Політика Республіки Індії в Південній Азії

Індійська стратегія щодо Банґладеш спирається на три основні елементи: розробку низки проектів із відведення води річок Ґанг і Брахмапутра на свою територію і укріплення східних ділянок кордонів; активізацію відносин із ізольованим світовою спільнотою військовим режимом М'янми; висування ініціатив із надання банґладеській стороні значних обсягів допомоги та інвестицій на тлі світової фінансової кризи. Завдяки прагматичній політиці Індії вдалося: нівелювати транзитний потенціал Банґладеш за допомогою створення Мізорамського коридору з Мобу в штаті Мізорам до м'янмарського порту Сітуе; нормалізувати контрабандні та міграційні проблеми у двосторонніх відносинах; виступити альтернативним донором економіки Банґладеш під час світової фінансової кризи, внаслідок якої до країни почало надходити значно менше обсягів міжнародної допомоги і грошових переказів від працевлаштованої за кордоном некваліфікованої робочої сили.

У підрозділі Політика Індії щодо малих південноазійських країн” виокремлено чинники, що впливають на міждержавні відносини Непалу і Бутану з Індією та проаналізовано особливості процесу підпорядкування обох країн індійському впливові. Серед основних факторів, які визначають значення північних районів Індостану для Індії, назвемо: геополітичне розташування Непалу і Бутану між КНР і Індією; буддистсько-індуїстську спорідненість їх жителів з індійцями, що обумовлює релігійний туризм й культурні обміни населенням; аюрведичний, гідроресурсний та будівельний потенціал гімалайських хребтів на території цих країн; спільну загрозу паводків, характерну для Непалу, Бутану та півночі Індії; географічну наближеність Бутану до нестабільних північно-східних штатів і прозорий” індійсько-непальський кордон, найбільш проблемний у федерації з огляду на його контрабандний потенціал.

Політика Індії щодо малих гімалайських країн полягає у: наданні значних обсягів допомоги для розбудови транспортної інфраструктури у прикордонних регіонах; використанні водних ресурсів Гімалаїв для пожвавлення економічного розвитку своїх північних штатів за рахунок постачання електроенергії; забезпеченні наповнення ринку країн споживчими товарами і нафтопродуктами індійського виробництва; гарантуванні транзитних прав експортно орієнтованим підприємствам Непалу і Бутану та використання ними потужностей порту Колкати; функціонуванні прозорого” кордону між Індією та Непалом, що сприяє працевлаштуванню значного відсотка населення цієї країни на індійській території; продовженні здійснення заходів щодо забезпечення соціального захисту гуркхів, які проходили службу у індійських збройних силах. Домінування Індії над малими гімалайськими країнами посилюється завдяки анексії в 1975 р. її протекторату Сіккіму, віковій ізоляції консервативної монархії Бутану від оточуючого світу і нестабільності Непалу, в якому з 1995 по 2008 рр. тривала громадянська війна, що завершилася проголошенням республіки.

У дослідженні встановлено, що стратегічне значення Шрі-Ланки для Індії визначається: помешканням в північних і центральних районах цієї країни прошарку ланкійських та індійських тамілів; наявністю на острові стратегічно важливих портів Індійського океану й використанням їх потужностей індійськими компаніями для транзиту продукції через мілководну протоку Полка; тісною цивілізаційною взаємодією Індії та Цейлону (Шрі-Ланки); розташуванням поруч із островом перенаселеного штату Тамілнад, який вважається світовою столицею тамільської культури і промисловості.

