Політичний клас як чинник державотворення в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК 321.01 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Політичний клас як чинник державотворення в сучасній Україні

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Остренко Євгенія Іванівна

Луганськ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Головним суб'єктом політичного життя держави є її політичний клас. Адже він виробляє стратегію і тактику державотворення, здійснює інтеграцію суспільства, стабілізує політичну систему, забезпечує рівноправне представництво інтересів громадян. Цим і обумовлюється зростаючий інтерес до вивчення даної проблематики.

На жаль, сьогодні український політичний клас ще тільки формується і тому не виконує повною мірою своїх функцій. Він ще недостатньо відкритий, нездатний запропонувати ефективну систему представництва та впровадити консолідуючу суспільну ідеологію. Окрім того, він уособлює в собі політичну безвідповідальність, тотальну корупцію, низькі моральні якості. Причинами цього є незначний історичних досвід держави, сильні традиції тоталітарного минулого, відсутність демократичної політичної культури. Очевидно, що державотворення в Україні ще не завершено, а одним із його чинників виступає саме політичний клас. Від виявлення його сутності, основних характеристик, функцій, тенденцій розвитку залежить державотворчий потенціал.

У вітчизняній політичній науці цьому аспекту досліджень приділено мало уваги. Переважно акцент робиться на інституті політичної еліти, натомість політичному класу, який більш повно відображає функціональність у процесах державотворення, присвячені лише одиничні праці. Актуалізація даної проблематики в політичному житті вимагає невідкладної розробки теоретико-методологічних підходів щодо ролі політичного класу. З огляду на це дослідження сутнісних аспектів політичного класу як чинника державотворення взагалі є новою науковою проблемою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах держбюджетної теми «Теоретична модель формування та функціонування політичного класу в контексті сучасних модернізаційних процесів політичної системи України» (ДН-30-10) кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення сутності політичного класу сучасної України та його ролі в якості чинника державотворення.

Поставлена мета потребує реалізації таких завдань:

- систематизувати наукові доробки вітчизняних та зарубіжних авторів щодо ролі політичного класу у політичних процесах;

- дослідити еволюцію поняття «політичний клас» та його співвідношення з поняттями «політична еліта» та «правлячий клас»;

- розкрити структурні особливості політичного класу та роль його основних суб'єктів у процесах державотворення в Україні;

- виявити основні етапи та умови формування політичного класу в умовах формування незалежної держави;

- визначити чинники та основні тенденції розвитку політичного класу в умовах державотворення;

- виявити значення політичного класу в транзитивних умовах розвитку держави;

- розкрити роль регіонального чинника формування політичного класу в сучасній Україні;

- розробити демократичну модель політичного класу як чинника державотворення та надати практичні рекомендації щодо оптимізації його діяльності.

Об'єктом дослідження є інститут політичного класу.

Предметом вивчення виступає політичний клас як чинник державотворення в сучасній Україні.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів, що взаємодоповнюють один одного та призначені для отримання об'єктивних результатів дослідження. Загальнонаукові методи дали змогу визначити місце та роль політичного класу в становленні й розвитку української державності. Системно-аналітичний метод дав змогу розглянути політичний клас як складну систему, в яку входять професійні політики та управлінці, групи тиску й інтересів, політологічні аналітичні структури, ЗМІ та інші суб'єкти, а також визначити типологічні критерії політичного класу. Використання структурно-функціонального методу дало змогу виявити основні параметри політичного класу, дослідити його структуру і розвиток в історичному вимірі, довести тісний зв'язок з державним управлінням. Цей метод також допоміг виокремити статичні та динамічні характеристики об'єкта дослідження. Застосування інституціонального методу сприяло узагальненню й уточненню визначення політичного класу.

Синергетичний метод дав змогу з'ясувати, що політичний клас є певною дисипативною системою, яка може стабільно існувати лише за умови безперервної взаємодії з зовнішнім середовищем. Нестабільні елементи в системі політичного класу за певних умов можуть виявитися головними чинниками подальшого розвитку. При проведенні аналогій із процесом формування політичного класу в постсоціалістичних країнах використовувався метод аналогій, який є корисним в умовах реформування.

За допомогою історичного методу досліджувалось вітчизняне законодавство щодо регулювання відносини всередині політичного класу. Застосування порівняльного методу дало змогу виявити співвідношення понять «політичний клас», «політична еліта», «правлячий клас». Для їхнього уточнення використано термінологічний метод. Аналіз прикладних аспектів функціонування політичного класу був здійснений за допомогою емпіричних методів дослідження, вторинного соціологічного аналізу тощо. Також вивчені архівні документи органів місцевого самоврядування, статистичні матеріали тощо.

При побудові демократичної моделі політичного класу використовувався метод моделювання, а при розробці рекомендацій щодо вдосконалення механізмів організації та функціонування політичного класу в сучасній Україні - сукупність теоретичних і методичних основ проектування технологій політичного управління та прогнозування.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше комплексно досліджено роль політичного класу в якості чинника державотворення, його сутність та особливості становлення в Україні. В межах проведеного дослідження обґрунтовано такі теоретичні положення, які визначаються науковою новизною:

Уперше:

- систематизовано теоретичні положення про роль політичного класу в державотворенні України, визначено співвідношення понять: «політичний клас», «політична еліта», «правлячий клас»;

