Захист прав людини як чинник забезпечення політичної стабільності в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

МАКАРЕНКО Богдан Геннадійович

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор ТОКОВЕНКО Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, декан соціально-гуманітарного факультету

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор ГОЛОВАТИЙ Микола Федорович, Міжрегіональна академія управління персоналом (м. Київ), проректор з наукової роботи, завідувач кафедри політології

кандидат політичних наук, ТОРЯНИК Володимир Миколайович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, доцент кафедри загально-правових дисциплін

Захист відбудеться 28 травня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені О. Гончара Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «26» квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. СТАВЧЕНКО

АНОТАЦІЇ

Макаренко Б.Г. Захист прав людини як чинник забезпечення політичної стабільності в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню захисту прав людини як чинника забезпечення політичної стабільності в сучасній Україні. Визначено зростання політичної ролі правозахсної діяльності держави та громадських організацій в умовах трансформаційного переходу України до демократії.

Обґрунтовано, що сутність і специфіка прав людини та їх адекватний зміст здатні зменшити баланс негативних чинників на користь перспектив встановлення політичної стабільності. Розкрито позитивний вплив поваги та толерантності між різними соціальними та етнічними групами в суспільстві на забезпечення оптимальної конфігурації політичної стабільності, яка буде відповідати нагальним завданням розвитку української держави. Також у роботі вперше у вітчизняній політичній науці встановлено визначення ознак процесу динамічної демократичної стабілізації політичної сфери України через якісне зростання інфраструктури захисту прав людини у політичній системі.

Розкрито значення та співвідношення громадського та державного рівнів захисту політичних прав людини, а також вплив соціокультурних передумов на формування національної моделі політичної стабільності.

Ключові слова: захист прав людини, політичні права, політична стабільність, правозахисний рух, політико-правова культура суспільства.

Макаренко Б. Г. Защита прав человека как фактор обеспечения политической стабильности в современной Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена исследованию защиты прав человека как фактора обеспечения политической стабильности в современной Украине. Определено возростание политической роли правозащитной деятельности государства и общественных организаций в условиях трансформационного перехода Украины к демократии.

Обосновано, что сущность и специфика прав человека и их адекватное содержание способны уменьшить баланс негативных факторов в интересах перспектив установления политической стабильности. Установлено позитивное влияние уважения и толерантности между различными социальными и этническими группами в обществе на обеспечение оптимальной конфигурации политической стабильности, которая будет отвечать неотложным заданиям развития украинского государства. Также в работе впервые в отечественной политической науке осуществлено определение признаков процесса динамической демократической стабилизации политической сферы Украины через качественный рост инфраструкутры защиты прав человека в отечественной политической системе.

Описано влияние мирового опыта обеспечения политической стабильности на процессы установления и функционирования политической стабильности в Украине. Выделены важные аспекты позитивного реформирования политических систем переходных посткоммунистических государств, чье содержание имеет значение для реформирования правозащитного сегмента политической системы Украины.

Установлены способы и формы взаимодействия институтов политической системы современной Украины, направленного на достижение консенсуса и гражданского мира на основе обеспечения высокой степени защищенности индивидуальных и коллективных прав человека.

Выявлены наиболее значимые для формирования и поддержания политической стабильности современной Украины виды прав человека. Установлены особенности индивидуальной и коллективной деятельности по защите политических прав человека и гражданина.

Определены направления совершенствования государственной политики в сфере правового обеспечения политической стабильности. Обозначены характеристики оптимальных режимов взаимодействия между политическими институтами современной Украины, которые благоприятствуют демократиеской стабилизации политической системы.

Раскрыто значение и соотношение общественного и государственного уровней защиты политических прав человека, а также влияние социокультурных предпосылок на формирование национальной модели политической стабильности.

Ключевые слова: защита прав человека, политические права, политическая стабильность, правозащитное движение, политико-правовая культура общества.

Makarenko B. G. Human rights defence as a factor of providing of political stability in contemporary Ukraine. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of a candidate of political sciences on the speciality 23.00.02 - political institutes and process. Dniepropetrovs'k National University named after Oles Gonchar, Dniepropetrovs'k, 2010.

Dissertation is devoted to research of defense of human rights as a factor of providing of political stability in contemporary Ukraine. The growth of political role of law-defense activity of the state and public organizations in the conditions of the transformation passing of Ukraine to democracy is defined.

Grounded, that essence and specific of human rights and possibility of them to decrease adequate maintenance balance of negative factors in behalf of prospects of establishment of political stability. Positive influence of respect and tolerance between different task and ethnic forces in society on providing of optimum configuration of political stability which will answer urgent tasks development of the Ukrainian state is established. Also in-process first in domestic science determination of signs of process of the dynamic democratic stabilizing of political sphere of Ukraine is carried out through high-quality growth of infra structure defense of human rights in the domestic political system.

A value and correlation of public and state levels of defense of political human rights, and also influence of social-cultural pre-conditions on forming of national model of political stability is exposed .