Двосторонні відносини у роки холодної війни визначалися міжнародною орієнтацією ланкійських політичних режимів і тамільським чинником. Зокрема, під час правління проіндійської Партії свободи Індія надала громадянство значному відсотку індійських тамілів Цейлону (Шрі-Ланки) у 1964 та 1974 рр. й добровільно передала спірний острів Каратіву в затоці Полка ланкійській стороні. Коли на виборчих перегонах перемагали прозахідні сили, політична династія Ґанді починала використовувати тамільський чинник в якості важелю впливу на сусідню країну. Заходи з захисту індуїстського населення на Шрі-Ланці, що проводилися Індією за допомогою силової політики в 80-ті роки ХХ століття, виявилися неефективними. Виведення індійського миротворчого контингенту з острова в 1989 р. і вбивство Раджіва Ґанді в 1991 р. тамільською терористкою-смертницею в штаті Тамілнад змусили політичну еліту Індії переглянути свій односторонній підхід. У вигляді альтернативи попередньому курсу з'явилася гнучка політика невтручання, яка супроводжувалася наданням максимального динамізму гуманітарним і економічним відносинам. Як наслідок, Індія стала провідним торговельно-інвестиційним партнером Шрі-Ланки, практично монополізувавши її енергетичний, будівельний і транспортний сектори, інтерес до яких тимчасово втратили західні інвестори під впливом громадянської війни на острові. Із завершенням бойових дій підприємства зі штату Тамілнад почали брати активну участь у відбудові зруйнованих північних і східних провінцій Шрі-Ланки.

У підрозділі Місце інтеграційних процесів у Південній Азії в структурі регіональної політики Індії” доведено, що за допомогою створення організації СААРК офіційне Делі мало намір подолати недовіру до себе з боку регіональних країн, отримати право представляти регіон у міжнародних відносинах, лібералізувати південноазійську торгівлю і втілити в життя свої безпекові імперативи. Здобутки Індії у цій інтеграційній організації виявилися доволі обмеженими через її складні відносини з Пакистаном і Банґладеш та малий розмір споживчих ринків Непалу, Бутану й Шрі-Ланки; нестабільність у країнах Південної Азії, пов'язану з періодичним приходом до влади проіндійських чи антиіндійських сил; жорстке реагування Індії на акти транскордонного тероризму; залежність низки країн від значних обсягів міжнародної допомоги і їх орієнтацію на торгівлю з позарегіональними партнерами, наявність потужної тіньової економіки і домінування контрабандних товаропотоків у межах Південної Азії. Разом з тим, серед позитивних здобутків діяльності СААРК для Індії відзначимо: укладання Угоди про поетапне створення зони вільної торгівлі в Південній Азії від 2006 р.; введення у дію низки антитерористичних конвенцій та договорів про захист прав регіональних інвесторів; співпрацю у гуманітарній і продовольчій сфері тощо.

У четвертому розділі Відносини з великими державами як чинник досягнення регіонального лідерства Індією” досліджено вплив провідних країн світу на процес набуття Індією статусу регіонального лідера. У першому підрозділі Політика зближення зі США як складова стратегії посилення регіонального впливу Індії” дослідник виокремлює чинники співпадання національних інтересів сторін у постбіполярний період і аналізує значення їх співпраці для індійського лідерського проекту в регіоні. Своєю політикою США мали намір сприяти: модернізації економіки Індії як процесу, що відкривав для американських корпорацій один із найбільших споживчих ринків світу; забезпеченню стратегічної стабільності відносин Індії та Пакистану, недопущенню повномасштабного конфлікту між ними, що може трансформуватися в ядерну війну; боротьбі з проявами тероризму в Південній Азії; посиленню економічного та військово-технічного потенціалу Індії на противагу динамічній КНР; поліпшенню ситуації в Афганістані, в якому Індії відводилася роль економічного донора, а Пакистану - основної транзитної ланки для постачання військ коаліції провіантом і набоями; задоволенню інтересів потужної індійської діаспори в США.

Налагодження відносин утруднював ядерний чинник, оскільки Індія мала намір здійснити в 1995 р., і все-таки здійснила в 1998 р. серію випробувань цієї зброї. Після подій 11 вересня 2001 р. президент Дж.Буш-молодший залучив Індію і Пакистан до участі у глобальній антитерористичній кампанії США, скасувавши більшість санкцій проти обох країн. Індійсько-американське партнерство забезпечило: надання динамізму торговельно-інвестиційному обміну між країнами та модернізацію південних регіонів Індії; доступ Індії до сучасних світових ядерних технологій і матеріалів, високотехнологічної зброї з США й Ізраїлю; часткову стабілізацію ситуації в Афганістані та зменшення міжнародної ваги Пакистану. Разом з тим, воно утруднює відносини Індії з Іраном, який є її важливим партнером у розбудові транспортних коридорів і найближчим до Індостану великим експортером нафтогазових ресурсів.

