Політична ризикологія: концептуально-парадигмальні та наукознавчо-праксеологічні засади

Порівнявши логічні обсяги понять «ситуація політичного ризику» і «політичний ризик», ми з'ясували, що перше поєднує різні обставини й умови, які створюють певну політичну обстановку для того чи іншого виду діяльності. У ситуації ризику настання подій відбувається з певною ймовірністю і може бути більш-менш визначеним. Намагаючись «зняти» ситуацію політичного ризику, суб'єкт діяльності робить вибір і намагається реалізувати обране рішення. Таким чином, можна визначити політичний ризик як діяльність, спрямовану на подолання невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої актуалізується можливість кількісної та якісної оцінки ймовірності отримання припустимого результату, невдачі або відхилення від поставленої мети.

Політичний ризик безпосередньо пов'язаний із сферою політики, яка має три виміри, що чітко фіксуються англійською мовою: policy як план, курс дій, або напрям дій, що прийнятий і якого дотримується влада, керівники, політичні партії та інші суб'єкти; politics як сфера боротьби політичних акторів, які мають і відстоюють свої суспільно значущі інтереси і потреби (policy); polity як форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й здатності регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми). Прикметник «political» утворюється від «politics» і перекладається як такий, що належить, причетний до політики або пов'язаний із політичним інститутом. Тобто термін «політичний ризик» пов'язаний із сферою politics - політичних взаємодій суб'єктів, які мають свою програму дій. Коли йдеться про політику як policy, то доцільно вживати прикметник «public», який перекладається і як «публічний», і як «державний», і як «суспільний», і як «громадський». Проте цей термін часто співвідноситься з діями державної влади. Термін «public policy» визначається як сукупність дій виборних або призначених держслужбовців, які ґрунтуються на чинних законодавчих актах, тобто йдеться про державну політику і тому public як прикметник policy стосується дій політичних суб'єктів стосовно сфери державної політики. У цьому значенні ми маємо справу з ризиком політики, який відображує характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами суспільно-політичних відносин об'єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, іманентно притаманних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями.

Структура політичного ризику включає об'єкт (політична система), суб'єкт (особа або група осіб (колектив), які зацікавлені в результатах керування об'єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо керування та прийняття відповідних рішень стосовно об'єкта ризику), джерела (чинники, які викликають невизначеність та / або конфліктність).

Сутнісними ознаками політичного ризику є його об'єктивність (відображає реально існуючу невизначеність і конфліктність у певній діяльності), суперечливість (пов'язана із суб'єктивною оцінкою об'єктивно існуючих ризикованих дій) та альтернативність (допускає як обов'язкову умову необхідність оцінювання, управління чи вибору з кількох найбільш вірогідних стратегій).

До основних функцій політичного ризику, які визначають його соціальну сутність, віднесені інноваційна, яка полягає в пошуку нетрадиційних шляхів рішення певних проблем; регулятивна, яка проявляється в конструктивній і деструктивній формах; захисна, яка виробляє терпиме ставлення до невдач; компенсаційна, що забезпечує додатковий, порівняно з плановим, прибуток (зиск), у випадку успішного результату; аналітична, яка передбачає аналіз всіх можливих альтернатив, варіантів рішень і вибір найбільш корисних і найменш ризикованих варіантів рішень.

У другому підрозділі «Класифікація політичних ризиків» характеризується розмаїття об'єктів предметного поля політичної ризикології. Виокремлені такі класифікаційні критерії: рівень виникнення; сфера походження; причини виникнення; ступінь обґрунтованості ухвалення ризику; відповідність допустимим межам; адекватність часу ухвалення рішення про реагування на реалізацію ризиків; ступінь впливу на діяльність; можливість запобігання; модальності ціннісно-орієнтованих ситуацій. Аналіз різних видів ризиків дозволяє також побудувати їх класифікацію, де види ризику представлені дихотоміями, які можна розглядати як певний континуум значень. Дихотомічні класифікації репрезентовані такими критеріями: суб'єктно-об'єктні характеристики; умови виникнення; зміст; сфери виникнення; можливі наслідки.

Якщо вищенаведені класифікації мають універсальний характер, то специфічні класифікації стосуються виключно політичних ризиків. За своєю природою політичні ризики поділяються на чисті (іманентні), які характеризуються тим, що і джерела, і можливі наслідки ризиків знаходяться в політичній сфері, та ділові (наведені та похідні). Поділ ділових політичних ризиків на наведені та похідні обґрунтовується характером чинників, які впливають на неполітичну діяльність. За цим критерієм політичні чинники умовно можна класифікувати на фонові (виникають унаслідок політичних процесів, що відбуваються у відповідному середовищі) і профільні (виникають унаслідок політичних рішень).