Keywords: defense of human rights, political rights, political stability, law-defense movement, political-legal culture of society.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток сучасних політичних процесів значною мірою зумовлений інституційною складовою політичної системи, яка формує передумови для якісних трансформацій суспільства. Ці масштабні зміни можуть стати основою для побудови нових політологічних концепцій і теорій. Питання стабільного розвитку політичної сфери в умовах демократії як ніколи раніше актуальне для національного політичного управління України у зв'язку з технологічним ускладненням структури та пріоритетів сучасного суспільства.

Водночас із інституційною підсистемою політики на перспективи її розвитку вирішальним чином впливають суміжні сфери, серед яких чільне місце належить правовій системі. Вона являє собою нормативну структуру, на якій ґрунтується політика як взаємодія владних суб'єктів та інструмент вирішення завдань нації. Але найважливішим аспектом значення взаємодоповнення права та політики в сучасній Україні є гуманітарний вимір, який відображає ступінь захищеності інтересів та забезпечення потреб як окремих індивідів, так і великих суспільних груп.

Сферою, де в найбільшій мірі перетинаються інтереси людини та соціуму, закладаються фундаментальні засади демократії як варіанта суспільного устрою, спрямованого на охорону вільної громадянської спільноти, є захист прав людини. Його провідне значення в сучасних умовах багаторазово підтверджується наростанням хвилі конфліктності в різних регіонах світу, яка супроводжується сплесками насильства та великими людськими втратами. Пошук засобів запобігання гуманітарним катастрофам шляхом політичного управління спонукає дослідників до розкриття потенціалу досі незадіяних чинників стабілізації політичних систем. Одними з класичних і універсальних складників процесуальних та інституційних основ політики є здатність і можливість членів суспільства як громадян і людських істот забезпечувати свої потреби без загрози надбанням та інтересам інших людей. Сутність та роль прав людини в цьому аспекті набуває ключового значення. Стабільне функціонування політичної системи сучасної України, орієнтованої на гуманітарні потреби, можливе тільки за умови сприйняття громадянами її як засобу відстоювання найважливіших потреб, у першу чергу безпеки.

Постійна та послідовна активність із захисту прав людини стає цілком самодостатнім компонентом суспільно-політичної діяльності, входить до числа інтересів та дій політичних партій, громадських організацій, локальних самоврядних спільнот. Дослідження цієї діяльності має дати відповідь на питання щодо пошуку шляхів установлення суспільної згоди та консенсусних методів вирішення конфліктних протиріч, узгодження позицій щодо напрямів суспільної згоди та способів реформування української держави в контексті функціонування політичних інститутів та процесів.

Важливості й актуальності проблематика захисту прав людини та політичної стабільності набуває також із погляду співвідношення сучасного загальнолюдського змісту прав людини та національного, українського розуміння даного явища. Просування демократичних цінностей, яке здійснюють держави Заходу, у багатьох випадках стає причиною формування упередженого ставлення до самої ідеї прав людини та заперечення необхідності зусиль із їх захисту. У цих випадках теорія та практика захисту прав людини є джерелом дестабілізації політичної ситуації в окремих регіонах світу, що формує потребу політологічного обґрунтування стратегій та заходів послідовного узгодження універсального змісту прав людини з регіональними та національними, моральними та релігійними доктринами.

Таким чином, політологічне вивчення взаємозв'язку багатовимірної проблеми захисту прав людини та політичної стабільності в українському вимірі покликане сприяти встановленню місця та ролі захисту прав людини в середовищі сучасних інститутів та процесів політики, дати нове уявлення про чинники формування та утримання політичної стабільності, визначити детермінанти впливу захисту прав людини на політичну стабільність у сучасній Україні.

Проблематика впливу діяльності із захисту прав людини на політичну активність викликає гострий інтерес у провідних учених України, Росії, Європи та Північної Америки. Дослідження істотно важливих аспектів розвитку забезпечення політичної стабільності шляхом захисту прав людини здійснювали такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці як Ф. Білі, М. Головатий, Л.Даймонд, Р. Даль, О. Дідковська, Т. Сичова, І. Киянка, Ю. Левенець, В. Литвин, А. Лійпхарт, А. Міхальченко, Р. Патнем, М. Примуш, Ф. Рудич, А. Сіленко, Ю. Сурмін, О. Токовенко, О. Чемшит, Г. Щедрова. Разом з тим, не зважаючи на ґрунтовну розробку окремих аспектів, на сучасному етапі розвитку вітчизняної політичної науки стан розробленості проблеми далекий від вичерпного.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Вивчення заявленої тематики пов'язане з розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розкриття сутності, специфіки та значення впливу захисту прав людини на політичну стабільність як один із провідних чинників політичного розвитку сучасної України.

Для досягнення цієї мети в роботі намічено та виконуються такі завдання:

- установити теоретичного значення феномену політичної стабільності згідно основних концептуальних підходів в межах сучасної політичної науки та інших галузевих підрозділів соціально-гуманітарного знання;

- розкрити взаємозв'язок будови та функціонування політичної системи з діяльністю із захисту прав людини;

- дослідити зміст основних прав особи й громадянина як правової реальності та їх значення для функціонування і розвитку політичної системи;

- показати роль та місце національних моделей забезпечення захисту прав людини як чинника формування стратегічної демократичної стабільності в сучасній Україні;

- розкрити структуру політичної взаємодії із захисту прав людини держави та громадянського суспільства сучасної України;

- з'ясувати специфіку впливу соціокультурних чинників сфери захисту прав людини на забезпечення стабільного політичного розвитку в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є політична стабільність як провідна характеристика перспективного розвитку сучасних трансформаційних суспільств.