У підрозділі Стратегічне партнерство з Російською Федерацією” наведено причини співпадання інтересів сторін після закінчення біполярної епохи. До них віднесемо: намір російської еліти зберегти потенціал ВПК і отримати борги Індії перед СРСР; продовжити взаємовигідну співпрацю у галузі ядерної та звичайної енергетики; узгодити офіційні позиції з низки актуальних питань у рамках міжнародних організацій і форумів; реалізувати проекти енергетичних і транспортних коридорів за участі Ірану. Стабільні відносини Індії з Російською Федерацією дозволяють: продовжити процес модернізації збройних сил, частка радянських озброєнь в яких становила 70 відсотків в армії, 80 - в авіації, 85 - на флоті; поступово перейти від імпорту і ліцензійного випуску російської техніки до її спільного проектування, виробництва і маркетингу на світових ринках; реекспортувати російську нафту до Непалу, Бутану, Шрі-Ланки і Банґладеш; отримати дипломатичну підтримку Російської Федерації у питаннях Кашміру та боротьби з тероризмом і сепаратизмом. Разом з тим, суттєво погіршує відносини сторін питання експорту російських високотехнологічних озброєнь до КНР, який ставить під сумнів регіональні військово-технічні позиції Індії.

В останньому підрозділі Відносини Індії та КНР у контексті суперництва за вплив у південноазійському регіоні” дослідник аналізує стратегії країн з посилення їхнього впливу на Південну Азію і практичні результати їх реалізації. Доведено, що КНР зацікавлена у розбудові тісного торговельно-економічного співробітництва з Індією, оскільки обидві країни мають найбільші споживчі ринки у світі, а їх економікам притаманний певний ступінь взаємодоповнюваності. Першочерговим у подібній співпраці буде створення транспортних коридорів із КНР до Індії та Пакистану, через які ізольовані південно-західні території Китаю отримують доступ до світової торгівлі і знайдуть ринки для збуту своєї продукції, розрахованої на масового споживача, у перенаселеній Південній Азії. У цьому контексті китайська політична еліта вважає пріоритетним розвиток таких адміністративних одиниць як Юньнань, Сичуань, Тібетський і Синьдзян-уйгурський автономні райони. Країни об'єднує також загроза мусульманського фундаменталізму, внаслідок чого КНР поступово відмовляється від дипломатичної підтримки Пакистану у Кашмірському конфлікті та намагається зберігати нейтралітет між обома антагоністами.

Стратегія КНР полягає: у посиленні військових потужностей Пакистану; у створенні опорних пунктів-баз на узбережжі Індійського океану і Аравійського моря в рамках здійснення політики намиста перлин”; у відсутності поступок у територіальному конфлікті з Індією; у сприянні проникненню продукції китайських підприємств на ринки сусідніх із Індією країн; у намаганні трансформувати статус спостерігача в СААРК у повноправне членство в цій регіональній організації за посередництва Пакистану і Банґладеш. Зі свого боку, Індія розробила низку заходів зі стримування регіональної експансії КНР, що включають у себе: модернізацію збройних сил; набуття ядерного статусу в 1998 р.; очолення офіційним Делі інтеграційних процесів у регіоні завдяки одностороннім економічним поступкам сусіднім країнам; активізацію зв'язків із членами АСЕАН і створення разом з ними нових транспортних коридорів до сходу Індостану; продовження суперечливої політики надання притулку Далай-ламі і тібетським опозиціонерам, частина з яких проходить контрактну службу в індійсько-тібетській прикордонній поліції; заперечення проти повноправного членства КНР у СААРК, незважаючи на те, що КНР має спільний кордон із чотирма країнами Південної Азії.