У третьому підрозділі «Система знання, методи та функції політичної ризикології» розкрито інші, крім предметної сфери, важливі елементи наукового статусу політичної ризикології.

Система наукового знання політичної ризикології складається з нормативних знань, істинність яких конвенціональна, тобто залежить від визнання суб'єктів наукової діяльності; дескриптивних (описових) та каузальних (причинних) знань, що мають неконвенціональну природу, спираються на емпіричні дані та потребують процедур верифікації.

Для отримання достовірного знання, об'єктивних свідчень про ризикованість політичних процесів та їх розвиток у політичній ризикології сформована система методів, до якої входять: загальнонаукові методи (загальнологічні методи (загальні прийоми), методи теоретичного, емпіричного дослідження та нові методи, які є наслідком розвитку наукового пізнання, широкого впровадження комп'ютерних технологій у дослідний процес); загальні політико-ризикологічні методи (підходи, школи, парадигми) та прикладні політико-ризикологічні методики (біхевіористські методики, методики, що ґрунтуються на постулатах теорії груп, матричні методики, експертні оцінки, ігрові методики прийняття рішень, сценаріотехніка, рейтингові методики та ін.).

Усе розмаїття функцій політичної ризикології можна згрупувати у три класи:

- науково-теоретичний, до якого включено методологічну, пошуково-прогностичну, пояснюючу, кумулятивну функції;

- практико-інструментальний, що вміщує аналітико-експертну, оцінну, нормативно-прогностичну, консультативно-технологічну функції;

- культурно-виховний, який репрезентовано політико-світоглядною, ідеологічною, етико-аксіологічною, політико-соціалізаційною функціями.

П'ятий розділ «Прикладні галузі політичної ризикології» розкриває конкретно-аналітичні та праксеологічні напрями, що формуються в межах науки про політичні ризики.

Перший підрозділ «Політичний ризик-аналіз як базовий рівень прикладних досліджень» складається з двох пунктів.

У першому пункті «Методи аналізу та оцінки ризику країни» досліджено один з важливих та найбільш розроблених прикладних напрямів політичного ризик-аналізу - рейтингові дослідження ризику країни. Останній є індикатором інвестиційного клімату відповідної країни, який уміщує все те, що враховує інвестор, коли оцінює наскільки сприятливі або несприятливі умови для вкладення капіталу, включаючи ідеологію і політику, економіку і культуру. Вплив політичних чинників на інвестиційний клімат слід розглядати в двох ракурсах, які умовно можна позначити як нецілеспрямований і цілеспрямований вплив. У першому випадку йдеться про всі політичні кроки уряду, що враховуються інвесторами під час оцінки інвестиційного клімату країни, за винятком тих, які робляться цілеспрямовано для поліпшення умов інвестування; у другому - це система заходів, вжитих органами державної влади для оптимізації інвестиційного клімату країни.

Ризик країни розглядається як імовірність того, що суверенна держава або незалежні кредитори в певній країні не матимуть можливості або бажання виконати свої зобов'язання по відношенню до іноземних кредиторів та / або інвесторів. Ризик країни пов'язаний здебільшого із соціально-економічною та політичною ситуацією, враховує не тільки діяльність уряду, але і стан суспільства в цілому.

Дослідження ризику країни є комплексною процедурою, яка складається з підбору чинників залежно від поставленої мети, створення системи чинників. Його завдання полягає у зниженні гостроти невизначеності, передбаченні можливих негативних і позитивних наслідків її розвитку. Виокремлюють три основні підходи до вивчення ступеня ризику - якісний (пов'язаний із необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми, так і майбутніми, наслідками, а також з виявленням впливу рішень, прийнятих за умов невизначеності, на інтереси суб'єктів діяльності), кількісний (полягає у визначенні критерію ступеня ризику і його оцінки в тих ситуаціях, де він може бути використаний) та інтегративний (який включає три взаємопов'язані аспекти: кількісний, якісний і ціннісний).

Найпоширенішими методами якісного аналізу ризику країни є «Old hands» («давніх знайомств») і «Grand tours» («великих турів»). Для оцінки ризику країни зазвичай використовують порівняльні дані, коли кількісні оцінки, що характеризують рівень ризику по країні, перетворюються у відповідні рейтинги - місце у загальній сукупності країн, що порівнюються. Складання рейтингів здійснюється агентствами з оцінки ризику країн, найавторитетнішими з яких є Economist Intelligence Unit, Euromoney, Institutional Investor, International Country Risk Guide, Moody's, Political Risk Services та Standard and Poor's. Методології рейтингових оцінок, що використовуються даними групами, ґрунтуються на положеннях методу Дельфі (Delphi) як системи групової та ітеративної експертної оцінки. На базі балових оцінок розраховується інтегральний показник надійності (як правило, за шкалою балових оцінок від 0 до 100 балів). Система соціально-політичних індикаторів, що використовується під час оцінки ризику країни, складається з об'єктивних, перцептуальних (поведінкових) і селективних показників.