Предметом дослідження є сутність і особливості діяльності із захисту прав людини як чинника формування та підтримання політичної стабільності в сучасній Україні.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дисертаційної роботи, було застосовано ряд методів. Основними засобами дослідження діяльності із захисту прав людини як політичного феномену стали системний підхід та структурно-функціональний метод, зорієнтовані на пошук зв'язків між цим явищем та компонентами політичної системи. Історичний метод у межах інституційного підходу забезпечив встановлення цілісної картини політичних фактів, які доводять вплив захисту прав людини на політичну стабільність. У результаті аналізу історичного досвіду з'ясовано найбільш значні політичні загрози правам людини. Порівняльний метод у рамках системного підходу акцентує увагу на рівні захисту прав людини та забезпеченні політичної стабільності в різних регіонах світу. За допомогою нього здійснено порівняння наявного стану політичної обумовленості захисту прав людини в сучасній Україні та її оптимальних параметрів для стабільного розвитку держави. Нормативно-ціннісний підхід спрямований на розкриття свідомісного та ціннісного значення найбільш актуальних у даний період часу прав людини. На основі цього підходу проаналізовано актуальність захисту окремих груп прав для українського суспільства та світу в цілому.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній політологічній дослідницькій традиції сформульована цілісна концепція впливу захисту прав людини як громадсько-політичної діяльності на формування політичної стабільності в умовах сучасної України.

У межах проведеного дослідження обґрунтовано такі положення, які визначаються науковою новизною:

- обґрунтовано визначення феномена захисту прав людини як форми політичної діяльності, під якою слід розуміти активність груп індивідів, об'єднаних спільними інтересами, щодо створення умов для запобігання посяганням на права людини або для відновлення окремих видів прав, та полягає в поширенні інформації щодо фактів порушень, тиску на представницькі, виконавчі, правоохоронні інститути держави, політичні сили й міжнародні установи з метою їх запобігання та відтворення;

- доведено, що діяльність політичних суб'єктів із захисту прав людини чинить детермінаційний вплив на параметри і складники структури політичної стабільності та проявляється у формуванні нормативних обмежень і правил політичної поведінки (на основі прав людини як провідної цінності), які вимагають забезпечення справедливого балансу сил та консенсусного ухвалення політичних рішень у сучасній Україні;

- виокремлено провідні напрями впливу практики відстоювання індивідуальних та колективних прав людини на стабілізацію демократичного політичного процесу, (постійність і повторюваність дій із захисту прав людини, застосування ненасильницьких форм та методів політичної боротьби, залучення громадян до масової політичної участі, підвищення рівня політичної культури, громадянської та правової свідомості суб'єктів політики), які сприяють формуванню та підтримці політичної стабільності як результату співпраці держави та громадянського суспільства;

- установлено, що розвиток політичного процесу в період найбільш інтенсивних демократичних перетворень у сучасній Україні сприяє формуванню динамічної стабілізації політичної системи шляхом участі в конституюванні та легітимації нового політичного порядку правозахисних громадських організацій та суспільних рухів із захисту прав людини;

- виявлено взаємний детермінаційний зв'язок між компонентами сучасного концептуального змісту основних прав людини та комунікаційними засадами політичної стабільності в сучасній Україні, який полягає в пріоритетному забезпеченні права на свободу слова та вільне вираження думок в умовах демократичної стабілізації та прагненні згортання цих прав в умовах виникнення авторитарної тенденції стабілізації політичної системи;

- установлено зміст ідеологічного забезпечення політичної діяльності із захисту прав людини в сучасній Україні, що полягає в синтезі положень ліберальної, консервативної та соціал-демократичної ідеологічних систем, які обґрунтовують захист прав людини політичними засобами на основі імперативів свободи волі індивіда, збереження традиційних прав меншин, забезпечення соціальної справедливості та культурної самобутності;

- показано, що реалізація політико-управлінської стратегії встановлення політичної стабільності демократичного типу в сучасній Україні може бути ефективною лише за умови активного залучення громадських інституцій із захисту прав людини, але водночас політична діяльність із захисту прав людини має бути обумовленою базовими потребами суспільства та не повинна бути ангажованою окремими політичними силами.

Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження визначається насамперед його актуальністю, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. У роботі не тільки розкрито концептуальний зміст механізму забезпечення політичної стабільності засобами захисту прав людини, але й містяться пропозиції щодо впровадження світового досвіду в сучасній Україні. Результати даної наукової праці можуть бути корисними як для подальших досліджень правових та політичних принципів взаємодії держави та громадянського суспільства, так і для розробки державної інформаційної та комунікаційної політики, яка буде сприяти громадянській активності у сфері захисту прав людини в українських умовах. Крім того, матеріали роботи можуть бути використані для забезпечення навчального процесу в межах професійної підготовки політологів.