- виявлено етапи формування політичного класу в незалежній України на основі утвердження демократії, структурних змін органів влади, удосконалення виборчої системи тощо. На першому етапі (1990-1994 рр.) відбулося юридичне закріплення державності України та формування соціальної основи нового політичного класу. На другому етапі (1994-1998 рр.) почали здійснюватися трансформаційні процеси щодо професіоналізації політичного класу. На третьому етапі (1998-2004 рр.) політичний клас став більш закритим з одночасним ускладненням інкорпорації нових членів. Змістом четвертого етапу (2004 - 2009 рр.) була активна конкуренція правлячої частини політичного класу та опозиції. П'ятий (сучасний) етап розвитку політичного класу (з 2009 р. і до теперішнього часу) характеризується тенденціями до подальшої його інституціоналізації з одночасним посиленням централізації влади;

- встановлено, що формування демократичної держави в Україні гальмують авторитарні риси сучасного політичного класу: непотизм, низький рівень політичної відповідальності, загальне відчуження від громадянського суспільства;

- доведено роль регіонального чинника у формуванні політичного класу як базового, завдяки якому взрощуються провідні суб'єкти загальнодержавного політичного класу. На прикладі Луганської обласної ради встановлено специфічні зв'язки між ефективністю регіонального політичного класу та ступенем оновлення складу ради, кадровою динамікою, віковою й гендерною структурою. Найбільша ефективність забезпечується при досягненні ступеня оновлення в межах 70%, професіоналізації кадрового складу, наявності у регіональних органах влади близько 50% осіб віком від 31 до 50 років та гендерному балансі на рівні 40% жінок;

- розроблено демократичну модель політичного класу та його роль в державотворенні Україні, яка містить в собі наступні критерії: відкритість, ефективну систему представництва, наявність консолідуючої ідеології та політичних лідерів-новаторів, створення чіткої системи політичної відповідальності, забезпечення гендерної рівності, формування адекватної мотиваційної діяльності політичного класу.

Подальшого розвитку набули:

- визначення структурних особливостей політичного класу. З'ясовано, що для найбільш вдалого виконання політичним класом своїх функцій разом з політичною елітою та її складовими (легіслократією, електократією, бюрократією), слід враховувати існування таких його важливих елементів як групи тиску та інтересів, вето-групи, а також ЗМІ, роль яких в сучасній політичній системі істотно трансформувалась. Обґрунтовано тезу про те, що структурні зміни всередині політичного класу мають значні наслідки як для самого політичного класу, так і для його впливу на державотворчі процеси;

- дослідження політичного класу в транзитивних умовах, на основі чого визначено суперечливі тенденції в його формуванні: з одного боку, спостерігається подальша інституціоналізація політичного класу та професіоналізація кадрового корпусу, з іншого - високий рівень корупції, надмірна персоніфікація, гендерний дисбаланс.

Уточнено:

- поняття політичного класу як досить широкого соціального прошарку суспільства, до складу якого входять ієрархічно й функціонально диференційовані групи професійних політиків і управлінців, а також групи тиску та інтересів, вето-групи, політологічні аналітичні структури та ЗМІ, які тією чи іншою мірою здійснюють вплив на процес прийняття політичних рішень;

- типологічні критерії політичного класу: представництво інтересів громадян, наявність важелів впливу на розподіл ресурсів і повноважень політичної влади, професійна політична діяльність, формальний статус у суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в розробці основ подальшого розвитку політичного класу в Україні та підвищення його державотворчого потенціалу. Можливим є використання висновків даної роботи органами місцевого самоврядування в якості аналітичного матеріалу. Результати дослідження також можуть бути основою для подальших наукових досліджень у галузі елітології, політичної стратифікації, державного управління, а також бути використані при розробці навчальних дисциплін «Політичні інститути та процеси», «Державне управління та місцеве самоврядування», «Політичні еліти та лідерство» для студентів спеціальності «Політологія».

Особистий внесок здобувача. Постановка та вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором опубліковано у фахових виданнях п'ять наукових праць, серед яких чотири - одноосібно, одна - у співавторстві.

Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дослідження відбувалася в процесі обговорення та виступів на міжнародних і Всеукраїнських конференціях, присвячених темам політичного процесу, політичної еліти, політичного класу в умовах модернізаційних змін. Зокрема, на ІІ, ІІІ і IV Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (м. Луганськ, 2008 р., 2009 р., 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Ціннісний вимір політичної діяльності: теорія і практика розвитку сучасного українського суспільства» (м. Херсон, 2010 р.), ІХ міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Соціологія у (пост)сучасності» (м. Харків, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження опубліковані авторкою в десяти наукових працях, п'ять з яких - у фахових виданнях, які визначені ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (259 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, із них основного тексту - 176 сторінок.

Загальна характеристика роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, аналізується теоретико-методологічна база, формулюються мета й завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про апробацію, публікації та структуру дисертаційної роботи.

Перший розділ «Теоретико-методологічні проблеми дослідження» містить огляд наукових публікацій з проблематики дисертації, концептуальні засади визначення понятійно-категоріального апарату та опис методологічної бази дослідження.

У першому підрозділі «Історіографічна основа вивчення політичного класу» проаналізовано й систематизовано концепції політичного класу. Вивчення політичного класу в якості центрального функціонального елементу політичної системи визначає його спорідненість з проблемами управління суспільством, які беруть свій початок ще з античних часів і відображаються у вченнях мислителів Давнього Сходу та Греції (Аристотель, Конфуцій, Платон). Про важливість гармонії всередині політичного класу свого часу наголошував давньогрецький мислитель Платон, а конфлікти в ньому називав найбільш небезпечними та руйнівними для держави.

Подальшого розвитку ідеї управління суспільством та політичної еліти знайшли своє відображення в працях учених доби Середньовіччя та Нового часу, найяскравішими представниками яких були А. Аврелій, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є. Вже у ХІХ - ХХ ст. їх продовжували розвивати такі мислителі як А. де Токвіль та Х. Ортега-і-Гассет.