Висновки

Проведене у дисертації дослідження послугувало підґрунтям для вирішення важливої наукової проблеми - встановлення особливостей процесу набуття Індією статусу регіонального лідера у постбіполярну епоху. Його головні результати сформульовано у наступних висновках:

- Основна мета індійської політики у південноазійському регіоні полягає у набутті Індією статусу регіонального лідера. Виходячи з неї, перед країною стоять завдання: гарантування стабільності геополітичного середовища, необхідної для поступального розвитку країни; створення проіндійських режимів, що сповідують спільні з Індією демократичні цінності; врегулювання міждержавних конфліктів і подолання наслідків громадянських війн; недопущення посилення Пакистану та перешкоджання економічному і військово-технічному проникненню КНР до півострова Індостан; боротьби з транскордонними загрозами і актуальними проблемами регіонального значення; очолення інтеграційних починань у межах регіону.

- Дослідження еволюції доктринального забезпечення процесу набуття лідерства Індією вказує на зміну пріоритетів правлячої еліти від силової політики періоду холодної війни до заохочення регіональних акторів визнати лідерський статус офіційного Делі шляхом надання їм односторонніх поступок за умови врахування індійських безпекових інтересів. Міжнародні санкції 1998-2001 рр. і складні відносини з сусідніми країнами, що були занепокоєні індійськими військово-ядерними амбіціями, змусили офіційне Делі вдатися до політики добросусідства, в основі якої - принцип економічного зближення у межах регіону, санкціонований доктринами Індера Кумара Гуджрала, Ясванта Сінги і Манмохана Сінгха. Новий курс Індії дозволив сторонам укласти в 2006 р. знакову Угоду про лібералізацію регіональної торгівлі, яка стала економічним підґрунтям індійського лідерського проекту.

- Регіональним лідером можна назвати країну, яка суттєво впливає на формування співробітництва у таких сферах як безпекова політика, економічна, політична і культурна взаємодія у певному географічному просторі. Вона є частиною регіону, висловлює претензії на лідерство в його межах, викладені у відповідних концептуально-теоретичних засадах зовнішньої політики, спроможна їх підкріпити належними матеріальними і нематеріальними ресурсами, застосування яких відбувається через механізми заохочення чи примусу щодо сусідніх державних акторів. Лідерство поєднує у собі підтриманий населенням намір політичної еліти здійснювати лідерську функцію, необхідний для цього потенціал державної могутності країни (матеріальні, організаційні, ідеологічні ресурси) і визнання її прагнень, виражених у конкретних зовнішньополітичних заходах, регіональними акторами і великими державами.

- Політична система Індії відрізняється значним ступенем інституційної стабільності і сталими демократичними традиціями, що дозволяє їй виконувати роль моделі для наслідування оточуючими країнами. Однак вона не функціонує у відповідності до гасла Єдність у різноманітті”, внаслідок чого індійські мусульмани позбавлені представництва у федеральній владі, що монополізована ІНК і Бхаратією Джанатою парті”, навколо яких формуються парламентські коаліції за участі впливових регіональних партій. Така модель забезпечує незалежність найбільших політичних сил від думки мусульманського виборця і їх зорієнтованість на здобуття Індією статусу регіонального лідера, в тому числі - за допомогою США та Ізраїлю. Хвиля” демократизації політичного життя в більшості південноазійських країн у 2008-2009 рр. дає змогу офіційному Делі посилити свій вплив на їх помірковані правлячі еліти, оскільки від влади було усунуто військові режими в Пакистані та Банґладеш, а Індія більше не повинна підтримувати одну з непопулярних сторін у непальській громадянській війні.

- Наслідки демографічного вибуху у поєднанні з політикою економічної ізоляції і високих військових витрат викликали кризу економіки Індії на початку 90-х років. За таких умов країна зробила наголос на розвитку англомовних південних і західних штатів, де за допомогою західних інвестицій було створено економічну модель, орієнтовану на експорт послуг та високотехнологічної продукції. В 2000-х роках постала проблема модернізації відсталих і перенаселених північних і північно-східних федеральних одиниць, яку Індія намагається вирішити за допомогою залучення іноземного капіталу й надання динамізму прикордонній торгівлі шляхом створення транспортних коридорів, трикутників” і чотирикутників” зростання.