Особистий внесок здобувача. Постановка й виконання всього комплексу завдань дисертаційної роботи здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно, без співавторів, було підготовлено 5 публікацій у фахових виданнях ВАК України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, її результати та висновки були викладені автором і обговорені на засіданні кафедри політології Дніпропетровського національного університету, загальноукраїнських, регіональних і внутрішньовузівських наукових і науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські засоби відстоювання політичних інтересів» (Дніпропетровськ, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2008), Регіональній науково-практичній конференції «Соціально-гуманітарна освіта і наука в сучасному українському суспільстві: проблеми та перспективи розвитку» (Дніпропетровськ, 2009).

Публікації. Автором одноосібно опубліковано 5 статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук, загальним об'ємом 3,2 авт. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з них 29 - список використаних джерел (345 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, розглянуто об'єкт та предмет, методи дослідження, сформульовано наукова новизна дослідження, охарактеризовано практичне значення отриманих результатів, їх апробацію, наведені дані про структуру роботи.

Перший розділ «Теоретичні та методологічні основи дослідження взаємозв'язку діяльності із захисту прав людини та політичної стабільності» присвячено розгляду проблем методології, обґрунтуванню структурної організації роботи, розгляду джерельної бази та стану розробки теми в науковій літературі, а також аналізу основних підходів до визначення впливу діяльності із захисту прав людини на перспективи встановлення та підтримання політичної стабільності.

У першому підрозділі «Проблеми та дилеми категорії «права людини» в науковій літературі» описано основні напрямки та способи вивчення прав людини в загальносвітовій гуманітарній традиції. Теоретичним підґрунтям філософії права, уявлень про свободу та справедливість стали ідеї про людську особистість як найвищу соціальну цінність суспільства й держави, висловлені в XVII - XVIII століттях філософами-просвітителями Дж. Локком, Ш.-Л.Монтескьє, Ж.-Ж.Руссо. Вони вважали, що людина має природні невід'ємні права (право на життя, право на свободу тощо), які належать їй від народження і не можуть бути відчужені ні державою, ні суспільством. Гуго Гроцій, голландський мислитель XVII століття, обґрунтовувавши договірне походження держави, указав, що джерелом природного права є сама розумна природа людини як соціальної істоти, якій властиве прагнення до спілкування.

У підрозділі встановлено, що в сучасній українській правознавчій теорії, представленій роботами В.В. Сокуренка, А.М.Смирнова О.Г. Рогової, Ж.М. Пустовіт, М.М. Пурей, приділена значна увага концептуалізації поняття «права людини», процесуальним аспектам їх захисту. Здобутком сучасних вітчизняних і зарубіжних дисертацій у галузі правових наук є чітке визначення суб'єктів правовідносин у сфері захисту прав людини, роль різних підрозділів законодавства в забезпеченні прав людини та перспективи еволюції правових чинників формування та забезпечення політичної стабільності. Водночас дослідники-правознавці недостатньою мірою висвітлюють діяльність політичних суб'єктів у сфері захисту прав людини, можливості політичних інститутів регулювати та змінювати ситуацію в цій галузі.

Дослідження проблематики прав людини та її зв'язку з перспективами встановлення політичної стабільності на національному та міжнародному рівнях в межах парадигми філософських наук відзначається значною увагою до специфіки забезпечення прав та свобод окремих соціальних груп, з'ясування ролі соціальних інститутів та процесів у формуванні правосвідомості, динаміки зростання соціальних вимог у напрямі захисту прав особи, появі нових загроз соціальному статусу індивідів, які обумовлені кризовими процесами. Досягненнями філософських дослідженьР.А. Сирінського, Т.С. Павлової, О.М. Корха, В.П. Культенка слід вважати також виявлення фундаментальних засад політичної стабільності, які полягають у згоді та консенсусі між соціальними групами та окремими індивідами, оптимальних показниках соціального самопочуття населення, задоволеності своїм станом провідних соціальних суб'єктів. Проте у філософських дослідженнях не досить вичерпно представлена сукупність взаємозв'язків між соціальним середовищем та політикою як сферою прийняття політичних рішень, що не дає змоги окреслити перспективи політичної стабільності повною мірою.

Крім наукових розробок окремих аспектів взаємодії політичної стабільності та сфери захисту прав людини важливе значення для даної роботи мають правові документи, у яких безпосередньо викладені загальнообов'язкові норми, які регулюють процеси захисту прав людини. Цими документами є закони, постанови та міжнародні угоди, чинні на території України: «Загальна декларація прав людини» від 10 грудня 1948 року, «Пакт про цивільні і політичні права» від 19 грудня 1966 року, «Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього» від 9 грудня 1948 року, «Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього» від 30 листопада 1973 року, «Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження і покарання» від 10 грудня 1984 року і «Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод» від 4 листопада 1950 року тощо.

У другому підрозділі «Зміст та еволюція поняття «політична стабільність» у сучасній політичній науці» розглянуто основні здобутки політологічних досліджень проблематики взаємодії сфери захисту прав людини та перспектив функціонування політичної стабільності.

На основі вивчення праць вітчизняних та зарубіжних авторів обґрунтовано, що аналіз чинників політичної стабільності, які формуються в полі політичної культури, дає підстави стверджувати, що політична стабільність значною мірою залежить від національних особливостей.