Уперше співвідношення понять «політична еліта» і «політичний клас» розглядається у класичних теоріях еліт, започаткованих В. Парето та Г. Москою. Г. Моска зробив особливий внесок у розробку концепції політичного класу як суб'єкта суспільно-політичного процесу. Виділяючи в усіх суспільствах два класи («який править» і «котрим правлять»), Моска розумів під політичною елітою «правлячий політичний клас».

У класичних теоріях еліт у якості головної ознаки правлячого класу розглядається управлінська функція. Особливий наголос на ній зробив Р. Міхельс, зосереджуючи свою увагу на вивченні механізмів функціонування політичних організацій та їхнього керівного апарату.

Друга половина ХХ ст. стала підґрунтям для розвитку декількох підходів у дослідженні проблеми елітарності суспільства. Основні з них: макіавеллівський, ціннісний, структурно-функціональний та ліберальний. До макіавеллівського підходу належать згадані вище вчені.

Представниками ціннісного підходу є Х. Ортега-і-Гассет та М. Бердяєв. На їхню думку, провідна управлінська частина населення повинна постійно вдосконалюватися, намагатися бути кращою, більш вимогливішою до себе.

Структурно-функціональний підхід надає ґрунтовну характеристику ознак правлячої еліти. Представники даного підходу - Г. Лассуел та С. Ліпсет - уперше виділили в якості головної ознаки еліти її соціальний статус у системі владних структур.

Ліберальний підхід до розуміння управлінської еліти вирізняється серед інших найбільшою демократичністю та відмовою від ряду жорстких установок класичних теорій еліт. До активних прихильників ліберального підходу належать Й. Шумпетер та Ч. Міллс.

Приймаючи до уваги специфіку об'єкта дослідження - політичного класу, важливим моментом було розкриття співвідношення еліти і класу, в рамках якого склалося декілька окремих підходів: перший пов'язаний з повним ототожненням даних дефініцій, другий наголошує на особливому співвідношенні понять. Представниками першого підходу були Г. Моска, М. Аллі, а також російський дослідник Г. Ашин. Вони наголошували, що між елітою та масами не існує чітких меж. Елітою вони називали групу у порівнянні з іншою, менш здатною та яка володіє порівняно меншими ресурсами.

В. Мангейм, С. Херкоммер, Т. Боптомор, М. Нарт у вивченні проблем політичного класу та еліти дійшли висновку, що еліта у співвідношенні до класу виконує роль провідної функціональної групи, уособлює управлінську частину політичного класу. Окрім того, вчені наголошували на доцільності використання поняття «еліта» лише у відношенні поняття «клас».

Вивчення та розробка важливих сторін проблеми політичного класу висвітлюється сучасними вітчизняними вченими, такими як Р. Балабан, О. Балацька, Ф. Барановський, С. Брехаря, В. Бебик, Ю. Ганжуров, М. Головатий, Г. Зеленько, Ф. Кирилюк, А. Колодій, Н. Кононенко, Л. Кочубей, І. Крюков, А. Кудряченко, І. Курас, Б. Кухта, Ю. Левенець, Т. Ляшенко, М. Михальченко, О. Новакова, А. Пахарєв, В. Пащенко, І. Поліщук, В. Потульницький, Ф. Рудич, О. Чемшит, І. Черінько, Г. Щедрова, Е. Щербенко та інші.

Серед російських дослідників проблематика розвитку і функціонування політичного класу розробляється В. Амєліним, Г. Ашиним, О. Гаман-Голутвіною, А. Дегтярьовим, Т. Заславською, П. Каневським, О. Криштановською, Е. Ожигановим, Р. Мухаєвим та іншими. Авторкою обґрунтовано зростання інтересу до проблематики політичного класу з боку вітчизняних вчених, а також політологів та експертів.

У другому підрозділі «Концептуальні засади визначення понятійно-категоріального апарату дослідження» розкрито сутність сучасних процесів державотворення в Україні, обґрунтовано доцільність використання дефініції «політичний клас» в якості центрального функціонального елементу політичної системи та у реальній структурі владних відносин держави.

Автором взято за основу структуру процесу державотворення, розроблену британським політологом Р. Саквою. Вона складається з територіально-юридичного, адміністративно-урядового, процедурно-конституційного та оперативно-правового елементів. Що стосується України, то за виключенням територіально-юридичного, констатовано системні проблеми в останніх трьох елементах, що веде до деструктивних зрушень у соціальній, економічній та духовній сферах. Особливої гостроти набула проблема подолання бідності населення та економічного росту. Підтверджує це складений журналом Forbes рейтинг країн, в яких економіка знаходиться в найгіршому стані. Він основувався на статистиці росту ВВП, інфляції за останні три роки та ін. Україна у цьому рейтинзі посідає четверте місце.

Використання терміну «політичний клас» у дослідженні відбувається крізь призму соціально-політичної стратифікації, яка передбачає політичну нерівність, що випливає з відмінностей у положенні соціальних суб'єктів (індивідів, груп, класів) у суспільстві, різних можливостей цих суб'єктів здійснювати вплив на прийняття політичних рішень. Вивченню різних аспектів соціально-політичної стратифікації присвячені праці вчених М. Вебера, К. Маркса, П. Сорокіна, П. Бурдьє, Г. Ленскі, Н. Лумана, Є. Гідденса та інших.

Уперше розмежування інституційної влади з правлячим класом відбулося в рамках досліджень італійських вчених Г. Дорсо та Дж. Сарторі. За їхнім визначенням, до складу правлячого класу входять елітні верстви політичної, економічної, духовної, культурної та інших сфер.

Проаналізовані підходи до визначення дали змогу виділити групи основних функцій політичного класу, серед яких вироблення державного курсу, стабілізація політичної системи, інтеграція суспільства, забезпечення рівноправного представництва інтересів.

