейської Служби Зовнішніх Дій (External Action Service).

Визначальним концептуальним нововведенням є ліквідація «трьох опор» ЄС. Такий крок легімітизує діяльність Євросоюзу в площині міжнародного права, через набуття ним правосуб'єктності. Інші нововведення в площині зовнішньополітичної репрезентації пов'язані зі запровадженням посади президента та представницькою роллю Комісії. У цьому контексті проблемного характеру набувають питання визначення компетенцій Президента й обмеження компетенцій Високого Представника.

Суміщення посад Високого Представника й віце-президента Єврокомісії сприятиме припиненню дискусій щодо штучного розподілу сфер «зовнішніх зносин» та «зовнішньої політики». Водночас, труднощі у роботі Високого Представника слід пов'язувати з подвійною природою повноважень і компетенцій: у межах СЗБП він діятиме за мандатом Ради, а розв'язання питань у площини зовнішніх зносин регламентуватиметься Єврокомісією.

Європейська Служба Зовнішніх Дій, згідно з рішенням Ради ЄС, має бути відокремленою від Комісії та Секретаріату Ради. Якщо Комісія погодилась із таким статусом ЄСЗД, то Європейський парламент, повноваження якого були посилені Лісабонським договором, офіційно підкреслив необхідність включення ЄСЗД в адміністративну структуру Комісії із повним підпорядкуванням їй щодо організаційних та бюджетних питань.

«Проблеми та перспективи ефективного функціонування політико-інституційних механізмів СЗБП ЄС» розглядаються у третьому розділі.

У першому підрозділі досліджується «Реалізація завдань СЗБП ЄС в контексті співробітництва з ООН та ОБСЄ». Тут, зокрема, наголошено на відсутності нормативних положень, які закріплювали б механізми інституційної співпраці ООН з системою СЗБП та проаналізовано підходи до співпраці ЄС-ООН, у межах яких можуть використовуватися інструменти СЗБП. Серед них: операція швидкого реагування ЄС, допоміжні місії ЄС, підходи клірингового центру та «мосту». На жаль, схема співпраці СЗБП з ООН у сфері миротворчої діяльності не може бути повністю реалізованою через відсутність необхідного рівня ресурсного потенціалу як в ООН, так і в ЄС для забезпечення ефективного втручання у кризових ситуаціях.

ОБСЄ слід розглядати, як найсприятливіше середовище для реалізації потенціалу СЗБП, зокрема, через консолідованість позицій держав Євросоюзу в ОБСЄ з моменту її створення.

Оскільки розбудова інституційного апарату СЗБП розпочалася, фактично, після 2000-го року, Європейська Комісія, як виконавчий орган, брала активну участь у співробітництві ЄС та ОБСЄ.

Рівень узгодженості дій держав-членів у межах ОБСЄ є сприятливим чинником для становлення СЗБП і відіграватиме позитивну роль у процесі її подальшого політико-інституційного оформлення. Однак, рівень використання нормативно закріпленого потенціалу ОБСЄ є недостатнім для реалізації ініціатив Євросоюзу в сфері СЗБП. Натомість, СБОП має підстави стати для ЄС системою інститутів, через яку здійснюватиметься вплив на розвиток ситуації в євразійському регіоні.

Оскільки сьогодні одним з важливих завдань ОБСЄ є проблема забезпечення прав людини, якою у системі СЗБП відає персональний представник Високого Представника ЄС, то ефективне використання доступних механізмів дозволить трансформувати співпрацю ЄС та ОБСЄ в дієвий інструмент превентивної дипломатії.

У другому підрозділі розглядаються «Механізми узгодження зовнішньополітичних позицій країн-учасниць СЗБП ЄС в рамках Північноатлантичного співробітництва (НАТО)».

Процес розбудови співпраці ЄС та НАТО через ЗЄС поділяється на три етапи: На першому етапі (1954-1992 роки) ЗЄС слугував інструментом співпраці Євросоюзу та Північноатлантичного Альянсу лише номінально. Другий етап (1992-1997 роки) характеризувався інтенсифікацією взаємин ЄС-ЗЄС-НАТО. Третій етап (1997-2002 роки) був завершальним для такого формату відносин.

Основною нормативно-правовою базою, яка регламентує реалізацію механізмів СЗБП ЄС в межах співпраці з НАТО, є пакет документів під назвою «Берлін-плюс». Ці домовленості покликані запобігти дублюванню ресурсів і стосуються чотирьох загальних питань: 1) гарантованого доступу ЄС до ресурсів оперативного планування НАТО; 2) можливості надання Європейському Союзу військових формувань НАТО та спільних ресурсів; 3) можливості використання структур європейського командування НАТО для проведення операцій під керівництвом ЄС, у тому числі шляхом надання заступнику Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО у Європі повноважень командувача операціями під керівництвом ЄС; 4) адаптації системи оборонного планування НАТО з урахуванням можливого виділення сил Альянсу для виконання операцій Європейського Союзу.