Значний внесок у розробку проблем детермінації політичного розвитку трансформаційних держав специфікою правової структури зробили вітчизняні політологи. Вони активно вивчали такі аспекти правового обґрунтування політичної стабільності: людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні (О.В.Стогова), соціальна, правова держава як фактор розвитку демократичного суспільства в Україні (В.М.Співак), політико-правові засади екологічно безпечного розвитку України (С.Г. Прутько), забезпечення прав і свобод людини в процесі соціально-політичного реформування українського суспільства (В.О. Скомаровський).

Політологічні роботи таких вітчизняних дослідниць як І.О. Дідковська, М.В. Давидова та І.Б. Кіянка зробили істотний внесок у пошук чинників, які детермінують демократичну політичну стабільність. Правовий, соціальний та культурний рівні забезпечення політичної стабільності в українській політичній науці доповнюються й міжнародною перспективою в роботі А.О.Мішина. Дослідження і публікації, в яких започатковано розв'язання проблеми трансформації політичних цінностей, які впливають на перспективи політичної стабільності, належать таким російським авторам як М. І. Абдулаєв, С. А. Авакьян, Ю. А. Занкін. Інтерес до проблем політичної стабільності в їх зв'язку із практикою захисту прав людини властивий також західним політологам. Для робіт Е. Зіммермана, Д. Сіринга, П. Кретсдемас, Е. Дафф, К. М. Доудінга та Р. Кімбера, Ф. Білі характерні емпіричний аналіз, увага до чинників забезпечення політичної стабільності в суміжних з політикою сферах (економіка, право, соціальні стандарти) ретроспективний аналіз кризових етапів розвитку суспільства.

У третьому підрозділі «Методологія аналізу співвідношення політичної стабільності та механізмів захисту прав людини» викладено обґрунтування сукупності методологічних настанов, згідно з вимогами яких застосовується комплекс методів для дослідження діяльності із захисту прав людини як чинника забезпечення політичної стабільності в сучасній Україні.

Вагомий внесок у досягнення результатів дослідження зроблено за допомогою гіпотетико-дедуктивної композиції. Відповідно до її логіки стало можливим висунення робочих гіпотез стосовно провідних рис та особливостей стабільного стану в сучасній політичній сфері та засобів його досягнення. За рахунок дескриптивного спрямування дослідження було забезпечено інтегрований опис основних настанов теорії та ідеології прав людини для виявлення концептуальних засад сфери захисту прав людини ліберального суспільства та демократичного політичного устрою, до цього наявних у різних інтерпретаціях та дослідних контекстах.

Для якнайповнішого розв'язання завдань дослідження було згруповано основні методи в межах трьох головних методологічних підходів: системного, інституційного та нормативно-ціннісного. Застосування структурно-функціонального методу також дозволило забезпечити відображення впливу практики відстоювання індивідуальних та колективних прав людини на стабілізацію демократичного політичного процесу. Використання в роботі інституційного методу сприяло виявленню та чіткому опису інституційних компонентів процесу встановлення політичної стабільності, дало змогу адекватно ідентифікувати роль та вплив окремих інститутів політичної системи в період інтенсивних демократичних перетворень в сучасній Україні та формування специфічної української моделі політичної стабільності. Аксіологічний метод був застосований для аналізу співвідношення ціннісного підґрунтя політичного значення захисту прав людини в сучасній Україні та світі, а також впливу структури політичних цінностей українського суспільства на підтримку політичних сил та державних інститутів, здатних забезпечити політичну стабільність.

Другий розділ «Встановлення та підтримання політичної стабільності: інституційний та процесуальний аспекти» містить аналіз передумов політичної стабільності на рівні функціонування важливих компонентів інституційної підсистеми політичної системи. У розділі розкрито специфіку взаємодії глобальної політичної стабільності та викликів, які загрожують послідовному розвитку демократичного політичного процесу.

У першому підрозділі «Політична безпека в контексті основних чинників політичної стабільності» розглянуто політичну безпеку, як атрибут політичної стабільності. У межах цього підрозділу було з'ясовано сучасний науковий зміст таких параметрів політичної стабільності, як стабільність політичної системи, стабільність політичного режиму, соціально-політична стабільність, політична стабільність суспільства, стабільність політичних відносин. Указані параметри є відображенням поширення політичної стабільності на всі аспекти політичної сфери. Крім того, обґрунтовано, що виокремлені компоненти макрополітичної стабільності мають вирішальне значення для сучасної України, у якій відбуваються складні процеси комплексної модернізації політичної та соціально-економічної систем.

У підрозділі також установлено, що показником дестабілізації є такі результати функціонування політичної системи, які не очікувалися і є неприйнятними (небажаними). Оцінки стабільності (нестабільності) залежать як від наявності відповідної інформації, так і від світоглядних і політичних позицій учасників політичних процесів, суб'єктів політичного життя і діяльності. Тому особливої важливості набуває розробка спеціальних процедур (показників), які дозволяють об'єктивно оцінити стан політичної системи та ступінь її стабільності.

У підрозділі вказано, що проблема виживання людства та захисту миру вимагає сьогодні створення глобальної політичної стабільності, яка реалізується в реальній політиці держав як на регіональному, так і глобальному рівні.