У другому пункті «Ризик політичної поляризації: поняття та аналітичні інструменти» розкрито теоретико-методологічний зміст напряму політичного ризик-аналізу, пов'язаного з визначенням ризику політичної поляризації. Основним показником даного виду ризику є політичні кліведжі (розколи).

Базовою для визначення ризику політичної поляризації є модель політичних кліведжей, розроблена Кізангані Емізетом. Ця модель відображує наявність у будь-якому суспільстві декількох ліній (демографічні кліведжі, соціоекономічні кліведжі, корупція). Кожна з них може автономно і незалежно детермінувати політичні кліведжі, а також впливати на них через опосередкований чинник - тіньову або неофіційну економіку, яка виконує функцію мінімізації політичних кліведжей, з одного боку, і ослаблення політичної активності громадянського суспільства, з іншого.

Для виявлення ризику політичної поляризації прийнято застосовувати індекс роздробленості як імовірності приналежності двох мимовільно обраних членів даного суспільства до різних груп.

Другий підрозділ «Політичний ризик-менеджмент як прикладна галузь політичної ризикології» містить два пункти.

У першому пункті «Поняття та основні технології управління політичними ризиками» з'ясовано, що політичний ризик-менеджмент - це спеціальний вид управлінської діяльності, націлений на пом'якшення негативного впливу політичних ризиків на результати діяльності. Його головні завдання: виявити області підвищеного політичного ризику; розробити і впровадити заходи, що попереджують політичний ризик, а у випадку, коли збиток уже має місце, оперативно вжити заходів з оптимального його відшкодування; проаналізувати і попередити політичні ризики.

Ефективність управлінських заходів щодо мінімізації політичних ризиків обумовлена такими принципами: 1) максимізації, який передбачає прагнення до найширшого аналізу можливих причин та чинників виникнення ризику; 2) мінімізації, який означає, що суб'єкти намагаються звести до мінімуму, по-перше, спектр можливих політичних ризиків, а по-друге, мінімізувати ступінь впливу політичного ризику на свою діяльність; 3) адекватності, який передбачає можливість адекватно і швидко реагувати на зміни, що можуть призвести до виникнення політичного ризику; 4) прийняття, згідно з яким суб'єкти можуть прийняти на себе тільки обґрунтований політичний ризик.

На всіх етапах процесу вироблення, прийняття та реалізації політичного рішення має місце управління політичними ризиками. Професійний політичний ризик-менеджмент структурно локалізований у блоці вироблення альтернативних варіантів рішення та оцінкою прийнятого рішення. Аналіз ризикової проблеми і рішення має бути доповнений аналізом прохідності рішення, який би враховував чинники та обставини, що здатні вплинути на долю рішення на стадії його прийняття. Нарешті, необхідним функціональним елементом політичного ризик-менеджменту є імплементаційний аналіз, який забезпечує успіх реалізації прийнятого рішення на практиці.

Основні засоби управління політичним ризиком: уникнення; попередження; прийняття (збереження чи навіть збільшення); зниження ступеня ризику (оптимізація).

У другому пункті «Проектний ризик-менеджмент як специфічний напрям управління політичними ризиками» розкрито особливості роботи з венчурними політичними проектами, основним чинником ризику яких є ризик неотримання передбачених проектом прибутків (зисків), зумовлений передусім технологічними й організаційними рішеннями проекту (ризик помилкових дій), випадкові коливання цін та попиту на продукцію (маркетинговий ризик).

Ризик венчурних політичних проектів є дуже багатогранним у своїх проявах і часто являє собою складну конструкцію з елементів інших ризиків. Прояви ризику індивідуальні для кожного учасника венчурного політичного проекту. Про багатогранність такого ризику та його складні взаємозв'язки говорить той факт, що навіть рішення щодо мінімізації проектного ризику містить у собі ризик.

Враховуючи дані обставини, можна запропонувати таке інструментальне визначення ризику політичного проекту: ризик венчурного політичного проекту (Rвпп) - це система чинників, що проявляється у вигляді комплексу ризиків (загроз), індивідуальних для кожного учасника венчурного політичного проекту як у кількісному, так і в якісному відношенні.

Систему ризиків венчурного політичного проекту можна репрезентувати такою матрицею:

,

де: n - можлива кількість ризиків політичного проекту; m - кількість учасників проекту. Стовпчик матриці при цьому показує, що значення будь-якого ризику для кожного учасника проекту проявляється також індивідуально.