Подальший процес реалізації СЗБП ЄС в межах співробітництва з НАТО передбачає необхідність якісної розбудови інституційного апарату СЗБП/СБОП (заснування посади міністра зовнішніх справ та міністерства зовнішніх справ) та визначення зовнішньополітичних пріоритетів адміністрації США.

З огляду на ситуацію всередині ЄС та принциповість протиріч, що існують між американськими та європейськими партнерами, профільною організацією, яка опікуватиметься європейською безпекою у найближчі десятиріччя, буде Північноатлантичний Альянс. Водночас, процес формування СЗБП, узгодженої з позицією НАТО, буде характеризуватися позитивною динамікою.

Особливості «Використання інструментів СЗБП у відносинах ЄС з третіми країнами» досліджено у третьому підрозділі. Тут, зокрема, проаналізовано співпрацю Євросоюзу з країнами Азії та Латинської Америки, крізь призму залучення інститутів СЗБП. Особливу увагу зосереджено на процесі реалізації завдань СЗБП у форматі двосторонніх відносин ЄС з третіми країнами та у форматі багатосторонніх зустрічей (міжнародні форуми, співпраця з міжнародними регіональними організаціями).

У процесі співпраці ЄС з третіми країнами використовуються економічні (програми фінансово-економічної допомоги), гуманітарні (освітні програми, програми підготовки та обміну кадрами, подолання бідності та соціальної нерівності) та військово-політичні (поліцейські та військові місії) інструменти СЗБП.

Найбільш активно інструменти СЗБП використовуються у процесі співпраці з країнами африканського континенту. Це зумовлено низкою факторів, серед яких: географічна близькість та напружене соціально-економічне та політичне становище держав регіону. Тут у межах реалізації механізмів СЗБП виокремлено три типи військово-гуманітарних заходів: консультативні місії, поліцейські місії та військові місії.

Чинниками, які визначають увагу ЄС до регіону Середземномор'я, є, зокрема, розширення зони інтересів Євросоюзу на прилеглі до зовнішніх кордонів території, врегулювання дестабілізуючих процесів військово-політичного й соціально-економічного характеру. Негативний вплив на реалізацію завдань СЗБП у Середземноморському регіоні здійснюють недоліки нормативного забезпечення, серед яких: неврахування ролі зовнішньополітичних чинників у Барселонському процесі, відсутність перспектив участі у інтеграційному процесі країн, що не входять до регіону і не є державами-членами, брак механізму регулювання питань соціально-гуманітраної сфери.

У четвертому підрозділі з'ясовано «Перспективи інтенсифікації співпраці між ЄС та Україною при використанні механізмів СЗБП ЄС».

Сьогодні механізми реалізації завдань СЗБП ЄС щодо України доцільно розглядати, зокрема, крізь призму проекту Східне Партнерство (СП). Водночас, слід відзначити надто широкий спектр стратегічних цілей держав-учасниць Партнерства, спричинений, серед іншого, їхнім географічним та геополітичним становищем. Проблеми у реалізації Східного Партнерства зумовлені неузгодженістю та низьким рівнем координації інституційної системи СЗБП. Загалом, процес функціонування Партнерства повинен забезпечуватися інституційною системою СЗБП. Однак, з огляду на те, що Європейська Комісія наділена виконавчими повноваженнями і володіє фінансово-економічним інструментарієм, виникає інституційний дуалізм.

Сучасний стан організації європейського простору зумовлює необхідність надання допомоги відносно молодим та слабким країнам, через їх поступове зближення з НАТО та ЄС. Розташування України на зовнішньому кордоні Євросоюзу, з одного боку, та спільний кордон з Росією, з іншого, актуалізує безпековий вимір взаємовідносин системи СЗБП та нашої держави.

У розвитку інституційної співпраці України та системи СЗБП можна виокремити наступні групи проблем: до першої слід зарахувати інституційну стагнацію ЄС, розв'язання якої пов'язане зі вступом у дію Лісабонської угоди (2009); відсутність єдиної позиції при реалізації зовнішньополітичних ініціатив щодо України; надмірну бюрократизацію інституційної системи СЗБП та значну диверсифікацію підходів до реалізації зовнішньополітичних ініціатив. До другої, - нечіткі перспективи реалізації «партнерства» для України (на відміну від механізму набуття членства в ЄС через асоціацію та стратегію вступу) й пов'язану з цим відсутність ініціатив української сторони; нестабільну внутрішньополітичну ситуацію в Україні та суперечливе геополітичне розташування нашої держави.