Установлено, що досягнення сталого громадянського миру представляє істотний інтерес для українського суспільства. У підрозділі підкреслено зростання ролі громадських організацій у політичних процесах, набуття ними окремих рис політичних партій. Також зазначено, що в сучасній Україні з конституюванням протистояння політичних сил у системі відносин влада-опозиція, держава як інститут не є арбітром, який перебуває над політичними силами, а дедалі більше стає учасником політичної гри.

У другому підрозділі «Відносини між політичними інститутами як чинник забезпечення політичної стабільності» розглядаються процеси висування вимог до влади з боку суспільства з приводу забезпечення захисту всіх комплексів прав людини, які стають компонентом політичного порядку денного, викликом, який потребує прийняття загальнообов'язкових рішень. Проте досягнення належного рівня резонансності потреб у захисті прав людини вимагає цілеспрямованої та системної роботи громадських суб'єктів із надання проблемам статусу загальносуспільних. Ця риса переводить практику захисту прав людини до сфери політичної діяльності.

У межах підрозділу обґрунтовано, що системність та повторюваність порушення прав людини є основним предметом організованої боротьби з цим негативним явищем у сучасному світі. Незважаючи на широке різноманіття форм, засобів, ресурсів та методів відстоювання прав людини в сучасному суспільстві, можна виокремити декілька напрямів, які характеризуються найбільшим впливом на політичний процес. Такими є: діяльність індивідів, громад, правозахисних груп із прийняття судових рішень щодо порушення прав людини, які мають резонансний характер; комунікаційна діяльність названих неурядових суб'єктів в межах технологій досягнення політичної мети; діяльність із поширення правової культури та свідомості, яка, зокрема, включає й аналітичну та ідейну розробки сучасного змісту прав людини та пріоритетів їх захисту.

У підрозділі вказано, що серед параметрів, які впливають на стійкість політичної системи провідними є баланс сил між головними політичними гравцями, рівень згоди всередині політичних еліт, адекватність існуючого набору політичних інститутів потребам та інтересам суспільних груп, рівень відповідності приписів правового характеру фактичним правилам політичної гри.

Найвищий рівень взаємодії політичних інститутів іноді не може бути достатньою умовою збереження політичної стабільності та динамічного розвитку сектора захисту прав людини. Важливим дестабілізуючим чинником можуть стати й резонансні факти порушення прав людини.

Суспільна значимість проблем у сфері захисту прав людини проявляється не тільки в теоретико-концептуальній, але й у політико-ситуативній площині. Фундаментальне значення окремих фактів порушення прав людини для стану політичної стабільності не може бути виявлене доти, доки ці дії та поведінка не набудуть масового поширення і не стануть об'єктом політичного обговорення.

В третьому підрозділі «Соціокультурні передумови існування політичної стабільності: площина політичного процесу» з'ясовано, що соціокультурні детермінанти політичної стабільності формують низку найбільш фундаментальних засад довгострокового збереження стійкого політичного стану. Ними є політична ментальність, набір норм спеціальної поведінки та спілкування, сукупність духовних цінностей та традицій. У підрозділі розглянуто соціокультурні засади легітимності політичної влади та схвалення в суспільстві загального політичного порядку. Водночас зазначено, що саме зрушення в масовій свідомості можуть бути причиною як масових безладів та заколотів, так і підґрунтям схвалення політики урядів та довгострокових системних реформ.

У цьому структурному елементі дисертації вказано, що вірогідність політичної дестабілізації на національному рівні посилюється тим, що політичні суб'єкти можуть цілеспрямовано впливати на зміну поведінки психологічно нестабільної частини населення в певній країні для досягнення своєї політичної мети. Установлено, що важливою характеристикою психологічних передумов політичної стабільності є параметри активізації політичної поведінки громадян. Рівень соціальної агресивності населення вимірюється в таких параметрах, як міра політичної ініціативи, політичного радикалізму, політичного суперництва та політичної творчості.

У підрозділі обґрунтовано положення про те, що в контексті проблематики даного дослідження позиція соціокультурної детермінації політичної стабільності є однією з найбільш пріоритетних для сучасної України. Вона знаходить свої реальні обриси переважно шляхом порівняння з попередніми етапами політичної еволюції, в конкретному політико-культурному просторі. Також увагу зосереджено на проектуванні змісту поняття «політична стабільність» на відображенні провідних норм та стандартів політичної культури суспільства, в основному на вертикальні відносини між владою та суспільством.

У третьому розділі «Національні моделі забезпечення політичної стабільності засобами захисту прав людини: досвід для сучасної України» проаналізовано ті аспекти міжнародної практики встановлення та підтримання політичної стабільності, які мають актуальність для побудови специфічної української системи політичної стабільності, заснованої на захисті прав людини.

У першому підрозділі «Демократія як чинник формування політично стабільного соціуму» встановлено, що на розвиток та специфіку сучасного світового рівня захисту прав людини впливають три фактори: нормативно-правова база, інституційна спроможність та спрямованість на результат (цілеспрямованість та системність дій).