Наголошується на той факт, що ризик венчурного політичного проекту являє собою складну систему з чисельними взаємозв'язками, яка проявляється для кожного з учасників венчурного політичного проекту у вигляді індивідуальної комбінації - комплексу, тобто ризик і-го учасника проекту (Ri) може бути описаний за формулою: Ri = {Ri1, Ri2, Ri3, Ri4, …, Rin}.

Неодмінний атрибут венчурних політичних проектів - високий ступінь ризику за усіма елементами ризику помилкових дій, бо, наприклад, нова передвиборча стратегія передбачає ризик неправильних методів та інструментів її реалізації, наслідком політичного прогнозу щодо недостатньо вивчених електоральних груп (або сегмента політичного ринку) є високий ризик помилкової стратегії, помилкових методів тощо. Маркетинговий ризик визначається як імовірність різкої зміни попиту та ціни на вироблену продукцію, а також нестабільність (циклічність) попиту на продукцію. Згідно з маркетинговим підходом до політичного процесу ціна на продукцію - це передвиборчі обіцянки, ідеї, технології, політичні рішення того чи іншого інвестиційного проекту, за які виборці збираються «купити» проект, віддавши за нього свій голос.

Третій підрозділ «Політичний ризик-консалтинг як прикладна галузь політичної ризикології» складається з двох пунктів.

У першому пункті «Політичний ризик-консалтинг: поняття та базові технології» розкрито, що консультаційна робота ризик-аналітика являє собою складну багатофакторну співпрацю фахівців з політичних ризик-технологій з одного боку, і суб'єктів соціально-економічної діяльності з іншого боку, у вирішенні відповідних проблем у формі рекомендацій і рішень, що спільно виробляються і реалізуються.

Загальна структура процесу політичного ризик-консультування містить такі етапи: підготовча фаза (знайомство, визначення проблеми); діагностування (з'ясування цілей, завдань, постановка діагнозу ситуації, визначення очікуваних результатів); планування дій (вироблення варіантів реорганізації функціонуючої системи); вибір остаточного варіанту дій (реорганізації системи); впровадження (реалізація) заходів щодо здійснення обраного сценарію розвитку подій; завершення (оцінка результатів перетворення); постконсультаційна фаза (передбачає, що після завершення роботи, якщо умови договору передбачали контроль за подальшим розвитком подій, визначаються варіанти подальшої взаємодії клієнта з ризик-консультантом у разі виникнення в подальшому додаткових питань за межами власного консультаційного процесу).

На етапах оцінювання та діагностування проблемної ситуації особливого значення для подолання ризиків набуває застосування гуманітарних (інтелектуальних) технологій, які являють собою аналітичні системи, що дозволяють розрізняти фактори та симптоми ризику, його причини та наслідки. Фактори ризику - це ті перемінні, що чинять безпосередній вплив на ступінь зростання чи зниження ризику. Як фактори політичного ризику можуть розглядатися, наприклад, економічні показники рівня життя, соціальна нерівність, міжрелігійна та етнічна ворожнеча тощо. Поряд з факторами ризику, в узагальненій оцінці враховуються симптоми помітного змінення ризику - це явні або латентні ознаки можливого погіршення ситуації, які можуть передувати чи супроводжувати розвиток ризикованої ситуації. Симптоми - це очевидні аспекти проблеми, які привертають до неї увагу. Вони ніколи не пояснюють проблему, а є тільки її проявами (наприклад, наростання протестної участі, зниження безпеки, зростання нестабільності тощо).

Крім факторів та симптомів виокремлюють причини та наслідки: причина - це явище, яке обумовлює або породжує інше явище; наслідок - це те, у чому проявляються результати вирішення чи невирішення проблеми. Наслідки породжують необхідність вирішення проблеми. Тому симптоми - це частина наслідків; вони показують перші ознаки наявності проблеми. Симптоми, у більшості випадків, мають бути усунені до того, як проблема буде розв'язана.

У другому пункті «Основні аналітичні інструменти політичного ризик-консалтингу» виокремлено та охарактеризовано найбільш поширені в консультаційно-експертній роботі ризик-аналітиків методи та прийоми.

Основними аналітичними інструментами політичного ризик-консалтингу є такі:

- статистичні методики, до яких відносять правило Байєса (критерій математичного очікування); критерій Лапласа; правило максимін (критерій Вальда) та правило максимакс (критерій азартного гравця); правило мінімакс (критерій Севіджа); правило Гурвіця);

- метод аналогій, який спрямований на вивчення об'єктів, схожих між собою за певними параметрами;

- аналіз чутливості, який є одним з найпростіших і широковідомих методів урахування чинників невизначеності;

- імітаційне моделювання.