У третьому підрозділі «Методологічні аспекти аналізу політичного класу» використано комплексну методику, яка охоплює систему загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.

Застосування загальнонаукових методів, зокрема, логіко-історичного підходу, дало змогу розкрити сутність політичного класу в якості важливого чинника становлення та розвитку української державності, обґрунтувати посилення його ролі на сучасному етапі розвитку держави.

Системний підхід і структурно-функціональний метод склали основу дослідження структурних особливостей політичного класу, його статичних і динамічних характеристик, взаємозв'язків між міні-структурами всередині та системою державного управління взагалі.

Інституційний підхід в рамках дослідження дав змогу визначити чинники становлення політичного класу та уточнити сутність досліджуваної категорії.

У роботі також застосовано синергетичний метод, за допомогою якого вдалося з'ясувати, що політичний клас як дисипативна система може стабільно існувати лише за умови безперервної взаємодії з зовнішнім середовищем, а його нестабільні елементи, (наприклад, невизначеність виборчої системи, слабка політична відповідальність) за наявності певних умов, можуть виявитися головними чинниками майбутнього розвитку.

За допомогою термінологічного і порівняльного методів конкретизовані поняття «політичний клас», «правлячий клас», «політична еліта», а також виявлено їхнє співвідношення. У роботі активно застосовувалися емпіричні дослідницькі методи, які охоплюють використання статистики, аналіз документів тощо.

Застосовування методу аналогій дозволило провести аналіз формування і розвитку політичного класу України з відповідними процесами у постсоціалістичних країнах. Теоретичні й методичні основи проектування технологій соціально-політичного управління, метод моделювання використовувалися при розробці демократичної моделі політичного класу.

Другий розділ «Специфіка становлення сучасного політичного класу України» присвячений дослідженню особливостей формування сучасного політичного класу України: етапізації становлення, структурним особливостям, специфіці розвитку в транзитивних умовах.

У першому підрозділі «Основні етапи формування політичного класу» проаналізовані чинники та етапізація процесу формування політичного класу в незалежній Україні, охарактеризовані основні тенденції та характерні особливості кожного з етапів.

Виникнення сучасного українського політичного класу є наслідком впливу цілого комплексу чинників, які так чи інакше впливали на його формування. Це зміна виборчої системи, якісних рис правлячої еліти в процесі еволюції, характер переходу від авторитарного політичного режиму до демократичного, структурні зміни органів державної влади, регіональні особливості держави, розвиток громадянського суспільства тощо. Виділення окремих етапів у формуванні політичного класу обумовлено впливом саме цих основних чинників.

Перший етап (1990-1994 рр.) пов'язаний з юридичним закріпленням державності України та, відповідно, формуванням нових органів влади. Соціальною основою політичного класу цього періоду стала партійно-господарська номенклатура. Це був теоретично могутній імпульс для якісної зміни партійної еліти, але Україні не вдалося скористатися цим шансом. На відміну від країн Центральної Європи і Балтії, політична еліта України не змогла перебороти політико-ідеологічну спадщину минулого і тим самим загальмувала розвиток нового політичного класу. Позитивним моментом на цьому етапі розвитку стало те, що члени майбутнього політичного класу виявилися здатними до консолідації, хоча б в інтересах виживання в системі. Демонополізація моделі політичного класу, перехід до багатопартійності надали нового позитивного імпульсу до демократизації всього політичного життя.

Другий етап (1994-1998 рр.) відзначився трансформацією політичного класу. Можна сказати, що саме в цей час почалася його професіоналізація. У результаті виборів 1994 р. склад Верховної Ради України оновився на 84 %, причому половину депутатського корпусу парламенту склали члени політичних партій. А це означає, що для більшості народних депутатів політика поступово ставала основною професією. На цьому етапі важливу роль відіграв регіональний фактор становлення політичного класу. Почали формуватися регіональні політико-економічні клани, які успішно займали лідируючі позиції в центральних органах державної влади.

Третій етап (1998-2004 рр.) розвитку політичного класу характеризується, перш за все, олігархізацією політичної еліти, поступовим зрощенням влади і бізнесу. У Верховній Раді України того часу різко зросла чисельність підприємців, легальних мільйонерів. Виконавча влада теж наповнювалася великими підприємцями. Бізнес-групи почали створювати власні політичні партії, які відображали інтереси великого бізнесу та лобіювали їх. Таким чином, в цей період було остаточно визначено шлях оновлення, реструктуризації та існування політичного класу України, він набув сформованих та формально-окреслених рис.

Четвертий етап (2004-2009 рр.) характеризується активною конкуренцією правлячої частини політичного класу та опозиції. Апогеєм цієї боротьби стала «помаранчева революція», яка дійсно розкрила раніше приховані проблеми, але реальних наслідків для покращення системи управління, на жаль, не мала. На цьому етапі здійснювалася спроба посилити вплив партій на формування політичного класу. І результати парламентських виборів 2006 р. дійсно продемонстрували підвищення долі партійного капіталу, але ефективності в управлінні досягти так і не вдалося. До 2007 р. парламент був практично бездіяльний завдяки болісному процесу створення коаліції. Неправляча частина політичного класу (опозиція) показала неспроможність об'єднувати зусилля для вирішення спільних проблем.

П'ятий етап (з 2009 р. і по цей час) розпочався з останніх президентських виборів, характеризується посиленням централізації влади. Деякі експерти небезпідставно наголошують на поверненні до авторитарних принципів і зміну стилю політичного управління у бік директивного з вертикально-одноосібним характером здійснення влади. Але поряд з цим сьогодні існують позитивні зміни у розвитку політичного класу. По-перше, намітилася тенденція до підвищення ролі професійних управлінців у складі політичного класу. Почалася адміністративна реформа, яка має на меті створити якісно нову систему управління, максимально спростити політичні функції, знизити рівень проявів корупції. По-друге, процес входження до політичного класу сьогодні став більш спрощеним, ніж, наприклад, ще декілька років тому. Спостерігається тенденція до подальшої інституціоналізації політичного класу.