ВИСНОВКИ

Визначальну роль у формуванні системи СЗБП мають внутрішньополітичні процеси в державах-членах ЄС. Утвердження принципу консенсусу при ухваленні рішень у системі СЗБП вимагає політичної волі, руйнування стереотипів у підходах не лише серед представників політичної еліти кожної з держав ЄС, але й населення європейського континенту. Формування системи СЗБП характеризується активною присутністю «координаційного рефлексу», який можна визначити, як процес обов'язкових міждержавних консультацій на етапі вироблення власної позиції держави-члена ЄС щодо зовнішньополітичних рішень.

Започаткування спільної європейської зовнішньополітичної співпраці відбулося в середині ХХ-го ст. Процес формування СЗБП можна поділити на декілька етапів:

1970-1986 рр. - етап нормативно-правового закріплення Європейської політичної співпраці, ознаменований започаткуванням співробітництва країн-членів ЄС у політичній площині на рівні національних МЗС та визнанням Європейської політичної й оборонної ідентичності, що відобразилося, зокрема, в Єдиному Європейському Акті;

1986-2005 рр. - етап нормативно-правового оформлення та інституційної розбудови СЗБП, що характеризувався активною нормотворчою діяльністю Європейських спільнот, зокрема підписанням Маастрихтської угоди, яка закріплювала, серед іншого, Спільну зовнішню політику та політку безпеки ЄС;

З 2005 - до сьогодні - етап конституціоналізації СЗБП, пов'язаний з підписанням Лісабонської угоди та реалізацією потенціалу правосуб'єктності СЗБП ЄС.

Виокремлюється комплекс причин внутрішнього та зовнішнього характеру, які негативно впливають на формування системи СЗБП. До внутрішніх слід зарахувати:

відсутність досвіду формування зовнішньополітичних систем такого рівня, як СЗБП;

невідповідність нормативно-правового забезпечення функціонування системи СЗБП потребам реалізації її інституційного потенціалу, що негативно позначається на оперативності прийняття рішень;

складність та тривалість процесу прийняття спільних зовнішньополітичних рішень;

надмірна бюрократизація системи СЗБП;

недосконалість перерозподілу інформаційних ресурсів між державами-членами у різних форматах співпраці;

складність уніфікації зовнішньополітичних пріоритетів, зумовлена стратегічними національними інтересами держав-членів;

Зовнішніми стримуючими факторами розвитку СЗБП можна вважати:

високу динаміку геополітичних процесів у світі;

залежність від зовнішніх постачальників енергоресурсів;

складну міграційну ситуацію на південних кордонах ЄС;

нестабільну внутрішньополітичну ситуацію в країнах, охоплених проектом «Східне Партнерство»;

Окрім того, об'єктивною причиною, яка гальмує не лише процес удосконалення функціонування СЗБП, але й позначається на загальному розвитку ЄС, є світова фінансово-економічна криза.

Вагому роль у процесі формування СЗБП відіграє позиція США. Перебування США та більшості країн-членів ЄС в одній військово-політичній організації (НАТО), заснованій на спільному ціннісно-ідеологічному базисі, унеможливлює визнання європейською стороною конкурентної природи СЗБП. США схильні розглядати інституціоналізацію СЗБП, як потенційне обмеження їхнього авторитету, як в межах Альянсу, так і в процесах організації світового порядку. За такого перебігу подій ЄС змушений іти на поступки, залишаючи за НАТО прерогативу формування архітектури безпеки на європейському континенті. Розв'язання проблем безпекового характеру на теренах ЄС передбачено в межах СБОП за умови погодження дій всередині НАТО, та відповідно, використання матеріально-технічних ресурсів Альянсу.

Процес реалізації потенціалу СЗБП у таких міжнародних організаціях, як ООН та ОБСЄ, можна охарактеризувати як перспективніший, ніж у випадку з НАТО. Співробітництво держав-членів ЄС у рамках ООН свідчить про відносно високий рівень узгодженості їхніх позицій, зокрема, щодо питань економічного характеру. Актуальною залишається проблема репрезентації єдиної позиції ЄС у Раді Безпеки ООН, що негативно позначається на розвитку СЗБП. У свою чергу, міжнародний авторитет ОБСЄ сприяє високому рівню координації дій серед держав-членів ЄС у рамках цієї організації.