Особливої уваги заслуговують методи генерування альтернатив, серед найпоширеніших з яких є інтелектуальний штурм, синектика, ділові ігри, розроблення сценаріїв (і на їх основі «дерева рішень») і морфологічний аналіз. Різновидами останнього є SWOT- і PEST-аналіз - перший призначений для вивчення впливу ближчого середовища, другий - далекого середовища. На заключній фазі формування альтернатив здійснюється їх порівняння на основі таких критеріїв: результативність (міра досягнення проголошених цілей розв'язання проблеми), ефективність (співвідношення між витратами на проведення заходів та досягнутими результатами), справедливість (непропорційний вплив на різні регіони та групи населення), політична та адміністративна здійсненність.

У висновках здійснено узагальнено результати дослідження:

1. Політична ризикологія розглядається як науковий напрям, який утворився на стику політології та ризикології, розкриває закономірності, принципи та інструментарій виявлення, урахування, оцінювання політичних ризиків та управління ними.

2. Згідно з вимогами системно-компонентного аналізу політична ризикологія як сфера наукового пізнання має такі компоненти:

- об'єкт пізнання - політичне середовище, яке репрезентовано трьома основними сегментами: політика як policy (план, курс дій, або напрям дій, що прийнятий і якого дотримується влада, керівники, політичні партії та інші); політика як politics (сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів з приводу використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб); політика як polity (форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й здатності регулювати політичну поведінку людей);

- предмет пізнання - політичний ризик. Це наукова категорія, яка відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами суспільно-політичних відносин об'єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, іманентно притаманних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями. Це визначення ґрунтується на системному підході до категорії політичного ризику і вказує на необхідність аналізу впливу на об'єкти управління багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників та надсистеми, а також урахування ставлення до ризику суб'єктів діяльності (суб'єктів ризику);

- особливі методи і засоби пізнання - загальнонаукові методи (загальнологічні методи; методи теоретичного й емпіричного дослідження; нові методи, які є наслідком розвитку наукового пізнання, широкого впровадження комп'ютерних технологій у дослідний процес); загальні політико-ризикологічні методи (підходи, школи, парадигми - тут виокремлені групи історичних, лінгвістичних, теологічних, математичних, філософських, мистецьких, психологічних, наукознавчих, правових, економічних та постмодерністських); прикладні політико-ризикологічні методики (сюди відноситься група біхевіористських методик (опитувальні методи, методи аналізу документів, якісні методи «великі тури» та «старі знайомства» тощо); методики, що ґрунтуються на теорії груп; матричні методики; експертні оцінки; ігрові методики прийняття рішень; сценаріотехніка; рейтингові методики та інші);

- логічні форми пізнання і мовні (лінгвістичні) засоби - мова політичної ризикології, її категоріально-понятійний апарат;

- результати пізнання - концептуальні побудови та моделі в рамках теорії політичного ризику;

- цілі пізнання, спрямовані на одержання істинного і достовірного, систематизованого знання, яке здатне роз'яснити явища, передбачити їх можливі змінення та надає можливість практичного втілення;

- наукове співтовариство - група, що складається із спеціально підготовлених осіб, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, сформували відповідні світогляд і методологічні настанови наукової діяльності. У 1980 р. була створена Асоціація аналітиків політичного ризику (APRA, Association of Political Risk Analysis), яка нараховувала близько 400 членів, у 1990 р. APRA була перейменована в Раду міжнародного ризик-менеджменту для бізнесу (CIBRM, Council for International Busines Risk Management), що відображало розширення предметного поля досліджень і відмову від пріоритетного вивчення політичних ризиків (у 1995 р. Рада була розпущена). Зараз наукове співтовариство зосереджене навколо експертно-аналітичних груп, що здійснюють аналіз та оцінку політичних ризиків.

3. У рамках системно-історичного аналізу було виокремлено етапи становлення та розвитку політичної ризикології, а саме: донауковий і науковий. У донауковий період розвитку політичної ризикології здійснюється накопичення знань та спостережень про ризики та небезпеки, їх початкове осмислення. У розвитку наукових уявлень про ризик можна виокремити декілька підетапів:

- формування загальних уявлень про ризик (середина ХІХ - кінець 1960-х рр.);

- розробка соціально-політичної складової ризику в межах загальної теорії ризику (ризикології) (1970-1980-ті рр.);

- інституціоналізація політичної ризикології (з останньої чверті ХХ ст.). Саме з цього часу політична ризикологія оформлюється в самостійний науковий напрям.