У другому підрозділі «Структурні особливості політичного класу» на основі структурно-функціонального аналізу розкривається специфіка складної та динамічної структури політичного класу.

За роки незалежності в Україні були створені основні політичні інститути: парламент, інститут президентства, уряд, політичні партії, регіональні органи влади, судові структури тощо. Але до складу політичного класу входять також групи тиску та інтересів, вето-групи, політологічні аналітичні структури та ЗМІ, які тією чи іншою мірою здійснюють вплив на процес прийняття політичних рішень. Отже, політичний клас не є однорідним: він складається з певних груп, які відрізняються між собою за функціями, повноваженнями, характером діяльності, компетенцією, способами рекрутування тощо. Окрім того, він має горизонтальне й вертикальне членування. У горизонтальній структурі політичного класу виділяють дві основні частини: перша включає осіб, що призначаються на посаду (їх класично називають бюрократією), другу групу складають ті, хто приходить до влади шляхом виборів. Дана група теж неоднорідна і складається з двох підгруп: електократії (ті члени політичного класу, які отримавши перемогу на виборах, стають чиновниками) і легіслократії (ті, хто наповнюють виборні органи різних рівнів).

Особливе місце у структурі політичного класу займають політичні лідери. Знаковими фігурами українського політичного класу років незалежності були президенти, голови урядів, спікери парламенту, керівники регіонів і найвпливовіших партій. Саме їх вважають основною рушійною силою політичного процесу. Останнім часом посилюються позиції ЗМІ у політичному класі, які стали індикатором внутрішньої рівноваги об'єктів рішень та їхніх електоральних уподобань. Так звані «ньюсмейкери» сьогодні все більшою мірою впливають на процес прийняття політичних рішень. Розширення кількості впливових суб'єктів політичного класу веде до зростання його чисельності. Встановлено, що сучасний політичний клас налічує приблизно три млн. осіб, що становить 7 % від загальної кількості населення держави.

Вертикальне членування політичного класу передбачає наявність різних владних рівнів всередині політичного класу, які втілюються у статусах і посадах.

Авторкою обґрунтовано, що структура політичного класу залежить від політичної системи та політичного режиму суспільства і, відповідно, змінюється щоразу, коли вони трансформуються. Але існує один постулат, який об'єднує дану категорію: незалежно ані від політичного режиму, ані від політичної системи, політичний клас є інституціоналізованим, бо пов'язаний з посадовими статусами, які складають основу системи державного управління.

У третьому підрозділі «Розвиток політичного класу в транзитивних умовах» на основі систематизації та узагальнення даних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців, аналізу політичного життя визначені особливості розвитку політичного класу в транзитивних умовах.

У дослідженні з'ясовано, що розвиток сучасного політичного класу в Україні характеризується двома головними тенденціями: системною інституціоналізацією та професіоналізацією кадрового корпусу. Будь-який політичний клас є інституціоналізованим, тобто в ньому наявні законодавчо закріплені принципи організації, чітко окреслені функції. Але в ході демократизації суспільства інституціоналізація політичного класу посилюється, а це означає, що «входження» в політичний клас здійснюється в межах законодавства і визначених державою норм. Зовнішнє політичне середовище (політичні партії, громадські організації, опозиція) значною мірою впливає на прийняття політичних рішень.

Зростання професіоналізму у рядах політичного класу обумовлене підвищенням зовнішніх вимог до представників політичного класу. Сьогодні, щоб утриматися у керма влади, політикам і чиновникам вкрай необхідно мати спеціальні знання, відповідати посадам та вміло використовувати багатий практичний досвід управління.

Здійснений у дослідженні аналіз сценаріїв суспільно-політичного розвитку сучасних посткомуністичних країн дав змогу зробити висновок, що політичний режим держави без перебільшення є найважливішим чинником у формуванні та функціонуванні політичного класу. Що стосується політичного режиму сучасної України, то як і у більшості сучасних посткомуністичних країн, він не є «чистим», в ньому присутні ознаки авторитарного і демократичного політичних режимів. В період занепаду комуністичного тоталітарного режиму і його трансформації частина бюрократії, щоб зберегти реальну владу, була змушена (і видалася здатною) змінювати свою політичну ментальність, йти на соціальні та політичні компроміси. І хоч цей факт забезпечив підтримку, перш за все, з боку соціальних груп, які ще не усвідомили власних інтересів і не набули необхідного політичного досвіду, все ж таки дав поштовх подальшій демократизації суспільно-політичного життя в Україні.

Аналіз сучасних публікацій суспільно-політичного характеру експертів та політологів дозволяє простежити активну тенденцію трансформації сучасного політичного режиму. Цей період розпочався після останніх президентських виборів в Україні та пов'язаний з вибудовуванням Президентом В. Януковичем системи влади нового зразка, яка, власне, і стала характерною ознакою нового політичного режиму, що характеризується централізмом, жорсткою ієрархією у відносинах між членами політичного класу, монополізацією влади, опорою на каральний апарат, нетерплячістю до опозиції та допустимістю використання жорстких методів впливу на неї. У звіті американської неурядової організації Freedom House зазначається, що Україна стала менш демократичною і, якщо ці тенденції не зупинити, то країна може скотитися до авторитаризму і клептократії.