У відносинах з третіми країнами виділяються економічні, гуманітарні та військово-політичні інструменти СЗБП. Їхній широкий спектр дозволяє ЄС вдало реалізовувати актуальні завдання. Зі запровадженням посади Високого Представника до складу Єврокомісії, слід очікувати ефективнішого використання економічних та гуманітарних інструментів СЗБП.

На характер і ефективність СЗБП ЄС щодо України впливають дві групи факторів. Першу з них становлять проблеми, розв'язання яких залежить від Євросоюзу:

низький рівень генерації підходів до розбудови двосторонніх відносин з огляду на процес інституційної трансформації СЗБП;

відсутність узгоджених позицій країн-членів ЄС щодо європейських перспектив України;

громіздкість бюрократичного апарату СЗБП, що зумовлює відсутність чіткого уявлення в української сторони стосовно організації відповідних управлінських та організаційних заходів.

До другої групи слід зарахувати сукупність внутрішньополітичних проблем, притаманних українській стороні:

складне міжнародно-політичне становище України, як держави, розташованої між ЄС та Російською Федерацією;

нестабільна політична ситуація в Україні, яка не дозволяє європейській стороні сформувати цілісне уявлення щодо зовнішньополітичних орієнтирів нашої держави;

відсутність чіткої системи заходів, спрямованих на реалізацію євроінтеграційних ініціатив України.

Актуальним залишається питання участі України у процесі вироблення СЗБП ЄС. У цій ситуації українська та європейська сторони виступають в якості комплементарних учасників процесу. Адже, з одного боку, Євросоюз має великий, досі недостатньо реалізований потенціал СЗБП, а з іншого, - Україна прагне реалізації євроінтеграційного курсу й повноцінної участі у розбудові сучасної архітектури європейської безпеки.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Рябоштан Є. Особливості функціонування системи СЗБП ЄС / Євген Рябоштан // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ, 2008. -№ 80. - С. 177-181

2. Рябоштан Є. Місії Євросоюзу з врегулювань кризових ситуацій, як напрямок реалізації Європейської безпекової та оборонної політики / Євген Рябоштан // Вісник Львівського національного університету. Серія міжнародні відносини. - Львів, 2008. - № 23. - С. 125-135.

3. Рябоштан Є. Проблеми трансформації системи зовнішньополітичної діяльності ЄС: інституційний аспект / Євген Рябоштан // Вісник Київського міжнародного університету. Серія міжнародні відносини. - Київ, 2009. - С. 197-209.

4. Рябоштан Є. Роль Європейської Комісії в зовнішньополітичній діяльності ЄС / Євген Рябоштан // Вісник Київського міжнародного університету. Серія міжнародні відносини. - Київ, 2009. - С. 119-134.

5. Рябоштан Є. Східне Партнерство-перспективи і загрози спільної зовнішньополітичної ініціативи ЄС / Євген Рябоштан // Альманах Грані. - Дніпропетровськ, 2009. - №6. - С. 163-167.

6. Рябоштан Є. Деякі аспекти доктрини безпеки Європейського Союзу / Євген Рябоштан // Шляхи Євроінтеграції України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу КиМУ. 17-18 квітня. - Київ, 2004. -. С. 176-179.

7. Рябоштан Є. Перспективи розвитку Спільної зовнішньої й оборонної політики ЄС / Євген Рябоштан // Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу КиМУ. 25-26 лютого. - Київ, 2006. - С. 127-131.

8. Рябоштан Є. Відносини України та Польщі в рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу / Євген Рябоштан // Реформування місцевого самоврядування в процесі підготовки Польщі до членства в ЄС: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 8-9 листопада. - Дніпропетровськ, 2007. - С. 54-55.

9. Рябоштан Є. Соціально-економічні та правові аспекти «політики Сусідства» ЄС / Євген Рябоштан // Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу КиМУ. 23-24 лютого. - Київ, 2008. - С. 64-71.

10. Рябоштан Є. Деякі аспекти співпраці ЄС та Ради Європи / Євген Рябоштан // Україна в євроінтеграційному процесі: проблеми і перспективи: матеріали міжнародної науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу КиМУ. 21-22 лютого. - Київ, 2009. - С. 69-74.

11. Рябоштан Є. Актуальні проблеми відносин Європейського Союзу та ООН. Політичний аспект / Євген Рябоштан // Роль міжнародної інформації в розвитку міжнародних відносин: матеріали міжвузівської науково-практичної конференції керівників, вчених, фахівців та викладачів. 15 травня. - Сімферополь, 2009. - С. 253-256.