4. У системно-функціональному зрізі були виокремлені такі функції політичної ризикології:

- науково-теоретична група - методологічна, пошуково-прогностична, пояснююча та кумулятивна функції;

- практико-інструментальна група - аналітико-експертна, оцінна, нормативно-прогностична, консультативно-технологічна функції;

- культурно-виховна група - політико-світоглядна, ідеологічна, етико-аксіологічна та політико-соціалізаційна функції.

5. У системно-структурному плані розглянуто структуру політичної ризикології, яка містить такі галузі: теорія політичного ризику; політичний ризик-аналіз; політичний ризик-менеджмент; політичний ризик-консалтинг.

Сформульовано практичні рекомендації: 1) стосовно того, що результати проведеного дослідження дозволяють суб'єктам діяльності раціонально-критично осмислювати реалії політичного життя, конкретні дії та рішення у політичній сфері на основі застосування комплексу критеріїв порівняння альтернатив, до яких віднесено результативність, ефективність, справедливість, політичну та адміністративну здійсненність; 2) з приводу запровадження у навчальний процес з підготовки політологів навчальної дисципліни «Політична ризикологія», яка забезпечує опанування відповідною системою спеціалізовано-професійних компетенцій.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних працях автора

Монографія

1. Кривошеїн, В.В. Політична ризикологія: епістемологічний статус, предметна сфера, аналітичні інструменти [Текст] / В. В. Кривошеїн. - Д. : Інновація, 2009. - 316 с.

Основні праці

2. Кривошеїн, В. Демаркація політичних ризиків для суб'єктів політичної і неполітичної діяльності [Текст] / В. Кривошеїн // Політичний менеджмент. - К. : «ІНТАС», 2009. - № 6. - С. 25-35.

3. Кривошеїн, В.В. Енкомій ризику [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2004. - № 9, вип. 11. - С. 240-245.

4. Кривошеїн, В.В. Концепція політичного ризику Ульріха Бека в постмодерністській реконструкції «суспільства ризику» [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2006. - Вип. 14. - С. 299-305.

5. Кривошеїн, В.В. Культурологічна теорія ризику в структурі політичної ризикології [Текст] / В. В. Кривошеїн // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. Політологія, соціологія, філософія. - Ужгород : Говерла, 2009. - Вип. 12. - С. 28-33.

6. Кривошеїн, В.В. Політична ризикологія: у пошуках предметної сфери [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер. Питання політології. - № 810, вип. 12. - Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - С. 208-212.

7. Кривошеїн, В.В. Політична ризикологія як мультипарадигмальна дисципліна [Текст] / В. В. Кривошеїн // Політологічний вісник. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип. 45. - С. 395-409.

8. Кривошеїн, В.В. «Політичні кліведжі» як індикатори ризику політичної поляризації [Текст] / В. В. Кривошеїн // Політологічний вісник. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип. 39. - С. 408-418.

9. Кривошеїн, В.В. Політичне як центральна категорія політичної науки [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2001. - Вип. 7. - С. 192-198.

10. Кривошеїн, В.В. Політичний ризик як інтегративний показник впливу некомерційних чинників на підприємницьку діяльність [Текст] / В. В. Кривошеїн // Політологічний вісник. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип. 40. - С. 371-384.

11. Кривошеїн, В.В. Політичний ризик як складова ризику країни [Текст] / В. В. Кривошеїн // Політологічний вісник. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип. 44. - С. 148-158.

12. Кривошеїн, В.В. Політичний ризик-менеджмент: становлення нового прикладного напряму [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2009. - Т. 17, № 9/2. - Вип. 19. - С. 298-305.

13. Кривошеїн, В.В. Проблема прийняття рішень в умовах соціально-політичної невизначеності [Текст] / В. В. Кривошеїн // Грані. - Д.: Вид-во «Грані», 2005. - № 1. - С. 110-114.

14. Кривошеїн, В.В. Проблема сприйняття політичного ризику в сучасних постмодерністських конотаціях Мері Дуглас і Нікласа Лумана [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2008. - Вип. 17. - С. 501-508.

15. Кривошеїн, В. Пропорційні вибори в Україні: основні переваги і загрози [Текст] / В. В. Кривошеїн // Борістен. - Д., 2004. - № 8. - С. 24.

16. Кривошеїн, В.В. Регіональні політичні ризики: поняття і методи аналізу [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2008. - Вип. 18. - С. 245-251.

17. Кривошеїн, В.В. Рейтингові методики оцінки політичного ризику як складової ризику країни [Текст] / В. В. Кривошеїн // Грані. - Д.: Вид-во «Грані», 2009. - № 6. - С. 152-157.

18. Кривошеїн, В.В. Ризик як атрибут політики [Текст] / В. В. Кривошеїн // Політичний менеджмент. - К. : «ІНТАС», 2004. - № 6. - С. 38-47.