Негативними тенденціями трансформаційного періоду є також надзвичайно високий рівень корупції у суспільстві, що підриває міжнародний авторитет держави, ставить під загрозу демократичні традиції, створює нові перешкоди ефективному соціальному, політичному, економічному розвитку. Наслідком тривалої корупційної практики в державі стало вкорінення її у всі сфери життя, окрім того, вона стала соціальною звичкою для українців, а життя в корупційній державі сприймається сьогодні як норма. Протидія корупції є однією з найважливіших задач як політичного класу, так і всієї системи правоохоронних органів і громадянського суспільства.

Третій розділ «Шляхи підвищення державотворчого потенціалу політичного класу України» присвячений виявленню потенціалу сформованого в сучасній Україні політичного класу.

У першому підрозділі «Впровадження механізму політичної відповідальності» розкривається роль та актуальність проблеми політичної відповідальності, пропонуються шляхи вдосконалення механізму політичної відповідальності.

Інститут відповідальності є одним із головних елементів системи стримувань і противаг, інструментом, який забезпечує єдність усіх функцій влади з принципових питань державної політики та суспільного розвитку. На жаль, сьогодні політична відповідальність зведена практично до нульової позначки. Це стосується всіх досліджуваних суб'єктів: органів державної влади, політичних партій, окремих політиків. Слід зазначити, що в силу неструктурованості громадянського суспільства знизилася і його відповідальність за обрання влади та контроль за її здійсненням у суспільстві.

У рамках створення цілісного механізму політичної відповідальності в сучасній Україні пропонуються такі практичні кроки:

1. Напрацювання правової бази інституту політичної відповідальності. Проблема полягає в тому, що політична відповідальність іноді витісняє конституційно-правову, що пов'язано, насамперед, зі спрощеним порядком її застосування. Фактично це означає повну відсутність покарання. Але практика показує, що ігнорування принципу відповідальності має значні наслідки для розвитку всього суспільства. Тому актуальним є прирівнювання політичної відповідальності до правової для надання їй більшої практичної значущості та ваги. Невідворотність покарання має посилити відповідальність політиків за свою діяльність.

2. Перегляд принципів кадрової політики у бік підвищення її об'єктивності й виваженості. Кадрова політика будь-якого владного органу чи партії повинна базуватися на принципах професіоналізму, освіченості і відповідності суб'єкта посаді, на яку він претендує. Слід викорінити такі деструктивні соціальні явища як непотизм та кумівство. А це, в свою чергу, можливо лише за умови підвищення загального рівня політичної культури як всього населення, так і представників державної влади.

3. Запровадження змішаної пропорційно-мажоритарної системи виборів як оптимальної в умовах демократичного транзиту держави. Така система забезпечує баланс між безпосереднім представництвом і партійними вподобаннями народу. В рамках цього напряму пропонується відновити процедуру відкликання депутатів та максимально спростити цей механізм, а також запровадити партійний імперативний мандат для підвищення особистої відповідальності депутатів та зміцнення партійної дисципліни в органах влади.

4. Посилення контрольної функції управління з метою підтримки чинного законодавства, порядку в державі, дотримання прав і свобод громадян. Важливим моментом здійснення контролю повинно бути його самостійність і незалежність від органів державної влади. Принципами здійснення контролю в державі повинні стати висока активність громадськості, об'єктивність, законність, оперативність, гласність, систематичність. політичний клас чинник державотворення

Другий підрозділ «Роль регіонального чинника у формуванні політичного класу» містить у собі аналіз впливу регіонального фактору на процес формування політичного класу сучасної України. На базі даних архівних документів Луганської обласної ради періоду незалежності як провідної частини регіонального політичного класу Луганської області була створена модельна платформа для аналізу основних тенденції розвитку політичного класу загальнодержавного рівня.

Значущість регіонального рівня управління в Україні зросла з середини 1990-х років, тобто з часів формування основ інституту місцевого самоврядування у його сучасному варіанті. Тенденція виділення групи локальних лідерів, проведення ними власного політичного курсу потребували наукового осмислення. Постало питання про існування управління на регіональному рівні, а фактично, регіонального політичного класу.

За основу аналізу були взяті головні показники розвитку й ефективності політичного класу: ступінь оновлення складу ради, детальна структура депутатського корпусу, рівень представництва депутатів найбільш продуктивної вікової категорії 31-50 років, гендерний аспект.

Доведено, що основні тенденції розвитку регіонального політичного класу збігаються із загальнодержавними тенденціями та полягають у такому:

1. Оновлення політичного класу Луганщини відбувається у відповідності з виборчими циклами і на достатньому рівні. Процес «входження» у політичний клас здійснюється в межах визначених законодавством норм.

2. Досвідчені політики викликають більше довіри у виборців Луганщини, ніж молоді. Це підтверджує загальноєвропейські тенденції та вказує на те, що українське суспільство у найголовніших державних питаннях надає перевагу зваженим політичним рішенням, які приймаються зрілими політиками, а гострі соціальні питання, питання розвитку молоді, спорту, сім'ї є прерогативою більш молодих політиків, у вирішенні яких необхідна енергійність та нові підходи в управлінні.

3. Детальний аналіз структури депутатського корпусу Луганської обласної ради свідчить про зростання професіоналізму у рядах політичного класу. Слід звернути увагу на посиленні ролі підприємців і бізнесменів у депутатському корпусі та зменшенні позицій інтелігенції.

4. Поряд з позитивними тенденціями у розвитку політичного класу виявлено ряд проблем, без ефективного вирішення яких неможливий подальший демократичний розвиток. Патріархальний тип політичної культури, який склався в Україні, в певній мірі перешкоджає повноцінному доступу жінок до політики, вважаючи її суто чоловічою справою. За даними Всесвітнього економічного форуму (2010 р), Україна займає 117-е місце у світі за рівнем участі жінок у політичному житті серед 134 країн та 61-е місце - у загальному рейтингу гендерної рівності. В Луганській обласній раді показник представництва жінок ще жодного разу не перевищував 14,5 % від загального складу. Така невтішна ситуація привертає все більше уваги аналітиків, політологів, науковців, потребує детального вивчення та суспільного обговорення для пошуку оптимальних шляхів забезпечення гендерної рівноваги.