12. Рябоштан Є. Політико-інституційні засади функціонування Спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу / Євген Рябоштан // На шляху до європейської інтеграції. Монографія. під. ред., А. Вонторського. Щецин - Дніпропетровськ, 2009. - С. 142-163. (Співавтор О.С. Колотило)



АНОТАЦІЯ

Рябоштан Є.В. Політико-інституційні механізми формування Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню політико-інституційних механізмів формування Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС (СЗБП). З'ясовано природу СЗБП ЄС, розглянуто процес формування та інституціоналізації системи СЗБП ЄС, з'ясовано особливості та суперечності механізмів прийняття спільних рішень у рамках СЗБП ЄС, окреслено перспективи розвитку СЗБП ЄС з огляду на положення Лісабонського договору. Окрім того, розкрито характер реалізації рішень зі сфери СЗБП ЄС у рамках роботи міжнародних організацій та вплив інституціоналізації СЗБП ЄС на функціонування системи безпеки у євроатлантичному просторі, обґрунтовано перспективи співпраці України та ЄС, з огляду на можливості використання інструментів та механізмів СЗБП ЄС.

Ключові слова: Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС (СЗБП), політико-інституційні механізми СЗБП, Лісабонський договір.



АННОТАЦИЯ

Рябоштан Е.В. Политико-институционные механизмы формирования Общей внешней политики и политики безопасности Европейского Союза. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального розвития. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию политико-институционных механизмов формирования Общей внешней политики и политики безопасности ЕС (ОВПБ). Выяснена природа ОВПБ ЕС, рассмотрен процесс формирования и институционализации системы ОВПБ ЕС, выяснены особенности и противоречия механизмов принятия общих решений в рамках ОВПБ ЕС, определены перспективы развития ОВПБ ЕС, учитывая положения Лиссабонского договора. Кроме того, раскрыт характер реализации решений из сферы ОВПБ ЕС в рамках работы международных организаций а также влияние институционализации ОВПБ ЕС на функционирование системы безопасности в евроатлантическом пространстве, выяснены перспективы сотрудничества Украины и ЕС, учитывая возможности использования инструментов и механизмов ОВПБ ЕС.

Ключевые слова: Общая внешняя политика и политика безопасности ЕС (ОВПБ), политико-институционные механизмы ОВПБ, Лиссабонский договор.



ABSTRACT

Ryaboshtan E. V. Political and institutional mechanisms of Common Foreign and Security Policy of European Union forming. - Manuscript.

The thesis is submitted for Ph.D. degree in history on the specialty 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Ivan Franko National University of Lviv. - Lviv, 2011.

CFSP is unique phenomenon in the International relations. It can be defined as institutionalized systems interconnections with the international actors, and based on common values and interests of EU state-members. The process of forming of CFSP system characterized active involvement of "coordinative reflex", which can be defined as the process of compulsory intergovernmental consultations during the period of state-memberself position producing according to its external positions.

The process of CFSP can be divided into several periods: 1970-1986 - period of legislative establishment of European Political Cooperation; 1986-2005 - period of legislative base forming and institutional system development of CFSP; from 2005 - period of CFSP constitutionalization and private legal personality implementation.

The set of causes, which can be identified as obstacles during the process of CFSP forming, is highlighted. Among them: discrepancy between normative-legal supplying of CFSP system functioning and needs of its institutional potential realization; complexity and duration of decision-making process; bureaucratization of CFSP system; complexness of member-states' external priorities unification; competition between CFSP and NATO; dependence on external energy resources suppliers; instability of domestic policy situation inside the state-members of Eastern Partnership.

Cooperation between member-states in the frameworks of UN shows relatively high level of positions' coordination, for instance, economical issues. The problem of positions' coordination in the frameworks of United Nations Security Council become more actual nowadays, and negatively marked at the progress of CFSP. At the same time, international authority of OSCE promotes high level of coordination between EU member-states inside the organization.

In the process of cooperation with the third countries can be separated such instruments of CFSP as: economical, humanitarian, military and political. The wide field of its implementation provides realization of actual tasks.

The level of SFSP EU effectiveness according to cooperation with Ukraine defined by following factors: low level of approaches to bilateral cooperation development according to the process of institutional transformation of CFSP; absence of coordinated positions among member-states concerning to the European future of Ukraine; instable political situation in Ukraine, which doesn't allow to form solid image of external political guidelines by European side; absence of clear system of steps directed at realization of eurointegrative initiatives of Ukraine.

The question of Ukraine taking part in the process of CFSP forming, also arise. In this situation both Ukrainian and European sides appear as the complementary participants of the process.

Key words: Common Foreign and Security Policy of EU (CFSP), political and institutional mechanisms of CFSP, The Lisbon Treaty.

Размещено на Allbest.ru