19. Кривошеїн, В.В. Симулякр ризику в системі політичних фреймів сучасного суспільства [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д. : ДНУ, 2007. - Вип. 16. - С. 439-448.

20. Кривошеїн, В. Співвідношення кількісного та якісного підходів до визначення рівня політичного ризику [Текст] / В. Кривошеїн // Вісник Одеського національного університету. - О. : Астропринт, 2009. - Т. 14, вип. 13 Соціологія і політичні науки. - С. 382-388.

21. Кривошеїн, В. Співвідношення кількісного та якісного підходів до визначення рівня (ступеня) політичного ризику [Текст] / В. В. Кривошеїн // Освіта регіону. Сер. Політологія. Психологія. Комунікації. - К., 2009. - Вип. 4. - С. 109-115.

22. Кривошеїн, В.В. Теоретико-методологічні засади оцінки стану опозиції як показника ризику країни [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вестник СевГТУ. Сер. Политология. - Севастополь, 2009. - Вып. 100. - С. 98-109.

Додаткові праці

23. Кривошеїн, В.В. Концепція ризиків М. Дуглас про загрози демократії у світлі Третьої світової теорії [Текст] / В. В. Кривошеїн // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія : Матеріали Четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції, 26-27 травня 2005 р., м. Київ. - К. : КІСЛІП, 2005. - Ч. 1. - С. 315-318.

24. Кривошеїн, В.В. Методичні рекомендації до вивчення навчальної дисципліни «Політична ризикологія» [Текст] / В. В. Кривошеїн (уклад.). - Д. : РВВ ДНУ, 2005. - 16 с.

25. Кривошеїн, В.В. Місце й роль політичної ризикології в системі фахової підготовки політологів [Текст] / В. В. Кривошеїн // Класичні університети - центри освіти, науки і культури регіонів: традиції та сучасність : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 16-17 грудня 2003 р. - Д. : АРТ-ПРЕС, 2003. - С. 104-107.

26. Кривошеїн, В.В. Особливості застосування матричних методик аналізу політичних ризиків на етапі зниження ступеня ризику та планування дій [Текст] / В. В. Кривошеїн // Соціально-гуманітарна освіта і наука в сучасному українському суспільстві: проблеми та перспективи розвитку: Матеріали регіональної науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 22 травня 2009 р. - Д. : Інновація, 2009. - С. 105-107.

27. Кривошеїн, В.В. Оцінка й управління венчурною складовою під час формування політики держави: міжнародний досвід та українські реалії [Текст] / В. В. Кривошеїн // Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції : Матеріали науково-практичної конференції, 17 грудня 2009 р., м. Дніпропетровськ. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2009. - С. 70-73.

28. Кривошеїн, В.В. Політична складова у структурі ризику міжнародного бізнесу [Текст] / В. В. Кривошеїн // Вісник Дніпропетровського університету. Сер. Світова економіка і міжнародні відносини. - Вип. 1. - Д. : Арт-прес, 2002. - С. 87-92.

29. Кривошеїн, В.В. Ризик [Текст] / В. В. Кривошеїн // Соціологічна енциклопедія / В. Г. Городяненко (ред.-уклад.). - К. : Академвидав, 2008. - С. 316.

30. Кривошеїн, В.В. Ризики реформування політичної системи України та політична теорія М. Каддафі [Текст] / В. В. Кривошеїн // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія : Матеріали Третьої міжнародної науково-теоретичної конференції, 21-22 травня 2004 р., м. Київ. - К. : Фенікс, 2004. - Ч. 1. - С. 199-202.

31. Кривошеїн, В.В. Система індикаторів для визначення ризику країни: політична складова [Текст] / В. В. Кривошеїн // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - Д. : Інновація, 2009. - № 1. - С. 40-45.

32. Кривошеїн, В.В. Система професійно-орієнтованих компетенцій випускників ВНЗ за напрямом підготовки «Політологія» (на прикладі вивчення політичної ризикології) [Текст] / В. В. Кривошеїн // Психологічні проблеми адаптації особистості до змінюваних умов життєдіяльності : Тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 13-14 листопада 2008 р. - Д. : ДНУ, 2008. - С. 148-149.

33. Кривошеїн, В.В. Цивілізація ризику [Текст] / В. В. Кривошеїн // Соціологічна енциклопедія / В. Г. Городяненко (ред.-уклад.). - К. : Академвидав, 2008. - С. 437.