- Індія належним чином врахувала тенденції війни у Перській затоці, зробивши наголос на модернізації ВПС у 90-х роках, що забезпечило її повітряну перевагу в можливій війні у межах регіону. Набуття країною ядерного статусу в 1998 р. та розробка балістичних і протиповітряних систем на потужностях національної аерокосмічної програми частково нівелюють ракетно-ядерний потенціал КНР і Пакистану. В 2000-х роках акцент витрат зміщується до військово-морського флоту, оскільки Індія має намір посилити свою присутність у Індійському океані і активно протидіяти піратству на міжнародних маршрутах, якими перевозяться 70 відсотків її потреб у нафті й зрідженому газі. З іншого боку, армія країни та її сили безпеки досі не взмозі ефективно протистояти транскордонному тероризму, що погіршує відносини Індії з сусідніми регіональними акторами і викликає несприятливу для інтеграційних починань мілітаризацію кордонів.

- Південна Азія являє собою перенаселений і обділений природними ресурсами міжнародний регіон, розташований біля одного з головних океанічних транспортно-енергонесучих коридорів світу та ізольований високими гірськими бар'єрами на півночі. Індоцентризм, який виявляється у географічному тяжінні більшості південноазійських країн до Індії, сприяє поширенню на неї негативних явищ транскордонного характеру, внаслідок чого офіційне Делі об'єктивно зацікавлене у їх подоланні завдяки міждержавній співпраці на двосторонньому і багатосторонньому рівні. Економічна і культурна гетерогенність південноазійських країн у поєднанні з індофобією їх політичних еліт ускладнюють регіональну політику Індії з набуття лідерського статусу.

- Ядерний паритет Індії та Пакистану і моральне” заохочення останнім проявів транскордонного тероризму визначають неспроможність офіційного Делі використовувати свою військово-технічну перевагу для проведення силової політики щодо Пакистану. Тому країна намагається залишити свого стратегічного противника поза південноазійськими інтеграційними починаннями, розбудовуючи транспортні коридори через Іран та Афганістан, вдаючись до низки практичних заходів із пожвавлення регіональної інтеграції, формуючи серед регіональних еліт консенсус щодо необхідності боротьби з тероризмом у Південній Азії. Талібанізація” Пакистану у поєднанні з постійною економічною кризою в цій країні визначає її неспроможність успішно протистояти процесу набуття регіонального лідерства Індією, яка вперше за свою історію налагодила стабільні відносини з усіма великими державами.

- Банґладеш з аграрним ухилом економіки надмірно залежна від використання води річок Ґанґ, Брахмапутра і Мегхна, левова частка басейну яких припадає на Індію, що оточує цю країну своєю територією з трьох сторін. Як наслідок, між країнами існує конфліктна взаємозалежність: перенаселена Банґладеш не спроможна розвиватися без водних ресурсів, які відбирає для своїх потреб Індія, а отже - змушена спрямовувати надлишкове населення до індійських східних і північно-східних штатів для працевлаштування. Незважаючи на це, Індія домоглася визнання офіційною Даккою її лідерського проекту в 2009 р. завдяки світовій фінансовій кризі й розбудові життєво важливого транспортного коридору через М'янму. В інтересах обох країн розвиток регіону, що охоплює ізольовані північно-східні штати Індії та суміжні з ними території Банґладеш, за рахунок індійських природних ресурсів і капіталу, а також вигідного географічного положення смуги банґладеської території на крайньому сході Індостану.

- Малі країни Гімалаїв визнали лідерство Індії завдяки сталим історично-культурним зв'язкам з нею, вільним обмінам населенням, однобокості розвитку народних господарств, орієнтації на збут енергетичних ресурсів у суміжних перенаселених штатах Індії, які на відміну від пустельного Тібетського плато, є для них великим споживчим ринком. Індія впливає на Бутан через значні щорічні обсяги економічної допомоги, а залежність від неї Непалу визначається працевлаштуванням непальських громадян на півночі країни та в її збройних силах, фінансуванням індійською стороною низки інфраструктурних проектів, наданням транзитних послуг. У свою чергу, Шрі-Ланка, в якій завершилася громадянська війна і тамільський вчинник втратив значення подразника двосторонніх відносин, користується дивідендами від економічного зростання південних штатів Індії, тісно співпрацюючи з ними в економічній сфері.