Нормативи із захисту прав людини, важливі для сучасної України, мають тенденцію до постійного зростання та вдосконалення, деталізації сфер захисту. Для українського політичного порядку денного це означає постійне висунення нових вимог та інтересів. Глибока деталізація прав та ступенів їх захисту обумовлює лише тимчасове задоволення потреб. Політична ситуація може драматично змінюватися як в наслідок загроз традиційним, «старим» групам прав, так і внаслідок актуалізації нових.

У підрозділі обґрунтовано, що правозахисні суб'єкти в сучасному світі поділяються на тих, хто діє у межах функціонування громадянського суспільства, а також на тих, хто функціонує в межах політичних технологій. Перша група характеризується некомерційністю, альтруїзмом цілей та завдань, етичними мотивами. Друга група здебільшого бере участь у імітації громадської діяльності, вона підпорядкована цілям політичних суб'єктів. Обидва типи активності є інституційним підґрунтям захисту прав людини, найбільш масовим проявом політизації соціально-правової проблематики. Причиною зростання діяльності неурядових організацій із захисту прав людини є модернізація системи правових послуг, яка на сучасному етапі надає окремим громадянам можливість оперативно та ефективно заявляти про порушення прав.

У другому підрозділі «Політичні загрози правам людини на національному рівні в сучасному світі» доведено, що політична стабільність стійких демократій, на відміну від транзитивних заснована не на ситуативному консенсусі політичних еліт, а на широкій підтримці системи політичних відносин та політичної інфраструктури всіма компонентами багатоскладового суспільства. На макрополітичному рівні це виражається у визнанні усіма провідними політичними силами демократичних правил гри та статусу захисту прав людини як мети держави. Суспільство в сталих демократіях є рівноправним партнером держави, громадяни - споживачами її послуг.

Досліджено сутність впливу західних зразків демократії на перспективи політичної стабільності України як транзитивної держави. Ця сутність полягає у безумовному утвердженні пріоритету прав людини перед суверенітетом держави. Крім того, громадсько-політична діяльність західних суспільств дає алгоритми та приклади успішного відстоювання прав окремих спільнот та меншин у політиці не загрожуючи при цьому стабільності всього соціуму.

Установлено, що держава відіграє значну роль також і в досягненні базисних цінностей громадянського суспільства - свободи та права, є складовим елементом цього суспільства, працює в правовому полі з метою охорони вказаних цінностей для всіх членів суспільства. Така політика є наріжним каменем забезпечення динамічної політичної стабільності.

У третьому підрозділі «Стан захисту прав людини та стабільність політичної системи: моделі перехідних суспільств та суспільств «третього світу»» встановлено,що демократія як принцип колегіального ухвалення рішень визначає знімає конфліктну напругу та протиріччя на основі дискусій і обговорень. Демократія як тип політичного процесу дозволяє уникнути обмежень в участі політичних суб'єктів. Організація консолідуючої єдності суспільства на основі узгодження інтересів шляхом відкритих дискусій стає підґрунтям більш гнучкої актуальної моделі стабільності, на відміну від тоталітарної або авторитарної політичних систем. У зазначених системах домінує принцип придушення опозиції та силовий тиск на інакодумців. Це обумовлює тривалу стабільність у політиці, сформовану «згори донизу».

Визначено, що країни Центральної та Східної Європи є прикладом надшвидкого переходу від етатистської бюрократичної системи до плюралістичної демократії. Водночас злам системи тотального контролю відбувався під тиском та завдяки істотній консультаційній допомозі Заходу. Згортання демократизації на пострадянському просторі було спричинене насамперед невдоволенням населення наслідками та ціною економічних реформ. Певною мірою авторитаризація політичних систем колишніх радянських республік була виправдана прагненням населення до повернення політичної стабільності зразків Радянського Союзу. Україна на тлі вказаних процесів опинилася у ситуації подвійного тиску - зовнішнього, у вигляді авторитарних тенденцій у сусідніх країнах, та внутрішнього - ностальгії населення за минулим. Антидемократичні тенденції в межах системи відстоювання групових інтересів отримали прояв в корупційному способі ухвалення політичних рішень та розподілі економічних ресурсів.

У четвертому розділі «Механізми захисту прав людини та політична стабільність в сучасній Україні: проблеми взаємодії та перспективи розвитку» розглянуто сучасний стан, наслідки та перспективи впливу діяльності із захисту прав людини на політичну стабільність у сучасній Україні. Визначено основні суб'єкти політичної діяльності із захисту групових та індивідуальних прав, встановлені особливості наявної державної та громадської інфраструктур із захисту прав людини.