Як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні простежується стала тенденція до персоніфікації політичного класу. Це, звичайно, не є нормою демократичного устрою. Надмірна персоніфікація робить неможливою інституціональну демократію, призводить до демодернізації політичної системи. Історія показує: більшість перехідних суспільств зіштовхується з подібною проблемою, але обираючи демократичний шлях розвитку, поступово вдало вирішує її.

У рамках регіонального фактора формування політичного класу важливою є роль політологічних аналітичних структур та ЗМІ. Політологічні аналітичні структури є відносно нечисельними, але наповненими висококваліфікованими професіоналами і тому значно посилюють інноваційний потенціал проектів рішень і програм дій учасників політичного процесу. За умови наявності значної кількості відповідних структур потенційною є можливість раціоналізувати політичний діалог, підвищити професійний рівень членів політичного класу за рахунок поінформованості про останні наукові досягнення.

У третьому підрозділі «Побудова демократичної моделі політичного класу в Україні» запропоновано модель політичного класу України як чинника державотворення в умовах розвинутої демократії.

Основними рисами запропонованої моделі є такі положення:

- відкритість, тобто забезпечення постійного взаємозв'язку з зовнішнім середовищем, рухливість, динамічність. Ресурси розвитку такого класу знаходять не всередині нього, а зовні;

- ефективна система представництва, яка базується не на формальних ознаках, а в першу чергу, на суспільно-політичних реаліях і народних уподобаннях;

- консолідуюча суспільна ідеологія, яка основується на прагненнях й інтересах усього населення. Уособленням такої ідеології мають стати загальнодержавні політичні партії, які створюються не навколо певного лідера, а навколо суспільно важливої проблеми;

- поява нових політичних лідерів, які відповідали б новим викликам і сучасним проблемам суспільства. Такі лідери повинні відповідати трьом головним характеристикам: чуйністю до існуючих проблем, силою розуму, що дозволяє виявити соціально прийнятні шляхи змін, і здатністю досягати згоди через формування суспільної думки;

- чітка система політичної відповідальності, яка повинна суттєво підвищити якість політичної діяльності;

- гендерна рівність у політичному класі. Гендерний баланс - це індикатор демократичності й дотримання основних громадянських свобод, частина дієвого механізму ефективного державного управління.

Висновки

1. Простеживши еволюцію класичних теорій елітизму, теорій соціально-політичної стратифікації, можна дійти висновку, що вченими не було створено ґрунтовної концепції щодо владно-елітарних відносин взагалі та політичного класу, зокрема. Окремі спроби скоригувати деякі концепції, звичайно, були, але вони не переросли у широку наукову дискусію. Політичний клас не є новим інститутом, а скоріше, логічним продовженням інституту політичної еліти, але більшою мірою функціональним.

На основі детального аналізу підходів до вивчення поняття політичного класу та їх узагальнення було уточнено його визначення як досить широкого соціального прошарку суспільства, до складу якого входять ієрархічно і функціонально диференційовані групи професійних політиків і управлінців, а також групи тиску та інтересів, вето-групи, політологічні аналітичні структури та ЗМІ, які тією чи іншою мірою здійснюють вплив на процес прийняття політичних рішень.

2. Аналіз політичного класу з позицій функціонального, інституціонального, ціннісного підходів дозволяє внести більшу чіткість в термінологічний і методологічний апарат теорії еліт і суспільно-політичної стратифікації, з'ясувати його співвідношення з поняттями «політична еліта», «правлячий клас». На основі аналізу зроблено висновок, що поняття «еліта» не збігається за змістом і масштабом з поняттям «клас». Розкриття співвідношення цих понять відбувається таким чином: по-перше, еліта є головною управлінською ланкою політичного класу. Відповідно, «клас» є поняттям набагато ширшим, ніж «еліта»; по-друге, еліта - це частина політичного класу, що має навички професійної політичної діяльності й безпосередньо здійснює державне управління. Еліта є вершиною політичної влади і верхівкою політичного класу, яка відображає інтереси політичного класу; по-третє, еліта у більшій мірі містить морально-етичну складову, ніж політичний клас, відповідно, політичний клас - більш функціональне поняття.

До складу правлячого класу держави входить владна, тобто правляча частина політичного класу, а також найбільш впливові представники економічної, військової, фінансової, медійної еліт. Членство у політичному класі не обов'язково пов'язане з владою, на відміну від правлячого класу, де наявність політичної влади є основоположною тезою. Тобто, політичний клас складається з двох частин: правлячої і неправлячої (опозиційної). До складу правлячого класу відноситься саме правляча частина політичного класу. Отже, за масштабом поняття «політичний клас» є набагато ширшим.

3. На основі узагальнення теоретичної бази визначено сутність поняття політичного класу та систематизовані його найбільш суттєві типологічні критерії. До них належать: безпосереднє представництво інтересів громадян (представники політичного класу, що володіють певним соціальним капіталом, є офіційними представниками інтересів громадян); професійна політична діяльність (для переважної частини членів політичного класу політика - це основна професія, постійне заняття, яке породжує певний спосіб життя); формальний статус у суспільстві (кожен член політичного класу має офіційну посаду, законодавчо закріплені права та чітко окреслене коло обов'язків). Окремим, чи не найголовнішим критерієм віднесення того чи іншого суб'єкта до політичного класу є ступінь впливу на політичні рішення (тобто об'єм можливостей впливу на формування та розподіл ресурсів і повноважень політичної влади).