- Індія намагається використати Південноазійську асоціацію регіонального співробітництва для посилення свого впливу шляхом розробки вигідних їй норм групової поведінки, створення транспортних коридорів і зон зростання, спільного протистояння глобальним проблемам людства. Незважаючи на помірні показники торговельно-економічного обміну в межах регіону, Індії вдалося домогтися: прийняття до лав СААРК Афганістану; розробки та імплементації низки конвенцій та угод з лібералізації торгівлі і боротьби з проявами тероризму; розбудови транспортної інфраструктури між найбільшими містами Південної Азії, формування свого позитивного іміджу як країни, що робить вагомі фінансові внески у фонди організації та виступає від її імені на впливових міжнародних форумах.

- За допомогою стабільних відносин із провідними країнами світу офіційне Делі вирішує завдання модернізації збройних сил, забезпечення енергетичної безпеки, розвитку експортних потужностей і поліпшення ситуації з працевлаштуванням у своїх відсталих штатах. На відміну від Російської Федерації, у політиці якої простежується, насамперед, комерційний інтерес, США зацікавлені у стабільності субконтиненту, безпеці судноплавства в Індійському океані та нормалізації ситуації в Афганістані, тому покладаються у реалізації цих завдань на Індію, як на основного політичного партнера. Індія проводить по відношенню до КНР як політику економічного залучення, так і військово-технічного стримування, оскільки сторони єднає спільність поглядів на питання торговельної співпраці, але одночасно роз'єднує конкуренція за вплив на країни Південної Азії, нерозв'язане прикордонне питання і намір Китаю не дати Індії стати великою державою, відволікаючи її ресурси військово-технічним посиленням Пакистану.

- Стратегія Індії з набуття регіонального лідерства виявилися успішною, оскільки країні вдалося: завдяки лібералізації економіки посилити її потенціал і знайти вагомі асигнування для модернізації військово-промислового комплексу; досягнути визнання індійських лідерських амбіцій з боку Непалу та Шрі-Ланки, зацікавлених у відбудові економік після тривалого періоду громадянських війн; нівелювати значення транзитного потенціалу Банґладеш й Пакистану завдяки якісно новому рівню відносин з Іраном, Афганістаном і М'янмою; посилити залежність Бутану та Банґладеш від її економічної допомоги на тлі світової фінансової кризи; перетворитися на одного з найбільших донорів Афганістану; розробити та імплементувати правила регіональної інтеграції і норми з протидії тероризму; вперше налагодити партнерські відносини з усіма великими державами, позбавивши своїх регіональних сусідів їх дипломатичної підтримки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії

1. Ігнатьєв П.М. Індія на шляху до лідерства в Південній Азії/П.М.Ігнатьєв. - Чернівці: Книги XXI століття, 2006. - 503 с.

2. Ігнатьєв П.М. Шрі-Ланка: Країнознавчий портрет/П.М.Ігнатьєв. - Чернівці: Книги - ХХІ століття, 2009. - 288 с.

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Ігнатьєв П.М. Арійська спадщина у добу глобалізації/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. - 2004. - №6. - С.86 - 96.

2. Ігнатьєв П.М. Пакистан: країна конфліктів у пошуках стабільності/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. - 2004. - №7-8. - С.84 - 95.

3. Ігнатьєв П.М. Демографічний вибух в Індії/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. 2005. №3. - С. 81 - 95.

4. Ігнатьєв П.М. Банґладеш: Заручниця довкілля/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. 2005. №5. - С.62 -72.

5. Ігнатьєв П.М. Там, за Гімалаями/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. 2005. №9 -10. - C.46 - 64.

6. Ігнатьєв П.М. Індійське народне господарство: виклики модернізації/ П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - Випуск 53. - Частина ІІ. C. 22 - 29.