У першому підрозділі «Громадянське суспільство як середовище захисту прав людини та утвердження політичної стабільності в сучасній Україні» доведено, що практика захисту прав людини через індивідуальну та групову громадянську активність (вуличні заходи: акції протесту, пікети, демонстрації), правову діяльність (судові позови та процеси, співпраця з правовими органами) та діяльність засобів масової інформації (телебачення, радіо, Інтернет, друковані видання) досі не є окремим різновидом суспільно-політичної діяльності, не виокремлено у загальній правозахисній діяльності, перебуває в межах загальних інформаційних потоків, є тематично прив'язаною до інших суспільно-політичних інформаційних привидів. Такий стан сфери захисту прав людини зумовлений кількома особливостями громадської та правової сфери України. Першою з них є несформованість громадянського суспільства як єдиної мережі залучення індивідів до захисту своїх прав та використання правової системи з метою забезпечення добробуту родин та приватного життя. Другою особливістю є слабкість громадських організацій, різкий дисбаланс між громадським сектором та державою. Державні установи, які в Україні функціонують за класичною бюрократичною моделлю, утворюють певну зону відповідальності за «галузевими» порушеннями прав людини. Третьою особливістю, що впливає на стан захисту прав людини в сучасній Україні та відповідно розвиток інфраструктури, є статус органів місцевої влади, який передбачає залежність від влади державної. Неспроможність територіальних громад ставати дієвими суб'єктами вирішення місцевих проблем знижує рівень довіри громадян до місцевої влади.

У другому підрозділі «Держава в сучасній Україні як інститут забезпечення політичної стабільності в контексті захисту прав людини» увагу приділено наповненню реальним емпіричним змістом положення, згідно з яким перспективною площиною здобуття нових політологічних знань є ситуація у сфері реального відстоювання прав людини державою в сучасній Україні. Останні є основою сприйняття демократії на рівні індивідуальної свідомості, вузловою проблемою ставлення до наявного політичного порядку соціальних та етнонаціональних груп багатоскладового суспільства, умовою справедливого громадянського миру та рівноправного діалогу між політичними силами.

У підрозділі зазначено, що соціально-політична стабільність у сучасній Україні на макрорівні являє собою стабільність соціально-політичних відносин і взаємодій між політичним центром і регіонами. Це має прояв у здійснюваних українською політичною владою процесах, спрямованих на формування централізованої моделі державного управління, ознаки якої проявляються в побудові «вертикалі влади», призначенні губернаторів та ін. З огляду на це, соціально-політична дестабілізація в сучасній Україні є можливою через виникнення дестабілізаційних процесів усередині політичного центру. Проте, вона може бути ініційована і в регіонах, що дозволяє охарактеризувати сучасний стан держави, як унітарну, із твердим централізованим управлінням. «Провідна» роль політичного центру та «підлегла» роль регіонів є головною характеристикою відносин у межах адміністративного поділу сучасної України.

У третьому підрозділі «Політична культура та правосвідомість як чинники захисту соціальних прав людини в контексті утвердження політичної стабільності в Україні» встановлено, що передумовою існування політичної стабільності є високорозвинена моральна, правова, духовна культура. В Україні слідом за економічною та соціальною кризою болісний розлам відбувся у сфері культури. Це позначилося на втраті громадянами моральних та соціальні ідеали. Сутність проблеми полягає в практичній реалізації демократичних принципів управління державою. Указано, що владні органи мають перебувати під реальним, а не уявним контролем народу, спиратися у своїй діяльності на його довіру та підтримку. Одним із важливих чинників ефективної діяльності владних органів є підвищення моральної та правової відповідальності їх керівників. У владних структурах повинні працювати тільки професіонали, які мають для цього відповідні знання і досвід. Ефективність діяльності владних органів залежить від публічності політики, насамперед під час визначення розвитку держави.

З'ясовано, що інструментом порушення та встановлення прав людини в сучасній Україні нерідко стають засоби насильства (в основному в галузі прав власності та економічних прав), що свідчить про відсутність належного рівня правової культури та правової свідомості. Широкомасштабність та багатоаспектність політичних, економічних, соціальних реформ в Україні зумовлює відсутність системності та послідовності в забезпеченні базових прав людини та розвитку даної сфери.

правозахисний держава політичний стабільність

ВИСНОВКИ

Захист прав людини в сучасній України поступово перетворюється на самостійний сегмент практичної політичної діяльності, детермінований як світовим досвідом, так і національними політичними, економічними, соціальними передумовами.

У зв'язку з цим на основі дослідженого матеріалу автор пропонує наступні висновки.

1. Аналіз теоретичної розробки та практичних проявів політичної стабільності довів, що взаємодії суб'єктів політики з приводу впливу на процес прийняття рішень владними інститутами отримують стійкий характер внаслідок забезпечення адекватного правового обґрунтування та правової культури суспільства.

2. Дослідження концептуальних засад та засобів забезпечення політичної стабільності дозволяє стверджувати, що політична стабільність у вимірі політики як сукупності дій та рішень, спрямованих на досягнення певної загальносуспільної мети хоча й залежить від політичних традицій та практик окремих країн, але все ж базується на традиції раціональної демократії. Остання, як продукт еволюції просвітницьких ідей перебудови традиційного політичного світу містить у собі імператив забезпечення суспільного блага. Добробут усіх членів суспільства в сучасній Україні може бути адекватним чином забезпечений лише за умови наявності відповідного ціннісного підґрунтя, яким у країнах розвиненої демократії є захист прав людини.

3. Найбільш оптимальними ознаками досягнення та забезпечення тривалого існування політичної стабільності в сучасній Україні є розширення масової політичної участі громадян, установлення громадського контролю над ухваленням політичних рішень, змагальні принципи рекрутування політичних еліт, зниження питомої ваги радикальних вимог політичних сил унаслідок покращення розвитку економічної та соціальної систем суспільства.