Анотації

Кривошеїн В.В. Політична ризикологія: концептуально-парадигмальні та наукознавчо-праксеологічні засади. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація присвячена вивченню основних структурних елементів політичної ризикології, які визначають її науковий статус. Політична ризикологія розглядається як науковий напрям, який утворився на стику політології та ризикології, розкриває закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання політичних ризиків та управління ними. Як субдисципліни політичної науки політична ризикологія набуває мультипарадигмального статусу. Предметне поле політичної ризикології складають політичні ризики, які запропоновано розглядати як діяльність, що здійснюється в політичній сфері і яка пов'язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, в процесі якої актуалізується можливість кількісної та якісної оцінки ймовірності отримання припустимого результату, невдачі або відхилення від поставленої мети. Структуру політичної ризикології складають: теорія політичного ризику; політичний ризик-аналіз; політичний ризик-менеджмент; політичний ризик-консалтинг.

Ключові слова: політична ризикологія; мультипарадигмальний статус політичної ризикології; політичний ризик; теорія політичного ризику; політичний ризик-аналіз; ризик країни; ризик політичної поляризації; політичний ризик-менеджмент; управління венчурними політичними проектами; політичний ризик-консалтинг.

Кривошеин В.В. Политическая рискология: концептуально-парадигмальные и науковедческо-праксеологические основания. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена изучению основных структурных элементов политической рискологии, которые определяют ее научный статус. Политическая рискология рассматривается как научное направление, которое образовалось на пересечении политологии и рискологии, раскрывает закономерности, принципы и инструментарий выявления, учета, оценивания политических рисков и управления ими. Как субдисциплина политической науки политическая рискология приобретает мультипарадигмальный статус. Предметное поле политической рискологии составляют политические риски, которые предложено рассматривать как деятельность, осуществляемая в политической сфере и связанная со снятием неопределенности в ситуации неизбежного выбора, в процессе которой актуализируется возможность количественной и качественной оценки вероятности получения допустимого результата, неудачи или отклонения от поставленной цели. Структуру политической рискологии составляют: теория политического риска; политический риск-анализ; политический риск-менеджмент; политический риск-консалтинг.

Ключевые слова: политическая рискология; мультипарадигмальный статус политической рискологии; политический риск; теория политического риска; политический риск-анализ; страновой риск; риск политической поляризации; политический риск-менеджмент; управление венчурными политическими проектами; политический риск-консалтинг.

Kryvoshein V.V. Political risk studies: conceptually-paradigmatic and praxeologically-scientific bases. - Manuscript.

The theses on receiving the Doctor's scientific degree in political sciences in specialty 23.00.01 - theory and history of political science. The Dnipropetrovs'k national university of the name Oles' Gonchar. Dnipropetrovs'k, 2010.

The dissertation deals with main structural components of political risk studies that define their scientific status: political risk studies are described as scientific method, created as a result of merging political science and risk studies, they present tendencies, principles and tools for determination, account, estimation of political risks and risk management.

Political risk studies, as subdiscipline of political science, gain multiparadigmatic status, which has been forming during the whole period of the formation and development of this scientific method, since a lengthy stage of pre-scientific development, when knowledge and observations on risks and dangers were accumulated and comprehended, and till the scientific stage, when general views of risks were formed (XIXth c. - late 1960s), social and political part of risk was developed as part of general risk theory (1970-1980s), political risk studies were institualizated (late XXth c.).

Substantive field of political risk studies consists of political risks, considered as activity carried out in political sphere and connected with overcoming uncertainty in inevitable choice situation, during which possibility of quantitative and qualitative probability estimation of achieving allowable result, failures and deviations from the goal. It's essential traits are: objectivity, which presents the real-world uncertainty and conflict in a particular situation; contradictivity associated with the subjective evaluation of objective risky actions; alternativity, which allows a need for assessment, management or choice from several of the most probable strategies as sine qua non. Political risks perform several functions, among which the main are: innovative, finding innovative ways to solve certain problems; regulative, manifested in constructive and destructive forms; protective, helping to tolerate failures; compensative, which provides additional profit, compared with the planned in case of a successful outcome; analytical, which provides analysis of all possible alternatives, options, and choice of the most useful and least risky solutions.

Structure of political risk studies consists of: political risk theory, which presents political risk studies conceptual foundations, determines their conceptual and categorical apparatus, research problems formulation models, ways of comprehending goals and approaches on the object; political risk analysis, which provides range of actions to assess and study environmental political components riskiness in the interests of socio-economical activities subjects; political risk management, that is a management activities type aimed at mitigating the negative impact of political risk on the socio-economic activities subjects results; political risk consulting, considered as a professional help of socio-economic activities subjects for clients in addressing their specialized tasks on the basis of reducing their professional political risk.

Keywords: political risk studies; multiparadigmatic status of political risk studies; political risk; political risk theory; political risk analysis; country risk; political polarization risk; political risk management; venture political projects management; political risk consulting.

Размещено на Allbest.ru