7. Ігнатьєв П.М. Індійська економіка в вирі процесів глобалізації/ П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - Випуск 56. - Частина ІІ. - C.7 -16.

8. Ігнатьєв П.М. Непал: високогірна зона нестабільності/П.М.Ігнатьєв //Політика і Час. 2005. №11. - С.49 - 60.

9. Ігнатьєв П.М. Республіка Індія: від традиційного виробництва до новітніх технологій/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. - 2006. №2. - С.81 - 91.

10. Ігнатьєв П.М. Суперництво слона та дракона: Індія та Китай. Частина I/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. - 2006. - №6. - С. 27 - 36.

11. Ігнатьєв П.М. Суперництво слона та дракона: Індія та Китай. Частина II/П.М.Ігнатьєв//Політика і Час. - 2006. №7 - 8 . С.69 - 78.

12. Ігнатьєв П.М. Індія - Бутан: Співіснування велетня та карлика в Гімалаях/П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 61. Частина II. 2006. - С.24 - 29.

13. Ігнатьєв П.М. Індія та Банґладеш: від протиріч до співпраці/П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 62. - Частина ІІ. 2006. C.66 - 77.

14. Ігнатьєв П.М. Відносини Індії та США: партнерство після суперництва/П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. 2007. №2. - С.78 - 90.

15. Ігнатьєв П.М. Проблема тероризму в Індії: витоки та наслідки/ П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. 2007. №3. - С.88 - 95.

16. Ігнатьєв П.М. Статус мусульманської меншини в Індії/ П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2007. - Випуск 67. Частина І. 2007. C.34 - 41.

17. Ігнатьєв П.М. Права жінок у сучасному індійському суспільстві/ П.М.Ігнатьєв//Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2007. - Випуск 68. - Частина І. - С.34 - 41.

18. Ігнатьєв П.М. Водні ресурси в регіональній політиці Південної Азії/ П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2008. №36. - С.325 - 343.

19. Ігнатьєв П.М. Зміна політичних еліт на території півострова Індостан: виклики для Індії/П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2008. №37. - С.332 - 343.

20. Ігнатьєв П.М. Заходи для зміцнення індо-пакистанських відносин як чинник забезпечення стабільності Індостану/П.М.Ігнатьєв //Політологічний вісник. - 2008. №38. - С.313 - 324.

21. Ігнатьєв П.М. М'янма між Індією та КНР/П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2008. №39. - С.479 - 491.

22. Ігнатьєв П.М. Зовнішньополітичні доктрини Індії: уроки для України/ П.М.Ігнатьєв//Україна Дипломатична. - 2008. - Випуск ІX. С.341 - 356.

23. Ігнатьєв П.М. Геополітичне довкілля півострова Індостан/П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. 2008. №2. - С.136 - 144.

24. Ігнатьєв П.М. Індо-афганські відносини на початку ХХІ століття/П.М.Ігнатьєв//Дослідження світової політики. - 2008. - Випуск 43. - С.22 - 38.

25. Ігнатьєв П.М. Прямі закордонні інвестиції як інструмент посилення регіональних позицій Індії/П.М.Ігнатьєв//Гілея. - 2009. Випуск 20. - С.379 - 390.

26. Ігнатьєв П.М. Індія в транспортних коридорах Азії/П.М.Ігнатьєв //Стратегічна Панорама. - 2009. - №1. - С.83 - 91.

27. Ігнатьєв П.М. Шрі-Ланка та Індія: від протистояння до взірцевих відносин/П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. - 2009. - №2. - С.78 - 86.

28. Ігнатьєв П.М. Індійсько-іранські відносини та американський чинник/П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. - 2009. - №3. - С.86 - 95.

29. Ignatiev P.N. Migrants as a factor of development of South Asian countries: Lessons for Ukraine/P.N.Ignatiev//Ukraina Dyplomatychna. - 2009. - Issue X. - P.751-764.

30. Ігнатьєв П.М. Розповсюдження вогнепальної зброї в Південній Азії як глобальна проблема/П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2009. №41. - С.402 - 412.