4. Здійснено аналіз основних чинників, що мають вплив на формування політичного класу і на основі аналізу розроблено етапізацію формування політичного класу періоду незалежності. Змістом першого етапу (1990-1994 рр.) було формальне закріплення державності України та формування соціальної основи нового політичного класу на основі колишньої партійно-господарської номенклатури. Другий етап (1994-1998 рр.) характеризується поступовою якісною трансформацією політичного класу, початком професіоналізації кадрового корпусу. Характерними особливостями третього етапу (1998-2004 рр.) стало поступове зрощення влади і бізнесу, олігархізація політичної еліти з одночасним ускладненням інкорпорації нових членів. Змістом четвертого етапу (2004 - 2009 рр.) була активна конкуренція правлячої частини політичного класу та опозиції. Особливою рисою цього етапу стала «помаранчева революція», яка розкрила раніше приховані проблеми, але реальних наслідків для покращення системи управління так і не мала. П'ятий (сучасний) етап розвитку (з 2009 р. і по цей час) характеризується тенденціями до подальшої інституціоналізації політичного класу та професіоналізації кадрового складу з одночасним посиленням централізації влади.

5. У дослідженні розкрито структурні особливості політичного класу. Доведено, що структура політичного класу є неоднорідною, залежить від політичної системи, що існує, в ній наявні особливі статичні та динамічні позиції. Політична, економічна та військова еліта становлять авангард політичного класу, знаходяться на вершині владної ієрархії. Складність структури політичного класу посилюється наявністю горизонтального і вертикального членування. Політичний клас інституціоналізований в системі державних посад: бюрократії - чиновників, що призначаються, електократії - чиновників, що обираються, та легіслократії - депутатів, що наповнюють виборчі органи усіх рівнів. Вертикальне членування передбачає наявність статусів і посад з неоднаковою кількістю ресурсів (політичного капіталу). Але в реальній структурі політичного класу слід враховувати існування таких його важливих елементів як політичні лідери, групи тиску та інтересів, вето-групи, а також ЗМІ, роль яких в сучасній політичній системі істотно трансформувалась.

6. Проаналізовано розвиток політичного класу в транзитивних умовах, поглиблено аналіз головних його тенденцій. З'ясовано, що в сучасних трансформаційних умовах Україні характерні такі позитивні тенденції, як професіоналізація та інституціоналізація. До негативних аспектів транзитивного періоду належать високий рівень корупції, низький рівень політичної відповідальності, надмірна персоніфікація та відсутність гендерного паритету.

7. Розкрито роль регіонального чинника у функціонуванні політичного класу. В українському суспільстві, незважаючи на вкорінені традиції унітарного управління, поступово зростає самостійність регіональних політичних еліт і, відповідно, підвищується роль регіонального фактора функціонуванні політичного класу. На основі детального аналізу Луганської обласної ради як основного представника регіонального політичного класу Луганщини авторкою досліджено специфічні зв'язки між ефективністю регіонального політичного класу та ступенем оновлення складу ради, кадровою динамікою, віковою та гендерною структурою ради. Найбільша ефективність забезпечується при досягненні ступеня оновлення у межах 70%, професіоналізації кадрового складу, наявності у складі регіональних органів влади не менше 50% осіб віком від 31 до 50 років та гендерному балансу на рівні 40% жінок.

8. Запропоновано демократичну модель політичного класу, що характеризується відкритістю, ефективною системою представництва, наявністю консолідуючої ідеології та політичних лідерів-новаторів, створенням чіткої системи політичної відповідальності, забезпеченням гендерної рівності, формуванням адекватної мотиваційної діяльності політичного класу. В рамках підвищення державотворчого потенціалу політичного класу України запропоновано впровадження дієвого механізму політичної відповідальності, який передбачає напрацювання правової бази інституту політичної відповідальності, перегляд принципів кадрової політики у бік підвищення її об'єктивності й виваженості, запровадження змішаної пропорційно-мажоритарної системи виборів як оптимальної в умовах демократичного транзиту держави, посилення контрольної функції управління, в рамках якої пропонується запровадження партійного імперативного мандату, забезпечення самостійності та незалежності контрольних органів від органів державної влади, регламентація лобізму для здійснення більш прозорих взаємовідносини бізнесу і влади.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях автора

1. Остренко Є. І. Проблема співвідношення політичної еліти та політичного класу / Є. І. Остренко // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. - 2008. - № 1 - 2. - С. 38 - 41.

2. Остренко Є. І. Політичний клас у просторі української політики / Є. І. Остренко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : ВІР УАН, 2010. - Випуск 41 (11). - С. 451 - 459.

3. Остренко Є. І. Тенденції розвитку політичного класу в сучасній Україні: регіональний аспект / Є. І. Остренко // Політологічний вісник : Збірник наукових праць. - Київ : Вид-во Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 2011. - № 53.- С. 164 - 175.

4. Остренко Є. І. Корупція у політичному класі: нові загрози для України / Є. І. Остренко // Сучасна українська політика: політики та політологи про неї. - К. : Український центр політичного менеджменту. - 2011. - № 24. - С. 131 - 138.

5. Остренко Є. І. Реалізація демократичної моделі політичного класу в Україні: проблеми та перспективи / Є. І. Остренко, Ф. В. Барановський // Політологічний вісник. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2011. - № 2. - С. 47 - 56.

6. Остренко Є. І. До питання про формування політичного класу в сучасній Україні / Є. І. Остренко // Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку : зб. наук. пр. за матеріалами ІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 23 жовт. 2008 р. / М-во освіти і науки України, Східноукр. нац. ун-т імені Володимира Даля. - Луганськ : Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2008. - С. 102 - 104.