31. Ігнатьєв П.М. Ассамська проблема та шляхи її вирішення/П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2009. №42. - С.299 - 310.

32. Ігнатьєв П.М. Військово-ядерна складова регіональної могутності Індії/П.М.Ігнатьєв//Політологічний вісник. - 2009. - №45. - С. 563 - 574.

33. Ігнатьєв П.М. Вестмінстерська модель політичної системи як підґрунтя стабільності індійської держави/П.М.Ігнатьєв//Гілея. - 2010. - Випуск 30. - С.500 - 507.

34. Ігнатьєв П.М. Індія на шляху до регіонального лідерства під час азійської фінансової кризи/П.М.Ігнатьєв//Стратегічна Панорама. - 2010. ? №1. ? С.60-68.

Анотація

Ігнатьєв П.М. Політика Республіки Індії в Південній Азії - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.04. - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертації вперше в українській політичній науці досліджено особливості південноазійської політики Республіки Індії, стратегічною метою якої є набуття лідерства в регіоні. Узагальнено основні концептуальні підходи до проблеми регіонального лідерства, визначено його ключові критерії, піддано науковому аналізу чинники могутності держав-лідерів, розкрито особливості положень індійських зовнішньополітичних доктрин. Проведено дослідження двох рівнів політики Республіки Індії з набуття лідерського статусу - регіонального і глобального, а також двостороннього та багатостороннього, що здійснюється в рамках Південноазійської асоціації регіонального співробітництва. Дана оцінка ефективності регіональної політики Індії, сформовано рекомендації для органів державної влади, в компетенції яких здійснення зовнішньополітичної діяльності України.

Ключові слова: Індія, регіональне лідерство, Південна Азія, зовнішня політика, доктрини.

Аннотация

Игнатьев П.Н. Политика Республики Индии в Южной Азии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.04. - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертации впервые в украинской политической науке исследовано особенности внешней политики Республики Индии, стратегической целью которой является достижение лидерства в южноазиатском регионе. Обобщены основные концептуальные подходы и теоретические взгляды на проблему лидерства страны в определенном геополитическом пространстве, предложено авторское определение этого понятия и его ключевые критерии. Автором проанализированы особенности индийских внешнеполитических доктрин и прослежено их эволюцию с периода холодной войны и до последнего времени. Благодаря изучению составных государственного могущества выделены позитивные и негативные факторы, оказывающие существенное влияние на индийский лидерский проект. Произведено исследование двух уровней внешней политики Республики Индии - регионального и глобального, а также двустороннего и многостороннего, последний из которых осуществлялся в Южноазиатской ассоциации регионального сотрудничества. Дана оценка эффективности процесса достижения лидерства Индии в Южной Азии и предложена его авторская периодизация в период после окончания холодной войны.

Благодаря изучению особенностей международных отношений на Индийском субконтиненте и успешного опыта модернизации экономик стран региона, разработаны практические рекомендации для органов государственной власти, в компетенции которых находится осуществление внешней политики Украины.

Ключевые слова: Индия, региональное лидерство, Южная Азия, внешняя политика, доктрины.

Summery

Ignatiev P.M. Republic of India's policy in South Asia. - Manuscript.

Dissertation for a doctoral degree in Political science. Specialty 23.00.04. - Political problems of international systems and global development. - Institute of international relations, Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2010.

This thesis represents first comprehensive research in Ukrainian political science of Indian policy in South Asia, which strategic purpose constitutes the attainment of India's leadership within region. The author summarizes main conceptual approaches to the issue of regional leadership, defines its key criteria, analyses the factors of state might and pivotal provisions of India's foreign policy doctrines. The research of two levels of India's foreign policy, aimed at attainment of leadership, is carried out. It includes regional and global politics, as well as bilateral and multilateral relations of Indian state within the framework of South Asian association of regional cooperation. The author also evaluates the efficiency of process of India's leadership attainment in South Asia and formulates recommendations for the political institutions, authorized to carry out foreign policy of Ukraine.

Key words: India, regional leadership, South Asia, foreign policy, doctrines.

Размещено на Allbest.ru